Автор тексту: Friedrich Hohenstaufen
Скачати збірник статей Купера у PDF.
Решту авторських статей можна прочитати тут
Британський матеріалізм початку XIX століття представлений такими авторами, як Морган, Лоуренс, Карлайл, Белшем (із застереженнями щодо релігійності), Комб (також не без проблем), Елліотсон і Енглдью, і це не рахуючи ще безлічі дрібніших авторів, членів френологічних товариств, а також радикалів, утилітаристів у дусі Бентама і Мілля, та натуралістів європейського масштабу, таких як Еразм Дарвін. Цей період також цікавий тим, що для більшості республіканців і радикальних мислителів Британії, які симпатизували французьким філософам і подіям революції на континенті, не менш близькою була й революція в США. Тим паче, що в США ніякий Наполеон не звернув назад до монархізму, а самі колоністи в Америці були буквально вихідцями з Британії й говорили тією самою мовою. Навіть найважливіший для радикального руху автор — Томас Пейн — і той був наполовину американським автором. Отже, на початку XIX століття культурний та ідейний зв’язок Лондона і Філадельфії був іще дуже міцним, і багато англійців продовжували приїжджати до США в пошуках нового життя (зокрема там проводили свої досліди різні соціалісти-утопісти). Ми вже розглядали раніше одного американського матеріаліста — Б’юкенена, і ще одного напівматеріаліста Бенджаміна Раша, а також дуже часто згадуємо тут епікурейця-президента Томаса Джефферсона.
Але цими прикладами матеріалістична традиція в США не обмежується. І, мабуть, найпослідовнішим і найсильнішим прикладом, десь на рівні Б’юкена, але значно популярнішим і вагомішим, є Томас Купер (1759-1839). Сам він не був уродженцем Америки й не був бідняком. Купер народився в самому центрі Лондона, а отже не міг походити з бідної родини. Чим він займався в дитинстві, відомо не надто добре, але ми знаємо, що 1779 року він спробував вступити до Університетського коледжу Оксфорда (!). Проте він не закінчив цього коледжу, імовірно відмовившись від релігійного іспиту. З цього неважко зробити висновок, що вже з 20-річного віку його погляди були радикально-просвітницькими. Схоже, вже 1781 року він почав писати перші статті на захист матеріалізму. Згодом Купер здобув кваліфікацію адвоката, був прийнятий до Іннер-Темплу, а 1787 року отримав право займатися адвокатською діяльністю. Паралельно з цим Купер вивчав медицину й природничі науки. З 1788 по 1790 рік він подорожував Північним округом, практикуючи як адвокат. У той самий період він узявся за бізнес із друкування на бавовняній тканині в районі Манчестера. Тоді ж Купер уже був відомий як аболіціоніст завдяки своїй праці «Листи про работоргівлю» (Лондон, 1787), а також написав численні статті на різні теми, що вилилися в публікацію збірок «Трактати, етичні, богословські та політичні» (1789) і «Відомості про Америку» (1790). У збірці на етичні теми містився навіть спеціальний «Огляд суперечок про матеріалізм», а з назви другої збірки стає очевидним, що його дуже цікавили події в США. Неважко зрозуміти, що вже тоді він майже напевно підтримував революційні події у Франції. Тому Купер відігравав не останню роль навіть у реформаторській політиці Британії. Уже на початку 1790 року він узяв участь у кампанії дисентерів за розширення релігійної терпимості. Щоправда, навіть деякі з його прихильників вважали підхід Купера надто екстремальним, і він утратив значну частину підтримки з боку поміркованих. У березні того самого року знаменитий Едмунд Берк, лідер консервативних сил і відкритий ворог Французької революції, згадав Купера в Палаті громад, а вже в жовтні було створено Манчестерське конституційне товариство, членами якого були як сам Купер, так і багато інших видатних авторів-радикалів та аболіціоністів, таких як Томас Вокер. У Конституційного товариства були спільні члени з Манчестерським літературно-філософським товариством (де Купер зачитував свої матеріалістичні статті 80-х років), однак уже в липні 1791 року по всій Британії сталися заворушення проти подібних організацій. Цілком справедливо їх підозрювали в симпатіях до революції у Франції. Унаслідок цих заворушень юрба штурмувала будинок філософа-радикала Джозефа Прістлі. Само собою, після цього Прістлі довелося тікати з міста, а згодом і з країни. Через цю подію вся радикальна група в повному складі вийшла зі складу Літературно-філософського товариства, оскільки керівництво товариства відмовилося надіслати Прістлі офіційне звернення з висловленням співчуття.
Унаслідок стрімкого розвитку подій, спричинених Французькою революцією, 1792 року Купера було відряджено до Парижа разом з Джеймсом Ваттом-молодшим за дорученням Манчестерського конституційного товариства. Вони подорожували з рекомендацією від Вокера й потрапили до політичних кіл через Жерома Петіона де Вільньова, а з рекомендацією від Прістлі змогли познайомитися з хіміком Антуаном Лавуазьє. Перебуваючи в Парижі, Купер певною мірою представляв британські демократичні клуби в рядах французьких, ніби передбачаючи майбутні досвіди з Інтернаціоналами, однак ситуація по обидва боки Ла-Маншу на той час ставала складною. У назріваючому розколі з жирондистами Манчестерська група підтримувала якобінців. Едмунд Берк знову засудив Купера в Палаті громад, але цього разу Купер відповів йому різкою брошурою. Після цього Купер став представляти Товариство конституційної інформації (SCI) у стосунках із якобінцями. Помірковані віги з організації «Друзі народу» вжили заходів, щоб виключити його зі своїх лав, побоюючись, що його членство не повинно перетинатися з членством більш радикального SCI. І це були не безпідставні побоювання, бо Берк назве манчестерську реформістську групу «одними з найгірших людей у королівстві», спеціально для того, щоб відібрати політичної ваги в Чарльза Ґрея, який відіграв важливу роль у створенні «Друзів» у квітні 1792 року.
І все ж, попри початкову підтримку якобінців, до 1793 року Купер розчарувався в насильницькому перебігу подій у Франції. Перебуваючи у Франції, Купер вивчив процес добування хлору з морської солі, і після повернення до Англії він спробував застосувати ці знання для вибілювання текстилю, але безуспішно. Він також використовував прекурсори для автоклавів (упаковував одяг із хлором і гіпохлоритами в закриті бочки, де відбувалася хімічна реакція, що створювала підвищений тиск). Для добування хлору він навіть розробив новий метод. І сам Купер, і його товариш Ватт згодом подавали себе як людей, які завжди підтримували помірковані елементи, але ніхто не забув про те, що вони робили у Франції, тож Куперові загрожувало переслідування на батьківщині. Обираючи місце, куди варто було переїжджати, він виключив Францію й здійснив попередню поїздку до США на початку 1794 року, а остаточно емігрував разом із Джозефом Прістлі наприкінці 1794 року.
Опинившись у США, Купер розпочав юридичну практику в окрузі Нортамберленд, штат Пенсильванія. Як і його друг Прістлі, який тоді також жив у цьому окрузі, він співчував прихильникам Джефферсона. Крім того, Купер брав участь у боротьбі проти «Закону про іноземців» і «Закону про підбурювання до заколоту». У жовтні 1799 року газета «Reading, Pennsylvania Advertiser» опублікувала написану ним різку статтю з нападками на чинного президента Джона Адамса. Це призвело до того, що його судили за наклеп за «Законом про підбурювання до заколоту», і він був засуджений до шести місяців ув’язнення та штрафу в розмірі 400 доларів. Саме під час цього суду Купер заявив, ніби він завжди знав, що король Англії за означенням не може чинити неправильно, «але дотепер я не знав, що президент Сполучених Штатів має ту саму властивість». У цей час Купер видає такі праці, як збірка «Політичні есе» (1799), «Звіт про судовий процес над Томасом Купером із Нортамберленда» (1800) і «Порівняння американського та англійського законів про банкрутство» (1801). Уже стає помітно, що його починає цікавити економічна проблематика.
У 1802 році Купера було обрано членом Американського філософського товариства. Після смерті Прістлі в 1804 році він написав науковий некролог і систематизував його документи, що знову пробудило в ньому інтерес до хімії. Гучний скандал і конфлікт із президентом Джоном Адамсом у довгостроковій перспективі зіграли Куперові лише на руку, особливо коли почалася епоха правління Джефферсона та його однодумців. У 1806 році Купера було призначено земельним комісаром, і він зумів подолати труднощі з претендентами з Коннектикуту в окрузі Лузерн. Того самого року його призначили головою суду Четвертого округу Пенсильванії. Справи йшли порівняно непогано, як у політико-юридичному плані, так і в роботах із хімії. У 1810 році він став першим хіміком у США, який виділив чистий калій (досягнення, раніше здійснене в Англії Гамфрі Деві) шляхом нагрівання поташу із залізом у сталевій трубці.
Однак уже в 1811 році, ставши неприємним для членів власної партії, він був усунений із посади судді за звинуваченням у свавільній поведінці. Але через цей інцидент кар’єра Купера не зруйнувалася, адже на той момент він уже мав чимало впливових покровителів. І завдяки особистій дружбі та посередництву Томаса Джефферсона він став професором права та природничих наук у Вірджинському університеті. Сам Джефферсон описував Купера як «одну з найздібніших людей в Америці», а той самий Джон Адамс, якого Купер раніше критикував, називав його «ученим, винахідливим ученим і талановитим диваком». Щоправда, і тут не обійшлося без проблем, оскільки релігійні кола ставилися до нього з підозрою як до відвертого матеріаліста. Така репутація була більш ніж виправданою, хоча на той момент знання Купера з теорії сучасного матеріалізму були вельми посередніми, і він іще залишався десь на рівні своїх поглядів 1780-х років. Про це можна судити бодай із листування Джефферсона і Купера. Ось що пише колишній президент США своєму товаришеві 1812 року:
«Переглянувши сторінки вашої книги, я звернув увагу на останню, де ви рекомендуєте студентам книжки з метафізики. Не побачивши там імені Дестюта де Трасі, я запідозрив, що ви, можливо, не знайомі з його працями. Перший том його твору про ідеологію з’явився 1800 року. У мене випадково є зайвий примірник цього тому, і я надішлю його вам. Відтоді вийшли його другий том із граматики та третій із логіки. Вони вважаються найвидатнішими у своїй галузі, і, погоджуючись із вами в тому, що курс анатомії закладає найкращу основу для розуміння цих предметів, скажу, що Трасі має передувати зріле вивчення найглибшого з усіх людських творів — книги Кабаніса «Стосунки між фізичною та моральною природою людини».
[…] чи читали ви «Огляд Монтеск’є» (прим.: анонімна книга Трасі), надрукований Д’юейном? Сподіваюся, він стане навчальною книгою для молоді в усіх наших коледжах. Таке зведення Монтеск’є до його справжньої цінності давно було необхідне в політичній науці».
Але у відповідь Купер просто зізнається, що не читав нічого з того, що йому назвали. Із отриманого загального опису його зацікавив лише Кабаніс, та й то не більше; а Дестюта де Трасі він звів просто до вторинного переказувача Кондильяка:
«Я переглянув сторінки «Ідеології» в надії на користь, але поки що вона не здається мені значно кращою за Кондильяка. Про працю Кабаніса я знаю лише з назви і був би дуже радий її придбати, бо сама назва передбачає, що він (майже виключно) знає справжній метод викладу своєї теми. Я давно дотримуюся думки, що будь-які міркування про метафізику й мораль, не засновані на розгляді нас як простих організованих тварин і виведені з особливостей нашої тваринної будови, є марнуванням часу як для письменника, так і для читача, принаймні щодо елементів цих галузей знання. Якби я зміг придбати Кабаніса, і він виявився б тим, ким я його очікую, я не заперечував би проти перекладу його праці: хоча, як мені здається, це принесло б більше осуду, ніж задоволення чи користі».
Тому важко назвати Купера в цей період якимось передовим матеріалістом. Він цікавиться наукою, непогано розбираючись у хімії та геології, але ще навіть не прочитав Кабаніса (прочитає його лише через 2 роки). І все ж, перебуваючи під сильним тиском консерваторів, Куперові довелося залишити професорську посаду у Вірджинії. З цього приводу Джефферсон писав, що це рішення його засмутило, оскільки в Куперові він убачав «наріжний камінь» університету. Приблизно з 1811 по 1814 рік він був професором хімії в Дікінсонському коледжі в Карлайлі, штат Пенсильванія (коледж, заснований християнським матеріалістом Бенджаміном Рашем), а в 1818/19 роках — в Університеті Пенсильванії. Не припинялися й юридичні праці Купера, тож він і далі публікував книжки з правових питань, зокрема переклад юридичного збірника Юстиніана I (1812). Приблизно в цей самий період, з 1812 по 1814 рік, він був редактором двох із п’яти томів «Емпоріуму мистецтв і наук», у якому друкувалися наукові статті, орієнтовані на практичне застосування, і часто — із-за кордону. Однак йому довелося припинити їхнє видання після того, як співробітників його редакції було призвано на військову службу. У 1813 році Купер проаналізував ракети, які використовували англійці у війні проти США, що дало змогу їх реконструювати. Свої практичні досліди з текстилем, які він проводив ще до переїзду до США, Купер описав у праці «Практичний трактат про фарбування та друкування ситцю» (1815).
У своїх лекціях він також викладав мінералогію та геологію і навіть зібрав в університеті мінералогічну колекцію, яка згодом стала важливим стимулом для створення Геологічної служби. У зв’язку з цими науковими працями Купер навіть заявив, що Старий Завіт не є надійним джерелом відомостей про вік Землі. Зусиллями Купера в США було запроваджено вдосконалений, майже передовий на той час курс хімії, і багато його студентів згодом стали визначними хіміками. Зокрема, він опублікував підручники з хімії, такі як «Система хімії» Томаса Томсона (пер. 1818 р.), що популяризувала атомістичні закони Джона Дальтона в США (наприклад, закон кратних пропорцій), і «Бесіди про хімію» Джейн Марсет. У своїй «Вступній лекції» (1811) та в «Міркуванні про зв’язок між хімією і медициною» (1818) він досліджував, як і зазначено в назві, зв’язок між медициною та хімією, описуючи хімію як таку, що застрягла в дитинстві Геракла. Цей твір 1818 року ще дуже обережний, і тому ми не наводимо його в збірнику перекладів матеріалістичних статей Купера. Така обережність пояснюється тим, що, по суті, перед нами промова, виголошена на офіційному університетському заході. Загалом промова непогана, і Купер захищає думку про те, що хімія корисна для медицини й невдовзі може допомогти створювати нові ліки. Коротко він оглядає історію медицини, підтримуючи матеріалістів-ятромеханіків і критикуючи віталістів у дусі Ван Гельмонта та Шталя. Стисло описується фізіологія з погляду хімії та найновіші відкриття континентальних хіміків. Але тут Купер ще заграє з віталізмом і намагається не видатися редукціоністом. Явищ із царини біології він не зводить до хімії та механіки. По суті, його позиція нагадує позиції Гантера й Абернеті, хоча в інших творах уже найближчими роками він жорстко критикуватиме обох. Щира ця промова чи ні, але в 1818 році формально Купер усе ж виступає як напіввіталіст.
У 1819 році починається новий період у житті Купера. Він став професором хімії, а згодом і економіки в Південно-Каролінському коледжі, через що йому довелося переїхати до південних штатів, які за кілька десятиліть стануть Конфедеративними Штатами під час громадянської війни. Купер до цього не доживе, але на момент переїзду, або невдовзі після нього, — він змінив своє ставлення до рабовласництва. Протягом життя Купер дедалі більше ставав прихильником рабства. Ще в середині й наприкінці 1780-х років Купер люто боровся проти «ганебної й нерозумної торгівлі» та писав, що «негри — це люди; вони здатні до того самого виховання, що й ми»; він навіть стверджував, що «кров убитого африканця, як і будь-якого англійця, лежить на нас і на наших дітях, і в якийсь день відплати відчує це той, хто не допоможе змити цю пляму». І ось, переїхавши до Південної Кароліни, він відмовився від своїх колишніх антирабовласницьких поглядів, купив кілька родин рабів і почав захищати рабство, виправдовуючи себе утилітарними засадами Бентама. В есе 1826 року він висловив сумніви в тому, що «в Південній Кароліні або Джорджії … багаті землі можна обробляти без рабської праці». Тепер Купер вважав африканців морально й інтелектуально неповноцінними та гадав, що вони лише щасливі отримувати підтримку в умовах рабства. В есе 1826 року Купер писав, що «звільнення рабів неодмінно перетворить їх на ледачих і марних волоцюг та злодіїв, як добре знає кожен південець, обізнаний зі звичками й нахилами негрів». Того самого року Купер написав у приватному листі: «Я не кажу, що чорношкірі — це окремий вид, але в мене немає ані найменшого сумніву в тому, що вони є неповноцінним видом людського роду і не здатні до тих самих поліпшень, що й білі». Із перепису 1830 року ми дізнаємося, що в домогосподарстві Купера проживало вісім рабів.
Але так само, як змінилися його погляди на рабовласництво, змінилися й його погляди на політику США загалом. Купер перебував у центрі руху за анулювання законів і розповідав Південній Кароліні про небезпеки консолідації США. У 1827 році, коли спалахнула суперечка щодо тарифів, Купер публічно поставив під сумнів вигоду перебування в Союзі. У своїй промові він назвав Південь вічним невдахою в цьому «нерівному союзі». Він передбачав, що Південна Кароліна найближчим часом «буде змушена переоцінити цінність нашого союзу». Отже, ідея про те, що Південь має вийти зі складу Союзу, дістала свою першу широку рекламну підтримку завдяки зусиллям Купера. Перед своїми університетськими заняттями, на публічних лекціях і в численних брошурах він постійно проповідував доктрину вільної торгівлі й намагався показати, що система протекціонізму особливо обтяжлива для Півдня. Кожен штат, стверджував він, має суверенну владу і зобов’язаний протестувати проти тиранічних дій федерального уряду. І згодом він і далі активно агітував у цьому напрямі. Тож фактично Купер випередив Калгуна в обстоюванні практичного застосування принципу державного суверенітету.
Отже, цей новий етап у його житті починається 1819 року. Тоді він видає «Трактати з медичної юриспруденції», а ще через рік — «Вступні лекції з хімії» (1820). Авторитет автора і його перші успіхи спричинили швидке кар’єрне зростання, і він майже відразу став виконувачем обов’язків президента Південно-Каролінського коледжу, а потім обіймав цю посаду з 1821 по 1833 рік. За цей час Купер устиг видати «Лекції з основ політичної економії» (1826, 2-ге видання 1830), «Трактат про право на наклеп і свободу преси» (1830), а також 1831 року здійснив переклад книги матеріаліста Франсуа Бруссе «Про подразнення і божевілля» з додатком власних есеїв: «Біблійна доктрина матеріалізму», «Нарис доктрини асоціації ідей» і «Огляд метафізичних і фізіологічних аргументів на користь матеріалізму» (написаних переважно близько 1823 року). Не дивно, що в США це спричиняло серйозні проблеми. Ще по прибутті до Америки Купер схвально відгукувався про країну, кажучи, що надає їй перевагу, бо: «До уряду Америки практично немає претензій ані в принципі, ані на практиці… у нас немає ворожнечі через релігію; це тема, щодо якої не ставлять запитань… нинішнє збурення умів людей у Великій Британії та розбіжності в суспільстві з політичних мотивів там невідомі. Уряд — це уряд народу і для народу». Але до 1831 року його точка зору змінилася:
«У жодній іншій країні мудра терпимість, установленa законом, не буває такою повною, як тут. Однак у жодній країні немає поширенішого духу переслідування лише за погляди, ніж у Сполучених Штатах Америки. Це країна, найбільш терпима в теорії і найбільш фанатична на практиці».
Сам він уважав свободу слова найфундаментальнішою з цих свобод і вважав, що Америці ще належить зробити багато в цій сфері: «цінність вільної дискусії ще не оцінено так, як вона має бути оцінена у Сполучених Штатах». У такому стані речей він звинувачував, зокрема, духовенство: «духовенство цієї країни… одностайне в переслідуванні кожної людини, яка ставить під сумнів будь-яке з їхніх метафізичних міркувань або натякає на їхні погляди, сповнені амбіцій і прагнення до збагачення». Не дивно, що євангеліст Чарльз Колкок Джонс, який був місіонером серед рабів, а також професором Колумбійської теологічної семінарії, не був вражений Купером. Джонс назвав його «батьком» «партії невіруючих» у Південній Кароліні. «Цей старий, — писав він, — завдав цій штаті більше зла, ніж можуть виправити п’ятдесят років. Йому доведеться відповісти за безліч беззаконь, отруюючи штат своїми невіруючими принципами». Тож не дивно, особливо з огляду на публікацію книги Бруссе й трактатів зі словом матеріалізм у назвах, що 1832 року Купера офіційно судили за невір’я. Отже, якщо політичні погляди Купера й нажили йому ворогів, то його релігійні погляди принесли значно більше проблем. 1833 року, через протидію його ліберальним релігійним поглядам, Купер подав у відставку з посади президента коледжу. У викривальній промові проти своїх обвинувачів під час повторного розгляду справи Купер сміливо й гордо заявив:
«Я стою перед судом інквізиції за те, що борюся за свободу думки… Велике нещастя для людини — випереджати знання свого часу на пів століття. І якщо людина робить це, вона має бути готовою до того, щоб зіткнутися з відповідними наслідками й заплатити відповідну ціну».
У грудні 1834 року, через тривалу протидію, він залишив і професорську посаду. Але хоч його діяльність ставала дедалі суперечливішою, Купер користувався великою популярністю серед своїх студентів. Більшість із них стали на його захист у 1831-1833 роках, коли Куперу часто кидали виклик у законодавчих зборах штату. Багато студентів не погоджувалися з філософією Купера, але як особистість він їм подобався. Від 1835 року він присвятив усі останні роки підготовці видання «Зводу законів штату», яке завершив Девід Джеймс Маккорд (1797-1855) і опублікував у десяти томах (1836-1841). Купер помер у Колумбії 11 травня 1839 року.
Матеріалізм Купера
Добре відомо, що Купер дружив не лише з Джефферсоном. Він добре спілкувався з Рашем, а також листувався й підтримував товариські стосунки з президентом Джеймсом Медісоном і кількома губернаторами Південної Кароліни. Як уже йшлося вище, вперше він відкрито звернув увагу на матеріалізм ще в 1780-ті роки, мешкаючи в Лондоні, але, попри це, вже вважаючись матеріалістом, у 1812 році Купер навіть не читав Кабаніса. Цю прогалину було виправлено 1814 року, про що Купер повідомляє в листі до Джефферсона:
«Я дуже уважно, з великим інтересом і розумінням читав працю Кабаніса. На мою думку (з огляду на періоди їхньої публікації), вона стоїть нарівні з працями Гартлі. Кабаніс сміливо дійшов до неминучого висновку, щодо якого Гартлі був змушений іти на поступки й нести нісенітниці для натовпу; але цей висновок неминучий для кожного, хто розглядає метафізичні питання з фізіологічного погляду й вивчає факти, а не словесні суперечки. Мені дуже хотілося б перекласти Кабаніса, але боюся, що публіка цього не витримає. Занадто сильне світло легко може нас осліпити. З іншого боку, хто б став це читати, окрім кількох молодих лікарів, які втратили б усю свою практику, якби стало відомо, що вони схвалюють цю книгу? Адже читачі, які не схочуть витратити час, необхідний для вивчення й осмислення такого твору, найімовірніше, вчепляться за найосудливіші місця.
Близько тридцяти років тому я опублікував перший том трактатів, який майже в усьому доходив до того самого, що й Кабаніс. Але якби я тепер перевидав їх разом із тим, що написав пізніше, мені довелося б викреслити багато з того, що я тоді приніс у жертву народним забобонам».
У цьому листуванні ще цікаво й те, що після милої розмови про те, що Кабаніс написав «найглибший із усіх людських творів» (Джефферсон), і про те, що переклад його книги англійською може осліпити темне бидло (Купер) своїм надто сильним світлом, Джефферсон і Купер почали обговорювати програму навчання для майбутнього університету, який планує створити Джефферсон. Обговорення це величезне й дуже франкофільське, але мені припав до душі цей маленький фрагмент, де Купер заявляє:
«Курс логіки й метафізики має бути під силу викладачеві класичних мов: Данкомб, Уоттс або Кондильяк — для логіки; але в метафізиці — латинська «Онтологія» Гатчесона, а також Белшем і Стюарт про людський розум. Не той чи інший окремо: заради справедливості потрібні обидва — і Стюарт, і Белшем».
Правда, тут ідеться про шотландського мракобіса Дугалда Стюарта, але поруч із ним іде Белшем, як противага! І це не перша згадка Белшема в листуваннях президентів США. Його згадував щонайменше ще Бенджамін Раш (і, судячи з усього, вони листувалися). Тож, імовірно, для англомовного світу матеріалізм Томаса Белшема не вважався чимось маловідомим. Після всього цього стає очевидним, що Купер цілком прийняв ідеї Кабаніса, а трохи згодом він так само високо оцінить і Дестюта де Трасі, і навіть Мажанді, Рішерана та Бруссе! Якщо ж говорити в найзагальнішому плані, то, крім французьких ідеологів, Купер був послідовником головно Гартлі, Еразма Дарвіна, Прістлі й Бруссе; у пізній період творчості він уже був вкрай вульгарним фізіологічним матеріалістом і суворим критиком шотландської метафізики. Так, у листах до Джефферсона він іще міг із похвалою ставитися до Дугалда Стюарта, але у своїх статтях піддає критиці всіх шотландських метафізиків без винятку.
Правда, його позиції все ж мали очевидні вади. Чим ближче він підходить до праць Бруссе, тим сильніше починає довіряти френології Галля. І хоча в доступних статтях 20-х років він іще сумнівається в практичному застосуванні френології та цінує Галля лише за фізіологічні відкриття волокнистої структури мозку, але очевидно, що ступінь довіри зростає, і прийняття найсумнівніших висновків френології було майже повністю підготовлене. Не кажучи вже про расизм, Купер вважав себе агностиком, і все ж не цілком заперечував віталістичні погляди та уявлення про душу. Сліди віталізму можна помітити як у його міркуваннях на тему хімії, так і в багатьох інших. Хоча починаючи з 20-х років віталізм починає значно поступатися матеріалізмові, і Купер відкрито підтримує Лоуренса у суперечці з віталістом Абернеті. Якщо в Купера й залишається віталізм, то життєва сила в нього завжди постає зі складної організації тіла, а не навпаки. Класичний віталізм, однак, приписує особливу силу, яка сама створює організацію. Загалом, пізній Купер у будь-якому разі стає сильнішим, ніж ранній.
У своїх приватних листах він і зовсім іноді постає як віруючий і часто згадує Творця. Навіть у своїх найрадикальніших творах Купер виступає радше в дусі Джефферсона, Прістлі та Томаса Белшема як християнський матеріаліст. В одному зі своїх творів він і зовсім намагається довести, що ранні християни, включно із самим Ісусом, були матеріалістами й заперечували безтілесну душу. Але що ще гірше, Купер відкидав концепцію еволюції, посідаючи радше позицію Кюв’є, ніж Ламарка. І попри те, що він вірив у неймовірну давність Землі, спираючись на дані геології, та розумів, що людство з’явилося значно пізніше за деякі вимерлі види, тим не менш, ґрунтуючись на біблійних оповідях, він умудрявся заявити, що: «Жодне з відкриттів людських останків, чи то в Енджисі, Кро-Маньйоні або Ментомі, не дає вченим змоги спростувати біблійний тезис про появу людини Творцем». Тому Купер вважав, що Бог справді створив людство. І це все при тому, що, обговорюючи програму для університету, Купер виступав проти створення кафедри теології, а Джефферсон, навпаки, відстоював її необхідність, хоча б задля того, щоб не дратувати народ.
Переповідати всі його праці, мабуть, не варто, коли їх усі можна прочитати цілком у невеликій збірці на 200 сторінок. Цю збірку я й пропоную прочитати (знайти її можна трохи нижче). Загалом це добра оборона матеріалізму для рівня знань кінця XVIII століття. Розглядаються найрізноманітніші труднощі та можливі заперечення, зокрема й проблема тотожності особистості, «Я» і навіть аргументи в дусі сучасних дискусій про кваліа. Само собою, що все це Купер розвінчує й зводить до фізіології тіла, але постановка питань і відповіді все одно виглядають дуже цікаво.