До моїх рук потрапила дуже рідкісна книга франко-американського історика Гілберта Чінарда (1881–1972) [або Жільбера Чинара], який спеціалізувався на біографії Томаса Джефферсона. Ще 1925 року він написав книгу, повна назва якої: «Джефферсон і ідеологи, заснована на його неопублікованому листуванні з Дестютом де Трасі, Кабанісом, Ж.-Б. Сеєм і Огюстом Контом», а згодом її перевидали вже після його смерті. Попри всі недоліки, я й сам із повагою ставлюся до постаті Джефферсона, першого президента-епікурейця в історії. У нас уже були статті: «Томас Джефферсон — ідеолог» (Стівен Томлінсон), Томас Джефферсон і російський імператор (моя невелика нотатка) та Томас Джефферсон (Carl J. Richard).
- Вступ.
- Розділ перший. Джефферсон і французькі ліберали.
- Розділ другий. Переклад і публікація «Коментаря до Монтеск’є».
- Розділ третій. Переклад і публікація «Трактату про волю».
- Розділ четвертий. Останні роки (1819-1826). «Моральність» і розділ «Про кохання».
- Розділ п’ятий. «Аналіз Дюпюї». Полеміка з Джоном Адамсом.
Вступ
Подібно до того, як нещодавній том у цій самій серії, присвячений Вольнею та Америці, був радше публікацією документів, аніж вичерпним дослідженням, так і цю працю слід розглядати передусім як видання джерел. Адже її предмет охоплює всю сферу відносин між Францією та Сполученими Штатами на початку XIX століття і не може бути вичерпаний у межах однієї книги. Наприкінці розділів, присвячених Дестюту де Трасі у своїй прекрасній праці «Ідеологи», Франсуа Пікаве короткою фразою зауважив, що «завдяки йому ідеологія поширилася серед природодослідників і лікарів в Італії, Англії та Америці, так само як і у Франції» (с. 398). Документи, опубліковані тут, дають змогу побачити, що щодо Сполучених Штатів цей вплив був водночас і ширшим, і глибшим, ніж припускав Пікаве.
Протягом більш ніж двадцяти років Дестют де Трасі підтримував постійне листування з людиною, яка, якщо й не заснувала Сполучені Штати, то принаймні першою чітко виклала принципи американської демократії і яка поруч із Джорджем Вашингтоном по праву вважається одним із Батьків-засновників. Саме через посередництво Джефферсона ідеї Дестюта де Трасі та групи, теоретиком якої він був, проникли й поширилися в Америці. Джефферсон перекладав і коментував Трасі, опублікував два його твори, вихваляв і рекомендував його в численних листах і в багатьох питаннях був із ним настільки згодний, що деякі з його близьких друзів навіть вважали, ніби книжки, які він видавав за переклади, насправді вийшли з-під його пера..
Докладне вивчення цього взаємного зв’язку двох умів, таких різних за вихованням, освітою та традиціями, означало б написання історії думки Джефферсона від 1800 до 1826 року. Ми не відчуваємо в собі сил узятися за таке завдання: воно зможе бути виконане лише тоді, коли до наукового обігу буде введено безліч ще неопублікованих документів. Дестют де Трасі аж ніяк не був ізольованим мислителем, і ми краще за інших розуміємо небезпеку штучно відокремлювати його від кола політичних філософів, до якого він належав. Він був не єдиним, хто впливав на думки Джефферсона в цей період: Лафайєт, із яким його пов’язувала спорідненість, і Дюпон де Немур, якого він називав своїм учителем, обмінювалися з автором Декларації незалежності листами, що, щонайменше, є не менш значущими. Проте треба з чогось починати: розставити віхи, накреслити шляхи, ввести в обіг низку документів, досі зневажуваних або й зовсім невідомих.
Вплив французької думки в США на початку XIX століття — факт водночас безсумнівний і ще не визначений у деталях. У своїй «Історії американської філософії» Вудбридж Райлі розглянув деякі її аспекти, і ми неодноразово посилатимемося на його працю. Вільям Жирар у своєму дослідженні про французькі витоки трансценденталізму головним чином вивчав період 1820-1840 років, що виходить за межі нашої теми. Американські історики передусім зосередили увагу на можливому впливі Монтеск’є на американські інститути, але так і не дійшли згоди — з двох головних причин. Перша полягає в тому, що ключові документи так і не були опубліковані в так званих Works and Writings of Thomas Jefferson — виданнях украй неповних, де редактори були змушені робити довільний вибір із маси рукописів. Будучи американцями, вони природно надавали перевагу документам, безпосередньо пов’язаним з американською історією, нехтуючи саме тими, які були б найкориснішими для нашого дослідження [1]. Дорікати їм у цьому не можна, бо публікація всіх рукописів Джефферсона — підприємство, здатне відлякати навіть найсміливіших; але факт слід визнати. Не менш важливо було б видати й обширне листування Джефферсона, яке він ретельно зберігав. У Бібліотеці Конгресу та в Історичному товаристві Массачусетса папери Джефферсона становлять не менш як 350 томів рукописів. Звідси видно, наскільки тимчасовими й піддатними до перегляду мають бути будь-які висновки, що їх роблять сьогодні.
Ба більше, надто часто ми не розрізняли різні періоди життя Джефферсона. Недостатньо враховують, що ані його розум, ані його теорії не становили собою нерухомого блоку: він змінювався, розвивався, і його ставлення до Монтеск’є, наприклад, аж ніяк не завжди було однаковим. Людина, вихована в маленькому коледжі Вірджинії, учасник Американської революції, представник США в Парижі напередодні Французької революції, колишній державний секретар, віцепрезидент, а згодом президент Сполучених Штатів і той, хто помер лише 1826 року, був би або вкрай обмеженою людиною, або пророком надзвичайного дару, якби вже 1776 року міг сформулювати політико-філософське кредо, від якого ніколи не відступав і яке ніколи не змінював.
Оскільки можливий вплив Монтеск’є на Джефферсона привертав увагу багатьох фахівців, а документи, що публікуються тут, дають певні уточнення в такому спірному питанні, нам дозволено, не заглиблюючись у деталі, бодай окреслити основні етапи його ставлення до автора Духа законів.
Коли молодий Томас Джефферсон — студент коледжу Вільяма і Марії або початківець-адвокат у Вільямсбурзі — звернувся до теоретиків політичної науки, він, природно, користувався авторитетними працями свого оточення. Насамперед це була праця Блекстона, через яку він логічно прийшов до Монтеск’є. Джефферсон невдовзі взявся її читати й зробив обширні виписки в зошиті, який мені пощастило виявити і який незабаром буде опубліковано повністю. Приблизно в 1768-1772 роках Беккаріа, Монтеск’є і певною мірою Вольтер (Досвід про звичаї) були головними мислителями, що формували розум Джефферсона. Судячи з його записів, його цікавили не стільки чисті теорії державного устрою, скільки факти, конкретні застосування. Тому можна сказати, що Декларація незалежності — це радше констатація фактів, аніж декларація принципів: не випадково її преамбула стверджувала, що викладені істини є «самоочевидними».
У наступні роки Джефферсон, губернатор Вірджинії, покликаний відігравати важливу роль у країні, охопленій війною, і приголомшений смертю дружини, навряд чи знаходив час для філософування. Під час Війни за незалежність теоретик поступився місцем людині дії.
Після закінчення війни, коли вирішувалося питання про форму державного устрою нової держави, Джефферсон вирушив до Парижа, де мав замінити Франкліна, постарілого й фізично виснаженого, але все ще сповненого бадьорості духу. Перед від’їздом Франклін устиг увести свого наступника до кола філософів, з якими спілкувався в Парижі. Навіть якщо в Джефферсона вже й так складалося негативне ставлення до ідей Монтеск’є, це нове середовище ще більше його посилило. У Парижі він зблизився з економістами та фізіократами, бував у мадам д’Удето, яка створила справжній культ Тюрґо, подружився з Дюпоном де Немуром і абатом Морелле, познайомився з Кондорсе й продовжив із ними стосунки. Подружившись із Лафайєтом і ставши постійним відвідувачем салону мадам де Тессé, уже будучи республіканцем найвищого гатунку, він перейнявся республіканськими ідеями і, повернувшись до Сполучених Штатів, у листі до Томаса Манна Рендольфа застеріг свого молодого друга від «єресей Монтеск’є». Він писав.
«Зазвичай рекомендують «Дух законів» Монтеск’є. Насправді це книга, що містить багато політичних істин, але також і стільки ж єресей; тому читачеві слід постійно бути напоготові. Нещодавно було опубліковано лист Гельвеція, близького друга Монтеск’є, до якого він часто звертався по пораду перед публікацією своєї книги. Гельвецій радив йому її не видавати і в листі до друга дав пояснення цієї суміші істини та помилки. Він сказав, що Монтеск’є був людиною, яка надзвичайно багато читала; він виписував усе прочитане, і його метою було систематично впорядкувати цю збірку виписок і показати свій дотеп, примиряючи розрізнені факти» [2].
Від цього часу, а особливо в період життя Джефферсона з 1800 по 1826 рік, легко знайти численні уривки з його листів, у яких він із певним роздратуванням викриває теорії Монтеск’є, його сліпу любов до Англії та спадкової конституційної монархії, запровадження якої Джефферсон так боявся у Сполучених Штатах. Щоб простежити всі етапи цієї революції, необхідно постійно звертатися до листування Лафайєта і Дюпона де Немура з Джефферсоном, про публікацію якого ми невдовзі повідомимо. Дружба, що єднала Дестюта де Трасі з Кабанісом і Лафайєтом, безперечно, була б достатньою, щоб привернути увагу Джефферсона до його праць; але немає сумніву, що передусім його цікавив «Коментар» Монтеск’є, у якому Трасі намагався розрізнити істинне і хибне в теоріях «Духа законів» або, як сказав би сам Джефферсон, відокремити політичні істини від єресей. Уже з цієї причини, а також тому, що вона дає нам змогу прояснити роздуми Джефферсона про устрій політичного суспільства, листування, яке ми тут публікуємо, заслуговує на увагу істориків ідей. Ми також знайдемо в ньому низку вказівок, які, можливо, не менш цікаві.
Переклад і публікація двох творів Трасі, здійснені Джефферсоном, започаткували ціле листування між «мудрецем із Монтічелло» та кількома американськими видавцями. Отже, ми можемо день за днем простежити труднощі, які доводилося долати авторам, що прагнули на початку XIX століття опублікувати свої твори. Недбалість друкарів, байдужість публіки, відмова журналів і газет рецензувати деякі книжки, які здавалися їм надто сміливими, невидима цензура, що, однак, була вельми ефективною проти атеїстичних теорій французьких філософів, — усе це ми знаходимо в листах Джефферсона до Д’Юена, Річі та Міллігана. Листи Дестюта де Трасі також відкривають нам факт, що має немале значення для історії французької літератури. Ми бачимо, що глава про любов, з якої Трасі опублікував лише кілька сторінок у французькому виданні «Трактату про волю» і яка, як вважалося, так і не була завершена, з’явилася повністю в італійському перекладі, надрукованому в Мілані 1819 року, і що згодом Стендаль, визнаний учень Дестюта де Трасі, зміг використати її для своєї знаменитої книги про любов.
Нарешті, ми побачимо, як, особливо від 1810 року, Джефферсон, залишаючись ревним американцем, став у Сполучених Штатах пропагандистом і поширювачем французьких ідей, відкритих йому під час перебування в Парижі та підхоплених і розвинених Ідеологами. Водночас автор Декларації незалежності продовжував набирати популярності у Франції; саме йому приписують усі заслуги за успіх демократичного експерименту в Америці. Саме йому автори сміливих і нових праць про державне управління, суспільство та філософію подають свої нові теорії, і, майже напередодні його смерті, він отримує почесті від засновника позитивістської філософії, який вітає його як людину, що посіла таке високе місце «в історії своєї країни і в історії всього людства» [3].
Більшість листів, які ми тут публікуємо, раніше не видавалися. Їхні рукописи зберігаються або в Бібліотеці Конгресу у Вашингтоні, або в Массачусетському історичному товаристві. Я вказав їхнє походження в усіх випадках, а в інших послався на видання пана The Writings of Thomas Jefferson (Memorial edition) Ендрю А. Ліпскомба (Вашингтон, 1904, 20 т.), і The Writings of Thomas Jefferson Пола Лестера Форда (Нью-Йорк, 1892–1899, 10 т.). Перше зазвичай позначається як M. E., а друге як F. Орфографію рукописів було збережено, навіть із її дивакуватостями й неточностями; так, можна побачити, що Джефферсон майже завжди вживає recieve замість receive, knolege замість knowledge тощо, і що Дестют де Трасі, хоч і був членом Академії, не цурався численних орфографічних вольностей. З іншого боку, було додано наголоси та розділові знаки там, де, як нам здавалося, цього вимагав зміст. Особливо ретельно відтворено позначки рукою Джефферсона на отриманих листах. Це деталь, яка в деяких випадках може мати велике значення для істориків і якою, на жаль, знехтувала більшість редакторів Джефферсона. Часто буває не менш корисно знати дату отримання листа, ніж дату його написання [4].
Хочу ще раз подякувати, особливо панові Джону К. Фіцпатріку з Відділу рукописів Бібліотеки Конгресу, і всім співробітникам Відділу за їхню невтомну доброту й дієву допомогу в часто досить тривалих дослідженнях. Панові Вортінгтону Чонсі Форду, вченому редакторові публікацій Массачусетського історичного товариства, я завдячую доступом до колекції Джефферсона Куліджа та люб’язним дозволом ознайомитися з документами, що в ній містяться, і відтворити їх. Пан А. Б. Калоссо, куратор Галереї Борґезе, люб’язно організував для мене передрук частини глави про любов, яка ніколи не публікувалася французькою мовою, але була опублікована в італійському перекладі 1819 року. Нарешті, мій колега пан Голландер з Університету Джонса Гопкінса надав мені цінну інформацію з історії економічних доктрин у Сполучених Штатах.
Продовження: Глава I. Джефферсон і французькі ліберали
Примітки
- Найкраще дослідження на цю тему, ймовірно, належить панові C. E. Merriam Jr., The political theory of Jefferson, Political science quarterly, XVII, 24. 1902; але й він, говорячи про Джефферсона, зазначає: «Montesquieu he held in no high esteem». 609112
- Memortal edition, VIII, 29.
- Оґюст Конт до Джефферсона, Париж, 16 липня 1824 р. Jefferson Papers, Library of Congress. Ми заперечуємо твердження, що міститься в нещодавній статті пана William A. Dunning, ніби «with the submergence of republican ideas in the Napoleonic period and that of the Bourbon restoration, the great experiment of the United States ceased to receive much attention.» European theories of gouvernment, Political science quarterly, березень 1919.
- Єдиний виняток, про який я знаю, — це публікація пана Worthington Chauncey Ford у його виданні Thomas Jefferson: Correspondence, printed from the originals in the collection of William K. Bixby, Boston, 1916.