Переклад і публікація «Трактату про волю» (Чінард)

Третя глава книги Гільберта Чінарда — «Джефферсон та Ідеологи» (1925).
Усі глави цієї книги можна знайти тут.

Див. також фундаментальне дослідження Франсуа Пікаве — «Ідеологи, нариси з історії ідей та наукових, філософських, релігійних теорій у Франції від 1789 року» (1891).

У своєму листі до Джефферсона від 21 жовтня 1811 року Дестют де Трасі виклав загальний план свого «Трактату про ідеологію», три частини якого — власне Ідеологія, Граматика і Логіка — уже вийшли у Франції, і примірник яких він надсилав своєму американському кореспондентові [1]. Наприкінці дев’ятого розділу Логіки він чіткіше й докладніше окреслив межі, в які мав намір втиснути повний трактат про походження і природу наших засобів пізнання. Перша частина мала включати три перелічені вище розділи й носити загальну назву: «Історія наших засобів пізнання». Друга частина мала називатися: «Застосування наших засобів пізнання до вивчення нашої волі та її наслідків» і включати три відділи: «Про наші дії, або Економіка»; «Про наші почуття, або Мораль»; «Про керування тими й тими, або Управління». Третя частина мала називатися: «Застосування наших засобів пізнання до вивчення істот, які не є нами самими», і включати: «Про тіла та їхні властивості, або Фізика»; «Про властивості протяжності, або Геометрія»; «Про властивості кількості, або Обчислення». Усе це мало завершуватися додатком, у якому Трасі мав намір розглянути «Хибні науки, знищувані знанням наших засобів пізнання та їхнього законного застосування».

Отже, «Коментар до Монтеск’є» у задумі Дестюта де Трасі був лише епізодом, або, точніше, підготовкою до творів, які він мав намір присвятити економіці та управлінню. Відомо, що, уражений майже повною сліпотою, він не зміг здійснити свій план і змушений був зупинитися після написання першої частини свого Трактату про волю, де виклав свої погляди на економіку, і кількох сторінок твору «Про мораль». У жовтні 1811 року він повідомляв Джефферсону, що завершує редагування Трактату про економіку; усього за місяць він зміг надіслати готовий рукопис колишньому президентові Сполучених Штатів. Про публікацію праці у Франції тоді не могло бути й мови. Було б надто легко вбачити в ній критику імперського режиму. Тим часом, казав Трасі, «критикувати слід лише те, що можна законним чином змінити», і поки існувала Імперія, не можна було сподіватися на глибокі зміни в економічній системі Франції. Можливо, похмурі уми стали б питати себе, чи не мали б подібні делікатність почуттів і обережність утримати Трасі від прийняття в Імперії посади, яка загалом була вельми почесною і досить добре оплачуваною. Однак слід зауважити, що, попри різкість щодо ідеологів, Наполеон не скупився на почесті для них, і в цьому відношенні ані Вольней, ані Кабаніс, ані Дестют де Трасі, ані навіть Дюпон де Немур не мали жодних реальних підстав скаржитися на нього.

З іншого боку, Трасі дуже прагнув ознайомити публіку зі своїми ідеями, якщо не у Франції, то бодай у Сполучених Штатах. Тому, з доволі кумедною для автора скромністю, сказавши Мудрецеві з Монтічелло, що йому досить його аудиторії, він уповноважив і навіть наполегливо спонукав його видати в Америці повне видання Елементів ідеології, включно з четвертою частиною. А якщо твір повернеться до Франції й буде перекладений назад з англійської на французьку, то завжди можна буде звалити сміливість висловів на перекладача.

Париж, 15 листопада 1811 р.
Пане, я мав честь написати Вам листа 21 числа минулого місяця, який прибуде до Вас одночасно з цим. Сподіваюся, що він покаже Вам, наскільки я вдячний за Вашу доброту і наскільки радий поблажливості, з якою Ви прийняли мою невелику працю про Монтеск’є. Він навіть покаже Вам, що ця поблажливість вселяє велику довіру, оскільки я дозволив собі надіслати Вам повніший примірник мого трактату про розум у трьох томах, з яких у Вас є лише перші два; і, крім того, я наважився зізнатися Вам, що замислив написати Трактат про волю також у трьох томах, останній з яких мав би бути присвячений законам і духові, в якому їх слід укладати, як наслідок фактів, установлених раніше шляхом точного спостереження за нашими здібностями. Боюся, що сьогодні Ви знайдете мою довіру вже такою, що межує з безрозсудством, бо маю честь надіслати Вам разом із цим листом рукопис першого тому цього Трактату про волю, який водночас має становити четвертий том усього твору. Цей рукопис містить, по-перше, додаток до мого Трактату про розум, який я вважав необхідним, аби зробити його результати практичнішими й легшими для засвоєння; по-друге, вступ до Трактату про волю, що однаково стосується всіх трьох частин, з яких він має складатися; по-третє, нарешті, першу частину цього Трактату про волю, присвячену задоволенню наших потреб, яку я щойно завершив.

Я цілком розумію, як непослідовно з мого боку — визнавати, що мої слабкі здібності значно ослабли, і тут же подавати Вам твори, які, отже, не повинні мати великої цінності. Але мене виправдовує те, що перші два з цих праць — Додаток і Вступ — були написані вже давно, ще до тих нещасть, які обрушилися на мою голову, а третій є лише більш методичним і докладнішим викладом принципів, які Ви вже схвалили в Коментарях до Монтеск’є, саме у зв’язку з книгами VII, XIII, XX, XXI, XXII та XXIII, де йдеться про розкіш, податки, торгівлю, грошовий обіг і народонаселення. Тому, пане, наважуюся просити Вас бути настільки ласкавим і ознайомитися з трьома творами, що становлять цей том. Жоден із них не буде опублікований у нашій країні за мого життя. Перші два надто метафізичні, а тут уже не в моді займатися подібними предметами, принаймні відкрито. Третій же, навпаки, надто практичний. Він містить безліч думок, які, на мою думку, суперечать тому, що я чую щодня довкола себе. Я думаю, що його публікацію не буде дозволено; і навіть якби її було дозволено, я сам не захотів би цього, не лише тому, що побоювався б накликати на себе неприязнь, а й тому, що переконаний: добрий громадянин має говорити лише те, що вважає істиною, але водночас мусить бути вкрай стриманим у її викладі, коли це може бути сприйнято як критика уряду, на який у нього немає жодного законного способу впливати. Ви один заміните для мене публіку; і оскільки я цілком переконаний, що голоси слід зважувати, а не підраховувати, я буду набагато щасливішим, якщо заслужу Ваше схвалення, ніж якби здобув загальне визнання, до якого Ви відмовилися б долучитися.

Крім того, я вважаю, що якби хтось у Вашій країні виявив мені честь, переклавши мої перші томи, то він міг би, якщо Ви вважали б це доречним, перекласти також і цей, і тоді перекладене видання було б повнішим і, отже, більш затребуваним, ніж первісне видання, яке, до речі, вже майже вичерпано. Що ж до мене особисто, то я не бачу в цьому жодної незручності, навіть якщо це перекладене видання повернеться сюди, до Франції, з моїм ім’ям на титульній сторінці: по-перше, тому що, будучи іноземною мовою, воно ніколи не матиме надзвичайно широкого поширення і не може вважатися зробленим моїми власними руками; по-друге, тому що, зрештою, зміст цього четвертого тому не може бути неприємним (до певної міри), оскільки йдеться лише про політичну економію, а не про суспільний устрій і засади державного ладу, як у Коментарях до Монтеск’є. З усього цього найбільше я побоююся, що твір у цілому й у своїх деталях навряд чи заслуговує на Вашу увагу, і що Ви вирішите, ніби я не дотримався знаменитого припису: Quid valeant humeri, quid ferre recusent («Що можуть витримати плечі і чого витримати не можуть»). Я з великим нетерпінням чекаю, щоб дізнатися, що Ви про це думаєте. Тим часом, якщо мені вдасться бодай трохи зібрати свої думки й оживити мою здатність до міркування, я докладу всіх зусиль, щоб продовжувати здійснення мого задуму. Бо бажання Вам догодити й бажання бути корисним додають мені багато відваги. Лише брак сил може мене зупинити; але, на жаль, дуже важко знайти друзів достатньо щирих, щоб відверто попередити Вас про це. Прийміть, прошу Вас, запевнення в моїй найглибшій повазі, прихильності, шанобі та в усіх почуттях, які Вам належать і якими я сповнений до Вас.
Дестют де Трасі.

P.S. Звіряючись зі своїм рукописом, я помічаю, пане, що наважувався часто говорити про Сполучені Штати, про які, можливо, мало що знаю, бо, на жаль, зносини дуже утруднені. Там, де я помилився, прошу Вас виправляти без жодної поблажливості. Я був би Вам удвічі вдячніший, якби Ви потрудилися виправити мої думки, вказавши мені на помилки.

Мало минути понад рік, перш ніж Джефферсон зміг узятися за цю справу. 1812 рік ознаменувався оголошенням війни Англії, новими президентськими виборами, і вся країна переживала кризу, яка навряд чи сприяла публікації подібних праць. Лише в січні 1813 року Джефферсон знайшов час знову написати Дюейну, щоб запитати, чи не хотів би той узятися за переклад і видання нового рукопису Дестюта де Трасі, так само як узявся за перший. Це стало початком довгих труднощів, що затягнулися настільки, що твір з’явився лише в березні 1817 року. Не вдаючись у подробиці, зазначимо бодай головні епізоди, які досить цікаво висвітлюють методи видання, що їх тоді застосовували американські видавці, і які покажуть, до якої міри Джефферсон був зацікавлений у тому, щоб деякі ідеї Трасі поширилися у Сполучених Штатах.

У нього було досить часу, щоб уважно вивчити рукопис, і його увагу, очевидно, привернув той факт, що Трасі, вочевидь, вказав на деякі засоби для виправлення фінансового лиха, від якого тоді потерпали Сполучені Штати. Йшлося вже не просто про теорії законодавства й принципи державного управління, а про щось відчутне, важливе й таке, що можна було негайно застосувати. Тому у своєму листі до Дюейна, після того як він дав повний аналіз твору, він наполягає на двох пунктах, які особливо займали його думку. Оскільки ми побачимо, що в подальшому листуванні, яке стосувалося Трактату про політичну економію, йому не раз випадала нагода повертатися до них, не зайве згадати про них уже тепер.

Перший предмет — це питання паперових грошей. Другий — обговорення права нації брати на себе борги, що зобов’язують наступні покоління. Перша проблема, принаймні, мала надзвичайно гострий, актуальний характер. Банк Сполучених Штатів, заснований Гамільтоном, попри протидію Джефферсона, який вважав його знаряддям монархічного правління, щойно втратив свою привілею в 1811 році. Уже кількома роками раніше Джефферсон висловлював занепокоєння щодо питання про поновлення цієї привілеї. Його погляди на це питання були радше категоричними, ніж ясними. Хоча він рішуче виступав проти різних банківських проєктів, він ніколи, наскільки мені відомо, не вказував виразно, яким чином нація, що зростає і яка мусила неминуче задля розвитку своєї території вдаватися до сміливих підприємств, могла б обходитися без кредитних банків. Головне заперечення, яке Джефферсон висував проти проєкту, що його найсерйозніше обговорювали 1813 року, полягало в тому, що випуск в обіг 90 мільйонів доларів у паперовій формі, що втричі перевищувало б вкладений капітал, знецінив би реальну вартість долара на 50% [2]. Він не міг не схвалити заяви Дестюта де Трасі, який застерігав проти паперових грошей, якими, за його словами, неможливо користуватися без надмірності: адже в разі фінансових труднощів спокуса для уряду надто велика. «Паперові гроші, — казав він, — зрештою є найзлочиннішим і найшкідливішим з усіх шахрайських банкрутств» [3].

Питання про продовження привілеї Банку Сполучених Штатів, утім, було в свідомості Джефферсона пов’язане з питанням принципово значно важливішим. Привілею нового банку мали надати строком на п’ятдесят років. Отже, рішення, яке збирався ухвалити Конгрес, мало наперед зв’язати й визначити фінансову політику наступного покоління. Тим часом однією з найдорожчих ідей Джефферсона було те, що покоління не має права зв’язувати майбутнє й брати на себе зобов’язання, яких воно саме не зможе виконати. Хоча мені й не вдалося знайти цю теорію, сформульовану так точно, у якогось французького письменника, однак вона, вочевидь, природно випливає з основної доктрини фізіократів. Саме про них нагадує лист, який Джефферсон писав Джеймсові Медісону напередодні свого повернення до Сполучених Штатів, докладно пояснюючи йому цей принцип, який він проголошує самоочевидним: земля належить лише живим, а мертві не мають на неї ні прав, ні влади. «Звідси випливає, що жодна людина не має природного права закладати землі, якими володіє, або змушувати своїх спадкоємців виплачувати борги, нею самою взяті; бо якби вона мала цю владу, то могла б за життя спожити землі на кілька поколінь наперед, і в такому разі земля належала б мертвим, а не живим, що якраз суперечить нашому принципові». Саме в цьому листі Джефферсон найрозлогіше і, мабуть, найвиразніше виклав свої погляди на питання публічних фінансів. У багатьох пунктах вони збігаються з поглядами Дестюта де Трасі, які, утім, самі по собі не обов’язково були оригінальними. До цього він додавав, що те саме стосується і державного боргу, і устрою суспільства: «жодне покоління не має права укладати борги на тривалий строк або приймати вічну конституцію чи вічний закон» [4].

Отже, він мав би з ентузіазмом підписатися під уривками, в яких Дестют де Трасі обговорював це питання, і з подивом зауважував, що ще ніде не бачив його ґрунтовного розгляду: «Чи має будь-який уряд, чи то монархічний, чи поліархічний, словом, люди, які нині існують, право так обтяжувати людей, які ще не існують, і зобов’язувати їх платити за теперішні витрати?». Для Дестюта де Трасі відповідь не могла викликати й найменшого сумніву: очевидно, що чинний законодавчий принцип не може зв’язувати майбутній законодавчий принцип, і що «все, що постановляють будь-які законодавці, їхні наступники завжди можуть змінити, виправити, скасувати» [5]. Тут ми бачимо тотожність думки й майже тотожність вислову між американським державним діячем і французьким філософом. Річ, утім, не може йти про вплив у строгому значенні слова. Якщо Дестют де Трасі дивувався, що ніде не бачив обговорення цієї важливої проблеми, то, ймовірно, тому, що його документація була неповною або його підвела пам’ять. Лист Джефферсона, який ми наводили вище, дуже виразно показує, що це питання цікавило Францію навіть більше, ніж Сполучені Штати. Від його застосування залежали, як він дуже чітко вказував, ті заходи, які слід було вжити щодо привілеїв, сеньйоріальних прав, церковних маєтків, спадкових посад, торговельних монополій. Тим часом це були такі питання, які французькі друзі Джефферсона не могли не обговорювати восени 1789 року, а рішення, яке Революція дала цьому питанню, надто добре відоме, щоб на ньому варто було зупинятися.

Лист, який Джефферсон написав Дуейну, пропонуючи йому публікацію цього нового твору Трасі та аналіз, який він дав «Трактату про волю» — або, як він завжди його називав, «Трактату про економіку», — показує, яке значення колишній президент Сполучених Штатів надавав у ту дату поширенню ідей свого кореспондента.

Монтічелло, 22 січня 1813 року.
Шановний пане,
Я не знаю, чи принесла публікація «Огляду» з матеріального погляду прибуток чи збиток. Я знаю лише, що книга мала продаватися дуже добре. Я подарував один примірник студентові Коледжу Вільяма і Мері та рекомендував цей твір єпископові Медісону, який тоді був президентом Коледжу. Книга йому настільки сподобалася, що він негайно вказав її як навчальний посібник, і, як повідомили мені студенти, усі примірники, які тільки можна було дістати, були відразу ж розкуплені, і багато інших хотіли б придбати ще. Ви, ймовірно, краще за будь-кого знаєте, чи були зроблені нові замовлення [6]. Медісон був добрим вігом; його наступник — торі й людина вельми слабка. Досвід, який ви здобули з цим твором, дає вам змогу вирішити, чи слід вам узятися за публікацію ще одного твору, не більш видатного, але, без сумніву, рівного йому. Я отримав із Франції рукопис із політичної економії, написаний Дестютом Трасі (так в оригіналі — Desutt Tracy), найвизначнішим сучасним автором із метафізичних питань; він написав твір під назвою «Ідеологія», який приніс йому велику славу у Франції. Він вважає, що вона заклала міцну основу для цього тому з політичної економії, а за ним послідує праця про моральні обов’язки. Цей том — праця видатного розуму. Його можна розглядати як огляд принципів економістів, Сміта і Сея, або, радше, як елементарний посібник із того самого предмета. Так само, як Сміт виправив деякі принципи економістів, а Сей — принципи Сміта, так само вчинив і Трасі щодо всіх. На мою думку, він виправив у всіх фундаментальні помилки й, спростивши принципи, виклав їх у стислому обсязі. Я думаю, що книга матиме приблизно той самий обсяг, що й Огляд Монтеск’є. Хоча він і підписує працю своїм ім’ям, він боїться публікувати її у Франції, бо свобода його поглядів могла б накликати на нього неприємності. Якби твір було перекладено й опубліковано тут, він міг би, в разі потреби, відмовитися від нього. Щоб ви могли краще судити про цю працю, наводжу список глав і розділів. Якщо ви вважатимете за доцільне взятися за переклад і публікацію, я надішлю вам сам твір. Ви, без сумніву, знайдете, що він першокласний. Книга починається так:

• Додаток до «Елементів ідеології» про наші засоби здобуття знання.
• Короткий зміст або аналітичний огляд наступного твору.
• Трактат про волю та її наслідки.
• ВСТУП
• РОЗДІЛ I. Про суспільство та його економіку
• II. Про виробництво або утворення наших багатств. (У цьому розділі виправляються хибні визначення продуктивної праці).
• III. Про міру корисності речей, тобто про вартість або ціну.
• IV. Про зміну форми, або про виробництво, включно із сільським господарством.
• V. Про зміну місця, або про комерційне виробництво.
• VI. Про гроші (тут розкриваються наслідки зміни номінальної вартості монет, паперових грошей, діяльності банкірів і впливу банківських компаній).
• VII. Роздуми про попереднє.
• VIII. Про розподіл багатств між людьми.
• IX. Про розмноження людей, або про народонаселення.
• X. Наслідки й розвиток двох попередніх розділів.
• XI. Про застосування наших багатств, або про споживання (вплив розкоші).
• XII. Про доходи й видатки урядів та про їхні борги. (Видатки уряду необхідні, але непродуктивні, а тому мають бути якомога меншими. Різні способи оподаткування та їхні наслідки. Шкода державних боргів. Наслідки державного кредиту. Право одного покоління видавати закони, що зв’язують інше).
• XIII. ВИСНОВОК.

Додаток до «Елементів ідеології» (його попередньої праці), якби його помістили на початку книги, сильно відлякав би багатьох читачів своїм метафізичним характером, якщо тільки вони не погодилися б просунутися далі, щоб скласти собі уявлення про сам твір. Можливо, буде краще помістити його, так само як і Аналіз, наприкінці тому. Додаток налічує 8 сторінок; Аналіз — 13; уся праця загалом — 315, тобто всього 336 сторінок у рукописі. Якби ви взялися за переклад, то не було б потреби надсилати мені окремі аркуші. Для «Огляду Монтеск’є» особливі рекомендації автора зробили для мене обов’язком це вичитування, так само як, як я вам указував у моїх попередніх листах, вони вимагали, щоб оригінал було передано мені. Тому мушу попросити вас надіслати його назад. 

Наша війна на суходолі почалася вкрай невдало. Боюся, що нам доведеться чекати невдач доти, доки ми не зможемо знайти людей, достатньо підготовлених, щоб узяти на себе командування, і доки вони не навчаться своєї справи. Випробування генерала, щоб з’ясувати, чи встоїть він під вогнем, обходиться в куди дорожчу ціну, ніж випробування гармати. Ці випробування вже коштували нам тисяч хоробрих людей, прикрої втрати нашої репутації й виявили лише небагато характерів — одні в негативному, інші в позитивному сенсі. Але ми мусимо наполягати, доки не повернемо собі те місце, на яке маємо право. Прийміть запевнення в моїй незмінній відданості та повазі.
Т. Джефферсон

14 лютого Дуейн надіслав у відповідь Джефферсону листа, що містив вельми цікаві відомості про продаж «Коментаря до Монтеск’є». Звітів він надати не міг; але, скрутно потребуючи грошей, він «пожертвував» значною кількістю примірників, продавши їх за ціною паперу й не діставши з цього жодного прибутку. Звичайну ціну, однак, було встановлено в два долари, і, коли криза минула, він намагався збувати за цією ціною решту примірників. Крім того, він докладав марних зусиль, щоб газети й журнали згадали про цей твір. Edinburgh Review про нього взагалі не сказав, хоча примірник було передано редакторові; ані в Нью-Йорку, ані в Бостоні йому також не вдалося досягти більшого успіху в «рецензентів». Він доходив висновку, що існує змова проти чесноти, навіть серед людей, які роблять собі професію з того, що люблять просвітництво й літературу: «such is the conspiracy against virtue even among those who profess themselves the lovers of light and literature» («така змова проти чесноти навіть серед тих, хто називає себе любителями світла й літератури») [7]. Зовсім не відмовляючись друкувати інший твір Трасі, він, однак, попросив Джефферсона надіслати йому рукопис, обіцяючи взятися за нього влітку. Разом зі своїм листом від 14 лютого Дуейн надіслав Джефферсону рукопис Коментаря, слідів якого мені не вдалося виявити й який, імовірно, було знищено. Джефферсон невдовзі надіслав Дуейну рукопис Трактату про політичну економію. Він супроводив цю відправку листом, який ще раз показує, наскільки мало інтересу він виявляв до абстрактних міркувань, і який, очевидно, виразно свідчить, що він ніколи не читав перших праць Трасі. Найімовірніше, він сам належав до тієї категорії читачів, чий «запал холоне від читання книжок, присвячених метафізичним питанням». Навпаки, його більше приваблювала та частина твору, що стосувалася власне політичної економії. Тоді йому здавалося, що Сеї й Трасі сказали все істотне, що можна було сказати з цього предмета.

Монтічелло, 4 квітня 1813 року.
Шановний добродію,
Я отримав Вашого листа від 14 лютого, і рукопис Коментаря до Монтеск’є також благополучно надійшов. Тепер я надсилаю Вам працю Трасі, яка, як Ви побачите, становить цінне доповнення й цінне виправлення до того, що ми вже маємо з політичної економії. Трохи шкода, що початок цього твору має метафізичний характер, здатний охолодити запал деяких читачів. Його спонукало до цього бажання пов’язати цю працю, так само як і іншу, яку він готує про мораль, зі своїм попереднім трактатом про Ідеологію. До речі, саме до цього твору, без сумніву, і відсилає Бонапарт у своїй відповіді Державній раді, опублікованій нещодавно, де він глузує з «темної й метафізичної доктрини Ідеології, яка, занурюючись у першопричини, знаходить там підставу для законодавства народу тощо». Якщо ця відповідь справді не підробка; адже тепер підробляють усе, навіть жир нашої яловичини й баранини. Однак ця промова здається цілком його власною і дає чудовий привід для блискучої пародії. Хотілося б, щоб Вам удалося спонукати критиків Edinburgh Review написати рецензію на Коментар до Монтеск’є. Від них я очікував би компетентного й прихильного аналізу. Я надіслав примірник другові в Англію, сподіваючись, що він передасть його туди, не висловлюючи, однак, цієї надії вголос, щоб не розкрити джерела. Але книга все ж проб’є собі дорогу й стане класичною. Один примірник, який я послав до Франції, перекладався там одним із найрозумніших людей цієї країни.

Правда, я втомився від активної політики й отримую більше задоволення від читання історії давнини, ніж сучасної. Повне вигнання всіх моральних принципів із Кодексу, що регулює міжнародні відносини; меланхолійне розмірковування про те, що після підлої, злобної й боягузливої хитрості кабінетів часів Макіавеллі, які поступилися місцем чесності та добросовісності, що прикрашали наступну епоху Чатема і Тюрго, — ті, своєю чергою, були змітені безсоромним розбещенням і відвертим зреченням від усякого морального принципу якимось Картушем або Синьою Бородою, — усе це смертельно ранить мою душу. Я з відразою відвертаюся від цього видовища й шукаю притулку в історії інших епох. У них могли бути й свої Тарквінії, Катіліни та Калігули, але їхня історія дійшла до нас із рук Тіта Лівія, Саллюстія й Тацита, і ми відчуваємо втіху, думаючи, що осуд наступних поколінь підтвердив осуд історика й навіки закарбував їхню пам’ять ганьбою, — втіху, яку ми можемо знайти лише в історіях Георгів і Наполеонів.

Якщо перенести думку на події, в яких ми самі беремо участь, то я мушу визнати, що три фрегати, захоплені нашим доблесним малим флотом, на мій погляд, не компенсують трьох армій, утрачених через зраду, боягузтво або нездатність тих, кому їх було довірено. Я бачу, що наші солдати добрі, і їм бракує лише генералів. Ми можемо, однак, сподіватися, що таланти, які завжди існують серед людей, виявляться, коли трапиться нагода, і ми побачимо, що й наш час може породити розумних і чесних захисників країни; але якою ціною — грошима й кров’ю, — це ще належить дізнатися. Можливо, ця інтервенція Росії перерве історію нинішньої війни й залишить нам лаври, зібрані на морі, тоді як наші вороги зможуть прикрасити себе тими, що здобудуть на суходолі. Це було б цілковитою протилежністю тому, чого можна було сподіватися, і, можливо, тому, чого слід було б бажати.

Я ніколи не бачив тієї праці з політичної економії, про яку Ви говорите. Сей і Траси, на мою думку, вміщують у собі всю сукупність цієї науки настільки, наскільки її можна просунути, не збившись із дороги, і вкрай прикро, що книжка Сея, так само як і книжка Траси, не потрапила до рук наших співвітчизників у доброму перекладі. Вона цілком витіснила б книжку Сміта, бо вона коротша, ясніша й розсудливіша. Прийміть мої дружні вітання й запевнення в моїй незмінній повазі та пошані. 
Т. Джефферсон

Дестют де Траси відчував надто щиру повагу до Джефферсона, щоб не вагатися перед тим, як потурбувати його ще раз. Однак минуло вже два роки від часу надсилання рукопису, а він досі не отримав навіть підтвердження про його одержання. Яким би ввічливим і терплячим він не був, він не міг не виявити певного здивування й занепокоєння щодо долі своєї праці. У серпні 1813 року він надіслав своєму безтурботному другові листа, в якому ненав’язливо нагадав про себе.

Париж, 29 серпня 1813.
Пане,
Я мав щастя отримати листа, яким Ви мене вшанували, датованого 26 січня 1811 року, та англійський коментар до Монтеск’є, який мені передав від Вашого імені пан Уорден. 21 жовтня того самого 1811 року я висловив Вам свою вдячність за цей твір; я сказав Вам настільки, наскільки міг, як я вдячний за Вашу доброту й польщений похвалами, які Ви зволили висловити моїм слабким спробам, з яких у Вас було лише початок; і я наважився надіслати Вам три томи Ідеології, повідомивши Вам про рукопис із політичної економії, який сподівався незабаром отримати.

Нарешті, 15 листопада 1811 року, оскільки американський фрегат, який мав доставити мого листа, ще не відплив, я мав честь написати Вам другого листа, надіславши ту саму рукопис, про яку я Вам говорив.

Тим самим фрегатом я того самого дня написав Американському філософському товариству, щоб піднести йому в дар кілька книжок, подякувати за те, що воно зволило прийняти мене до своїх лав, і попросити вислати мені дублікат диплома, який, як казали, було мені надіслано, але до мене так і не дійшов. Я отримав близько року тому відповідь від його секретаря, пана Джеймса, датовану 19 травня 1812 року, в якій він підтверджує одержання мого листа й повідомляє мені, що надсилає Вам новий диплом для мене, просячи Вас його підписати й передати мені.

Я сподівався отримати його від Вас будь-якої миті; і водночас я щиро бажав дізнатися, чи отримали Ви мої листи і мої відправлення тієї самої дати. Досі від Вас до мене нічого не надходило. Мене це засмучує. Ваша доброта для мене дорога. Ви привчили мене до неї. Я страждаю, будучи її позбавлений. Благаю Вас утішити мене й сказати, чи загубилися Ваші листи, чи Ваші заняття завадили Вам відповісти на мої. Прошу Вас насамперед завжди приймати запевнення в моїй відданості, моєму захопленні й моїй повазі.
Граф Дестют де Траси.

P. S. Я наважуюся передати цього листа панові Барлоу.

Цього разу Джефферсон мав відповісти майже негайно. Хоча він посилається на старечу апатію як на виправдання, ті, хто знає активне життя, яке він вів у Монтічелло, і широку переписку, яку він і далі вів de omni re scibili як із незнайомцями, так і зі своїми давніми друзями, навряд чи визнають цей привід переконливим. Справжніми причинами його мовчання — а їх цілком вистачало для пояснення — були, по-перше, надзвичайна трудність морського сполучення в той момент, коли Сполучені Штати перебували у стані війни з Англією, а також, і передусім, недбалість і затримки, яких припускався Дуейн у виданні Трактату про політичну економію. Проте Джефферсон не переставав нагадувати йому про це. У вересні 1813 року він писав йому, запитуючи, що має відповісти сенаторові Трасі, який кілька разів цікавився долею своєї книги: «повторні запити сенатора Трасі щодо того, що сталося з його книгою (рукописом, який я востаннє надіслав вам), спонукають мене запитати у вас, що я маю йому сказати…» [8]. 

26 вересня Дуейн відповів, пояснивши, що його щільний графік не дає йому змоги присвячувати весь свій час книзі Трасі, але що він передав її до рук молодого помічника, який, вочевидь, був дещо здатніший передати англійською «складний характер метафізичних міркувань автора». Однак він сподівався, що, попри труднощі, переклад можна буде подати Джефферсону до кінця жовтня.

Філадельфія, 26 вересня 1813 р.
Дорогий і шановний сер,
Маю задоволення сьогодні отримати Вашого листа від 18-го числа: праця Трасі просувається, але повільно. Оскільки я не можу відняти від своїх попередніх справ стільки часу, скільки хотів би бачити, щоб вона просувалася, я передав її до рук одного з помічників Ніфа, розумного й ліберального молодого чоловіка; і Ніф здатен зробити абсурдну метафізику Трасі трохи зрозумілішою, ніж мій юний друг і я сам. Я не сподівався завершити її до кінця цієї осені й думаю, що вона буде готова для повного прочитання до кінця жовтня» [9].

Отримавши обіцянку від Дуейна, Джефферсон поспішив повідомити добру новину Дестюту де Трасі. Водночас він розповів йому про кумедну помилку, якої припустився один із їхніх спільних друзів, котрий, випадково отримавши до рук «Коментар і рецензію», прийняв його за твір Джефферсона і почав перекладати французькою. Ми ще повернемося до цього у зв’язку з листом, який Трасі надіслав у відповідь своєму другові з Монтічелло.

28 листопада 1813 р.[10].

Мій дорогий добродію,
Я не обтяжуватиму вас довгими й пишномовними вибаченнями за затримку з відповіддю на вашого листа. Обмежуся лише тим, що вкажу: тисячі ворожих суден, які борознять океан, тепер роблять спроби перетнути його вкрай рідкісними, а ці спроби, ретельно приховувані від усіх, аби ворог не довідався, уже встигають здійснитися до того часу, коли про них доходять вісті в місце, розташоване так далеко в глибині суходолу, як те, де я перебуваю. До цього мушу по правді додати й заціпеніння, спричинене старістю, як одну з перешкод для регулярного листування. Я отримав ваші листи від 21 жовтня і 15 листопада 1811 року та від 29 серпня 1813 року. З листом від 15 листопада я одержав рукописну копію вашої праці з економіки. Виняткові достоїнства попереднього тому спонукали мене очікувати від читання цього нового твору великої втіхи й дорогоцінного повчання. Я можу з цілковитою правдою й щирістю сказати, що це очікування цілком справдилося: розгортання нових принципів, виправлених або ясніше висвітлених старих принципів, являє нам науку, колись об’ємну й громіздку, а тепер, на щастя, спрощену й таку, що вміщується лише в дуже помірний за розміром том. Після найуважнішого прочитання, яке дало мені змогу переконатися в його достоїнствах, я вжив заходів для перекладу й друку його у Філадельфії. Моє віддалене перебування від цього міста змушувало мене чекати значних і неминучих затримок. Але, попри мої наполегливі нагадування, затримки перевищили все, на що я розраховував. У листі від 26 вересня, який видавець написав мені у відповідь на мого листа, після того як він послався на різні причини затримок, він запевняє мене, що твір має бути готовий до кінця жовтня. Оскільки ця дата вже минула, я щодня очікую від нього звістки. Оскільки я пишу цього листа, не знаючи, як його надіслати, я не позбавлений надії вчасно отримати книгу, щоб надіслати вам примірник одночасно з моїм листом. Тоді мені залишиться лише палко бажати, щоб краще здоров’я й сприятливіші обставини дали вам змогу продовжити здійснювати той самий план щодо двох галузей наук, які ще лишаються для розгляду, — моралі та законодавства. Викладені в тому самому ясному, логічному й стислому стилі, вони склали б ціле, подібного до якого ще не отримував наш вік. Якщо ті самі мотиви, що й раніше, спонукають вас побажати опублікувати їх тут, мені вже запропонували, ближче до місця мого проживання, такі умови, які обіцяють більш обнадійливу точність у виконанні цього задуму. Звісно, я не пошкодую жодних зусиль, щоб забезпечити світові таке цінне надбання. Рукопис першого твору було ретельно вилучено й передано мені до рук. Із рукописом другого вчинять так само обережно, коли друк буде завершено.

Якби незаслужена похвала могла дарувати насолоду неупередженому розумові, я міг би неабияк пишатися своїм першим твором. Один із найкращих знавців і одна з найкращих людей нашого століття приписав його мені; і навіть певний час працював над його перекладом французькою мовою. Ви відчули б цілком виправдану радість, якби я міг надіслати вам копію тих сторінок, де він вихваляє, — що я кажу, — звеличує до небес цю працю; і якби я міг назвати вам цю людину, ви визнали б, що немає нікого іншого, чия схвальна думка могла б бути більш підбадьорливою. Але небезпеки, що нас розділяють, роблять злочинним сам факт називання будь-кого. У листі, який я нині пишу йому, я відновлюю істину щодо самого себе і визнаю, що моє скромне становище далеко нижче від якостей, необхідних для праці такого роду. Я відмовлю його від подальшого перекладу французькою твору, оригінал якого настільки точний у своєму стилі, що не можна змінити жодного слова, не зробивши його менш точним, а тим паче на підставі перекладу, де думку автора часом було хибно зрозуміло, часом погано передано і часто висловлено словами, не надто вдало підібраними. Справді, коли завдяки перекладові ця праця стане тут ширше відомою, висока оцінка, якою вона користується в усіх, хто з нею знайомиться, спонукає мене сподіватися, що я зможу надрукувати її в оригіналі. Я надіслав копію президентові коледжу Вільяма і Мері в цьому штаті; він негайно прийняв її як навчальну книгу для цього закладу. Розпочавшись таким чином, вона пошириться і стане політичним євангелієм для нації, відкритої для розуму і здатної прийняти й скористатися її наслідками, не побоюючись, що їхнє застосування зіб’є її з правильного шляху. Я щиро бажаю вам усього здоров’я, становища й дозвілля, необхідних вам, аби мати змогу й надалі провадити таку корисну працю для теперішніх і майбутніх поколінь, і прошу вас вірити, що жоден із ваших шанувальників не відчуває більшої вдячності за блага, якими ви обдарували людство, ані вищих почуттів пошани й сердечної відданості.
— Томас Джефферсон

Відповідь Трасі, надіслана 14 липня 1814 року, заслуговує на увагу бодай через два досить цікаві обставини. Перша стосується ролі, яку відіграли Галлатін і Квінсі Адамс у звільненні сина Дестютта де Трасі, взятого в полон у Росії. Друга пов’язана зі знаменитою помилкою Дюпона де Немура. Гадаю, саме Міньє є відповідальним за цю напівлегенду, і через нього вона передавалася з покоління в покоління без жодної перевірки аж до наших днів. Ось у яких висловах її передає, спираючись на Міньє, останній біограф Дюпона де Немура: «Одного разу він увійшов до дому Дестютта де Трасі, тримаючи в руках книгу, щойно отриману ним з Америки, і заявив, що рідко читав щось настільки прекрасне. Трасі був автором цієї книги; через надмірну сором’язливість він звелів перекласти її англійською мовою і опублікувати у Сполучених Штатах, перш ніж пропонувати її на суд своїх співвітчизників; однак він вислухав похвали, не видавши себе. За кілька днів Дюпон повернувся і повідомив, що почав переклад цього твору. Жарт ставав уже надто сильним; Трасі зізнався у своїй хитрості. Дюпон спершу трохи здивувався, а потім довго сміявся» [11].

Анекдот гарний, він заслуговував би на те, щоб бути правдою; на жаль, усе сталося зовсім інакше. Насамперед ми знаємо, що Трасі відмовився опублікувати свій Коментар до Монтеск’є у Франції зовсім не через надмірну сором’язливість, а виключно з обережності й просто тому, що він аж ніяк не бажав мати зіткнень з імперською цензурою. Що ж до його стосунків із Дюпоном де Немуром, то зараз ми побачимо, що насправді вони були зовсім іншими, ніж це змальовує Міньє. 25 січня 1812 року Дюпон де Немур, написавши з Парижа Джефферсону, повідомив йому, що працює (над книгою), бо не може безконечно тримати в себе примірник, який йому позичив Уорден, і має намір зробити переклад цього твору [12]. 29 листопада 1813 року Джефферсон надсилав йому примірник Коментаря, запевняючи, що він не належить йому самому, але не назвавши автора. Імовірно, Дюпон де Немур ніколи не отримав цього листа, оскільки Г. Тікнор, якому було доручено його доставити, прибув до Франції вже після того, як Дюпон де Немур сів на корабель для своєї останньої подорожі до Америки. 

Ба більше, якщо прочитати лист, який Дестютт де Трасі написав із цього приводу Джефферсону 14 липня 1814 року, то стає цілком очевидно, що він іще не розвіяв сумнівів Дюпона де Немура на той час, тобто більш ніж через два роки після початкової помилки старого фізіократа. Очевидно, він і далі вважав цей твір надто небезпечним, щоб визнавати своє авторство перед людиною, чий вік не зменшив ані жвавості, ані ентузіазму і яка, можливо, не змогла б зберегти розсудливе мовчання. Нарешті, якщо потрібні подальші докази, ми наводимо далі лист Дестютта де Трасі до Дюпона де Немура від 20 січня 1816 року, в якому він пин повідомляє, що, без сумніву, дізнався у Сполучених Штатах, хто був справжнім автором Коментаря. Отже, він дозволив своєму старому вчителеві поїхати, так і не розвіявши його сумнівів.

Таким чином, з анекдоту, переданого Міньє, залишається лише помилка в атрибуції, допущена Дюпоном де Немуром. Сором’язливість Трасі, якщо тільки не розуміти це слово в його етимологічному значенні, не мала жодного стосунку до його мовчання; драматична інсценізація, яку змальовує нам Міньє, хибна, і щоразу, коли Трасі чув, як Дюпон вихваляє твір, який він приписував Джефферсону, він і далі вислуховував ці похвали «не видавши себе» понад два роки.

Париж, 14 липня 1814 р. 
Для мене завжди велика радість, сударю, коли я отримую одного з ваших листів. Той, яким ви мене вшанували 28 жовтня 1813 року і який дійшов до мене 5 травня цього року, приніс мені щиру втіху, сповістивши, що ви отримали мій четвертий том, присвячений політичній економії, що ви зустріли його з тією самою поблажливістю, що й Коментар до Монтеск’є, і що ви були настільки люб’язні, що подбали про його переклад. Я глибоко шкодую, що цей переклад ще не дійшов до мене, бо я так само пишаюся, як і дякую, коли бачу мої ідеї, висловлені вашою мовою і вашою працею. Тоді мені здається, що вони набувають чогось від ваших власних думок. Безперечно, саме це зваблення захопило одного з моїх співвітчизників, про якого ви мені пишете. Я його знаю і поважаю його освіченість не менше, ніж люблю його чесноти; але він дав себе понести уяві, якою він надзвичайно щедро наділений, так само як і своїй жвавості, яку вік не в силі послабити; а я, зізнаюся, не мав мужності його розчарувати, і боюся, що в цьому було стільки ж моєї марнославної гордості, скільки й моєї нескромності: настільки я був щасливий, що хтось міг прийняти мене за вас.

Та моя справжня пристрасть, сударю, — наважуся вас у цьому запевнити — це бажання бути корисним. Ви здійснюєте всі мої заповітні бажання, повідомляючи мені, що Коментар про дух законів може стати в пригоді вправним професорам коледжу вашого штату. Сподіваюся, що в тому, що стосується економіки, вони ще легше користуватимуться моїм четвертим томом, бо він, як мені здається, більш методичний. Про три перші, що становлять Трактат про розум, я й не наважуюся вам говорити. Я знаю, що у вашій розсудливій нації мудрість одразу ж втілюється в дію; і, отже, я думаю, що не слід надавати великого значення спекулятивній теорії, яка не обіцяє переваг негайного застосування. Однак, оскільки в школах, зрештою, доводиться говорити про логіку, і оскільки досі, як мені здається, ми говорили про неї досить погано — бо не сходили до того, як ідеї формуються в нашій голові і як вони постають у нашій мові, — я думаю, що якби ці перші томи були перекладені, з них можна було б дістати користь.

Проте я відчуваю, що саме останні томи були б найнеобхіднішими. Якщо я зможу завершити ті, що мають стосуватися моралі та законодавства, я, безперечно, негайно передам їх під ваше заступництво; не можу повною мірою висловити вам свою вдячність за ту виняткову доброту, з якою ви виявили її, заздалегідь подбавши про них. Для мене це – найсильніше підбадьорення. 

У всіх відношеннях, сударю, ви — мій ангел-охоронець. Я безмежно зобов’язаний вам на іншому кінці світу, хоча ви про це навіть не підозрюєте. Мій нещасний син перебував у Росії — в полоні, хворий, покинутий. Я послав ваше ім’я. Я послався на вас перед панами Квінсі Адамсом і Галлатином. І відразу ж його взяли під захист, поставилися до нього з увагою; його повернення було прискорено; і я вже мав задоволення засвідчити всю нашу вдячність панові Галлатину під час його короткого перебування тут. Судіть самі, сударю, про те, чим вам зобов’язаний ніжний батько, і, будь ласка, повірте, що всі нещастя, які я пережив, роблять мене лише чутливішим до таких зворушливих утіх, і що моє серце однаковою мірою сповнене до вас прихильністю, вдячністю, захопленням і повагою.
— Дестют де Трасі

Перший лист Джефферсона до Дюейна щодо рукопису «Трактату про політичну економію» датований 4 серпня 1812 року; він повідомив, що переклад буде завершено до кінця жовтня 1813 року; але до липня 1814 року Джефферсон усе ще нічого не отримав. Війна з Англією наближалася до завершення; листування між Америкою та Європою знову могло відновитися. Джефферсон щомиті чекав звісток від Дестюта де Трасі, якому він, уже вкотре, змушений був зізнатися, що публікація його праці знову затримується. 3 липня 1813 року він пише Дюейну, і цього разу висловлює справжню тривогу, змішану з роздратуванням:

Монтічелло, 3 липня 1813 року [13].
Генералові Дюейну
Дорогий пане, стосунки з Францією знову відновлено, і я щомиті чекаю листа від пана Дестюта де Трасі щодо його книги. Що я зможу йому сказати? Чи перекладено її? Чи надруковано? Або коли можна сподіватися, що її буде надруковано? З огляду на недавні зміни в уряді, він, імовірно, видасть оригінал у Франції, і оскільки його відразу ж перекладуть, цілком можливо, що нас випередять.

Лише за місяць Дюейн, обтяжений своїми кредиторами й намагаючись ліквідувати свою друкарню та книгарню, поспіхом відповів Джефферсону, щоб повідомити йому, що він не може взятися за друк книги Дестюта де Трасі: «якщо не станеться якихось змін, я не бачу жодної перспективи щось почати, бо я надто бідний, щоб мати змогу вкласти бодай щось у здійснення моїх бажань і в ім’я справи істини» [14]. У цей момент Джефферсон замислився про друкарню, ближчу до Монтічелло, і таку, що була б у нього під рукою. Він звернувся до Томаса Річі, власника однієї газети в Ричмонді, і написав йому листа, копію якого згодом надіслав Дюейну і який з цієї причини не зберігся серед його паперів [15]. Дуже ймовірно, що, як і у своєму першому листі до Дюейна, він дав друкареві уявлення про книгу та її короткий зміст. Попри визнання інтересу, який становив твір такого роду, Річі відмовився взятися за його друкування. Він відповів 9 жовтня 1814 року:

Ричмонд, 9 жовтня 1814 р.
Я глибоко шкодую, сударю, що нині не в моїх силах видати цікаву працю пана Траси. Твори, подібні до праці пана Траси, надто вже рідкісні в тому світі, в якому ми живемо. Нам потрібні фінансисти, щоб збирати й ощаджувати наші ресурси. У нас досить людей і боєприпасів; наша велика потреба нині — гроші, і не просто золото та срібло, а валюта, яка репрезентувала б кредит і ресурси країни… Я щиро бажаю, щоб дванадцятий розділ пана Траси про доходи й видатки уряду нині був у наших руках. Остання доповідь У. Кемпбелла про фінанси, вочевидь, досить виразно доводить ту потребу, яку ми відчуваємо в відомостях такого роду [16].

Одержавши відмову від Річі, Джефферсон звернувся до друкаря з Джорджтауна, через якого він діставав безліч книжок і з яким перебував у регулярному листуванні. 17 жовтня 1814 року він написав йому, щоб запропонувати цю справу, зазначаючи, що навіть його становище само собою дало б змогу продати чимало примірників Трактату про політичну економію членам Конгресу, які не могли не зацікавитися подібними питаннями.

Монтічелло, 17 жовтня 1814 року
Дорогий пане,
Ваші два листи від 24 вересня і 12 жовтня я одержав. Посилка з книжками, ймовірно, прибуде найближчою поштою. Цим я надсилаю на ім’я пана Грея з Фредеріксберга пакунок із шести томів, які становлять чотири різні твори, але які я хочу бачити оправленими як одне видання в шести томах, із таким написом на корінці: «Книга Царів». Перший і другий томи будуть укладені з Мемуарів Байрейта, зі збереженням теперішньої оправи й зміною лише назви; Мемуари мадам де Ла Мотт становитимуть третій і четвертий томи й будуть обрізані так, щоб мати ті самі розміри, що й перший твір, і оправлені подібним чином; книжка Кларка становитиме п’ятий том, буде обрізана й оправлена, як і решта; нарешті, остання книжка становитиме шостий том і, можливо, має бути збережена з необрізаними берегами, щоб мати ті самі розміри, що й інші. Благаю вас негайно оправити ці книжки й надіслати їх назад найближчою поштою, щоб томи можна було повернути на свої полиці в разі, якщо Конгрес придбає мою бібліотеку, відповідно до проєкту, який нині обговорюється. Я говорив вам про працю з політичної економії Траси, перекладену генералом Дуейном, але яку той не зміг надрукувати. Я написав панові Річі, щоб запропонувати йому це, але ще не одержав від нього відповіді, коли ви були тут і коли я радився з вами щодо винагороди, яку Річі мав би узгодити з Дуейном.

Річі відмовляється її друкувати, і я надсилаю вам при цьому копію листа, який я йому написав. Прошу розглядати його так, ніби він адресований вам особисто, і водночас повернути мені його, бо в мене немає іншої копії. Я був би дуже радий, якби ви взялися за друк. На мою думку, це — найкраща праця, написана з цього предмета, і ви могли б розраховувати на великий збут серед членів Конгресу. Відповідайте мені якнайшвидше, прошу вас, бо я ще не відповів на лист Дуейна. Щойно ви погодитеся й назвете суму за переклад, я накажу надіслати рукопис сюди, виправлю переклад і надсилатиму вам аркуші один за одним. Коли Конгрес поверне мені мій каталог, я надішлю його вам також для друку. Прийміть запевнення в моїй пошані й повазі.
— Т. Джефферсон.

Оскільки Мілліган відповів, що він бере на себе негайну публікацію твору, залишалося лише врегулювати з Дуейном винагороду, яку той зажадає за те, що влаштував переклад Трактату. Згідно з пропозицією, зробленою йому Джефферсоном, він мав отримати як винагороду 100 примірників, якщо наклад становитиме 500, і 150 — у разі, якщо вдасться реалізувати 750 примірників. Джефферсон знову наполягав на тому, щоб справу було вирішено швидко. Кінець листа, який він написав Дуейнові з цього приводу, виразно показує те національне значення, яке він надавав поширенню теорій Траси серед американських законодавців. «Я думаю, що це є обов’язок щодо Траси і, по суті, щодо суспільства — опублікувати його без зволікання. Ми страждаємо тепер, як і під час попередньої війни, від нестачі людей і грошей. Людей, сподіваюся, Конгрес знайде спосіб нам забезпечити; але мені не подобається їхня фінансова політика. Тимчасові хитрощі й проєкти ніколи не виведуть нас із цього становища, і я побоююся податку в 21 мільйон доларів для народу, який не може виручити й півдолара за бушель пшениці, тоді як я плачу півдолара за бушель солі. Збирання податків буде в самому розпалі в момент виборів нового президента. Однак, якщо ми залишимося єдиними, ніщо не зможе зашкодити нашій справі» [17]. І знову надіям Джефферсона не судилося справдитися. Три місяці по тому Дуейн іще не відповів і, як і раніше, тримав рукопис Траси та переклад у себе у Філадельфії. 10 лютого Джефферсон надіслав йому нове нагадування.

Монтічелло, 10 лютого 1815 року.
Дорогий пане,
Я писав вам 24 листопада щодо книжки пана Траси. Один пан Тікнор із Массачусетсу, який нещодавно був у мене і який вирушає до Парижа протягом чотирьох тижнів, пропонує мені таку надійну нагоду надіслати свої листи, що я не можу не написати панові Траси. Я покладав надію, що ваша затримка з відповіддю спричинена якимось планом опублікувати твір самостійно або ж влаштувати його публікацію на ваш розсуд; якщо причина саме така, то і та, і друга з цих можливостей мені дуже до вподоби. Але в будь-якому разі, будьте ласкаві дати мені знати, що я можу з певністю написати панові Траси. Якщо ж справа стоїть інакше, я мушу повторити до вас своє прохання повернути мені рукопис — з перекладом чи без нього, як вам видасться доцільнішим, — щоб я міг виконати доручення довіри, яким пан Траси мене обтяжив.
Т. Джефферсон

До 26 червня Джефферсон усе ще не отримав жодних звісток ані від Дуейна, ані навіть — що було куди серйозніше — від Мілліґана [18]. Лише в серпні 1815 року Джефферсон нарешті довідався, що рукопис дійшов до Мілліґана. Досвід роботи з Коментарями навчив його, що в справі перекладу покладатися на Дуейна майже неможливо. Тому він написав Мілліґанові з проханням цього разу надіслати йому і рукопис, і переклад, щоб він міг відредагувати їх перед відправленням до друку [19]. Мілліґан пішов йому назустріч, і вже 18 серпня Джефферсон нарешті тримав у руках переклад Трактату про політичну економію. Але якщо Дуейн і знехтував перекладом та виданням Трактату, його фінансові труднощі були не менш жалюгідними. Він залишався тим чоловіком, для якого центи мали таке саме значення, яке для інших мають долари. Отримати у фунтах еквівалент суми, яку він заплатив перекладачеві, його мало приваблювало, особливо в той час, коли він будь-якої миті міг бути змушений закрити свою книгарню. Йому здалося простіше безпосередньо надіслати Джефферсону рахунок за переклад, що становив шістдесят доларів, і попросити його, якщо можливо, якнайшвидше його сплатити [20].

Спосіб був дивний. Джефферсон із трудом міг його прийняти, але він мав невичерпні запаси поблажливості до тих, хто був його прихильником і підтримував справу його партії. З іншого боку, він не міг і думати про те, щоб оплачувати витрати на переклад твору, який не мав принести йому жодного доходу і який, до того ж, було перекладено настільки погано, що всю роботу треба було виконувати заново. 11 лютого він пише Мілліґанові, пропонуючи владнати справу по-дружньому: він виплатить Дуейнові 60 доларів, але Мілліґан зарахує цю суму на його рахунок і відшкодує її йому у фунтах. Він розраховував надіслати йому остаточний рукопис Трактату через п’ятнадцять днів.

Монтічелло, 11 лютого 1816 року.
… Додаю копію листа, який щойно отримав від генерала Дуейна щодо перекладу книги Трасі. Він помилково поставив у рахунку моє ім’я, оскільки мав перекладати й друкувати книгу за власний кошт і виключно для своєї вигоди. Я не мав у цьому жодного інтересу й не зобов’язувався ні до чого, окрім як передати йому оригінал для перекладу. Коли ви були тут, ви згадували про пропозицію, яку він зробив вам щодо твору, за 60 доларів, що покривали витрати на переклад, і заявили, що приймете її. Тоді я пообіцяв вам переглянути й виправити переклад, який було надіслано мені через деякий час разом з оригіналом, вами, як я гадаю, оскільки він не супроводжувався жодним листом. Я буду радий, якщо ви дозволите мені виплатити шістдесят доларів генералові Дуейнові й занести їх у рахунок між нами. Я можу легко надіслати йому розпорядження, яке дасть йому змогу негайно отримати гроші, і прошу вас написати мені про це з наступною поштою, оскільки я маю дати відповідь генералові Дуейнові.

Величезна кількість листів, що накопичилася за час мого перебування в Бедфорді, змусила мене до останніх днів витрачати весь час на написання відповідей. Я щойно почав переглядати переклад. Це заняття надзвичайно трудомістке, і воно забере в мене по чотири-п’ять годин на день упродовж місяця. Ніщо, крім моєї обіцянки вам, не може змусити мене взятися за таку ​​рутинну роботу; але я її виконаю, і переклад буде точним, бо нині він жахливо неточний. Мені майже простіше було б переписати його заново цілком. Я закінчив приблизно чверть; через п’ятнадцять днів дійду до половини й тоді надішлю вам те, що буде зроблено, будучи певним, що з цим поступом я зможу впоратися з друком.
Т. Джефферсон

У цей момент в історії публікації Трактату з політичної економії стається доволі цікавий епізод. Лист, який Джефферсон надіслав Мілліґанові 11 лютого, ясно показує, що на ту дату видавець із Джорджтауна все ще відповідав за цю справу. Оскільки Джефферсон ще не закінчив редагування перекладу рукопису, першу половину якого він обіцяв надіслати до кінця місяця, Мілліґанові не було на що відповідати. Але попередні затримки, труднощі з Дуейном, роздратування, яке, очевидно, викликала у Джефферсона нудна робота з упорядкування й надання зрозумілості безладному перекладові, — усе це сприяло його рішенню пришвидшити події. Оскільки Мілліґан, здавалося, йшов тим самим шляхом, що й Дуейн, а крім того до Джефферсона дійшла чутка, що справи видавця з Джорджтауна перебувають у доволі скрутному становищі, він, не бажаючи більше чекати, взяв своє найкраще перо і знову запропонував Річі, 8 березня 1816 року, взятися за публікацію трактату. Щоб остаточно покінчити зі справою, він навіть погоджувався пожертвувати шістдесятьма доларами, які раніше виплатив Дуейнові за витрати на переклад. Але через недбалість, про яку невдовзі довелося пошкодувати, він зовсім упустив згадку про те, що вже робив аналогічну пропозицію Мілліґанові, і що Мілліґан колись погодився опублікувати твір. Через вісім днів після відправлення цього листа він отримав від самого Мілліґана листа, датованого 6 березня, в якому той просив якнайшвидше вислати рукопис, бо вже давно придбав папір і друкарські шрифти, яких йому бракувало для видання праці [21].

Після того як Джефферсон вирішив, що в нього більше немає видавця, він ризикував тепер опинитися з їх надлишком. Єдине, що він міг зробити, — це пояснити ситуацію Річі й попросити вважати пропозицію, що містилася в листі від 8 березня, недійсною та такою, що втратила силу. Так він і вчинив, не намагаючись анітрохи применшити ту відповідальність, яку сам накликав на себе своєю легковажністю. Уже бодай за те світло, яке вона проливає на характер Джефферсона, його лист до Річі варто було б опублікувати. Можна лише поставити запитання, чому, отримавши лист Мілліґана 15 березня, він чекав до 6 квітня, щоб повідомити Річі, що його пропозиція більше не чинна. Нижче наводимо обидва листи до Річі, один за одним.

Монтічелло, 9 березня 1816
Дорогий пане,
Приблизно вісімнадцять місяців тому (у вересні 1814 року) я запропонував вам для перекладу й публікації твір з політичної економії, написаний паном Трасі з Парижа, рукопис якого, ще не виданий, був у мене в руках. Ви не могли взятися за це раніше наступної весни, і я подумав, що не повинен так довго чекати. Після того як я довірив твір Дуейну, а він постійно відкладав його з дня на день, той нарешті повідомив мені, що справді доручив перекласти рукопис, але вже не в змозі його опублікувати. Тоді я попросив його повернути мені оригінал. Він надіслав його назад разом із перекладом і, крім того, виставив мені рахунок на шістдесят доларів, які я й сплачу йому, хоч ніщо не змушувало мене до цього. Переконавшись, що переклад був жалюгідний, я взявся його виправляти. Я працював над цим місяць, щодня по три, чотири або п’ять годин, і дійшов до половини. Ще місяць такої каторги — і я закінчу. Безперечно, це найрозумніший твір, коли-небудь написаний на цю тему, і він викладає її цілком на 400 сторінках in-8, того самого формату, що й видання Філософії розсудку Стюарта, яке вийшло в Бостоні. У нас немає нічого, що могло б зрівнятися з ним за проникливістю, точністю й переконливою логікою, і ми маємо до того ж ту перевагу, що тут бачимо поступ науки відтоді, як писали Сміт і навіть Сей. Немає нічого, в чому ця країна потребувала б дужче, ніж у поширенні цієї науки, і я не можу не вірити, що, побачивши її викладеною в одному томі in-octavo, люди всюди купуватимуть і читатимуть цю книжку. Її публікація зробить честь будь-якій друкарні.

Чи хочете ви взятися за це? Я охоче принесу в жертву і гроші, сплачені за переклад, і працю, завдану мені виправленням та переробкою. Я не погодився б на це навіть за десятикратну суму. Предмет виключає можливість того, щоб переклад був бездоганним щодо стилю; але він буде точним, і сам стиль виявиться терпимим. Якщо ви візьметеся за це, я надішлю вам першу половину зворотною поштою, а решту — коли буде готово. Прийміть, прошу вас, і дайте мені відповідь якнайшвидше. Вітаю вас із дружбою та повагою.
— Т. Джефферсон

Монтічелло, 6 квітня 1816
Дорогий пане,
Я опинився у вельми прикрому становищі щодо вас у справі книжки Трасі. Дозвольте мені пояснити цю справу. Коли я отримав звістку, що пан Дуейн не може її надрукувати, у мене був пан Мілліган із Джорджтауна. Я запропонував йому взятися за це й пообіцяв, що, якщо він погодиться, я перегляну переклад. Він прийняв пропозицію і, як він мені сказав, тим охочіше, що Дуейн уже робив йому таку саму пропозицію. Він обіцяв написати Дуейнові з проханням надіслати переклад і переслати його мені. Однак він цього не зробив, і коли я написав Дуейнові з проханням надіслати оригінал, той надіслав мені і оригінал, і переклад. Минуло кілька місяців, перш ніж я зміг почати виправлення. Зробивши чверть роботи, я написав Міллігану, що якщо він готовий, я надішлю йому цю частину і певен, що надсилатиму решту так само швидко, як він зможе друкувати; я наполегливо просив відповіді зворотною поштою. Я вчинив так, по-перше, тому, що він не витребував переклад у Дуейна і, протягом шести місяців, хоча я писав йому як до книготорговця і з інших справ, він мені ніколи не відповідав. Я став дослухатися до чуток, які дійшли до мене, що він веде справи погано через грошові труднощі й не найкращі звички, і дійшов висновку, що він зовсім відмовився від цього підприємства. Тоді я й написав вам листа від 8 березня. Я вважав його відмову настільки безсумнівною, що навіть не згадав про цей проєкт у листі до вас. У цьому й полягала моя помилка, яку я зрозумів, отримавши від нього тиждень по тому листа, в якому він наполегливо вимагав негайно вислати йому переклад, кажучи, що його літери вже готові й простоюватимуть, доки він не отримає перекладу. Я був справді вкрай засмучений, побачивши, у яке становище поставила мене моя необачність. Хоча причиною були його зволікання й мовчання, я все ж визнав, що за ним лишається право на договір, і вважав себе зобов’язаним вислати йому твір. Я тим більше шкодував про це, що охоче віддав би перевагу тому, аби саме ви взялися за його видання, бо переклад настільки спотворений, що для його правильного друку знадобиться рідкісне мистецтво. Для вас, однак, це розчарування буде, можливо, менш тяжким, оскільки, всупереч тому, на що ви, здається, сподівалися, я не міг допустити, щоб моє ім’я будь-яким чином було пов’язане з цією публікацією. Зробити це означало б позбавити автора можливості зректися твору, якби його уряд змусив його дати пояснення, а саме це, писав він мені, було його наміром. До того ж, навіть після того як я зробив усе, що міг, для перекладу, первісна структура була настільки огидна, що, хоч я й зробив його точним за змістом, неможливо було надати йому прийнятності за стилем. Сподіваюся, що в цій справі ви побачите лише мою необачність, коли я випустив із уваги існування більш раннього права, про яке я надто поспішно припустив, що від нього відмовилися, і що, все зваживши, ваше жалкування через те, що книжка не вийде з вашої друкарні, буде меншим, ніж моє. Із цими вибаченнями за мою помилку прийміть запевнення в моїй щирій відданості та повазі.
— Т. Джефферсон

Того самого дня, нарешті закінчивши правку рукопису, він повідомив про її відправлення Мілліґану, не згадуючи, втім, про інцидент із Річі, але й не намагаючись приховати полегшення, яке він відчув, покінчивши з цією жахливою працею. Лист супроводжувався проспектом, відтвореним згодом у вступі до видання, в якому Джефферсон віддавав належне економістам, які першими надали форми справжньої науки політичній економії [22]. Засновниками цієї нової науки були, на його думку, передусім Кене, потім Ґурне, Ле Тросн, Тюрґо і Дюпон де Немур. Адам Сміт, хоч і йшов за французькими економістами, написав книжку розумну й навіть першорядну, але багатослівну й нудну. «Жан-Батист Сей, навпаки, створив твір цілком чудовий, скориставшись Смітом, скоротивши його й зібравши ясні ідеї в блискучу форму. Трасі, йдучи за ними, мав користь від їхніх праць; але він володіє більшою логікою, ніж будь-хто з його попередників. Його міркування такі міцні, а їхня послідовність така сувора, що він зумів на менш ніж чотирьохстах сторінках поєднати не лише загальні принципи, а й усі деталі нової науки». Однак він вважав за необхідне застерегти читачів щодо викладу «Ідеології», який Трасі включив до своєї рукопису, і просив їх не лякатися тієї абстрактності, яку могли містити ці попередні частини. Тим, хто поспішав і не звик обговорювати такі глибокі ідеї, він навіть радив переходити відразу до того, що для нього самого, очевидно, становило єдину важливу частину публікації, тобто до «Трактату про політичну економію» у власному розумінні слова: «Ці дослідження дуже метафізичні, глибокі й доказові та принесуть задоволення умам, звиклим до абстрактних міркувань. Однак читачі, не схильні заглиблюватися в них, прочитавши резюме, озаглавлене «Про наші дії», ймовірно, відразу перейдуть до початку головного предмета праці, який розглядається під такими рубриками…». Немає потреби зупинятися на цьому, і Джефферсон, до того ж, не приховував цього. Він не належав до тих, хто отримував задоволення від цих піднесених філософських спекуляцій та абстрактних міркувань. Будь його воля, він без вагань вилучив би їх із рукопису свого друга, але він надто поважав автора, щоб дозволити собі таку вольність. Йому самому довелося достатньо постраждати, читаючи й перекладаючи їх; принаймні він хотів по-доброму вберегти читача від тих самих страждань. Тим часом, якщо звернутися до Додатку до першої частини «Елементів ідеології», опублікованого Трасі в четвертому томі його праці, то там ми знайдемо лише вельми прості ідеї та виклад ідеологічного методу у формі афоризмів, який, можливо, не є безкорисним для повного розуміння Трактату про волю. Але Джефферсон, хоч і був вшанований своїми французькими друзями як «філософ», аж ніяк не пишався захватом перед абстрактними ідеями, особливо тими, що не були здатні до негайного практичного застосування. Ми ще побачимо, як він знову повертається до тієї самої думки, ще докладніше, у своєму листуванні з Джоном Адамсом щодо книжки Трасі.

Монтічелло, 6 квітня 1816 р.
Сер, Ваш лист від 6 березня дійшов до мене лише 15-го. Тоді я сподівався за тиждень закінчити переробку перекладу Трасі й надіслати вам усе разом. Я справді його завершив; але, поміркувавши, вирішив перечитати ще раз, щоб виправити помилки, які міг залишити. Дуже добре, що я так учинив, бо я знайшов кілька дрібних похибок. Тепер усе закінчено, і рукопис вирушить цим кур’єром разом із заголовком і з тим, що я написав і що може послужити проспектом і навіть передмовою з деякими змінами. Ви зможете побачити з вигляду рукопису, яку жахливу роботу я виконав, редагуючи його. Він настільки спотворений, що абсолютно необхідно доручити переписати його начисто якомусь розсудливому чоловікові, бо доведеться розбирати виправлення й місця, написані між рядками перекладу. 

Правопис перекладача також потребує серйозного виправлення, бо ви знайдете безліч слів, написаних ганебним чином, і, здається, він не мав жодного уявлення про вживання розділових знаків, оскільки нерідко ставить кому замість крапки й так само часто — крапку, за якою слідує велика літера, замість коми. Ваш переписувач, отже, муситиме відновити правильну пунктуацію в усьому тексті. Ба більше, є місця, де правильно розставити знаки неможливо, не звернувшись до оригіналу, бо я помітив багато випадків, коли частина фрази граматично може належати або до попереднього речення, або до наступного, що дає цілком різні смисли й може бути виправлено лише за допомогою оригіналу. Тому я подумав, що буде краще, якщо ви надсилатимете мені коректурні аркуші в міру їх виходу з друку. У нас два кур’єри на тиждень — у середу й суботу, і ви повинні будете завжди отримувати їх зворотним рейсом. Зауважте лише, що через п’ять або шість днів я їду до Бедфорда і повернуся лише в перший тиждень травня. Початкова побудова стилю перекладу була настільки незграбною, що, навіть змінюючи її задля точного передання змісту автора, неможливо було настільки переробити фрази, щоб вийшло щось добре. Я постарався пояснити це в проспекті й також підготувати читачів до такого сухого і, для більшості людей, позбавленого інтересу характеру попередніх трактатів, радячи відразу перейти до основного твору, де ви побачите, що я також радив починати з найважливіших частин. У цьому я відступив від порядку, прийнятого автором. Моє ім’я жодним чином не повинно фігурувати у зв’язку з цим твором. Я не заперечую, якщо ви назвете мене в приватних розмовах як особу, якій було передано оригінал, але не в письмовій формі. Хоч автор і підписав твір, якщо б його уряд зажадав від нього звіту, він має намір його дезавуювати, що можливо для публікації, зробленої на такій відстані; але він не почувався б настільки вільно в цьому, якби твір було відкрито представлено як такий, що перебуває під моїм заступництвом тут. Найкраща публічна форма схвалення, яку я можу дати, — це підписатися на дюжину примірників або, якщо ви бажаєте, ви можете включити до списку передплатників лист такого змісту: «Пане, я з приємністю передплачую дюжину примірників безцінного твору, який ви маєте намір опублікувати з політичної економії. Я був би радий бачити його в руках усіх американських громадян. Т. Джефферсон». 

Ейнсворт, Овідій, Корнелій Непот і Вергілій прибули благополучно. Я буду радий отримати ще один примірник того самого видання Вергілія, а також двох творів, згаданих нижче, які я вже замовив. Боюся, що не встигну отримати Овідія й Непота, відправлених на оправлення, до посилки під час поїздки до Бедфорда. Прийміть мої найкращі побажання та шанобливі почуття.

Цього разу ніщо не заважало взятися до видання: шрифти, папір, рукопис — усе було в руках Міллігана. Проте, як ми побачимо, друк знову затягнувся, і важко сказати, чому більше дивуватися: терпінню й цілеспрямованості Джефферсона, який домагався публікації книжки свого друга, чи очевидній повільності та недбалості спершу Дуейна, а потім Міллігана. 21 січня 1816 року Лафайєт писав Джефферсону, щоб повідомити йому новини про Трасі: «Наш добрий друг Трасі зберігає свій титул пера. Він майже осліп. Лист від вас був би для нього великою втіхою. Якщо ви зможете надіслати мені два примірники одного анонімного твору про твори Монтеск’є, я буду вам дуже вдячний» [24]. Джефферсон отримав цього листа 16 травня і вже наступного дня відповів Лафайєтові довгим листом, у якому докладно пояснював затримки, що сталися. Знову він повертався до питання надто метафізичного характеру передмови, яка мала б спантеличити читачів, не звиклих до абстрактних споглядань, але «дати повне задоволення тим, хто, навпаки, був до них привчений». Оскільки лист, очевидно, призначався для прочитання Трасі, Джефферсон не міг висловитися так прямо, як у своєму анонімному проспекті; але все ж це було щось таке, повз що він не міг наважитися пройти, не висловивши обережного протесту. Хоча лист Джефферсона й не стосувався виключно Трактату про волю, він становить такий значний інтерес і є документом такої ваги для історії тієї епохи, що ми вважали за необхідне відтворити його повністю.

Монтічелло, 17 травня 1816 року.
Я отримав лише вчора ввечері, мій дорогий друже, вашого листа від 21 січня, і сьогодні ж пишу одному з книжкових торговців у Філадельфії з проханням негайно надіслати вам два примірники Анонімного огляду Монтеск’є, через пана Галлатіна, якщо він ще не виїхав. У листі, який я нещодавно написав йому, я благав його передати вам і панові Т., що в мене не було мужності писати комусь із вас, доки я не зможу вислати примірник праці про економіку, який я так давно намагаюся надрукувати. Я викладу вам факти такими, якими вони є. Я запропонував тому самому видавцеві у Філадельфії перекласти й надрукувати цей твір так само, як він зробив із попереднім. Він узявся за це. Коли, на мою думку, минуло достатньо часу, щоб я міг почути про публікацію, я написав йому, щоб запитати, коли вийде книжка. Він відповів — до такої-то дати. Немає потреби відтворювати повторні прохання, вибачення, обіцянки, які завершилися заявою про те, що твір перекладено, але надрукувати його він не може. Тоді я попросив повернути мені працю. Він повернув її разом із перекладом. Потім я доручив її друк одній особі у Вашингтоні, пропонуючи, якщо буде потрібно, самому переглянути переклад. Він погодився. Але коли я уважно подивився переклад, то знайшов його таким, якого ще ніколи не бачив: його зробила людина, яка не розуміла ні французької, ні англійської. Я взявся його виправляти, і не встиг просунутися далеко, як стало ясно, що швидше буде переробити його заново. Я присвячував цьому по п’ять годин на день упродовж двох чи трьох місяців. Зрештою я зумів зробити переклад точним, але не витонченим. Початковий варіант робив це неможливим. Рукопис уже близько місяця в видавця; але оскільки він має надсилати мені коректурні аркуші в міру їх друкування й поштою, то, ймовірно, на це підуть літо й осінь. Я зробив усе, що від мене залежало. Якби я жив у тому місті, де було розпочато публікацію, я міг би завдяки щоденному нагляду одразу помічати затримки та їхні причини. Але, перебуваючи за 300 миль від Філадельфії й отримуючи лише ті відомості, які видавець вважав за потрібне повідомляти мені поштою, я був у його владі. Проте я вважаю, що буду добре винагороджений за свої труди, якщо надам своїм співгромадянам працю такої цінності. Її принципи настільки глибокі, настільки логічно доведені, настільки стисло викладені, що цей твір має стати в усьому світі елементарним посібником із науки політичної економії, так само як попередній став таким для науки про державне управління. Метафізичний характер тих уривків, які слугують передмовою, може відштовхнути деяких читачів, не звиклих до абстрактних міркувань, але принесе велике задоволення тим, хто до них звик. Крім того, додано вказівки, достатні для того, щоб показати першим, де починається та частина твору, яка їх цікавить і яка була пристосована до розуміння умів, менш вправних у подібних спекуляціях. У цьому відвертому викладі я сподіваюся, що ви й ваш друг знайдете виправдання затримці, з якою я надсилаю вам цей твір. Що стосується Коментаря до Монтеск’є, то вартий уваги один факт. Ви знаєте, що Edinburgh Review вважається найкращим журналом такого роду, коли-небудь виданим. Було зроблено спробу передати цей твір до рук її редактора. Але оскільки сам твір і принципи огляду не дозволяли піддати його якійсь критиці, то вже одного факту, що це була американська публікація, виявилося достатньо, щоб не сказати про неї жодного слова. Тому вони навіть не згадали її у своєму щомісячному каталозі нових видань. Такі почуття цієї країни щодо нашої.

Не знаючи, чи відплив пан Галлатін і, отже, чи одержить він цього листа вчасно, чи він піде якимось іншим шляхом, розважливіше буде менше говорити про політику. Що порушення всіх прав, учинені на континенті Францією під проводом Бонапарта, так само як і на океані Англією, заслуговували на покарання і справедливі репресалії, — гадаю, ви й самі це усвідомлюєте. Що стосується Англії — покарання ще попереду; що стосується Франції — якби воно було лише розумної тривалості, справедливість не відмовила б у своєму визнанні, але воно перевищило цей строк. Продовження покарання перетворило його на агресію, і Союзники вчинили щодо незалежних націй такі самі порушення права, як і Бонапарт. Якби існувала інша частина світу, де це було б можливо, слід було б тепер розпочати проти них той самий хрестовий похід, який вони самі організували проти Франції. Проте я вважаю, що поразка в битві під Ватерлоо була порятунком Франції. Якби Бонапарт здобув перемогу, його таланти, його егоїзм і його цілковита відсутність будь-якого морального почуття наклали б на вас ярмо військового деспотизму. У вашій теперішній ситуації, якою б сумною й принизливою вона не була, я переконаний, що ви прийдете до конституції, в якій воля нації здійснюватиме організований контроль над діями уряду й забезпечить громадянам регулярний захист від утисків. Я не наважуюся додати нічого більше, окрім моїх молитов про те, щоб події та ваші невпинні зусилля в цьому напрямі дали вам щастя побачити здійсненим цей задум раніше, ніж ви промовите своє Nunc dimittas.
— Т. Джефферсон

Наступного ж дня він писав Галлатіну, напередодні його від’їзду до Європи, щоб попросити його взяти на себе доставку двох примірників Коментаря до Монтеск’є, які запросив Лафайет, і водночас наполегливо радив йому скористатися дозвіллям під час морського переходу, щоб прочитати цей твір. Він не втрачав нагоди зробити відомою книгу, яка видавалася йому, як ніколи раніше, скарбницею науки про правління.

Монтічелло, 18 травня 1816 року
Дорогий пане,
Я щойно одержав від пана де Лафайета прохання надіслати йому два примірники Огляду на Монтеск’є, що вийшов років чотири чи п’ять тому у Філадельфії, і написав Дюф’є з проханням переслати їх вам за вашою адресою, де б ви не перебували, — про що він знає краще за мене. Прошу вас люб’язно взяти на себе це доручення разом із доданим листом для пана де Лафайета і, якщо ви ніколи не читали цього твору, розважити себе його читанням під час морського переходу. Хоча в деяких місцях він може не збігатися з нашими поглядами — ані в теорії, ані на практиці, — загалом ви ніколи не знайдете настільки правильного й настільки глибокого викладу істинних принципів правління. Не менш визначний твір із науки політичної економії нині друкується у Вашингтоні; це твір глибокий, ґрунтовний і стислий [25].

Лист Лафайета дав Джефферсону привід ще раз наполегливо звернутися до Міллігана: і ось уже за два дні він знову писав йому, просячи надсилати йому друкарські аркуші в міру того, як вони виходитимуть із друку. Цього разу він не хотів нічого залишати на волю випадку й мав намір сам виправляти коректури. Він міг зробити це краще, ніж будь-хто інший, оскільки вніс стільки правок до початкового перекладу, що версія, надіслана до друкарні, була значно більшою мірою працею самого Джефферсона, аніж найманого перекладача, який так погано впорався зі своїм завданням.

Монтічелло, 18 травня 1816 р.
Дорогий сер,
7-го числа минулого місяця я написав вам, і водночас надіслав виправлений переклад книги пана Трасі, та просив вас люб’язно надсилати мені для виправлення коректурні відбитки в міру їх виходу з друку. Оскільки тепер ми одержуємо три листи на тиждень із Вашингтона, ви завжди одержите повернені аркуші через п’ять днів після їхнього відправлення, у крайньому разі — через сім днів. Не одержавши жодного, я починаю непокоїтися, тим більше через велику затримку, якої, на жаль, уже зазнала ця праця. Чи не були б ви такі ласкаві надіслати мені кілька рядків, щоб розвіяти моє занепокоєння. В одному місці рукопису я додав примітку, що починається словами «класифікація нашого автора» і закінчується словами «влучні зауваження нашого автора» [26]. Чи не зволите ви додати наприкінці те, що міститься на доданому аркуші, і прийміть мої найкращі побажання та шану.
— Т. Джефферсон

21 липня, так і не одержавши нічого, попри обіцянку Міллігана почати друк 4 липня, Джефферсон знову написав йому: «У вашому листі від 4 червня ви повідомили мені, що зможете почати книгу Трасі до 4 липня. Відповідальність, яку я взяв на себе перед паном Трасі, змушує мене з тривогою чекати проспекту й коректурних аркушів. Сподіваюся незабаром почати їх одержувати» [27]. 

Тим часом вдова Курсьє, у якої Дестют де Трасі залишив рукопис останнього тому, дійшла висновку, що твір, який автор не наважувався опублікувати за влади Наполеона, ймовірно, добре продаватиметься за нового режиму, і, не порадившись з автором, надрукувала четвертий том Ідеології, що містив Трактат про волю. Протягом кількох років Трасі не одержував прямих звісток від Джефферсона: останній лист, який він від нього отримав, датований листопадом 1813 року. Тоді він подумав звернутися до старійшини економістів, старого й шанованого Дюпона де Немура, який почувався ще менш вільно за Реставрації, ніж за Імперії, і щойно переселився до Сполучених Штатів, щоб там оселитися. Він написав йому 20 січня 1816 року такого листа, копію якого Лафайет надіслав Джефферсону.

Париж, 10 січня 1816 року.
Мій дорогий учителю. Я не писав вам раніше, бо весь час думав, що ви ось-ось повернетеся до нас; але сьогодні, хоч я й досі сподіваюся незабаром вас побачити, я змушений звернутися до вас і роблю це з довірою, надто добре знаючи вас, щоб не сподіватися завжди знаходити вас для мене й для предмета моїх студій таким самим. Оскільки ви перебуваєте в іншому світі, то це, мабуть, світла й істини, бо той, у якому живу я, є, без сумніву, світом брехні та сліпоти. На частку загальної сліпоти мені випало більш ніж досить, бо я майже втратив зір, і без мого маленького секретаря Августина я не міг би спілкуватися з вами; але що стосується брехні, то я до неї не належу, хоч інколи й був змушений удаватися до мовчанки.

Як мешканець країни світла, ви тепер знаєте, ким був автор певного коментаря, надрукованого англійською мовою у Філадельфії 1811 року. Тепер скажу вам більше: пан Джефферсон повідомив мене про це в безмежно люб’язному листі від 16 січня 1811 року, який я отримав лише 27 вересня того самого року разом з єдиним примірником цього коментаря. Я відповів йому 28 жовтня і 15 листопада того самого року, щоб подякувати йому, і водночас надіслав йому три свої друковані томи та рукопис четвертого. Довгий час я не мав від нього жодних звісток. Нарешті, 14 травня 1814 року я отримав від нього листа від 28 листопада 1813 року. У відповідь на мій лист він повідомляє мені: 1º що сподівається незабаром опублікувати Коментар французькою мовою; 2º що він переклав англійською рукопис мого четвертого тому і що я отримаю її разом із його листом; нічого з цього досі до мене не дійшло. Не знаю, чи щасливішою була моя власна відповідна посилка від 14 липня 1814 року. У цьому листі я дякував йому за все вищезгадане, а також за люб’язну турботу, яку панове Галлатін і Адамс виявили до мого сина в Росії. Відтоді я більше не отримував від нього жодних звісток, так само як і мого диплома Філософського товариства, який він мав мені надіслати. Думаю, що якісь листи й пакунки були затримані або втрачені.

Тепер, мій дорогий учителю, мій проклятий друкар, попри мій опір, щойно опублікував мій четвертий том і початок п’ятого, рукопис якого я залишив у нього разом із заключною запискою, бо це все, що я зробив і що коли-небудь зроблю. Я лише домігся, щоб про це не згадували в жодних журналах, бажаючи віднині жити й померти спокійно.

Надсилаю вам примірник цього тому для пана Джефферсона, один для Філософського товариства і два для вас; я доручаю все це вашому піклуванню й прошу вас повідомити мене, чи дійшло воно. Ви також зробите мені величезну приємність, якщо перешлете мені кілька примірників Монтеск’є, як англійською, так і французькою, а також англійський переклад цього четвертого тому й переклад моїх перших трьох, якщо, звісно, останній існує, як мені обіцяли. У цьому я впізнаю вашу колишню доброту, яка завжди буде мені особливо дорогою. Я прошу вас просто дозволити мені передати мадам Дюпон усе те, що може коштувати вам уся ця купа. Прийміть, мій дорогий учителю, нові запевнення в моїй давній і непорушній прихильності. Будь ласка, покладіть мене до ніг містера Джефферсона; бідний сліпий більше не наважується писати йому.
— Дестют де Трасі

Після отримання цього листа Джефферсон поспішив написати Дюпону де Немуру, щоб повідомити йому, хто був справжнім автором Коментаря до Монтеск’є, і в найдрібніших подробицях розповісти йому про злигодні, яких він зазнав, намагаючись видати Трактат про політичну економію. Для цього він був змушений звернутися до своїх записів, щоб дати йому список листів, які він надіслав із цього приводу Дуейну, Річі та Мілліґану. Однак три з указаних ним листів стосувалися інших справ і навіть не згадували твору Трасі. Це листи від 4 серпня 1812 року, 1 жовтня 1812 року та 17 серпня 1814 року.

Монтічелло, 3 серпня 1816 р.
Дорогий пане,
Я щойно отримав листа від пана де Лафайета, в якому містилася копія листа, надісланого вам паном де Трасі 30 січня. Саме він, як вам відомо, є автором Огляду на Монтеск’є. Мені її надіслали восени 1809 року, але я не зміг ані розпочати переклад, ані друкування до весни 1810-го. Дуейн узявся і за одне, і за друге, але завершив лише в липні 1811 року. Десятого числа того місяця він надіслав мені єдиний примірник, який я того самого дня переслав панові де Лафайету для пана де Трасі, щоб пан Уорден, який збирався відпливати до Франції, міг узяти його із собою. Я передплатив десять примірників із наміром розіслати їх своїм друзям у Європі. Я отримав їх за деякий час, але наш закон про заборону зносин, а потім війна унеможливили пересилання морем, і я розподілив їх між своїми друзями в різних штатах, щоб вони могли привернути увагу до цієї чудової книги. Довідавшись минулої весни про призначення пана Галлатіна до Парижа, я попросив пана Дюф’є з Філадельфії дістати й надіслати два примірники для пана де Лафайета, що він і зробив, і передати їх панові Галлатіну. Французький оригінал перебуває в мене, і я дуже хочу побачити його надрукованим; але моє становище робить це завдання важким. У вас воно сприятливіше, і якщо ви зможете цим зайнятися, я надішлю вам рукопис. Ми зобов’язані авторові й світові опублікувати її в тому вигляді, в якому вона була написана.

IV том «Політичної економії» потрапив мені до рук навесні 1812 року. Той самий видавець узявся за його переклад і публікацію. Два роки минули в моїх наполегливих проханнях і його вибаченнях та обіцянках, аж поки в листі від 11 серпня 1814 року він не заявив мені, що, хоча переклад було зроблено, він не в змозі його надрукувати. Тоді я попросив повернути мені оригінал. Він зажадав оплатити вартість перекладу, що я негайно й зробив. Але рукопис я отримав лише в червні або липні 1815 року. Втративши таким чином три роки, я запропонував друк панові Річі з Річмонда. Він так довго тягнув із відповіддю, що я вважав за розумніше прийняти пропозицію пана Міллігана з Джорджтауна надрукувати негайно, і я пообіцяв сам переглянути переклад, якщо він забажає. Дуже довга поїздка до Бедфорда, мандрівка до Пікс-оф-Оттер, геометричні операції, в яких я брав участь, щоб визначити висоту цих гір — найвищих у нашому регіоні, — завадили мені почати перегляд перекладу до кінця січня. Тоді я виявив, що переклад був справді дуже поганий, зроблений кимось, хто не знав ані англійської, ані французької. Я просунувся досить далеко в виправленнях, коли стало очевидно, що я міг би заново зробити переклад сам за менший час, ніж знадобилося б для його виправлення. Я присвячував цьому по п’ять годин на день упродовж двох-трьох місяців, і 6 квітня зміг надіслати його панові Міллігану. Замість того щоб негайно взятися до друку, він тоді повідомив мені, що не зможе почати раніше 4 липня. Ця дата минула, а жодних коректур мені не надіслали (адже я взявся їх виправляти). 21 липня я написав йому листа, на який він досі не відповів. Щоб цілком довести, що ці незрозумілі затримки не були спричинені жодною моєю провиною чи недбалістю, я наводжу тут дати листів, які я надсилав цим друкарям виключно щодо цього четвертого тому:

До Д’юейна, 1811 р.: 4 серпня.
До Річі, 1814 р.: 27 вересня.
До Міллігана:
– 1813 р.: 1 жовтня, 22 січня, 4 квітня, 18 вересня.
– 1814 р.: 3 липня, 17 серпня, 24 листопада.
– 1815 р.: 10 лютого, 8 березня, 6 квітня, 29 жовтня, 24 листопада.
– 1816 р.: 25 січня, 17 серпня, 27 жовтня, 11 лютого, 6 квітня, 18 травня, 21 липня.

Ви зможете таким чином зрозуміти, мій дорогий друже, наскільки болісними були мої стосунки з цими друкарями. Пане Трасі має найвагоміші підстави звинувачувати мене в недбалості. Минулого травня я написав Лафайєтові (бо в мене справді бракувало відваги надіслати панові Трасі докладне пояснення причин, що затримали публікацію його твору), але я не вдавався до подробиць, воліючи радше ризикнути тим, що виправдаюся лише неповністю, ніж завдати панові Трасі клопоту, описуючи йому крок за кроком ті турботи й прикрощі, які мені довелося знести. Але я зніс би їх удесятеро більше, аби тільки забезпечити світові видання цього безцінного твору. Те, що я зробив, я зробив із задоволенням, і зроблю все, що ще належить зробити, маючи лише одне жалкування — що пан Трасі має підстави бути мною невдоволеним. Якщо ви, знаючи наших друкарів, їхнє становище й моє власне, зможете завдяки цим відомостям подати переконливіше виправдання моєї поведінки, не обтяжуючи при цьому пана Трасі, ви надасте мені одну з найцінніших послуг, бо його чесноти як доброго автора й чесної людини змушують мене надавати дуже великого значення його повазі до мене. Але коли я зможу пустити в обіг цей переклад — сказати не можу. Мілліган уже похитнув мою довіру своїми затримками, і я не знаю, коли вони скінчаться. Тепер я хотів би, щоб роботу доручили Річі, хоча, можливо, з ним сталися б ті самі затримки. Прийміть мій сердечний привіт. 
— Т. Джефферсон

Дюпон уважав, що не зможе вчинити краще, ніж переславши копію листа Джефферсона Дестюту де Трасі. Його доволі слабке знання англійської не дозволяло йому допомогти Джефферсону з можливою правкою англійських коректур. Однак він цілком надав себе в розпорядження, якщо той вирішить випустити у Сполучених Штатах французьке видання — або Коментаря, або Трактату про політичну економію, або обох разом [28]. Попри сумніви, які він висловлював щодо долі перекладу, що перебував у Міллігана, Джефферсон не здавався. 8 вересня він знову пише друкареві, благаючи його повідомити, що він може відповісти панові Трасі щодо його книги, аби пояснити йому непробачну затримку. 12 жовтня, не діставши ще відповіді, він просить Барнса піти до Міллігана й знову вимагати в нього рукопис, якщо тільки той не надасть доказів того, що нарешті зважився енергійно взятися до друку. Мілліган відповів 21-го Барнсові, заявивши, що не наважується писати Джефферсону, не надіславши йому бодай перших аркушів книги, але пообіцяв коректуру наступного тижня [29]. Джефферсон знав ще з серпня, з листа Трасі, переданого йому Дюпоном де Немуром, що четвертий том Ідеології вийшов у Франції [30]. Трасі надіслав йому примірник через посередництво Уордена і водночас написав листа, в якому знову висловив бажання побачити свій твір перекладеним англійською мовою й опублікованим під опікою Джефферсона. Після операції з видалення катаракти й нетривалої надії повернути зір він був змушений примиритися з майже повною сліпотою, що перешкоджала продовженню роботи. Четвертий том Ідеології, який одночасно містив Трактат про волю і перші дві глави Трактату про мораль, справді становив його філософський заповіт.

Париж, 4 лютого 1816.
Я отримав 4 травня 1814 року через пана Уордена ваш дуже люб’язний лист від 29 листопада 1813 року; я відповів на нього 14 липня 1814 року за допомогою сина пана Медісона і висловив вам, наскільки це було в моїх силах, як я був зачарований і вдячний. Ви такі люб’язні, що повідомляєте мені в цьому листі, що були досить задоволені моєю працею з політичної економії, аби перекласти її, і що я мав отримати разом із вашим листом принаймні один примірник цього перекладу; я марно чекав на нього аж до сьогодні, і ви не можете сумніватися, скільки це коштувало моєму нетерпінню. Нарешті, він так і не дійшов до мене, і я більше не отримував від вас звісток. Сьогодні ж, за дивним збігом обставин, оригінал цієї праці, що становить четверту частину моїх «Елементів ідеології», щойно було надруковано, майже без моєї згоди. Йому передує додаток до третьої частини, а за ним іде початок п’ятої. Я поспішаю піднести вам його в дар, так само як і Філософському товариству Філадельфії, через посередництво пана Уордена, який люб’язно погодився взяти на себе доставку цього листа. Але ви, звісно, розумієте, пане, що я не менш ціную честь бути перекладеним вашою мовою і під вашим заступництвом. Ви десь мали ласку лестити мені, що три перші томи моїх Елементів ідеології удостоїлися тієї самої честі, так само як і Коментар до Монтеск’є, який ви зволили схвалити, і праця про суспільне виховання, яку я вам також надіслав, і які разом могли б замінити шостий том моїх Елементів, який я вже не в змозі укласти: усе це становить завершене ціле.

Я був би вельми щасливий, якби ви виявили доброту й надіслали кілька англійських або французьких примірників різних частин усього цього, що ви мали ласку видати, і був би ще щасливіший, якби ви й надалі прихильно приймали мою шанобливу вдячність. Це — моє заповідання: я осліп і став немічним, я більше нічого не можу робити. Шкодую, що залишаю незавершеною працю, думка про яку видається мені важливою; але, повторюю ще раз, Коментар до Монтеск’є і праця про суспільне виховання містять у собі зародок усіх моїх ідей щодо законодавства, і ваша надзвичайна поблажливість утверджує мене в моїх переконаннях. Прийміть, прошу вас, пане, запевнення в моїй незмінній відданості та найглибшій повазі.
— Дестют де Трасі

Наприкінці того самого року, отримавши копію листів, які Джефферсон надіслав про нього Лафайєтові та Дюпонові де Немуру, Дестют де Трасі послав Джефферсону новий рукопис, який мав вийти в Парижі протягом наступного року [31] і містив резюме перших томів Ідеології, з проханням опублікувати його у Сполучених Штатах або англійською, або французькою мовою. Схоже, Джефферсон не відчув жодного бажання знову вплутуватися в підприємство з перекладу та публікації. Його попередній досвід мав би його від цього вилікувати, та й друкування Трактату з політичної економії було ще далеко від завершення. Слід зазначити, що саме в цьому листі Дестют де Трасі визнає себе автором Аналізу Дюпюї, який він надіслав Джефферсону одночасно зі своїм «маленьким твором про суспільне виховання» 1804 року, і зізнається, що «трохи дорожить цими двома творами».

У Парижі, 24 грудня 1816 року.
Пане,
Я щойно провів вісім місяців у заміському маєтку, майже за сто льє від столиці. У цій глибокій самотності моєю звичною втіхою були заняття сільським господарством; але моїм найбільшим щастям було отримувати звістки від вас і продовження тієї виняткової доброти, якою ви не перестаєте мене вшановувати. Туди мені надіслали копію вашого листа від 17 травня минулого року до пана де Лафайєта і копію іншого вашого листа від 3 серпня до пана Дюпона де Немура. Я не можу висловити вам усієї моєї живої вдячності; але я справді збентежений усією тією працею, яку ви для мене взяли на себе. Я ніколи б не наважився подумати, що моя слабка праця того варта, якби не мав щастя бачити, що вона вам сподобалася. Це завжди буде для мене її найвищим титулом і найбільшим утіхою в сумному стані, до якого мене привела повна втрата зору та ослаблення інших моїх здібностей. У мене лишається тільки одне бажання: щоб ви погодилися публічно назвати себе моїм перекладачем, і я прагну цієї честі радше заради успіху твору, ніж заради власної слави. Якщо я її здобуду, то зможу потім весело сказати nunc dimittis. Відтоді, як я повернувся сюди, я мав честь одного разу бачити пана Галлатіна, який виявив стільки доброти до мого сина в Петербурзі. Мені було дуже приємно розмовляти з ним про вашу батьківщину, яка є взірцем і надією людського роду. У мене немає відваги говорити вам щось про мою власну, але оскільки пан Галлатін люб’язно дозволяє, щоб мої листи проходили через нього, я з радістю користуюся цим, аби знову підтвердити вам вислови мого захоплення, моєї вдячності та моєї поваги.
— Дестют де Трасі

P.S. Ви виявляєте до мене стільки доброти, пане, що я дозволю собі додати до цього листа невелику рукописну працю під назвою «Принципи логіки, або Збірник фактів, що стосуються людського розуму». Я не можу судити про її цінність, але мені здається, що це корисне скорочення моїх перших трьох томів, цілком придатне для того, щоб на порівняно невеликій кількості сторінок ознайомити з усім тим, що я знаю про операції нашого розуму, про джерело наших ідей, про спосіб, яким ми їх формуємо, висловлюємо й поєднуємо, про причину для нас усякої достовірності й усякої помилки та про наші справжні засоби досягнення істини. Це й є, на мою думку, єдина справжня логіка, тоді як усе те, що нам зазвичай пропонують під цією назвою, приписує лише форми й ніколи не підноситься до принципів. Оскільки я не сподіваюся, що у вашій країні, яка, на щастя, вже самою своєю сутністю діяльна, приділятимуть багато уваги суто спекулятивним дослідженням, я й не плекаю ілюзій, ніби, попри вашу підтримку, хтось візьметься перекладати ці перші три томи, що становлять мій Трактат про розсудок, і ще менше — що якийсь книгопродавець наважиться ризикнути надрукувати їх французькою мовою. Я думаю, що ця невелика праця може стати корисним додатком і навіть збудити цікавість звернутися до основного твору. Крім того, вона містить навіть деякі погляди, яких немає в ньому. Усе це я подаю на ваш суд. З дозволу пана Галлатіна я додаю тут ще один друкований примірник цього самого четвертого тому, рукопис якого у вас є і для перекладу якого ви зволили взяти на себе стільки праці. Я тим більше бажаю, щоб цей том до вас дійшов, що, вочевидь, два примірники, які я вже вам надіслав, загубилися, а в друкованому тексті міститься початок мого п’ятого тому, присвяченого моралі, якого, боюся, немає в рукописі.

Мені було б дуже цікаво дізнатися, чи отримували ви коли-небудь одну мою невелику працю про суспільне виховання і один невеликий томик, де немає мого імені, що містить аналіз великої праці пана Дюпюї з Академії написів про походження всіх культів. Зізнаюся, я трохи дорожу цими двома творами; але все ж не наважуюся знову надіслати їх вам при цьому листі, бо відчуваю, що це було б уже занадто — обтяжувати вас мною та моїми мріями, і лише ваша надзвичайна доброта слугує мені єдиним виправданням.

15 травня 1817 року Джефферсон відповів на два попередні листи. Друк дійшов лише до 123-ї сторінки французького видання, тобто ледь до кінця вступу. Водночас він зазначив, що колись справді отримав записку Траси про суспільне виховання і що вона стала для нього джерелом натхнення для плану підприємства куди скромнішого, ніж система, яку Траси хотів би бачити запровадженою у Франції, і яке не було нічим іншим, як Університетом Віргінії. Тоді це заклад займав усі вільні хвилини Джефферсона і став постійною турботою його останніх років. Це визнання слід запам’ятати, адже роль, яку міг опосередковано відіграти Дестют де Трасі в організації Університету Віргінії, вочевидь, вислизнула від усіх істориків великого закладу, заснованого Джефферсоном. Справді, безсумнівно, що під час укладання навчальних програм Університету Віргінії Джефферсон перебував під досить сильним впливом французьких ідей. Герберт Б. Адамс був першим, хто чітко визнав такий вплив [32]. У новітнього історика Університету, пана Філіпа Александера Брюса [33], він видається менш значним. Те, що значно ускладнює питання, полягає в тому, що Джефферсон ще 1800 року просив Дюпона де Немура накреслити для нього план народної освіти, а ні Дюпон де Немур, ні Трасі не претендували на цілковиту оригінальність: обидва вони користувалися численними записками й доповідями, опублікованими з цього питання у Франції від 1790 до 1800 років, записками, з якими Джефферсон був знайомий і які могли його надихнути [34]. Звідси стає зрозуміло, що майже неможливо відокремити вплив Дестюта де Трасі від інших, не менш імовірних і в будь-якому разі аналогічних впливів. Щоб зробити це з якоюсь точністю, треба було б провести спеціальне дослідження — працю, яка цілком заслуговує на те, щоб нею зайнявся дослідник, але яку ми тут можемо лише побіжно окреслити.

Монтічелло, 15 травня 1817 р.
Дорогий пане,
Я мушу повідомити про одержання ваших двох листів від 4 лютого та 24 грудня 1816 року і, разом із останнім, ваших Принципів логіки та другого примірника вашого четвертого тому, який я вже отримав раніше. Аналіз Дюпюї та блискуча брошура про громадську освіту вже певний час були в моєму розпорядженні, і я скористався деякими з основних ідей останньої для плану заснування тут, у значно менших масштабах, і був змушений пристосувати його деталі до місцевості, ідей, характеру та обставин нашої країни. Я щиро співчуваю вам через нещастя, з якими пов’язані ваш поганий стан здоров’я та втрата зору, і разом з усім світом оплакую той факт, що ця втрата має наслідком обмеження такого цінного вчення, яке можна було б почерпнути з продовження ваших праць. Завершення кола моральних наук, яке ви окреслили, стало б епохою в історії людського духу; ви завершили його більшу частину, але доки ще лишається щось недороблене, ми ніколи не вважатимемо, що цього досить. Незавершена друга частина «Про мораль» становить першорядний інтерес; але чи маємо ми віддаватися скорботі без жодної надії? Що ж до мене, то я не позбавлений надії на те, що, займаючись цими дослідженнями, ви знайдете прихисток від відчуття фізичних страждань і що тим часом забудете про власні недуги, вказуючи іншим шлях до блага. Можливо, саме сліпотою Гомера і Мільтона ми завдячуємо трьома великими епопеями, які вони нам залишили. Англійський професор Саундерсон, хоч і страждав на ту саму недугу, анітрохи не втратив своєї проникливості в математичних дослідженнях. Чому ж нам слід впадати у відчай, очікуючи подібного явища в моральних науках? Наша країна, на мою думку, — саме та, яка має отримати найбільшу користь із ваших уроків, бо тут ми вільні приєднуватися до всіх розумних принципів і дотримуватися їх. Ті, що викладені у вашому Коментарі до Монтеск’є, матимуть, я певен, вельми значний і тривалий вплив, виправляючи його помилки, звільняючи нас від його штучних принципів і утверджуючи наш уряд на підвалинах розуму та справедливості. Я не плекаю меншої надії й щодо результатів четвертої частини вашої праці — тієї, що присвячена політичній економії. Саме ця надія спонукала мене наполегливо домагатися її публікації тут, попри труднощі й затримки, яких нам довелося зазнати. Переклад нині друкується, і коректурні аркуші регулярно надсилають мені поштою для виправлення. Останній аркуш сягнув 123-ї сторінки французького видання; судячи з часу, який друкар витрачає на один аркуш, я підозрюю, що він не бажає завершити видання до найближчої сесії Конгресу. Можливо, це буде перевагою, бо новизна твору може привернути увагу членів Конгресу, і вони зможуть посприяти його поширенню, везучи його із собою до своїх штатів. Немає жодної галузі науки, в якій ми потребували б більше в нашій країні і потребу в якій відчували б сильніше. Щойно переклад буде готовий, можете бути певні, що я негайно надішлю вам примірники. Намір пана Лаймана, молодого американця, відвідати Францію дає мені нагоду вручити вам цього листа. І оскільки я запропонував йому передати його вам, він природно побажав мати рекомендаційного листа до такої визначної постаті літературного світу. Я не знайомий із ним особисто, але його мені рекомендував пан Адамс, колишній президент Сполучених Штатів, який говорить про нього як про багатообіцяного молодого чоловіка з великими чеснотами, в якого старанність у навчанні спричинила розлад здоров’я, від якого, як сподіваються, він одужає в подорожі. Будьте ласкаві дозволити йому постати перед вами й розглядати цю честь як одну з переваг, які він здобуде зі своєї поїздки до Європи. Він везе листа від пана Адамса до пана де Лафайєта, якому я також пишу. Прошу вас прийняти мої дружні вітання та запевнення в моїй великій і шанобливій повазі та прихильності.
— Т. Джефферсон

У своєму листі до Дестюта де Трасі Джефферсон не згадував про «Логічні принципи, або Збірник фактів, що стосуються людського розуму», які його друг надіслав йому, з проханням спробувати видати їх у Сполучених Штатах. Проте він усе ж узявся за це наприкінці того самого року. Цього разу він звернувся не до Міллігана, а до іншого видавця — Роберта Волша-молодшого з Балтимора і Вашингтона, який після невдалої спроби 1811 року заснувати перший щоквартальний журнал, коли-небудь друкований у Сполучених Штатах, став видавцем American Register [35]. Логічні принципи, надто короткі, щоб становити окрему книжку, цілком могли б з’явитися в American Register. 9 січня 1818 року він написав Волшу листа, з якого ми наводимо такий уривок: «У мене в розпорядженні є рукопис Дестюта де Трасі, оригінал якого досі не опубліковано. Трасі озаглавив його Логічні принципи, або Збірник фактів, що стосуються людського розуму. Це дослідження достовірності наших знань і найповніше спростування скептичних доктрин, які я коли-небудь зустрічав. Ви знаєте, якою є природа його розуму і яку особливу силу він привносить в ідеологічні дослідження. Я так високо ціную Дугалда Стюарта і його самого, що можу лише заявити: це двоє найбільших людей у цій галузі, яких світ знає нині. Я підрахував кількість слів на сторінці цієї невеликої рукописної праці та на сторінці вашого Register, і знаходжу, що для її публікації знадобиться близько 31 сторінки, тобто два журнальні аркуші. Чи входить публікація такого роду до меж вашої програми? Я припустив, що той факт, що рукопис inédit (ще не видано), може зробити його придатним для включення. Якщо так, він у вашому розпорядженні, без жодної іншої умови, окрім тієї, щоб ви повернули мені рукопис, коли закінчите з ним роботу. Переклад потребуватиме найсуворішої точності» [36].

Уолш відповів згодою, і 19 лютого Джефферсон надіслав йому рукопис, супроводивши її такою запискою:

Монтічелло, 19 лютого 1818 [37].
Вельмишановний сер,
Вашого прихильного листа від 27 січня було належно отримано, і я додаю брошуру Трасі про достовірність операцій людського розуму. Він обґрунтовує ці операції на наших відчуттях, у яких ми цілком певні, і на цій підставі вибудовує, на мою думку, доказ нездоланної логіки проти скептицизму — недуги розуму, що завдає стільки страждань, що було б милосердям показати засіб від неї, якщо такий існує. Прошу вас повернути мені цей твір, коли ви з ним закінчите, а якщо ви його опублікуєте, надіслати мені водночас окремий відбиток тих аркушів, у яких він з’явиться, щоб я міг переслати їх авторові.
— Т. Джефферсон

На жаль, саме в той момент, коли Джефферсон надсилав рукопис Логічних принципів, Уолш, якому довелося призупинити видання Register, вирішив остаточно відмовитися від цього підприємства. Тож він повернув рукопис Джефферсону, заявивши, що той заслуговує на публікацію; але водночас не приховував, що вважає неможливим для видавця бодай відшкодувати витрати, бо публіка, до якої могло б дійти таке творіння, здавалася йому вкрай обмеженою: «Воно, безперечно, заслуговує на добрий переклад і публікацію в нас; але я сумніваюся, що продаж покриє витрати на друк. Смак до таких глибоких міркувань у цій країні властивий дуже небагатьом людям» [38]. 

Трасі знадобився майже рік, щоб відповісти на лист, який Джефферсон написав йому в травні 1817 року. Цей лист старого ліберала, «розчавленого станом своєї нещасної батьківщини» і свідка того, як його країна зрікається своїх найдорожчих теорій, був по-справжньому меланхолійним і глибоко песимістичним. Але навіть після Священного союзу, після об’єднання трону й вівтаря, справа свободи не була втрачена, доки десь у куточку світу існувала країна, де торжествували добрі принципи. Саме до Америки звертаються його думки, саме там зосереджені «його прихильності та його надії». Як ніколи, Сполучені Штати залишалися надією людського роду. Від них чекали не лише прикладу, а навіть прямого й дієвого втручання у повстання іспанських колоній Південної Америки проти метрополії. Лише 1823 року президент Монро, який перебував під сильним впливом Джефферсона та Джеймса Медісона, проголосив 2 грудня у своєму президентському посланні знамениту доктрину, що носить його ім’я і принцип якої відіграв таку важливу роль у зовнішній політиці Сполучених Штатів протягом останнього століття. Французькі ліберали, які не раз закликали Джефферсона до того, щоб Америка захистила свободу народів Південної Америки, що зароджувалася, мабуть, відчули велику радість, читаючи рядки, в яких Монро заявляв, що «політична система союзників істотно відрізнялася від системи Сполучених Штатів у тому, що стосувалося союзів», і що будь-яке втручання будь-якої європейської держави, спрямоване на пригнічення цих народів або контроль над їхньою долею, може бути розцінене Сполученими Штатами лише як вияв ворожого ставлення до них [39]. На той час мадам де Сталь, яка була однією з перших, хто закликав до втручання Сполучених Штатів у справи Південної Америки, вже п’ять років як померла [40]; те саме стосувалося і Дюпона де Немура [41]. Із числа ідеологів, яких Джефферсон знав у Парижі, живими залишалися лише Дестют де Трасі та Лафайєт, і старий філософ не проґавив нагоди висловити Джефферсону радість, яку він відчув, прочитавши блискучу промову Монро в Конгресі.

І все ж, навіть у самій Європі не все було втрачено. Здорове вчення, придушене у Франції, де не існувало жодної кафедри політичної економії, починало поширюватися по всій Європі. Дестют де Трасі з гордістю звернув увагу свого друга на те, що Коментар до Монтеск’є нарешті було надруковано в Льєжі, бо про публікацію у Франції годі було й думати; що три перші томи Ідеології були перекладені італійською мовою та видані в Мілані, а четвертий мав за ними вийти; що той самий твір вийшов іспанською мовою з повним дозволом, і що в Малазі було засновано кафедру політичної економії для перекладача Трактату про волю, причому інші кафедри існували в Мадриді, Барселоні та Штутгарті. Це цінні свідчення, що підтверджують твердження Пікаве про те, що завдяки Дестюту де Трасі «Ідеологія поширилася серед натуралістів і лікарів в Італії, в Англії та в Америці, як і у Франції» [42]. Тепер ми бачимо, що до цих країн слід додати ще, принаймні, Іспанію — і це не найочікуваніший напрям, — а також що значно більший вплив справили не філософські принципи Трасі, а його теорії про уряд і політичну економію, вплив, який ще належить визначити й вивчити за допомогою досліджень по кожній із цих країн.

У цьому ж листі Траси зазначав, що льєзьке видання Коментаря до Монтеск’є було, на його думку, вельми недосконалим і що внесені до тексту зміни аж ніяк не дістали його схвалення. Мені не вдалося роздобути це видання; проте перевидання, здійснене в Парижі 1819 року, видається цілком тотожним льєзькому виданню 1817 року. Передмова містить кілька цікавих зауваг, з яких видно, що навіть у ту пору видавець уважав за необхідне зберегти фікцію про француза, який емігрував до Сполучених Штатів, про що ми вже згадували у зв’язку з американським виданням, і згадав про спробу перекладу, здійснену Дюпоном де Немуром. «Цей твір було надруковано англійською мовою у Філадельфії 1811 року, під заступництвом славетного пана Джефферсона, колишнього президента Сполучених Штатів; він слугує навчальним текстом у коледжі Вільгельма і Марії у штаті Вірджинія, а також у кількох інших. Один визначний французький учений почав перекладати його 1812 року; цей переклад не було завершено. Ми вважаємо, що надаємо справжню послугу лібералам усіх країн, публікуючи нині цей твір у перекладі мовою, яку Європа, вочевидь, обрала для всіх політичних і моральних наук. Автор Коментаря, який нині перебуває в Америці, не мав змоги перевірити коректуру».

Париж, 11 квітня 1818 року.
Пане, 13 листопада минулого року пан Лайман вручив мені надзвичайно люб’язного листа, який ви зволили написати мені 15 травня того самого року. Я з великою приємністю довідався, що ви отримали мої два останні листи — від 4 лютого і 24 грудня 1816 року, — а також усі невеликі посилки книжок або рукописів, які я раніше надсилав вам, і що ви зберігаєте ту саму поблажливість і ту саму доброту щодо різних спроб, які я мав честь вам представити; але найбільше мене полонило те, що я довідався: ви й далі користуєтеся цілковитим здоров’ям, і всі, кому пощастило бачити ваш прекрасний почерк, запевняють мене, що він лишається тим самим, а ваша рука така ж тверда, як і чудова голова, що нею керує. Зберігайте, пане, всі ці дари якнайдовше — на благо ваших друзів, вашої батьківщини й усього світу. Я всім серцем радію цьому.

Що ж до мене, то я вже не гідний навіть ваших підбадьорливих слів. Я сліпіший, ніж будь-коли, я вже ні на що не здатний, і стан моєї нещасної батьківщини остаточно мене пригнічує. Разом із Францією в Європі було пригноблено й зломлено Дух Свободи. Він живе, щоправда, в серцях деяких людей, але тих, хто позбавлений будь-якої сили; тим часом десять націй, тупих (починаючи з тієї, що вважає себе найосвіченішою — Англії), зухвало тріумфують, що перемогли лише одну, але в ній — самого генія свободи, і самовдоволено та боягузливо тішаться тим, що закували в кайдани власні руки й руки всього Старого Континенту. У своєму смутку я повторюю, як Дідона: Exoriare nostris ex ossibus ultor; і цього месника я чекаю від Америки. Саме у вас, пане, зосереджені всі мої прихильності, всі мої надії й уся моя пошана. Цим я досить сказав вам, з якою нетерплячою спрагою я чекаю, щоб ви прийшли на дієву допомогу нашим братам із Іспанської Америки і особливо мешканцям Сполучених Штатів Південної Америки, які перебувають у Буенос-Айресі, бо їхня поведінка здається мені чудовою, а їхні принципи — прекрасними. У них тут є представник, до якого я відчуваю найглибшу пошану і найщирішу дружбу: пан де Лафайет познайомив його з паном Галлатіном. Я сподіваюся, що й той матиме про нього таку саму думку. Мені ж він нагадує, якщо й не видатні таланти, то принаймні розум і чесноти вашого безсмертного Франкліна, і особливо тяжке становище, в якому той так довго перебував у нас. Становище ж цього ще гірше, бо суспільна підтримка нині менш могутня, щоб його зміцнити, ніж була тоді, хоча по суті вона й енергійніша.

Оскільки я маю надійну нагоду відкрити вам своє серце, дозвольте мені скористатися нею також для того, щоб піднести вам примірник Коментарів до «Духа законів». Оскільки свобода друку у Франції надто пригнічена, я дозволив надрукувати книжку в Льєжі, але, оскільки я не хотів її визнавати й не втручався у видання, там було зроблено без мого відома зміни й деякі легкі скорочення, які мені не подобаються, і я завжди надаю перевагу тому рукописному текстові, що є у вас, і особливо перекладові, який ви з ласки звеліли виконати. Проте, як би там не було, я хочу, щоб і цей примірник дійшов до вас і нагадав вам про людину, яка просить вас прийняти від неї запевнення у вічній відданості та глибокій пошані.
— Дестют де Трасі

P.S. Пана Лаймана я прийняв як людину, що приходить від вас, тобто — як тільки міг найкраще. Я наполегливо переконував його вважати мій дім своїм, але він досі мало тішив нас своїм товариством. Проте він здається мені вельми цікавим молодим чоловіком, і все ж він був би для мене ще дорожчим, якби міг говорити зі мною про вас, як про того, кому випало щастя вас бачити. На завершення мушу сказати вам, що, хоч я й уникаю формального визнання Коментаря до Монтеск’є, моя таємниця настільки розголошена, що ніхто не сумнівається, що я його автор, і внаслідок цього одні живлять до мене трохи добрих почуттів, а інші — дуже багато злоби. Втім, я мало про це дбаю, і тим часом книжка тут добре продається, бо соромно переслідувати твір, який вважається іноземним.

Я бажаю також похвалитися перед вами, сударю, що мої три перші томи були чудово перекладені італійською мовою в Мілані, і що за ними вийде четвертий том. Цей четвертий том також було перекладено іспанською та видано в Мадриді з усіма дозволами, так само як і мої Принципи логіки; а перекладача, пана Гутьєрреса, було призначено на кафедру політичної економії, створену для нього в Малазі. Уже є одна кафедра в Мадриді й інша в Барселоні. Король Вюртемберга щойно заснував одну в Штутгарті. Я думаю, що кафедри політичної економії існуватимуть у всьому світі раніше, ніж ми зможемо побачити бодай одну в нас, у нашій нещасній Франції. Однак ви погодитеся, що саме бідні французи були не останніми причетні до появи цієї науки. Така наша доля в усіх сферах. Але, сударю, яку добру послугу ви надали, перевидавши у себе Мальтуса [43]! Не можна надто багато розмірковувати над цим важливим і сумним твором; він спонукає до того, що під цілком новим кутом зору починають розглядати справжні інтереси людства й суспільства, і до того, що вдається проникнути в усі їхні глибини. Я хотів би лише, щоб його було перероблено рукою майстра й викладено більш методично. Це було б гідно вас. Усі мої надії завжди звернені до вас.

Я глибоко пожалкував про втрату вашого достойного й вірного друга Дюпона де Немура; він був пройнятий до вас найніжнішим захопленням. Тепер же я постійно тішу себе надією незабаром отримати тут примірник того перекладу мого четвертого тому, за яким ви мали доброту наглядати і який, безперечно, є всім, що може принести йому найбільшу честь. Мені буде надзвичайно приємно отримати його з ваших рук.

20 листопада 1818 року Мілліган, нарешті завершивши друк Трактату з політичної економії, надіслав два примірники Джефферсону й повідомив йому про свій намір спрямувати одного зі своїх помічників до Норфолка, Пітерсберга, Ричмонда і, можливо, Лінчберга, щоб сприяти продажу книги. Після такої довгої затримки він хотів, щоб нічого не було змарновано, аби книга не виявилася мертвонародженою, щойно вийшовши з друку: «Якщо я зараз не докладу енергійних зусиль, щоб прискорити роботу, вона вийде з друку мертвонародженою» [44]. Джефферсон, імовірно, уже мав отримати принаймні один примірник, оскільки 23 листопада він повідомляв Лафайєтові, що твір нарешті вийшов після «скандальної затримки», але що всі його труди були щедро винагороджені думкою про те, що книга Траси принесе таку велику користь Сполученим Штатам [45]. Уже наступного дня він надіслав один примірник самому Траси через посередництво Галлатіна. До цього відправлення він додав листа до представника Сполучених Штатів у Парижі, в якому ще раз, дуже виразно, вказував мету, яку переслідував, наполягаючи на публікації в Америці трактату Траси. Він убачав у цьому насамперед твір, здатний повернути його співвітчизників до більш логічної фінансової політики, показавши їм лиха, спричинювані надмірною емісією паперових грошей.

Монтічелло, 24 листопада 1818 року.
Я змушений скористатися, не маючи на те права, заступництвом, яке дає мені ваше посередництво, щоб передати мої листи. Це клопоти, яких я завдаватиму вам лише зрідка в майбутньому. Мій пакунок став об’ємнішим від того, що я збираюся надіслати книгу, призначену для пана Траси. Це переклад його Політичної економії, який ми зробили й видали тут у надії посприяти успіхам цієї науки серед наших співвітчизників. Глибоке їхнє невігластво в цій галузі загрожувало спричинити непоправні лиха під час останньої війни, а тепер, терплячи паразитичні установи банків, виснажує промисловість народу. Потоп номінальних грошей, якими вони нас заливають, позбавив нас усякої сталої міри вартості, а підміна справжнього еталона хибним ошукує й розорює багатьох наших співгромадян.
— Джефферсон

Тим самим поштовим відправленням він надсилав листа Траси, ще раз висловлюючи радість, яку він відчув, ознайомивши Сполучені Штати з книгою, покликаною стати справжнім дороговказом для державних діячів. Водночас він пояснював, що вважав за необхідне додати примітку на сторінці 202, аби дати американському читачеві докладніші роз’яснення щодо французьких назв податків, які було збережено в тексті.

Монтічелло, 24 листопада 1818 року. 
Дорогий пане, 
Нарешті я можу написати вам з певною часткою сміливості, оскільки маю змогу разом із цим листом надіслати вам примірник перекладу вашого чудового твору з політичної економії, друк якого, нарешті, завершено. Жахлива затримка сталася через недобросовісність двох перших осіб, що взялися за роботу, і через моє віддалене місце проживання. Я міг підганяти їх лише листами, на які вони звертали мало уваги. Перший начерк перекладу був дуже недосконалий як за стилем, так і за змістом; останній я відтворив цілком точно, але не зміг зробити перше (стиль) гідним оригіналу. Я наважився додати лише одну-єдину виноску, яку ви знайдете на сторінці 202, де йдеться про податки. Французькі податки й назви, якими їх позначають, наведені в тексті, тут були б незрозумілі; тому я додав у примітці загальніше пояснення, яке тут буде краще зрозуміле і яке читач зможе співвіднести з вашими принципами. Я сподіваюся, що ця книга стане підручником для наших студентів, наших державних діячів і сприятиме в нас поступові науки, в якій ми припустилися чимало помилок. 

Я був би надзвичайно радий дізнатися, що ваше здоров’я поліпшується і що ви зможете завершити цю ідеологічну Енциклопедію, яку ви вже так далеко просунули. Моє ж здоров’я слабшає. Мої сили швидко тануть останніми роками через просту дію віку. Я щойно оговтався від хвороби, що тривала три місяці й, боюся, залишила мене в дуже підірваному стані. Прошу вас прийняти запевнення в моїй глибокій повазі та найвищій пошані.
— Т. Джефферсон.

Зі свого боку, Мілліган не втрачав жодної нагоди, щоб просувати твір Трасі. Його молодий помічник уже побував у Норфолку, Пітерсбурзі та Ричмонді до кінця грудня. У Норфолку він продав не менш як двадцять п’ять примірників. У лютому його службовець іще перебував у Вірджинії, і Мілліган розраховував відрядити його також до Шарлоттсвілла та Вільямсберга. Щоб зробити книжку відомою в Новій Англії, він надіслав один примірник Джону Адамсу й збирався подарувати інший Річі, сподіваючись, що той напише рецензію в газеті, яку редагував у Ричмонді [46]. Найкращим доказом того, що книжка мала добре продаватися і що подібні теми привертали увагу публіки, є те, що, підбадьорений цим досвідом, Мілліган уже в грудні повідомив Джефферсону про свій намір опублікувати Принципи політичної економії Давида Рікардо, що вийшли роком раніше в Лондоні й отримали рецензію в Edinburgh Review. Цікаво зазначити, що Мілліган вказував: до цього підприємства його спонукали кілька членів Конгресу, що підтверджує — утім, це можна було б припустити й без того, — що свою основну клієнтуру він знаходив саме серед законодавців. У віці Джефферсона людина вже не так легко змінює свої теорії в галузі політичної економії. Усе своє життя він був прихильником і учнем французьких економістів. Лист, який він написав Міллігану, щоб відрадити його від цього підприємства, водночас показує, яку пошану він і далі відчував до теорій своїх друзів і наскільки мало зацікавив його песимізм англійського автора [47].

Монтічелло, 12 січня 1819 року.
Прошу вас, мій добрий друже, надішліть мені мої книжки, щойно зможете це зробити. Щодня я потребую деяких із них. І все ж я не збираюся квапити їх на шкоду їхній ґрунтовності. Після того як я отримав листа, де ви пропонували перевидати Рікардо, я взяв Edinburgh Review і прочитав цю статтю. Якщо ви перевидасте цей твір, я бажаю вам відшкодувати свої витрати, але в цьому я сумніваюся. На мою думку, цей твір не витримає випробування часом. Якщо такі люди, як Адам Сміт, Мальтус, Сей і Трасі, нічого не знали про природу ренти або про вплив капіталу на ціни, то цього не можна буде довести такими туманними міркуваннями, як у Рікардо або в критика з Edinburgh Review. Ці нові відкриття помилок у теоріях великих людей нагадуватимуть відкриття помилок у Ньютона, які майже щороку виносяться на світ якимось письменником із короткозорим поглядом, що здатен розгледіти лише одну точку в надзвичайно широкому предметі. Однак, оскільки я не зміг прочитати твір повністю, я можу лише заявити, що ні ті місця, які цитуються, ні міркування, додані автором рецензії, не є достатніми, на мою думку, щоб спростувати теорії Сміта, Мальтуса, Сея і Трасі. Репутація твору впаде, щойно його почнуть читати. Поспішіть із надсиланням моїх книжок і прийміть запевнення в моїй пошані та найкращих побажаннях.

Попри всю пошану, яку він живив до думки Мудреця з Монтічелло, Мілліган, однак, уперто стояв на своєму намірі. Подякувавши Джефферсону за його поради, він повідомив йому 18 січня 1819 року, що збирається випустити скорочене видання Рікардо — у п’ять або шість сотень примірників — після того, як забезпечив близько двохсот п’ятдесяти передплат із боку членів уряду та членів Конгресу [48]. Цей факт не можна випускати з уваги під час докладного вивчення впливу французьких економістів на американське законодавство близько 1820 року. Тоді буде важливо пам’ятати, що їхні противники користувалися репутацією або впливом, які, можливо, були не меншими, ніж у них самих.

Якщо вірити Джефферсону, успіх творів Трасі, однак, перевершив усі сподівання. 8 березня 1819 року він писав Лафайєтові: «Запевніть пана Трасі в моїй пошані та дружбі. Передайте йому, що його Політична економія швидко поширюється по всій нашій країні, що її вже цитують у Конгресі й поза ним як наш основний звід правил (as our standard code), і що той факт, що його згадано в цій праці як автора Коментаря до Монтеск’є, спричинив новий попит на цей твір і зробить необхідним його нове видання, оскільки перше вже розійшлося. Ці два твори принесуть нашій країні більше користі, ніж усі писання всіх святих і всіх Отців Церкви» [49].

Продовження: Розділ IV. Останні роки (1819-1826). «Моральність» і розділ «Про любов»

Примітки

1. Елементи ідеології, III, 452 
2. Джону Е. Еппсу, Монтічелло, 6 листопада 1813 р. МЕ, XIII,
3. Елементи ідеології, IV, 241.
4. Джеймсові Медісону, Париж, 6 вересня 1789 р., ME, VII, 4:4
5. Елементи ідеології, Про волю, IV, 427, 438, 439.
6. Джеймс Медісон, народжений у Вірджинії 1749 року, помер у Вільямсбурзі 5 березня 1812 року. 1773 року його було призначено професором природної філософії в коледжі Вільяма і Мері, а 1777 року — президентом коледжу. Ці посади він обіймав до своєї смерті. Його наступник, преподобний Джон Бракен, залишався на цій посаді лише два роки.
7. Джефферсону, Філадельфія, 14 лютого 1813 р. Документи Джефферсона. LC
8. Дуейну, Монтічелло, 18 вересня 1813 р., документи Джефферсона. LC
9. Дуейн — Джефферсону, Філадельфія, 26 вересня 1813 р. Документи Джефферсона, LC
10. ME, XIV, 10.
11. G. Schelle, «Дюпон де Немур і фізіократична школа», Париж, 1888, с. 388. Шелль посилається на «Історичні нотатки» Міньє. Версія Міньє дещо відрізняється, оскільки вона точніша, хоч і не бездоганна. За його словами, Дюпон де Немур привіз «Коментар» з Америки 1815 року, оскільки «книгу найвищої ваги мені позичив пан Уорден, і я хотів би, щоб її дали мені ви. Це «Коментарі до Монтеск’є». Це праця великого державного мужа, і саме ви її створили». Проаналізувавши перші розділи твору, він дійшов висновку: «Джефферсон не повинен зупинятися на досягнутому, йдучи слідом за Смітом і паном Сеєм… у нього ще глибша голова і міцніші крижі, ніж у них». 14 квітня того самого року Дюпон де Немур поділився новими враженнями про останні розділи, до того часу закінчивши читання твору й особливо процитувавши сторінку 130, де він відзначив «американську мудрість, поєднану з французькою веселістю». Саме в цьому розділі Трейсі заявив, що люди без протесту й роздумів прийняли принцип спадкової монархії, тоді як жодна розсудлива людина не стала б запроваджувати цей принцип у власному домі… стверджуючи, що обов’язки візника або кухаря також мають бути спадковими, або ж погоджуючись передати їх своєму лікареві чи адвокатові. Учинивши так, людина показала б, що вона гідна жити «в лікарні для невиліковно хворих». 17 травня 1812 року Дюпон де Немур попросив Джефферсона надіслати йому ще один примірник, щоб розвіяти його ілюзії. Імовірно, Трейсі подарував йому рукопис. «Мемуари Академії моральних і політичних наук Інституту Франції», 1844 р.
12. Ці три листи Дюпона де Немура можна знайти в документах Джефферсона в Бібліотеці Конгресу.
13. Документи Джефферсона, LC
14. Документи Джефферсона, LC
15. Про власника журналу «Enquirer» див. статтю Чарльза Генрі Емблера «Томас Річі, дослідження політики Вірджинії». Річмонд, 1913. Цей епізод у стосунках Джефферсона і Річі, здається, вислизнув від уваги Емблера.
16. Пан Едвард Ченнінг стверджує, що золотий і срібний капітал у розмірі понад 7 мільйонів було вивезено до Англії для виплат власникам облігацій Банку Сполучених Штатів і що, оскільки привілей банку сплив, незліченні банки почали випускати паперові гроші без жодних гарантій: «Напередодні Гентського договору, — каже він, — фінансове становище Сполучених Штатів було відчайдушним». «Історія Сполучених Штатів», т. 312, Нью-Йорк, 1921.
17. Генералові Дюейну, Монтічелло, 24 листопада 1814 р. Документи Джефферсона, LC
18. Генералові Дюейну, 26 червня 1815 р., документи Джефферсона, LC
19. Мілліґанові, 17 серпня 1815 р., і постскриптум, доданий 18-го числа, документи Джефферсона, LC
20. Джон Б. Сміт, для Вільяма Дюейна, Філадельфія, 2 лютого 1816 р. Документи Джефферсона, LC
21. Мілліґан Джефферсону, Джорджтаун, 6 березня 1816 р., документи Джефферсона, LC. Звичайна позначка рукою Джефферсона вказує на те, що лист прибув до Монтічелло 15 березня.
22. Його також можна знайти в виданні «Меморіал», XIV. 459,
23. Дуже цікаво зазначити, що Джефферсон у своїх листах майже систематично припускається саме тих помилок, за які він тут докоряє перекладачеві.
24. Документи Джефферсона, англійською мовою, з позначкою Джефферсона: «одержано 16 травня».
25. Джефферсон написав напередодні, 17 травня, Даф’єфу, просячи його надіслати дві копії Галлатіну. Документи Джефферсона, наприклад, LC
26. Цю примітку можна знайти на с. 202 американського видання; але Мілліґан, безперечно, знехтував порадою Джефферсона і не зробив зазначеного додатку, оскільки його примітка закінчується тими самими словами, які, на думку Джефферсона, мають стати відправною точкою нової примітки.
27. Монтічелло, 21 липня 1816 р. Документи Джефферсона, LC,
28. Панові Джефферсону, 18 серпня 1816 р. Документи Джефферсона, LC
29. Документи Джефферсона, LC
30. Париж, 10 лютого 1816 р. «Сьогодні містер Трейсі подарував мені для вас том із питань, пов’язаних із політичною економією». Д. Б. Уорден, маркіз Джефферсон «одержав 18 травня» документи Джефферсона. Л. К.
31. «Логічні засади, або Збір фактів, що стосуються людського інтелекту», Париж, Veuve Courcier, 1817, с. 8, 2 фр.
32. HB ADAMS, «Томас Джефферсон і Університет Вірджинії», Бюро освіти США, Циркуляр № 1, 1888. Подробиці на с. 49 та ін. 86-105.
33. «Історія Університету Вірджинії», Нью-Йорк, 1920, 4 томи. (3)
34. Нещодавно було опубліковано переклад мемуарів Дюпона де Немура під такою назвою: «Національна освіта в Сполучених Штатах Америки» Дюпона де Немура, переклад із другого французького видання 1812 року та з передмовою Дж. Б. Дюпона, Видавництво Делаверського університету, Ньюарк, 1923 рік.
35. «Американський огляд історії та політики», який виходив у 1811–1813 роках. Згодом Уолш видавав «Національну газету» з 1819 по 1836 рік і помер у Парижі 1859 року.
36. Монтічелло, 9 січня 1918 р., документи Джефферсона, LC
37. Документи Джефферсона, LC
38. Місто Вашингтон, 20 квітня 1818 р., документи Джефферсона, LC з позначкою Джефферсона: одержано 6 травня.
39. «Сочинения Монро», Гамільтон, ред. VI, 340.
40. Г. ШИНАР, «Листування мадам де Сталь і Джефферсона. Порівняльний літературний огляд», жовтень 1922 р.
41. Дюпон де Немур помер у серпні 1817 року.
42. «Ідеологи», с. 398. 12
43. «Есе про принцип народонаселення», Вашингтон, округ Колумбія, 1807.
44. Лист Мілліґана до Джефферсона, Джорджтаун, 20 листопада 1818 р. Документи Джефферсона, LC, опубліковані В. К. Фордом у його виданні «Bixby Collection Correspondence», с. 243.
45. До Лафайєта, 23 листопада 1818 р. Документи Джефферсона, LC
46. Джефферсону, Джорджтаун, 25 грудня 1818 р. і 17 лютого 1819 р. Документи Джефферсона, LC
47. Для викладу доктрини Рікардо див. GIDE і RIST, «Історія економічних доктрин від фізіократів до
48. Джефферсону, Джорджтаун, 18 січня 1819 р. Документи Джефферсона, видання Л. К. Рікардо з’явилося того самого року: «Про засади політичної економії та оподаткування», Джорджтаун, округ Колумбія, Дж. Мілліґан, Вашингтон-Сіті. Друкар Дж. Гідеон-молодший, 1819 р.
49. Монтічелло, 8 березня 1819 р. Документи Джефферсона. LC