1804 року американський консул у Санкт-Петербурзі (Леветт Гарріс) переслав президенту Томасу Джефферсону копію бюста імператора Олександра I роботи Федота Шубіна. Через кілька років Джефферсон відіслав її у свій маєток Монтічелло. “Цей подарунок буде однією з найцінніших прикрас у моєму рідному домі”, – писав він Гаррісу, пояснюючи, що він зазвичай не приймає подарунки, але для погруддя царя зробив виняток. “Моя особлива повага до характеру імператора”, – писав президент, – “ставить його образ у моєму розумі вище за закон”.
Річ у тім, що в початковий період свого правління (а Олександр, як ми пам’ятаємо, став імператором 1801 року – майже одночасно з введенням на посаду президента Томаса Джефферсона) цар Олександр став відомим як прихильник просвітленої монархії, чим вирізнявся з-поміж своїх коронованих сучасників. Налаштований на початку своєї діяльності на ліберальні реформи в країні та ухвалення конституції, Олександр зацікавився державним устроєм Сполучених Штатів’ принципом федералізму.
Для налагодження стосунків із Джефферсоном російський імператор скористався зв’язками свого колишнього вихователя, республіканця Ф.Лагарпа, який через посередників, одним із яких був вчений і філософ Д. Прістлі (також близький до епікурейської ідеології французів, що намагається розвивати оригінальний локковський емпіризм), що переселився з Англії в Америку, передав американському президентові бажання імператора.
У відповідь на виявлений російським імператором інтерес до особистості Джефферсона, американських політичних інститутів і досвіду взаємовідносин між центральною владою і територіями, Джефферсон надіслав 1802 року список праць про Конституцію США, вартих, на думку Джефферсона, уваги імператора, а також декілька інших друкованих праць, рекомендував кілька книжок, зокрема збірку статей А. Гамільтона, Дж. Джея і Дж. Медісона “Федераліст”, супроводивши посилку особистим листом. Таким чином, вважається, перший проявив ініціативу щодо встановлення контакту з імператором.
Розмірковуючи про долю Росії, американський демократ вважав, що її потрібно підготувати до самоврядування, “вживши заходів для поширення освіти і свідомості своїх природних прав у масі… народу і для поступового звільнення від нинішнього пригноблення”. Іншими словами, Джефферсон радив цареві Олександру I скасувати кріпосне право і зайнятися просвітою народу (до речі, майже те саме з такою самою наївністю радив Дідро імператриці Катерині), бо тільки тоді росіяни зможуть усвідомити важливість прав і свобод людини, самоврядування – основних цінностей суспільства Нового часу. Уже тоді він писав: “Поява такої людини [Олександра I] на троні є одним із феноменів, яким разюче відрізнятиметься в історії людства нинішня епоха”.
Олександр I, відповідаючи, зізнався Джефферсону:
“Я завжди мав велику повагу до Вашого народу, який зумів найдостойнішим чином скористатися своєю незалежністю, давши собі вільну і мудру конституцію, що забезпечує щастя всіх взагалі і кожного окремо“.
У листі монарху від 15 червня 1804 року Джефферсон писав:
“Користуюся цією можливістю, щоб висловити крайнє задоволення з приводу того, що за той короткий термін, протягом якого Ви перебуваєте на троні своєї держави, я став свідком безлічі рішень Вашого уряду, в яких я побачив прояв високих чеснот і мудрості, які лежать в їх основі“.
Одночасно Джефферсон запевнив імператора, що російський прапор “зустріне в наших гаванях гостинність, свободу, заступництво, і Ваші піддані користуватимуться всіма привілеями найбільш сприятливої нації”. У листі-відповіді від 7 листопада 1804 року Олександр I висловив сподівання, що “Сполучені Штати ще довго зможуть мати на чолі свого уряду такого гідного і освіченого керівника”, як Джефферсон.
Пізніше Джефферсон перебував у нерегулярному листуванні з російським монархом з різних зовнішньополітичних проблем, що стояли перед обома країнами. Неодноразово він підкреслював роль Олександра I як людини, що сприяла встановленню миру на міжнародній арені. 1804 року Джефферсон надіслав Олександру I лист подяки за його сприяння у вирішенні питання з американським фрегатом “Філадельфія”, затриманим у порту Тріполі, і за дружній прийом, який було надано в Санкт-Петербурзі американському консулу Л. Гаррісу. У цьому ж листі він висловив сподівання, що зростання торгівлі між Сполученими Штатами і Російською імперією сприятиме тіснішим зв’язкам між ними. У відповідному посланні Олександр I високо оцінив інтерес, проявлений американським президентом до благополуччя і процвітання Росії, і запевнив Джефферсона в настільки ж дружніх почуттях зі свого боку. Листування між Джефферсоном і Олександром I, не привівши до негайних практичних результатів, зіграло, проте, істотну роль у встановленні офіційних дипломатичних відносин, що відбулося кількома роками пізніше, ініціатором якого виступив Джефферсон.
У 1806 р. Джефферсон надіслав імператорові текст конституції США і чотиритомну біографію Вашингтона, отримавши в подарунок погруддя Олександра I. Він цікавився Росією, її природою, особливо Сибіру (просив, щоб йому вислали роботу Палласа про неї), а також можливостями торгівлі з далеким сусідом.
Про винятковість Олександра на тлі європейських монархів
Джефферсон пізніше так пояснював легкість перемог Наполеона над європейськими правителями:
“Перебуваючи в Європі, я часто розважався розглядом характерів суверенів, які правили тоді. Людовик XVI був дурнем. Король Іспанії був дурнем, так само як і король Неаполя. Вони марнували свої життя в полюваннях, і слали двох кур’єрів на тиждень за тисячу миль, щоб повідомити один одному, як вони розважилися в попередні дні. Король Сардинії був дурнем. Усі вони були Бурбонами. Королева Португалії була ідіоткою за своєю природою. І таким же був король Данії. Їхні сини, як регенти, здійснювали правління. Король Пруссії, наступник Фрідріха Великого, був просто боровом за статурою і залишився таким у пам’яті нащадків. Густав зі Швеції та Йосип з Австрії були просто божевільними, і Георг з Англії – з тієї ж породи. У такому стані Бонапарт застав Європу, і саме цей стан зробив монархів безсилими в сутичці з ним. Ці тварини виявилися позбавлені розуму і сил, – така доля всіх спадкових монархів”.
Джефферсон, однак, виключив російську династію з каталогу монархічної бездарності та некомпетентності.
“Олександр, онук Катерини, залишається поки що винятком. Але він монарх тільки в третьому поколінні. Його рід не вичерпав себе”.
Після отримання перших звісток про молодого царя Джефферсон зізнавався в наявності “сильної сердечної до нього симпатії”. Джефферсон вважав, що Олександр втілив у життя принципи освіченої монархії, зазначаючи (1802 року), що “Олександр, безсумнівно, йде правильним шляхом, вживаючи заходів для того, щоб поширити знання і права в масах своїх підданих, зменшуючи їхні утиски”. Кілька років по тому він написав Александру безпосередньо: “Це стане однією з останніх і головних утіх мого життя, якщо я побачу передовий уряд у такій великій частині землі…”.
Будучи противником монархії, яка неминуче призводить до виродження і корупції, Джефферсон, однак, вважав, що не всі народи і суспільства готові відразу сприйняти республіканський уряд. Для них освічена монархія була найбільш підходящою формою правління. Джефферсон вважав, що Александр зіткнувся “з геракловим завданням розроблення та реалізації засобів забезпечення свободи і щастя тим, хто не здатний піклуватися про себе”. Не дивно, що саме за правління Джефферсона і Олександра Росія і США вперше встановили дипломатичні відносини.
Початок дипломатичних відносин
Але не ідеологія та філософія, а торгівля, вже не раз згадана вище, стала причиною цього зближення двох правителів. Завдяки постійним війнам у Європі (а це робило морську торгівлю небезпечною як з Англією, так і з Францією), спробам Наполена запровадити “Континентальну блокаду” та ворожнечі США з Англією, світова торгівля була значно скута. США шукали нові ринки збуту, а Росія (яка з 1807 року вступила в “блокаду”) – заміну англійцям.
Влітку 1807 р. Сполучені Штати опинилися на межі війни з Великою Британією, яка наполягала на своєму праві заарештовувати англійських дезертирів на американських суднах. 22 червня 1807 р. британське військове судно “Леопард” атакувало фрегат США “Чезапік”, унаслідок чого 21 людину було вбито і поранено, а чотирьох дезертирів захопили англійці. Уряд Джефферсона, щоб уникнути війни, у грудні 1807 р. ухвалив акт про ембарго, що забороняв американським суднам залишати порти доти, доки Франція і Британія не скасують своїх обмежень на торгівлю США. Акт, можливо, і запобіг війні, але за час своєї дії, з 1807 по 1809 рр., підірвав національну торгівлю, особливо купців Нової Англії.
Червневі події змусили Джефферсона активніше шукати союзників. Саме тоді, у приватному листі від 20 липня 1807 року Джефферсон писав своєму другові про Олександра I:
“Він виявляє надзвичайну прихильність до нашої країни та її уряду і не раз давав мені як публічні, так і приватні докази цієї прихильності. Наша країна, як і його країна, за природою своєю нейтральна, наші інтереси в тому, що стосується прав нейтральних держав, і наші почуття збігаються… Я заглибився в цей предмет, оскільки впевнений, що Росія (доки живий її нинішній монарх) є найщирішою дружньо прихильною до нас країною з усіх країн світу; її послуги стануть у пригоді нам і надалі, і нам треба шукати передусім її прихильності… Бажано, щоб такі почуття поділяла вся нація”.
Джефферсон був переконаний, що Росії та США самою долею призначено залишатися друзями. Водночас американський посланник у Лондоні Дж. Монро зустрівся з російським посланником М. М. Алопеусом і запропонував установити між двома країнами дипломатичні відносини, про що негайно було передано в Росію. У жовтні 1807 р. Росія відповіла згодою. Щоправда, обмін посланцями дещо затягнувся, оскільки запропонована Джефферсоном кандидатура В. Шорта (друг Джефферсона, який називав себе філософом-епікурейцем) не була затверджена Сенатом.
У 1808 р. указом Колегії закордонних справ Росії в США засновувалося консульство. Генеральним консулом у Філадельфії і повіреним у справах був призначений Андрій Якович Дашков. Перед від’їздом він отримав докладну інструкцію про свою діяльність в Америці.
“Ваша місія, – йшлося в ній, – має скоріше торговельну, ніж дипломатичну мету, і Ваша поведінка має узгоджуватися саме з цим”.
Дашков мав призначити своїх агентів у портах США. Цю роботу пізніше виконував секретар консульства П. П. Свиньїн, якому довелося проїхати багатьма штатами. Результатом його діяльності стало не тільки поліпшення торговельних зв’язків, а й щоденник спостережень, що перетворився потім на першу книгу про Сполучені Штати, написану росіянином. Співвітчизники зачитувалися нею.
В інструкції йшлося також про необхідність лояльної і стриманої поведінки в республіканській країні, для чого слід було вивчити її конституцію, традиції та звичаї і не допускати жодного втручання в її внутрішні справи, бо це може поставити під загрозу виконання головної мети – заохочення активної торгівлі між Росією і США. А.Я.Дашков прибув до Америки в липні 1809 р. і перші донесення з Америки, звіти про бесіди, зокрема і з президентом Дж. Медісоном, він відправив зі своїм американським колегою Дж. К. Адамсом (1809-1814), який відбував у Росію в якості американського посланника.
В Америці А.Я. Дашков листувався з Джефферсоном, висловивши глибоку повагу до “великої людини” від імені російського уряду і себе особисто та отримавши від “філософа з Монтічелло” запрошення відвідати його маєток. У Джефферсона у Вірджинії побував і перший російський надзвичайний посланник і повноважний міністр імператорського двору в США, дійсний камергер, граф Федір фон дер Пален, призначений на цю посаду 1809 року.
Пален, за дорученням Олександра I, звернувся з листом до Джефферсона, передавши незмінну повагу до нього імператора. Йому було приємно побачити в кабінеті американського демократа бюст царя, подарований Олександром I. Дипломат захоплено писав про чесноти Джефферсона, який “поєднує в собі рідкісні якості державного діяча, вченого і люб’язної людини. Його живий розум охоплює все, що є корисного або цікавого, винаходом нового плуга він сприяє розвитку сільського господарства і водночас уточнює за допомогою астрономічних спостережень географічне положення своєї країни…”.
Однак сам Джефферсон пізніше розчарувався в Олександрі I і його політиці щодо стримування республіканських тенденцій у Європі. Так, у листі від 1818 року він писав:
“Я побоююся, що наш колишній улюбленець Олександр ухилився від істинної віри. Його участь у мнимозв’язаному союзі, антинаціональні принципи, висловлені ним окремо, його становище на чолі союзу, який прагне прикувати людство на вічні часи до пригноблень, властивих найбільш варварським епохам, – усе це кладе на його характер тіні, які нелегко буде усунути”.