Рубрика: Знайомство з епікурейцями.
Читаючи Светонія, знайшов згадку ще одного епікурейця часів Цицерона:
Марк Помпілій Андронік, родом сирієць, був прихильником епікурейства, і тому вважалося, що і граматик він недбалий, і до керівництва школою нездатний. Тому, коли він побачив, що в Римі його відтісняє не тільки Антоній Гніфон, а й інші, значно гірші граматики, то він переїхав до Куми і там спокійно жив і багато писав; але бідність і злидні його були такими великими, що йому довелося продати комусь свій головний твір, “Критику “Анналів” Еннія”, за 16 тисяч сестерціїв; Орбілій говорить, що це він викупив ці книжки та подбав про те, щоб вони стали відомими під ім’ям автора.
Це вже досить незвично, адже як ми знаємо, епікурейці були противниками риторики, а тут раптом бачимо такий яскравий виняток (то чи виняток?). У зв’язку з цим, вирішив підібрати ще кілька епікурейців, яким ми не присвятили окремих статей на сайті. Відомо, що епікурейці не займалися політикою (так свідчить поширений міф, який спростовується безліччю прикладів, навіть крім тих, які будуть нижче). Лісій з Тарса, елліністичний філософ, мабуть, уже II століття до н.е., якого згадує Афіней як філософа-епікурейця, спростовує це:
“Обраний одного разу від співгромадян “вінценосцем”, тобто жерцем Геракла, він відмовився залишити посаду і, скинувши гіматій, вдягнув пурпуровий хітон із білими смугами, вбрався в дорогий військовий плащ, взувся в білі лаконські сандалі та покрив собі голову золотим лавровим вінком, ставши тираном. Потім він розподілив майно багатих між бідними, убивши багатьох із тих, хто не захотів розлучитися зі своїм добром по-хорошому“.
Тут також варто згадати і про Діогена з Тарса, епікурейця, який займався питаннями мистецтва. А також про Діогена з Еноанди, з його егалітарним “лівацьким” проєктом земельної реформи та філософською просвітою; або Арістіона, який підняв збройне повстання в Афінах.
Мітрідат не обмежився Азією. Його війська з’явилися в Європі. Один із його синів вторгся в Македонію. В Афінах стався демократичний переворот, на чолі якого стояв колишній раб, викладач епікурейської філософії Арістіон, і було проголошено відділення від Риму. Багаті люди втекли з міста. У Піреї висадився один із найздібніших полководців Мітрідата, грек Архелай. Більшість дрібних грецьких держав наслідувала приклад Афін.
(з книги С.І. Ковальова, “Історія Риму”).
З Тарса (крім апостола Павла, який жив уже явно пізніше) походила також і ціла плеяда філосфоів-стоїків. Наприклад: Антіпатр Тарсійський (II ст. до н. е.) – давньогрецький філософ-стоїк, учитель Панетія (який вплинув на римську ідеологію імперства в гуртку Сципіона) і стоїка Гая Блоссія (ідеолога реформ Гракхів, учасника рабовласницького повстання в Пергамі). Його сучасник Архедем із Тарса конкретизував стоїчну етику формулою: “жити, виконуючи все належне”. З Тарса також походив і учень Хрісіппа – Зенон Тарсійський (II ст. до н. е.). З пізніших стоїків можна виокремити Афінодора Корділіона (I ст. до н. е.), який був хранителем бібліотеки в Пергамі, і вчителем знаменитого суїцидника Катона Молодшого. Також звідси родом і Афінодор (74 р. до н. е. – 7 р. н. е.), учень Посидонія і вчитель молодого Октавіана Августа під час його перебування в Аполлонії.
Але крім стоїків можна відзначити і наявність риторської школи в Тарсі, відомо, що звідси походить учень Карнеада (скептична академія, споріднена з епікурейцями того часу) – Хагнон з Тарса. Цілком в епікурейському стилі він, будучи ритором, критикував риторику, не вважаючи її мистецтвом (див. Афіней, Бенкет Мудреців, V. 215.).
