Цікавий факт, третій глава “Саду” після самого Епікура, застав Епікура вже дуже старим, а сам був доволі юним на той момент. Це людина вже іншого покоління, і коли він став главою школи, всі найближчі сподвижники Епікура на цей момент уже були мертві. Для кращого знайомства з творами Полістрата я відсилаю на рецензію Хірама Креспо.
І є деякі особливості, пов’язані з Полістратом, які варто відзначити. По-перше, його аргументація про абсолютну красу зближується з платонізмом, більше ніж цього можна очікувати від епікурейця. По-друге, він намагається виглядати серйозною людиною, і тому критикує кініків за епатаж. Полістрат явно вважає, що важливо мати “респектабельний” вигляд (чого не скажеш про Колота, або самого Епікура і його учнів). Виходячи з цього, він переносить основну увагу на питання теології, і приходить до висновку, що не можна критикувати погляди натовпу про богів. Він цілком схильний до затятої полеміки, але полемізує з інтелігенцією на захист натовпу. Але що ще більше робить його “ліваком”, то це одна з небагатьох біографічних відомостей: Валерій Максим, кажучи про нього, повідомляє також про якогось епікурейця Гіпокліда, з яким Полістрат народився одного дня, навчався і потім викладав в одній філософській школі Епікура, ділив спільне майно, і померли вони теж одного дня в дуже похилому віці.
З цього можна зробити висновок, що Полістрат запровадив спільність майна, і намагався перетворити “Сад” на класичну комуну, це при тому, що сам Епікур застерігав проти цього, і обстоював право приватної власності, щоб не дай боже не створити організацію на кшталт піфагорійців. По суті, Полістрат зробив серйозний крок “вліво”, ставши на захист народу від “гнилої” (скептики, кініки і софісти насамперед) інтелігенції. Це особливо цікаво в контексті того, що пізніший епікуреєць Діоген з Еноанди проповідував настання прийдешнього “Золотого Віку”, загалом уявляючи його в дусі анархо-комунізму. Цілком можливо, що внутрішні розбіжності в епікурейській школі з цього (і не тільки) питання тривали весь час, від заснування школи до її знищення. Тут варто згадати також інших епікурейців, які зачіпають нетипові теми, і окремо Філодема з Гадари, з його індуктивною логікою, яка в питаннях мистецтва дуже вже нагадує міркування платоніків.
Враховуючи, що про 4-го і 5-го епікурейських лідерів ми нічого не знаємо, то можна припускати, що вони розвивали починання Полістрата. Тим паче, що 6-й глава школи Аполлодор з якоїсь причини отримає прізвисько “Тиран”, і вже за його правління, та й після нього, почнеться систематичне опрацювання вчення, експансія до Сирії та Риму, а також відновлення репутації трикстерства. У такому разі “перехідний період” із незрозумілими внутрішніми рухами займає період 250-175 рр. до н.е., пристойних 75 років. Практично стільки ж, скільки існувала школа до цього.
