Оригінал статті авторства Хірама Креспо.
Полістрат був третім за рахунком схолархом епікурейського “Саду” в Афінах. Він був першим, хто керував співтовариством Друзів уже після смерті всіх його “чотирьох засновників”; і вважається, що він зустрів Епікура, а також навчався в нього, коли був іще зовсім хлопчиком, а Епікур – уже дуже старою людиною.
До нас дійшли тільки фрагменти з двох його творів. Конкретно зараз нас цікавить тільки його робота “Про нерозумне презирство”, яка являє собою полеміку, спрямовану “проти тих, хто нерозумно зневажає народні вірування“. Ця праця – викривальна критика в бік кініків і/або скептиків, де супротивники Полістрата зображуються людьми повними нахабства. Як і у випадку з Колотом, який написав окрему роботу проти скептицизму, Полістрат також стверджує, що філософія інших шкіл непрактична, її не можна використовувати без шкоди для себе, і що ці філософи самі не практикують те, що проповідують іншим.
Порівняння з іншими тваринами
Його робота починається з розгляду того факту, що на відміну від людей, тварини не можуть вчитися на своїх помилках, і тим більше не можуть знайти “першопричини речей”. Звісно, сьогодні ми знаємо, що це не у всіх випадках вірно: мавпи і дельфіни настільки розумні, що деякі вчені вважають їх нелюдськими особистостями.
Полістрат також заперечує, що тварини бачать сни (хоча ми знаємо, що собаки можуть мріяти), і він каже, що тварини не вірять у богів і не мають здібностей до міркування, як це робимо ми. Здається, це дуже важлива передумова його роботи. Пізніше ми побачимо, чому це важливо, коли Полістрат обговорить “відносні” якості речей. Він стверджує, що віра в богів – це специфічно людська якість, природний продукт людського психологічного досвіду.
Необхідність вивчення природи та її цілі
Темі пізнання природи присвячена більша частина роботи Полістрата. Цей схоларх стверджує, що ми не можемо звільнитися від ірраціональних страхів одними тільки діалектичними засобами, що нам потрібна вагома доказова аргументація, і що тільки вивчення природи може допомогти нам зрозуміти Богів. Цей аргумент, як і раніше, актуальний, навіть якщо більшість із нас, у результаті цього дослідження виявляє, що богів не існує.
Полістрат наполягає на тому, що ми повинні ясно розуміти мету вивчення природи і філософії. Дехто каже, що нам потрібно здобути тільки тілесне здоров’я, а не задоволення або розуміння природи; але ж тоді ми можемо впасти в забобони і знайти через це ірраціональні страхи. Істина ж розсіює всі побоювання, а істини не суперечать одна одній. Полістрат продовжує застерігати нас від харизматичних риторів, багато з яких у давнину можна було порівняти з сучасними релігійними проповідниками:
Ті, хто хоче присвятити себе вивченню природи, не повинні продовжувати слідувати за тими, хто намагається їх налякати, або за тими, хто, не переймаючись істиною та злагодою з уже доведеним раніше, проявляють іронію, нехтуючи власною думкою на догоду навколишньому натовпу. Філософ повинен вільно висловлюватися з кожного питання і практикувати послідовну й істинну філософію, щоб мати змогу без поспіху, і з повним усвідомленням – довести роботу істинної філософії до досконалості. Ви ще ясніше дізнаєтеся правдивість того, що я кажу, якщо дослідите те, що говорять інші філософи… (лакуна в 10 рядків)… (лакуна в 10 рядків)…
Зверніть увагу на свої власні цілі! Так, дехто, за допомогою силогізмів і аксіом, які вони самі не використовують, і яких не дотримуються впродовж свого життя, будує міркування лише для того, щоб доставити задоволення своїй аудиторії або збити її з пантелику. Щоб отримати схвалення від натовпу і спокусити його – вони розвивають барвисте словоблуддя, яке нічого не дає ні для них, ні для їхньої аудиторії, нічого, що могло б зробити їх кращими або забезпечити їм більш хороше життя… (лакуна у 5 рядків)… оскільки вони позбулися вчень, які відповідають цілям, призначеним самою нашою природою.
Крім цього останнього – все інше має статус виверту; те, що нас турбує, і що насправді покращує наше життя, це те, завдяки чому ми, вільні від пристрастей, що впливають на мислення, просуваємося до безтурботності й до життя, вільного від смутку, просуваємося до життя, яке відповідає нашій природі. І це результат, який досягається, як я вже сказав, тільки шляхом належного вивчення природи під керівництвом тих, хто вже сам досліджував, якою є природа всіх речей, і набув здатності виводити наслідки, відповідні природі або чужі їй. Вивчати природу варто під керівництвом тих, хто помітив, які бажання природні, а які ні …
У будь-якому разі, з того факту, що навіть доброчесні дії часто не мають користі, бо в згаданих вище випадках люди виявляють надто багато зарозумілості або без причини впадають у забобонні страхи; а також тому, що в інших діях вони роблять безліч помилок будь-якого роду – можна зробити висновок, що насправді ніхто не проявляє чесноти. Ми, своєю чергою, прагнучи слідувати за задоволеннями, свідчитимемо на нашу користь тим, що наші справи ведуться з більшою легкістю за тих самих обставин, за яких люди дотепер відчувають біль.
Цей останній абзац спеціально виступає проти тих, хто шукає чесноту, не вивчаючи природу, і нагадує нам про переважання серед релігій принизливих забобонів і зарозумілого самовдоволення. Усе це марно і тільки руйнує чесноту. Справа, яку стверджує Полістрат, полягає в тому, що чеснота, благочестя і віра – нічого не варті без вивчення природи речей. Щоб жити приємним і здоровим життям, необхідне наукове розуміння дійсності.
У книзі “Кілька днів в Афінах” ми знаходимо “Вчителів”, які наполягають на тому, що “багато хто поклоняється чесноті, але небагато хто зупиняється, щоб оцінити п’єдестал, на якому вона стоїть”. Цей п’єдестал – задоволення. Тобто надзвичайно важливо зрозуміти, чому чесноти є чеснотами: тому що вони є засобом для отримання задоволення, а не самоціллю. Якщо чеснота не збільшує щастя і не усуває страждання, то її не можна назвати чеснотою.
Полістрат аргументує на користь цього, кажучи, що люди, які розглядають Доброчесність без конкретної мети, без мети, що базується на вивченні природи, впадають у забобони, відмовляються від чесноти, а деякі навіть впадають у великі муки. Знову ж таки, це стосується релігійних людей, які відкидають науку.
Красиве і потворне, приємне і неприємне
Скептики стверджували, що якості “шляхетний” і “низький” – культурно зумовлені, а відтак не є об’єктивно реальними; що в природі немає добра і зла, які можна було б розрізнити. Як і скрізь у тогочасному філософському дискурсі, існує суперечність між nomos (закон, звичай) і physis (природа).
Цей потужний аргумент Піррона, здається, апелює до матеріалістичної доктрини. Якщо об’єктивна реальність складається з атомів і порожнечі, то добро і зло, щоб існувати, мали б аналогічним чином складатися з атомів і порожнечі, і тоді вони були б очевидні, і не було б розбіжностей щодо того, що ці речі являють собою в різних культурах. Аргумент його опонентів полягає в тому, що бронза, золото та інші метали повсюдно визнані такими, якими вони є за своєю природою, незалежно від відмінності в культурі.
Приклад, наведений тут (мабуть, опонентами), полягає в тому, що бронза, золото та інші метали загальновизнані тому, що їхня сутність не залежить від культури, вони є тим, чим вони є за самою своєю природою. Полістрат же стверджує, що це хибна аналогія: красиве й потворне так само реальні, як бронза, за винятком того, що вони існують по-різному, і тому їхнє порівняння хибне. Саме тут він припускає, що самі речі володіють невід’ємними або “вродженими” властивостями, а також відносними або диспозиційними властивостями – тенденціями, які виявляють речі стосовно інших речей. До останньої категорії належать красиве й потворне, а також приємне і неприємне (естетичні та етичні категорії).
Красиве і потворне, як приємне і неприємне, не однакові для всіх істот. Тому кажуть, що помилково шукати одного і не шукати іншого; ніби бажане має бути однаковим для всіх. Здоров’я, віра, корупція та їхні протилежності різні для кожного залежно від їхнього впливу, від їхніх відносних якостей. Відповідаючи на це, Полістрат стверджує, що або всі речі, які спричиняють ці ефекти, є хибними; або ж немає потреби відкидати прекрасне й потворне, нібито вони є хибними думками, лише на тій підставі, що вони не є однаковими для всіх і кожного, як на прикладі золота або каменю.
Один приклад, наведений Полістратом, стосується різних лікувальних властивостей одних ліків, усі з яких є ефективними і справді існують. Якщо ми страждаємо від однієї хвороби, ліки лікують симптоми цієї хвороби. Якщо ми страждаємо від іншого захворювання, вони лікують інше захворювання. Також ліки можуть допомагати від одних хвороб, але не допомагати від інших, а ще вони не допомагають уже здоровим людям. Немає сенсу у вимозі однакової дії для всіх. Людина має діяти відповідно до своєї природи, обставин і конкретного випадку.
Магніт може притягувати тільки метал, але не цемент; при цьому він залишається магнітом, оскільки притягує метал. Зверніть увагу на те, що цю відносну властивість магніту так само можна спостерігати, виміряти, і так само реально, як і звичайні тілесні властивості.
Отже, ми не повинні привласнювати відносним категоріям такий самий ранг, як і “вродженим” категоріям. Не можна сказати, що одне існує, а інше ні, або що одне й інше мають однакові властивості. Ми можемо навести багато інших прикладів відносних якостей. Арахіс може бути поживним або смертельним (для тих, хто страждає на алергію), але він не смертельний за своєю природою: це властивість у відношенні, а не звичайна властивість. Кольори і смаки – це відносні властивості: ми бачимо колір об’єкта тільки тоді, коли світло відбивається від нього. Тухле м’ясо добре для стерв’ятників і левів, які мають ферменти, щоб його перетравлювати, але погано для людей, які їх не мають і можуть померти після того, як з’їли тушу.
Зло, породжене помилковими доктринами
Фактично, постійно приділяючи увагу пристрастям і метушні подій, ніхто ще не міг якісно піддати ретельному раціональному дослідженню всі ті труднощі життя, що їх спричиняють ці доктрини, – як прикро демонструвати ірраціонально надмірну сміливість, впадати в усі ці нещастя, а також рабськи жити, слідуючи випадково переданим думкам (Ech. – традиції); бути жертвою безлічі труднощів і тих бажань, які вони породжують, постійно присвячуючи себе безлічі різноманітних видів діяльності та шкідливих практик, які з усього цього виникають. Увесь цей час чиїсь устремління нерозумно множаться – тому що насправді ця людина нещасна і сповнена каяття, – а хтось інший самотужки несе відповідальність за численні турботи про оточуючих.
Так уже склалося, що ті ж самі люди, які проводять своє життя в постійній метушні або піддаються жахливим сумнівам, ніколи не усвідомлюють істинну користь і радість життя. Натомість, рано вигнані з життя після багатьох непотрібних страждань, що завжди народжуються з марних надій і ніколи повністю не підтверджуються, вони накопичують ще одне зло; через свою нездатність чітко розпізнавати мету, якої прагне сама наша природа, та засоби, завдяки яким ця мета природним чином досягається. Тому що незнання цих речей – першопричина всього зла.
Отже, постарайтеся дистанціюватися від негараздів, про які я говорив. Не варто утримуватися від суджень, але навпаки, робіть судження про все, зазначеним нами способом, адаптованим до нашого життя і уподобань.
Вищезгадана цитата нагадує нам про безкорисливе життя, сповнене страждань і нібито самовідданої зреченості, в яких жили такі люди, як Мати Тереза, про яку після смерті стало відомо, що вона всю свою віру мучилася сумнівами у власній вірі, і що вона прагнула наближатися до людських страждань, а не усувати самі страждання. Повне викриття Матері Терези, яке демонструє точку зору Полістрата про те, що чеснота марна без вивчення природи, йде набагато далі, і було зроблено Крістофером Хітченсом у його книзі “Місіонерська позиція“.
Висновок
Точка зору, яку обстоює Полістрат, згідно з якою приємне і неприємне існують об’єктивно і справді спостережувано в природі, відома як моральний реалізм або природний реалізм, і деякі сучасні мислителі, як-от Сем Гарріс, поставили своєю життєвою місією довести існування моралі в природі, так само як і Полістрат у свій час.
На додаток до аргументів на користь гедоністичного реалізму, Полістрат засуджує зло, що виникає, коли ми не узгоджуємо наші моральні судження з доказами, наданими нам природою. Тому він стверджує, що неможливо або дуже важко бути по-справжньому моральним, не вивчаючи при цьому природу. Гедоністичний реалізм Полістрата твердо наполягає на тому, що задоволення – це мета, встановлена природою; і що всі справжні чесноти ведуть до неї. Ми повинні ще раз підкреслити важливість наступного уривка:
“…через свою нездатність чітко розпізнавати мету, до якої прагне сама наша природа, і засоби, завдяки яким ця мета природним чином досягається. Тому що незнання цих речей – першопричина всього зла”.
Не ставлячи задоволення як природну мету, багато філософів і релігійних етичних мислителів розробили штучні ідеології, які, зрештою, породжують величезну кількість страждань. Вони відкидають задоволення і женуться за диктатурою пролетаріату, вільним ринком, пустельним богом, мужністю або честю, бажаючи вбивати й чинити зловживання заради своїх ідеалів, які є довільними й відірваними від вивчення природи, і які показують нам, що природні істоти женуться за задоволенням і уникають болю. Отже, філософи-натуралісти мають шукати найраціональніші та найздоровіші засоби для досягнення задоволення та уникнення страждань.
Ми можемо пробачити цим ідеологіям їхню шкоду, враховуючи, що вони ніколи не обіцяли приємного життя. Якщо ми не ставимо цю мету від самого початку, тоді як ми можемо очікувати її як кінцевий результат?
Якщо твердо не ґрунтувати свої погляди на основі вивчення природи, і якщо ми не маємо чіткого уявлення про те, що “хороше” є приємним, а “погане” – неприємним у нашому прямому, реальному та безпосередньому досвіді, тоді ми, зрештою, служимо іншим цілям, ніж тим, які природа поставила для нас, як для природних істот.
Моральний реалізм натуралістів простий: як природні істоти ми цілком здатні своїми безпосередніми силами розрізняти добро і зло.