Автор тексту: Friedrich Hohenstaufen
Див. також статтю про Бруссе і про іспанське Просвітництво.
Решту авторських статей можна прочитати тут
Вплив французької філософії XVIII століття був особливо сильним в Італії та Іспанії. Так склалося історично, що ці країни не лише географічно близькі, а й користуються спорідненими мовами романської групи, а за часів правління Наполеона обидві ці країни перебували в прямому підпорядкуванні Франції. Тому й матеріалістичні ідеї Франсуа Бруссе знаходять у цих країнах своїх прихильників частіше, ніж у Німеччині чи навіть в Англії. Серед іспанських лікарів я знайшов автора на ім’я Мануель Уртадо де Мендоса (1783-1849). Це людина, яка не має навіть сторінки в іспанській Вікіпедії. Зате він має біографії на спеціалізованих іспанських сайтах, і було вирішено вшанувати його пам’ять бодай невеликою заміткою з перекладом цих відомостей.
З юних літ Мануель Уртадо де Мендоса переїхав до Мадрида, де здобув диплом хірурга в Королівському коледжі хірургії Сан-Карлоса. Виходячи з дати його народження, це мало статися на початку XIX століття, незадовго до того, як Наполеон розпочне вторгнення в Іспанію. Очевидно, це вторгнення Уртадо підтримав, і, залишаючись лібералом та франкофілом, уже після Війни за незалежність він був змушений емігрувати до Франції. Там він продовжив наукову підготовку вже на медичному факультеті в Парижі й зрештою здобув докторський ступінь з медицини. Ще в Іспанії він познайомився з відомим лікарем і хірургом імператорської армії Франсуа-Жозефом-Віктором Бруссе, автором нової фізіопатологічної доктрини, що справила значний вплив на європейську медицину в перші десятиліття XIX століття. Як відомо, Бруссе вважав, що будь-який патологічний процес зрештою починається з подразнювального впливу на травну систему, і розглядав кровопускання з використанням п’явок як основний терапевтичний метод. Уртадо був учнем Бруссе в Парижі й став переконаним захисником його доктрин та перекладачем його наукових праць іспанською мовою. Досвід цих ранніх років залишив незгладний слід у його житті, спонукавши Уртадо стати плідним письменником, перекладачем і популяризатором французьких наукових та літературних творів в Іспанії.
Під час свого перебування у Франції Уртадо публікував наукові праці в «Анналах Товариства практичної медицини Монпельє», а також у відомому «Журналі медицини, хірургії та фармації», що його видавав французький хірург Жан Ніколя Корвісар (особистий лікар Наполеона і найважливіша постать у медицині, поряд із Бруссе), один із засновників того, що згодом стало відомим як анатомо-клінічна медицина. Перебуваючи у французькій еміграції, Уртадо публікував статті або замітки про «переміжні гарячки та есенціальні гарячки» (1815), терапевтичне застосування кореня ратанії (1816) і «гангренозні коліки» (1817). Він також опублікував у Франції некролог, «Біографічну замітку», присвячену франкофільському лікареві Томасу Гарсії Суельто (1778-1816), який помер в еміграції. Цей лікар теж підтримував вторгнення Наполеона в Іспанію, допомагав його армії й разом із цією ж армією виїхав до Франції, тож біографії Суельто й Уртадо чимось подібні. Гарсія Суельто також відомий тим, що переклав іспанською мовою п’єсу «Сід» П’єра Корнеля (1803), ключову працю «Recherches sisques sur la vie et la mort» Ксав’є Біша (1804), перші три томи «Медичної анатомії» Антуана Порталя (1805), а також трактат Александра фон Гумбольдта «Про гальванізм» (1810). У доктринальному плані Гарсія Суельто був послідовником французької анатомо-клінічної медицини й дуже близьким до теорій Лаеннека, учня Корвісара і головного ворога Бруссе. Проте Уртадо високо цінував внесок Суельто в розвиток медичної науки Іспанії.
Із початком Ліберального триріччя (1820-1823) Уртадо повернувся до Іспанії. Оселившись у Мадриді, він присвятив решту свого життя клінічній практиці та поширенню наукових знань. Тим часом іспанська наука переживала глибоку кризу. Переконаний у користі бруссеїзму, Уртадо завдяки своєму впливові сприяв поширенню цього терапевтичного підходу в Іспанії, здобувши великий професійний престиж і широку клієнтуру. Відтоді він активно займався розвитком наукової журналістики, зміцненням зв’язків між іспанською медициною та іншими країнами, а також відстеженням розвитку європейської медицини. Він заснував журнал під назвою «Медико-хірургічні декади» (Décadas médico-quirúricas), у якому опублікував двадцять томів у період із 1821 по 1828 рік. На другому етапі його було перейменовано на «Декади медицини і хірургії» (Décadas de medicina y cirugía) (1824). Видається цілком імовірним, хоч і не безсумнівним, що ця назва може бути свідомим запозиченням із головного журналу французьких ідеологів — «La Décade philosophique, littéraire et politique». Тими ж роками він брав участь у перекладі та стандартизації медичних словників і лексикографій. У співпраці із Селедоніо Мартінесом Кабальєро, лікарем, який здобув освіту в Лондоні, Уртадо написав чотири томи додатку до «Медичного словника» Антоніо Баллано. Цей проєкт Томас Гарсія Суельто розпочав під час свого перебування у французькому вигнанні незадовго до смерті.
Ще одним примітним аспектом його праці була роль поширювача зарубіжних медичних текстів. Він переклав іспанською мовою в хронологічному порядку французький трактат з анатомії Жака П’єра Майгріє (1820), кілька французьких праць з ембріології (1821) і два головні твори свого наставника Бруссе: «Трактат з фізіології, застосованої до патології» (1827) і «Про подразнення і божевілля» (1828). На тлі наукових дебатів із противниками підходу Бруссе Уртадо опублікував «Виправдання і застосування фізіологічної медицини» (1826). Його оригінальні праці були присвячені найрізноманітнішим аспектам медичної науки, клінічної практики та терапії. Окрім лексикографічної праці, слід відзначити «Нову монографію про жовту гарячку» (1820), головною особливістю якої є тверда позиція проти зараження. Але, ймовірно, його найамбітнішою працею був «Повний елементарний трактат з анатомії» (1829-1830), написаний у трьох томах, із оновленням описових анатомічних знань і двома визначними особливостями: включенням нової топографічної або хірургічної анатомії та включенням найновіших мікроскопічних досліджень, що почалися внаслідок недавнього впровадження оптичного мікроскопа для спостереження за живою матерією. «Загальна анатомія», представлена Уртадо, передує першим формулюванням клітинної теорії, які з’являться в Центральній Європі наприкінці 1830-х років.
На останньому етапі свого життя, особливо після смерті Фердинанда VII, соціальне становище Уртадо значно погіршилося внаслідок дискредитації бруссеїзму, від якого Уртадо ніколи не відмовлявся, та переслідувань з боку колишніх профранцузьких діячів. Його здоров’я також погіршилося, а глухота ще більше ізолювала його від наукового світу й впливових верств іспанського суспільства. Тоді він переклав «Збірник нозографії» Філіппа Пінеля (1842), опублікував «Установи медицини і хірургії» (1839), «Критичну історію медицини» (1845) і продовжив свою лексикографічну працю, створивши «Медико-хірургічний словник» (1840). В останні роки життя він уклав «Енциклопедію терапії» (1843) і заснував журнал, що проіснував недовго, під назвою «Терапевтичний індикатор». Уртадо де Мендоса помер у Мадриді 1849 року.