Франсуа Пікаве — «Ідеологи, нариси з історії ідей та наукових, філософських, релігійних теорій у Франції від 1789 року» (1891)

Перший повний переклад книги Франсуа Пікаве про ідеологів. Незамінне джерело для вивчення історії філософії Франції першої половини XIX століття.
Оригінал французькою: тут. Також доступна для завантаження PDF-версія книги (посилання), яка, на відміну від цифрової версії, містить усі виноски з оригіналу (в онлайн-версії всі їх вилучено задля зручності).

Передувідомлення автора.

Вступ. Витоки ідеології в XVII і XVIII століттях

• • Розділ I. Ідеологи, їхні політичні та приватні, університетські, наукові й літературні зв’язки
    • Політичні зібрання; Отей і вулиця Бак
    • Нормальні, центральні та спеціальні школи
    • Інститут; наукові товариства
    • Газети; «Філософська декада»
  • Розділ II. Перше покоління ідеологів
    • Кондорсе; мадам Кондорсе
    • Сійєс; Редерер; Лаканаль
    • Вольней; Дюпюї; Марешаль і Нежон
    • Сен-Ламбер
    • Гара; Лаплас; Пінель; резюме

Друге покоління ідеологів.
Фізіологічна ідеологія.

• • Розділ III. Кабаніс до 18 брюмера
    • Його освіта
    • Праця з просвітництва населення; Щоденник хвороби й смерті Мірабо
    • Лікарні; громадська допомога; революції в медицині
    • Кабаніс в Інституті; на медичному факультеті; Про ступінь достовірності медицини; Кабаніс і Бернарден де Сен-П’єр
    • Кабаніс у Раді П’ятисот і медичні школи; невідомий лист про вдосконалення; про Політехнічну школу; Кабаніс і 18 брюмера
  • Розділ IV. Кабаніс після 18 брюмера
    • Шість перших мемуарів «Стосунків між фізичною та моральною природою людини»: план і мета праці; фізіологічна історія відчуттів; чутливість і збудливість; вікові стадії; смерть; статеві відмінності; темпераменти; наука і «стосунки».
    • Похвала Віку д’Азиру; «Стосунки»; хвороби; звичка; клімат; трансформістська космологія 10-го мемуару; дослідження плода й інстинкт; вплив «Стосунків»
    • Кабаніс за Консульства й Імперії за неопублікованими листами; лист про поеми Гомера та Геній християнства
    • Лист про первинні причини; метафізика Кабаніса; релігійні ідеї; Бог; безсмертя; Кабаніс і Фор’єль, Кузен, Ренан; смерть Кабаніса; його вплив

Раціоналістична ідеологія та її зв’язок із наукою

• • Розділ V. Дестют де Трасі — ідеолог, законодавець і педагог
    • Його освіта; Д. де Трасі в Установчих зборах; в армії Лафайєта; в Отейї; у в’язниці; стійкість його переконань і надій
    • Д. де Трасі в Інституті; засоби утвердження моралі народу; Бонапарт і де Трасі; Мемуар про здатність мислити; моторика; я; ідеологія; активність і пасивність; знаки; звичка
    • Д. де Трасі в Раді громадського просвітництва, циркуляри викладачам; Доповідь про стан народної освіти; універсальна мова; відчуття опору; існування; зауваги з питань просвітництва населення; Д. де Трасі і Ла Гарп
  • Розділ VI. Дестют де Трасі, ідеолог, граматик і логік, економіст і мораліст
    • Елементи ідеології; метод викладу й вивчення ідеології; позитивні тенденції, фізика і геометрія
    • Здатність до мислення; існування тіл, нова доктрина; Трасі і Біран; критика Кондильяка; звичка і знаки
    • Мемуари про Канта; чиста мука і мука досвіду; німецька філософія і французька філософія; граматика; Д. де Трасі і Джеймс Мілль; мовлення і письмо; універсальний алфавіт і мова; судження Кабаніса, Тюро і Бірана; Логіка, присвячена Кабанісу; історія логіки; помилка; зародження наших ідей; критика Лароміґера; загальні та спеціальні науки; дев’ять частин елементів ідеології; додаток до логіки, ймовірність; ідеологія та фізіологія
    • Коментар до Монтеск’є; судження про політичну та релігійну ситуацію; «Трактат про волю та її дії»; методологія; ідеологія, економіка, мораль і законодавство; обробна, виробнича й торговельна індустрія
    • Мораль; воля і причинність; критика за наслідками; Д. де Трасі в 1814 році; у 1830 році; його роль і вплив

Психологічна і раціональна ідеологія, порівняльна та прикладна

• • Розділ VII. Помічники, учні та продовжувачі Кабаніса і Д. де Трасі
    • Дону під час революції; Дону і Бонапарт; Есе про індивідуальні гарантії; Дону, історик філософії; М.-Ж. Шеньє і Декарт; Андре і Політехнічна школа; «Бенжамен Констан і наука про релігії»; Ж.-Б. Сей і політична економія; Брійя-Саварен
    • Ідеологія, фізика і математика, Лакруа і Біо; Ланселін
    • Ідеологія і природничі науки, Сюе, Алібер, Рішеран, Флуранс та ін. ; Біша; Біша і Кабаніс; Шопенгауер і Гартман; Ламарк; його трансформізм і психологія; Бори-де-Сен-Венсан; порівняльна ідеологія та філософія науки, Драпарно; ідеологія і медицина, Бруссе
    • Ідеологія і новатори; Бюрден, Сен-Сімон; Фур’є, Леру, Рейно, Конт, Літтре; колишні учні Кабаніса і Д. де Трасі; Дроз; Франсуа Тюро; союз філології та ідеології, захисник школи Тюро; Ампер — християнин і ліберал, філософ і вчений; «Нарис з філософії науки»; Біран
    • Ідеологія, література, історія: Вільмен, Лерміньє, Сенанкур, Борда-Демулен, Фабр та ін. ; Форіель, учень Кабаніса; О. Тьєррі та його стосунки з Дону, де Трасі, Форіелем; Віктор Жакмон; Анрі Бейль — учень Д. де Трасі; Сент-Бев — шанувальник Дону, де Трасі, Ламарка та ін.; ідеологія в Англії, Дугалд-Стюарт; Томас Браун; Джон Стюарт Мілль

Третє покоління ідеологів.

• • Розділ VIII. Спіритуалістична і християнська ідеологія
    • Portatis і філософський дух; Сікар, його праці з граматики, про глухонімих, його стосунки з ідеологами
    • Дежерандо; його «Мемуари про знаки»; його еклектизм; етнологічна психологія; моральна філософія; Історія систем; синкретизм і еклектизм; класифікація систем; глухонімі та німі; сліпі; Прево, Дюмон, Лесаж, Бонстеттен
    • Лароміґ’єр і Кондильяк; доктрини Лароміґ’єра до 1811 року; Парадокси Кондильяка; Лекції; їхній успіх; еклектизм; зміни в лекціях
    • Лароміґ’єризм; італійські філософи; французька еклектика; Теста; Перрар; Арман Марра; абат Рок; Кардайяк; Валетт; де Шабріє; Гібон; Сафарі; Тіссо, Лам і Роберт
    • «Відродження ідеології»: панове Тен, Ренан, Літтре, Рібо

Висновок і додатки

Передмова автора

«Навіщо, — скаже читач, — писати книжку, та ще й об’ємну, про Ідеологів?» — Ось що я маю намір коротко пояснити..

Коли я читав «Геній християнства», ту книжку, яку кожен сумлінний учень початкової школи бодай раз отримував у нагороду, мене завжди вражало, з якою зневагою, з якою пихою Шатобріан говорить про Ідеологів, чиї доктрини він, утім, постійно заперечує як найпотужнішу перешкоду на шляху тріумфу його неокатолицизму. Потім історики показували мені в особі Наполеона противника, який проти Ідеологів використовував не лише зброю деспотизму, а й глузування та образи. Вони навіть змусили мене повірити, що їхня опозиція майже так само сприяла падінню імперії, як і заснуванню консульства.

У спекулятивній сфері я бачив, як їхні імена раз у раз повторювалися. Лавуазьє, здавалося, здійснив революцію в хімії лише тому, що застосував метод, описаний Кондильяком. Праці Пінеля з нозології та душевних хвороб мають те саме походження. Дарвін і Геккель посилаються на Ламарка як на свого попередника. Спенсер, надавши їй нової сили, спирається на гіпотезу Лапласа. Теорія ймовірностей сягає Лапласа і Кондорсе. Чи йдеться про позитивну філософію? Її витоки — в «Енциклопедії», але також і в ідеях, розроблених наступниками енциклопедистів і втілених у життя, так би мовити, в Інституті та Політехнічній школі. Так само ідеологічна утопія Кондорсе, вочевидь, є вихідною точкою для всіх історичних або політичних пояснень через прогрес чи вдосконалення, а також для соціалістичних або гуманітарних теорій, що прагнули вже в цьому житті дарувати людству досконалість і щастя. Серед економістів часто трапляються імена Ж.-Б. Сея та Дестютa де Трасі. Філологи критикують праці Вольнея, Дестюта де Трасі та Тюро; Александр Бен посилається на «Граматику», «Ідеологію» і «Логіку» останнього. Стюарт Мілль енергійно захищає Брауна від Гамільтона, а Жуффруа представляє Брауна як того, хто переніс до Шотландії доктрини Дестюта де Трасі. Шопенгауер серед своїх натхненників називає Лавуазьє, Кабаніса і Біша. Чи заходить мова про теорії виховання або організації освіти? Книги, газети, політичні промови нагадують про праці Кабаніса (за Мірабо) і Талейрана, Кондорсе, Лаканаля, Дону та ін. Говоримо про красномовних професорів, таких як Кузен і Каро? Їм передували Гара і Лароміґ’єр. Огюстен Тьєррі навіть порівнює Кузена з Дону. Чи звеличуємо ми класичну філософію Руайє-Коллара, Бірана, Кузена, Жуффруа? Пане Тен відповідає, що перший твір Бірана, «Трактат про вплив звички», збережеться, оскільки його автор спирався на Дестюта де Трасі, і завершує критику спиритуалістів та еклектиків похвалою Ідеологам, особливо Лароміґ’єру.

Сент-Бев, у дні своєї реакції, ставиться до Ідеологів так, як міг би ставитися до них Бонапарт (Кондорсе, Дону, Вольней, Редерер та ін.). Але й тоді він докладно й із явним задоволенням говорить про їхні особистості, про їхні праці й усе ж відводить місце похвалі. В інших випадках він, як людина опозиції, підкоряється протилежному натхненню і сам постає їхнім учнем і продовжувачем: такими є його статті про Біо, про Ампера і особливо його прекрасна монографія про Форіеля, де, вихваляючи Кабаніса і Дестюта де Трасі, він робить із сина-почитателя першого — попередника Кузена в історії філософії та натхненника Стендаля, Меріме і Ж.-Ж. Ампера. Нарешті, тим, хто шукає психологію у Стюарта Мілля та Льюїса, Бена і Спенсера, Тена і Рібо, пан Поль Жане каже: «Хто б не захотів ретельно вивчити ідеологічну школу… знайде в ній чимало положень, які сьогодні повертаються до нас з Англії».

Отже, можна було б сказати, застосовуючи до них те, що В. Гюго говорив про їхнього великого противника: «Завжди вони, вони всюди». То ким же тоді були Ідеологи? До кого слід застосовувати цю назву? Які наукові, філософські, соціальні, релігійні або літературні доктрини вони сповідували спільно? Який вплив вони справили на своїх сучасників і наступників?

Відповісти на ці запитання виявилося складніше, ніж поставити їх. Кузен і Дамірон мали намір бути неупередженими, але здебільшого обмежувалися переліком фрагментів, які здавалися їм найбільшою мірою осудливими, щоб відбити в читачів будь-яке бажання стати ідеологами. Міньє повідомляє вельми цікаві відомості про Кабаніса і Дестюта де Трасі, про Редерера і Сійєса, про Лаканаля і Дону, про Лароміґ’єра і Дежерандо. Але часто цінність документів, розчинених у загальних формулах, виявляється лише тоді, коли сам їх вивчаєш. Крім того, ці повідомлення, укладені в дуже різний час, несуть на собі відбиток політичних уподобань самого автора та його друзів. Нарешті, вони походять від людини, яка любила триматися золотої середини між містицизмом і сенсуалізмом, так само як між демократією і деспотизмом. Якщо ж месьє де Ремюза займався Дестютом де Трасі та Кабанісом, то значно більше з метою їх спростувати, ніж представити. Що ж до «Філософського словника» месьє Франка, то він містить переважно полемічні статті, в яких ведеться боротьба проти доктрин школи, причому в неї відбирають деяких її представників — і не завжди найменш знаменитих. Нарешті, у Сент-Бева доводиться зібрати докупи всі відомості про цю школу та її представників, поєднати вчення і людей, про яких він висловлював такі різні судження.

Ба більше, у Франції та за кордоном доволі поширена практика оминати Ідеологів в історії філософії. Якщо Льюїс (G. H. Lewes) каже кілька слів про Кабаніса і Дестюта де Трасі, то Ібервег відводить дванадцять рядків Сен-Ламберу, Вольнею, Кондорсе і лише п’ять — Кабанісу, Дестюту де Трасі та Лароміґ’єру, аж поки месьє Поль Жане не надіслав йому змістовнішу нотатку про перших двох. Куно Фішер, у книзі «Бекон і його послідовники», узагалі не згадує жодного з Ідеологів. У Франції месьє Фуйє поміщає Кондорсе слідом за Тюрґо серед філософів XVIII століття. Якщо він і згадує Лароміґ’єра, то лише для того, щоб указати, у чому той відійшов від Кондильяка. Він ніде не розглядає ідеологічну школу. Однак, між іншим, він робить Огюста Конта наступником Кабаніса і Бруссе, так що, прочитавши його книгу, цілком можна залишитися в невіданні про те, що з 1789 по 1820 рік існував філософський рух такої ваги, що, навіть будучи зупиненим політичною та релігійною реакцією, він сприяв формуванню О. Конта, Сен-Сімона, Фур’є, Леру, Рено та ін.!

Надзвичайно цікава і водночас надзвичайно мало відома, ідеологічна школа становила серйозне завдання для кожного, хто не хотів би повторювати неточні твердження або залишати істотні прогалини. Треба було укласти бібліографію з цього предмета, розшукати й зібрати друковані та рукописні документи, які ніде не вказані в цілому. Я обійшов букіністичні ряди, вивчив каталоги, відвідав бібліотеки й звернувся по відомості до всіх, кого вважав здатними їх надати. З Парижа, з провінції, з-за кордону я отримав безліч цінних вказівок. Панове Каро, Боссір, Людовик Карро і Рібо підтримали мої пошуки. Пан Поль Жане надав у моє розпорядження свою багату бібліотеку, неперевершену ерудицію та безцінні поради. Пан Газьє передав мені цікаві матеріали зі своєї такої важливої колекції, що стосуються мого предмета.

Пан Жуль Сімон дозволив мені ознайомитися з рукописами Академії моральних і політичних наук, до яких пан Пенгар люб’язно надав мені доступ. Пан Леон Сей у своїх родинних паперах розшукував можливі сліди стосунків свого великого дядька з Ідеологами. Пан Анрі Жолі вказав мені на праці, про які я не знав. Пан Жуль Готьє на моє прохання у своєму журналі запросив відомості про центральні школи й сам надав мені частину з них. Панове Ребю (професор у Турі), Сьор (у Ньорі), Боннеро (в Ангулемі), Феврі (у Долі), Ксамбю (почесний професор), Енгле (директор ліцею в Родезі) надіслали мені документи, здобути які їм часто коштувало великих зусиль. Пан Сафарій-син, на прохання месьє Кальдмезона, передав мені листи, що дали змогу точніше дізнатися про останніх представників школи. Пан Сегюї, старший наглядач ліцею в Альбі, знайшов у вдови пана Крозеса, виконавця заповіту абата Рока, фрагменти й листи Лароміг’єра, існування яких мені відкрив пан Компере. Панове Бурдон і Валь вивчали для мене каталоги бібліотек Німеччини та Британського музею.

З Італії месьє Луї Феррі, директор Rivista di Filosofia italiana і професор Римського університету, люб’язно погодився доповнити для мене своє «Есе про історію філософії в Італії в XIX столітті», надавши відомості про зв’язки між французькою та італійською філософією у XVIII і XIX століттях. Месьє Кредаро, професор Падуанського університету, надіслав мені два невеликі трактати, які пролили більше світла на деякі з питань, що їх я розглядаю. Месьє Робертсон, директор журналу Mind і автор добре відомої у Франції книги про Гоббса, звернувся до месьє Вейтча із запитом про те, що сталося з листуванням Дугалда Стюарта з Ідеологами. Нарешті, месьє Ернест Навіль із Женеви передав мені, від самого початку моєї праці, всі рукописи Бірана та його неопубліковане листування з Д. де Трасі, Кабанісом та ін. Він не лише надав мені документи великої цінності, яких я сам не зміг би здобути, а й дав змогу знайти інші, не менш цінні.

Починаючи з XVII і XVIII століть, я читав або перечитував, аналізував і анотував праці філософів і вчених, том за томом і рядок за рядком, зіставляючи здобуті мною результати з результатами моїх попередників. Так само я чинив із рукописами, книгами, газетами та збірниками, що з’явилися після 1789 року. Скориставшись бібліографічними вказівками, які містилися в кожному з них, я поступово й надійно розширював сферу своїх досліджень. Колекція «Декад» дала мені змогу познайомитися майже з усіма представниками школи — як із найнепомітнішими, так і з найвидатнішими — і послужила основою для вибудовування її структури. Вона пролила світло на зв’язки між Ідеологами, а також на їхні стосунки із зарубіжними вченими та філософами, із Сен-П’єром і з Бонапартом; на боротьбу, яку вели проти філософії в період після Терору — за Директорії та Консульства. Документи, ніде не використані й не цитовані, пролили нове світло на значення Гара, Редерера, а особливо Кондорсе — у першому, і Кабаніса — в другому поколінні ідеологів, на походження доктрин, яких згодом дотримувалися Сен-Сімон, Конт і Літтре. Консерватор і Ліцей надали аналогічні послуги, хоч і меншою мірою.

У паперах Інституту я виявив цікаве листування Ланселена, два «Мемуари про звичку», які давно вважалися втраченими й мають першорядне значення для вивчення зв’язків між Біраном, Кабанісом і Д. де Трасі. Зіставлення одного мемуару та листа Рей-Режіса з його «Природною історією душі», вивчення мемуарів, поданих усіма учасниками конкурсу, переконали мене в тому, що друга секція Інституту спричинила справжній філософський рух. У Версалі я знайшов важку рукописну працю, укладену Кабанісом під керівництвом Дюбрея, і її прочитання дало мені ясне розуміння не лише того, як автор «Відносин» міг написати «Лист про першопричини», а й того, як сучасний еклектизм сягає еклектизму греків і римлян.

Так Ідеологи знову постали переді мною живими — разом із тією самою середою, в якій вони виробили свої доктрини.

Генерали, оратори й політики, священники й магістрати, романісти й поети, літератори й критики, професори й журналісти, адміністратори й дипломати, інженери й лікарі, математики й природодослідники, фізики й моралісти, історики людей, установ і ідей, економісти й філологи, психологи й метафізики — усі вони постали переді мною як спадкоємці вчених і філософів XVII і XVIII століття, як наші вчителі й наші наставники в тих галузях, у яких ми звикли вважати XIX століття особливо оригінальним.

Залишалося вивчити їх ближче — так само як і їхніх попередників та противників. Це було довго, оскільки йшлося про тисячі томів; це було важко, оскільки більшість із них уже не продавалися в книгарнях; але це було можливо. Я зробив це ретельно.

Опрацювання зібраних таким чином документів дало мені об’ємну працю, яку потім довелося значно скоротити. Я укладав, розформовував і знову укладав розділи — часом по кілька разів — або щоб використати нові документи, або щоб надати викладові чіткішої й стислішої, точнішої й живішої форми.

Професори Факультету словесності в Парижі та панове Дюмон, а згодом Льяр, яким я завдячую тим, що мене було призначено на посаду бібліотекаря-секретаря філософських і мовознавчих конференцій у Сорбонні, сприяли проведенню таких досліджень, які в іншому місці не могли б увінчатися успіхом. Академія моральних і політичних наук, нагородивши мене своїми преміями, дала мені змогу без перерви продовжувати свої багатотрудні заняття. Нехай ця праця, на яку я не пошкодував ані часу, ані грошей, ані зусиль, і в якій я прагнув бути лише правдивим і справедливим, точним і неупередженим, послужить доказом для всіх, хто побажав нею зацікавитися, що вони не помилилися, сприяючи тому, щоб її здійснення стало можливим і менш недосконалим.

Париж, 1 жовтня 1890 року.

Продовження: Вступ. Витоки ідеології в XVII і XVIII століттях