Філософія Генріха Чольбе — «матеріалізм» зі світовою душею і проти теорії еволюції

Автор тексту: Friedrich Hohenstaufen

Частина циклу «вульгарні матеріалісти».

Решту авторських статей можна прочитати тут

Зазвичай у списку «вульгарних матеріалістів» із Німеччини під четвертим номером завжди вказують Генріха Чольбе (1819-1873), військового лікаря й філософа. З цим зазвичай не сперечалися і його сучасники, бо певний час він сам уважав себе матеріалістом і часом навіть користувався цим означенням, щоб пояснити людям, які мало розуміють тонкощі, яку позицію він відстоює. Проте в розгорнутішому викладі Чольбе ніколи — ні в ранній період творчості, ні в пізній — не підтримував матеріалістів і шукав для себе альтернативні самоназви. Тому, як і у випадку з Ібервегом, у спробах класифікувати філософію Чольбе ми опиняємося в дуже спірній ситуації, і це стане зрозуміло, коли ми ближче познайомимося з його біографією, а особливо з пізнім періодом його творчості. Біографія Чольбе відома порівняно погано. Він народився в родині поміщика і, закінчивши гімназію в рідному Данцигу, з 1840 року вирушив вивчати медицину до Бреслау, Гайдельберга й Берліна. У 1844 році він здобув ступінь доктора медицини за працю «Принципи фізіології», після чого займався приватною лікарською практикою. З 1848 року вступив на службу військовим лікарем і в цій якості працював у різних гарнізонах Німеччини аж до самої смерті.

Праця лікарем, очевидно, підштовхнула Чольбе, вихованого спочатку в романтичному й ідеалістичному дусі, до переходу на майже матеріалістичні позиції. В університетські роки на нього вплинули Давид Штраус і Людвіг Фейєрбах. Після суперечки про душу на з’їзді природодослідників у Геттінгені (1854) та виходу перших праць Карла Фогта і Якоба Молешотта, а також одночасно з «Силою і матерією» Бюхнера вийшла перша значна праця Чольбе: «Neue Darstellung des Sensualismus» («Нове викладення сенсуалізму» — див. наш огляд). У цій книжці Чольбе виступав стриманим оборонцем матеріалізму, який він приймає лише як імовірну гіпотезу, але не як догму. Проголошуючи чуттєвий і наочний характер усякого пізнання, Чольбе відкидав реальність усього надчуттєвого й намагався утвердити мораль на принципі «Задовольняйся даним світом». Прагнення доповнювати чуттєвий, матеріальний світ ще й якимось умоглядним, надчуттєвим, свідчить, на його думку, не про силу, а про слабкість морального почуття; будь-яке прагнення до трансцендентності він відкидав і розглядав як аморальне. І попри такі настанови, вже в цій праці видно багато відверто слабких позицій і сумнівів щодо матеріалістичного принципу. Від перших же сторінок він оголошує Фогта і Молешотта — вульгарними матеріалістами.

Сьогодні знову багато й палко сперечаються за і проти сенсуалізму, або матеріалізму. Поки одні з ентузіазмом убачають у ньому світогляд майбутнього, інші з повною гіркотою вважають цей напрям духу джерелом усякого зла. Примітно при цьому, що, тоді як існують незліченні релігійні та філософські системи, не існує жодного викладу сенсуалізму, який би точно визначав його основний принцип і потім відповідав на найважливіші питання про зв’язок речей, як це прийнято в кожній філософській системі. Відома «Система природи» 1770 року, резюме попереднього дуже фрагментарного англійського й французького сенсуалізму, — надто загальна й поверхова, щоб можна було вважати її придатною. Те, що в новітній час зробили Фейєрбах, Фогт, Молешотт тощо, — це переважно фрагментарні твердження, які при глибшому вникненні в суть справи не витримують критики. Оскільки вони стверджують пояснюваність усіх речей лише в найзагальнішому вигляді, природним чином, але навіть не намагалися продемонструвати це на чомусь конкретному, то вони, по суті, досі стоять на ґрунті тих релігій і спекулятивних філософій, проти яких виступають. Вони можуть висловлюватися словами, але не можуть дійти до наочних і внутрішньо послідовних думок із цього приводу. Бо коли вони, наприклад, кажуть, що матерія є субстанцією і причиною всіх явищ і виявів, але при цьому не дають ані задовільного наочного поняття матерії, ані пояснення того, яким чином і в якій формі з неї щось виникає, то їхній матеріалізм залишається не чим іншим, як неясною балаканиною, такою ж туманною, як і метафізичні припущення їхніх противників.

І попри те, що сам Чольбе мав намір створити нову систему, яка була б на порядок кращою за все, що створили французькі енциклопедисти й німецькі матеріалісти, із цим завданням він геть не впорався. З одного боку, Чольбе — відвертий атоміст, і це круто. Але його атомізм половинчастий, і, строго кажучи, навіть не атомізм узагалі, оскільки його атоми потенційно подільні до безконечності, а властивості матерії викладаються в дусі Декарта. Здавалося б, він сенсуаліст, але його сенсуалізм зводиться до питання про універсалії, де Чольбе виявляється реалістом у дусі Платона й вірить у те, що всі чуттєві якості існують об’єктивно поза свідомістю. Уже за рік він убере цю ідею в справді платонічні форми, а поки що ще намагається аргументувати адекватно, лише через стійкість зв’язку між коливанням хвилі (об’єктивно існуючої) і відчуттям кольорів (об’єктивно сприйманих). Обидві базові позиції вже сильно зіпсовані різними застереженнями. Але далі справи йдуть ще гірше. Чольбе заперечує еволюцію, підтримує найконсервативніші форми етики, прямо засуджуючи Епікура й вихваляючи стоїків. Це закономірно веде його до консерватизму в політиці та підтримки монархії з духовенством, а також до консерватизму в економіці, де він підтримує протекціонізм у дусі Фрідріха Ліста. 

Як ми вже бачили, при цьому він усіх своїх нібито союзників по матеріалістичному табору чомусь ганить, чим навіть нагадує марксиста. Якщо все це якось узагальнити, то його найближчим відповідником в античному світі справді можна було б вважати Арістотеля, причому до цієї аналогії він дійде й сам у своїх пізніших працях. Уже у своїй ранній праці він закидає вудку на розвиток гілозоїзму і телеології, що перетворює всі його твердження про шпарини для ідеалізму, яких нібито суворо не можна допускати, — на чистий фарс. Чи є в цій праці щось добре? Безперечно, так. Це порівняно непоганий виклад сенсуалізму, хай і з труднощами, та навіть непогана версія атомізму. Та й загалом він дуже сильно наполягає на редукуванні всієї психології до фізіології мозку. Там, де у Фогта було кинуто лише окрему фразу, що наробила стільки галасу, у Чольбе випадають цілі абзаци з наполегливим повторенням цієї ідеї та обґрунтуванням її з найрізноманітніших ракурсів. Чи є він матеріалістом? Принаймні в цій праці 1855 року — так, безперечно, хай і дуже консервативним. Ні тоді, ні пізніше сам він не збирається підписуватися під індивідуалізмом, егоїзмом, емпіризмом тощо. Він не епікурейський матеріаліст, а згодом його позиції еволюціонують у такому напрямі, що його буде важко назвати матеріалістом будь-якого штибу.

Своєму натуралістичному принципові Чольбе залишався вірним і згодом, але його матеріалізм зазнав еволюції, подібної до поглядів Конта й Бюхнера, що тяжіли до матеріалізму, тобто заміни матеріалізму панпсихізмом у формі гілозоїзму. У зв’язку з публікацією його першої книги, яка спочатку була спрямована проти Лотце, виникла полеміка, виражена в статті Чольбе «Походження самосвідомості» (1856) [див. наш огляд]. На перший погляд, у цій статті просто захищаються тези з книги, написаної лише рік тому. Величезні пласти змісту тут просто повторюються. Але в низці місць Чольбе вже йде на поступки, і сам усвідомлює масштаб цих поступок настільки великим, що вже тут погоджується називати свій погляд ідеалістичним, певним ідеалізмом нового типу. Уже тут він стає дуже схожим на ідеал-реаліста Ібервега, з яким і заприязниться ближче до кінця свого життя.

Досі прихильники матеріалізму мало що зробили для пояснення психічного факту свідомості та чуттєвих якостей. Оскільки інші органічні речовини мають лише фізичні й хімічні властивості, цілком слушно постає питання, чому речовина мозку, яка по суті нічим від них не відрізняється, має породжувати свідомість і чуттєві якості, що, однак, за своєю суттю відрізняються від фізичних і хімічних властивостей. Ніхто не стверджуватиме всерйоз, що ця відмінність не є істотною. Але твердження, ніби нерозумно або пихато займатися такими речами, які для нас просто незбагненні, по-перше, не має достатніх підстав; по-друге, з нього випливає, що свідомість і чуттєві якості є чимось надчуттєвим, тобто що матеріалізм є помилкою. Тому пояснення цього незаперечного психічного факту для цієї позиції є питанням життя і смерті.
[…]
Якщо, як мені здається, матеріалізм моєї торішньої праці, без того щоб я хоч у найменшій мірі його змінив, тепер перетворився на своєрідний ідеалізм, то невдовзі, ймовірно, стане ясно, що в цьому розвитку немає нічого довільного, а є внутрішня необхідність. Крайнощі стикаються і часто переходять одна в одну. Я довів останні наслідки, на які здатен матеріалізм, із найбільшою безжальною послідовністю, щоб принаймні, якби я мимоволі помилився, справдилися слова Баадера: «Сувора послідовність іноді справляє у філософії той самий ефект, що й у душевних розладах, тобто вона слугує тому, щоб зробити абсурдність принципу в його необхідних наслідках кричущою».

Два основні й виразно окреслені нововведення, які вже проглядалися в першій книзі, але тепер були визнані й озвучені, зводяться до гілозоїзму (одушевлення матерії) і телеології. Сам Чольбе чудово розуміє, що це ідеалізм, але не збирається виправдовуватися, а гордо заявляє, що це гегельянський стрибок із крайності в крайність. «Я спробував перетворити матеріалізм на своєрідний ідеалізм. Я добре уявляю собі, як люди це оцінять: адже й мені самому здається, що через наслідки, до яких мене примусив цей принцип, я потрапив у казковий світ думки». І це не єдина цитата зі статті такого роду. Заради решти радимо відкрити наш конспект і прочитати його цілком, він порівняно невеликий. Із нововведень варто відзначити хіба що запровадження естетичних міркувань для відмови від матеріалізму та прийняття пантеїстичного погляду й телеології. Що дуже характерно, у цій статті Чольбе практично не посилається на вчених, яких ми звикли вважати прогресивними, якщо тільки це не посилання для критики, зате в позитивному ключі рясно посилається на авторів ідеалістичного табору, на таких людей, як: Платон, Декарт, Ляйбніц, Баадер, Фехнер і гегельянець Шаллер, який критикує німецький матеріалізм. А наприкінці більш-менш позитивно оцінює Олександра Гумбольдта і, особливо, Джордано Бруно. Свої естетичні погляди на природу Чольбе запозичує з творів німецького романтизму, особливо Гете і Гельдерліна., це знову приводить нас до висновку, що натуралістична поезія Гете лежить в основі більшості синтезаторських спроб науки XIX століття. Цей вплив ми вже бачили на прикладах Гумбольдта, Бюхнера, Молешотта і Тіндаля. 

Перехід на позиції ідеал-реалізму

Від 1859 року Чольбе служив штабним лікарем у Шпремберзі, а з 1860 по 1867 рік був головним гарнізонним лікарем і хірургом у Кенігсберзі. Близький контакт з Ібервегом безперечно справив додатковий вплив на його погляди, як це видно з його праці «Межі та походження людського знання» (1865) [див. наш огляд], у якій він поєднав принцип свого раннього натуралізму з телеологією, що не виключала практичного значення релігії. Завдяки дружбі з Ібервегом однією з центральних тем для самого Чольбе стало доведення просторовості відчуттів, реальності простору й часу поза свідомістю людини, тобто спростування апріоризму Канта. Невдовзі він відкинув наївний реалізм і погодився з Кантом у тому, що наші чуттєві сприйняття є лише суб’єктивними явищами. Але щоб не відмовлятися від сенсуалізму, він знайшов таке пояснення пізнанню зовнішнього світу: фізичний світ, що лежить в основі суб’єктивних явищ, пронизаний світовою душею, яка механічно пов’язана з ним. Трохи нижче спробуємо подати ще один варіант пояснення того, як це працює. Таким чином, завдяки впливу фізичних чуттєвих стимулів на світову душу в нашому мозку сенсуалістичним шляхом створюється вірний образ об’єктивного світу. Її мета — привести до духовного й чуттєвого щастя всіх живих істот. 

Одразу зауважимо, що навіть на рівні згадування шанованих людей Чольбе залишається вірним своїй настанові на звеличення найрізноманітніших ідеалістів минулого й Нового часу. Але до переліку, який ми вже називали вище, він додає й тих філософів, які мали величезний вплив на Ібервега, а саме: Шлейєрмахера, Бенеке, Тренделенбурга і Целлера. У «Межах і походженні людського знання» Чольбе визнавав неможливим вивести психічне з фізичного і схилявся до панпсихізму. У багатьох аспектах його погляди тут іще залишаються подібними до тих, що були висловлені в «Новому викладі сенсуалізму» (1855) і «Походженні самосвідомості» (1856). Зміни стосуються лише кількох речей. По-перше, він послабив початкові матеріалістичні настанови, хоч і не надто, і водночас значно посилив ідеалістичні. Але все одно він продовжує спроби дотримуватися свого принципу виключення всього надчуттєвого. По-друге, він надає своїм ідеям чіткої структури й запроваджує суворий поділ першопричин світу на три різні сфери. Замість двох варіантів монізму (ідеалізм і матеріалізм, де все виводиться лише з духу або лише з матерії), і замість дуалізму Чольбе пропонує певну потрійність.

• Атоми — це основа всього фізичного світу; у їхньому існуванні та властивостях немає жодних причин, а навіть якби вони були, це для нас цілковито непізнавано. Немає сенсу ставити такі запитання: атоми треба приймати з усіма їхніми властивостями як первісну даність. Це перша «межа» пізнання, за яку дослідник не може вийти.
• Другий світ із власними первнями — це світ остаточних форм, хоча в центрі уваги Чольбе — форми органічні. Випадково все це сформуватися не могло, і, як ми вже пам’ятаємо, Чольбе заперечує еволюцію. Тож, визнаючи вічність існування всіх складних форм, слід сказати, що вони не могли бути породжені ані Богом, ані випадковим зіткненням атомів. Це ще одна «межа» пізнання, певний початок, який не має подальших причин і який треба прийняти як даність. Що цікаво, сам Чольбе визнає цей світ форм подібним до ейдосів Платона і вважає, що переклав ідеалістичну концепцію Платона мовою натуралізму.
• Третій світ, який Чольбе називає світовою душею, складається зі своїх власних «меж» пізнання, зі своїх фундаментальних, не посталих і ні до чого іншого не зводимих властивостей — із відчуттів. 

Це головне й майже єдине велике нововведення на тлі попередніх праць. Але оскільки відчуття — це теж щось фундаментальне, то його не можна пояснити ані з властивостей атомів, ані з форм організмів. І відчуття, і простір, і атоми — усе це різні й ні до чого не зводимі фундаментальні основи. Звідси, щоправда, можна зробити висновок, що свідомість не пов’язана з мозком. Але Чольбе такого висновку не робить, та й, за його власними словами, вона пов’язана з формою організації матерії в доцільні організми. Форма, що являє собою мозок, складається з атомів, але вона не породжена атомами і не породжує свідомість. Просто для того, щоб свідомість виявилася, не можна обійтися без атомів, сформованих у певну структуру, але це не означає, що вони породжують одне одного; радше ці три світи просто взаємодіють.

Немає абсолютно жодних підстав вважати, що нервова матерія, яка складається загалом із нечутливих і не здатних відчувати речовин, повинна відчувати або почувати, хай навіть частково, через свою надзвичайно складну хімічну й фізичну структуру, — для цього абсолютно немає жодних підстав, або ж це цілковито немислимо. Насамперед при цьому було б незрозуміло, чому тоді інші, також вельми складні органічні тканини, особливо моторні нерви, теж не відчувають і не почувають.
[…]
Так само як механічний рух сам по собі не може перетворитися на органічну форму, так само він не може перетворитися і на відчуття. Подібно до того як органічні форми слід було визнати вічними, непородженими або елементарними, те саме стосується і відчуття та почуття. Матеріалізм, який виводить усе з матерії, і в який я сам частково вірив раніше, є цілковито хибною концепцією; я повністю зрікся її. Не лише органічні форми, а й відчуття та почуття існують незалежно від матерії й не можуть бути виведені з неї.

Грубо кажучи, особливий світ, ота сама «світова душа», є першоджерелом відчуттів, а нервова система людини, мозок, — це така форма поєднання атомів, яка тільки й може з’єднатися з цією сферою світової душі. Вона виступає як ретранслятор, антена. Інші форми й поєднання матерії не здатні налагодити потрібний частотний зв’язок, і тому світова душа в інших матеріальних об’єктах себе взагалі не виявляє або, як у випадку з тваринами, виявляє лише частково: «Розум не є функцією нервової системи, а складається з суто механічних виявів незалежної світової душі, яку нервова система лише опосередковує […] Душа людини є сумою мозаїчних образів, зумовлених діяльністю мозку, які складаються з відчуттів і почуттів світової душі і потім знову зникають у ній». Про те, як працює пам’ять за допомогою цього дивного конекту зі світовою душею, що при цьому нагадує черпання думок зі світу платонівських ейдосів, тут іще нічого сказати, та й це було б надто довго. Найімовірніше, і відмінність людських мов також зводиться до того, що всі мови світу вже передіснують у світовій душі. А оскільки народи відрізняються один від одного фізіологічно, то вони де-факто налаштовані на різні частоти світової душі й черпають звідти різні мови. Жодна людина не могла винайти мову з нічого і в довільний момент часу, інакше вийшло б, що людство існувало всю вічність, як і Всесвіт, але мовою володіло не завжди. Кощунственна думка! І всі інші шизофренічні ідеї, пов’язані зі світовою душею, розгортаються в подібному ж дусі.

Фізичний світ виникає таким чином з атомів і рухів, духовний світ — з відчуттів і почуттів. Цей механічний спосіб походження різних психічних процесів, а також механічне посередництво мозку, що має місце в цьому процесі, можна розглядати як другу справжню єдність душі. Третьою єдністю була б єдина світова душа, яка від самого початку відмінна від матерії та рухів. Зневага до питання про походження відчуттів і почуттів є головним недоліком сенсуалізму Локка і Кондильяка, усунення якого я мав тут на увазі насамперед через пізнання світової душі.

Від механіки до математики

Підбиваючи невеликий підсумок, можна сказати, що в «Межах і походженні людського знання» (1865) Чольбе поглибив свій відхід від матеріалізму, розпочатий ще 1856 року, але більшу частину своєї початкової концепції сенсуалізму й атомізму він при цьому залишив без змін. На тлі багатьох сучасників навіть така містична форма ідеал-реалізму могла видаватися дуже радикальною. Він і далі зводить усе до механіки рухів. Усе ще не мислить мислення без мозку, хай і не виводить одне з другого. Усе ще намагається не допускати нічого надчуттєвого, а всі свої маячні ідеї просто намагається вбирати в посейбічні явища. При цьому в деяких відношеннях тут навіть видно невеликий поступ. Наприклад, він усе ж відмовився від буквального гілозоїзму. Хоч і залишив його в опосередкованій формі. В іншому ж усі негативні сторони його філософії, включно із запереченням розвитку світу, збереглися й навіть поглибилися, попри те, що Дарвін уже постав на повен зріст. Попри показну повагу до природничих наук, він не лише заперечував еволюцію, а й заперечував закон збереження енергії, бо вважав, що саме людське мислення порушує цей принцип і виступає майже як формування якоїсь сутності з нічого, без перетворення енергії з одного виду в інший. 

Чи можна вважати його матеріалістом на цьому етапі? Ну, якщо ми визнаємо матеріалістом Ібервега, то, в принципі, немає особливих причин не визнавати й Чольбе. Проблема в тому, що сам Чольбе різко відхрещується від матеріалізму в будь-якому його розумінні. Якщо «Нове викладення сенсуалізму» (1855) ще з застереженнями можна було називати матеріалістичною працею, то тепер ми б усе ж сказали, що ні, це вже не матеріалізм, а чергова форма пантеїстичних поглядів у дусі Джордано Бруно. Але якщо на першому етапі свого розвитку він вихваляв механіку як ідеал усіх знань, і цей погляд є центральним навіть у книзі про межі знання, то вже за рік місце механіки посяде математика, яка створює інтуїтивну, осмислену ясність, ще чіткішу, ніж механіка. Хоча роль математики як ідеальної моделі для всіх інших наук, ідеальнішої навіть за механіку, Чольбе починав визнавати ще в «Межах…». Трактат під назвою «Математика як ідеал для всіх інших знань» (1866) можна схарактеризувати як попередню працю для повнішого викладу, який він завершив незадовго до своєї смерті. 

Через два роки після публікації своєї книги, у 1867 році, Чольбе залишив військово-медичну службу й присвятив своє життя філософським дослідженням: вивчав праці Канта, Спінози, Гегеля та Шлейєрмахера. Підсумком цього переходу від механістичного погляду до математичного стане праця, опублікована вже посмертно, під назвою «Основи екстенсіональної теорії пізнання» (1875). Ці дві останні праці ми вже не розглядали докладно, тож для характеристики пізнього періоду у поглядах Чольбе обмежимося «Межами…». Про посмертну працю Чольбе можна сказати лише те, що вона, по суті, просто повторює думки, викладені раніше. Але, судячи з її описів, можливо, тут він знову повернувся до розгляду гілозоїзму. У цій книзі єдиною світовою субстанцією проголошується простір, заповнений атомами, які становлять собою відчуття. Ці елементарні відчуття, на думку Чольбе, є просторовими; їхні комбінації породжують свідоме психічне життя в організмах. Різноманітність організмів зумовлена споконвічною відмінністю структури атомів (подібних поглядів дотримувався і Дюрінг). Визнаючи світ доцільно влаштованим (як і Дюрінг), Чольбе вважав його вічним, уперто відкидаючи можливість загибелі нашої планетної системи. 

Чольбе помер 19 лютого 1873 року в Кенігсберзі. Він пішов із життя відносно молодим, у віці 53 років, переживши свого друга Ібервега лише на 2 роки (той, до речі, теж помер рано, у віці 45 років, так і не завершивши цілу низку наполеонівських планів, ледве встигнувши налагодити своє життя й здобути бодай якусь популярність). Хто знає, як би склалося розвиток ідеал-реалізму в тандемі Чольбе та Ібервега, якби не їхні ранні смерті. Але, в усякому разі, називати їхню спробу синтезу матеріалізмом можна навіть із меншими підставами, ніж називати матеріалістом Фейєрбаха чи Молешотта.

Використані джерела:

1. Hans Saring — Czolbe, Heinrich (1957) — із Neue Deutsche Biographie
2. Carl von Prantl — Czolbe, Heinrich (1876) — із Allgemeine Deutsche Biographie
3. Г. Чольбе — «Нове викладення сенсуалізму» (1855) — наш огляд.
4. Г. Чольбе — «Походження самосвідомості» (1856) — наш огляд.
5. Г. Чольбе — «Межі та походження людського знання на противагу Канту і Гегелю» (1865) — наш огляд.
6. Laura Meneghello — Jacob Moleschott and the conception of science in the 19th century (2010) — короткий зміст.