Переклад із французької І. А. Шапіро.
Передруковано групою Echafaud з первісного документа, написаного дореволюційною орфографією (і, само собою, без текстового шару), у 2026 році, та перекладено українською.
Для зручності роботи з такою величезною книгою на сайті її буде поділено на розділи. Версію PDF можна завантажити тут (російська мова).
- Передмова і загальний огляд.
- Частина перша: Основний дух позитивізму
- Частина друга: Соціальне призначення позитивізму, що випливає з необхідного зв’язку його з усією великою західною революцією.
- Частина третя: Народне значення позитивізму.
- Частина четверта: Роль жінки в позитивізмі.
- Частина п’ята: Естетична здатність позитивізму.
- Загальний висновок: Релігія Людства.
Передмова
Утомлюються мислити й навіть діяти, але ніколи не втомлюються любити.
У цьому ряді систематичних оглядів позитивізму я спершу схарактеризую його основні елементи, потім — його необхідні опори і, нарешті, його істотне доповнення. Хоча ця потрійна оцінка має бути тут вельми стислою, я сподіваюся, що її буде досить, аби остаточно подолати незначні, але емпіричні упередження. Кожен добре підготовлений читач зможе, таким чином, переконатися, що нова загальна доктрина, яка, як іще тепер вважають, здатна задовольнити лише розсудок, насправді не менш сприятлива для почуття і навіть для уяви.
Загальний вступ
Позитивізм по суті складається з філософії та політики, які необхідно нероздільні, бо одна є підвалиною, а друга — метою єдиної універсальної системи, де розум і суспільність перебувають у тісному поєднанні.
Справді, з одного боку, соціальна наука не лише найважливіша з усіх, а й, особливо, дає єдиний зв’язок — водночас логічний і науковий, — який віднині допускає сукупність наших реальних міркувань. А ця завершальна наука ще більшою мірою, ніж кожна з попередніх наук, не може розвинути свій справжній характер без точної й загальної гармонії з відповідним мистецтвом. Але, завдяки аж ніяк не випадковому збігові, її теоретична основа негайно знаходить величезне практичне застосування, а саме слугує дороговказом для цілковитого перетворення Західної Європи. Бо, з одного боку, в міру того, як природний плин подій визначає характерні риси великої сучасної кризи, політична реорганізація дедалі більше постає цілковито неможливою без попереднього перестворення думки й моралі. Дійсна систематизація всього людського мислення є, таким чином, нашою першою соціальною потребою, що однаковою мірою стосується і порядку, і прогресу. Поступове здійснення цього широкого філософського підприємства мимоволі викличе на всьому Заході нову моральну владу, неминучий вплив якої створить безпосередню основу для остаточного перетворення, бо воно об’єднає різні передові народності єдиною системою загальної освіти — системою, яка дасть як для суспільного, так і для приватного життя тверді принципи судження й поведінки.
Отже, розумовий рух і суспільне потрясіння, дедалі тісніше поєднуючись, віднині ведуть обрану частину людства до рішучого підпорядкування тій дійсній духовній владі, водночас міцнішій і прогресивнішій, ніж та духовна влада, що передчасно розквітла в середні віки.
Таке основне призначення позитивізму: узагальнювати реальну науку й систематизувати соціальне мистецтво. Ці два нерозривні боки однієї й тієї самої концепції буде послідовно схарактеризовано в перших двох частинах цього «Міркування»: спершу буде окреслено загальний дух нової філософії, а потім її необхідний зв’язок із сукупністю подій великої революції, органічним завершенням якої вона керувала.
Після цієї подвійної оцінки природно постане розгляд головних опорних засад, властивих доктрині перетворення. Цей неминучий зв’язок не може нині, за винятком рідкісних індивідуальностей, походити від будь-якого з правлячих класів, оскільки вони, перебуваючи більшою чи меншою мірою під владою метафізичного емпіризму та аристократичного егоїзму, можуть у своїй сліпій політичній агітації прагнути лише до безконечного продовження революційного стану, постійно відбираючи одне в одного марні уламки богословсько-військового режиму, не будучи спроможними коли-небудь привести до дійсного оновлення.
З огляду на свою інтелектуальну природу й суспільне призначення, позитивізм може мати справді рішучий успіх лише в середовищі, де здоровий глузд, убережений від хибної культури, найкраще висуває на перший план цілісні погляди і де великодушні почуття зазвичай найменше приглушені. З огляду на цю подвійну умову, пролетарі й жінки неодмінно становлять істотні допоміжні елементи нової загальної доктрини; адже, хоч вона призначена для всіх сучасних класів, вона набуде реального впливу у вищих верствах суспільства лише тоді, коли знову постане серед них під цим нездоланним заступництвом. Духовне перетворення може розпочатися лише за сприяння тих самих суспільних елементів, які згодом мають найкраще посприяти його правильному розвиткові. Через меншу участь у державному управлінні пролетарі й жінки здатні краще зрозуміти потреби та умови морального правління, призначеного, зокрема, для захисту їх від гніту світської влади.
Тому я присвячу третю частину цього Міркування стислому окресленню союзу між філософами й пролетарями — союзу, який, будучи підготовлений з обох боків сукупністю подій недавнього минулого, єдиний може тепер дати справжній рішучий поштовх. Це дасть змогу зрозуміти, що, намагаючись виправити й розвинути народні прагнення, позитивізм значно вдосконалить і зміцнить власну природу, навіть інтелектуальну.
Однак ця доктрина виявить свою органічну силу й повністю проявить свій справжній характер лише тоді, коли здобуде в особі жінок найменш передбачену підтримку — як винагороду за те, що завдяки властивій їй здатності до впорядкування вона поліпшить їхнє суспільне становище, як це спеціально буде викладено в четвертій частині цього твору. Жіноча точка зору єдина дає змогу позитивній філософії справді охопити в цілому людське життя, водночас індивідуальне й колективне. Адже це життя може бути належно систематизоване лише тоді, коли за основу береться постійне підпорядкування розуму суспільності, а саме це безпосередньо виявляє істинна природа (особиста й суспільна) жінки.
Хоча це Міркування має становити лише нарис цих двох важливих пояснень, воно, сподіваюся, дасть достатньо зрозуміти, наскільки позитивізм, більше ніж середньовічний католицизм, здатний глибоко використати спонтанні прагнення народу й жінок у остаточному заснуванні духовної влади. Але нова доктрина може здобути цю подвійну підтримку лише завдяки своїй винятковій здатності докорінно розвіювати різноманітні анархічні утопії, що дедалі більше загрожують розкладом сім’ї та суспільства. Водночас вона, в обох цих відношеннях, піднесе основний характер і діяльно підтримає всі законні бажання.
Отже, філософія, що первісно постала з найвищих умоглядних побудов, уже виявляє здатність без зусиль охопити не лише всю повноту активного життя, а й усю сукупність життя афективного. Однак, щоб показати властиву позитивній філософії всеосяжність у всій її повноті, я маю зазначити її необхідне доповнення, що полягає в її глибокій здатності — всупереч вельми поширеному упередженню — сприяти тим блискучим обдаруванням, які найкраще свідчать про єдність, властиву людству, оскільки вони, будучи за своєю природою споглядальними, пов’язані з почуттям як із головною сферою свого застосування і з діяльністю — через свій вплив на суспільство. Цю естетичну оцінку позитивізму буде подано в п’ятій частині цього Міркування як природне продовження нарису ставлення позитивної філософії до жінок.
Я сподіваюся, що мені вдасться показати: лише ця нова доктрина, саме завдяки тому, що вона справді охоплює всю сукупність людських відносин, може заповнити велику прогалину в наших умоглядах негайним вибудовуванням істинної загальної теорії красних мистецтв, принцип якої полягає в тому, щоб у позитивному узгодженні основних функцій людства поетична ідеалізація була поставлена між філософським осягненням і політичним здійсненням. Ця теорія пояснить, чому доцільність позитивізму для естетики зможе виявитися в характерних творах мистецтва не раніше, ніж розумове й моральне відродження просунеться досить далеко, щоб пробудити головні, властиві позитивізмові симпатії, які мають послужити ґрунтом для нового піднесення мистецтва. Але після цього першого розумового й соціального потрясіння нова поезія, нарешті здобувши своє справжнє достоїнство і, своєю чергою, сприяючи широкому поширенню здорового розуміння попередніх станів, поведе людство до майбутнього, яке не буде ані туманним, ані нездійсненним. Система, що прямо підносить загальне вдосконалення до основної мети всього нашого особистого й соціального існування, неминуче відводить помітне місце здібностям, призначеним, зокрема, культивувати в нас інстинкт удосконалення в усіх сферах. Тісні межі цього «Огляду» не завадять мені зазначити, що, відкриваючи сучасному мистецтву величезне поле діяльності, позитивізм також самочинно надасть йому нові загальні засоби.
Отже, розглядаючи перетворювальну доктрину з усіх головних точок зору, переходячи з природною послідовністю від її філософської основи спершу до її політичного призначення, далі до її демократичного спрямування, потім до її впливу в царині жіночого питання і, нарешті, до її естетичної здатності, — мені вдасться окреслити її справжній характер. На завершення цього довгого Міркування, що є не більш як вступом до великої праці, мені лишиться тільки вказати, яким чином усі ці різні оцінки, які можна підсумувати в одному остаточному правилі, стисло виражаються в реальному понятті про людство; у понятті, яке, будучи належним чином систематизоване, становить усю сутність позитивізму.
На завершення цієї характеристики мені природно доведеться також у загальних рисах указати, на підставі сукупності минулих подій, подальший хід перетворення людського роду, яке почалося з ініціативи Франції й спершу обмежувалося великою родиною західних народів, але має потім поширитися згідно із законами, які можна встановити, на всю решту білої раси і, нарешті, навіть на дві інші головні раси.
Частина перша: Основний дух позитивізму (продовження).