ECHAFAUD

Передфілософія: Сім мудреців

,

Автор тексту: Friedrich Hohenstaufen

Версія російською мовою

Решту авторських статей можна прочитати тут

Цикл «Передфілософія»:

Розглянувши поезію ліриків, зокрема, першої четвірки із групи «Дев’яти Ліриків», ми упритул наближаємось до епохи ранньої філософії. За ліриками наступає епоха «мудреців» (що до речі, досить кумедно, бо слово «філософ» означає любитель мудрості, і «мудрець» тому стоїть вище за «філософа»). Ця група має деякі специфічні риси. Найдивніше, що їх взагалі виокремили як «мудреців», хоча нічого мудрого вони не говорили, а то, завдяки чому вони увійшли в історію, це короткі афоризми, які можна поставити в один ряд із байками Езопа. Більшість того, що ми розглядали раніше, починаючи від Ліна та Орфея, і закінчуючи Алкманом — має набагато більше філософських міркувань та якісно вищий рівень. Ми розглянемо цих архаїчних письменників через те, що століттями греки виокремлювали їх, та ставилися до них з повагою. Щоправда, далеко не всіх. Почнемо з того, що про них йде мова у творах Діогена Лаертія: «Що стосується семи, то про них розповідають таке. Дамон Кіренський, який написав «Про філософів», засуджує всіх, але особливо сімох. Анаксимен із Лампсака каже, що вони присвятили себе політиці, а Дікеарх — що вони не були мудрецями та філософами, а розумними людьми й законодавцями».

В основному ця характеристика повністю передає сутність, мудрецями вважалися насамперед великі політики VII-VI ст. до н.е. Вважалося, що вони були особисто знайомі й тісно спілкувалися між собою, тому в легендах вони мали бути присутніми разом на якомусь з’їзді. Найчастіше йдеться про те, що вони збиралися при дворі царя Креза в Сардах, але трапляються й інші місяця зустрічей. Оскільки основною причиною їхньої популярності були афоризми, які міг висловити загалом будь-який селянин без освіти, оскільки це стосувалось типових життєвих ситуацій, і таких афоризмів досить багато, тому регулярно виникали суперечки, кому з мудреців який афоризм належить. Їх з легкістю можна було приписувати один одному, і часто так і робили, що пізніше викликало плутанину і головний біль для істориків. І хоча імена «мудреців» були проголошені в Афінах при архонті Дамасії в 582 р. до н.е., греки навіть не могли зійтися в тому, хто саме входив до «сімки», тож кандидатів налічується більше двадцяти. Стародавні джерела наводять різні комбінації імен, проте незмінно згадуються  четверо:

Причому Фалес у всіх варіантах завжди на першому місці. Він єдиний з усіх мудреців дійсно може вважатися філософом, і ми розглядатимемо його окремо, як філософа в іншому розділі. Найбільш ранній зі збережених до нас списків мудреців був наведений у платонівському діалозі «Протагор» (IV ст. до н.е.), там вперше згадується міф про них. Крім згаданих, до нього входять:

  • Клеобул із Ліндоса
  • Місон із Хени
  • Хілон зі Спарти

Разом виходить семеро. У пізньому списку Діогена Лаертія замість маловідомого Місона вказано коринфського тирана Періандра. Зазначають, що він міг бути замінений у варіанті списку Платона. Також, згідно з Діогеном Лаертієм, до цього списку входили Акусилай, Анаксагор, Анахарсіс, Арістодем, Лас, Леофант, Лін, Орфей, Памфіл, Пісістрат, Піфагор, Ферекід, Епіменід, Епіхарм. Деяких у цьому списку ми вже розглядали в окремих розділах, тому знову згадувати їх не будемо. Як бачимо, деяких філософів, навіть таких пізніх, як Анаксагор, справедливо намагалися віднести до «мудреців». Навіть грекам не було зрозуміло, чому «мудрецями» вважаються люди, зовсім далекі від філософії. Ми спочатку розглянемо канонічний список, а потім всіх ситуативних «мудреців».

Г. Хонтхорст. «Солон та Крез» (1624)

Канонічна четвірка

Є у наймудріших рясний запас висловів,
Багато для життя корисних порад може в ньому кожен знайти.
(Феокріт)

Про Фалеса (прибл. 630-550) і його філософію ми поговоримо в окремій статті. Але тут ми розглянемо його біографію й ті «мудрості», завдяки яким його внесли до цього списку. Найімовірніше, Фалес походить родом із Фінікії, і значну частину своїх філософських знань взяв прямо зі Сходу. Цим він схожий на Феокрита, і взагалі багатьох греків, починаючи з Орфея, які переносили фінікійські та єгипетські мудрості на грецький ґрунт. Він належав до аристократичного роду, витоки якого простежувалися до легендарного царя Кадма, але його сім’я була змушена піти у вигнання (щоправда, є версія і про те, що він був грецьким аристократом родом з Мілета). Згідно з одними джерелами, він був одружений і мав сина Кібісфа; за іншими – усиновив племінника, сина сестри; за третіми – був бездітним і жив на самоті. На запитання чому він не заводить дітей, Фалес відповів: «Тому, що люблю їх». Ще за однією легендою, коли мати вимагала від сина одружитися, той спочатку відповідав: «Занадто рано!», а потім – «Занадто пізно!». Ще за однією легендою Фалес вранці тричі дякував богам: «За те, що вони створили його людиною, а не твариною; елліном, а не варваром; чоловіком, а не жінкою». Тут вже можна починати відлік великих «мудростей». 

У першій половині життя Фалес багато подорожував. Згідно з античними джерелами, якийсь час жив у Єгипті, де навчався у жерців, вивчав причини повеней і розливів Нілу. За однією з версій, він умовив Піфагора вирушити до Єгипту на навчання, і перший показав Піфагору геометричну науку. За свідченням Діогена Лаертія Фалес був близьким другом і радником тирана Мілета Фрасібула. З ім’ям Фалеса пов’язані кілька легенд. Популярності набув сюжет про філософа чи астролога, який впав у колодязь. Вперше у світовій літературі він наведений у діалозі Платона «Теетет» першої половини IV століття до н. е. Згодом байку описав Діоген Лаертій і вона увійшла до збірки «Байки Езопа»:

На прикладі Фалеса, який спостерігав за зірками, зрозуміло це, Феодоре! Задивившись одного разу на небо, він упав у колодязь, а фракійка одна, благопристойна і чарівна служниця, як розповідають, посміялася з нього: прагне, мовляв, знати, що на небі відбувається, і не помічає, що в нього перед носом і під ногами. Це глузування стосується всіх, хто проводить час у філософствуванні. Така людина справді не обізнана ні про ближнього свого, ні про сусіда, і не тільки не знає, що вона робить, а й чи людина вона взагалі, чи якась тварина. А тим часом предметом її пошуків і невтомного дослідження на відміну від інших є питання про те, що таке людина і що притаманне її природі.

Фалес входить до всіх античних списків «семи мудреців», які мають безліч варіантів. З іменами семи мудреців пов’язані дві історії: спільний бенкет і змагання через триніжок. Розповідь про бенкет мудреців, які зібралися в гостях у коринфського тирана Періандра, дійшла до сучасників у викладі Плутарха. За сучасними оцінками автор приписав мудрецям власні ідеї і не відобразив усі народні мотиви. Зміст розповіді про триніжок містить безліч варіацій. За найпоширенішою версією рибалка виловив разом із рибою цей жертовний предмет. За володіння ним розгорілася війна між жителями Мілета та острова Кос. Зрештою сторони звернулися за порадою до дельфійського оракула. Піфія виголосила волю бога Аполлона «віддати триніжок найрозумнішому з греків». Тоді артефакт вручили Фалесу. Той, своєю чергою, вважав себе негідним звання «найрозумнішого з греків» і відправив предмет Біасу. Зрештою триніжок змінив сім власників і повернувся до Фалеса. Після цього всі семеро мудреців погодилися віддати предмет Аполлону, оскільки саме він, на їхню думку, і був «наймудрішим».

Одного разу Фалес сказав, що між життям і смертю немає різниці. – «Чому ж ти не помреш?» – запитали його. «Саме тому», – відповів Фалес. Отож, перейдемо до «мудрих» висловів Фалеса (цікаві філософські вислови наведені окремо у статті про філософію):

(1) Де порука, там біда. (2) Пам’ятай про присутніх і відсутніх друзів. (3) Не пишайся зовнішністю, а будь прекрасний справами. (4) Не збагачуйся ницим шляхом. (5) Нехай плітки не сварять тебе з тими, хто має твою довіру. (6) Не соромся лестити батькам. (7) Не переймай від батька поганого. (8) Які послуги надаси батькам, такі й сам очікуй у старості від дітей. (9) Що важко? – пізнати самого себе. (10) Що найприємніше – досягти того, чого бажаєш. (11) Що втомлює? – неробство. (12) Що шкідливо – нестриманість. (13) Що нестерпно – невихованість. (14) Вчи та вчися кращого. (15) Лінивим не будь, навіть якщо ти заможний.(16) Погане ховай у домі. (17) Краще викликай заздрість, ніж жалість. (18) Дотримуйся міри. (19) Не вір усім підряд. (20) Перебуваючи при владі, керуй самим собою.

Солон

Другим у списку мудреців слідує Солон з Афін (прибл. 640-559), один із найбільших політичних діячів в історії Афін. Походив зі знатного роду Кодридів, який раніше був царською династією. Судячи з усього, ще до початку політичної діяльності був відомий співгромадянам як поет. Солон провів низку реформ (сисахфія, майновий ценз, заснування суду присяжних і Ради Чотирьохсот та ін.), що являють собою найважливішу віху історії архаїчних Афін та формування Афінської держави.

Багато поганих багатіє, добрі ж у бідності страждають.
Але в поганих не візьмемо їхніх скарбів в обмін
На чесноту, – вона перебуває незмінною вічно
Гроші ж вічно своїх змінюють володарів!

Реформи Солона не були надто радикальними, але все ж таки вони були спрямовані, зокрема, і на поліпшення становища бідних верств суспільства. Зокрема, він скасував боргове рабство і списав усі борги, запровадив політику протекціонізму, спрямовану на зростання місцевого виробництва, і зробив ще багато іншого, про що тут не місце говорити. Після закінчення його архонтства все ж зростало невдоволення реформами. Аристократи були незадоволені тим, що їхні права виявилися урізаними, а демос вважав реформи недостатньо радикальними. З іншого боку, прихильники Солона радили продовжити реформи шляхом встановлення тиранії. Однак Солон принципово не хотів ставати тираном. Він вирішив діяти по-іншому – тимчасово покинути поліс і вирушити в подорож. Під час своєї десятилітньої подорожі (593-583 рр. до н.е.) Солон відвідав різні регіони Східного Середземномор’я. Він побував у Єгипті, на Кіпрі та в Лідії, після чого вже не брав активної участі у політичному житті. Дуже примітна міфічна розмова Солона з царем Лідії, на яку посилається Плутарх. Це пізня вигадка, але вона добре підкреслює суть «мудрості» Солона: 

Крез запитав його, чи знає він людину щасливішу за нього. Солон відповідав, що знає таку людину: це його співгромадянин Телл. Потім він розповів, що Телл був людиною високих чеснот, залишив по собі дітей, що носять добре ім’я, майно, в якому є все необхідне, загинув зі славою, хоробро борючись за вітчизну. Солон здався Крезу диваком і простаком, що не вимірює людське щастя великою кількістю срібла і золота, а життя і смерть простої людини ставить вище за могутність і владу. Попри це, він знову запитав Солона, чи знає він когось іншого після Телла, більш щасливого, ніж він. Солон знову сказав, що знає: це Клеобіс і Бітон, двоє братів, які дуже любили один одного та свою матір. Коли одного разу воли довго не приходили з пасовища, вони самі запряглися у віз і повезли матір до храму Гери; всі громадяни називали її щасливою, і вона раділа; а вони принесли жертву, напилися води, але наступного дня вже не встали; їх знайшли мертвими; вони, здобувши таку славу, без болю і печалі побачили смерть. «А нас, – вигукнув Крез уже з гнівом, – ти не ставиш зовсім серед щасливих людей?». Тоді Солон, не бажаючи йому лестити, але й не бажаючи дратувати ще більше, сказав: «Цар Лідійський! Нам, еллінам, бог дав здатність дотримуватися в усьому міри; а внаслідок такого почуття міри і розум нам властивий якийсь боязкий, мабуть, простонародний, а не царський, блискучий. Такий розум, бачачи, що доля мінлива, не дає нам можливості насолоджуватись сьогоденням та дивуватись людській безтурботності, якщо ще не минув час, коли вона може змінитися. До кожного непомітно настає майбутнє, повне всяких випадковостей; кому бог пошле щастя до кінця життя, того ми вважаємо щасливим. А називати щасливою людину за життя, поки вона ще наражається на небезпеки, – це все одно, що проголошувати переможцем і вінчати вінком атлета, який ще не закінчив змагання: це справа невірна, позбавлена всякого значення».

Солону також приписували набір «мудрих» сентенцій, званих ще «гномами»: (1) Нічого занадто. (2) Суддею не ставай, а не то будеш ворогом засудженому. (3) Уникай задоволення, що породжує страждання. (4) Добропорядності норову дотримуйся вірніше за клятву. (5) Скріплюй слова печаткою мовчання, а мовчання – печаткою слушної миті. (6) Не бреши, але говори правду. (7) Дбай про чесне. (8) Батьки завжди праві [досл.: «не кажи більш справедливого, ніж батьки»]. (9) Не поспішай заводити друзів, а надбаних не поспішай проганяти. (10) Навчившись підкорятися, навчишся керувати. (11) Вимагаючи, щоб відповідальність несли інші, неси її й сам. (12) Співгромадянам радять не найприємніше, а найкорисніше. (13) Не будь нахабним. (14) Не волочися за дурнями. (15) Шануй богів. (16) Поважай друзів. (17) Чого не бачив, того не говори. (18) Знаєш – так мовчи. (19) До своїх будь лагідний. (20) Про таємне здогадайся по явному.

Солон прославлений ще багатьма іншими «мудростями». Наприклад, у Лаертія ми знаходимо такий список: Він говорив, що слово є образ справи; що цар лише той, хто від усіх сильніший; що закони подібні до павутиння: якщо в них потрапляє слабкий і легкий, вони витримають, якщо великий – він розірве їх і вирветься. Ті, що на службі у тиранів, говорив він, подібні до камінчиків під час лічби: як камінчик означає то більшу цифру, то меншу, так вони за тиранів опиняються то у величі й блиску, то в презирстві. Піклуйся про важливе. Перш ніж наказувати, навчись коритися. Не радь приємне, радь краще. Розум твій керманич. Богам – шана, батькам – честь. На запитання, чому він не встановив закону проти батьковбивць, він відповів: «Щоб він не знадобився». На запитання, як позбутися злочинів серед людей, він відповів: «Потрібно, щоб постраждалим і не постраждалим було однаково важко» – і додав: – «Від багатства з’являється наддостаток, від наддостатку – пиха». А трагіку Феспіду він заборонив ставити трагедії, вважаючи, що удавання згубне; і коли Пісістрат сам себе поранив, Солон сказав: «Це в нього від трагедій!». 

Як підсумок можна сказати, що це типовий набір запеклого консерватора. Тут є такі моменти, які не можна списати на звичайний консерватизм патріархального обивателя з села. Сам факт того, що Солон був ворогом тиранів і сам відмовився ним стати, з погляду історичного розвитку Греції показує його аристократичну ангажованість. Але і в решті сентенцій ми бачимо, що він надає перевагу силі, а також вельми іронічне ставлення до законів. Солон майже не залишив філософських або ліберальних сентенцій, крім «розум – твій керманич» і «про таємне здогадайся за явним». Все інше виявляється цілком консервативним. Утім, суть самого «мема» про сімох мудреців якраз і полягає в зібранні цитат для обслуговування «правої» ідеології.

Біас

Третім у нашій четвірці «бази» слідує Біас Прієнський (прибл. 625-540), який славився мудрістю своїх судових рішень. Під час Другої Мессенської війни Біас нібито викупив зі спартанського полону кількох дівчат і допоміг їм повернутися на батьківщину. Коли цар Аліатт брав в облогу Прієну, Біас за допомогою хитрощів спонукав його укласти мир. Для цього, щоб створити видимість достатку, він розкормив двох мулів і відправив їх до табору Аліатта, потім насипав у місті купи піску, лише прикривши їх зверху невеликим шаром зерна, які й показав послу Аліатта. Аліатт вважав марною облогу міста з таким великим запасом продовольства і відступив. Оскільки Біас був суддею, то йому придумали й відповідну смерть. За легендою, виголосивши на суді захисну промову, він поклав голову на груди своєму онукові. Коли закінчилася промова захисника протилежної сторони, а суддя ухвалив рішення, то виявилося, що Біас уже мертвий. Вважається, що Біас був автором збірки віршів про Іонію і про те, як їй краще досягти процвітання. 

Найвідоміший епізод із його життя стався, коли перси підкорили Прієну, і жителі, залишаючи місто, забирали із собою все своє майно, тоді як Біас не взяв нічого. На запитання, чому він нічого не бере, Біас відповів, вказавши палицею на своє чоло: «Все своє ношу із собою» (ця фраза, відома також у латинській версії Omnia mea mecum porto, стала крилатою). Давньогрецький поет Гіппонакт згадує Біаса у приказці «Сильніший, ніж прієнець Біас у суперечці». Геракліт позитивно відгукувався про Біаса, відома така згадка: «Був у Прієні Біас, син Тевтама, в якому більше користі, ніж в інших».

Із власних «мудростей» Біаса нам відомі такі: (1) Більшість людей дурні. (2) Слід подивитись на себе в дзеркало, сказав він, і якщо маєш прекрасний вигляд – прекрасно і вчиняй, а якщо огидно – то виправляй природний недолік порядністю. (3) Берись за діло без поспіху, а почавши – доводь до кінця. (4) Не базікай: промахнешся – пошкодуєш. (5) Не будь ні дурнем, ні злиднем. (6) Нерозсудливості не схвалюй. (7) Розсудливість – люби. (8) Про богів кажи, що вони існують. (9) Розумій, що робиш. (10) Слухай якнабільше. (11) Говори доречно. (12) Будучи бідним багатому не докоряй, хіба що багато заборгував.  (13) Негідника за багатство не вихваляй. (14) Бери переконанням, а не силою. (15) Причиною будь-якої удачі вважай богів, а не себе. (16) Набувай: в молодості – добробут, в старості – мудрість. (17) Набуваєш: справами – пам’ять про себе, належною мірою – обережність, характером – шляхетність, працею – терпіння, страхом – благочестя, багатством – дружбу, словом – переконання, мовчанням – пристойність, рішенням – справедливість, дерзанням – мужність, діянням – владу, славою – верховенство.

І знову ми бачимо типовий консерватизм, подібний до того, що бачили у висловах Солона. Заклики бути обережним та обачним у поведінці, смиренним, аскетичним, і більше мовчати. У цьому, мабуть, полягає особлива мудрість, на тлі балакучих риторів і софістів із майбутніх поколінь. Біас, щоправда, йде ще далі Солона і вимагає зневажати народ, за це його і хвалив філософ Геракліт (та й фраза «Більшість людей дурні» стала його коронною і найзнаменитішою). Але на цій збірці сентенцій справа не закінчується. Діоген Лаертій наводить нам ще декілька цікавих історій про Біаса. Наприклад, одного разу він плив на кораблі серед нечестивих людей; вибухнула буря, і вони стали волати до богів. «Тихіше! – крикнув Біас, – щоб боги не почули, що ви тут!». Один нечестивець став його питати, що таке доброчестя, – Біас промовчав. Той запитав, чому він мовчить. «Тому, що ти питаєш не про своє діло», – відповів Біас.

Були в нього, щоправда, і деякі хороші моменти, про які теж розповідає Лаертій: сила людині дається від природи, уміння говорити на благо вітчизни – від душі й розуміння, а статки – у багатьох від примхи долі. Він говорив, що нещасний той, хто неспроможний витримати нещастя; що тільки хвора душа може линути до химерного і бути глухою до чужої біди. На запитання, що важко, він відповів: «Гідно витримати зміну на гірше». Щоправда, і це здебільшого «стоїчні» сентенції, і теж суто правоконсервативна тематика.

Піттак

Останній у класичній четвірці це Піттак з Мітилени (651-569), якого ми вже зустрічали в історії про «Дев’ять ліриків», як особистого ворога консервативного поета Алкея, і міського тирана. Звідси можна зробити висновок, що цей «мудрець» має відрізнятися від усіх інших у помірно прогресивний бік. Разом з Алкеєм і його братами Піттак звільнив рідне місто Мітилену від тирана Меланхра, але незабаром владу захопив Мірсил, а Піттак і Алкей були у вигнанні. До якогось моменту вони були друзями та союзниками, аристократами, які боролися проти тиранії. Але незабаром, після низки невдалих спроб захопити владу в місті, Піттак перейшов на бік Мірсила, тоді як Алкей залишився ворогом тирана, і оголосив ще й Піттака своїм особистим ворогом. Нарешті, Мірсил помер: «Настав час: пий, через силу пий! – писав у зв’язку з цим Алкей. – Нехай п’яний нап’ється кожен: загинув Мірсил!». Однак влада над Мітиленою перейшла до Піттака, і він де-факто став новим тираном. 

Унаслідок вдалого керівництва Піттака над мітиленянами під час війни з Афінами, коли він, накинувши сітку на ватажка супротивників олімпійського переможця Фрінона, вбив його, мешканці призначили його есимнетом (з грец., «виборний правитель»). Отримавши владу, Піттак придушив заворушення і задля попередження їх на майбутнє переглянув закони, особливо кримінальні. За свідченням Діогена Лаертія, правління його тривало з 579 до 569 року до н.е., а потім, навівши лад у державі, він склав із себе повноваження, і жив ще десять років. Як мудрець і законодавець, Піттак шанувався у греків нарівні з Солоном і Лікургом. За деякими твердженнями, був учителем Ферекіда Сіроського. Його набір «мудростей» виглядає так:

(1) Знай міру. (2) Про те, що маєш намір робити, не розповідай: не вийде – засміють. (3) Покладайся на друзів. (4) Що обурює тебе в ближньому, того не роби сам. (5) Бідолаху не свари: на те є гнів богів. (6) Довірену тобі заставу поверни. (7) Якщо ближні завдали тобі маленького збитку – стерпи. (8) Друга не знеславлюй і ворога не вихваляй: нерозважливо це. (9) Що страшно дізнатися? – майбутнє, що безпечно? – минуле. (10) Що надійно? – земля, що ненадійно? – море. (11) Що ненаситне? – користолюбство. (12) Володій своїм. (13) Плекай благочестя, виховання, самовладання, розсудливість, правдивість, вірність, досвідченість, спритність, товариськість, старанність, хазяйновитість, майстерність.

Лаертій до цього ще додає: половину землі, яку йому дарували жителі міста, він повернув і присвятив богам, а для себе залишив лише малу частину і сказав «Половина – більша за ціле!». Відмовився від грошей царя Креза, сказав, що в нього і так удвічі більше, ніж хотілося б. Його найзнаменитіший вислів: «Важко бути хорошим». Цей вислів пізніше використовуватиме поет Симонід. Перемоги, казав він, мають бути безкровними. Серед його сентенцій Лаертій згадує такі: «з неминучістю і боги не сперечаються», «людину виявляє влада». На запитання, що найкраще, він відповів: «Добре робити, те, що робиш». На запитання Креза, яка влада найсильніша, – «Та, що вирізана на дереві», тобто закони. Один фокеєць сказав, що потрібно відшукати слушну людину: «Якщо шукати з пристрастю, то такого й не знайти», – сказав Піттак. Коли один коваль убив сина Піттака, і того привели на особистий суд до батька, він відпустив убивцю зі словами: «Краще пробачити, ніж покаятися». Приблизно те саме говорив Геракліт, що коли Піттаку до рук потрапив Алкей, його відпустили зі словами: «краще пробачити, ніж помститися».

Цей набір справді відрізняється від попередніх у кращий бік, тут більше особистого інтересу та корисливості, більше милосердя та прийняття недосконалих людей, визнання важливості верховенства права. Хоча й тут вдосталь похвали поміркованості, релігійності, стоїчного терпіння і навіть присутнє порівняння морського та сухопутного життя, на користь останнього. Але все це також може бути банальним повторенням сентенцій Гесіода. Дійсно, деякі з цих цитат буквально вирізані з книжки «Роботи і дні». У такому разі Піттака можна вважати ще одним систематизатором грецьких релігійних текстів, щоправда, по лінії практичної етики. Ну і не варто забувати, що, попри відмінності в кращий бік, Піттак усе-таки був спадковим аристократом і в юності товаришував з Алкеєм, безумовно, це мало позначатися на його поглядах і в старості.

Сім мудреців, зображені в Нюрнберзькій хроніці.

Ситуативні мудреці

Перші чотири мудреці чудово проілюстрували загальну картину того, що з себе представляє «мудрість». У найбільш канонічному списку слідом за ними йдуть такі діячі, як Клеобул, Періандр (або рідше Місон) і Хілон. Як і Піттак, мудрець Клеобул із Лінда (прибл. 600-530) був у своєму рідному місті тираном. Цікаво, що жителі Родосу за своїм походженням були дорійцями (тобто родичами спартанців), але зовсім не такими консервативними. Саме дорійське походження було причиною того, що Клеобул вів свій родовід від Геракла. Результатом військових походів Клеобула стало завоювання Лікії. Про нього також говорили, що в Єгипті він вивчав філософію, чим додатково підкреслюється його висока освіченість. Бувши правителем Лінда протягом цілих 40 років, Клеобул оновив знаменитий храм Афіни Ліндійської та побудував водогін, який забезпечував місто водою аж до Середньовіччя (частина водогону використовується й досі). При цьому Лінд займав панівне місце в економіці Родосу, з VI століття до н.е. розпочавши карбувати власну монету із зображенням лева за фінікійським зразком.

Активно поширювався культ Афіни Ліндійської в родоських колоніях (відомо, що навіть цар Єгипту Амасіс II надсилав їй дари). Зростання економіки родоських міст-держав призвело до їхнього об’єднання в релігійно-політичний союз, що дістав назву Дорійського Гексаполіса (Шестиграддя). Крім Лінда, до союзу увійшли міста Яліс, Камір, Кос, Кнід і Галікарнас. Процвітання союзу припинилося з перським завоюванням Іонії в VI-V століттях до н.е. Після невдалої облоги Лінда перським полководцем Датісом 491 року до н.е. Родосу вдалося відстояти свою незалежність від Перської імперії, але роль Лінда поступово знижувалася, аж доки остаточно не зійшла нанівець 408 року, із заснуванням міста Родос. Тож ми бачимо, що Клеобул був успішним управлінцем, навіть успішнішим за Піттака чи Солона. Але, що особливо вирізняє його з-поміж сучасників, Клеобул виступав за навчання та просвітництво жінок, зокрема й тому, що з дітей мав лише доньку, поетесу Клеобуліну, відому своїми загадками, написаними гекзаметром. Через цю поетесу він мав прямий зв’язок із філософом Фалесом Мілетським, оскільки в різних пізньоантичних версіях миготіли згадки про їхні близькі стосунки. Плутарх каже, що в юності вона була «супутницею» Фалеса, хоча, за словами Діогена Лаертія, вона була його матір’ю. Плутарх також писав, що Фалес характеризував її як жінку з розумом державного діяча. У будь-якому разі, її можна вважати близько пов’язаною з традицією «мілетської школи». Клеобул і сам вважається автором численних віршів, пісень, шарад і загадок, зокрема тих, що дійшли до нас. Наведемо один приклад загадки: «Є на світі батько, дванадцять синів йому служать; кожен з них народив доньок двічі по тридцять: чорні сестри та білі сестри, одна з одною не схожі; всі помирають одна за одною, і все ж безсмертні». Відповідь: рік.

Йому приписують такі «мудрості»: (1) Міра понад усе. (2) Батька слід поважати. (3) Будь здоровий і тілом і душею. (4) Будь допитливим, а не багатослівним, (5) Краще бути вченим, ніж неуком. (6) Будь стриманий на язик. (7) Чесноті – свій, пороку – чужий. (8) До несправедливості стався з ненавистю, про благочестя дбай. (9) Співгромадянам радь найкраще. (10) Задоволення приборкуй. (11) Силоміць не роби нічого. (12) Дітей виховуй. (13) Удачі молись. (14) Сварки примирюй. (15) Ворога народу вважай супостатом. (16) З дружиною не сварись, і не лестись при чужих: перше – ознака дурості, інше – божевілля. (17) За вином слуг не карай, інакше вони вирішать, що ти чиниш беззаконня п’яним. (18) Бери дружину з рівних, бо, якщо візьмеш із тих, хто знатніший за тебе, придбаєш не родичів, а панів. (19) Насмішкам гострослова не смійся, інакше станеш ненависним тому, на кого вони спрямовані. (20) В достатку не чванься, в нужді не принижуйсь.

Загалом сентенції Клеобула не особливо відрізняються від того, що залишив нам Солон, подекуди вони навіть жорсткі (як, наприклад, про ворога народу), щоправда, він проповідує все ж таки миролюбність та певну рівність усіх людей. Відомо, що один із віршів Клеобула критикував Симонід, і робив це з погляду релігії, засуджуючи Клеобула за недостатню благочестивість.

Періандр

Ще одним вкрай успішним тираном став Періандр із Коринфа (прибл. 665-587), другий коринфський тиран із династії Кіпселідів. За сорок років правління (стільки ж, як і в Клеобула) розширив владу Коринфа як на материку, так і на островах Егейського та Іонічного морів (такі ж самі військові успіхи, як у Клеобула). Удосконалення корабельного волока через Коринфський перешийок призвело до значного збільшення суми митних зборів. Це дало змогу Періандру не лише реалізувати численні будівельні проєкти, збудувати потужний флот та утримувати армію, а й скасувати податки для простого народу (такі самі соціо-культурні успіхи, як у Клеобула). У внутрішніх справах діяльність Періандра мала антиаристократичну спрямованість. Політика Періандра передбачала постійні пошуки роботи для народу. Людина, що сидить без діла на ринковій площі, підлягала покаранню. Щоб утримати сільське населення поза містом Періандр заборонив работоргівлю. Таким чином селяни були змушені самі обробляти свої поля, і в них не залишалося часу на заняття політикою. Ці заходи можна розцінювати і як турботу Періандра про незаможних громадян. В умовах обмеження работоргівлі вони завжди могли знайти роботу. Періандр підтримував дипломатичні відносини з віддаленими містами та країнами, зокрема з Єгиптом, розташованими в Малій Азії Мілетом і Лідією. Зближення Коринфа з Мілетом було взаємовигідним. Коринфські купці отримували доступ до внутрішніх районів Малої Азії, а мілетяни – до полісів Великої Греції. Особливий характер мали взаємини Коринфа з Лідією. Лідійські царі з династії Мермнадів частину своїх багатств зберігали в скарбницях Коринфа. Попри зовнішньополітичні успіхи, особистість Періандра викликала суперечливі почуття у його підданих. Антипатія з боку аристократії, яку Періандр усунув від влади, була зрозумілою. 

Простому народу не подобалися заборони на проведення зборів і обмеження пересувань, які запровадив Періандр для запобігання змовам. З ім’ям коринфського тирана пов’язані численні легенди. Найвідоміша описує дану у формі алегорії (зривання найвищого колосся) пораду мілетського тирана Фрасібула (того самого, друга Фалеса) знищувати видатних громадян для того, щоб встановити надійний державний лад. Враховуючи, що «найкращими людьми» завжди називали аристократію, то в такому рішенні немає нічого особливого. У рамках класової боротьби, це було типовим рішенням правителя, який опирався на групи з простих ремісників. Здебільшого ставлення стародавніх греків було вкрай негативним, особливо завдяки письменникам, прихильним до аристократії (Арістотель, Плутарх і т.п.), Періандра свідомо демонізували. Проте, всупереч байкам, він також вважався і шанованим «мудрецем», тож не можна сказати, що стародавні греки ставилися до нього однозначно негативно.

Згідно із цими байками, Періандр вбив свою дружину у гніві, вдаривши її, вагітну, з ноги, або ж кинувши в неї лавку, і все через те, що повірив наклепам своїх наложниць, яких згодом спалив живцем. За іншими байками він вчиняв багато різних жорстоких дій, страчував, катував, залякував тощо, доходило до того, що його звинувачували в інцесті з матір’ю, від якого він нібито отримував величезну насолоду, а жорстоким став, коли це розкрилося. І йому нібито було так соромно, що він такий ось моральний виродок, що бажав бути похованим у могилі, місця якої ніхто б не знав, для чого в старості видавав себе за іншу людину, і навмисне натрапив на власних слуг, яким наказав до цього вбити першого зустрічного. 

Періандру приписують авторство сентенцій, яких сумарно, згідно з Діогеном Лаертієм, в античності налічували близько двох тисяч. З «мудростей» Періандра до нас дійшли такі: (1) Старанність – усе. (2) Що прекрасне? – спокій. (3) Що небезпечно? – необачність. (4) Нечесний прибуток викриває безчесну натуру. (5) Демократія краща за тиранію. (6) Задоволення смертні, чесноти безсмертні. (7) В удачі будь поміркований, у біді – розсудливий. (8) Краще померти в злиднях, ніж жити в нужді. (9) Стань гідним своїх батьків. (10) При житті нехай тебе хвалять, а по смерті – благословляють. (11) З друзями будь одним і тим самим і в удачі, і в біді. (12) Дав слово – тримай: порушити – підло. (13) Таємниці не розголошуй. (14) Сварися з таким розрахунком, щоб скоро стати другом. (15) Люби закони старі, а страви свіжі. (16) Не тільки карай тих, хто згрішив, але й зупиняй, тих, що мають намір. (17) Невдачі приховуй, щоб не радувати ворогів. Лаертій наводить ще такі висловлювання: Хто хоче правити спокійно, нехай охороняє себе не списами, а спільною любов’ю. На запитання, чому він залишається тираном, він відповів: «Тому що небезпечне і зречення, небезпечне і повалення». 

У фольклорних оповіданнях мудрий Періандр знаходить вихід із найскладніших ситуацій. Одна з таких новел дійшла до сучасників у викладі Геродота. Відомий співак Аріон плив з Італії до Греції. Моряки вирішили вбити і пограбувати заможного пасажира. Аріон був змушений стрибнути в море, де його врятував дельфін. Після порятунку Аріон опинився у володіннях Періандра. Коринфському тирану було складно повірити в такий дивовижний порятунок. Тоді він наказав тримати співака в окремому приміщенні під вартою. Коли в Коринф прибув корабель, на якому подорожував Аріон, Періандр викликав до себе моряків. Між іншим, він запитав у них про долю відомого поета. Ті відповіли, що той залишився в Італії. Тоді Періандр наказав привести Аріона. Вражені моряки були змушені визнати свій злочин.

Місон

Через ненависть до Періандра деякі мислителі вважали за помилку, що він значиться серед мудреців, тож Платон, наприклад, замінив цю жахливу людину на маловідомого «мудреця» на ім’я Місон із Хени (прибл. 730-650). Його батьківщина, маленьке село десь на Криті або в землях спартанців. Його батько нібито був тираном, але син не пішов шляхом батька. Життя своє прожив тихо і непримітно в селі. Розповідають, ніби мудрець Анахарсіс (про якого йдеться нижче) якось приїхав до Місона по пораду і знайшов його посеред літа, коли він прилаштовував руків’я до плуга. Анахарсіс сказав: «Але ж час нині не орний, Місоне!» – «Тим більше треба готуватися до ріллі», – відповів Місон. Загалом, типовий образ мудрого селянина. Аристоксен у «Розрізнених нотатках» каже, що він був схожий на Тимона й Апеманта, тобто був людиноненависником. Так, у Лакедемоні бачили, як він сміявся, залишаючись наодинці із собою; а коли хтось несподівано з’явився перед ним і спитав, чому він сміється, коли навкруги нікого немає, він відповів: «Якраз тому». Він говорив, що треба досліджувати не вчинки за словами, а слова за вчинками, бо не вчинки заради слів, а слова заради вчинків (чим прямо виступив проти протилежної сентенції Періандра).

Хілон та Лікург

Ще одним консервативним спартанцем був мудрець Хілон (прибл. 600-520). Десь 556 року він став ефором і на цій посаді зумів значно посилити «ефорат» (головний орган влади аристократії в Спарті). Він помер глибоким старцем, вітаючи свого сина після його олімпійської перемоги в кулачному бою. Посмертну славу серед еллінів йому принесло пророцтво про острів Кіфер, розташований поруч із берегами Лаконії. Ознайомившись із тим, який він є, Хілон вигукнув: «Краще б йому не з’являтись або з’явившись, потонути!». Побоювання Хілона були далеко не безпідставними: пізніше, у Пелопоннеську війну, Нікій захопив цей острів і поставив там афінський гарнізон. З цього острова афіняни завдали спартанцям великої шкоди. Деякі дослідники вважають, що саме йому належать багато норм життєвого устрою Спарти, які приписують Лікургу (та сама поліційна держава, мілітаризована з ніг до голови, яка живе за принципами казарменого комунізму та автаркії на кшталт сучасної Північної Кореї).

Хоча вважається, що Хілон не був багатослівним, як і личить спартанцю. Йому належать елегійні вірші у двісті рядків, а також низка «мудростей»: (1) Пізнай самого себе. (2) Випиваючи, не базікай: промахнешся. (3) Не погрожуй вільним: не маєш на те права. (4) Не паплюж ближніх, а не то почуєш таке, від чого засмутишся. (5) На обіди друзів ходи повільно, а на біди – швидко. (6) Весілля справляй дешеве. (7) Померлого звеличуй. (8) Старшого поважай. (9) Ненавидь того, хто лізе в чужі справи. (10) Віддавай перевагу збитку замість ганебного прибутку: перше засмутить один раз, друге буде засмучувати постійно. (11) Над тим, хто потрапив у біду, не смійся. (12) Якщо в тебе крутий норов, проявляй спокій, щоб тебе радше поважали, ніж боялися. (13) Будь захисником своєї сім’ї. (14) Язик твій нехай не обганяє розуму. (15) Приборкуй гнів. (16) Ворожінню не заперечуй. (17) Не бажай неможливого. (18) В дорозі не поспішай. (19) І не махай рукою, бо від безумства це. (20) Корись законам. (21) Якщо тобі завдали збитку – змирись, якщо образили – помстись. (22) Щасливий тиран, який помре у себе вдома і своєю смертю.

Хілон буцімто особисто зустрічався з Езопом (автором байок) і ставив йому різні запитання. З огляду на зміст «мудростей» цих «сімох мудреців» зовсім не дивно, що в їхній компанії фігурує видатний майстер коломийок та анекдотів. Кажуть, на старості він зізнався, що не знає за собою жодного незаконного вчинку за життя, а вагається тільки в одному: коли судили його друга, він засудив його згідно із законом, але товариша свого переконав його виправдати; так він послужився і до закону, і до дружби.

«Періандр. Тиран Коринфу», П. Морельсе (1571—1638).

Малозначущі мудреці

Таких «мудреців», як Лін, Орфей, Епіменід, Акусілай, Ферекід, Піфагор, Лас, Епіхарм і Анаксагор, ми детально розглянули у відповідних розділах. Не розглянутими залишилися тільки п’ятеро: Анахарсіс, Арістодем, Леофант, Памфіл і Пісістрат. Про таких «мудреців», як Аристодем і Памфіл, сказати особливо нічого. Арістодем – це або батько Еврісфена і Прокла, родоначальників двох царських династій Спарти (Агіадів і Евріпонтидів відповідно). За однією версією міфу, він загинув напередодні вторгнення Гераклідів до Пелопоннесу, за іншою, брав участь у поході й став царем Лаконіки. Це суто міфологічний персонаж, а «мудрість» його, мабуть, у тому, що він спромігся заснувати Спарту. Або ж йшлося про царя Мессенії (яку Спарта завоювала, перетворивши її жителів на Ілотів). Але і цей Аристодем нічим не примітний, крім того, що спромігся завдати спартанцям поразки, після чого, для зміцнення армії, Лікург був змушений провести свої знамениті реформи. Памфіл також може бути персонажем давньогрецької міфології, якого було вбито у війні Гераклідів за Пелопоннес. Його ім’ям названо одну з філ Спарти. Також досить малозначущим був Леофант (прибл. 642-556), ефесець з іонійського міста Лебедос. Розповідали, що коли спалахнула війна між ефесцями та магнесійцями, Леофант, бажаючи перемоги ефесцям, запитав у незнайомця, звідки він. «З Ефеса», – відповів той. «Тоді волочи мене за ноги, – сказав Леофант, і залиш лежати на землі магнесійців. Та повідом своїм співгромадянам, щоб після перемоги поховали мене на цьому самому місці». Незнайомець повідомив співгромадянам про пророцтво Леофанта, і ефесці наступного ж дня напали на магнесійців і перемогли їх. Померлого мудреця поховали на тому самому місці й стали віддавати йому посмертні почесті.

Анахарсіс

На відміну від багатьох інших мудреців, Анахарсіс (прибл. 614-550) не був греком. Він був сином скіфського царя. Прибув до Афін за часів Солона, де зустрічався з самим Солоном і з іншим знатним скіфом Токсаром, який був відомий в Афінах як лікар і мудрець, пізніше подорожував іншими грецькими містами. Анахарсіс прославився як мудрець, філософ і прихильник поміркованості у всьому, його зараховували до семи мудреців і йому приписували багато розумних висловів і винаходів. Розповідали, що Анахарсіс завітав до будинку Солона і велів одному з рабів передати, що до господаря прийшов Анахарсіс, щоб його побачити і стати, якщо можна, його другом і гостем. Почувши таке, Солон велів рабу передати, що друзів зазвичай заводять у себе на батьківщині. Але Анархарсіс не розгубився і сказав, що Солон якраз у себе на батьківщині, то чому б йому не завести друга? І вражений цією винахідливістю, Солон впустив його і став йому найкращим другом. 

Відомо про десять «кінічних» листів Анахарсіса: до лідійського царя Креза (два), до афінян, Солону, тирану Гіппарху, Медоку, Аннону, царському сину, Терею – жорстокому правителеві Фракії, Фразилоху. Ці листи, що носять ім’я Анахарсіса, на думку вчених, датуються ІІІ-І ст. до н.е. і примикають до традиції, що ідеалізувала «природні», «варварські» народи, і була наповнена гострим соціальним змістом під впливом кінізму. За легендою, Анахарсіс винайшов якір, удосконалені гончарне коло та вітрило. Після повернення до Скіфії його, згідно з Геродотом, вбив власний брат за здійснення іноземного релігійного обряду, або просто вбитий скіфами за спроби просвітити скіфів «занепадницькими» звичаями іноземців.

Існує понад 50 висловів Анахарсіса на різні теми: роздуми про поведінку людей; про взаємовідносини між людьми; про захист власної гідності; про заздрощі; про значення мови; про мореплавство; про гімнастику; про політику та громадський устрій; про провину та шкідливість пияцтва і т. п. Виглядають вони так: (1) Лоза приносить три грона: гроно насолоди, гроно сп’яніння і гроно огиди. (2) Дивно, що в Елладі в змаганнях беруть участь люди вправні, а судять їх немайстерні. (3) Дивно, як це елліни видають закони проти зухвалості, а борців нагороджують за те, що вони б’ють один одного. (4) Олія – зілля божевілля, бо, намастившись, борці нападають один на одного, як божевільні. (5) Як можна забороняти брехню, а в крамницях брехати всім позаочі? (6) Ринок – це місце, навмисне призначене, щоб обманювати й обкрадати одне одного. 7. Приборкуй язик, утробу і статевий член. (7) Краще мати одного друга вартого уваги, ніж багато не вартих.

На запитання, як не стати п’яницею, він сказав: «Мати перед очима п’яницю в усьому неподобстві». На запитання, що в людині і добре, і погано одразу (див. Геракліт), він відповів: «Язик». На запитання, чи є у скіфів флейти, він відповів: «Немає навіть винограду». Афінянин докоряв йому, що він скіф; він відповів: «Мені ганьба моя батьківщина, а ти ганьба твоїй батьківщині». Хлопчику, який ображав його за вином, він сказав: «Якщо ти, хлопчику, змолоду не можеш винести дії вина, то в старості доведеться тобі носити воду». Окремо виокремлюються його сентенції про те, що немає нічого гіршого за морський спосіб життя (див. Піттак). Дізнавшись, що корабельні дошки завтовшки в чотири пальці, він сказав, що корабельники пливуть на чотири пальці від смерті. На запитання, кого більше, живих чи мертвих, він перепитав: «А ким рахувати тих, хто пливе?». На запитання, які кораблі безпечніші, він відповів: «Витягнуті на берег».

Пісістрат

Останнім у списку мудреців ми згадаємо афінського тирана Пісістрата (602-527 рр.). Між 565 і 560 роками до н.е. він командував афінськими військами в афінсько-мегарській війні та завдав мегарянам низку поразок. У політичному житті Пісістрат починав свою кар’єру в лавах прихильників Солона. Він був родичем Солона, і став тираном після того, як Солон відмовився від цієї ролі й відправився подорожувати. Оскільки Солон був супротивником тиранів, і жив у той самий час, що й Пісістрат, то неможливо було їх двох одночасно малювати «мудрецями», явно ж Пісістрат дурніший. Але ми знаємо, що все було далеко не так однозначно. 

У 560 році до н.е., після отримання від народу загону охоронців, вперше захопив Акрополь і став тираном. Однак аристократичні угруповання об’єдналися і спільними зусиллями вигнали тирана з Афін. Судячи з усього, Пісістрату дозволили залишитися в Бравроні, на території афінського поліса. Через деякий час між аристократичними угрупованнями, що скинули тирана, почалися чвари, і лідер одного з них звернувся по допомогу до Пісістрата. Він знову став тираном, але не зміг надовго утриматися при владі. Не чекаючи, поки його скинуть, пішов у вигнання. Під час десятирічного вигнання він проводив активну діяльність, що мала на меті повернення до влади. В 546 році до н.е. висадився в районі Марафона і незабаром зайняв Афіни, без втрат усунувши аристократичну опозицію. Пісістрат втретє й остаточно здобув тиранічну владу в Афінах. Пісістрат матеріально допомагав селянам, забезпечував заробіток міській бідноті, проводив протекціоністську політику щодо торгівельно-ремісничих верств і налагодив гарні стосунки з аристократами. Опираючись на ріст багатства Афін, він розпочав проводити активну зовнішню політику, метою якої було поширення впливу афінського поліса в усій Греції. При ньому в Афінах було введено низку нових культів і святкувань. Він прагнув зробити Афіни великим релігійним центром, що викликало ворожість Дельф (союзник Спарти й осередок консерватизму). 

За його правління до Афін запрошували видатних діячів культури, як-от поетів Івіка, Анакреонта і Симоніда (див. статтю про них), саме він запросив до царського двору Ономакрита з метою систематизації поезії Мусея і Гомера, за його правління у місті діяв Лас Герміонський (його зараховують також до мудреців). І в сукупності культурних, політичних та економічних досягнень неможливо сказати, що його правління було поганим. Воно було ворожим для аристократії, не більше (як і правління таких тиранів, як Піттак, Періандр, Клеобул і Фрасібул). Якщо вже говорити про тиранію Фрасибула з Мілета, то це саме при ньому виникла і розвинулася мілетська школа філософії. Критика тиранії в стародавній Греції була не більше, ніж гарною обгорткою, за якою ховався захист аристократичного устрою, нерівності громадян, патріархального консерватизму і домінування сільського господарства в економіці. Не дивно, що головним борцем проти тиранів у Греції стала Спарта. І нехай спартанець Хілон погрожував тиранам, що їм рідко вдається померти своєю смертю, але саме так Пісісістрат і помер 527 року до н.е. Тож цілком логічно, що такий відомий покровитель мистецтв, яким був Пісістрат, іноді фігурував серед «семи мудреців».

Tags:

, , , , , , ,
Главная » Філософія » Передфілософія: Сім мудреців