Переклад промови Макрона, виконаний за допомогою ШІ. Можливі незначні помилки.
Промова більш ніж відповідає ліво-ліберальному духові епікурейської філософської традиції.
Версія російською
Щиро дякую за ваш прийом — він, справді, заслуговує на повагу. Пані міністре, пані та панове парламентарі, панове префекти регіонів, пані та панове обрані, пані та панове, які стоять на вершині ієрархії. Я радий бути сьогодні серед вас. Я ніби чую ідеальний синтез усіх причин цієї радості. Спробую до них повернутися. Одна з них, без сумніву, полягає в тому, як ви щойно нагадали, — і це свого роду рідкість — що це перший раз, коли Президент Республіки відповідає на ваше запрошення і відвідує вас. І я щиро дякую вам за це, так само як і за слова, які ви щойно промовили.
Це, передусім, тому, що діалог між Республікою та франкмасонством — це, якщо можна так висловитися, розмова, відточена століттями боротьби, єдністю думки та внутрішньою близькістю, не позбавленою значення. Франкмасони, народження яких збігається з піднесенням духу Просвітництва, є його природними дітьми. І разом з ними, разом з вами, виникла республіканська ідея, до якої я ще повернуся. Ви, до того ж, нагадали про пріоритетність республіканського триптиха — вибору, зробленого згодом Президентом Республіки і викладеного в самому тексті: свобода, рівність, братерство.
- Свобода — це передусім публічне використання розуму, щоб утвердити тріумф науки і просувати поступ (прогрес) у суспільстві.
- Рівність — це, передусім, рівність прав, універсальна, спільна для всього людства. Це революційна рівність, проголошена в Декларації 1789 року.
- Братерство, звісно ж, — і це прекрасне слово звучить тут з особливим резонансом, я це розумію.
Адже франкмасонство певною мірою було майстернею Республіки — це історичний факт. Я нагадав про це перед вашими братами й сестрами з Великого Сходу Франції в листопаді 2023 року. Справді, протягом усього XIX століття ідея республіки передавалася і зберігалася в ложах, тоді як в інших місцях її переслідували, їй загрожували, з нею боролися. Вона вижила тому, що повсюдно піднімалися майстри й учні, щоб збудувати Республіку республіканців. Тож я знаю, що зайняти тут місце, в цій обстановці, в цьому лісі символів, якщо говорити поетичною мовою, — це викличе певні коментарі. Ви до цього звикли, це відчувається. Але я знаю, що тут ви не сплутаєте післямову з промовою, зверненою до загального. Саме це слово, цей заклик привів усіх вас сюди, до цього великого храму, і він звернений як до вашої видимої присутності, так і до символічної присутності тих, хто був до вас — якщо тільки вміти піднести погляд до світла.
Присутність П’єра Броссолетта — соціаліста і учасника Руху Опору, який віддав перевагу віддати життя, аніж зрадити товаришів, свою справу і свою честь. Він присвятив себе Франції, і його ім’я носить цей храм, у якому ми перебуваємо. Присутність Гюстава Мезюро — першого голови радикал-соціалістичної партії, в рамках якої були розроблені одні з найважливіших планів поступу в нашій французькій історії. Присутність цих постатей, які втілюють девіз Республіки — девіз, що є й вашим: свобода, рівність, братерство.
Свобода тут — це обличчя П’єра Сімона, лікаря і колишнього великого майстра вашої ложі, якого ви щойно згадали, і який зробив багато для просування свободи, особливо жіночої: спочатку за допомогою контрацепції, потім у справі легалізації абортів, у якій він діяв пліч-о-пліч із Симоною. Рівність — це обличчя братів-комунарів з ложі «Справедливість», які разом із Жюлем Валлесом втілювали це обіцяння рівності в самому серці Республіки: рівність між чоловіками, між статями, між соціальними становищами — рівність як знаряддя визволення від тираній, привілеїв, приписів і забобонів. А Братерство — це обличчя Юбера Жермена, останнього з нас, хто пішов, залишивши по собі палаючий погляд, у якому до самого кінця жила надія на людство. Братерство — це також обличчя Арно Бельтрама, любов до ближнього якого черпала своє джерело, якщо можна так сказати, у стількох духовних традиціях, у родинах думок і сподівань, що сформували в ньому таке піднесене уявлення про людину, що це привело його до самопожертви. Усі ці імена, які я перелічую серед інших, складають під склепіннями храму П’єра Броссолетта героїчне братерство французької fraternité. При згадці цих імен перед нами постають долі, цінності, історія побудови республіканської споруди, історія, що творилася і звідси — між цими колонами, серед світлих тіней, що їх населяють. Усі ці історії показують: Республіка у франкмасонстві не просто як удома — вона в себе вдома, в своєму осерді.
І до цих імен, можливо, ви дозволите мені додати ще одне — єретичне, якщо можна так висловитися, ім’я професора Шомона (прим. імовірно мається на увазі Шарль Шомон, але це не точно), тому що він був частиною пригоди Charlie Hebdo і Hara-Kiri, які були і залишаються місцями того самого французького духу — нашого французького духу, що проникає навіть під куполи крізь сміх, зухвалість і богохульство, оголюючи владу і проникаючи в суть. Ось перша причина моєї присутності тут, у цій великій ложі, яка, як мені здається, займає особливе місце серед інших послухів. Можливо, тому, що вона несе в собі той самий дух свободи, про який я говорив, бо що є свобода, як не справа така серйозна, що її слід довірити не лише серйозним людям, але й тим, хто здатен на іронію?
Хіба сам брат Монтеск’є, виступаючи під іменем «незбалансованих пастирів», не сміявся з себе самого, він — один із засновників масонства, великий законодавець усіх націй? І тому говорити перед вами, а через вас — перед усією нацією, стає ще більш необхідним, адже франкмасонство знаходиться на передовій тієї битви, яка має значення, якщо ми хочемо сформувати це століття на благо людства. Показово, що масони завжди були мішенню для конспірологів і мракобісів, які приписують їм вплив, тим самим, як не парадоксально, вшановуючи їх. Один із медіаресурсів нещодавно влаштував вам суд за спробу вплинути на дебати про кінець життя (прим. – йдеться про евтаназію), використовуючи при цьому іконографіку, забуту ще з часів Єгипту. І подібно до інших великих духовних родин, франкмасони взяли на себе обговорення цього фундаментального питання — кінця життя. І я кажу це тут: це добре.
Ви витратили на це багато часу, ви працювали, я це знаю, ґрунтовно і отримали в цьому орієнтири — і я хочу вас за це подякувати. Я також читаю все, що пишеться й говориться на цю тему, яка стосується кожного і кожної з нас. Але цю суперечку ніяк не можна звести до простої дилеми: за життя чи проти життя. Ніби з одного боку — маніфест, що жадає нашої смерті, а з іншого — просто покидання нас напризволяще. Ні. Ви правильно поставили питання — це питання ставлення до смерті, до страждання і до людської гідності до самої останньої секунди. І я боюся, що в деяких дебатах це розрізнення втрачається.
Складність у тому, щоби мислити хоча б у термінах найменшого зла. Іноді в конкретних ситуаціях не існує ані добра з одного боку, ані зла з іншого. Є просто шлях, який слід обрати в реальних умовах — наодинці того, хто стоїть перед рішенням, у присутності його родини та лікаря. Унікальний шлях, на якому в кожен момент поважається людина. І якщо франкмасони несуть у собі цю амбіцію — зробити людину володарем світу, вільним творцем свого життя, від народження до смерті, господарем свого тіла, тоді я, зі свого боку, лише вітатиму це.
Критика «Темного Просвітництва» Кертіса Ярвіна
Адже чим інтенсивнішою й піднесенішою буде ця суспільна дискусія для нації, тим більш просвітленим буде вибір французів, що веде до консенсусу. Але, говорячи про ці нападки на вас — вони ж ідуть не від мене. Вони просто належать до тієї ж логіки часу, коли відкрито проявляються пориви ненависті, антисемітська лють, лють алгоритмів. Через франкмасонство, по суті, вони атакують проєкт революції та емансипації, частиною якого ви є, поряд з іншими спільнотами. Сьогодні справді оформлюється проєкт, що виник у США, але прагне пустити коріння і в Європі, і у Франції. Це проєкт так званого «темного Просвітництва», що прагне стерти спадщину трьох століть людського поступу. Ці темні вогні хочуть протиставити людській свободі владу речей, замінити гідність народження ієрархією походження, протиставити загальному братерству — панування війн і хижацтва. Цей ідеологічний проєкт реальний, і він спрямований на владу, діючи через чоловіків і жінок. Він додається до всіх ворогів Просвітництва, які від самого зародження цього руху свідомості й знання протистояли йому.
Я думаю про ідеології ненависті, що прагнуть роз’єднати нас за ознаками походження, статі, релігії — і тим самим підривають самі основи республіканського мислення. Про тих, хто, свідомо чи ні, слідує цим ідеологіям, хто переходить до дій — піднімає руку, нападає, б’є, а іноді навіть убиває з огидних мотивів і на ґрунті ненависті. Тут, у цьому храмі, перед вами, які знають силу слова і покликані до гармонії, до якої ви прагнете, я хочу сказати про силу Республіки — про силу тих, хто на нас дивиться, і особливо — про силу нашої ідентичності.
Світськість — це свобода. На захист закону 1905 року.
З вами і серед вас я хотів би поговорити про те, що займатиме нас наприкінці цього року — про святкування 120-річчя закону про розділення (прим. — розділення церкви та держави) від 9 грудня 1905 року, і нагадати прості істини, які надто часто зникають із суспільного обговорення. Закон 1905 року — це не закон терпимості. Це закон свободи. Закон, який визнає і захищає свободу совісті, свободу віросповідання, але також і свободу не брати участі в жодному релігійному обряді; свободу вірити й не вірити, свободу молитися, філософствувати, свободу купола, свободу духу.
Закон 1905 року — це закон основних прав, і Республіка зобов’язана надати кожному можливість — за совістю — мислити й висловлювати свою думку в усіх сферах свого життя: у приватній — само собою, але й у публічній також. За однієї лише умови — що кожен повинен дотримуватися того самого обов’язку, який накладає на себе й Республіка: поважати й забезпечувати дотримання прав іншого, так само як і прав, які ми визнаємо за собою. Таким чином, ким би ви не були і в що б ви не вірили, кожен може пізнати себе в Республіці: у свободі, рівності й братерстві. Так ми залишаємося вірними уроку Арістіда Бріана: закон має захищати віру, але тільки доти, доки віра не вимагає від нас покори. І в цьому світському суспільному просторі ніхто не позначений, ніхто не прикований ні політичною, ні релігійною, ні соціальною, ні культурною ідентичністю. Це простір, де кожен визнає в іншому свого брата по Республіці.
Закон 1905 року в цьому відношенні завершує й доповнює Декларацію прав людини і громадянина. Братерство — це не ідентичність, це безкінечність. Шлях братерства — це найвірніший шлях до універсального. І я думаю, що тут, у цьому зібранні, де кожен із вас шукає свій шлях, ніхто в цьому не може справді сумніватися. Ось чому в цей рік, коли ми відзначаємо річницю закону про розділення 1905 року, як я вже просив керівників релігійних конфесій, я також прошу вас стати послами братерства. Так ми разом покажемо, що закон 1905 року — це не закон виключення, а закон об’єднання. Ваше послухання, якщо дозволите, вже дотримується цієї точки зору. Я знаю, що ви приймаєте до своїх лав і визнаєте за братів людей найрізноманітніших релігійних поглядів — католиків, протестантів, юдеїв, мусульман — а також вільнодумців, агностиків, атеїстів. Так само, як ви приймаєте в братерстві людей із різним політичним, соціальним, культурним походженням. Кожен із вас має шукати в братерстві свободу, рівність і універсальну гармонію, без яких неможливо претендувати на свободу. Посли доброї волі братерства — а отже, й світськості — я прошу вас скрізь повторювати без утоми й без страху, що єдине слово, яке поєднується зі словом «світськість», — це слово «свобода».
Так, світськість — це свобода, а свобода — це світськість. Вони невіддільні, нерозривні.
Поль Бріон, я прошу вас бути вірним навчанню Жореса. Цитую: «Закон про розділення — це не перемога однієї групи над іншими, а спільна справа й спільна гідність усіх республіканців». Насправді, Республіка не призначена для поділу суспільства, це не її завдання і не її покликання. І саме в цьому дусі ми повинні не лише вшановувати закон 1905 року, а й продовжувати втілювати його в життя. Будьмо уважні до тієї пастки, яку готують ті, хто хоче тлумачити закон 1905 року в ідентифікаційному ключі, під приводом світськості, з метою атакувати релігії віри — особливо начебто через їхню несумісність із цінностями Республіки. Таке тлумачення не може бути республіканським, тобто вірним універсалізму Просвітництва й духу 1789 року. І не менш небезпечні ті, хто хоче перетворити світськість на інструмент покаяння перед Республікою, ті, хто, засуджуючи надмірності 1793 року, атакують спадщину 1789-го. Закон про розділення захищає нас від усіх, хто хоче внести до Конституції приписи ідентичнісного характеру під приводом єдиного тлумачення минулого. Світська Франція — це природна донька Республіки. Плід цього абсолютного прагнення до свободи, такого по-французьки характерного. І ця вірність випереджає навіть ті режими, що існували до конституційного ладу.
У цьому храмі, у цьому домі свободи, я хочу це ствердити. Несіть цю амбіцію невпинно. Інші до вас, про кого я згадував, були послами братерства, несучи світськість на вугольнику. Вони були послами через дослідження, як і ви у своїх працях. Але вони були ними й у тому, що рішуче боролися за поступ людства. Вони були ними — з відкритим обличчям, на вулиці. По суті — не бійтеся нічого, окрім зречення. Не піддавайтеся жодному страху, жодному сорому, жодному спокусі самоусторонення. Будьте сторожами цього великого закону 1905 року, проти тих, хто хоче його стерти, віддати забуттю або спотворити.
Цей закон — це не просто столітній артефакт. Він був учора, він є сьогодні. І, більш ніж будь-коли, він належить завтрашньому дню, бо він пройнятий тією невгасимою силою, яка походить від чоловіків і жінок доброї волі — без жодних інших розрізнень. Крізь нитку вікової спадкоємності я кажу вам: республіканці живляться силою масонства. Тож давайте втілимо в життя те, що ми зобов’язані нести, нічого не плутаючи й нічого не приховуючи. І тоді Республіка житиме, а разом із нею — і сама істина. А понад те — будьте щодня свідомі тієї важливої ролі, яку ви відіграєте в нашій Республіці. Бо часи, в яких ми живемо, і які ми переживаємо просто зараз разом, — такі, що дедалі більше громадян і громадянок опиняються зануреними в інтимність, якої більше не існує, яка, якщо можна так сказати, розчахнута ударами соціальних мереж.
Інтимність, прошита алгоритмами, які думають за нас, формуючи наші уми. Вони ставлять нас обличчям до обличчя з потоком, що спалахує щохвилини — потоком насильства, без фрази, без слова, без мови — з жорстокістю образів і часом із бідністю змістів. І все це заважає йти шляхом осмислення, дискусії, розрізнення — заважає політичній інтимності. А будівництво спільного в наших суспільствах вимагає саме цього — щоб продовжити шлях, яким іде Республіка. І, на моє переконання, це шлях і самої французької нації — шлях поступу й боротьби. Ось, достоповажний великий майстре, що залишається вам — це душа. Я думаю, на цьому — все.