Історія починається на Сході
Греки вважали, що філософія та інші різновиди високої культури – прийшли з більш давнього та розвиненого Близького Сходу. Вважалось досить перспективним, якщо ти пов’язаний із чимось стародавнім, бо, як відомо – “раніше було краще” та ветеранів треба поважати. Причина цього не тільки в архаїчному світогляді “давнє значить краще”, але і в самій генеалогії грецької цивілізації. Походження філософії зі Сходу – не міфологема греків. Нам вже відомі приклади Єгипту та Вавилонії; але до цього часу в історичній науці немало розвитку та недооцінювали питання про значення Давньої Фінікії в генезисі грецької цивілізації.
Загальновідомо, що фінікійці раніше за греків монополізували мореплавання та почали колонізацію Заходу; так само, до речі, відбувалась фінікійська колонізація самої Греції. Ми також знаємо, що ці колонії, як і сама “метрополія” Фінікії – завжди знаходились на березі моря, та за своїм характером були торговими. Це стосується в однаковій мірі й греків, але фінікійці почали свою морську експансію набагато раніше. Окрім того, фінікійці також мали державний устрій “держава – місто” (до речі цей устрій на ранньому етапі розвитку мали міста Вавилонії, а деякий час Єгипту та ймовірно, взагалі у всьому світі), знову ж таки раніше за греків. Зважаючи на це, ми могли б констатувати, що їх вплив на греків не піддається сумніву; та як ми побачимо далі – він набагато глибший чим зазвичай вважається.
Через те, що все вищесказане вважається особливостями унікального розвитку Греції, на “фінікійському питанні” не дуже акцентують. Подібний погляд на розвиток Фінікії змушує нас дійти висновку, що причини грецьких успіхів дещо відрізняються від загальноприйнятих, інакше культурний прорив мав би відбутись не в Греції. Такий підхід виносить “за дужки” в нашому рівнянні все те, що збігається між двома регіонами; а це позбавляє нас більшої частини вже звичних та логічних пояснень. Тоді в нашому розслідуванні стосовно “феномену греків” ми втрачаємо слід та залишаємось з порожніми руками. Стане зовсім незрозуміло, як греки змогли зробити все те, чим досі живиться європейська культура.
Але ж можна піти іншим шляхом, та наполягти на тому, що причини успіху греків все-таки правильні. В такому випадку, фінікійці повинні були пройти такий самий шлях, який пізніше розпочнуть греки. Та якщо Фінікія мала багаті торговельно-морські поліси, мала алфавітну писемність – де ж її висока культура? Де її філософи? Чому ми знаємо про фінікійців так мало? Ми не будемо тут відповідати на ці питання, бо самі не знаємо остаточної відповіді на них; відомостей про фінікійців, як вже було сказано вище, дійсно дуже мало. Але якщо історичний механізм, на прикладі греків, справді працює – тоді він має працювати і на прикладі фінікійців. Або їх культура була, та просто не збереглася, або треба шукати інші пояснення, не стільки грецького дива, скільки фінікійського провалу.
Що нам відомо про Фінікію такого, що могло би хоч трохи допомогти нам пояснити її можливу стагнацію? Як мінімум, що навіть в епоху свого розквіту це були монархічні та олігархічні держави з великим майновим розшаруванням населення (тоді як відомо, що грецькі поліси навіть в олігархічних своїх версіях вже тяжіли до демократії, і є гіпотези, що такий політичний устрій сприяє розвитку культури). Важливою для пояснення невдачі фінікійців є ступінь їх близькості до стародавніх цивілізацій, які мали значний вплив на суспільне життя всього східного регіону. Така близькість скоріше гальмувала культурний розвиток, залишаючи фінікійцям мало простору для власних експериментів. Нам залишається тільки сподіватися на майбутні археологічні знахідки, на те, що знайдуться хоча б декілька справжніх фінікійських літературних творів. Згідно з даними, що у нас є сьогодні, ми не можемо про щось говорити напевно.
Та на нашу думку, все вказує на наявність у фінікійців досить розвиненої культури (хоча б через ймовірний вплив мінойського Криту), яка випередила Єгипет та Вавилонію, або хоча б не поступалася їм. Свідчень про цю культуру досить багато, і збережені вони в основному греками. Якщо ж шукати пояснення відносної відсталості фінікійців, то треба сказати, що всесвітня культура розвивається поступово, і окрім суто матеріальних факторів, культурні фактори також необхідні. Розвинені міські цивілізації з центральним водопостачанням та опаленням підлоги в оселях – були і за тисячу років до Фінікії, але тільки цього недостатньо, це добрий ґрунт для розвитку витонченої культури, але перш ніж пшениця стала такою, яку ми її знаємо сьогодні, пройшли століття селективного розвитку. Те саме стосується і літератури. Можливо Фінікія була дійсно передовим суспільством свого часу та дуже вплинула не греків, і без них Греція не змогла би зробити те, що зробила (і тоді Греція змушена була би стати своєрідною Фінікією вже для когось іншого). Та все це окремі питання, які ще необхідно буде вирішити у майбутньому.
В цій статті ми спробуємо відносно коротко охарактеризувати непрямі свідчення про зв’язок греків з фінікійцями, незалежно від того, наскільки саме розвиненою була культура фінікійців.
«Фінікійські» міфи
Найбільшу цікавість для нас представляють легендарні персонажі, яких грецька міфологія пов’язувала зі своїм походженням. Власна історія, релігія та міфологія Фінікії – справа другорядна, враховуючи їх фрагментарність та відсутність фіксованого зв’язку з греками. Греки мали власний погляд на стосунки з фінікійцями. Все починається з того, що бог моря Посейдон зійшовся із жінкою на ім’я Лівія (таку назву раніше носила Африка, тому Лівія може виступати як міфічний образ материка). Ця жінка була дочкою царя Єгипту на ім’я Епаф (який і сам був сином Зевса від Іо). Отже, як це завжди і буває, жінка залишається з божественними дітьми наодинці, а бог на те й бог, що покидає їх, та продовжує займатись своїми справами. Від цього “шлюбу” народилось двоє дітей: Агенор та Бел. Обидва мали власні царські володіння, тож Агенор став царем Тиру та Сідону (найбільших міст фінікійців), і таким чином фінікійців змальовують, як “онуків єгиптян та дітей Африки”, якщо буквально вважати фінікійців дітьми свого першого царя. А його брат Бел заміщує на посаді свого діда, та стає царем Єгипту. Міф загалом – суцільне посилання на єгипетське походження Фінікії, та, як наслідок, вже й самої Греції. В самого Агенора було багато дітей, але для грецької міфології найбільш важливими були Кадм та Європа.
Та одного разу Зевсові, який добре відомий своєю хтивістю в більшості міфів, дуже сподобалась Європа, а тому він перетворився на бика, викрав Європу та зійшовся з нею на острові Крит. Там вона і залишилась жити далі, ставши матір’ю відомих героїв та правителів: Міноса, Радаманта та Сарпедона. В цілому її доля склалася непогано, адже на ній одружився цар Криту, а оскільки дітей від цього шлюбу не було, то наступними правителями острова стали нащадки Зевса та Європи. Однак фінікійські родичі навіть не здогадувались про це, тому занепокоєний Агенор відправив на пошуки дочки чотирьох її братів, заборонивши їм повертатись додому без сестри:
Брати, так її й не знайшли, але в процесі пошуків встигли об’їхати всю Грецію.
Після невдалих пошуків, старший із синів Агенора, фінікієць Кадм, змушений був поселитись в Греції. Важливість фігури Кадма для греків неможливо переоцінити. Легенда приписує саме йому заснування міста Фіви в Беотії (де також вшановувалась Європа). З появою Кадма греки пов’язували становлення мідного віку, а також він вважався винахідником еллінського письма (історичний факт, греки успадкували від фінікійців алфавіт). Пливши зі Сходу до Греції він зупинився на острові Санторіні (Тера або Фіра) та залишив тут декількох своїх товаришів. Пізніше на цей острів прибув Терас (Фір), на честь якого він і був названий. Цей острів відомий і в сьогоденні, як місце де збереглося найбільше пам’яток мінойської цивілізації. Саме на Тері археологи знайшли найдавніші грецькі письмена (XVIII ст. до н.е.). У своїх мандрівках Кадм також навідував Родос, де фіксується значний вплив фінікійської колонізації, аби принести жертву Афіні Ліндії. “Араби, що переправилися з Кадмом”, оселились на острові Евбея, що теж є цікавим, адже це той самий острів з якого розпочнеться історія вже власної грецької колонізації, місце де розташовані відомі торгові поліси Халкіда та Еретрія. Як відомо, в сприйнятті античних авторів, араби були вправними торгівцями, чи не головними постачальниками східних прянощів, та семітськими родичами для євреїв та фінікійців. Тож, навіть початок власної торгівельно-колоніальної експансії греки пов’язують з прибуттям Кадма.
Також у 2003 році було знайдено листа царя держави Аххіяви (напевно Мікенської держави) до хетського царя Хаттусілі ІІІ (бл. 1250 р. до н.е.). Цей грецький цар згадує, що донька його предка Кадма вийшла заміж за царя держави Ассува та деякі острови перейшли під контроль Аххіяви. Цар хетів у відповідь стверджував, що острови належали йому. Цікаво, що цей конфлікт за малоазійське узбережжя, формально розпочатий через шлюбне питання, хронологічно співпадає з Троянською війною. Але нас більше цікавить, що ахейці вели своє походження від Кадма, тобто від фінікійця.
Упевнившись в тому, що Європу вже не знайти, не тільки один Кадм, але і його брати теж осіли в різних регіонах Греції та заснували там інші царські династії.
- Перший серед братів (Фасос) оселився у Фракії, заснував там місто Фасос на однойменному острові (історично доведений факт колонізації цього району, неподалік – фінікійська колонія Абдери).
- Інший брат Кадма, Фенікс – засновник “Фінікії” (об’єднаного фінікійського царства, можливо і Карфагену); за іншою версією відправився до Африки та залишився там, через що африканців називали пунійцями (міфологічне пояснення колонізації Карфагену).
- Кілік, наслідуючи свого брата Фасоса, назвав підкорену ним територію Кілікією. За версією пізньоантичного філософа Евгемера (який любив “раціоналізувати” міфи), це правитель Кілікії, якого здолав цар Зевс. Іноді його дітьми називають Фасоса та Фіву (посилання на Фіви?).
Отже, є брат та сестра, обидва фінікійці, та обидва мають велике значення для генеалогії греків. Кадм – предок ахейських царів, а Фіви одне зі найбільш значущих міст стародавнього світу. Європа – цариця Криту, матір першого із могутніх “грецьких” царів. Мінойці та мікенці, як нам відомо з історії, конфліктували; але в сприйнятті “пізніх” греків це була майже одна культура, їх власне величне минуле, та обидві культури виявляються пов’язаними із Фінікією.
Для узагальнення контексту окремо розглянемо “лінію Європи”, тобто друге покоління видатних фінікійців на території Греції. Одним із синів Зевса та Європи був прославлений своєю справедливістю Радамант, згідно з однією із легенд саме він подарував критянам закони. Вважається, що він убив свого брата Міноса, за що його вигнали з держави. Бувши у вигнанні, Радамант оселився в Окалії (Беотія, що біля Фів, не дуже схоже на випадковість) та одружився там з Алкменою, матір’ю Геракла (на той момент вже вдовою Амфітріона). Оскільки ім’я Радаманта стало прозивним, в якості суворого судді як такого, то не дивно, що після його смерті, в нагороду за взірцеву справедливість, його було поставлено на один щабель з Міносом та Еаком. Так він став суддею в загробному світі; а за іншою версією – на “Островах блаженних” (о. Зміїний) разом з титаном Кроносом. Його настанови викладені в поемі Гесіода “Труди та дні” (до слова, Гесіод походив із Беотії, що збільшує вірогідність фінікійського коріння). Пізня елліністична раціоналізація міфів наголошувала, що був історичний, древній цар Радамант, який вперше об’єднав міста Криту та цивілізував їх, встановив закони, стверджуючи, що отримує їх від Зевса. А Мінос, що правив пізніше, лише наслідував йому.
Історія з матір’ю Геракла також не випадкова, адже царі Спарти вважали його своїм предком, та навіть рядові спартанці вважали, що своїми законами вони зобов’язані Криту (тут ми спостерігаємо тріаду Крит-Спарта-Фіви). Згодом археологи знайшли на Криті записані закони, щоправда вже не мінойського періоду – але і вони виявилися схожими на спартанські. Навіть філософ Платон писав, що його вчитель Сократ називав ці закони найкращими, а Спарту та Крит в цьому питанні ставив на один щабель. Так що можливо це не випадковість, що спартанці принципово не бажали будувати стіни для свого міста, адже подібна відмова від стін відома на прикладі крито-мінойської цивілізації.
Хоча Радамант дав критянам закони, найвідоміший із синів Європи не він, а цар Мінос – засновник мінойської цивілізації та її всеосяжної “таласократії” (морської гегемонії, що згодом буде у Самоса та Афін). Мінос вигнав карійців із Кікладських островів та вивів туди колонії, де зробив правителями своїх синів, а також зумів захопити Мегару (неподалік від Афін) та поширив свою владу на грецький материк. Коли його син Андрогей був убитий в Афінах, Мінос змусив афінського царя Егея платити данину, по 7 юнаків та 7 дівчат кожного року, або кожні дев’ять років. Вважалось, що цих полонених віддавали на поживу Мінотавру, який жив у лабіринті. Так тривало доти, доки герой Тесей (син царя Егея) не вбив Мінотавра. Пізніше археологія підтвердила, що палаци критян будувались із плануванням, що нагадує лабіринти; і мало того, що релігійним символом у них був Бик, так ще залишилися сліди ритуального канібалізму над дітьми.
Згодом правнук Європи та внук Міноса – Ідоменей, стане одним із головних союзників Агамемнона та Менелая у війні проти Трої та побудує одну із найбільших флотилій. Виходить, ще в часи Трої – Крит є однією із могутніх частин Греції. Але всі царські династії відносять себе до фінікійців та згідно з міфологією саме фінікійці показали критянам принадність державного устрою, встановили закони (те благо за яке греки пізніше називали “мудрецями” навіть посередніх дурнів) та грецький алфавіт цілком свідомо греки зводили до фінікійців.
Фінікійська предфілософія
Отже, сама грецька міфологія змальовує картину значного впливу Фінікії. Але це лише міфологія. У Діогена Лаертського ми можемо знайти також згадку про те, що філософія могла, в теорії, виникнути набагато раніше на Сході. Він сам щоправда так не вважає, бо відчуває типове презирство до варварів; але про існування східного вчення, яке було давніше за грецьке (та не гідного імені філософії, мабуть) – він все ж таки розповідає, та сам цим відомостям цілком довіряє. Отже, загальна картина, яку вимальовує Діоген, приблизно така:
«… у персів – маги, а у вавилонян та асиріян – халдеї, в індійців – гімнософісти, у кельтів та галів – так звані друїди та семнофеї (про це пише Арістотель [ймовірно його учень] у своїй книзі «Про магію» та Сотіон у XXIII книзі «Спадкоємств»); фінікійцем був Ох, фракійцем – Замолксіс, лівійцем – Атлант».
Ми почнемо з конкретних імен, в першу чергу з фінікійського мудреця. Мох Сідонський (Мохос, Охос) – древній філософ із фінікійського Сідону, який жив наприкінці II тисячоліття до н.е. Точний час життя Моха невідомий, хоча грецькі автори визначають його “епохою Троянської війни”, що скоріш за все є синонімом “сивої давнини”. Безперечним є визнання Моха найстаршим із фінікійських мудреців.
Мох був астрономом та істориком, так само, як і представники грецької школи в Мілеті, але найбільш відомий він як “фісіолог”, тобто як дослідник природи речей (головна тема всіх ранніх грецьких філософів). Мох сформулював власну концепцію створення світу, згідно з якою “першостихіями” були Ефір та Повітря. Він також вважав, що подібно мові, яка складається з літер, також і світ складається із неподільних частинок, таким чином він став “батьком” атомістичної теорії, яка згодом буде опрацьована в різних версіях Піфагором та Демокрітом.
Окрім цих досягнень, Мох вважається засновником філософської школи – першої в його часи, до якої входили Халкол й Дарда, згадувані у Біблії. З представниками школи Моха, за свідченням пізньоантичного філософа Ямвліха, спілкувався і Піфагор. А це означає, що вона існувала одночасно зі школою в Мілеті. Звісно, якщо все це не просто суцільна модернізація пізньоантичних авторів, що також дуже ймовірно.
Моха згадують у своїх творах Страбон, Йосип Флавій, Секст Емпірик, Діоген Лаертський, Татіан, Євсевій Кесарійський та словник “Суда”; тобто це не поодиноке згадування, хоча всі вони швидше за все належать стоїку Посідонію, який вперше згадав фінікійця з доступних нам джерел; а зробив він це, мабуть, тому, що сам Посідоній родом походив із того ж Сідону.
З Фінікією також пов’язаний і лівієць Атлант – не титан, а перший цар Атлантиди. Він був сином Посейдона та смертної жінки Клеїто. Подібні версії зустрічаються в роботах Євсевія та Діодора; у цих звітах батьком Атланта був Уран, а матір’ю – Гайя. Його дідусем був Еліум «цар Фінікії» (цим іменем у фінікійців іменувався Всевишній Бог), який жив у Біблі зі своєю дружиною Берут (одна з іпостасей Баала). Тут Атлант був вихований своєю сестрою Базилією (легендарна перша королева Атлантиди). Більшість відомостей про мислительну традицію фінікійців дійшло через текст стародавнього фінікійського автора з Бейрута на ім’я Санхуніатон, який жив, за словами Євсевія, «коли Семіраміда була царицею Ассирії».
З Фінікією пов’язаний також “лівієць” Атлант – не титан, а перший цар Атлантиди. Він був сином Посейдона та смертної жінки Клейто. Подібні версії зустрічаються у творах Євсевія та Діодора; у цих творах батьком Атланта був Уран, а матір’ю – Гайя. Вже на прикладі Кадма ми знаємо, що його бабусею була Лівія. Але це ще не все. Згідно сучасних трактувань міфу про Атлантиду, найбільш ймовірною причиною падіння Мінойської цивілізації вважається виверження вулкану Санторіні (Тера), яке спричинило цунамі та сильну екологічну катастрофу в регіоні. Тому часто вважають, что сама мінойська цивілізація була “Атлантидою”. Хоча також можна вважати, що сам острів Тера був окремим мінойським царством. Саме тут знайдені найбільш цінні археологічні артефакти на рахунок мінойської культури, це мав бути один з найрозвинутіших центрів мінойців. Тому можливо, що “цар Атлантиди” означає те саме, що “правитель Тери”. І тоді Атлант виявиться черговим фінікійським царем в нашому регіоні.
Тай самі міфи натякають на це. Його дідом був Еліум “цар Фінікії” (до речі, таким іменем у фінікійців називався Всевишній Бог), який жив у Біблі зі своєю дружиною Берут (іпостась бога Баала). Тут Атлант виховувався своєю родичкою, Базилією (за іншою версією міфів, саме вона була першою королевою Атлантиди).
Більшість відомостей про мислительську традицію фінікійців ми отримали із тексту давнього фінікійського автора із Бейрута, на ім’я Санхуніатон, який жив по словах Євсевія, “коли Семираміда була царицею Ассирії”.
У трьох книгах він виклав основні положення фінікійської релігії, які черпав із колон священних храмів ще до того, як жерці наступних епох піддали їх нарузі. Зміст його робіт було перекладено на грецьку мову Філоном Біблським в “Історії Фінікії”, фрагменти з якої наводить церковний історик Євсевій у своїй “Хроніці”. Зокрема Євсевій посилається на Сінхуніатона на підтвердження того, що більшість язичницьких богів базувались на реальних історичних фігурах. Виходить, що вже у ті часи фінікійські історики займались раціоналістичними трактуваннями міфів.
Згідно Санхуніатона всі титани, включно з Кроносом – родом із Фінікії, до того ж вони самі її заснували. Це співвідноситься із грецькими повір’ями про війну богів та титанів, та виходить цікаве пояснення міфу, де боги (греки) – діти титанів (фінікійців), проти яких вони повстали та перемогли у боротьбі (може бути ілюстрацією конфліктів за колонії?). Для нас важливо, що цей фінікійський письменник творив до появи грецької філософії, і якщо його твори можуть допомогти виявити атомізм Моха (а це теоретично можливо) – тоді грецька філософія багато втратить у своїй самобутності, від атомістики до так званого евгемеризму. Хоча завжди ми можемо піддати сумніву оригінальність текстів Санхуніатона та всіх свідчень про Моха та вгледіти в них модернізацію епохи еллінізму.
“Фінікійці новоприбулі в Елладу з Кадмом, поселились на цій землі та принесли еллінам багато наук та мистецтв, а також письменність, раніше як мені здається їм еллінам невідому”.
(с) Геродот
Окрім фінікійців, Діоген Лаертський згадує мудреця Замолксіса – головне божество фракійського культу. Цей персонаж особливо цікавий з точки зору генези піфагорійської філософії. Найбільш характерні елементи культу Замолксіса (“вчення про щасливе загробне життя, набуття безсмертя душі, бенкети на честь сходження бога в підземний світ на його воскресіння через чотири роки) наближають його до грецьких містерій. Саме із Фракії походять грецькі культи Діоніса, пов’язані із елевсинськими містеріями, що розповсюджені серед консервативних сільських землепашців і які вплинули на філософію Піфагора. На думку Страбона, Замолксіс навіть був рабом Піфагора у якого він мав змогу навчатись “деяким небесним наукам”. Також вважалось, що Замолксіс (як і Піфагор) мандрував до Єгипту, що в ті часи був відомим як країна магів та дізнався про “деякі речі” у єгиптян. Повернувшись на батьківщину, Замолксісу вдалося переконати правителя, щоб той зробив його своїм радником (як і піфагорейці переконували своїх правителів в Італії), оскільки він мав дар передавати волю богів. Спочатку Замолксіс був жрецем найбільш шанованого у даків бога, але згодом домігся аби його самого вважали за бога (що також нагадує Піфагора).
В діалозі «Хармід», Сократ замальовує свою зустріч зі знахарем «фракійського правителя Замолксіса, який володіє майстерністю наділяти безсмертям», і повідомляє:
«Цей фракійський лікар розповів про те, чого навчився у свого правителя, який був богом. Замолксіс, сказав лікар, навчає, що не слід лікувати очі не вилікувавши голову, а голову – не звернувши уваги на тіло, а тіло – не очистивши душу. Тому, сказав фракійський лікар, засіб від багатьох хвороб невідомий грецьким цілителям, оскільки вони не звертають увагу на організм в цілому».
Навіть ця сентенція дуже схожа на філософію Піфагора та нагадує нам про піфагорейських медиків, таких як Алкмеон Кротонський.
Ми не будемо заглиблюватися у подробиці, але цілком зрозуміло, що Єгипет та Вавилон мали прямий вплив на Фінікію, яка сама впливала на Грецію. Вся рання грецька мудрість – лише повторює вже існуючу до неї століттями, чогось нового в ній немає. Тому перша світоглядна “революція” відбулась близько 900-700 рр. до н.е. у Вавилонії та Фінікії, а греки вже скористалися нею у готовому вигляді близько 650-600 рр., через того ж Фалеса. Усі грецькі історики майже одноголосно приписують винахід геометрії – єгипетським землемірам (звідси й Піфагорова мандрівка до Єгипту), і вони із самого початку розділили геометрію та теоретичну математику, а також окремо виділили астрономію.
Так математика приписувалась фінікійцям, а астрономія – халдеям (Вавилон). Пізні елліністичні історики вважали раціональнішим практичне походження всіх наук. Тому для них вже більш логічним виглядає розвиток астрономії саме фінікійцями, оскільки вони випередили всіх у мореплаванні настільки, що виходили в море навіть уночі, а для цього їм потрібна була розвинена астрономія (на відміну від материкового Вавилону). Якщо це все відповідає дійсності, то розвиток астрономії та математики (тут аргументували через необхідність ведення грошових підрахунків для торговців) має співпадати з розквітом фінікійської колонізації, а це приблизно 900 – 700 р. до н.е. До цього датування схиляє також ще один аргумент. Після македонською завоювання Персії – грецькі вчені отримали доступ до багатьох храмових архівів, що дозволило їм створити календар місячних та сонячних затемнень (те чим прославився Фалес Мілетський). Календар починає свій відлік близько 760 року, це пояснюється тим, що вавилоняни почали постійний облік тільки з цього часу, хоча насправді цим могли займатися набагато раніше. Фалес зробив своє передбачення затемнення в 585 році, через півтора століття. Також, саме Фалес вважався засновником грецької математики, а набагато пізніше вже в нього навчався юнак Піфагор.
Та найцікавіше навіть не це, а те що сама антична традиція вважала Фалеса – кровним фінікійцем, а Піфагора, що у нього навчався – нащадком фінікійських купців. Навіть іншого вчителя Піфагора – поета Ферекіда, вважали якщо не фінікійцем, то людиною “що отримала свою мудрість із таємних фінікійських книжок”. Як ми наголошували раніше, Фіви (Беотія) пишались своєю фінікійською міфологічною історією, наприклад, з Беотії походили поети Гесіод та Лін. І ось що, наприклад, про Ліна писав Діодор Сицилійський:
«Кажуть, що Лін першим з еллінів винайшов закони ритму та співу, а також вперше застосував для еллінської мови особливі письмена, принесені Кадмом із Фінікії, встановив назву та визначив зображення для кожного знаку. Ці письмена прийнято вважати фінікійськими, оскільки елліни запозичили їх у фінікійців… Лін досяг неабиякого успіху в поезії та мелодії, він мав багато учнів».
Залишки творів Ліна дуже добре лягають у культурний контекст Фалеса і Ферекіда, і навіть виходять за їхні рамки, стикаючись з філософією Парменіда. Інші легендарні герої-поети Орфей і Мусей, вважалися сучасниками Ліна (до речі, це приблизно 900-800 роки до н.е., саме коли розпочався культурний переворот фінікійців), і в них також знаходяться уривки, що вкрай нагадують філософію Парменіда (що сильно знецінює його новаторство). Як уже говорилося вище, навіть атомізм міг бути винайденим у Фінікії, правда для Демокріта це не велика трагедія, бо до нього атомізм фактично проповідував Піфагор. Але як і у випадку з Мохом Сідонським — все це можна, за бажання, спокійно заперечувати, вбачаючи тут пізньоантичні вставки та модернізацію.
Залишки творів Ліна добре співвідносяться із культурним контекстом Фалеса та Ферекіда, навіть виходять за їх рамки, тяготіючи до філософії Парменіда. Інші герої-поети Орфей та Мусей, вважались сучасниками Ліна (приблизно 900-800 роки до н.е., якраз тоді, коли розпочалась культурна “революція” у фінікійців), і в них є уривки творів, що також нагадують філософію Парменіда (що вже знецінює його новаторство). Звертаючи увагу на вищезгадане, навіть атомізм міг бути винайдений в Фінікії, правда для Демокріта це не дуже велика трагедія, бо до нього атомізм фактично проповідував Піфагор. Але, як і у випадку із Мохом Сідонським – це все за бажанням можна заперечувати, вбачаючи тут пізньоантичні вставки та модернізацію.
Інші східні впливи
Нам залишається тільки згадати деякі фрагменти Діогена Лаертського про філософію Єгипту, Персії та Індії, щоб закінчити наш короткий огляд предфілософії Сходу: “Гімнософісти та друїди загадково висловлювались, навчали поважати богів, не робити зла та вправлятися у мужності; гімнософісти зневажали навіть смерть, як свідчить Клітарх в XII книзі». На цьому прикладі гальської та індійської філософії ми не бачимо нічого особливого, крім натяку на важливість етики та можливо (але не факт), філософського вирішення проблеми смертності, що вважається досягненням раннього еллінізму. Також тут ми можемо побачити вже фактично стоїцизм у початковій формі. Та значно більше інформації Діоген надає про філософію Близького Сходу:
“Халдеї займались астрономією та передбаченнями. Маги проводили час у служінні богам, жертвоприношеннях та молитвах, вважаючи, що боги прислухаються тільки до них; розмірковували про сутність та походження богів, вважали за богів вогонь, землю та воду; заперечували зображення богів, особливо відмінності богів чоловічої та жіночої статі. Вони писали твори про справедливість; стверджували, що спалювати покійників на вогні – безбожно, а співмешкати із матір’ю або дочкою – не безбожно (так пише Сотіон в XXIII книзі); займались ворожінням, пророцтвами та стверджували, що боги являлись їм на власні очі, і взагалі повітря має багато видностей (містична теорія Демокріта), витікання чи здіймання яких помітно для пильного ока. Вони не носили золота та прикрас, одяг у них весь білий, ліжком їм була земля, їжею – овочі, сир та твердий хліб, ціпком – очерет; очеретом вони проколювали та підносили до рота шматки сиру під час їжі.
Чаклунством вони не займалися, як свідчить Арістотель в книзі “Про магію” та Діон в V книзі “Історії”; останній додає, що згідно з іменем, Зороастр був зіркопоклонником, і з цим згоден Гермодор. Арістотель в I книзі “Про філософію” вважає, що маги стародавніші за єгиптян, що вони визнають дві першооснови – доброго демона та злого демона, першого, на ім’я Зевс та Оромазд, а другого – Аїд та Аріман; із цим погоджуються Герміпп (в I книзі “Про магів”), Евдокс (в “Об’їзді Землі”) та Феопомп (у VIII книзі «Історії Філіппа»), при цьому останній додає, що згідно з вченням магів, люди повстануть із мертвих, стануть безсмертними й тільки на заклинаннях магів тримається існуючий світ; таке саме розповідає і Едем Родоський.
А Гекатей повідомляє, що самі боги, на їх думку, мали свій початок. Клеарх із Сол у книзі “Про виховання” вважає гімнософістів учнями магів, а інші відносять до магів навіть юдеїв”.
Тут дуже впадає в око, що греки на яких ми вказали вище, стверджують, що перська та індійська філософія має спільне походження (у ведичній релігії), та, як не дивно, вони вважають індійське відгалуження більш пізнім, або менш “ортодоксальним” з точки зору пра-індоіранської релігії. Не важко помітити, що вже цей один опис вартує більшого ніж те, що самі греки так піднесено розповідають про своїх “Сімох мудреців”, але перським “магам” не поступаються і єгипетські жерці.
“Єгиптяни у своїй філософії розмірковували про богів та про справедливість. Вони стверджували, що початком всього є речовина, із неї виділяли чотири стихії та в довершення з’являються всі можливі живі істоти. За богів вони вважають сонце та місяць, перше, на ім’я Осіріс, другий на, ім’я Ісіди, а натяками на них слугують жук, змій, шуліка та інші тварини (так каже Манефон у “Короткій природній історії” та Гекатей в I книзі “Про єгипетську філософію”), в честь яких єгиптяни створювали храми та ідолів, тому що образ бога їм був невідомий. Вони вважають, що світ кулястий, що він народжений і смертний; що зірки складаються з вогню, а вогонь цей, стримуючись, дає життя всьому, що є на землі; що місячне затемнення відбувається, тому, що місяць попадає в тінь землі; що душа переживає своє тіло та переселяється в інші; що дощ виходить із перетвореного повітря; ці та інші вчення про природу повідомляють нам Гекатей та Аристагор. А піклуючись про справедливість вони приймали закони та приписували їх Гермесу. Корисних для людей тварин вони вважають богами; кажуть також, що вони винайшли геометрію, астрономію та арифметику. Ось, що відомо про винайдення філософії”.
Отже, Лін, Гесіод, мілетські філософи, Ферекід та Піфагор – належали майже до однієї традиції, коріння якої частково знаходиться в Єгипті та Вавилонії, ящо ми довіримось доксографії. Згодом версія східного впливу знаходить все більше підтверджень та сподіваємось, що всі ці ниточки ще будуть обґрунтовані доказовими джерелами.
Що все це означає?
Щонайменше, вся рання грецька мудрість (т.зв. досократики) – тільки повторює вже століттями існуючу “філософію”, нічого нового майже не створюючи. Але, у будь-якому випадку, на захист греків можна сказати, що їх відсталість мінімальна. Оскільки від східних мудреців не залишилось імен, то фактично для нас нічого не змінилось; наші герої досі герої, просто ми їх позбавили титулу першовідкривачів.
Впадає в око й те, що виділяється з поміж інших Геракліт. Схід надто акцентував на Цілому, на Єдності; грецькі мудреці – також. Але Геракліт намітив концептуальний прорив (хоча в загальному сенсі розділяв концепцію Цілого), у такому випадку, реакція на нього з боку Парменіда – не більше ніж архаїчна спроба “повернення до свого коріння”. Окреме досягнення – ефект масштабу. Мудрість Близького Сходу та Греції – одна, але на Сході мудреці сприймали її цілісно, а в Греції цю єдину “мудрість” розділили на частини та культивували по різних “школах”. У результаті відбулася тотальна конкретизація, по суті, однакового матеріалу (Емпедокл, Анаксагор). Та коли всю цю гору доповнень намагались повернути до цілого, систематизувати – виникли енциклопедичні вчення (софісти, Демокріт, Арістотель), яких раніше не існувало. Схожа поява окремих шкіл та нових систем відбувається одночасно із греками в Індії та Китаю, але греки змогли піти далі за своїх конкурентів і цей феномен ще потребує пояснення.
Марність спроб піти далі у пізнанні фізичних та логічних теорій – призводить до того, що все зводиться до етики. Насправді, стає спірним питання першості греків у цій тематиці. Є свідчення, що цілком розроблені етичні системи могли існувати ще в часи досократиків, можливо і раніше (як приклад “повчання” часів Стародавнього Царства і т.д.). У великій мірі це питання залежить від датування книги Екклезіаста та книги Іова. В будь-якому випадку, “Східна етика” навіть у найбільш радикальному варіанті – консервативніша за елліністичну, тому греків можемо назвати новаторами і в цьому питанні.
Окрім того, саме розділення “цілої” мудрості на частини, та подальший погляд на “ціле” з боку частин – створює досить унікальну специфіку. Із формальної сторони, навіть вчення стоїків та епікурейців майже не відрізняються, а іноді співпадають дослівно. Але завдяки початковим точкам відліку “одне і теж” по своїй формі та предмету дослідження приводить до геть різних світоглядів. Така розроблена деталізація відмінностей не могла бути доступною філософам в досократичну епоху.
Загальна картина ранньої грецької філософії дуже змінюється. Вона дуже змінюється навіть, якщо ми будемо розглядати історію грецької філософії відірваної від загальносвітового контексту. Та про це ми спробуємо розповісти в наступних статтях.