Автор тексту: Friedrich Hohenstaufen
Стаття входить до циклу «Утопічний соціалізм і комунізм: авторитети для Маркса».
Решту авторських статей можна прочитати тут
Після Прудона і сенсимоністів наступний на черзі, з черговою передмовою від Волгіна, кооперативний утопіст Роберт Оуен. Як ви розумієте, я вирішив на хвилі свіжого погляду оцінити всіх найбільших соціалістичних авторів XIX століття. Це допоможе мені в майбутній роботі з Марксом, але до того ж повернуло мені інтерес до продовження роботи над книжкою з історії комуністичної думки. Найімовірніше (не припиняючи роботи над Контом і позитивізмом загалом), я знову повернуся до роботи над книжкою і викладатиму сюди розділ за розділом у міру їхньої остаточної готовності. Короткий підсумок змісту цієї статті можна прочитати за цим посиланням.
Судячи з передмови, активна фаза руху луддитів почалася в 1811–12 роках, а до великого повстання дійшло лише 1819 року. Однак Оуен розпочав свій проєкт гуманної фабрики в Нью-Ланарку ще 1800 року, задовго до всього цього. У цей час Наполеона ще навіть не було короновано імператором, революція у Франції сталася порівняно недавно, а до зрілої форми індустріалізації ще рости й рости. Така «передчасність» появи Оуена (як і Фур’є та Сен-Сімона), звісно, трохи дивує, дуже швидка реакція на зміни. Оуен, до речі, народився 1771 року (на 2 роки молодший за Гумбольдта, на 1 рік старший за Фур’є і на 11 років молодший за Сен-Сімона), у родині торговця середнього достатку. Уже в 20 років він став директором фабрики, а в 29 запустив той самий проєкт у Нью-Ланарку (а чого досяг ти?). Загалом, щоб досягти гармонії праці й капіталу, Оуен поліпшив постачання робітників товарами споживання, створив зразкову школу для дітей, ясла, дитячий садок, лікарняну касу, а також скоротив робочий день до 10,75 години. Виявилося, що його фабрика не поступалася іншим за прибутковістю (на відміну від провалу послідовників Сен-Сімона), і тому він швидко прославився.
Але інші фабриканти не поспішали переймати досвід, і тому Оуен вирішив посилити тиск уже шляхом звернення до держави. 1815 року він виступив за порівняно слабку гуманізацію фабричного законодавства, але навіть ті косметичні пропозиції наштовхнулися на величезний опір. У ще більш послабленому вигляді закон про обмеження дитячої праці все ж було ухвалено аж 1819 року. У доповідях 1817 року Оуен намагався довести, що одна безробітна людина обходиться державі дорожче, ніж можуть становити витрати на її працевлаштування в спеціальні комуни для безробітних. До 1820 року це переростає в ідею про те, що комуни мають стати базовою формою організації виробництва, а вже як наслідок — і всього суспільства в масштабах планети. Щоб довести працездатність своїх ідей, 1824 року Оуен вирушає до Америки, де створив комуністичну колонію «New Harmony», на створення якої витратив більшу частину свого капіталу. На відміну від «гуманної» буржуазної фабрики в Нью-Ланарку, цей проєкт комунізму, як не дивно, повністю провалився. 1829 року Оуен повернувся до Англії (саме в цей час у Франції з’являється «Виклад…», а Конт завершує розпочатий 1826 року «Курс позитивної філософії»).
Оуен повернувся з Америки вже у віці 58 років. І поки Оуена не було вдома, Англія встигла ще дужче індустріалізуватися й змінитися. Зокрема й під впливом його діяльності англійці дістали змогу створювати легальні профспілки, а також виник цілком автономний кооперативний рух. Старий Оуен одразу береться продовжувати свою пропаганду в кооперативних і просвітницьких організаціях, тим паче що він уже мав певну репутацію, тож його появу в англійському кооперативному русі лише вітали. У 1832 році, коли сен-симонізм уже доживав останні місяці, Оуен видає журнал «Криза», що пропагує ідеї кооперації та мінових базарів для визволення від посередництва торговців, а вже в 1833-34 роках він веде агітацію за об’єднання робітничих організацій в єдиний національний союз. І він же власноруч намагається створювати мінові базари та «Союз виробництва». Але кооперативний рух був лише засобом для досягнення значно грандіознішої мети суспільного перетворення, і коли він зрозумів, що кооператори не прагнуть змінювати світ, то відокремився від їхнього руху й знову почав пропагувати ідеї загального перетворення. З 1834 по 1858 роки, від 63 до 87 років, він видавав низку журналів, випустив кілька книжок і безліч брошур, читав лекції, виголошував промови, проповідуючи переваги «нового морального світу», і що далі, то більше оуеністський рух набував суто сектантського характеру.
Основні положення свого вчення Оуен сформулював уже до 1820 року, а подальші події, побудова комуни та участь у кооперативному русі лише трохи уточнили способи реалізації ідеї, але не саму основну задумку. Ще у своєму першому значному творі, «Про утворення людського характеру» (1813), він стверджує, що страждання суспільства зумовлені «помилками наших предків», неуцтвом правителів і керованих. Ось головне джерело зла, а розум і знання — головне джерело щастя. Від дитинства нас оточують 4 шари неуцтва, помилки релігійні, станові, партійні й національні. Чим простіше джерело, тим це гірше. Найгірший вплив має релігія. Тому треба знищити духовенство — джерело зла й тупості. Розумна система буде заснована на принципах природного права, а не людських писаних законів. Закони створено лише для того, щоб тримати народи в неуцтві та злиднях. У цьому плані Оуен нагадує софіста Антифонта, і навіть більше, ніж той, схильний до анархізму. Можна подумати, що це руссоїзм, але ні, оскільки для Оуена золотий вік не в минулому, а в майбутньому, і прогрес він цілком визнає. Саме тому досі люди не звільнилися від неуцтва: це тривалий еволюційний процес, кульмінація якого настає лише тепер. І все завдяки прогресу науки, яка визволяє нас від забобонів і хибних уявлень про світ. Ось як цей звернений у майбутнє руссоїзм описує Волгін:
Первісний стан він характеризує як життя в кочових ордах; у цей період люди більш-менш щасливі щастям тваринного життя. Потім настає мисливсько-скотарська стадія, від якої людство переходить до землеробства, коли пасовищ починає бракувати для прогодування зрослого населення. Оскільки ніхто не хотів обробляти землю, не будучи впевненим у міцності свого володіння нею, то відбувся наче мовчазний договір, що визнавав право на землю за тими, хто вкладав свою працю в її обробіток. Так, на думку Оуена, виникла приватна власність. В оцінці значення приватної власності в цей початковий період у Оуена є певні коливання. Іноді він заявляє, що приватна власність на землю — плід насильства й несправедливості. Іноді він схильний визнати, що для певного часу приватна власність була корисною. Як би там не було, згодом вона розвинулася в штучне право, якому були принесені в жертву природні права людини. Історичні проблеми загалом мало цікавлять Оуена. Свій аналіз суспільного «хаосу» він починає з відносин, що склалися в Англії після промислової революції.
Оуен робив величезну ставку на виховання і просував просвітницький концепт впливу середовища на формування характеру. Він виступив проти концепції про вільну волю і вибір людини щодо того, як їй розвиватися. Середовище впливає настільки, що повністю детермінує вибір. Отже, вади суспільства — це результат поганого середовища, і треба змінити це середовище, щоб не розвивалися вади. За здорового політико-економічного устрою буде й здорове суспільство. Ключ до змін він, щоправда, вбачає не в соціалістичній революції, а в просвітництві. Радянська критика бачить у цьому суперечність, замкнене коло, де для зміни ідей потрібна зміна базису, але для зміни базису потрібна зміна ідей. Та, строго кажучи, виховання в школах або навіть просто стихійне через «гуртки» — це теж частина середовища. У цьому немає суперечності, якби тільки Оуенові вдалося зробити своє вчення масово поширюваним. Суперечність тут радше в тому, що за відсутності вільної волі Оуенові вдалося діяти всупереч детермінантам.
Головний тезис Оуена: «Що найкраще для родини людства, те найкраще й для кожного окремого її члена». Гармонія інтересів особистості й суспільства досягається шляхом від цілого до частин. На цьому він будує свою «науку» про суспільство, тобто по суті соціологію. Подібно до Сен-Сімона і Фур’є, він переконаний, що вона стане «наукою наук», відкриє нову еру в історії людства. Оуен має намір знайти істинну форму природного закону, найкращу форму організації суспільства на віки вічні.
Оуен прямо вказує, що головна причина зла в сучасному йому суспільстві — впровадження машин. Щоправда, він, із спробою статистичного викладу (сумнівного, але все ж), намагався оцінити зростання продуктивності й дійшов висновку, що за останні років 50 продуктивність усієї країни зросла в 12 разів. Тому Оуен не зовсім ворог машин: він погоджується, що отримувати більше продукту за рахунок менших витрат праці — це благо. Проблема в способі застосування машин на користь невеликої меншості населення. Оуен описує конкуренцію між робітниками й машинами, окреслює механізм зубожіння та пропонує три варіанти виходу:
- Відмовитися від машин;
- Довести «зайвих» робітників до вимирання;
- Створити трудові комуни для безробітних, де машини допомагатимуть праці, а не замінюватимуть її.
Вибір очевидний. Та й узагалі, у переказі Волгіна виходить, що Оуен навіть радикальний у своєму комунізмі: «Якщо мета людства — щастя, то не можна вигадати гіршої системи для досягнення омріяної мети, ніж та, що існує нині в усіх народів світу. Панівні в ній індивідуалізм і конкуренція суперечать природі. Для «божественного закону» людина — не індивідуальність, а член великої єдності. Принцип особистої зацікавленості віджив своє. Суспільство йде до анархії, і його неможливо врятувати на основі особистої зацікавленості, бо цей принцип і є коренем усіх лих і поганих пристрастей. Суспільне зло зростатиме, доки одна людина живе відокремлено від іншої». Головна причина теперішнього стану — приватна власність. І тому ключове завдання полягає в її ліквідації. У хворому суспільстві хворої форми набуває і традиційна форма сім’ї. Тому Оуен навіть змальовує Трійцю Зол: релігія, приватна власність і шлюб. Тут, безперечно, і Прудон, і сенсимоністи влаштували б істерику та звинуватили б Оуена в розбещеності.
Ще одне джерело індивідуалізму й себелюбства — гроші. Окрім моральної шкоди, вони також спотворюють реальну цінність речей у світі й призводять до того, що ми хибно розподіляємо вироблені продукти. В принципі, Оуен навіть готовий допустити, що одна лише реформа розподілу благ змогла б розв’язати більшість проблем злиденності. Саме завдяки грошам, і зокрема торговим спекулянтам, розподіл відбувається у спотвореному вигляді. Експлуатація робітника, на думку Оуена, значною мірою зав’язана саме на цю помилку в реальній цінності блага, пов’язану з грошима як штучною мірою. Робітник має право на повний продукт своєї праці. Користуючись штучним мірилом цінності, підприємці оплачують робітникам не повну вартість їхньої праці. Від грошей пора відмовитися, а штучне мірило цінності треба замінити на природне, і таким може бути лише людська праця. Тому Оуен запроваджує поняття середньої людської праці, а одиницею виміру робить час праці. За 8 годин праці отримуєш 8 «годинних» — начебто все просто. Тут навіть залишається місце для оплати такої самої праці підприємців за тією ж ставкою й можливість збереження капіталізму як форми виробничих відносин, просто з урівнялівкою в розподілі. Хоча мета Оуена, звісно, не в цьому, а в перетворенні самих відносин на основі трудових комун.
Показово, що вже не вперше я натрапляю в тексті утопістів на порівняння їхньої організації суспільства майбутнього з організацією армії. Вони регулярно наводять армію як приклад того, чого людина може досягти в плані ефективності винищення одне одного, і на контрасті пропонують таку саму ефективність у справі творення. Зрозуміло, що це гарний риторичний прийом і гра зі смислами, але все ж виходить, що головним взірцем для наслідування стає армія. Не можна сказати, що це зовсім нічого не означає. Головним ворогом суспільства регулярно постає «анархія», і оскільки армія виявляється прикладом, то не дивно, що нам пропонують як цінність «порядок».
Основна клітинка ідеального суспільства — невелика трудова громада, яку Оуен називає «молекулою суспільства» (отже, треба думати, людина — це атом?). У різних творах розмір цієї громади варіюється, але вона, очевидно, не має перевищувати 10000 осіб, як заповідали ще давні греки для своїх демократій, що стало мемом, який відтворював той самий Руссо. Простіше кажучи, жодних міст, лише децентралізація ПГТ. Хоча я не говорив про це в попередніх прикладах, але напівсільське життя було ідеалом переважної більшості соціалістів і комуністів, зокрема навіть Енгельса. Ця близькість до ідеалів аристократії є, зокрема, однією з причин консервативності соціалістів у морально-етичному плані, яку ми постійно спостерігаємо. У сучасному суспільстві трудящі різко поділені на дві групи: одні зайняті лише землеробством, інші — лише промисловістю. На думку Оуена, цей поділ віддаляє промислового працівника від природи й шкідливий як з економічних, так і з моральних міркувань. Знищуючи суперечність також між фізичною та розумовою працею, громада знищує й суперечність між містом і селом (див. вище), поєднуючи в собі позитивні риси міського та сільського життя.
Як і той самий Фур’є зі своїм фаланстером, Оуен описує свої майбутні комуни в найдрібніших деталях, аж до розташування корпусів будівель. Основна нерівність у громаді Оуена пов’язана з найприроднішою причиною — віком людини. Тому він поділяє суспільство на 9 «класів» за віком, і кожен клас має свої обов’язки. Само собою, чим старша людина, тим вона мудріша й шанованіша, а отже, має дедалі більше «політичних» можливостей у громаді. Чим молодша людина — тим більше треба працювати. Основну частину робочої сили становлять люди 20–25 років (молодші лише навчаються й готуються до виробництва, вивчаючи ремесла та науки разом). Люди 26+ років працюють уже не більш як 2 години, і чим далі, тим менше, зате мають багато адміністративних обов’язків. Отже, до сільської атмосфери треба додати ще «шануй старших» і «діди воювали». Типово патріархальні уявлення. Ну і якщо скоротити, то виховання дітей у нього постійно пов’язане з практикою на виробництві. Це цілком класичний захід у комуністичних ідеях, і навіть не скажеш, що поганий.
В утопії Оуена машини застосовуватимуться ширше, ніж будь-коли, що вже зовсім скоро приведе суспільство до шоколадних річок. За «незліченних багатств» громади нікому не доведеться відмовляти, кожен зможе отримати з громадського складу все, що йому потрібно. Та й ніхто не захоче брати більше, ніж потрібно. Але над чим глузує радянська критика, так це над позицією Оуена щодо сільського господарства. Загалом Оуен виявився розумнішим за радянську критику. Прогрес сільськогосподарського виробництва він пов’язує не з технічним розвитком, а з інтенсифікацією обробітку землі, із вкладенням у одиницю площі більшої кількості праці. Приклади латифундій, великих капіталістичних ферм і радянських колгоспів чудово довели слушність цієї думки. Як відомо, сільське господарство СРСР повністю провалилося і стало однією з важливих причин остаточного краху. З іншого боку, густонаселена Азія показала безліч прикладів слушності Оуена. Справді, чим менше в тебе землі, тим більше ти намагатимешся з неї отримати. І чим менші наділи, тим вищою буде підсумкова врожайність усієї країни загалом. З погляду врожайності це добра тактика, але з погляду прибутку — вигіднішою, звісно, є велика ферма. Але якщо загалом Оуен виявився розумнішим за радянського вченого, то в окремому випадку він усе ж таки смішний, бо пропонував збільшити кількість вкладеної праці, зокрема й тим, щоб відмовитися від плуга й перейти до лопат. Це потребуватиме більше людей у виробництві, а отже, також розв’яже проблему безробіття. Хоча, в принципі, це справді може дати непогану врожайність, але все одно дивно аж настільки відмовлятися від технологій у сільському господарстві.
Оуен рішуче виступає проти релігійної нетерпимості та сектантства, він ворог усіх сучасних йому релігій, але, попри це, пропонує свою власну релігію, очищену від усього ірраціонального. Релігію на основі природного (що постає як синонім божественного) закону і розуму. Він визнає щось подібне до Бога як незбагненне й всемогутнє творче начало всесвіту. Та й релігія йому все ж таки потрібна, з метою, що нагадує сен-симоністів, як певна скріплювальна сила. І все ж Оуен — послідовний прихильник свободи совісті, і ставлення до атеїстів має бути таким самим, як і до вірян будь-якої релігії. Справжній і основний зміст релігії, заявляє Оуен, становлять не фрази, формули й церемонії, а практика діяльної любові, активне сприяння щастю ближнього. Справжнє богослужіння — у невимовному почутті подиву й захвату, яке викликає в людині споглядання безмежності світу та його законів.
Щодо управління його майбутнім суспільством, то тут усе просто. Ми вже писали, що в основному все будується на поділі 9 класів за віком. Оуен зазначає, що за такої системи не буде «зла виборів і виборчих кампаній». Знову, як до цього Прудон, Конт і сен-симоністи, соціаліст виявляється ворогом демократії. І це при тому, що передовий рух робітників того часу (чартисти) робив загальне виборче право своїм першочерговим вимогам. Щоправда, варто зазначити, що це в ідеальній теорії, а на практиці, коли він будував свою комуну «Нова гармонія» в Америці, то в конституції громади керівництво було виборним. А одним із доказів того, чому демократія — це не вихід, для Оуена були якраз США, чи не найбільш демократична країна світу на той момент, але все так само страждала від криз, бідності тощо.
Оскільки в суспільстві майбутнього все буде чудово й природно, там не буде ні судів, ні в’язниць, ні воєн — просто за непотрібністю. Ідеться при цьому про окрему громаду. Уявлення Оуена полягає в тому, що його реформи стосуються лише окремих поселень, які цілком можуть існувати вже тепер, у меншості, а згодом їх ставатиме дедалі більше, аж поки новий тип громад не стане єдиним і загальним. Але річ у тім, що кожна громада цілком автономна, а ієрархія влади за віком у кожній громаді окрема. Це незліченна множина невеликих міст-держав. Чиста анархія в сучасному значенні цього слова. Кінцевий ідеал Оуена — вільна федерація самоврядних громад.
У цьому ідеальному суспільстві виростуть ідеальні люди, не в приклад нам теперішнім. Людина майбутнього перевершуватиме нас і розумово, і фізично, і морально. Це будуть прискіпливо раціональні люди, цілковито позбавлені егоїстичних звичок, серед яких найзлиденніший невдаха буде крутіший за нинішню еліту еліт. Дотепно, що, крім богословів і юристів, до списку людей, які приносять винятково шкоду, зараховано ще й лікарів; гадаю, він із радістю поповнив би рух проти щеплень.
Уже 1817 року Оуен був переконаний, що капіталізму кінець і переворот неминучий. Питання лише в тому, коли й як? Він навіть усвідомлює, що подальший розвиток теперішніх тенденцій загострює класову боротьбу. Але сам Оуен проти цього. Він вірить у гармонію інтересів усіх людей і вважає, що всі біди від неуцтва, від того, що люди різних класів не розуміють своїх реальних інтересів. Він постійно звертався до урядів різних країн із пропозицією прийняти його реформу, адже здійснити її за допомогою ресурсів держави було б найлегше. Якими б не були уряди, довго відмовлятися від того, що диктує розум, вони не зможуть. Вони мусять засвоїти істинну систему бодай задля власного порятунку, щоб уникнути загибелі, яка їм загрожує. Оуен вірив у те, що його принципи неминуче переможуть, аж до самої смерті.
Жодна з політичних форм за існуючої організації суспільства (ні деспотизм, ні обмежена монархія, ні республіка, ні демократія) не може забезпечити щастя народу. Можливість організувати трудові комуни, на його думку, не залежить від завоювання політичних прав чи загального голосування. Це залежить лише від нашого власного бажання та наявності засобів. Найпростіший шлях, як уже говорилося, — це допомога з боку держави. Почати можна з влаштування безробітних як першого етапу, що покаже реальність і дієвість його реформи. Оскільки безробітні — люди, виховані в поганих умовах, на початку їм буде потрібен жорсткий контроль, своєрідна трудова армія. Але потім вони стануть мислячими й раціональними людьми, і кожна така громада перетвориться на самоврядну клітинку ідеального суспільства. Жодної загрози для можновладців! Комуни створюються паралельно з теперішнім суспільством і подають такий чудовий приклад, що невдовзі навіть багатії захочуть жити в комуні. В одному зі своїх творів Оуен стверджує, що для перетворення суспільства в Європі та Америці потрібно лише 5 років, а в усьому світі — 10 років.
Варто зазначити, що хоча Оуен і продовжував діяльність аж до смерті 1858 року, після провалу його об’єднаних кооперативних і профспілкових організацій 1834-го популярність оуенізму практично зійшла нанівець: не відразу, але невпинно згасала. Якщо і Фур’є, і Сен-Сімон, і Оуен вийшли на арену близько 1800 року, то всі вони зійшли з неї близько 1832-го, і в цьому є якась цікава закономірність. І перш ніж перейти до цитування цікавих місць із самого Оуена, я б ще зазначив, що на тлі сен-сімонізму, Конта й Прудона він виглядає найадекватнішою людиною і більше, ніж Прудон, схожий на класичного анархіста. І тому дивно, що Оуена не вважають батьком анархії, а умовного Вільяма Ґодвіна, навпаки, вважають.
Вибрані фрагменти з творів Оуена
І що б ви думали? Відкрив першу-ліпшу промову з вибраних творів Оуена — і відразу бачу там ниття про те, що промисловість розбещує звичаї людей! Оуен наводить статистику, хвалить промисловий бум і, зокрема, вказує на те, що люди опиняються в приниженішому становищі, ніж раніше; по суті, говорить про появу пролетаріату. Але ця проблема стоїть нарівні або навіть на другому місці (це вже важко сказати) після занепаду звичаїв! І звичаї занепадають не лише через пролетаризацію та злидні (хоча й через це також), а через буржуазність, через зміну цінностей і збагачення суспільства загалом. Приблизно так само нитіли про занепад звичаїв у Римській імперії на тлі доброчесної Республіки, де кожен сенатор нібито сам руками обробляв землю. Черговий соціаліст виявляється відвертим консерватором. Дивовижні збіги.
«Широке поширення промисловості по всій країні створює в людей новий характер; оскільки ж цей характер формується на основі принципу, вкрай несприятливого для загального добробуту й щастя окремих людей, то це має спричиняти найприкріші й до того ж безсумнівно негативні явища, якщо тільки зазначену тенденцію не буде припинено за допомогою законодавчого втручання та керівництва. Промислова система вже настільки поширила свій вплив у всій Британській імперії, що вона спричиняє загальну серйозну зміну в характері маси населення. Цей процес і далі швидко розвивається, і мине небагато часу, перш ніж простий селянин, зайнятий сільським господарством, цілком утратить своє відносне благополуччя.
[…]
Набуття багатства й природне прагнення до його примноження, яке воно породжує, викликали любов до шкідливої по суті розкоші серед широкої групи людей, які ніколи раніше про неї не думали, і водночас породили схильність приносити в жертву цій пристрасті та накопиченню найкращі почуття людської природи.
[…]
Населення будь-якої країни виховується й формується основними умовами, що існують у ній, і характер нижчих верств населення Великої Британії нині формується головно умовами, створюваними ремеслами, промисловістю та торгівлею; керівним же принципом їх є прагнення до досягнення безпосереднього грошового прибутку, і перед ним поступаються інші міркування. Людей неухильно виховують у прагненні купувати дешево й продавати дорого, а для досягнення успіху в цьому мистецтві всі сторони мають навчитися прийомів обману; таким чином, у всіх групах населення, що беруть участь у зазначених видах діяльності, породжується умонастрій, згубний для відкритої, чесної щирості, без якої людина не може дати щастя іншим або сама ним скористатися.
[…]
Водночас [до промислової революції] людей зазвичай виховували під впливом землевласника в навичках, що створювали взаємний зв’язок інтересів між сторонами, завдяки чому навіть найприниженіший селянин розглядався звичайно як такий, що належить до шанованої родини й є її членом. За таких умов нижчі верстви населення користувалися не лише значним добробутом, а й мали навіть нерідко змогу займатися здоровим, розумним спортом і користуватися розвагами; внаслідок цього вони були сильно прив’язані до тих, від кого залежали; свою роботу вони виконували охоче, а взаємні добрі послуги пов’язували обидві сторони міцними узами, яким сприяє сама природа людини, схильної розглядати інших як друзів, що перебувають у дещо інших умовах, ніж вона сама. Слуга часто користувався міцнішим добробутом і більшими зручностями, ніж його хазяїн».
(с) Роберт Оуен — «Зауваження про вплив промислової системи» (1815)
А ось і фрагменти про внутрішній устрій комуни:
«Пропонується, щоб жінки були зайняті:
1. Доглядом за немовлятами й упорядкуванням житла.
2. Обробкою городів для постачання овочами громадської кухні.
3. Роботою в тих частинах різних виробництв, які доступні жінкам, причому вони не повинні там працювати більш як 4 або 5 годин на добу.
4. Шиттям одягу для мешканців поселень.
5. Почерговим наглядом за кухнею, їдальнею та дортуарами, а за наявності підготовки — наглядом за вихованням дітей у школах.
[…]
Із виховання суспільства на основі принципу взаємного роз’єднання людей постають найбільші лиха для людства. Запропоновані заходи приведуть до об’єднання людей у переслідуванні спільних цілей, що відповідають взаємній користі; водночас цей легко здійсненний план дасть змогу поступово усунути причини незгоди між людьми й створити однаковість у їхніх інтересах та обов’язках».
(с) Роберт Оуен — «Доповідь, подана комітетові асоціації для полегшення становища промислових і сільськогосподарських робітників» (1817)
Або ось іще один приклад того, як сільське життя обіцяє виправити звичаї суспільства.
«Питання: Якими міркуваннями ви керуєтеся, коли рекомендуєте об’єднати людські сили?
Відповідь: Я керуюся знанням тих найбільших переваг, які кожна людина здобуде з цих заходів, якщо перестане прагнути до досягнення виключно особистих цілей.
Питання: Які це переваги?
Відповідь: Громади, що об’єднують від 500 до 1500 осіб, засновані на принципі єдності праці й споживання та спираються на сільське господарство, можуть дати такі вигоди трудівникам і, як наслідок, усім іншим класам, бо вигідним для останніх може бути лише те, що вигідне для перших.
Праця всіх людей за цих умов матиме природний характер і буде правильно спрямована; по-перше, вона даватиме їм надлишок усього, що необхідне для комфортного існування, по-друге, вони матимуть змогу відучитися від багатьох, по суті навіть від усіх поганих звичок, породжених сучасним кепським устроєм суспільства; далі підростаюче покоління набуде добрих звичок, і таким чином відпадуть усі умови, що протиставляють людину людині, та виникнуть нові, які поведуть до об’єднання всіх у свідомості одного спільного інтересу, правильно зрозумілого кожним. Люди зуміють тоді культивувати в собі найцінніші інтелектуальні якості, які за правильного спрямування можуть так багато дати для людського щастя».
(с) Роберт Оуен — «Подальший розвиток плану, що міститься в доповіді комітетові асоціації для полегшення становища промислових і сільськогосподарських робітників» (1817)
І в цій самій праці далі можна дізнатися, що Оуен прямо посилається на вчення Беллерса, утопіста-кооператора кінця XVII століття.
«Після цього мені залишається додати, що мої знання в цьому питанні набуті шляхом великого й тривалого досвіду; за подібних обставин їх набули б і інші люди. Я вважаю, що жоден із моїх принципів не має ані найменшого претендування на оригінальність; найкращі уми людства з найдавніших часів постійно їх захищали й рекомендували. Я навіть не претендую на право першості щодо теоретичного поєднання цих принципів. Наскільки мені відомо, це право належить Джону Беллерсу, який опублікував їх і 1696 р. блискуче довів можливість застосувати їх на практиці. Не спираючись ні на який реальний досвід, він ясно показав, як вони можуть служити справі вдосконалення суспільства відповідно до тодішніх умов; це доводить, що він був здатний передбачити майбутню точку зору, випередивши своїх сучасників на 120 років. Його праця настільки цікава й цінна, що коли я знайшов її, то наказав передрукувати слово в слово, аби поєднати її з думками, які я висловлював у своїх писаннях із того самого питання. Саме Джону Беллерсу належить заслуга винайдення плану, який має забезпечити велике й незмінне благополуччя всього людства, причому більшою мірою, ніж усі коли-небудь створені людиною проєкти».
(с) Роберт Оуен — «Подальший розвиток плану, що міститься в доповіді комітетові асоціації для полегшення становища промислових і сільськогосподарських робітників» (1817)
Дивно, що радянська критика оминає це стороною, але Оуен пропонує спасіння в застосуванні праці до землі — це його головний вихід. Не просто перейти на лопати для підвищення врожайності, а в цьому криється ще й головний вихід із проблеми безробіття. Тобто землеробство має бути основою суспільства, головною сферою праці. Оуен цього й не приховує, говорить прямо, називаючи свої громади фермами. Там абияк застосовується технологія, але по суті це село. В одній зі своїх промов він навіть витратив 3 сторінки на створення прикладів усього поганого й усього доброго, і все погане — в промислових містах, а все добре — в пропонованих поселеннях. Після цього думати, що Оуен розв’язує проблему розколу міста й села, — дивно. Він пропонує буквально знищити міста, прямо як комуністи до нього (пор. Гракх Бабеф, якого ми ще розглядатимемо).
P.S. Гаразд, фермами він називає сучасні сільськогосподарські одиниці (такі самі порочні, як і промислові міста), він усе-таки пропонує лише поселення, які нібито поєднують переваги міста й села. Хоча за описом його поселення — це чисте село.
Лопатизація економіки
Вище я вже казав, що Оуен — чистої води селюк і мріє знищити міста та перетворити весь світ на мережу децентралізованих громад із населенням від 300 до 2000 осіб. Він каже, що це поселення міського типу, бо там застосовуватиметься сучасна індустрія, але за його ж логікою працювати на заводах буде меншість населення й так невеликих комун, а переважна більшість робочих рук буде зайнята в землеробстві. Вище вже зазначалося, що він пропонував перейти від плуга до лопати, але там я ще намагався його виправдати, бо й критична стаття не надто розкрила всю глибину думки Оуена. Але тепер я прочитав оригінал, і щоб усі зрозуміли, що Оуен заслуговує на щільний зв’язок із поняттям «Лопата», раджу всім прочитати цей фрагмент цілком за цим посиланням (він надто величезний, щоб наводити його тут повністю). А ось найжирніший фрагмент із доповіді:
«Кабінетні теоретики й недосвідчені люди припускають, що заміна плуга лопатою означала б крок назад на шляху прогресу, тобто заміну досконалішого знаряддя обробітку менш досконалим. Вони не уявляють собі, що введення лопати за тих науково обґрунтованих заходів, яких воно потребувало б, приведе до набагато значніших удосконалень у сільському господарстві, ніж привів паровий двигун у галузі промисловості. Ще менше можуть вони собі уявити, що заміна плуга лопатою виявиться набагато істотнішою й благотворнішою новацією, ніж винахід прядильної машини, при запровадженні якої замість одного веретена в кутку фермерського дому з’явилися тисячі веретен, що обертаються з шумом водоспаду в будівлях, які за своєю вартістю, величчю й зовнішнім виглядом подібні до палаців.
І ця незвичайна переміна має незабаром здійснитися. Вона станеться дуже швидко, бо її вимагають інтереси й добробут усіх класів. Без цього заходу суспільство не може зробити ані кроку на шляху прогресу, і доки його не буде ухвалено, культура зазнаватиме зворотного руху, а робітничі класи мусять гинути від безробіття. Запровадження парового двигуна і прядильної машини надзвичайно збільшило могутність людини. Внаслідок їхнього застосування продуктивні сили населення нашого острова, або, інакше, засоби для створення багатства, за півстоліття зросли більш ніж у 20 разів, не кажучи вже про стимулювання зростання багатств в інших країнах.
[…]
У цьому випадку, попри всю уявну простоту запропонованої зміни, при уважному вивченні цього питання землеробами, комерсантами, людьми науки, політико-економами, державними діячами й філософами, як того вимагає його важливість, виявиться, що запропонована зміна має найважливіше значення для суспільства. Вона супроводжуватиметься наслідками, набагато істотнішими для добробуту людства, ніж перехід від мисливського побуту до скотарства або від скотарства — до обробітку землі плугом».
Значною мірою опус Оуена про лопати пов’язаний із проблемою безробіття та проблемою перенаселення. Навіть у наведеному вище тексті промайнула думка, що якщо ми не перейдемо на чудову лопату, то вже сьогодні населення вважається надлишковим порівняно з можливостями виробництва. Отже, Оуен пропонує вихід. Як збільшити населення й водночас забезпечити його роботою та харчами. Головною його мішенню, безперечно, тут виступає Мальтус. Це звична норма для комуністичного руху відтоді, як з’явилася праця Мальтуса, і донині — нещадно критикувати його та глузувати з нього. Але щоб бодай якось виправдати Мальтуса, хоч він і далеко не найкращий письменник, і я це цілком визнаю, я вирішив написати окрему нотатку під назвою «Апологія Мальтуса».
Читаю далі Оуена, і він конкретизує розміри своїх громад майбутнього. Усі вони будуть від 300 до 2000 осіб, оптимально — десь близько 1000. Вони поєднують міські ремесла й сільське господарство; деякі з громад можуть бути цілком більш ремісничими, ніж сільськогосподарськими. Але щойно він доходить до конкретних заходів, ми завжди опиняємося у світі тріумфу лопати. Засіб обміну — трудові бони. Землеробство важливе, зокрема, тому, що робота з лопатою зробить нас сильнішими, а зв’язок із землею — моральнішими. Усяка (ну, майже) непродуктивна праця — нісенітниця. Якщо ринок стихійно знаходить нові робочі місця для безробітних, то в Оуена, по суті, один рецепт — лопата. Він окремо критикує логістику як наслідок людської тупості. Ми маємо споживати те, що виробляємо на місці, без посередників, без витрат на доставку тощо. Це передбачає значний ступінь автаркії для кожної комуни. А проблему з тією працею, яка важка й нікому не подобається, наприклад із працею шахтарів, виявляється, можна розв’язати автоматизацією. Чому не можна зробити автоматичну лопату — без поняття:
«За відповідних заходів, ужитих в інтересах трудящих, можна буде майже в усіх випадках поселити робітника в тому місці, де виробляються продукти його харчування, і йому буде надано всі зручності для виробництва продовольства та для його споживання. Цим землеробам буде надано достатньо землі для того, щоб вони були спроможні створити належну кількість продуктів харчування та життєво необхідних предметів для самих себе, і стільки додаткових сільськогосподарських продуктів, скільки суспільство вимагатиме від даної кількості населення. За правильних заходів робітничі класи самі вироблять усі предмети, необхідні для задоволення їхніх потреб і для забезпечення життєвих зручностей, причому в такий короткий строк, із такою легкістю та задоволенням, що праця видаватиметься їм чи не розвагою, необхідною для збереження доброго здоров’я та бадьорого духу, які забезпечують розумне користування життям. Надлишкова сільськогосподарська продукція знадобиться лише для постачання вищих класів, тобто тих, хто живе, не знаючи фізичної праці, і тих, чия складна ручна праця не дасть змоги застосовувати їх у сільському господарстві та садівництві. Втім, цей вид праці взагалі майже не буде потрібен, оскільки процеси, шкідливі для здоров’я, виконуватимуться механізмами».
Впадає в око, що в його утопії є «вищі класи», і переконаність у тому, що автоматизація дедалі більше робитиме ремісничу працю непотрібною, а отже збільшить кількість воїнів лопати. Але загалом він мислить до смішного примітивно. Теза-антитеза-синтез. У всьому Оуен шукає золоту середину. Суперечність міста й села, великих ферм і малих, великих заводів і кустарних виробництв — усе це він називає порочними речами й пропонує одне й те саме рішення: зробити щось середнє між ними. Але один фрагмент я, якщо чесно, взагалі не зрозумів…:
«Оскільки робітникові зручно жити поблизу місця своєї праці, то місце розташування житлових будинків землеробів має бути вибране якомога ближче до центру всієї ділянки, оскільки це дозволяють умови водопостачання, висота відповідного місця, сухість ґрунту тощо. Оскільки двори, проїзди, провулки та вулиці створюють багато зайвих незручностей, шкідливі для здоров’я й порушують природну потребу людини в комфорті, то їх буде усунуто; буде прийнято таке розташування будівель, яке звільнить мешканців від цих незручностей і виявиться з економічного погляду доцільнішим».
В останньому, найімовірніше, мається на увазі якась особлива урбаністика, що зробить життя більш колективістським і не дозволить відокремлюватися. Очевидно, якісь чергові ігри утопістів з ідеальною формою міста. Оуен далі називає цю форму — «великий квадрат, або радше паралелограм». Ця форма нібито виявляється найзручнішою, щойно ми зрозуміємо (а зрозуміємо ми неодмінно), що готувати їжу краще одразу для всіх, і що «дітей краще виховувати й навчати спільно під наглядом їхніх батьків». Загалом, суто спартанські ідеали, як їх описували античні консервативні автори як свій ідеал. Дивно, звісно, що квадрат у плані стеження й контролю кращий, ніж коло. Міг би взяти на озброєння «Паноптикум» Бентама, чи що. Кумедно те, що, як і Марина Бурик, він часто називає сучасних людей тваринами. Мається на увазі, що скотські умови існування породжують скотський характер тощо. Повноцінною людиною ще треба стати. Подекуди він висловлює це навіть красивими метафорами, наприклад, коли каже, що з суспільства керованого обставинами ми маємо навчитися керувати самими обставинами. Але все одно за всім цим ховається той самий антропоцентризм і ставлення до всіх, хто не комуніст, як до скоту.
Але повернімося до непродуктивної праці. Коли Оуен дійшов до того, щоб описати кожну деталь життя майбутньої комуни, він порушив також питання одягу. І тут є свої кумедні моменти, але я скорочу. Якщо коротко, чим менше одягу, чим простіше він пошитий і вільніше сидить, щоб повітря вільно циркулювало, — тим краще. В ідеалі, звісно, бути взагалі голим, але це все-таки не прийнято з погляду культури. Мотивація проста, як у селюка. Він буквально посилається на те, що люди в селі в хріновому мішкуватому одязі — сильніші й здоровіші. Ідеал Оуена — спартанець, накачані чоловіки з радянських плакатів. Але ще це заощадить купу праці, яка нині марно витрачається на всякий непотрібний одяг.
«Якщо доповідачеві заперечать, що ця марна трата часу, праці й грошей корисна, оскільки вона забезпечує роботою трудящих, то він має відповісти, що така трата цінних засобів не приносить жодної користі жодному класові. Якщо вже не можна знайти для людей жодного розумнішого заняття, то краще вдатися до способу одного шляхетного лорда і змушувати їх копати ями, а потім знову засипати їх, без кінця повторюючи цю операцію. Не можна допускати, щоб значна частина робітничого класу була замкнена все своє життя в нездоровій атмосфері й виконувала шкідливу роботу лише для того, щоб перетворювати своїх побратимів на фізично й розумово розслаблених і безглуздих істот».
Ось до чого доводить одяг складніший за лляний мішок! До падіння моралі. І що найдивніше. Фабрики в нього — затхлі й нездорові місця, але вище він пропонував перебудувати житлові будинки, застосовуючи цілком собі «модерністські» підходи до провітрювання, освітлення, опалення тощо. Що заважає застосувати все те саме для спорудження робочого місця? Але тут утопічне мислення раптом ламається, і промисловість несподівано стає невиправно шкідливою.
Виховання в лопатному царстві
Ми вже бачили, що ідеал Оуена — моральний консерватор-спартанець із лопатою на грядках. Тепер він переходить до теми виховання й уживає мовні звороти, які натякають на застосування методу селекції до дітей, для створення арійців, само собою. Щоправда, далі йтиметься суто про те, що люди — позбавлені волі жертви обставин, і він зосередить увагу на вихованні дітей, уже народжених ким завгодно. Змінюємо обставини — змінюються й люди: класика і навіть епікурейська основа епохи Просвітництва.
«Перш ніж розробити розумний план правильного виховання й навчання дітей, треба точно встановити, якими здібностями й якостями володіють немовлята й діти або якою є, по суті, їхня природа. Звернувшись до наших органів чуття, які дали нам змогу набути всі наші знання, ми зрозуміємо, що діти отримують усі свої природні якості з такого джерела і від такої сили, яка не піддається нашому контролю, і що від народження вони зазнають постійного впливу з боку обставин, які їх оточують; цей вплив у поєднанні з їхніми природними якостями (як би не заперечували проти цього теоретики) визначає характер особистості на всі періоди її життя.
Пізнавши це, людина набуває можливості так само керувати поєднанням природних властивостей і здібностей дітей, як тепер вона керує формуванням тварин. Хоча за своєю природою ця справа може розвиватися лише повільно й поступово, усе ж недалеко той час, коли нове знання буде використано для важливої й розумної мети, тобто для поліпшення людської природи, причому поліпшення значно істотнішого, ніж вдалося досягти щодо домашніх тварин.
Але незалежно від знань, які дадуть людині змогу поліпшувати породу свого потомства від самого його народження, існує безліч фактів, що доводять будь-якій людині, здатній до роздумів, що люди мають широкі можливості контролювати обставини, які впливають на дитину від моменту її народження; оскільки взагалі обставини впливають на людський характер, настав день, коли покоління, що живе нині, може так керувати ними, щоб його потомство без жодного винятку набуло бажаного характеру, тобто щоб воно не суперечило людській природі.
[…]
Принципи, настільки ж незаперечні, як і ті, на яких ґрунтуються математичні науки, можуть бути застосовані для формування будь-якого характеру, і під впливом нових обставин не лише окремі особи, а й усе населення землі може за кілька років бути перетворене на расу, що незрівнянно, незрівнянно перевершує людські істоти, які нині населяють світ або відомі нам з історії».
(с) Роберт Оуен — «Доповідь графству Ленарк про план полегшення суспільних злигоднів…» (1820)
Щоправда, Оуен надто зловживає цією ідеєю й бачить у ній панацею. У цей момент він уже перетворюється на інженера суспільства, який, будучи надрозумом, створює людей такими, якими йому хочеться. Утім, він мало відрізняється від інших комуністів того часу, шкода. Але нас цікавлять деталі вже «правильного» виховання дітей. Щоб діти не були тупими, він пропонує відмовитися від навчання за книжками. Нехай краще діти навчаються в праці.
«Отже, дітей у нових школах треба навчати систематично, щоб вони набували корисних знань шляхом впливу на їхні органи чуття і щоб їхня здатність до міркування та судження спрямовувала їх до точних висновків із фактів, що постають перед ними. Цей метод навчання ґрунтується на знанні природи й перевершує теперішню недосконалу та виснажливу систему книжного навчання, яка не може дати дитячому розумові ані радості, ані знань. Коли методи, засновані на цих принципах, буде належно розроблено й застосовано на практиці, діти легко й із задоволенням здобуватимуть за один день більше справжніх знань, ніж вони отримували за старої системи протягом багатьох місяців. Вони не лише набуватимуть цінних знань, а й у кожному з них непомітно формуватимуться добрі звички та схильності; їх виховуватимуть так, щоб вони вміли виконувати будь-яку роботу й здійснювати всякий обов’язок, який може знадобитися для добробуту їхніх ближніх і для нових установ. Лише внаслідок правильно зрозумілого виховання людські суспільства зможуть добре управлятися, і за допомогою такого виховання будь-яка мета людського співжиття досягатиметься з мінімальною затратою праці та до найбільшого задоволення всіх.
Очевидно, що навчання і виховання слід розглядати як тісно пов’язані із завданнями асоціації. Остання за такого методу сама виховуватиме. Кожна асоціація, у широкому значенні слова, має створювати для самої себе все необхідне для життя, всі зручності та предмети життєвого комфорту. З огляду на те, що житлові будинки й домашні служби будуть розташовані настільки близько до центру оброблюваної землі, наскільки це дозволятимуть обставини, сади зручно розмістити біля будинків, із зовнішнього боку квадрата; будинки буде з’єднано магістралями, а за ними на достатній відстані, так, щоб можна було висаджувати біля них рослинність, буде розташовано майстерні та підприємства. Кожен братиме участь в одній або кількох роботах цього роду, причому буде запроваджено всі вдосконалення, які надає наука; робота на підприємствах чергуватиметься із землеробством і садівництвом».
Саме по собі це не погано — поєднувати освіту з ремеслом, і це звична міра для більшості комуністів не лише минулого, а й сьогодні. Проблема в тому, що Оуен дуже сильно форсує події, намагаючись вичавити з людини максимум, який, на його думку, можна вичавити. Тому він позбавляє дітей звичного дитинства й одразу перетворює їх на роботів-піонерів. Я не перебільшую. Окремі сторінки він присвятив тому, що в суспільстві майбутнього не потрібні будуть похвали й осуд, як метод спрямування у справі виховання. Усі діятимуть ідеально правильно, у згоді з догматами розуму. Завдання лише в тому, щоб прищепити цю розумність, але це завдання розв’язується схемою «змінюємо суспільство — змінюються й люди», а не шляхом поєднання задоволень і страждань в індивідуальному порядку. Загалом Оуен вважає, що виховання, де замість суворості розуму пропонують якісь нагороди й покарання, — це одна з найгірших речей нашої культури, яка зводить людину до рівня тварини.
Але оскільки вчитися ремеслу треба з 13 років, і вже бажано без книжок, а в книжках усе ж міститься щось корисне, то Оуен змушений визнати необхідність книжної освіти. І він намагається втиснути все, що тільки можна встигнути втиснути в дитину до 12 років, щоб потім вона не марнувала часу на безплідне читання. Переважно це мають бути справді знання про історію минулого, щоб зрозуміти неминучість сучасного комунізму. І оскільки там само є дуже цікавий фрагмент про поділ праці, то я наведу його знову повністю:
«Широко поширене уявлення про вигоди далекосяжного поділу праці та інтересів. Тим часом ми покажемо, що такий поділ праці та інтересів є лише іншим виявом бідності, невігластва, марних утрат усякого роду, загальної ворожнечі всередині суспільства, злочинів, нужди й найбільшого тілесного та розумового безсилля. Для усунення цих лих, які в разі їхнього продовження мають надовго занурити людство в стан найбільшої деградації, кожна дитина в ранньому віці отримає загальну освіту, що готуватиме її до розв’язання справжніх суспільних завдань, робитиме її корисною для суспільства й здатною отримувати від нього радощі. До 12-річного віку її можна легко навчити так, щоб вона отримала правильні уявлення про всі знання, набуті людьми.
Таким чином, вона рано пізнає своє ставлення до минулого, до періоду, в якому живе, до обставин, у яких перебуває, до людей, що її оточують, і до майбутніх подій. Лише тоді вона матиме право іменуватися розумною істотою. Її фізичні сили також можуть бути збільшені з користю для неї та для оточення. У міру зростання її сил її навчатимуть прийомів усіх видів праці в її громаді, завдяки чому її послуги будь-коли й за будь-яких обставин становитимуть для суспільства вигоду, що перевищуватиме витрати на її існування; водночас вона постійно користуватиметься значно більшими зручностями й отримуватиме реальніші радощі, ніж будь-коли мав представник будь-якого класу суспільства.
Нові багатства, які окрема людина може створити за відносно легкої й завжди корисної для здоров’я праці в запропонованих умовах, незліченні. Вони дадуть їй гігантську силу порівняно з тією, якою нині володіє робітник або будь-який інший клас. Людина відразу перестане бути просто тваринним механізмом, здатним лише йти за плугом, крутити рукоять або виробляти якусь незначну частину незначного предмета чи непотрібну річ, без якої суспільство цілком може обійтися. Замість нездорової праці різьбяра болтів, робітника, що осаджує голівки цвяхів, присучальника нитки або землекопа, який тупо дивиться на землю чи навколо себе без розуміння й міркування, постане робітничий клас, сповнений активності та корисних знань, із навичками, відомостями, манерами й схильностями, які поставлять найнижчого на багато щаблів вище за найкращих представників будь-якого класу, створеного умовами колишнього або теперішнього суспільства. Такі лише деякі з переваг, які розумний метод навчання й виховання, поєднаний з іншими сторонами цієї системи, дасть усім окремим людям, що входять до сфери її впливу».
Поділ праці між тими, хто керує, і тими, ким керують, він скасовує тим, що люди постійно змінюватимуть ролі зі строгою періодичністю. Але всі, хто вже керує, потрібні, і навіть бажано, щоб вони мали для цього особливі схильності. І тут же він пропонує формалізувати управління громадами за аналогією з механізмом і машиною. Тобто де-факто він пропонує планову економіку, влаштовану згори донизу. Оуен навіть припускає, що врахувати треба стільки різних економічних чинників, що спочатку план неминуче даватиме збої, але потім усе буде так відображено, що керувати громадою буде не складніше, ніж регулювати швидкість конвеєра на виробництві. Я зарано записав його до анархістів, які пропонують стихійну організацію «знизу».
«Усі члени громади розглядаються як одна сім’я, і ніхто не вважатиметься вищим або нижчим у своїй діяльності. Усі отримуватимуть відповідно до свого віку однакову їжу, одяг і освіту, оскільки це може бути забезпечено; і щойно це стане здійсненним, усі житимуть в однакових будинках і в усіх відношеннях будуть однаково влаштовані».
Останнє треба розуміти як фізично, морально й розумово однаково влаштовані. Думаю, якби Оуен дізнався про можливість клонування у XXI столітті, то дуже зрадів би цьому. Загалом далі я це все переказувати не буду. Там типовий комунізм. Про суспільний склад продуктів для подальшого розподілу, про шоколадні ріки та всі подібні речі. Ну і він багато разів повторює вже сказане раніше. Залишився другий том, і там я лише наведу якісь варті того цитати, якщо це не буде тим самим, що вже й так було.
Від анархізму до комунізму, а далі до релігійного мракобісся
У другому томі вибраних творів Оуена містяться фрагменти з його праць, написаних уже після 1836 року, коли він утратив серйозний вплив і сприймався вже як велика постать минулого. І тут значно посилилися тенденції до релігійного сектантства. Хоча варто зважати й на вік: людині вже понад 65 років. Ось, наприклад, типовий фрагмент: «У світі нової моралі, в новому світі, у тому світі, який має незабаром постати, у відродженому світі, коли людина народиться наново й отримає нову свідомість, нові почуття, новий дух, нову мову, що говоритиме тільки правду, нову мораль, нові навички й спосіб поведінки, у цьому світі всі неминуче любитимуть одне одного і кожен без лукавства відчуватиме почуття любові, яке кожен відчуватиме з боку всіх інших, причому всі знатимуть, що саме заслуговує на найбільше визнання». Однак, ставши більшим сектантом, він став і відверто послідовнішим комуністом (і, судячи з критики скотського ставлення до тварин, ще й вегетаріанцем). Серед іншого, в Оуена з’являється 5-сторінкова відсіч приватній власності. Вона — причина всього зла, її треба ліквідувати насамперед. При цьому тут рясно фігурує згадка про науку, розумний устрій майбутнього. Тут окремо проводиться відмінність між особистою власністю та приватною, і визнається історична користь приватної власності в минулому, що стимулювало бурхливий прогрес. Чи цього вже досить, щоб зробити Оуена «науковим» (а не вульгарним і утопічним) комуністом і поставити поруч із Марксом?
«Існують лише два начала, які можуть керувати людським родом, — добро і зло. Суспільний лад і властивості людського роду мають бути засновані на одному з них, і оскільки вони протилежні одне одному, то всі спроби поєднати їх мають виявитися безплідними. Начало добра походить виключно з фактів, які відомі як незмінні. Начало зла має своїм джерелом виключно фантазії, не перевірені досвідом, такі, що суперечать усім відомим фактам і постійно змінюються. Начало добра веде прямо до істини, єднання і щастя. Начало зла веде до брехні, незгоди й лих. Начало добра полягає в «знанні, що людина створюється без її згоди природою й суспільством». Начало зла полягає в «припущенні, що людина сама створює себе».
Споконвіку й дотепер світом керувало лише начало зла. В устрій суспільства і формування людського характеру цим суспільством виходили з припущення, що суперечить усім відомим фактам, ніби кожна людська істота сама зробила себе тим, ким вона є. Виходячи з цього начала, ніколи не можна буде досягти істини, доброти, єднання, милосердя й любові. У всіх народів земної кулі ці чесноти нині відомі лише за назвою; доки принципу зла буде дозволено керувати світом, доти вони залишатимуться порожніми іменами, позбавленими змісту.
Нині робляться спроби поєднати обидва начала. Такою є діяльність реформаторів у Європі та Америці; такими є недавні пропозиції сера Роберта Піля в його заплутаному плані відродження Ірландії. Але обидва начала не можна поєднати, як не можна поєднати олію й воду. Усі знають, що в суспільстві щось докорінно не так і що насувається якась велика переміна, але державним діячам, філософам і народам ще треба ознайомитися з тим, у чому полягає це основне зло і як його можна подолати.
Республіканці, соціалісти й усі ті, хто вороже налаштований до суспільства, яким керують на старих засадах, відчувають це зло, усвідомлюють наявність якоїсь основної хиби, але через недостатність знань вони борються з нею навпомацки й завдають величезних страждань не лише противникам, а й своїм друзям. Вони не розрізняють начал добра і зла й не спроможні рекомендувати якісь усебічні та цілісні практичні заходи, засновані на началi добра або істини. Вони збуджують людський розум і почуття та спонукають їх чутливо реагувати на дію системи зла; але вони ще не обізнані щодо принципів і дії начала добра як цілісної системи, призначеної для управління людьми в малих або великих суспільствах. Їм ще належить значно розвинути свій розум і розширити свій досвід, щоб бути спроможними збагнути цю нову сукупність принципів і дій та стати надійними провідниками для інших. Єдиною коли-небудь здійсненою спробою керувати суспільством на засадах добра й істини був мій досвід у Нью-Ланарку, — досвід, що зустрів усякий спротив з боку нинішньої системи, заснованої на Принципі зла і брехні, і, попри це, був надзвичайно успішним. Побудуйте суспільство на тому самому принципі, що й у Нью-Ланарку, і зло швидко зникне».
(с) Роберт Оуен — «Революція в свідомості й діяльності людського роду, або прийдешній перехід від нерозумності до розумності» (1849)
У Оуена виникла проблема. Як побудувати комунізм, тобто гранично розумне суспільство, маючи в розпорядженні поки що нерозумних робітників? Очевидно, їх треба перевиховати, і це одна з ключових тем усього оуенізму. Але перевиховання досягається зміною умов життя, тобто встановленням комунізму… а щоб він установився, нам уже потрібні перевиховані робітники. Виходить порочне коло. З погляду Оуена, потрібен перехідний механізм. Уряди світу, самі усвідомивши, що йдуть у глухий кут, але не вміючи мислити як Оуен, знайдуть десяток Оуенів і зроблять їх міністрами реформ. Ці реформатори виховають робітничу еліту, створять громадянську армію. Це буквально армія (не метафора великої кількості людей), тільки з метою творення, а не руйнування.
«Цю громадянську армію слід добре навчити, дисциплінувати, забезпечити належним командним складом і дати їй настанову, як створити нові порядки в поселеннях, у яких буде розміщено населення. Таким чином нинішній несправедливий і вкрай жалюгідний суспільний лад буде поступово, мирно й мудро замінено суспільством, розумно влаштованим на наукових засадах, яке далеко перевершуватиме будь-яке минуле чи сучасне суспільство в сенсі надійного забезпечення всіх здоров’ям, знанням і щастям».
Така собі суміш режиму Пол Пота, китайських хунвейбінів і планової економіки в дусі СРСР. Єдине, тут усе ж таки є суворий ліміт на розмір громади, і тому не можна буде допустити стихійного виникнення міста понад 3 тис. населення. Ініціатива начебто все ще йде знизу, і це певною мірою все ще анархо-комуні та еко-поселення. Але згодом у Оуена дедалі більшу роль відіграє держава, яка стоїть над цим процесом і спрямовує його. У нього дедалі частіше звучить ідея про те, як ліпити потрібні фігурки з людського пластиліну. Він перетворився на такого самого «соціального інженера», як і всі інші комуністи того часу.
Я кілька разів казав, що Оуен мріє зробити всіх людей спартанцями. Але буквально він цього не говорив, досі. Тепер він виправив цей недолік, і ми можемо насолодитися таким висловом: «Виховувати людину означає формувати її характер. Відповідно до засобів, уживаних для цієї мети, характер буде добре або погано сформований, а властивості людини неминуче будуть нижчої, середньої або вищої якості. Ніколи в історії людства значення цього принципу не було повністю зрозуміле жодною країною, народом чи людиною, за винятком Лікурга. Оскільки цей принцип тепер відомий, то стає так само легкою справою сформувати спартанський характер, як це було за часів Лікурга, — якби тільки було доцільно формувати нині характери, що вирізняються високим воїнським духом, великою особистою відвагою та здатністю до самозречення».
Коротке резюме статті
Спробуймо підбити певний підсумок щодо Роберта Оуена. Хоча спадщина Оуена обширна, і дуже мало що перекладено російською, ми розбирали лише двотомник вибраних творів із передмовою Волгіна. Ми дізналися, що Оуен був «просвітницьким» раціоналістом і всі біди людства пов’язував із браком справжньої освіти, з масою успадкованих забобонів. Там само дізналися, що він, як типовий соціаліст, ставив Ціле вище за частини, але головною його особливістю був подвоєний наголос (навіть на тлі «колег» по цеху) на темі виховання, тобто можливості переробити людей так, як це буде потрібно. Історичні концепції Оуена примітивні й навіть близько не дотягують до рівня сен-симонізму, а загалом це радше «прогресистський руссоїзм». Головні біди суспільства — приватна власність, застаріла система шлюбу та офіційні релігії. Оуен пропонує відмовитися від грошей, що розбещують мораль, і перейти на трудові талони, відстоює права робітників на повний продукт своєї праці і пропонує замість знищення машин — розумне їхнє застосування.
Правда, на ділі виявляється, що це застосування буде дуже обмеженим, а основою суспільства все ще має бути землеробство. Подолання відмінностей між містом і селом виявляється фікцією, де-факто він пропонує переселити всіх у села (ще й із дивною ієрархією влади за старшинством поколінь), де час від часу траплятимуться автоматизовані заводи, що не потребують особливих зусиль праці на них. Основна праця буде спрямована на землю, та ще й із методом обробітку лопатою. Він виступив (як і Прудон, Сен-Сімон та багато інших) — проти демократії, і це в період піднесення «чартизму» як руху за виборче право. Запропонував певні анархо-комуни, але на засадах свободи совісті та свободи слова. І навіть попри це, перетворити весь світ він хотів за допомогою державної машини та її ресурсів і сподівався встигнути зробити це років за 10. На цьому ми закінчили з Волгіним і перейшли до першоджерел.
Одразу виявилося, що промисловість розбещує мораль, і що питання моралізаторства будуть чи не центральними. Що попри доволі прогресивні погляди на сім’ю (і визнання права на розлучення), жінки в нього все ще няньки, кухарки та посудомийки. І що його суспільство цілком сільське (або радше невеликі ПГТ), а свої ідеали він прямо запозичив у кооперативного теоретика XVII століття, Джона Беллерса. Його опус про перехід від плуга до лопати заслуговував на особливу увагу, оскільки лопата виявилася революційнішим інструментом, ніж паровий двигун, а її застосування мало започаткувати нову епоху. У його суспільстві будь-яка праця, що дає щось краще за базове харчування і мінімальні зручності, — надмірність. Зокрема, він проти того, щоб суспільство витрачало сили на пошиття одягу, складнішого за мішок із дірками для рук, і взагалі вважає, що життя селюка робить нас здоровішими і духом, і тілом, а заходи із соціалізації громадян виглядають як косплей на Спарту. Ми бачимо дивні міркування, що віддають духом селекції та євгеніки щодо дітей, і показав, як дітей треба виховувати, щоб позбавити їх дитинства й зробити кращими спартанцями. Причому організація суспільства в нього постійно порівнюється з управлінням худобою. А зрештою він пропонує типову планову економіку та грубо-урівняльний комунізм.
На схилі літ його комуністичні тенденції посилилися, але разом із ними зросла й релігійність, укупі із сектантською поведінкою обраного пророка. Він починає повчати нас про добро і зло та займається багатьма іншими дивними проповідями, які ми вже не розглядали (а там багато добірної дичини). Але з новацій варто відзначити його уявлення про організацію армії хунвейбінів для реформ і визнання Лікурга, та й узагалі давньої Спарти, як найкращого устрою суспільства до появи самого Оуена. І попри весь цей крінж, Оуен, як нам здається, набагато адекватніший, поміркованіший, ліберальніший і гуманніший, ніж Сен-Сімон, Прудон чи Конт. Якщо вже й обирати когось із соціалістів за основу, то вибір Оуена був би одним із найкращих із тих, що ми побачили на цей момент.