Автор тексту: Friedrich Hohenstaufen
Частина циклу «вульгарні матеріалісти».
Стаття про життя і філософію Якоба Молешотта — тут.
Огляди на інші книги Молешотта: 1. «Вчення про їжу»; 2. «Світло і життя»; 3. «Кругообіг життя»; 4. «Єдність життя», «Межі людини» тощо (11 статей) — тут.
Паралельно з виходом книги «Кругообіг життя» і навіть дещо раніше, ніж стаття «Світло і життя», з-під пера Молешотта вийшла біографічна праця «Георг Форстер, натураліст народу» (1854). Але перш ніж розглянути цю книгу, ми трохи забіжимо наперед і спершу відкриємо третю за значенням книгу Молешотта після «Кругообігу…» та «Вчення про їжу». У 1860 році, вже як доволі відома постать і вчений, Молешотт видає важкий довідник із дієтології під назвою «Фізіологія харчування» (1860). Ця книга не становить особливого інтересу, бо, по-перше, вона куди формальніша, ніж уже розглянуте раніше «Вчення про їжу», по-друге, тут і тема та сама, ну і по-третє… вона на 800 сторінок (більше, ніж усі праці Молешотта, розглянуті дотепер, разом узяті). Це справді довідник, із купою таблиць щодо хімічного складу майже всіх відомих продуктів. Але, готуючи його, Молешотт працював над виданням ще однієї книги, яку видав тоді ж. Ця книга вже була знаковою, і її читали зокрема й заради матеріалістичного підтексту. Вона називається «Фізіологічні ескізи» (1860), була перекладена російською, і на неї навіть писав рецензію російський матеріаліст Писарєв. Передмова до ескізів відкривається одразу з довгого епіграфа Ліхтенберга про те, як йому було прикро, що в університетах географію, римську історію та міфологію викладають значно раніше, ніж починають вивчати фізіологію й анатомію. Люди вивчають що завгодно, тільки не самих себе. Або, як каже сам Молешотт:
Тисячі людей із допитливістю розпитують про будову парової машини, — але серед цих тисяч можна нарахувати ще тисячі, які ніколи серйозно не цікавилися діяльністю свого серця, і сотні, які взагалі про те, що мають серце, згадують лише тоді, коли в них починається гарячка.
Тут Молешотт каже, що працює над книгою «Сутність людини» (прямо відсилаючи до «Сутності християнства» Фейєрбаха), де він має намір дати максимально фаховий виклад фейєрбахіанської антропології крізь призму матеріалізму, починаючи з найпростішого — з будови індивідуальної людини. Цю книгу він так і не завершить. «Ескізи» є переробленими статтями Молешотта з різних журналів, як він сам про це каже, і він вважає їх, поряд із «Кругообігом життя» та «Вченням про їжу», третьою вагомою цеглиною в побудові «Сутності людини». Усього в цій збірці 4 «ескізи», тобто 4 великі розділи, написані в 1850–1859 роках, зокрема цілий розділ «Із спогадів Форстера», як частина його праці над біографією Форстера, виданою раніше. Ми розглянемо цю книгу разом із 4-м ескізом уже наприкінці.
Джерела сил людини
Перший ескіз називається «Джерела сил людини», і він відкривається цитатою, від якої був шокований навіть перекладач Пальховський (матеріаліст, популяризатор Бюхнера, Фогта, Молешотта, Дарвіна тощо), після чого залишив близько 3 сторінок власних коментарів, щоб показати, що Молешотт не має рації. Навіть на думку Пальховського (!), він надто вульгарний, і своїм визначенням тварини та людини нібито радше описав рослини, спростивши тварин до пасивного автомата тощо і т. ін., як зазвичай усі мракобіси-марксисти ополчаються на матеріалізм. Сама цитата, що викликала такий жах, ось:
Для людей і тварин жити — означає зберігати форму свого тіла, попри безперервну зміну найдрібніших матеріальних частинок, із яких це тіло складається.
Усе підпорядковане рухові, кров’яні тільця розносяться по всьому тілу, і рух крові — головна умова життєдіяльності організму, але є ще багато різних рухів, необхідних для тіла: «найдрібніші матеріальні частинки нашого м’яса, наших кісток і нервів невтомно змінюють своє місце». Рух безпосередньо пов’язаний як із життям, так і зі смертю та процесом розкладу. Щоб відшкодовувати доволі великі втрати організму в процесі життєдіяльності, потрібен підживний матеріал, тож, аби жити, треба їсти, знову і знову нагадує Молешотт. Але не все, що потрібне для життєдіяльності й що ми споживаємо, він вважає буквально «їжею». Наприклад, сюди не входить повітря. Загалом, якщо в процесі життєдіяльності бере участь, скажімо для прикладу, 10 різних видів найдрібніших частинок, то ми повинні мати змогу отримати саме ці 10 видів частинок зі своєї їжі. Тому треба стежити за складом того, що ми їмо, щоб ненароком не дістати дефіцит мікроелементів. Він розповідає, як кисень спричиняє процеси буквального «горіння» в організмі тощо, але здебільшого про це вже йшлося в його «Кругообігу життя» та «Вченні про їжу», тільки тепер подекуди навіть красивішою, метафоричнішою мовою. З чого складається кров, як формуються тканини тіла, які речовини найпоживніші, і, звісно ж, знову повертається до цитати про фосфор і думку. Є тут і кумедні поради щодо боротьби з голодом:
«Дехто курить коноплі й туго перетягує тіло поясами, щоб легше переносити свій голод. Індійські жерці полегшують своє постування вживанням опію. Цими хитрощами відчуття голоду заспокоюється, але тіло не живиться».
Із добрих моментів книги варто відзначити похвали Молешотта на адресу французьких матеріалістів, і зокрема високу оцінку «ідеолога» Кабаніса, автора першої версії цитати зі зіставленням мислення та жовчі.
Із філософів енциклопедисти найбільше дбали про благо людства і про людські нещастя. Тому не дивно, що Кабаніс у своєму безсмертному творі «Про відношення між фізичною та моральною стороною людини» перший звернув увагу на внутрішній зв’язок між їжею та духовним життям народів. Усі дослідження, зроблені з цього питання в новітній час, своїм початком завдячують Кабанісу.
Повторюється тут не лише вчення про харчування і вічний кругообіг речовин, а й расизм, що з нього випливає. Робітники тупі, бо погано їдять, але цей механізм працює і на рівні цілих націй.
Не можна заперечувати, що перевага англійців і голландців перед тубільцями їхніх колоній залежить від переваги їхнього мозку, яка зумовлюється перевагою крові, що залежить від їжі.
Правда, все це легко виправити простим зміною харчування. І якщо англієць почне погано їсти, а ірландець добре, то вони можуть помінятися місцями у своїх здібностях. Але якщо це працює для двох різних народів Європи, то вже не працює між різними расами. Тож, як би добре не харчувався індус, він стане найкрутішим серед індусів, але не зможе змагатися з білим європейцем. Їжа не всесильна.
Користь від прогулянок і будова зовнішнього покриву людини
Другий ескіз називається «На свіжому повітрі», і починається він уже трохи незвично, зате відразу краще за будь-які описи пояснює, про що цей розділ:
Коли ви заносите ногу за поріг і робите перший крок на свіже повітря, у вас, непомітно для вас самих, уже відбулася зміна в діяльності серця. Ідучи з кімнати до дверей, ви кілька разів притиснули ногу до підлоги; це притискання спричинило подразнення в нервах підошви; подразнення поширилося далі в спинний мозок, а звідти перенеслося на рухові нерви серця…
І так далі. Повністю пояснюються всі основні процеси організму й те, як вони змінюються під час переходу від стану спокою до активності. Загальна мораль історії — прогулянки корисні. Цікаво те, як він вираховував витрачену на прогулянку в 2 км роботу людини, щоб показати, що це не зовсім дріб’язкові речі: у його розрахунках вийшло, що під час такої прогулянки ми витрачаємо сили, еквівалентні підняттю 127000 кг на висоту одного метра. І таких прикладів там ще більше, і з енергією нагрівання води тощо й таке інше. Та й узагалі цей розділ дуже кумедний і цікавий, але, строго кажучи, безкорисний.
Третій ескіз називається «Роговий панцир людини», починається, як і попередній, з незвичайного порівняння:
Якщо читачеві, незнайомому з анатомією, сказати, що все людське тіло укладене в панцир, який можна порівняти зі щитами черепахи, то без сумніву це здасться йому дивним. А проте це порівняння цілком доречне й анітрохи не боїться закиду в перебільшенні.
Отже, знову в дуже поетичних висловах Молешотт намагається якусь базову фізіологічну тему показати як захопливу історію. Цього разу він розповідає, з чого складаються наша шкіра, волосся, нігті тощо, і вказує на те, що вони мало відрізняються від пір’я птахів або щитів черепахи, просто головна різниця полягає в щільності рогової речовини. Переважно ж він показує, як усі відмінності зводяться до хімії. Показує хімічний і фізичний склад, внутрішню будову волосини тощо. Це знову написано цікаво, гарною мовою, але змістовно тут нічого переказувати. Книга завершується ескізом зі стислим переказом життя й поглядів Форстера, про що Молешотт написав навіть окрему книгу. Тут наведу лише кінцівку цього ескізу:
Радію, якщо ці рядки можуть збільшити число читачів творів самого Форстера. Він є і залишиться Лессінгом для натуралістів і найшляхетнішим попередником Гумбольдта, — і, незважаючи на багатий зміст своїх творів, буде доступнішим за обох для широкого кола читачів.
Георг Форстер, народний натураліст
У книзі «Георг Форстер, натураліст народу» (1854) Молешотт, як неважко здогадатися, викладає біографію й учення свого другого кумира, після самого Фейєрбаха. Книгу він почав писати ще 1848 року, в розпал революції, і поспішив видати до 100-річного ювілею від дня народження Форстера. Справді, важко не погодитися, що в історії німецької думки XVIII століття — Форстер (1754-1794) є однією з найпривабливіших постатей, якщо оцінювати німецьку спадщину з позицій матеріаліста. Щоправда, і він усе ж надто спінозист. Про це з перших же сторінок побічно говорить і сам Молешотт.
Людство було його богом і його прагненням.
З погляду Молешотта, Форстер вивчав не тільки й не стільки природу як об’єкт біологічної науки, а вивчав Людство, як «антрополог» у дусі Фейєрбаха. Почасти це, звісно, пов’язано і з тим, що Форстер у своєму кругосвітньому мандрівництві приділяв багато уваги описові різних народів світу. Але також він зближатиме аргументацію Форстера на користь атеїзму й позицію Фейєрбаха.
Якщо хтось хоче описати значущість цих наукових творів мистецтва, то є лише один вислів, гідний Форстера. Форстер — Лессінг серед популярних викладачів природознавства.
Переказувати цю книгу — означало б переказувати біографію Форстера, і це не надто поліпшило б наше розуміння самого Молешотта. Про Форстера я ще писатиму окремо. Відзначу лише, що для Молешотта важливо було показати особисте знайомство Форстера з Якобі, Ліхтенбергом, Франкліном і Бюффоном. Причому Ліхтенберга, як виявилося, Форстер недолюблював (попри дружбу), бо той був надто вже епікурейцем-трикстером і висміював усіх тих важливих для Форстера людей. Але при цьому зовсім уже скупо, одним рядком, зазначено знайомство з Гумбольдтом. Ще зазначається, що Форстер, як і сам Молешотт, а також Бюхнер і Фогт, був прихильником полігенетичного походження рас, і теж із міркувань боротьби проти теорії про Адама й Єву. До чого такий різновид боротьби проти теології привів Фогта або Бюхнера, ми вже бачили в расистських творах як першого, так і другого. Причому так само, попри свій расизм, Фогт був противником рабства, політичним лівим лібералом. Аналогічно виглядають як позиція Молешотта, так і позиція Форстера — геть рабство, деколонізація! У цій книзі навіть цитується висловлювання Форстера на тему колоніалізму, з явною критикою:
Якби наука й ученість окремих людей мали купуватися коштом щастя цілих народів, то було б краще для першовідкривачів і мореплавців, щоб Південні моря навіки лишилися невідомими для неспокійних європейців!
Здавалося б, Форстер — дуже прогресивний мислитель (і це справді так, як і щодо Фогта та Бюхнера), але водночас Форстер називає негрів дітьми й стоїть на позиції «тягаря білої людини»:
Білий! Ти, хто з такою гордістю й самовдоволенням зазначає, що куди б ти не прямував, дух порядку й законодавства утверджували громадянський договір, а наука й мистецтво допомагали зводити будівлю культури; ти, що відчуваєш, як повсюди в обширній, багатолюдній Африці розум чорної людини лише підноситься на першу сходинку дитинства і падає під могуттю твоєї мудрості — біла людино! Ти не соромишся зловживати своєю силою над слабким, низвергати його глибоко вниз, до рівня тварин, намагаючись знищити в ньому здатність до мислення, аж до найменшого сліду?
Нещасний! З-поміж усіх запорук, які природа вручила твоїй опіці, він — найшляхетніша! Ти мав би бути йому батьком і, розвиваючи в ньому священну іскру розуму, чинити діло облагородження, яке в іншому разі, як ти часто думав, під силу лише напівбогові на землі. Через тебе він міг — мав — стати тим, ким є ти або ким можеш бути: істотою, що щаслива у використанні всіх закладених у неї сил.
На думку Форстера, щоб визволити чорношкірих із рабства й не дати Європі знову їх поневолити, гуманісти мають навчити Африку всіх мистецтв і ремесел, аби та змогла збудувати цивілізацію, співмірну за силами, і дати відсіч. Але це потребуватиме багатьох десятиліть опіки. Молешотт ніде й ні в чому не суперечить своєму кумирові, а отже більш-менш погоджується з його поглядами.