Автор тексту: Ill-Advised
Оригінал англійською мовою.
Джованні Джовіано Понтано: «Байї» (бл. 1495). Переклад Родні Дж. Денніса..
Бібліотека I Tatti Renaissance, том 22. Видавництво Гарвардського університету, 2006.
0674021975. xiii + 362 стор.
Інші авторські статті-огляди можна прочитати тут
Ця книжка складається приблизно із сімдесяти коротких віршів, написаних Джованні Понтано у XV столітті. Більшість із них мають усього по один-два десятки рядків, і ці рядки «гендекасилабічні», принаймні в оригіналі, тобто складаються з одинадцяти складів. У перекладі ж більшість рядків коротші. Що ж, принаймні переклад виконано віршами, а не прозою (як траплялося в деяких інших поетичних томах серії ITRL). З іншого боку, перекладач не намагається зберегти метричну структуру оригіналу. Байї (Baiae) були приморським містечком (у Неаполітанській затоці), куди, судячи з усього, Понтано часто й із задоволенням їздив. Тому більшість віршів тут присвячено або вину, або сексу, або — що ще частіше — і тому, і тому водночас. Деякі адресовано друзям Понтано із запрошенням приїхати до Байїв і приєднатися до нього; інші звернено до різних «куртизанок», з якими він зустрічався в різні роки (і, вочевидь, жоден із цих зв’язків не заважав його цілком нормальному й багаторічному шлюбу; див. вступ перекладача, стор. xi, а також вірші 1.12, 1.13). Згадки про сексуальність у кількох місцях доволі відверті — куди відвертіші (за словами перекладача), ніж те, що зазвичай трапляється в античних поетів, які слугували Понтано взірцем (переважно Катулла).
Насправді у вступі (стор. xv) є дуже цікавий уривок, де стверджується, що Катулла (і раніше, і тепер) широко хибно розуміють як «поета не пристрасті, а сексуальності». Вирішальна подія сталася приблизно через сто років після його смерті, коли Марціал написав «donabo tibi passerem Catulli» («Я подарую тобі горобчика Катулла») і назавжди перетворив чарівну пташку на membrum virile — чоловічий статевий орган. Усі наступні покоління сприйняли прочитання Марціала як справжній зміст «горобиних» віршів Катулла» (див. також стор. xvi і примітку до 1.29.11 на стор. 213.). Примітки перекладача проводять надзвичайно докладні зіставлення між віршами Понтано й Катулла, вказуючи кожне місце, де Понтано, вочевидь, зазнав впливу того чи іншого катуллівського мотиву. Для того, хто хоче детально дослідити ці взаємозв’язки, це, безперечно, чудово; але для випадкового читача, такого як я, більшість таких приміток не видалися особливо цікавими.
Що ж до самих віршів, багато з них непогані й приємні для читання, але нічого видатного в них немає. Кілька віршів видалися мені доволі шаблонними — вихваляння містечка Байї, оспівування насолод легкого життя відпочивальників, вина й сексу — усе це, звісно, добре, але в більшості текстів немає нічого особливо дотепного чи, мабуть, оригінального. Їх приємно читати, але вони так само легко забуваються; за кілька місяців, гадаю, я вже не згадаю з них нічого.
Деякі з найзворушливіших місць — ті, де Понтано зізнається, що тепер, коли він старіє, йому доведеться залишити любовні втіхи іншим, а самому зосередитися на вині як на головній утісі, що ще лишилася (1.6, 2.1). Хоча часом він буває й оптимістичнішим: попри часті згадки про вік (2.14, 2.35), він аж ніяк не готовий остаточно відмовитися від сексу. Прославляючи тілесні принади жінок, про яких пише, Понтано напрочуд часто згадує «солодкість дихання» — значно частіше, ніж я наївно сподівався (див., наприклад, 2.30.12, 2.33.7, 2.34.15). Можливо, це просто поетична умовність; а можливо, в добу до появи сучасної медицини та стоматології це була сфера, де все могло бути далеко не ідеальним.
Із заголовка вірша 1.23 (с. 69) — «Сліпучі груди Луцилли» — я довідався дещо нове. У латинському тексті на протилежній сторінці трапляється слово papillis. Це нагадало мені, що Едмунд Спенсер часто називає груди paps, і я замислився, чи не походить це слово від латинського papilla. Зазирнувши до словника, я переконався, що воно справді пов’язане (хоч і не є безпосереднім запозиченням) із латинським papilla. До речі, у словнику сказано, що papilla означає «сосок», а не «груди». У багатьох із цих віршів є цікава стилістична особливість: Понтано дуже любить повтори. Ідеться не про пряме повторення цілих рядків (принаймні, зазвичай), а про фразу, що повторюється з невеликими варіаціями, можливо, із заміною одного зі слів синонімом, у кількох рядках, не обов’язково з якоюсь певною регулярністю (рядки не обов’язково йдуть один за одним, повторювана фраза не обов’язково міститься на початку чи в кінці рядка тощо). У мене не склалося враження, що цей прийом якось особливо прикрашає вірші, але Понтано явно із задоволенням використовує його впродовж усього збірника.
Одне, що мене дратувало в цій книжці, — це її малий обсяг. Думаю, це найтонша книжка ITRL, яку я досі читав, та й до того ж більшість сторінок наполовину порожні (кожен вірш починається з нової сторінки, а багато з них займають менше половини). Судячи з приміток перекладача (с. xi), Понтано написав чимало інших віршів, тож можна було б перекласти й умістити більше — вийшла б товстіша книжка. У серії ITRL фіксована ціна за книжку, зазвичай близько 30 доларів, тож чим тонші книжки, тим менше ми отримуємо за свої гроші 🙂 Що сказати насамкінець? Ця книжка не розчарувала, але й не ввійшла до числа моїх улюблених поетичних томів ITRL — це звання й досі належить збірці лірики П’єтро Бембо.