Автор тексту: Ill-Advised
Оригінал англійською мовою.
Уголіно Веріно: «Ф’ямметта. Рай» (бл. 1490). Під редакцією та в перекладі Аллана М. Вілсона.
Бібліотека I Tatti Renaissance, том 69. Видавництво Гарвардського університету, 2016.
9780674088627. xxiv + 471 с.
Інші авторські статті-огляди можна прочитати тут
Уголіно Веріно був поетом XV століття з Флоренції. Очевидно, він був своєрідним учнем Крістофоро Ландіно, збірку віршів якого ми бачили в бібліотеці епохи Відродження кілька років тому (див. мій допис того часу). Цей том містить «Ф’ямметту» Веріно, збірку ліричних віршів у двох книгах, і «Рай», довшу наративну поему. У передмові перекладача згадується, що він також написав чимало інших творів, зокрема епічну поему «Карліада» про Карла Великого та його «подвиги […] в Італії та Святій Землі» (с. xviii). Неможливо не захоплюватися сміливістю поета; в звичайних середньовічних легендах Карл Великий здебільшого взагалі не мандрує, він залишається на тлі, а всі дії здійснюють його паладини, та й вони більш-менш цілком лишаються в межах Франції. Яка захоплива передумова! На час його життя Свята Земля перебувала під арабським пануванням менше ніж два століття — наскільки інакшою могла б бути історична хронологія, якби Карл Великий організував хрестовий похід і визволив Левант!
Як це часто буває в серії ITRL, мене вразила ретельність приміток перекладача наприкінці книги. Подібно до інших неолатинських поетів, Веріно часто запозичував фрази, а іноді й цілі рядки в давньоримських поетів, а часом і в свого старшого колеги Ландіно, що й зазначено в примітках. Перекладач також часто вказує, у якому відмінку перебуває те чи інше слово або де склад має неправильну довжину, що привернуло мою увагу, оскільки в примітках серії ITRL це зазвичай трапляється рідко (див. примітку до рядків 89–90 на с. 331 — чудовий приклад); але в будь-якому разі, оскільки я не знаю латини, ці речі мені не надто придалися. Я також маю похвалити перекладача за те, що він подав свій переклад у віршах, а не в прозі, як це надто часто буває в серії ITRL.
Ф’ямметта
Як випливає з назви, багато віршів у цій збірці оповідають про стосунки поета з дівчиною на ім’я Ф’ямметта. Вгадати, чим усе закінчилося, неважко — нещасливе кохання, мабуть, і так доволі поширене людське переживання, але для поетів певного типу це, здається, було майже обов’язковою умовою. Можна уявити, що за щасливе кохання вас би вигнали з поетичного союзу, і що, можливо, сьогодні можна було б створити сайт знайомств для поетів за принципом «гарантуємо, що ви не опинитеся в щасливих стосунках, або повернемо гроші!».
У будь-якому разі, історія Веріно та Ф’ямметти починається не надто вже й погано; вони обоє молоді, приблизно одного віку, і обоє не одружені. Вони зустрічаються, зберігаючи цнотливість, певний час, і в якийсь момент вона навіть обіцяє йому, що вийде за нього заміж; але виявляється, що вона не в змозі дати таку обіцянку, і батьки змушують її вийти заміж за іншого чоловіка. Веріно, на мій погляд, засмучений цим більше, ніж слід було б, і каже про неї не надто приємні речі (1.27, 1.30); звісно ж, він мав би розуміти, що, оскільки він іще не домовився з батьком Ф’ямметти, йому не слід було припускати, що вона справді зможе вийти за нього заміж. Її чоловік, Бруно, очевидно, був значно старший і дуже непривабливий чоловік (і «дряхлий перелюбник» :)) , 1.28.3), але, гадаю, можна припустити, що ревнощі Веріно роблять його трохи старшим і непривабливішим, ніж він був насправді.
Ця сумна переміна відбувається ближче до кінця першої книги. Зрештою він закохується в іншу дівчину, але вона помирає молодою, імовірно від чуми (2.50 і примітка на с. 393). Отже, друга книга складається переважно з окремих віршів на різні теми, більшість із яких не здалися мені особливо пам’ятними. Вона завершується поетичним зверненням до Венери й Купідона, у якому він повідомляє їм, що відмовляється від написання любовної поезії (2.55).
Очевидно, він був палким прихильником роду Медічі, правління якого, на його думку, принесло Флоренції золоту добу (2.45.109–119); ми знаходимо присвяти Лоренцо (1.1, 2.1), звернення до його батька П’єро (1.19), два вірші на честь останнього (1.20, 2.45), вірш, присвячений коханці Лоренцо Лукреції Донаті (2.43), і кілька віршів, написаних у зв’язку зі смертю Козімо (батька П’єро; 2.51–4). Вірність Веріно Медічі також посідає помітне місце в його «Раю», як ми побачимо нижче.
Цікавою наскрізною темою є поезія; зокрема, Веріно усвідомлює свій статус другорядного поета й задоволений ним, уникаючи грандіозних епічних тем і залишаючись на звичному ґрунті коротших, легших любовних віршів (1.2, 1.12, 1.15, 2.17, 2.24). У будь-якому разі він радий бути поетом (2.48) і переконаний, що поезія може дарувати незгасну пам’ять і славу тим, про кого співає (2.45.9–60). Ім’я «Ф’ямметта» пов’язане зі словом fiamma = полум’я, тож він іноді називає її «Палаючою дівою», що звучить як персонаж із фентезійної історії 🙂
Тут чимало гнівних висловлювань проти гомосексуалів (2.10, 2.28.3–4, 2.32.7–9, 2.38), більше, ніж я пам’ятаю в інших поетичних збірках із серії ITRL. Імовірно, це корисне нагадування про те, що до гомосексуальності у Флоренції доби Відродження не були такими толерантними, як нам іноді здається. Мені сподобалася ця епіграма «Проти наклепника Філіпа» (2.16): «Багато разів ти питаєш мене: „Що ти знаєш?“, коли намагаєшся до мене чіплятися. / Одне я знаю напевно: ти, Філіпе, нічого не знаєш». Ще одна прекрасна епіграма: «„Не дивно, — сказав кінік, — що золото бліде, бо всі замишляють заволодіти ним“» (2.30).
Є кілька коротких лайок, і моя улюблена — висміювання нещасного Лурка та його неприємного запаху з рота: «Твій запах із рота може не лише ввергнути людство в смуток, а й осквернити небеса та вбити птахів. Не дивно, що тепер у місті лютує чума» тощо (2.39.5–7). А ось пара чудових рядків із його панегірика з нагоди смерті Козімо: «Почати війну може кожен, але завершити її — не кожен, якщо тільки не вийде переможцем» (2.51.155–6). Це або дуже глибокодумно, або цілком тривіально, я просто не зовсім певен, що саме 🙂 У будь-якому разі він забув, що війну можна завершити й капітуляцією перед ворогом. Але, можливо, в хаосі Італії доби Відродження це не гарантувало б завершення війни? :]
Примітка перекладача на с. 333 стверджує: «[С]ніжна куля може бути фліртом». Honi soit qui mal y pense 🙂
Я був здивований, прочитавши про використання полби в косметиці: «Ні свинцева білила, ні полба, ні весь сік трав не зможуть приховати твій тьмяний колір обличчя, Галло» (1.17.11–12). У примітці перекладача (с. 344) сказано, що, ймовірно, йдеться про борошно, «ймовірно, для приготування сполучної речовини, наприклад, подрібненого ячменю в пасті для обличчя».
Рай
Це поема обсягом близько 1100 рядків, що оповідає про сновидіння Веріно, у якому він відвідує рай. Природно, виникає бажання порівняти її з відвідинами раю Данте в його «Божественній комедії», але минуло стільки часу відтоді, як я читав останню, що я не в змозі робити таке порівняння. Очевидно, що рай Данте значно довший, і він зустрічає там більше людей, але, наскільки я пам’ятаю, важливішою відмінністю може бути те, що Данте більше зосереджується на релігійних аспектах раю, і, читаючи його твір, краще розумієш, наскільки грандіозним і піднесеним було б таке відвідання. У Веріно цей аспект подано поверховіше, і він приділяє більше часу менш істотним речам.
Наприклад, повторюваною темою є неспокійне становище Флоренції та Італії загалом. Поет розмірковує про це ще до свого візиту (рядки 44–75), і, увійшовши до небесного палацу, його провідником виявляється не хто інший, як покійний правитель Флоренції Козімо де Медічі (рядки 206–23), який виголошує довгу промову, передбачаючи сприятливе майбутнє для Флоренції (рядки 225–276). Пізніше Веріно також зустрічається із сином Козімо, Джованні, і вони розмовляють про онуків Козімо, які ще живі (рядки 700–733). Але, гадаю, мені не варто надто скаржитися, оскільки в Данте також багато згадок про сучасну італійську політику.
Що ж до самого раю, то нам пропонується доволі докладний опис (рядки 89–114) величного входу до «чудесного палацу вічного Царя» (рядок 94); хори ангелів (рядки 324–350, із звичною дев’ятирівневою ієрархією); спів гімнів про різні примітні історії з християнської міфології (рядки 380–498); історія про те, як Бог урятував душі деяких доброчесних людей із Лімбу (рядки 499–517, коротко згадана, здається, і в Данте); описи того, яким є життя на небесах (усі здорові й виглядають приблизно на 30 років; носять білі шати; не їдять і не п’ють; рядки 605–63). Саме це я мав на увазі, коли казав, що Веріно любить зосереджуватися на поверхових речах; це цілком пасувало б до казки або науково-фантастичної оповіді, але навряд чи передає те відчуття піднесеності, якого можна було б очікувати від відвідин раю.
Більшу частину решти часу перебування Веріно в раю він проводить у приємному лісовому краю, призначеному для доброчесних людей, які не знали про християнство і, отже, не могли потрапити до головної частини небес (рядки 736–795). Він зустрічає численних давньогрецьких і римських державних мужів, полководців, ораторів, законодавців, поетів, драматургів, філософів тощо (рядки 796–1012), зокрема самого Платона, який розповідає про свої дослідження після смерті, каже, що він вражений християнством, і натякає на недавнє відродження неоплатонічних студій у Флоренції (рядки 1013–1071). Після цього Козімо повідомляє Веріно, що час іти, і Веріно одразу прокидається, на цьому поема завершується. Отже, язичницькі персонажі, яких Данте коротко згадав, можливо, в одній із пісень свого «Пекла», тут займають майже третину перебування Веріно на небесах! Мене дещо здивувало, як багато язичницької термінології він уживає в цій поемі; він часто називає небо Олімпом, а Бога — Юпітером або Громовержцем.
Цікавий факт із приміток перекладача (с. 385): під час Пелопоннеської війни «афінські полонені [на Сицилії], які могли декламувати уривки з Евріпіда, отримували краще поводження, аж до звільнення». Дивовижно! Сьогодні важко уявити, що поезія колись могла мати таку силу.
Загалом це була приємна, хоч і не надто пам’ятна книжка; гадаю, найбільше мені сподобався «Рай», ніж короткі поезії у «Ф’яметті». Шкода, що я не можу прочитати й його поему про Карла Великого, але, здається, її ще не перекладено англійською; хто знає, можливо, колись вона з’явиться у видавництві ITRL.