Автор тексту: Ill-Advised
Оригінал англійською мовою
Альд Мануцій: «Грецька класика» (бл. 1500). Під редакцією та в перекладі Н. Г. Вілсона.
Бібліотека I Tatti Renaissance, том 70. Видавництво Гарвардського університету, 2016.
9780674088672. xvii + 395 стор.
Інші авторські оглядові статті можна прочитати тут
Альд Мануцій був відомим друкарем, який працював у Венеції наприкінці XV і на початку XVI століть. Імовірно, я вперше почув про нього побіжно, бо компанія, названа на його честь, розробила одну з перших програм для настільної видавничої системи, Aldus PageMaker. У будь-якому разі саме Альд створив перші друковані видання численних творів давньогрецької та римської літератури, а також деяких сучасних йому праць. Багато з цих книжок містили коротку передмову самого Альда, і цей том включає близько 50 таких передмов із його видань грецьких авторів. У 2017 році вони також опублікували подібний том, що містить його передмови до книжок латинських авторів, і, згідно з приміткою професора Хенкінса (с. ix у цьому томі), вони також планують видати аналогічну книжку з передмовами Свейнгейма і Паннарца, німецьких друкарів, які першими привезли книгодрукування до Італії.
Передмови Альда виявилися для мене цікавішими, ніж я очікував. Для Альда — як і для багатьох видавців, особливо до того, як уся ця індустрія наприкінці XX століття об’єдналася в жменьку гігантських безликих медіаконгломератів, — видавнича справа була не просто бізнесом і способом заробляти гроші. Він здобув гуманістичну освіту й працював репетитором, перш ніж узятися до друкарської справи (с. xiv), і в усіх його передмовах видно, наскільки гостро він усвідомлював той факт, що він і його колеги-гуманісти беруть участь у грандіозному проєкті відродження та відновлення вивчення класичних мов і літератури. Видання Альдом грецьких творів, багато з яких раніше існували лише в рукописній формі й не були широко доступні, було важливою частиною цього проєкту, і він підходив до нього з величезним ентузіазмом.
Це був величезний проєкт, і в своїх передмовах Альд часто постає як надзвичайно зайнята людина, що присвячує весь свій час невтомному збиранню, редагуванню та друкуванню ще більшої кількості своїх улюблених класичних авторів (с. 215). Він порівнює свої труди з трудами Цекула (с. 53) і Сізіфа (с. 241, 257). Він часто наголошує, що робить це на благо своїх читачів — людей, які прагнуть вивчити грецьку мову, а потім отримати користь від вивчення давньогрецької літератури, філософії тощо (с. 45, 47). Як зазначено у вступі перекладача (с. xiii), за часів Альда ще існував великий брак підручників і подібних книжок, за якими можна було б вивчати грецьку мову (що, як я гадаю, пояснює присутність носіїв грецької мови, які втекли від занепаду Візантійської імперії, що так потужно стимулювало вивчення грецької мови в Італії). Деякі з його книжок були спеціально призначені для розв’язання цієї проблеми, і він часто зазначає в передмовах, як той чи той твір може стати в пригоді тому, хто вивчає грецьку мову, або як він умістив латинський переклад для тих, чия грецька ще недостатньо добра (с. 85, 87; іноді переклад виконано самим Альдом).
Той факт, що книгодрукування зробило книжки широко доступними, явно мав для нього величезне значення, і час від часу він обрушується з критикою на «цвинтарі книжок» (бібліотефів), які зберігають рукописи у своїх приватних бібліотеках і не дозволяють нікому їх читати (с. 101: «Я не сумніваюся, що вони незабаром помруть від заздрощів, оскільки все, що варте читання, буде опубліковано» :)) ). Я цілком поділяю цю думку, особливо з огляду на те, що сьогодні інтернет може стати наступним кроком до того, щоб зробити книжки доступнішими, ніж будь-коли раніше. Мене це дуже цікавило відтоді, як я під’єднався до інтернету в середині 90-х. У цьому напрямі вже багато зроблено, і ще багато можна було б зробити, якби не ці надокучливі закони про авторське право.
У передмові 1495 року Альд повідомляє, що інтерес до грецької мови останнім часом настільки зріс, що її вивчають навіть люди похилого віку, а не лише молодь (с. 13). Водночас у 1497 році він пише, що «вивчення грецької та латинської мов, хоч і перебуває в дещо кращому стані, ніж у минулі роки, усе ще занепадає» (с. 55). Він висловлює цікаві зауваги про розмаїття давньогрецьких діалектів і про ступінь свободи, яку це надавало їхнім поетам, на відміну, наприклад, від латини (с. 31). Спокусливо уявити, наскільки різноманітнішою могла б бути література, якби кожен писав своїм діалектом (як це робили греки до елліністичної доби), замість того щоб мати лише одну стандартну форму кожної мови, як це зазвичай буває нині.
Певною мірою його передмови, звісно, замислювалися як реклама, і деякі з його захоплених тверджень, імовірно, слід розглядати як «рекламні хитрощі, типові для видавців» (примітка перекладача 482, с. 360). Але не можна не захоплюватися його щирістю, коли він пише щось на кшталт: «Я сподівався […] прочитати в книгах Філострата […] багато важливих речей, які варто знати, але насправді все виявилося зовсім інакше. Я не пам’ятаю, щоб коли-небудь читав щось гірше або менш варте уваги; […] це було несмачне й дуже дурне» (с. 131). Чи можете ви уявити собі видавця, який помістив би таке на задню обкладинку нині? 🙂
Багато його передмов написано у формі листів, адресованих конкретним відомим особам, але, як він сам каже, насправді вони призначені для широкої публіки (с. 205). Іноді його спроби описати, наскільки він зайнятий, виявляються дуже кумедними: «Пожалійте свого друга Альда, адже йому часто немає часу ні поїсти, ні сходити до туалету. Іноді […] навіть витерти ніс не вдається. Яка ж це тяжка професія!» (с. 215). Іноді він дає корисні поради студентам, наприклад, рекомендує їм переписувати деякі тексти від руки, щоб звикнути до орфографії й особливо до наголосів у грецькій мові (с. 221). Перекладач додає (с. 357, прим. 428) кумедне зауваження з книги XIX століття: «Що ж до тієї людини, яка неправильно ставить [тобто грецькі наголоси] або, що ще гірше, зовсім їх опускає, то, безперечно, буде зроблено шкідливі висновки, і здебільшого справедливо». Ви можете побачити оригінал на archive.org; обов’язково подивіться також попередню сторінку, де є чудова тирада про сучасну молодь™. 🙂 )
Про свій перфекціонізм Альд писав: «Я ще жодного разу не створив книги, якою був би цілком задоволений. Моя любов до літератури така, що я хочу, аби книги, які я даю до рук освіченим людям, були дуже точними й дуже красивими» (с. 241).
Як додаток до книги подано кілька листів від інших людей до Альда. Є лист від Вільяма Гросіна, англійця, який навчався в Італії близько 1490 року, з таким захопливим судженням про Арістотеля й Платона: «Різниця між цими двома найбільшими філософами — пробачте мені, всі, — це просто різниця між ерудитом і „поліміфом“» (с. 285). Судячи з того, що я бачив про Платона та його захоплення вигадуванням неймовірних історій і включенням їх до своїх філософських діалогів, термін «поліміф» видається мені дуже влучним.
Альд заснував те, що він назвав «Новою академією», і часто згадує її у своїх передмовах так, ніби книги видавалися саме цією академією. Але з уставу академії, наведеного тут на сторінках 289–293, здається, що це був радше своєрідний світський клуб для Альда та його друзів, які хотіли вправлятися в спілкуванні одне з одним грецькою мовою. Кожен, хто користувався іншою мовою, мав сплатити штраф, а коли накопичувалося достатньо коштів, Альд мав улаштувати вечірку для членів клубу. Звучить весело 🙂 Це трохи нагадало мені анекдот із «Війни і миру» Толстого. Коли Росія воювала з наполеонівською Францією, група російських аристократів, трохи ніяковіючи через надмір французької мови в повсякденному мовленні, домовилася, що кожен, хто говоритиме французькою, сплачуватиме невелику суму грошей як пожертву на військові потреби. Один із них, отримавши такий штраф, поскаржився: «Але як мені це висловити російською?» :))
Захоплення Альда грецькою мовою було настільки великим, що іноді він навіть писав нею передмови (хоча, судячи з приміток перекладача, Альд і багато інших гуманістів доби Відродження припускалися значно більшої кількості помилок грецькою, ніж під час писання латиною; прим. 26 на с. 326). Як додаток тут також є вірш на 200 рядків (с. 303–317) Марка Мусура, грека, який редагував для Альда кілька томів, зокрема твори Платона (с. 243, 257; «винятково обдарований текстолог», прим. 516 на с. 362). Імовірно, це перша книга в серії ITRL, де представлено таку велику кількість грецького тексту. Мене здивувало, скільки міжрядкового інтервалу використано в грецькому тексті; можливо, ідея полягає в тому, що це корисно, бо в грецькій мові так багато знаків наголосу, і все ж люди зазвичай чудово набирають грецький текст без такого надмірного міжрядкового інтервалу. Унаслідок цього на сторінці цієї книжки вміщується значно менше грецького тексту, ніж латинського.
Помітною новацією Альда стало видання невеликих, кишенькових книжок (с. xv і прим. 228 на с. 344) замість громіздких фоліантів, які, ймовірно, переважали раніше. Цікавий лист від Сципіона Фортегеррі, члена оточення Альда, вихваляє одну з таких маленьких книжок: «Чар її змісту не принесе стільки користі, скільки її зручність […] щоб читачі не відволікалися від змісту тексту через вагу томів, які тримають у руках» (с. 297–299). У тексті містяться цікаві зауваги про грецький шрифт Альда, який намагався імітувати різні скорочення та лігатури, уживані писарями в рукописних книгах для заощадження часу на часто вживаних суфіксах і тому подібному. Перекладачеві це явно не до вподоби: «Вплив Альда був настільки великим, що ці дратівливі й естетично непривабливі умовності залишалися в ужитку до дев’ятнадцятого століття» (с. 325, прим. 11). Але він визнає, що в Альда, ймовірно, були вагомі причини імітувати рукописні книги, оскільки деякі з його потенційних покупців іще з недовірою ставилися до друкованих книжок (с. xiv).
Це була дуже цікава книга, і я з нетерпінням чекаю нагоди прочитати другий том передмов Альда, сподіваюся, вже невдовзі.