Оксфордський маніфест, укладений у квітні 1947 року в коледжі Уодем в Оксфорді представниками 19 ліберальних політичних партій із Південної Африки, Німеччини, Австрії, Бельгії, Канади, Кіпру, Іспанії, Естонії, Великої Британії, США, Фінляндії, Франції, Угорщини, Італії, Норвегії, Швеції, Швейцарії, Чехословаччини та Туреччини, є документом, що окреслює основні політичні принципи Ліберального Інтернаціоналу. Розробка його засадничих принципів відбувалася під керівництвом Сальвадора де Мадар’яги. Вважається, що маніфест був натхненний ідеями Вільяма Беверіджа.
Оригінал англійською мовою.
Усі інші програмні документи Ліберального Інтернаціоналу можна знайти за цим посиланням.
Ми, ліберали з дев’ятнадцяти країн, зібрані в Оксфорді в часи розрухи, злиднів, голоду й страху, спричинених двома світовими війнами, переконані в тому, що такий стан світу значною мірою зумовлений відступом від ліберальних принципів, підтверджуємо нашу вірність цій Декларації:
— I —
1. Людина наділена передусім здатністю самостійно мислити й діяти, а також здатністю відрізняти правильне від неправильного.
2. Повага до людської особистості та сім’ї є справжнім фундаментом суспільства.
3. Держава є лише інструментом суспільства: вона не повинна привласнювати владу, що суперечить основним правам громадян і умовам, які становлять сутність гідного й творчого життя, а саме:
- особистій свободі, гарантованій незалежністю законодавчої та судової влад від виконавчої;
- свободі віросповідання і свободі совісті;
- свободі слова і свободі преси;
- свободі вступати або не вступати до спілок;
- свободі вибору професії;
- можливостям повної й різноманітної освіти відповідно до здібностей і незалежно від походження чи матеріального становища;
- праву на приватну власність і праву займатися приватним підприємництвом;
- вільному вибору для споживача та можливості для людини отримувати всебічний дохід від родючості землі й промислової діяльності;
- страхуванню від загрози хвороби, безробіття, непрацездатності та старості;
- рівноправ’ю чоловіків і жінок.
4. Ці права і свободи можуть бути забезпечені лише справжньою демократією. Справжня демократія нерозривна з політичною свободою і ґрунтується на свідомій, вільній і просвітленій згоді більшості, вираженій через вільні й таємні вибори за належної поваги до свобод і думок меншості.
— II —
1. Придушення економічної свободи неминуче веде до зникнення свободи політичної. Ми чинемо опір такому придушенню, чи зумовлене воно державною власністю або державним контролем, чи приватними монополіями, картелями й трестами. Ми допускаємо державну власність лише для тих підприємств, які перебувають поза сферою дії приватного підприємництва або в яких конкуренція вже не відіграє ролі.
2. Добробут суспільства має бути пріоритетним і захищеним від зловживання владою груповими, відомчими інтересами.
3. Постійне поліпшення умов праці, житлового фонду та навколишнього робочого середовища є істотним. Права, обов’язки й інтереси праці та капіталу взаємодоповнюються; організоване обговорення і співпраця між роботодавцями та найманими працівниками життєво важливі для нормального функціонування промисловості.
— III —
Як праця є необхідною складовою свободи, так і кожному окремому праву відповідає обов’язок. І оскільки вільніші суспільні інститути мають працювати ефективно, то й кожен громадянин зобов’язаний відчувати моральну відповідальність перед співгромадянами та брати активну участь у суспільному житті.
— IV —
Будь-яку війну можна запобігти, а мир на планеті й економічне процвітання настануть лише за умови, якщо всі нації виконуватимуть такі умови:
а) твердої відданості світовому устрою націй, що вільно до нього увійшли, великих і малих, за єдиного для всіх закону і справедливості та здатності виконувати міжнародні зобов’язання;
b) поваги до права кожного народу користуватися основними людськими свободами;
c) поваги до мови, віри, законів і звичаїв національних меншин;
d) вільного обміну ідеями, новинами, товарами та послугами між народами, а також свободи пересування всередині кожної країни й між усіма країнами; відсутності цензурних і протекціоністських торговельних бар’єрів та обміну правилами й інструкціями;
e) розвитку відсталих регіонів світу за співпраці з місцевим населенням в його інтересах та інтересах усього світу.
Ми закликаємо всіх чоловіків і жінок, які загалом погоджуються з цими ідеями та принципами, приєднатися до нас у прагненні домогтися суспільного визнання цих принципів у всьому світі.
До речі, якщо що, я не підписуюся прямо під усім. Маніфести ці досить консервативні. Якась сім’я, суспільство, обов’язок займатися політикою… у моєму маніфесті такого б не було. Просто оскільки лібералізм дуже недооцінений і мало ким розглядається серйозно, то я вирішив приділити йому більше уваги. Тим паче, що загальний вектор лібералізму та його філософський фундамент мені близькі. Історія виникнення лібералізму — це, по суті, історія трансформації епікуреїзму в політичну теорію. Тому я вже робив короткий огляд цікавих класиків лібералізму.
Для всіх, хто не стежив, що було розглянуто цього сезону:
- Комуністи й соціалісти до Маркса (1795-1843)
- Ранній лібералізм у Британії та США (1780-1828)
- Ранній лібералізм у Франції (1789-1828)
- Ранній протекціонізм і націоналізм (1804-1841)
- Класичний лібералізм Європи (1828-1871)