Оскільки міжвоєнна інтернаціональна організація під назвою «Міжнародне об’єднання радикальних і близьких до них демократичних партій», відома також як Радикальний інтернаціонал,
припинила своє існування на початку Другої світової війни, то вже 16 червня 1946 року представники ліберальних партій із кількох великих країн Європи почали підготовку до створення нової організації.
Брюссельська декларація була, так би мовити, першою цеглиною, закладеною в майбутній Ліберальний інтернаціонал.
Оригінал англійською мовою.
Усі інші програмні документи Ліберального інтернаціоналу можна знайти за цим посиланням.
Ми, делегати нижчезгаданих партій, а саме:
- Ліберальна партія Бельгії;
- Ліберальна партія Великої Британії;
- Радикально-соціалістична партія Франції;
- Радикальна партія Данії;
- Партія свободи Голландії;
- Радикально-демократична партія Швейцарії;
- Народна партія Швеції;
- Ліберальна партія Італії і Представник іспанських лібералів у вигнанні,
які зібралися в Брюсселі 16 червня 1946 року з нагоди святкування сторіччя від дня заснування Бельгійської ліберальної партії, в той час, коли спустошення, спричинене двома жорстокими світовими війнами, породило безлад у людських умах і хаос в економічному становищі народів, підтверджуємо нашу спільну віру та наші принципи в цій декларації, яку ми називаємо Брюссельською декларацією.
1. — Ми стверджуємо нашу віру в духовну свободу людини. Ми виступаємо проти будь-якої форми правління, яка не гарантує всім своїм громадянам свободу совісті, свободу преси, свободу об’єднань і вільне висловлення та оприлюднення своїх переконань і думок.
2. — Ми виступаємо проти будь-якої реакційної або тоталітарної форми правління. Ми стверджуємо нашу віру в політичну свободу і демократію. Жодна країна не є демократичною, якщо вона не захищає основні права людської особистості, особисту свободу, право на вільну критику, визнання урядом своєї відповідальності перед народом, незалежність здійснення закону і правосуддя, і якщо її політична форма не ґрунтується на згоді, яка має бути свідомою, вільною і просвітленою.
3. — Будучи переконані, що придушення економічної свободи неминуче веде до зникнення політичної свободи, ми підтверджуємо нашу впевненість в економічній системі, яка поважає приватну ініціативу, дух підприємництва та відповідальності. Ми виступаємо проти тих рішень, які віддають усю національну економіку в руки держави, і стверджуємо, що можна уникнути економічної анархії й водночас зберегти основні форми та звички Свободи. Усвідомлюючи, що політична свобода не може бути відокремлена від добробуту й поступу суспільства, ми бажаємо бачити повсюдно встановленою систему правління, яка буде демократичною за своєю економікою і за своєю формою та яка, з одного боку, поступово й відповідно до особливих умов у кожній країні залучала б робітників до благ і управління всіма підприємствами, а з іншого — захищала б кожного від нужди, хвороб і безробіття.
4. — Ми вважаємо, що війна може бути скасована лише Всесвітньою організацією, яка об’єднує всі нації, великі й малі, під єдиним законом і справедливістю. Мир у всьому світі та загальний економічний добробут вимагають вільного обміну товарами й послугами, вільного переміщення людей і капіталу, скасування всіх бар’єрів для повноцінних економічних відносин між державами, а також, в інтересах споживачів, створення форми контролю над картелями й монополіями, як національними, так і міжнародними.
5. — Нарешті, ми стверджуємо, що наша мета — розвивати серед людей віру в освіту і в цінність характеру, дати їм відчуття свободи й відповідальності та підготувати їх до служіння своїй країні й людству, і ми стверджуємо, що, з огляду на зростальну небезпеку політичної та економічної тиранії, вільна людина, наділена соціальною та інтернаціональною совістю, є надією світу.