Про вплив статей на характер уявлень і моральних спонукань (Кабаніс)

П’ятий мемуар із книги Кабаніса — «Відношення між фізичною і моральною природою людини» (1802).
Переклад із французької П. А. Бібікова. 
Передруковано групою Echafaud з первісного документа, з дореволюційною орфографією (і, само собою, без текстового шару), у 2026 році.
Для зручності роботи з такою величезною книгою на сайті її поділено за розділами.
Інші розділи можна знайти тут.

Вступ. — Із того, що відбувається в природі, найбільше заслуговує на нашу увагу саме те, що трапляється найчастіше. Ніщо так не приковує до себе увагу справжнього мислителя, як правильне повторення одних і тих самих явищ, одних і тих самих умов; особливо ж ніщо не заслуговує на таке здивування, як безперервне відновлення живих форм, як постійне відтворення одних і тих самих істот, одних і тих самих порід, що містять у собі самих джерело свого існування на безмежний час.

Із кожним кроком уперед у пізнанні природи дедалі виразніше постає все розмаїття способів, уживаних нею для продовження порід. Цей предмет, вочевидь, лежить найближче до її серця; на ньому вона розгорнула все невичерпне багатство своїх засобів. Марними були зусилля за допомогою наукових класифікацій звести ці різноманітні явища до визначених, загальних і сталих законів: нові факти постійно перекидали й підривали гордовиті висновки з явищ, ще недавно безсумнівно відомих; і ледве уява встигне накреслити можливу форму розташування, як природа вже подає багато прикладів її перед очима спостерігача.

До нашого плану не входить ані дослідження цього питання, що щодня дедалі більше розширюється й ускладнюється, ані тим паче окреслення умов, властивих кожній окремій формі. Але природодослідники тваринного царства, особливо ті, що вивчають звичаї різних порід, необхідно мають тепер зосередити свою увагу саме на порядку явищ, про які йдеться. Можливо, їм доведеться побачити, що схильності й звички, властиві кожній породі, залежать головним чином від способу її розташування, і що характер її потреб, насолод, спосіб життя, товариськість, здатність до вдосконалення, широта й значення її стосунків як з іншими породами, так і з різними чинниками або зовнішніми предметами, беруть свій початок від обставин або умов, з якими пов’язане її розташування, та від устрою призначених для цього органів.

Ми ж матимемо на увазі лише людину, чуттєвість якої, ширша й тонша, охоплюючи незрівнянно більшу кількість предметів і відгукуючись на всілякі відтінки їх, може видозмінюватися найдивовижнішим чином через найменші зміни як у способі свого здійснення, так і в розподілі зовнішніх збудників. Отже, ми не вийдемо за межі нашого предмета, і без того надто широкого, щоб його можна було охопити з усіх боків; у самому дослідженні статей, що становить власне зміст цього Мемуару, аби воно не розрослося в цілу книгу, нам доведеться обмежитися загальними й головними положеннями; і якщо нам трапиться іноді зупинитися на окремих явищах, то ми зробимо це настільки, наскільки знайомство з ними буде необхідне для вказівки правильного шляху й для ясності наших висновків.

Наш намір аж ніяк не полягає в бажанні малювати картини, що так могутньо зваблюють уяву, хоч нічого не може бути легшого за це. За такого дослідження фізіологові постійно спадають на думку образи, які можуть збентежити й підкорити його самого, а зображення найпалкіших почуттів мимоволі домішується до зауваг мораліста-мислителя. Навпаки, ми постараємося усунути все, що не підлягає найхолоднішому спостереженню; насправді ми природодослідники, а не поети, і щоб не відвернути необхідної для дослідження уваги цілком сторонніми для нашої мети враженнями, ми надамо перевагу простому вивченню проявів природи й обмежимося найсухішим і найбезстороннішим викладом.

§ I

Людина, як і інші, найдосконаліші тварини, на чолі яких вона стоїть за своєю будовою та своєю винятковою чуттєвістю, розташовується за сприяння двох істот, дуже подібних за своєю організацією, але все ж таки відмінних багатьма окремими рисами. Вона виходить із утроби матері з органами, здатними протистояти атмосферному повітрю та засвоювати їжу; вона вже може жити власним життям. Їй немає потреби ще протягом якогось невизначеного часу, подібно до яйцеродної, бути загорнутою в чужу оболонку й зануреною в глибокий сон, який, вочевидь, майже нічим не відрізняється від неіснування; їй немає потреби чекати, поки творче тепло пробудить у ній рух і життя серед поживних, наперед заготовлених природою рідин, що становлять ніжну їжу для першого віку, подібно до непомітних для ока крапок зародка змії, черепахи або птаха. В утробі людський зародок жив оживленими соками за посередництва діяльності судин матері; щойно після народження він живе молоком, яке виготовляється в ній органами, спеціально пристосованими до цього призначення.

Але тривалість вагітності, період дитинства, коли необхідні турботи батька й матері, настання отроцтва, тобто епохи, в яку помітними ознаками виявляється здатність до відтворення, не однакові в різних тваринних породах; ці обставини не пов’язані між собою й жодними сталими, одноманітними відношеннями. Дитинство людини найдовше, і отроцтво настає для неї пізніше, попри те, що час виношування в неї коротший, ніж у деяких інших порід. Ці умови, ще раз, справляють найпомітніший вплив на потреби, на здібності, на звички людини. Але, щоб належно оцінити їхню дію, зрозуміло, треба обрати порівняльну міру для дитинства або для іншого періоду щодо всієї тривалості життя.

Отже, подібно до найдосконаліших тварин, людина не народжується зі здатністю негайно породжувати собі подібних; органи, які згодом мають послужити для цього важливого відправлення, занурені, вочевидь, у глибоке заціпеніння, а спонуки, що мають до нього спонукати, ще не існують.

Але природа розрізнила статі не самими лише органами, що становлять безпосереднє знаряддя відтворення; між чоловіком і жінкою існують інші відмінності в будові, які радше стосуються призначеної їм ролі, ніж якоїсь механічної необхідності, яку багато хто намагався відшукати у відношеннях усього тіла до кожної окремої його частини.

У жінки кут, утворюваний кістками таза, ширший, ніж у чоловіка, стегна менш зігнуті, коліна більше відхиляються назад; під час її ходи зміна центра ваги, що супроводжує кожен крок, набагато відчутніша.

З іншого боку, жіночі волокна м’якші, м’язи в неї менш міцні.

Із цих двох обставин випливає не лише неоднакове співвідношення в тому чи тому полі різних частин кістяного скелета, а й те, що сильніші м’язи своєю постійною діяльністю спричиняють певні вигини, певні опуклості в кістках, незрівнянно помітніші; так що глибокі борозенки, утворені ними внаслідок безперервного тиску, вже можуть слугувати ознакою для відрізнення чоловічого скелета. Звідси також випливає, що центральна частина, або м’язи живота, у жінки окреслені менш різко й виразно, що ці органи, з усіх боків обкладені м’якою клітковою тканиною, надають її членам ніжної округлості й тих чарівних форм, які так прекрасно відтворили великі митці, змальовуючи жіночу красу. Звідси ж випливає, нарешті, що в жінок деякі частини тіла, за своєю природою м’якші й багатші на кліткову рідину, сильно наповнюються тоді, коли, симпатично беручи участь у діяльності матки, вони притягують у всі свої судини значнішу кількість соків.

§ II

Але ці відмінності цілком виразно помітні лише тоді, коли кожна стать досягне спеціального й відповідного своєму призначенню розвитку. У ранньому дитинстві вони залишаються непомітними під зовнішніми ознаками, майже однаковими в обох. М’язи ще не спричинили відчутної зміни в напрямі кісток; м’ясисті й залозисті частини ще не відрізняються ні формою, ні відносним об’ємом; і відмінність скелетів іще важко розпізнати за розташуванням стегон і за порівняльною шириною таза.

Те саме змішання, вочевидь, панує тоді й у моральних спонуках дітей обох статей. Маленькі дівчатка так само жваві, як і маленькі хлопчики, хлопчики так само рухливі, як і дівчатка. Уявлення, схильності, пристрасті цих маленьких створінь, що виробляють основи душевного життя, цих ще не визначених істот, яких майже в усіх мовах змішують під спільною назвою дітей, у тому й тому полі дуже подібні. Це, втім, не означає, що уважний спостерігач не знаходить між ними жодних ще помітних відмінностей, що відмінні риси тієї й тієї природи ще не виявляються ні в загальній будові організації, ні в моральних властивостях і наївних проявах душевних рухів цього віку. Безперечно, в рухах хлопчиків уже більше різкості, вони менше зважають на дрібниці; при ближчому спостереженні виявиться, можливо, що їхнє тіло приймає не лише вільніші й виразніші пози, а й що воно відзначається звичайною схильністю радше до одного роду рухів, ніж до інших.

Маленькі дівчатка вже помітно переймаються враженням, яке вони справляють на людей, що їх оточують; це почуття майже незнайоме в цей перший час маленьким хлопчикам, принаймні якщо штучними збудженнями в них не буде передчасно розвинено марнославство. Дівчатка, як слушно зауважує Ж. Ж. Руссо, завжди віддають перевагу тим іграм, які мають найближчий стосунок до тієї ролі, яку їм призначила природа; вони, здається, хочуть приготуватися до неї, повторюючи її в усіляких варіантах. Нарешті, вони починають знайомитися з мистецтвом розмови, якому в майбутньому завдячуватимуть своїм впливом; вони постійно вправляються в ньому; вишукане почуття пристойності, що вирізняє саме їхню стать, вочевидь, розвивається в них як інстинктивна здатність незрівнянно раніше, ніж у хлопчиків з’явиться бодай якесь поняття про нього, значно раніше навіть, ніж вони ознайомляться з враженнями, що його викликають, і відчують, яке значення воно може мати в житті.

Але, повторімо ще раз, фізична й моральна відмінність між статями виразно виявляється лише в отроцькому віці.

Ми не можемо, та, можливо, й ніколи не зможемо визначити, якою саме діяльністю статеві органи впливають на інші органи, яким чином вони певною мірою керують їхніми відправленнями й видозмінюють характер і порядок пов’язаних із ними явищ. Але цей вплив очевидний і нездоланний. Чоловіки з видаленими статевими органами, як за будовою тіла, так і за душевними властивостями, наближаються до жінки; жінки з маткою та яєчниками, що перебувають у недіяльному стані впродовж усього життя, чи то через якусь первісну потворність, чи то через неприродне відправлення чутливості нервової системи або якихось її розгалужень, за тілобудовою й за схильностями наближаються до чоловіків. В обох цих, такого невизначеного роду істот, ні розташування членів і форм, ні хода, ні рухи, ні звуки голосу, ні фізіономія, ні склад розуму й бажань не відповідають їхній статі.

Немає нічого безглуздішого за пояснення механічними причинами — як цих випадкових, так і більш нормальних явищ, яким вони, щоправда, суперечать, зате тим очевидніше підтверджують їхні загальні закони. Ні ті, ні ті не можуть бути пояснені ані будовою органів, що їх визначають, ані відомою природою рідин, які в них готуються. Але розгляд деяких, самих по собі доволі простих фізіологічних умов, здається, виводить нас із цього хаосу таємничих причин; стародавні мали на увазі лише їх у своїх дослідженнях, а нові вчені обмежилися майже тільки зміною назв. Можна навіть сказати, що останні, замінивши давні припущення новими, більш догматичними поясненнями, породили лише грубіші й небезпечніші помилки; вони привчили уми до поганої звички шукати визначень сутності причин у таких питаннях, в яких нашому спостереженню доступні самі лише явища, а в самому визначенні причин силкувалися уособити зазвичай цілковиті абстракції.

Насамперед, не підлягає сумніву, незалежно від того, яким чином це сталося, що м’язові волокна слабші, а клітковинної тканини у жінки більше, ніж у чоловіка. По-друге, годі й сумніватися, що цю відмінність зумовлює існування та вплив матки й яєчників; вони незмінно спричиняють її, якщо ці органи наділені правильним первісним устроєм і якщо їхній розвиток відбувається природним порядком. Але ця слабкість м’язів має вселяти інстинктивну відразу до надмірних рухів; спершу вона спрямовує до забав, а коли вік розвинеться здатність до праці, то до занять, що вимагають сидячого життя. Можна навіть зауважити, що особам із м’якими м’язами й обтяженим клітковинною тканиною тілом для збереження здоров’я потрібно небагато руху; якщо їх змушують рухатися більше, то їхні сили швидко виснажуються, і вони передчасно старіють. До цього можна додати, що ширина жіночих стегон робить для неї ходу тяжчою через значне зусилля, потрібне при кожному кроці, як уже було згадано, для переміщення центра ваги. Отже, ось той спосіб життя, який, так би мовити, наперед окреслено для неї умовами її організації, можливо, й дуже незначними на перший погляд і ледь помітними в дитячому віці. З іншого боку, звичне відчуття слабкості вселяє менше довіри до себе. Відчуваючи, що не в силі діяти на предмети безпосередньо, жінка шукає іншого, більш обхідного шляху, і що менше вона здатна покладатися на власні сили, то сильніше відчуває потребу привертати до себе увагу інших і спиратися на тих із навколишніх істот, які, на її думку, краще можуть її захистити.

Уже самих цих зауваг майже досить для пояснення загалом спонукань жінки, її прагнень і звичок. На цій підставі жінки мають надавати перевагу праці, що вимагає не м’язової сили, а особливої вправності; вони не звернуться до серйозних занять, їхній розум, отже, набуде більшої гнучкості й проникливості, ніж широти та глибини. Внаслідок сидячого життя (бо природа властивих їм занять не менш утримує їх на одному місці, ніж спонукання, що безпосередньо випливають із їхньої організації) в них розвивається певною мірою особлива фізична й моральна природа. Вони відчувають свою слабкість — звідси потреба подобатися. Їм необхідно подобатися — звідси ця постійна спостережливість за всім, що відбувається навколо них, звідси їхнє удавання, їхні дрібні хитрощі, манірність, чарівність, одним словом — їхнє кокетство, на яке за теперішнього суспільного устрою слід дивитися як на поєднання й результат їхніх добрих і поганих якостей.

Навпаки, маленькі хлопчики знаходять у своєму інстинкті протилежні, своєрідні й характерні прагнення; внаслідок цього вони мають переймати й цілком протилежні схильності та звички. Сповнені відчуття сили, що в них розвивається, і потреби виявити її, вони не люблять і не переносять спокою; їм потрібні жваві рухи, і вони з усією палкістю віддаються їм. Таким чином, не вдаючись до великих подробиць, стає очевидним, що їхні самобутні спонукання, а відтак і забави та заняття, яким вони надають перевагу, мають відбитися на складі їхніх понять і на характері їхніх пристрастей. Але поняття й пристрасті дорослої людини — ті самі, що й у дитини, тільки розвинені й доповнені зрілістю органів та життєвим досвідом.

§ III

Але досі ніщо ще не показує нам, яким чином ці, такі загальні видозміни можуть залежати від умов, властивих деяким окремим органам. Отже, необхідно повернутися назад, щоб подивитися, чи немає можливості, пояснюючи цей великий вплив, який справляють органи розмноження, дізнатися щось щодо їхньої будови, функцій, фізіологічного зв’язку з іншими частинами тіла.

Насамперед ми помічаємо, що частини, оживлювані нервами, які йдуть від різних стовбурів або утворюються з поєднання різних нервів, наділені або більшою чутливістю, або більшою подразливістю, і майже завжди відзначаються і тим, і тим. Природа, немов навмисне, розмістила вузли та сплетення поблизу нутрощів, у яких нервовий вплив має бути найзначнішим. Надчеревна ділянка й черевна порожнина немов усіяні ними: тому вони наділені надзвичайною чутливістю, а їхня симпатична діяльність поширюється дуже широко; відповідна частина кишкового каналу наділена подразливістю, з якою навряд чи може, а то й зовсім не може зрівнятися подразливість серця. Ось перший факт, що підлягає увазі спостерігача.

Але нерви статевих органів обох статей, на вигляд зовсім не вражаючи ані своїм об’ємом, ані численністю, тим не менш складаються з безлічі різних пучків; вони перебувають у сполученні з нервами всіх нутрощів черевної порожнини і через них або, точніше, через великий симпатичний нерв, що слугує для них спільним зв’язком, — із найсуттєвішими розгалуженнями та з усією сукупністю нервової системи. Нарешті, навколо цих частин або поблизу них існує багато інших, не менш чутливих, які своєю могутньою й безперервною дією сприяють постійному збудженню в них найбільшої життєвості.

Людям, добре обізнаним із живим організмом, відомо, яке поширення і яку силу може надати поєднання цих різних умов симпатії органа, якими б, утім, не були його функції.

По-друге, безсумнівні спостереження доводять, що нервова система, (первісна організація й спосіб діяльності якої визначають загальну чутливість усіх органів у всій їхній сукупності та часткову чутливість кожного, взятого окремо), так от, спостереження доводять, що нервова система, своєю чергою, може бути сама могутньо видозмінена властивістю функцій частин її, які набули особливого значення, тобто, іншими словами, звичайними враженнями, що надходять до неї з якихось найчутливіших її кінцівок. Втрата одного з органів чуття не лише збільшує енергію й уважність решти, які в такому разі, вочевидь, подвоюють свої зусилля, щоб замінити його, а й спричиняє ще й зміну в способі, яким нервова система сприймає відчуття й відбиває їх, набуття нею нових функцій, безперечно пов’язаних із досі небувалими враженнями, що тоді починають надходити через інші органи чуття. Лікарське мистецтво щоденними прикладами доводить нам, що ураження різних частин тіла справляють найбезпосередніший вплив на наші смаки, думки, пристрасті. При грудній хворобі моральний настрій зовсім не такий, як буває при ураженні селезінки або печінки. Ми маємо більшу або меншу схильність до певного порядку думок чи почуттів (як, наприклад, до того, що стосується релігійних вірувань), залежно від того чи того особливого, тяжкого стану; найбільша здатність до занять, що потребують або особливої сили й діяльності уяви, або наполегливих і глибоких роздумів, нерідко залежить від загального хворобливого стану, спричиненого в організмі розладом функцій якихось черевних нутрощів.

Отже, вплив органів, що розвинули в собі надзвичайну чутливість, на весь живий організм цілком узгоджується із законами тваринного життя, і неважко зрозуміти, що в цьому полягає лише одне з найпомітніших явищ, пов’язаних із цими законами.

По-третє, частини статевих органів, які, вочевидь, становлять головне джерело власної чутливості,[1] мають залозисту будову; і, мимохідь зауважимо, ці особливі залози саме цим і відрізняються від більшої частини інших, які в природному стані майже нечутливі. Але патологічні явища доводять, що залозиста система утворює певною мірою окреме ціле, різні частини якого сполучаються між собою, і ураження однієї живо й глибоко відбивається на інших. Так, пухлина в паховій залозі швидко спричиняє пухлину під пахвами або на шиї, а ураження горлових залоз відбиваються на брижових. Але ми бачили в попередньому Мемуарі,[2] що стан залоз справляє сильний вплив на стан головного мозку, енергія якого може бути значно збільшена або зменшена цим впливом; це особливо слід уважати справедливим щодо залоз, які саме вирізняються своєю винятковою чутливістю.

По-четверте, нам відомо, що в самців статеві органи виробляють особливу рідину, повернення якої в кров діє на неї як збудник і робить її діяльнішою. В епоху утворення або дозрівання цієї рідини голос стає сильнішим, м’язові рухи — різкішими, обличчя — сміливішим і виразнішим. Тоді ж з’являється волосся на обличчі та на інших частинах тіла як безсумнівні ознаки набутої міцності. У деяких тварин сім’яна рідина надає всім іншим сокам сильного запаху, за яким легко розрізняються і порода, і стать особини; нерідко також поява рогів і відомих твердих наростів очевидно залежить від її присутності та її діяльності.

З іншого боку, все свідчить на користь того, що в жіночих яєчниках таким самим чином виробляється особлива рідина, яка містить матеріали для зародка або, принаймні, сприяє його утворенню, рідина, повернення якої в кров уносить у неї начала, подібні до нових збудників, що відбиваються на весь організм. Лімфатичні пухирці, які багато фізіологів брали за справжні яйця, і жовті тіла (corpora lutea)[3] являють нам цю рідину у двох різних формах, яких вона може набувати за певних, визначених умов; поява місячних очищень, розвиток грудних залоз і клітковини навколо них, кілька помітних симпатичних функцій, яких не існувало до вступу яєчників у діяльність; яскравіший блиск очей, виразніший, але водночас скромніший і стриманіший характер погляду та всього обличчя не залишають жодного сумніву в загальному збудженні всіх органів унаслідок присутності цієї рідини, у збудженні, що відповідає тому, яке ми вже помітили в юнаків, і цілком узгоджується з особливим призначенням жінки.

Доказом того, що все це відбувається під безпосереднім впливом яєчників, а також, імовірно, і під впливом надзвичайно оживленої рідини, що готується й тече в їхніх судинах, є те, що впродовж усього дитинства, коли ці залозисті органи, а за симпатією до них і сама матка перебувають у заціпенінні, не трапляється жодного з наведених нами явищ. Якщо цей стан триватиме й після природної пори отроцтва, то жінка починає, вочевидь, наближатися до чоловіка як за деякими зовнішніми властивостями, так і за деякими навіть схильностями; якщо ж зупинка в розвитку дітородних органів залежить від якогось випадкового викривлення, поза затримкою явищ, властивих дівочому отроцтву, то виникає особливий рід хвороби, головна ознака якої полягає в зупинці кровотворення. І ця хвороба не лише припиняється тоді, коли матка й яєчники вступають у свої природні функції, а нерідко й виліковується безпосереднім їхнім збудженням.

Нарешті, по-п’яте, щоб як слід зрозуміти неоднаковий вплив цих органів в обох статях, (бо все сказане нами дотепер однаково стосується як однієї статі, так і другої), необхідно вникнути в особливі функції первісного утворення як нервової системи, так і клітинної, м’язової та кісткової. Немає жодного сумніву, що ці функції залежать від невідомих нам умов, які керують зародженням, розвитком і життям зародка; причина їх, отже, належить до відмінності статей; ці прості факти треба визнати такими, якими вони постають у дійсності, полишивши марну спробу проникнути далі. Але якщо ми раз їх визнаємо, відкинувши убік причину, що їх зумовлює, то можна скласти досить правильне уявлення як про те, чим вони є насправді, так і, особливо, про справжнє значення подальших, пов’язаних із ними явищ. Я гадаю, що для з’ясування часткового питання, яке нині становить предмет нашого дослідження, буде досить кількох фізіологічних міркувань, безпосередньо пов’язаних із уже відомими нам істинами.

§ IV

У жінки мозкова речовина відзначається такою самою м’якістю, як і решта частин її тіла. Клітинної тканини, що вкриває цю речовину або проникає в її розгалуження, у неї більше; оболонки, які вона утворює, у неї слизистіші й в’яліші. Рухи, що відбуваються в цій речовині, здійснюються легше і, отже, швидше; жвавість і швидкість їх залежать так само від відповідної їм покірності м’язових волокон і судин, як і від відносно меншої величини всього тіла. Але швидкість і жвавість діяльності нервової системи становлять мірило загальної чутливості індивіда. З одного боку, ми бачили, що навіть за випадкової слабкості м’язових волокон дія цієї надміру розвиненої й швидкої чутливості невдовзі має спричинити саме це ослаблення, і навпаки, первісна міцність м’язів перебуває у відповідності з сильними, глибокими й, отже, менш швидкими враженнями. З другого боку, в тваринному тілі енергійне збудження може виявитися лише за наявності опору; у разі цілковитої для нього свободи воно знесилюється і зникає. Якщо енергія відбитої діяльності залежить від діяльності прямої, то остання, своєю чергою, підтримується відбитою діяльністю, що йде за нею і стає для неї необхідним збудником. Отже, тоді як у чоловіка міцність нервової та м’язової систем розвивається завдяки взаємодії одна на одну, жінка має виявитися і чутливішою, і рухливішою, бо будова всіх її органів м’якша й рідша, а характер первісних органічних її функцій щомиті підтримується такою самою діяльністю її чутливості.

Не слід тепер випускати з уваги, що якщо нерви несуть життя в усі органи, то кожен орган зокрема, внаслідок вражень, які він одержує, і функцій, які виконує, зі свого боку справляє більший або менший вплив на стан усієї нервової системи. Дія місцевого збудження нерідко стає загальною; одна частина тіла часто, здається, тримає в своїй владі весь організм; і чим сильніше розвинена чутливість, чим вільніші й швидші сполучення, тим більше явищ має викликати цей вплив, причому явищ не стійких і глибоких, а раптових, мінливих і незвичайних.

Отже, очевидно, що статеві органи, внаслідок своєї виняткової чутливості, внаслідок покладених на них природою функцій, внаслідок властивостей рідин, які вони виробляють, неодмінно мають справляти найсильніший вплив як загалом на всю нервову систему, так і на інші, такі ж чутливі, як вони самі, частини, з якими вони перебувають у симпатичному зв’язку. Ця відбита діяльність має виявлятися переважно в ту епоху, коли відкриваються їхні функції. Справді, лише тоді, (бо все, що відбувається в такому самому роді в дитинстві, залежить, очевидно, головно від первісної органічної будови, про яку ми вже згадували), лише тоді ряд особливих функцій збуджує в обох статях відповідні призначенню тієї й іншої схильності та звички. Легко також помітити, що те, що належить із цього погляду обом статям, пояснюється жвавістю відчуттів і могутньою симпатією дітородних органів; а те, чим вони відрізняються одна від одної, — первісною будовою різних частин, яка, без сумніву, неоднакова в обох статях; одним словом, легко помітити, що всі закони живого організму і всі загальні фізіологічні явища в ньому залежать, то безпосередньо, то опосередковано, від того явища, яке становить предмет нашого дослідження і яке пояснюється всією їх сукупністю.

Ось що ми можемо дізнатися щодо головних умов, які викликають в організмі загальний переворот, помітний у мить настання отроцтва, умов, що пояснюють також і надзвичайні відмінності в наслідках його для чоловіка й для жінки: принаймні так я їх розумію; і якщо в них іще залишається щось темне й невідоме, то це не може ані підірвати сталості самих явищ, ані похитнути незаперечної й плідної придатності здобутих висновків до наших філософських і моральних досліджень.

Але цих головних положень теорії ще недостатньо: такі загальні висновки необхідно пов’язати з кількома загальновідомими й безсумнівними фактами.

Прослідкуймо головні видозміни, які природа справляє в обох статях із метою краще пристосувати їх до призначеної кожній ролі.

§ V

Настання отроцтва, як ми бачили, є епохою загального перевороту в усьому існуванні людини. Нові органи вступають у діяльність, відчуваються нові потреби, розвивається новий моральний стан. Дитя перестає бути дитиною, і значення його щодо свого роду окреслюється рисами, не визнати які неможливо.

Ми сказали, що цей переворот передбачався деякими фізичними умовами, які дедалі більше прагнуть розрізнити обидві статі. Саме призначення, яке вони мають виконати, вимагає, щоб наївна байдужість, що панувала між обома статями до цієї хвилини, більше не тривала. Ми сказали, що властиві тій і другій зовнішні форми набувають виразнішого характеру; що ця відмінність позначається не лише в органах, які найбільше її характеризують, а й у тому, що її риси стають помітними в будові майже всіх частин, особливо ж у способі виконуваних ними функцій.

Серед цих умов є дві, які, певною мірою, однак однаково належать і тій, і тій статі та заслуговують на нашу особливу увагу, бо вони знову проливають певне світло на процеси природи. Легко буде побачити, що вони безпосередньо стосуються тих самих загальних висновків, які ми виклали вище.

Ми вказали на симпатичні зв’язки між усіма гілками залозистої системи, і нам відомо, що частини статевих органів, які можна вважати головним джерелом їхньої окремої чутливості, або які, вочевидь, збуджують у решті частин життя й рух, є, власне кажучи, залозами:[4] тому від тієї миті, як починаються їхні функції, у всій лімфатичній системі виникає загальний рух: пахвинні, грудні, пахвові та шийні залози наповнюються; нерідко це явище супроводжується болем. Грудні залози збільшуються не лише в дівчат; мені не раз траплялося бачити й у хлопців припухлості в них, які ніби набували запального характеру; часто неукомпетентні лікарі саме за такі їх і вважали. Зазвичай це явище супроводжується неспокоєм; але цей неспокій спричиняється меншою мірою болем, який, утім, іноді сильно обмежує рухи, ніж впливом цієї нової діяльності на уяву, внаслідок загального потрясіння в організмі.

Перше знайомство з любовними насолодами часто буває необхідним для завершення розвитку органів, що слугують їхнім джерелом, і лише тоді їхня чутливість входить у повну дію: тому загальна припухлість у всіх частинах тіла, де розташовані залози, особливо в грудях і передній частині шиї, часто буває наслідком такого потрясіння. Ознаки, що виявляють ці припухлості, значно виразніші в жінок; утім, так і має бути. М’яка будова всіх органів полегшує в них їхню раптову появу: вони оточені й пронизані ряснішою клітковинною тканиною, яка сама завжди бере діяльну участь у функціонуванні частин, з якими пов’язана. Отже, не без підстави давні лікарі, а навіть деякі з новітніх вважали швидке формування грудей у дівчини за ознаку втрати цноти. Але вони помилялися, вважаючи її ознакою безсумнівною й сталою, що ще дуже далеко від істини.

Припухлості в залозистій і лімфатичній системах, своєю чергою, пов’язані з окремими внутрішніми функціями та з новим напрямом, який у той самий час набуває кров: ці симпатичні зв’язки становлять другу умову, яку ми мали на увазі.

§ VI

Відомо, що вторинне всмоктування спеціальних соків, вироблюваних статевими органами, і безпосередній вплив, який жива чутливість останніх справляє на всю кровоносну систему, надають крові незвичайної енергії та життєвості. Ця рідина сильніше збуджує судини, крізь які проходить; їхня сила, особливо артерій, значно зростає. Нарешті, кровообіг набуває діяльності, якої досі не мав. Усе це найочевидніше виявляється піднесенням сил і тваринного тепла, швидкістю життєвих рухів, незвичайним вогнем в очах і виразністю обличчя, кровотечами, то правильними, то неправильними, але завжди діяльними, раптовими, що постійно виявляються в один і той самий час. Такі важливі зміни в стані й русі рідини, з якої утворюються всі інші соки, необхідно мають спричинити загальний переворот в організмі; кожен із цих соків набуває таких самих властивостей, особливо ж отримує таке саме збудження: органи й судини, що їх виділяють, подвоюють свою діяльність. Але лімфа, залози та належні їм білі судини, з огляду на своє значення й широту своїх функцій, без сумніву, мають відчути його на собі одними з перших; до того ж цей переворот настільки входить у чергування життєвих функцій, настільки є необхідним для їхнього зв’язку, що якщо його буде затримано або загальним станом слабкості нервів і головного мозку, або частковим ураженням органів, від яких він залежить, то внаслідок цього виникає, як ми вже зауважили, хвороба, винятково властива цьому вікові й зумовлена винятково цими обставинами.

Усім відомо, що дівчата, в яких у природний час не виявляються визначальні ознаки статевої зрілості, нерідко впадають у малокрівну слабкість, відому під назвою дівочої або блідої немочі. Цю хворобу зазвичай приписують відсутності місячного очищення, і для її лікування намагаються викликати або відновити його. Але це означає вважати наслідок причиною. Цього очищення не може бути, якщо статеві органи, особливо яєчники, не вступили в діяльність, бо артерії тоді не отримують надлишку сили, а кров — того могутнього збудження, яке викликається цими органами: подвійної умови, необхідної для кровотечі. З іншого боку, матка, залишаючись у бездіяльності через співчуття до бездіяльності яєчників, не притягує більшої кількості крові до своїх артеріальних судин, і таким чином бракує матеріалу й для місцевої кровотечі. Але що ж слід робити в такому разі? Застосовувати засоби, поєднання яких може надати більшої енергії кровотворенню, і безпосередньо збуджувати органи, необхідна дія яких на вдосконалення утворення крові лише й може вказати новий напрям кровообігу. На щастя, цього легко досягти так званими емменагогічними, тобто такими, що викликають місячне очищення, ліками, особливо ж залізом, яке можна вважати справжнім специфічним засобом проти цієї хвороби. Утім, це не єдиний приклад указівки на корисний засіб, заснованої на неповному або навіть хибному теоретичному поясненні причини хвороби.

Ми вже вказували на стосунки, встановлені природою між грудьми та дітородними органами, на стосунки, що пояснюють багато дивних фізіологічних і патологічних явищ, які, здається, перебувають у явній залежності від того, що кровотворення, яке, як ми щойно казали, перебуває під впливом цих органів, відбувається головним чином у легенях. Але щоб краще зрозуміти одноманітність законів природи навіть серед відмінностей, які вона, вочевидь, намагалася позначити якнайрізкіше, необхідно зауважити, що бліда неміч буває не лише в дівчат: я не раз зустрічав її і в хлопців у супроводі всіх її ознак та бачив, що вона виліковувалася тими самими засобами, які вживають для відновлення місячного очищення в дівчат. У юнаків можна також спостерігати певні нервові ураження, подібні до тих, які так часто спричинюються в дівчат тими процесами, що готують їх до статевої зрілості. І знову-таки вони виліковуються одними й тими самими засобами в особин обох статей; найкращий із них дає сама природа. Відомо, яким чином у час своєї першої молодості Руссо, дорогою по пораду до лікарів у Монпельє, позбувся під час подорожі серцебиття і як по прибутті до цього медичного міста його знову опанували туга та колишнє занепокоєння.

Ось і все, що стосується фізичного стану, властивого цій добі: ми не додамо більше нічого. Інші, побічні явища, особливо ті, що стосуються відмінності між статями, задовільно пояснюються тим, що було сказано вище.

§ VII

Якщо ми тепер перенесемо наш погляд на моральний стан, то перед нами постане незрівнянно ширша картина; предмети, що містяться в ній, і точки зору на них значно численніші та різноманітніші. Щоб розглянути їх у порядку й не загубитися серед такої безлічі заплутаних явищ, необхідно повернутися до їхнього джерела й розподілити їх щодо кількох головних положень.

Прихильники кінцевих причин [5] ніде не знаходять таких сильних аргументів на користь свого погляду на природу, як у законах, що керують відтворенням живих порід, і в незліченних умовах, які беруть у ньому участь. Здається, ніде вживані засоби не спрямовані так очевидно до кінцевих цілей. Але безсумнівно те, що якби засоби не випливали тут необхідно із загальних законів, то породи лише минали б, і їхнє існування вже давно припинилося б.

У стані самотності людина є істотою найслабшою, менш за будь-яку іншу здатною захистити себе від суворої негоди, від нападу інших тварин, від голоду й спраги, одним словом, найбезпораднішою істотою для всебічного задоволення своїх перших потреб. Зберегти себе, а надто відтворювати свій рід вона може лише в суспільному житті. Тривалість її дитинства, що потребує найретельнішого й постійного піклування, передбачає принаймні товариство батька й матері; вже самі ці турботи, без сумніву, викликали б потребу в суспільному житті, якби, внаслідок ще попередніх спонукань і більш особистих, безпосередніх потреб, ця суспільність не була вже раніше викликана. І тут усе перебуває в залежності від первісних умов, незалежних ані від розуму, ані від волі особин; усе пов’язано, усе взято до уваги й спрямовано настільки ж до їхнього найбільшого добробуту, наскільки й до мирного, надійного продовження роду.

Для досягнення останньої мети, як цілком слушно зауважив Руссо, чоловік має нападати, жінка — захищатися. Чоловік має обирати мить, коли потреба нападу відчувається найсильніше, або коли сама ця потреба забезпечує успіх; жінка має обирати мить, коли їй найвигідніше здатися; вона повинна вміти вчасно поступитися бажанням чоловіка, пом’якшивши їх характером самого опору, якнайбільше піднести ціну своєї поразки, поставити собі в заслугу опір, хоча насправді вона, можливо, ще дужче бажала б поступитися, ніж він — здобути; у розважливому й солодкому щасті, що його дарують взаємні насолоди, вона має, нарешті, зуміти знайти засоби для забезпечення себе опорою й захисником.

Необхідно, щоб чоловік був сильним, сміливим, заповзятливим; щоб жінка була слабкою, полохливою, потайливою.

Такий закон природи.

Із цієї першої відмінності, зумовленої спеціальним призначенням кожної з обох статей і безпосередньо визначеної організацією тієї й тієї, випливає відмінність у схильностях і звичках.

Вже через свою силу чоловік менш чутливий і менш уважний до дрібних вражень; його увага зупиняється лише на більш різких явищах; його відчуття, не такі живі й менш швидкі, є глибшими та стійкішими.

Якщо перша потреба будь-якої тварини полягає у вживанні своїх здібностей, у їхньому розвитку, розширенні, доведенні їх до свідомості, то очевидно, що явища, або результати, які випливають із цього ряду спонукань і функцій, не можуть бути однаковими як у чоловіка, так і в жінки, здібності яких настільки різні.

Чоловік відчуває потребу в уживанні своєї сили й у постійному утвердженні в собі свідомості про неї діяльністю, в якій вона виявляється. Сидяче життя для нього нестерпне; він прагне уникнути його, він бореться з негодою. Йому більше до снаги важкі заняття; його мужність зневажає небезпеки; на природу взагалі й на істот, що його оточують, зокрема, він дивиться лише з погляду влади, яку може мати над ними.

Слабкість жінки входить до умов її існування не лише як істотний елемент її стосунків із чоловіком, а й особливо необхідна, або принаймні надзвичайно корисна, для зачаття, для вагітності, для пологів, для годування новонародженого грудьми, для турбот, потрібних під час його виховання впродовж перших років життя.[6] Ми вже бачили, що м’язова слабкість природно пов’язана з більшою нервовою чутливістю та з живішими й рухливішими враженнями; і в цьому випадку, з цієї точки зору або, радше, в цьому відношенні до інших, що існують із нею одночасно, властивостей слід її розглядати.

Унаслідок суворої необхідності, зумовленої призначеною їй від природи роллю, жінка зазнає багатьох випадковостей і незручностей; усе її існування являє собою низку чергування станів добробуту й страждання; останні нерідко навіть переважають над першими. Отже, необхідно, щоб її волокна були особливо гнучкими й витримували такі постійні переходи; щоб вони були наділені не стільки сильною, скільки, проте, живою й швидкою скоротливістю, здатною негайно повертати їх до середнього стану; так само, а може, й ще більше, необхідно було, щоб загальна її чутливість вирізнялася тими самими живими й швидкими властивостями, завдяки яким вона спроможна повертатися до свого природного напруження після того, як мусила без жодного опору поступитися всім враженням, після того, як була, так би мовити, захоплена в усі крайнощі, в один і в другий бік. Для довершення чарівного зваблення, яке в нас спричиняють стать і краса, природа, здається, навіть передбачила потребу наділити жінку звичайною відносною слабкістю. Головна властивість чоловіка полягає в його міцності; могутність жінки криється в тонкіших властивостях; нам не подобається, коли вони бувають надто сильними: ось чому ті з них, що керуються вірним інстинктом, уникають здаватися такими навіть у тих випадках, які, належачи лише до розумової сфери, найменше викликають уявлення про тілесне й механічне зусилля: вони добре відчувають, що щойно якийсь предмет потребує напруженого розмірковування, він уже більше їм не належить.

Унаслідок своєї слабкості, всюди, де тиранія й упередження чоловіків не спотворили її природи, жінка мала б набути прихильності до дому. Особливі незручності й турботи про дітей утримували її на місці й постійно повертали додому: вона мимоволі мусила звикнути до свого житла. Нездатна витримувати втому, боротися з небезпеками, переносити галасливе зіткнення багатолюдних народних зібрань, вона надала чоловікові ці тяжкі заняття, ці небезпеки, до яких він виявив прихильність; вона не втручалася в дебати про громадські справи, які не лише мають керуватися суворим і могутнім розумом, а й у яких сама сила думки підноситься дзвінким голосом і енергією мовлення. Одним словом, жінка мала надати чоловікові зовнішні турботи, політичні й громадські заняття, а за собою залишити внутрішні, сімейні турботи й домашнє панування, яке надає їй у наших очах стільки принадності й гідності.

§ VIII

Але якщо слабкість становить, так би мовити, частину здібностей жінки й засобів, якими вона володіє, то жива й рухлива чутливість була ще необхіднішою для виконання її призначення. Тоді як чоловік діє на природу й на одушевлені істоти силою своїх органів і могутністю свого розуму, жінка має діяти на чоловіка, чаруючи його своєю поведінкою й постійно пильнуючи все, що йому подобається та збуджує його уяву. Для цього їй необхідно вміти узгоджуватися з його смаками, поступатися без опору навіть його тимчасовим примхам і вловлювати хвилини, коли кинута, ніби випадково, заувага справить свій вплив.

Отже, чутливість, що глибше зберігає враження й викликає міцніші спонукання, відрізняє чоловіка. Легша чутливість, яка дає змогу враженням швидко змінювати одне одне й допускає постійне переважання останнього, властива винятково жінкам. Перемініть ролі — і моральний світ цілком зміниться. Справді, майже вся система моральних відносин залежить від суспільних відносин, а кожне громадянське суспільство має своїм підґрунтям, а відтак і урівнювачем, первісний сімейний устрій.

Було б несправедливо думати, що життя зародка є справою лише тієї неподільної миті, коли природа поєднує матеріали для його утворення або пробуджує в них правильний рух розвитку. З усіх органів матка наділена найбільшою кількістю безперервної чутливості. Від хвилини зачаття до самих пологів вона, крім того, стає метою й осередком усіх симпатій. У ній сходяться найрізноманітніші й найживіші враження; вона слугує спільним центром, до якого, особливо в цей час, спрямовується діяльність загальної чутливості; у ній завершуються зусилля й вплив окремих органів. У цей проміжок часу фізична чутливість матки перебуває на найвищому щаблі. Мета всіх рухів, які вона здійснює, полягає у збудженні життя в зародку: необхідно, щоб цим справжнім, внутрішнім висиджуванням вона з кожним днем дедалі більше й більше його збуджувала. Але ця животворна діяльність, як і більшість інших тваринних функцій, можлива лише завдяки враженням, попередньо отриманим самим органом. Цими враженнями матка завдячує новій істоті, чия присутність постійно їх збуджує й підтримує. Необхідно, щоб вона брала участь у всіх його функціях, у всіх рухах і розділяла їх із ним. Отже, образ її діяльності керується надзвичайно леткими й мінливими відчуттями.

Переконавшись у цьому, легко помітити, що, з одного боку, вплив на зародок матки, яка становить для нього джерело чутливості й життя, має бути безперервним, а з другого — що цей вплив зумовлюється безконечно різноманітними спонуканнями. Обидві ці умови можуть існувати лише за посередництва життєвої системи, надзвичайно чутливої й рухливої.

Новонароджена дитина ще довго не здатна виконувати найнеобхідніших для свого збереження рухів. У цьому відношенні вона зовсім не схожа на новонароджених інших тваринних порід; органи чуття не дають їй жодних точних уявлень про зовнішні предмети; слабкі м’язи не можуть допомогти їй уберегтися від небезпечних ударів, ані навіть відшукати груди, що мають її годувати.

Спершу вона мало чим відрізняється від зародка, і її тривале дитинство, таке, втім, сприятливе для розвитку її здібностей, потребує таких постійних і ніжних піклувань, що можливість існування людського роду просто здається надприродною. Чи захоче батько підкорити себе цій невсипущій турботі, чи зуміє він зрозуміти ту мову знаків, зміст якої ще не з’ясувався навіть для того, хто нею послуговується? Чи зуміє він тонкою й певною інстинктивною здогадливістю передбачити не лише перші, щомиті поновлювані потреби, а й ті дрібні, нікчемні нужди, з яких складається життя дитини? Звісно, ні. У чоловіка взагалі враження недостатньо живі, спонукання його повільні. Дитина довго б мучилася, перш ніж батьківська рука з’явилася б їй на допомогу; допомога постійно приходила б запізно. Окрім того, подивіться, з якою незграбністю й неповороткістю доглядає чоловік за слабкою або хворою істотою; він завжди наражає дитя в такому разі на певну небезпеку; він завдає йому болю своїми кутими рухами або забруднює його, коли підносить до рота його їжу чи питво. А коли він бере його на руки й починає няньчитися з ним, то завжди можна побоюватися, щоб, звернувши увагу на якийсь інший предмет, він не впустив його або серед своїх різких рухів не вдарив його ненароком об якийсь предмет. Додайте до цього, що чоловік ніколи не відзначався і ніколи не відзначатиметься ані дріб’язковою уважністю, необхідною, щоб нічого не забути, тією уважністю, якою володіють годувальниці й доглядальниці, ані терпінням, яке одне долає незручності, нерозривно пов’язані з обов’язками і тієї, і тієї.

Але поставте на його місце жінку — вона, здається, відчуває однаково з дитиною і з хворим; вона розуміє найменший крик, найнікчемніший рух, ледь помітну зміну в обличчі, в очах; вона поспішає й устигне всюди; вона скрізь, вона думає про все; вона передбачає найменшу примху; ніщо не викликає в ній відрази — ані характер турбот, ані їхня численність, ані тривалість.

Але ці зворушливі якості жінки необхідно залежать від того роду чутливості, який, як ми бачили, становить її виняткову властивість; цією ж самою причиною слід пояснювати головним чином і раптовий розвиток у ній, або, точніше, вибух материнської любові — найсильнішого з усіх почуттів природи, найдивовижнішого з усіх інстинктивних спонукань.

Природодослідники, які не були суворими мислителями, чиє уявлення, втім, цілком природно вражалося й підкорялося величі явища, що розкривалося перед їхніми очима, — так ось, природодослідники без труднощів помічали цю цілковиту відповідність між здібностями й функціями жінки або, висловлюючись їхньою мовою, між засобами й метою, навмисно поєднаними за мудрим планом: вони докладали всіх зусиль, щоб показати цю відповідність у образах, яким мистецтво й поезія природно надавали всю свою принадність. Але досить одного міркування, щоб сильно підірвати й тут значення кінцевої причини: ідеться про те, що як функції, так і здібності однаковою мірою залежать від організації, а виходячи з одного джерела, вони, природно, мають бути необхідно пов’язані найтіснішими відношеннями. Отже, захисникам кінцевих причин доведеться підніматися вище, і вони мусять будуть визнати чудо в самій організації. Але з цієї точки зору здорова логіка не може погодитися з їхніми припущеннями. Дива природи взагалі, і дива, що стосуються будови та функцій тварин зокрема, безперечно, заслуговують на подив з боку суворого мислителя: але всі вони складаються з фактів; у цих останніх можна їх вивчати, можна навіть прославляти їх красномовною мовою, зовсім не вдаючись до потреби додавати до їхніх причин щось стороннє, окрім неминучих умов для всякого існування. Хіба ми принаймні не маємо права припустити, судячи з аналогії з явищами, вже нині поясненими, що ті, які пояснюються кінцевою причиною, з часом пояснюватимуться так само природно, і що панування кінцевих причин, уже настільки обмежене попередніми відкриттями, з кожним днем дедалі більше звужуватиметься, у міру того як ми пізнаватимемо властивості матерії та зв’язок між явищами.

Утім, ми аж ніяк не маємо на меті порушувати тут безплідні суперечки, ще менше — претендуємо на розв’язання нерозв’язних завдань, але вважаємо, що вже час нарешті переконатися в безплідності філософії, яка нічого не пояснює саме тому, що уявляє, ніби пояснює все одним словом.

Повернімося до предмета нашого дослідження.

§ IX

Відмінності, що їх помічаємо в складові думок і пристрастей чоловіка та жінки, відповідають уже поясненим нами відмінностям в організації обох статей і в способі діяльності їхньої чутливості. В останньому відношенні, звісно, між ними існує безліч і спільних рис: саме ці риси й становлять загальні властивості людської природи; але між ними очевидні й цілковиті відмінності: останні й залежать від особливої природи статей. Точка зору, з якої ми дивимося на предмети, що нас оточують, не може не справляти сильного впливу на наші уявлення про них, але незалежно від того, що жінка відчуває інакше, ніж чоловік, вона перебуває зовсім в інших відношеннях до всієї природи, а її уявлення про неї настільки ж позначені іншими цілями й планами, наскільки в їхній основі лежать інші міркування.

Надаючи особливої ваги предметам, що мають для неї різне значення, жінка не однаково зосереджує на них свою увагу; для неї важливі лише ті, що мають стосунок до її потреб і здібностей. Отже, з одного боку, вона уникає тяжких, пов’язаних із небезпекою занять, а обирає такі, що, відповідаючи її слабкості, водночас розвивають і надзвичайну спритність її пальців, і гостроту її погляду, і принадність її рухів; з другого боку, вона вельми слушно лякається розумової праці, яка потребує глибокого й безперервного напруження думки; вона надає перевагу такій, для якої потрібно більше кмітливості, ніж знання, більше живої проникливості, ніж глибокодумності, більше уяви, ніж розсудливості, такій, для якої вже досить легкої вправності непомітно, так би мовити, ковзати по поверхні предметів.

Вона з необхідності мала засвоїти ту частину моральної філософії, що безпосередньо спирається на знання людського серця й суспільства; бо люди марно заволікають себе й свої пристрасті одноманітними формами, виробленими життєвою практикою: від проникливого погляду жінки не сховається жодної вродженої риси, жодного відтінку. Постійна потреба спостерігати за чоловіками й за своїми суперницями надає її інстинктові швидкості й точності, неможливих для наймудрішого мислителя. Якщо мені буде дозволено так висловитися, її око чує кожне слово, її вухо бачить кожен рух, і на довершення цього незбагненного мистецтва вона майже завжди зуміє приховати цю незрадливу спостережливість під виглядом легковажності або боязкого збентеження.

Якщо ворожа доля або згубне захоплення нерозбірливих друзів спрямовує жінку в протилежний бік; якщо, незадоволена своєю владою над нами, якою вона завдячує принадності свого природного розуму, чарівним своїм властивостям і мистецтву товариськості, яким вона наділена, безперечно, значно більшою мірою, ніж чоловік, вона захоче ще й здивувати нас виявом своєї сили та до своїх чарівних і безсумнівних засобів додати ще силу знання; тоді майже вся її принадність зникає; вона перестає бути тим, чим є, марно силкуючись стати тим, чим намагається здаватися, і, втрачаючи властивості, без яких навряд чи можливий і стійкий вплив самої краси, вона й у науці здобуває найчастіше лише педантизм і непослідовність. Учена жінка, по суті, взагалі нічого не знає ґрунтовно: вона змішує й плутає всі предмети, всі поняття; її швидка думка хапає деякі окремі частини, а вона уявляє, ніби охопила все. Труднощі відштовхують її, її нетерпіння перестрибує через них. Оскільки вона не може довго зосереджувати свою увагу на одному предметі, то не може зазнавати й живої та глибокої втіхи, яку дарує сильна розумова діяльність; вона просто нездатна навіть до неї. Вона швидко перебігає від одного предмета до іншого, і від них у ній лишається лише кілька окремих, неповних ознак, що до того ж входять у її голову майже завжди в найдивовижніших поєднаннях.

Доля тієї невеликої кількості з них, яким пощастило досягти справжнього успіху в такого роду заняттях, цілком чужих їхнім розумовим здібностям, можливо, ще сумніша. Яке місце займуть у молодості, в зрілому віці, в старості ці невизначені істоти, які, власне кажучи, не належать до жодної статі? Якою рисою можуть вони привабити до себе юнака, що шукає подругу? Якої турботи можуть вони сподіватися від старих і хворих батьків? Якою втіхою наповнять вони життя чоловіка? Чи зійдуть вони з висоти своєї величі, щоб подбати про своїх дітей або про своє господарство? Усі ці зворушливі стосунки, що становлять принадність жінки й зміцнюють її щастя, тоді не існують: бажаючи розширити свою владу, вона її занапастить. Одним словом, незмінний закон природи й досвід однаково доводять, що якщо слабкість м’язів зачиняє їй двері гіподрому й гімнастичної зали, то властивості її розуму й роль, призначена їй у житті, ще дужче забороняють їй вхід на кафедру або на трибуну.

Втім, існують мислителі, які, не зважаючи на первісну організацію жінки, вважають саму її слабкість наслідком того способу життя, який приписує їй суспільство, і гадають, що відносна нездатність її до науки й до абстрактного мислення залежить виключно від її поганого виховання. Ці мислителі спираються на деякі рідкісні явища, які доводять лише, що й тут, як і в багатьох інших випадках, природа іноді може випадково переступити встановлені нею ж межі. До того ж, належачи до тієї з живих порід, волокна якої водночас і найгнучкіші, і найміцніші, жінка, безперечно, може зазнати могутнього впливу звичок, навіть протилежних її вродженим властивостям. Але питання полягає в тому, щоб з’ясувати, чи не є для неї придатнішими інші звички; чи не охочіше вона їх сприймає; чи, якщо щось випадкове й стороннє не насилує її інстинкту, не стає вона такою, якою, на нашу думку, має бути?

Безсумнівно лише те, що незвичайні жінки, яких нам наводять як приклад, були цілком або майже нездатні до головного, визначеного їм природою призначення і до тих занять, якими їм необхідно обмежитися, щоб добре його виконати; безсумнівно також, що серед цього блискучого галасу нових якостей чоловік цінує лише те, що його приваблює й утримує його увагу. Отже, щастя жінок завжди залежатиме від враження, яке вони справляють на чоловіків, і я не думаю, щоб тому, хто справді любить їх, було особливо приємно бачити їх із рушницею напереваги в атаці або ж повчальними з висоти кафедри, а тим паче з трибуни, на якій обговорюються користі всього народу.

Із усіх письменників, які говорили про жінок, Жан-Жак Руссо, здається мені, найкраще вмів розрізнити їхні природні схильності й указати на їхнє справжнє призначення. Уся книга про Софію в «Емілі» є взірцевим твором як завдяки незвичайному філософському аналізові, так і завдяки таланту й мові. Безпосередньо після Жан-Жака я назву автора «Фізичної та моральної системи жінки», Русселя, члена Національного інституту.[7] Я вважаю, що не можна додати нічого істотного до зібраних тим і тим спостережень для визначення справжнього місця жінки в природі та для окреслення здібностей, найпридатніших як для її власного добробуту, так і для щастя чоловіка. Отже, я не зупинятимуся довше на цьому предметі й для докладнішого ознайомлення з ним відсилаю до названих творів.

§ X

Нам необхідно на хвилину повернутися до отроцького віку обох статей і ще раз кинути погляд на зміни, які він спричиняє, бо саме від них беруть початок і з ними пов’язуються всі статеві явища, що виявляються в наступні епохи життя.

Якби не було корінної відмінності в загальній організації чоловіка й жінки, то враження, які передаються нервовій системі дітородними органами, по суті, були б цілком подібні в того й в іншої. Справді, і в того, і в іншої настання отроцтва однаково збуджує залози та головний мозок, воно спричиняє в крові рухи й властивості, вочевидь, відносно однакові; воно справляє майже такий самий вплив на голосовий апарат того й іншої. Але в загальній будові органів обох статей і в нових збуджувальних рідинах, що виробляються тоді, з’являються істотні відмінності. У юнака міцність м’язів зростає, і всі враження стають різкішими. У дівчини надзвичайна легкість рухів утримує їх на нижчому ступені напруження; вони набувають лише жвавішого характеру.

Нова потреба, що пробуджується в юнакові, породжує в ньому змішання сміливості й боязкості: сміливості, бо він відчуває, що всі його органи пройняті досі небаченою силою, боязкості, бо природа бажань, які наповнюють його груди, дивує його самого, а невпевненість у успіхові бентежить його. Та сама потреба викликає в дівчини ще незнайоме їй почуття сором’язливості, на яке можна дивитися як на прихований вияв бажання або як на несвідомий знак таємних відчуттів; це почуття розвиває силу, що донині виявлялася вельми недосконало, кокетство, яке на перший погляд начебто призначене для врівноваження сором’язливості, але яке, насправді, вміє водночас і надавати їй сили, і черпати з неї нову могутність. Кому, нарешті, не відоме стан меланхолійної мрійливості, в який отроцтво однаково занурює обидві статі, і той лад почуттів та уявлень, який воно розвиває майже раптово? Уже цих явищ було б досить для доведення впливу органів відтворення на моральну природу людини; інші явища показують цей вплив, можливо, ще очевидніше.

Незалежно від почуттів і уявлень, що залежать від окремих функцій цих органів, епоха, про яку йдеться, нерідко спричиняє цілковитий переворот у розумових здібностях. Не без підстав завжди казали, що до дівчат тоді приходить розум, а жарти, пов’язані зі способом, у який здійснюється це уявне диво, мають справедливу, реальну основу. Перші роки, що настають після статевої зрілості, іноді супроводжуються якимось напливом талантів різного роду. У цей вік мені нерідко траплялося бачити в дівчат раптову появу безлічі нових думок, найяскравішу уяву, дивовижну здатність до всіх мистецтв, які поступово згасали й, по деякому часі, поступалися місцем найбезумовнішій розумовій посередності. Ті самі причини або ті самі обставини іноді справляють не менш могутній вплив і на юнаків, і нерідко щасливі наслідки його бувають не тривалішими. Утім, здається, що в жінок частіше трапляються і це кліматеричне напруження чутливості, і її занепад.

Ми зробимо надзвичайне зауваження, яке перебуває в цілковитому зв’язку з нашим предметом, а саме: божевілля майже ніколи не трапляється в першу епоху життя. До отроцького віку трапляються ідіоти та епілептики; мені доводилося також бачити в цей період і тих, хто страждає на істерію, але раніше цієї епохи, наскільки мені відомо, власне так званого божевілля не буває. Щоб головний мозок був здатний до потворних внутрішніх збуджень, які характеризують душевну хворобу, вочевидь, необхідно або вплив на нерви сім’яної рідини, або особливі враження, зародження яких зумовлюється цією рідиною. Ось чому деякі лікарі пропонували видалення статевих органів як крайній засіб у лікуванні цієї жорстокої хвороби, в якій звичайні засоби так часто залишаються безсилими; і якщо можна послатися на приклади, якими вони виправдовують запропонований захід, то слід погодитися, що він іноді справді давав свій ефект. Як би там не було, ми цілком певні, що такий засіб не завжди може бути корисним, бо в багатолюдних божевільнях нерідко траплялося, що серед нападів шаленства ці нещасні відривали одне одному яєчка, що не спричиняло ані найменшої зміни в стані їхнього головного мозку; мало того, щоденний досвід показує, що божевілля може тривати до старечого віку,[8] тобто довго після того, як дітородні органи втратили свою діяльність. Правда, природа ще виробляє навіть у цей останній час певну, вельми незначну кількість сім’яної рідини, але її дію на організм можна вважати за одне з найслабших загальних збуджень, оскільки бажання та пов’язані з ними органічні потяги зазвичай тоді перебувають у цілковитій бездіяльності.

Нервове збудження, що супроводжує перше місячне очищення, частково відновлюється і в наступні місячні періоди, які спричиняють це явище. З кожним настанням такої епохи чутливість стає ніжнішою й жвавішою. Упродовж усього кризового періоду уважні спостерігачі помічали більшу рухливість обличчя жінки, жвавішу розмову і щось дивне та вередливе в її бажаннях.

Це зауваження можна застосувати і до періоду вагітності, хоча стани, які спричиняє остання, в багатьох відношеннях відмінні від того, що нерозривно пов’язане з місячним очищенням. Під час вагітності жінкою керує своєрідний тваринний інстинкт, і його могутність тим невідворотніша, чим незбагненніші таємничі пружини, що ним рухають; і хто хоч трохи посвячений у мову природи, той не може не бачити в усьому цьому і впродовж усього цього часу ознак чутливості, що періодично виявляється з подвоєною енергією, чутливості, яка, відгукуючись у певні проміжки часу на найдрібніші збудження, здатна на всілякі відхилення.

§ XI

Коли настання статевої зрілості відбувається правильно й відповідно до загального плану життя, воно спричиняє в тварини велику кількість корисних змін. У цей час зникають багато хвороб, властивих дитинству; тоді можна навіть сподіватися на вилікування й хронічних уражень, що трапляються в будь-якому віці. Але якщо процеси природи хоч трохи будуть затримані, то через те, що в такому разі вони приводять у дію органи, наділені надзвичайною чутливістю, безсилля або викривлений напрям функцій спричиняє великий безлад як в усьому організмі, так і в нервовій системі. Звідси постає неприродний настрій духу, незвичайні відчуття й схильності. Усім відомі дивацтва, що супроводжують у дівчини бліду неміч, і я вже згадував, що ця хвороба властива також рухливим юнакам, наділеним ніжною організацією. В обох статях однаково, в ту саму епоху, з’являється безліч інших нервових хвороб, які можуть безпосередньо змінити весь лад звичок. Але не може бути сумніву, що ці хвороби залежать від стану дітородних органів, бо вони слабшають у міру того, як зменшується діяльність останніх, і тому, що зазвичай можна навіть одразу вилікувати їх, збудивши діяльність нових, що розкриваються, здібностей або, принаймні, надавши вільний вихід бажанням, задоволення яких входить у природний порядок функцій.

Медичні праці та повсякденний досвід подають безліч прикладів таких хвороб, які невігластво часто вважає дією якоїсь надприродної сили. Дуже часто трапляється, що жінки (бо з причин, цілком зрозумілих, вони частіше зазнають такого нервового розладу), так часто трапляється, що жінки під час істеричних нападів набувають такої проникливості, такого розуму, такого піднесеного способу мислення й такого красномовства, яких зовсім не мали в природному стані, і всі ці незвичайні властивості є лише хворобливими проявами, що зникають із поверненням здоров’я. Роберт Вайт, Лоррі, Соваж, Помм, Тіссо, Циммерман, одним словом, усі лікарі, які займалися дослідженням нервових хвороб, наводять безліч фактів такого роду. Мені самому не раз доводилося спостерігати такі надзвичайно дивні явища; я зустрічав навіть приклади їх, хоч, без сумніву, незрівнянно рідше, в деяких чоловіках, чутливих і сильних, але надто стриманих. В одному з останніх томів своїх Бюффон наводить відому історію парафіяльного священника в Гієні, який через сувору цнотливість, зовсім не відповідну його темпераменту, впав у стан істеричного марення, що межував із божевіллям. Увесь час нападу хворий виявляв таланти, якими доти зовсім не володів: він складав вірші й музичні твори, але, що було найдивовижніше, ніколи не беручи до рук олівця, він змальовував із дивовижною правильністю й точністю предмети, що траплялися йому на очі. Природа вилікувала його найпростішими засобами, так що він, очевидно, згодом умів уберегти себе від повернення нападів. Але хоч він і залишався завжди розумною людиною, проте разом із його хворобою в ньому зникла й більша частина викликаних нею блискучих обдарувань.     

Я вважаю за потрібне зауважити з цього приводу, що безумовна стриманість справляє дуже різний вплив залежно від статі, темпераменту й особистої вдачі індивіда. У жінок цей вплив зовсім не схожий на той, який буває в чоловіків. Загалом вони легше в такому разі переносять надмірність і важче — стриманість; принаймні позбавлення, якщо воно не є цілком добровільним, зазвичай викликає в жінки, особливо за самотності й бездіяльності, такі розлади, які в чоловіків трапляються незрівнянно рідше.

Люди, що страждають на жовчність і меланхолію, з чутливими й водночас сильними м’язами, через надмірну стриманість узагалі відчувають неспокій, який нерідко цілком спотворює їхній настрій і змінює всі звичні схильності. Такий стриманий спосіб життя схиляє до запальних або нервових хвороб, збуджує небезпечну діяльність уяви й робить характер суворим, неспокійним, незлагідним.

Навпаки, для індивідів із м’якими, а водночас слабкими й малочутливими м’язами,[9] здається, іноді буває необхідною цілковита стриманість. За середнього темпераменту стриманість, якщо її не доводити до крайнощів, посилює діяльність життєвих функцій, підносить ступінь тваринного тепла, надає розумові більшої проникливості, сили, відваги; вона дивовижно підтримує в душі ніжні, доброзичливі й великодушні почуття; навпаки, ніщо так не послаблює розумових здібностей, ніщо так не принижує серця, як зловживання любовними насолодами, особливо ж коли вдаються до штучних збуджень, щоб викликати бажання, які перестали бути природною потребою.

§ XII

Під час дослідження проміжку в житті жінки між першою появою місячних очищень і їхнім цілковитим припиненням, проміжку, що становить найцінніший час її існування, необхідно зупинитися на деяких подробицях щодо впливу вагітності та годування грудьми на її моральну природу. Між матір’ю й зародком, що перебуває в її утробі, між годувальницею й дитиною, яка ссе її груди, встановлюються стосунки, що заслуговують на особливу увагу. За тієї й тієї обставини природа обох пов’язаних одне з одним істот, здається, певною мірою ототожнюється й змішується, хоч у другому випадку значно менше, ніж у першому. Але з обох видів симпатії, або, точніше, з обох її ступенів, оскільки вони належать до одного спільного джерела,[10] однаково випливає низка почуттів і схильностей, які можна пояснити лише впливом дітородних органів. Втім, для всебічного дослідження цього питання моральної фізіології знадобилося б значно більше місця, ніж ми можемо тут йому відвести. Тому розгляньмо лише факти — ними ми безсумнівно позначимо й причини: цього буде досить, і ми можемо нині залишити осторонь дослідження питання, яким чином ці причини спричиняють свої дії.

Час припинення місячних течій становить, без усякого сумніву, важливу епоху в житті жінки. Коли жива істота втрачає здатність до дітонародження, вона вступає в цілком відчужене існування, обмежене лише ймовірною тривалістю власного життя. До цього часу вона, так би мовити, існувала разом із цілим рядом поколінь, належала і до всього майбутнього, і до всього минулого часу. Така важлива переміна має супроводжуватися багатьма іншими, одночасними змінами в загальних відправленнях і у внутрішніх спонуках неподільного. Отже, не може бути сумніву в тому, що ми маємо підстави пояснювати однаково всі ці явища станом тих частин організму, в яких відбулася первісна зміна, що спричинила за собою решту.

Переворот, що відбувається в цей час у кровообігу жінки, можна порівняти з тим, який ми помітили в чоловікові (Мемуар про віки) в ту епоху, коли гемороїдальний перебіг переходить у кам’яну хворобу, подагру, апоплектичну схильність і т. ін. Багато лікарів розглядали гемороїдальний перебіг як своєрідне місячне очищення: справді, спостереження підтверджує деякі помічені ними подібні риси між ними. Можна навіть указати на них як на нову подібність між обома статями щодо цих важливих явищ; я кажу про так звану другу молодість, або про зміну темпераменту, про які ми згадували в тому самому Мемуарі, і які відповідають епосі, коли переповнюються, хоч і тимчасово, черевні нутрощі внаслідок певних кліматичних умов. Це явище позначається в жінки ще разючішими ознаками під час припинення очищень. Але, звісно, не слід пояснювати його тими самими причинами. Матка, залежні від неї та деякі суміжні з нею частини тоді перебувають у особливій діяльності: доведена до крайнього ступеня збудження чутливість їх справляє таку саму відбиту дію на весь організм, особливо на головний мозок. Звідси — уявлення, так часто невідповідні вікові, який тим часом майже завжди надто виразно залишив свої сліди; звідси — більш пристрасні почуття, що через минущу красу нерідко обертаються на справжнє нещастя. З цього боку, як і з деяких інших, природа повелася з жінкою вельми суворо. Чоловік майже не має права скаржитися, подібно до неї, на відновлення в ньому бажань і почуттів, викликаних дещо пізнім віком, бо в нього зазвичай лишаються бодай якісь засоби змусити поділити їх.

§ XIII

Із припиненням очищень дітородні органи не відразу зупиняють свою діяльність; трапляється навіть, що періодичні відправлення, які їх викликають, тривають дуже довго. Я зустрічав жінок, які, через десять або дванадцять років, щомісяця відчували місцевий приплив крові та стиск у матці з багатьма іншими ознаками, що супроводжують справжнє місячне очищення. У такому разі загальні зміни, спричинювані припиненням цієї течії, здавалися мені значно менш очевидними; тоді жінка, на жаль, іще в багатьох відношеннях залишається жінкою аж до глибокої старості.[11]

Але якщо дітородні органи, згідно з нормальними законами, вказаними природою, втрачають у цей час частину чутливості, безпосередньо пов’язаної з відтворенням роду; якщо їхні відправлення поступово засинають і зникають у нормальну епоху, то в усіх властивостях жіночого організму відбуваються певні, легко вловимі видозміни. Голос стає різкішим; легкий пушок молодості, що вкриває обличчя, грубішає, видовжується і набуває будови, яку бажано бачити хіба що в чоловіка: бажання втрачають свій ніжний і живий характер, думки беруть інший напрям.

Що ж до морального стану, то я наведу лише один приклад, який, як мені здається, пов’язаний із усім і, так би мовити, усе пояснює.

Дівчатка, ще до настання статевої зрілості, відчувають надзвичайну пристрасть до дітей: ніщо не викликає в них такого захвату, як доручити їм догляд за дітьми, турботу про них, дозволити їм няньчитися з ними. Якщо навколо них немає дітей, вони замінюють їх ляльками. Цілі дні вони проводять у тому, що вдягають їх, укладають спати, дають їм їжу, вчать їх говорити, одним словом, пораються з ними на тисячу ладів. Ця пристрасть, що ще дужче розвивається з настанням статевої зрілості, зберігається до припинення місячних очищень. У цих схильностях виразно окреслюється призначення жінки. Але тієї миті, як природа відбирає в неї здатність до зачаття, вона гасить у ній і спонуки, без яких материнські турботи були б неможливі. Це явище особливо різко виявляється в старих дів, у яких більш обдумані почуття, засновані на родинних або дружніх стосунках, не замінюють інстинктивної спонуки. Хоча воно менш виразне в старих жінок, які мали дітей, для уважного ока воно все ж помітне: вони стають майже тим самим, чим зазвичай бувають усі чоловіки взагалі, яких лише батьківське почуття або деякі сердечні схильності можуть у цьому відношенні видозмінити. Втім, слід виключити з цього числа бабусь, так само як і дідусів, сліпа прихильність яких до малих дітей постає як вельми складне почуття, яке слід дуже обережно розглядати в усіх його відтінках і з усіма його примхами, щоб ґрунтовно пізнати його справжні джерела. Утім, це почуття аж ніяк не схоже на той різновид несвідомого інстинкту, про який ідеться.

Отже, після припинення місячних очищень жінка стає тим самим, чим, як ми бачили, стає дівчина з настанням отроцтва, якщо цей вік не викликав до діяльності матку й яєчники. Це знову один із тих випадків, у яких засоби пов’язані з метою наймудрішим чином, але саме тому, як ми зауважили в іншому місці, що мета і засоби однаково залежать від однієї й тієї самої причини — від законів організації.

§ XIV

Подивімося, чи не відбувається чогось подібного в чоловіків. У тих із них, які від природи позбавлені мужності або втратили її з роками, чи не відбуваються зміни, що залежать від відсутності цієї нерозвиненої або втраченої властивості? Це питання спонукає нас сказати кілька слів про дію, яку справляє видалення дітородних частин.

Спостерігачі всіх епох помічали в кастрованих тварин сукупність особливих властивостей, не всі з яких перебувають у безпосередній залежності від функцій статевих органів. У цих скалічених істот хтиві бажання не лише цілком і безповоротно зникають або дивно змінюють свій характер і породжують небачені спонуки, а й сама сутність загальної організації зазнає спотворення. Клітковинна тканина з’являється в більшій кількості й стає пухкішою, м’язи слабшають, вигини деяких кісток змінюють свій напрям, суглоби набрякають, голос стає різкішим, нарешті, причини деяких хвороб, здається, зникають, натомість з’являються нові, критичні періоди яких набувають іншого порядку.

Зміни, що відбуваються в моральному стані, можливо, ще разючіші. Давні вважали, що відтинання статевих органів принижує людину і, навпаки, підносить тварину. По суті, воно однаково принижує і те, й інше, бо спотворює їхню природу. Перетворюючи тварину на слабшу, воно робить її покірнішою і придатнішою для цілей людини; руйнуючи зв’язок, що найсуттєвішим чином поєднує її з породою, воно розвиває в ній живіше почуття уважності й вдячності до того, хто її годує.

Те саме явище відбувається і в людині. Відтинання органів відтворення, так би мовити, відокремлює її від усього людського роду, і божественне полум’я людяності майже цілком згасає в її серці внаслідок фатальної події, що позбавляє її найдорожчих стосунків, установлених природою між подібними істотами.

Відомо, що євнухи становлять найзневаженіший клас людей: вони малодушні й лукаві, бо безсилі, вони заздрісні й злобні, бо нещасні. Вони усвідомлюють відсутність тих вражень, які збуджують у головному мозку стільки діяльності, оживляють його незвичайним життям і, виховуючи в душі шляхетні, великодушні почуття, могутньо підносять розум і керують ним. Нарсес становить, можливо, єдиний, достатньо вагомий виняток із цього загального, проте цілком справедливого правила: принаймні це єдина велика людина з євнухів, чиє ім’я зберегла історія.[12] Із цього можна висновувати, до якої міри аморальний, до якої міри жорстокий і згубний для суспільства цей звичай, унаслідок якого можна на власний розсуд принижувати людей і калічити їх?.. Будемо сподіватися, що мудрі застереження нарешті будуть почуті, що, підтримані громадською думкою, вони не марно пролунають у вік, який пишається своїм Просвітництвом і гуманністю.[13]

Різниця в тому, яким чином здійснюється ця операція і в якому віці, зумовлює різницю в її наслідках. Повне відтинання всіх зовнішніх органів відтворення руйнує досконаліше й усебічніше пов’язані з ними схильності, ніж часткове відтинання або руйнування деяких із них, чи перев’язування сім’явивідних каналів. Якщо цю операцію роблять у ранньому дитинстві, то вона значно більше спотворює природу і людини, і тварини, ніж коли її виконано після настання отроцтва. Я досить часто зустрічав у дорослих людей, у яких через деякі хвороби були відняті ті органи, які відтинають або руйнують другим способом цієї операції, сильні хтиві бажання, що супроводжувалися зовнішніми ознаками мужності й викликалися звичайними збудниками ще дуже довго після операції. Але нерідко такі люди впадають у глибоку апатію або в похмуру, безвихідну меланхолію, від якої ніщо не здатне їх визволити. Останній стан мозкової системи спостерігався навіть у людей, які через вік або через переконання безповоротно відмовилися від любовних утіх.

У молодих людей, позбавлених від природи, цілком або лише частково чоловічих здібностей, отроцтво не спричиняє своїх звичайних наслідків; утім, так і має бути. Але, крім того, в цю добу всі кісткові й м’язові частини з кожним днем дедалі більше наближаються, як за зовнішніми формами, так і за будовою, до жіночого тіла. Я зустрічав таких невизначених істот, у яких не лише голос був слабший, м’язи — менш пружні, а взагалі вся будова тіла — рідша й млявіша, а й помічалася ще та порівняно більша ширина таза, яка, як ми бачили, становить характерну рису жіночого скелета, через що й хода їхня скидалася на жіночу великою дугою, описуваною навколо центра тяжіння. У цих випадках фізична будова, як мені здавалося, завжди супроводжувалася цілком відповідним їй моральним станом. Але припинення дітородних здібностей, що становить пізній наслідок хвороб або віку, не справляє такого впливу. Будова волокон і чутливість індивіда в такому разі вже глибоко видозмінені природними функціями, властивими його статі. І в безсиллі, спричиненому старістю, ослаблення відбувається повільно, поступово, відповідно до нормальних законів природи; тут ніщо не впадає в око, бо все перебуває в порядку, бо необхідність прогресивного згасання життя в усіх органах пов’язана з неминучістю його безповоротного зникнення.

У разі вродженого дітородного безсилля, а також за деяких хвороб, які безпосередньо не спричиняють цього стану, а лише особливим чином спотворюють статеві органи, все ж таки помітне надзвичайне потрясіння всього організму. Я знав трьох чоловіків, яких серед повного розквіту сил раптово вразило таке статеве безсилля. Хоча в усіх інших відношеннях вони були здорові, хоча вони постійно були зайняті справою, хоча звичка до стриманості або принаймні до суворої поміркованості не викликала в них великого жалю за втраченими бажаннями, проте всі вони набули похмурого й сумного настрою, а їхній розум із кожним днем слабшав дедалі більше. З іншого боку, славетний Рібейру Саншеш, учень Бургаве, у своєму «Трактаті про хронічні венеричні хвороби» зауважує, що ці хвороби особливо схиляють до забобонних страхів. Я сам зібрав досить значну кількість фактів, що підтверджують його слова, і це дивне явище, як мені здавалося, перебувало в постійній залежності від сильного спотворення дітородних органів.[14]

Висновок

Такі, громадяни, загальні міркування, які, як мені здається, незаперечно доводять великий вплив статі на формування в людині моральних спонукань і уявлень. Ви легко зрозумієте, що неважко було б поширити застосування цього положення на явища, які щодня постають перед фізичною й моральною людською природою; для наших досліджень, утім, досить було лише вказати на найголовніші, якими без труднощів можуть бути пояснені всі інші.

Я не говоритиму також про могутню дію кохання на розумові здібності та на душевні спонукання й схильності, по-перше, тому, що історія цієї пристрасті загалом надто добре відома і говорити про неї тут було б марно; а по-друге, тому, що кохання, яким його змальовують і яким нерідко уявляє його собі суспільство, без сумніву, не входить до первісного плану природи.

Дві обставини головно сприяли в новітніх суспільствах його спотворенню штучною екзальтацією: я маю на увазі, по-перше, ті нерозумні перепони, якими намагаються його сковувати батьки або суспільні установи, і всі перешкоди, що постають перед ним у забобонах щодо народження, суспільного стану й багатства, — адже, окрім перепон і перешкод, у коханні може бути багато щастя, а не безумства й шаленства; я маю на увазі, по-друге, відсутність справді великих суспільних інтересів і загальну бездіяльність заможних класів у монархічних державах; до цього слід ще додати рештки лицарського духу, як сміховинні наслідки, залишені нам у спадок ненависним феодалізмом, і той різновид змови більшої частини талановитих людей, які нібито прагнуть спрямувати всю людську енергію на розваги, що дедалі більше схилялися б до того, аби закувати народ у вічні кайдани.

Ні, те кохання, яке розвиває природа, зовсім не схоже на нестримний потік, що все ламає на своєму шляху; це не театральний привид, який самозадовольняється власним тріском, милується власним своїм зображенням і захлинається від дії, яку він справляє на присутніх. Тим паче це не те холодне залицяння, що грається із самим собою і зі своїм предметом, спотворює розрахованими промовами ніжне й щире почуття і не має навіть наміру обманути того, до кого воно звернене; ані та витончена метафізика, породжена безсиллям серця й уяви, що знайшла спосіб увести нестерпну нудьгу в найдорогоцінніші для щиро чутливого серця стосунки. Ні, у справжньому коханні немає нічого подібного. Давні народи, які ледь вийшли з дитинства, здається, відчували незрівнянно точніше за нас, чим має бути і що таке насправді ця пристрасть, або це могутнє спонукання за природного ладу речей: вони зображали її в образах, спотворених, щоправда, дивакуватістю й безладністю, що пояснюється звичаями того часу, але все ж простіших і правдивіших.

Під благодійною дією рівності, під всемогутнім впливом суспільної совісті, вільне від кайданів, накладених на нього політичними, громадянськими й забобонними упередженнями, чуже всякого перебільшення й сміховинного ентузіазму, кохання буде втішницею, а не володаркою життя; воно прикрашатиме його, але не наповнюватиме собою. Коли воно наповнює життя, то принижує його і саме швидко згасає серед пересичення. Бекон свого часу казав, що ця пристрасть радше драматична, ніж буденна, більше придатна для сцени, ніж для життя: Plus scenae quam vitae prodest. Будьмо сподіватися, що з часом буде навпаки. Коли в буденному житті користуватимуться нею частіше й краще, тоді кохання, змальоване в нинішніх драматичних творах і романах, не надто вже здаватиметься принадним. Бекон у тому самому місці каже, що жоден із великих людей давнини не був закоханий. Якщо розуміти це слово в тому значенні, яке зазвичай йому надають, то, звісно, ні. Але серед них було мало людей, які не шукали б у найсолодшому почутті природи, у почутті, що становить основу всього прекрасного в людському суспільстві, справжнього, приготованого самою природою блага.

Людське серце — це обширне поле з невичерпною родючістю, але поганий обробіток, здається, зробив його безплідним; ще справедливіше буде сказати, що це поле певною мірою неоране. Неможливо навіть уявити, яку безліч коштовних плодів воно може дати, якщо справді повернутися до здорового глузду, тобто до природи. Мудро запитуючи цей єдиний правдивий оракул і корячись йому, перетворюючи за його вірними вказівками суспільні й моральні установи, люди невдовзі побачили б розкриття цілого нового світу. Нема чого, разом із вузькими мислителями, побоюватися, що моральність, збудована на здорових засадах, ворожа ілюзіям та їхнім примарним утіхам, руйнуючи їх, може зашкодити справжньому щастю. Ні й ні: навпаки, лише світлий розум може не тільки утвердити панування справжнього щастя, а й примножити засоби для його досягнення, розширити його царину, очищувати й удосконалювати його з кожним днем дедалі більше. Без сумніву, у міру того, як мистецтво існувати із самим собою та з іншими, мистецтво, таке необхідне для життя, але водночас майже зовсім нам незнайоме, або принаймні цілком чуже нашій системі виховання,[15] у міру того як це мистецтво робитиме успіхи, зникатимуть ці примари, що лякають нас, — то фальшивої чесноти, то фальшивого блага, на яких споконвіку ґрунтувалося майже все моральне існування людини в суспільстві. Риючись у скарбах, прихованих у глибині людської душі, без труднощів відкриють нові, невичерпні джерела щастя; з кожним днем дедалі ширшою ставатиме доля людини; і світлому розумові судилося зробити в моральному світі не менш коштовні відкриття, ніж ті, що їх роблять у світі фізичному найщасливіші натуралісти.

Так само, у міру того як мистецтво суспільного життя рухатиметься вперед до дальшого вдосконалення, майже всі ці великі політичні дива, що становлять предмет подиву для історії, оголені одне по одному від примарного блиску, який їх покривав, видаватимуться не більш як марними й надто часто згубними забавками дитячого віку людського роду. Події, установи, думки, найбільше обожнювані неуцтвом і ентузіазмом, викличуть хіба що якусь усмішку здивування. Сили людини, які постійно вживаються лише для примноження її нещасть, для переслідування жалюгідних привидів, нарешті звернуться до предметів корисних і реальних; найпростіші пружини спрямовуватимуть їхнє застосування, і вся справа генія полягатиме лише у відкритті засобів для примноження тривалих насолод і справжнього щастя; я хочу сказати — насолод і щастя, що випливають безпосередньо й безсумнівно з нашої природи. Такою має бути єдина мета, до якої слід прямувати генієві; такими мають бути дослідження, єдині, що заслуговують на те, аби над ними загострювалися й на них розгорталися всі його сили; такими, нарешті, мають бути й успіхи, які геній повинен вважати справді вартими того, щоб увінчати й освятити ними свої зусилля.

[1] Ядра й яєчники є справжніми залозами.

[2] У якому викладається вплив віку на уявлення та моральні спонукання.

[3] Жовті тіла особливо помітні в корів; їх знаходять також у самок деяких інших жуйних порід. У жінок, які щойно зачали, помітні цілком подібні набряклі пухирці на поверхні яєчника, особливо з того його боку, з якого його оточує випростана бахрома фаллопієвої труби; маленькі рубчики, за кількістю яких, на думку деяких анатомів, можна визначити число зачаттів, є рештками цих пухирців, що відривалися перед тим, як потрапити в канал труби, або, принаймні, щоб вилити в неї рідину, яка містилася в їхній порожнині.

[4] Зусилля анатомів відшукати в яєчниках вивідні канали лишилися марними: але тільки грубі механістичні уявлення змусили їх із цього зробити висновок, що в них не відбувається жодного відокремлення або приготування особливих рідин.

[5] Погоджуючись із великим Беконом, я вважаю філософію кінцевих причин безплідною: але в іншому місці я визнав, що навіть найобережнішій людині надзвичайно важко жодного разу не звернутися до неї у своєму викладі.

[6] Зачаття відбувається в жінки, вочевидь, значно легше й певніше за певного стану слабкості: безліч спостережень дає підстави думати, що це загальний закон для більшої частини тварин.

[7] Невдовзі після того, як я так висловився про нього, Русселя раптово забрала смерть. Це велика втрата для філософії, для літератури і, особливо, для його друзів.

[8] У 1791 році Паризька госпітальна комісія, членом якої я мав честь бути, знайшла в одному з божевільних домів божевільну стару жінку вісімдесяти двох років. Її змушені були тримати на ланцюзі, оскільки в наших будинках для душевнохворих ще не було запроваджено нагрудників; нам повідомили, що сувору зиму з 1788 на 1789 рік вона провела під навісом, анітрохи не відчуваючи холоду, попри те, що мала лише просту ковдру, яку, до того ж, часто скидала з себе, щоб бути зовсім голою.

[9] Слабким і надто чутливим особам також потрібне особливе стримування в любовних насолодах; але, на жаль, для них воно значно важче.

[10] Багато годувальниць зізнавалися мені, що дитина під час ссання грудей дарувала їм живу насолоду, яка певною мірою відбивалася на органах розмноження. Інші жінки казали мені, що нерідко материнські радощі й страждання супроводжувалися в них збудженим станом матки.

[11] Згубне виховання уяви, безперечно, значно продовжує й посилює це вороже для добробуту налаштування.

[12] Можна згадати ще про Саломона, одного з генералів Велісарія: справді, цей євнух у війні з вандалами в Африці виявив велику мужність і безсумнівні здібності.

[13] Ці слова спрямовані проти звичаю, що ще недавно був поширеніший у всій Європі, особливо в Італії, між іншим, для збереження дуже цінованого тенорового голосу. Пер.

[14] Це спотворення взагалі робить людину боязкою й полохливою.

[15] Це мистецтво, вочевидь, оброблялося систематично лише в короткий період існування грецької філософії.