Восьмий мемуар із книги Кабаніса — «Відношення між фізичною та моральною природою людини» (1802).
Переклад із французької П. А. Бібікова.
Передруковано групою Echafaud з первісного документа, з дореволюційною орфографією (і, само собою, без текстового шару), у 2026 році.
Для зручності роботи з такою величезною книгою на сайті її поділено за розділами.
Інші розділи можна знайти тут.
Вступ. — Ми вже вказали на кілька ланок ланцюга, що пов’язує моральну природу з фізичною. За їхньою допомогою нам удалося розв’язати багато важливих питань; водночас вони підготували розв’язання й для інших, ще важливіших, про які дотепер ми не вважали за можливе говорити.
У міру того, як ми просувалися вперед у предметі нашого дослідження, ми дедалі більше переконувалися, що два великі поділи людського існування стикаються й переплітаються незліченною кількістю відповідних один одному сторін; подальше дослідження остаточно й найпереконливіше доведе, що і те, й інше мають одну спільну основу; що функції, які називають моральними, випливають безпосередньо, як і ті, що називаються фізичними, або з діяльності деяких окремих органів, або з діяльності всієї сукупності живого організму, і що всі явища розуму та волі беруть свій початок у первісному або випадковому стані організації, так само як і решта життєвих функцій та різноманітні рухи, з яких вони складаються або які становлять їхній найближчий наслідок.
Спрощуючи людський організм, ці погляди й висновки проливають світло на багато що: вони усувають велику кількість хибних понять; вони виразно вказують філософові-спостерігачеві на справжній предмет його досліджень; вони пропонують ідеологові міцнішу опору, на якій він із цілковитою певністю може будувати висновки раціонального аналізу; вони вказують, нарешті, моралістові незрушні основи для всіх його практичних настанов: адже, виходячи з організації людини, визначивши потреби й здібності, які вона породжує, він може, так би мовити, зробити відчутними спонукальні причини всіх запропонованих ним правил; крім того, він міг би довести й змусити найочевиднішим чином відчути, що найсуворіше виконання обов’язків, що найвеликодушніші й найсамовідданіші вчинки людини, коли їх приписує розум, найтіснішим чином пов’язані з її безпосередньою користю та власним щастям, і що суворі доброчесні звички становлять для неї таку саму необхідну потребу, як і найприємніші схильності та найсолодші людські почуття звичайного життя.
Сьогодні ми розглянемо вплив умов життя на функції органів мислення, на виникнення спонукань і на склад звичок, одним словом, на моральну систему людини.
§ I
Але, перш ніж перейти до предмета нашого дослідження, я вважаю за необхідне точніше визначити, що ми маємо розуміти під словом умови життя. Ці слова можуть мати або надто широке, або надто вузьке значення: тож спробуймо надати їм належного змісту.
Під умовами життя багато хто розуміє лише систематичний або випадковий вибір їжі. Це значення надто вузьке.
Під цим словом давні лікарі розуміли вживання всього, що вони так невдало називали неприродними предметами. Але їжа й питво становлять лише невелику частку цих предметів. До них вони зараховували також повітря, що вдихається, діяльність і відпочинок, неспання і сон, звичайні заняття, душевні рухи.
Очевидно, що останнє значення для нас надто широке: адже душевні рухи входять до предмета нашого теперішнього дослідження не в тому відношенні, що вони спричиняють зміни в стані органів, хоч і спричиняють їх безсумнівно, а в тому відношенні, в якому самі є результатом тих, що вже зумовлені фізичними звичками.
Отже, під словом умови життя ми розумітимемо сукупність цих звичок, чи то вони породжені випадковою необхідністю, чи то викликані штучно й свідомо схильністю або вибором людини.
Щойно ми точно визначимо це слово, то можемо сміливо сподіватися, що будемо зрозумілі як для себе, так і для інших; принаймні подальший розвиток наших міркувань не може бути перерваний невизначеністю, яку неминуче породжує неточне означення предмета дослідження.
§ II
Усі тіла всесвіту взаємодіють одне з одним; але властивості та ступінь цієї дії бувають різними залежно від природи тіл і від умов, у яких вони перебувають. Неорганізовані речовини можуть зазнавати від сусідніх із ними тіл дії механічної або хімічної. Перша обмежується змінами щодо положення — то між різними тілами, то між частинами, з яких вони складаються; друга може утворювати цілком нові тіла, спричиняючи або прості розклади, або сполуки, що до того не існували.
Але видозмін, яких зазнають організовані тіла, незрівнянно більше; деякі з цих видозмін властиві лише їм, і всі їхні видозміни мають набагато важливіше значення. Справді, окрім механічних або хімічних змін, яких вони зазнають, окрім особливого роду відбитої дії, яку вони справляють на предмети, що впливають на них, організовані тіла можуть бути ще глибоко видозмінені у своїй внутрішній будові, хоча б жодна зовнішня ознака не виявила цієї зміни; вони можуть набути цілком нової здатності сприймати певні враження, здійснювати певні рухи, навіть до певної міри втратити свої природні властивості або ті, що були набуті ними безпосередньо в силу їхньої організації; одним словом, ці зміни можуть не лише поступатися особливій, винятково властивій їм дії присутніх зовнішніх тіл, а й вони можуть засвоювати особливі стани, які потім тривають або відновлюються навіть за відсутності причин, що їх викликали, тобто вони можуть утворювати звички. Це й становить ще винятковішу властивість організованих тіл.
Отже, завдяки вправному догляду за рослинами можна викликати в них цілком нові властивості, а в їхніх плодах розвинути такі якості, яких спочатку вони зовсім не мали. Мистецтво зуміло навіть знайти засоби закріпити в них ці випадкові й штучні видозміни, то спрямовуючи до своїх цілей закони природного спадкування, то викликаючи суто штучне відтворення — найцінніше надбання для нашого панування над природою! Так само й тварина під впливом клімату та всіх інших фізичних умов набуває особливих властивостей, які можуть слугувати вказівкою на ці умови та на відмінності між ними, або ж під впливом їжі, догляду, систематичного виховання з боку людини вона набуває небачених схильностей і здобуває новий ряд звичок. Але ці звички стосуються не лише будови й фізичних функцій органів, вони доводять ще, що й розумова, і моральна природа, властиві кожній істоті, наділеній чутливістю, також розвиваються внаслідок цього виховання; що певний порядок вражень пробуджує в тварині певні схильності й певні почуття; і ці набуті нею властивості, які виявляються значно виразніше в тварині, ніж у рослині, передаються стійкіше з покоління в покоління і доводять навіть незвиклому до роздумів розумові, до якої міри, за сприяння спостереження й досвіду, можна поліпшити предмети, що нас оточують.
§ III
Але з-поміж усіх тварин людина, без усякого сумніву, підпорядкована найсильнішому впливові зовнішніх умов; випадкова й навмисна дія на неї різних предметів зовнішнього світу може справити на неї сильніший і різноманітніший вплив. Живіша, ніжніша й ширша її чутливість; незліченні й надзвичайні симпатичні рухи різних частин її тіла, що вирізняються надзвичайною вразливістю; рухлива, м’яка організація, яка без зусиль сприймає будь-який стан, і водночас дивовижна стійкість фізичної, так би мовити, пам’яті, за допомогою якої вона так легко зберігає звички, що встановлюються; одним словом, усе сприяє тому, щоб людина пристосовувалася до властивостей і характеру предметів, які її оточують і впливають на неї. У цьому, щодо неї, і полягає велика сила фізичного виховання, з якої безпосередньо випливає сила й її морального виховання; цією своєю стороною вона здатна до безмежного вдосконалення, і її могутності, так би мовити, немає меж.
Ми знаємо, що наші уявлення, наші поняття, наші бажання залежать від вражень, які ми отримуємо від зовнішніх предметів або відчуваємо всередині самих себе, чи то останні будуть викликані чутливими закінченнями нервів, що розгалужуються у внутрішніх органах, чи то з глибини самої нервової системи, чи, нарешті, вони будуть викликані спільною дією тих і тих, дією, що, вочевидь, завжди необхідна для повноти відчуттів. Далі нам відомо, що зміни, які з’являються в характері, порядку й ступені внутрішніх відчуттів, здатні найдивовижнішим чином видозмінювати враження, які справляють на нас зовнішні предмети.
Отже, щоб довести вплив умов життя на формування уявлень і моральних спонукань, досить було б показати, що існує можливість видозмінювати внутрішні враження й природний стан органів, які виробляють ці враження. Ба більше, серед вражень, що їх ми отримуємо із зовнішнього світу, є велика кількість таких, які безпосередньо підпорядковані впливові умов життя, у тому значенні, яке ми надали цьому слову, тобто таких, що викликаються предметами й функціями, охоплюваними умовами життя. Погляньмо тепер, чи не підтвердять ще дужче цей вплив наші спостереження, які ми постараємося обмежити сукупністю ретельно зважених і точно означених фактів.
Явище, що випливає з будь-яких даних умов, завжди становить наслідок сукупності всіх причин і всіх дієвих сил. Ця істина, очевидна сама собою, звісно, не допускає жодних винятків; вона стає ніби ще разючішою, а наслідки, що з неї випливають, заслуговують на ще пильнішу увагу під час дослідження явищ життя. Адже, оскільки всі ці, такі складні, такі мінливі явища становлять незмінний результат множини сил, що діють одночасно й узгоджено, то кожна з них впливає на дію не лише кожної іншої сили, а й на сукупну дію всіх; кожна інша сила і всі разом, своєю чергою, впливають на першу, діяльність якої постійно доповнюється або обмежується родом і ступенем дії цих різних, одночасно дієвих сил. Одним словом, за вже наведеним нами висловом Гіппократа, в людині все сприяє, все допомагає, все співчуває одне одному. Отже, вивчаючи людину, звісно, необхідно дивитися на неї з загальної точки зору, що охоплює всі її властивості, всі функції, з яких складається її існування, щоб мати змогу вловити взаємні відношення й одночасну діяльність, з яких випливає кожне спостережуване явище. Та цього ще замало. Після цього першого погляду, що охоплює в одній рамці весь предмет, необхідно ще, під час докладного вивчення кожного порядку явищ, без якого систематичне дослідження всієї їх сукупності, без сумніву, буде неповним, виокремлювати його з-поміж інших порядків і розглядати окремо. Суворість аналітичних прийомів особливо необхідна під час дослідження таких різноманітних, таких мінливих і таких важковловимих явищ.
§ IV
Отже, ми погодилися, що загальний вислів умови життя охоплює собою сукупність фізичних звичок і, понад те, ми знаємо, що ці звички здатні змінити, частково або цілком, не лише спосіб діяльності органів, а й внутрішній стан і характер спонукань живого організму. Справді, дивовижно, що план життя, залежно від того, чи він добрий, чи лихий, може значно поліпшити фізичну будову або спотворити її, навіть безповоротно зруйнувати. Під цим впливом кожен орган може зміцнитися або ослабнути, а його функції — з дня на день удосконалюватися або спотворюватися. Відчуття, за допомогою яких відновлюється лад охоронних функцій, відчуття, що безперервно прагнуть запровадити нові ряди функцій, також можуть зазнавати дуже помітних видозмін. Якщо внаслідок сприятливого або шкідливого впливу умов життя стан органів змінюється і вони набувають нового роду діяльності, то водночас вони здобувають нові здатності сприймати враження. Якщо, нарешті, перша зміна буде обмежена якимось одним окремим органом, то зміни чутливості найчастіше викликають, так би мовити, наслідування в усьому живому організмі.
У цьому полягає причина і джерело тих великих явищ, які давні цілком слушно приписували взагалі дієтетиці і зокрема — гімнастиці, хоч самі вони вже добре розуміли незручності й навіть іноді шкоду останньої.[1] Ті самі дані послужили засновникам різних чернечих орденів підставою для вибору більш або менш вдалих умов життя — з метою встановити згоду між умами й характерами та тим родом життя, план якого вони накреслили.
Оскільки умови життя впливають на спосіб діяльності органів, то вони мають так само впливати і на їхню чутливість; а якщо вони впливають на характер відчуттів, то, звісно, неможливо припустити, щоб вони не впливали на уявлення й спонукання; бо, навіть залишивши осторонь глибокі зміни в усьому організмі, спричинювані вживанням відомих речовин, неважко помітити, що стан сили й слабкості, неспокою й веселості, завжди більшою чи меншою мірою симпатичний стан органів, їхні вільні, живі, легкі, досконалі функції або стан тих самих органів, за якого їхня діяльність утруднена, млява, обтяжлива, недосконала, не можуть збуджувати в спеціальному органі думки, який безпосередньо поділяє їхні настрої або симпатично відгукується на них, ані тієї самої міри уважності, ані тієї самої оцінки вражень, одержаних від предметів. Отже, наші прагнення й бажання не можуть у такому разі встановити однакових відношень між зовнішніми предметами і нами; наші уявлення, наші поняття і похили, що з них випливають, не можуть бути однаковими. Чи може тепер дія повітря, їжі, пиття, занять або праці, відпочинку чи сну, дія, що триває дуже значний час, вплинути на всі умови, з яких складається наша фізична природа? Безперечно, ніхто не відповість на це запитання заперечно.
Ми вже говорили про єдність людської природи: всі явища, з яких складається існування людини, перебувають у тісній залежності одне від одного, і між ними можуть виникати відношення, що то викликають у них більшу напругу, то видозмінюють їх, взаємно доповнюють одне одним або навіть цілком спотворюють їх. Нерідко найдрібніше саме по собі явище, спричинене випадковою й мимовільною дією якоїсь причини на незначні органи, опосередковано набуває важливого значення або пробуджує в інших, навіть істотно важливих органах симпатичний ряд небачених, разючих явищ. Навпаки, нерідко трапляється, що явище, спершу дуже виразне, не лише не передає в решту організму збудження ураженого органа, а й саме швидко слабшає через стан інших органів і невдовзі безповоротно зникає.
Загалом, будь-яка нова функція, що запроваджується в живе тіло, потребує сприяння всіх умов, які діють на різні органи, всіх обставин, що видозмінюють їхній внутрішній стан, і вона буває настільки пропорційною тій окремій причині, яка її викликала, наскільки сприятимуть останній побічні сили, залежно від природного співвідношення між ними, а також настільки, наскільки органічна будова не перешкоджатиме результатові їхньої діяльності.
§ V
Повітря впливає на тіло людини різними своїми властивостями; воно може спричиняти в ньому різноманітні видозміни. Ступінь його важкості або легкості, теплоти або холоду, сухості або вологи; зміна в кількості газів, що його складають, або змішування його з іншими, чужими для нього газами, присутність яких псує його; нарешті, властивість і відносна кількість речовин, що розкладаються й містяться в ньому, вносять значні зміни в його дію на тваринне тіло; лікарська практика й щоденні спостереження дають незліченні докази цього, і, ймовірно, кожному не раз доводилося відчувати на собі різноманітний вплив цієї рідини, щомиті необхідної для підтримання життя.
Повітря постійно діє на нас своєю вельми значною вагою; воно оточує нас з усіх боків; тисне на кожну точку нашого тіла, так само як вода оточує з усіх боків рибу й чинить на неї тиск у всіх напрямках, але з тією, втім, різницею, що риба власним зусиллям може на власний розсуд підніматися на будь-яку висоту рідини, в якій плаває, тоді як ми прикріплені до поверхні ґрунту, в який упираються нижні частинки повітря, і без допомоги сторонніх сил не можемо піднятися в більш піднесену область. Цей тиск, зумовлений незмінними законами природи, здається, необхідний для підтримання рівноваги між твердими живими частинами й рідинами, що циркулюють або ковзають у глибині їх; він перешкоджає випаровуванню й відокремленню газів, які входять до складу тих і тих; він значно сприяє змішуванню відновних соків, підтримуючи енергію й міцність судин. Коли цей тиск значно посилюється або послаблюється, особливо якщо це стається раптово, він викликає відповідні зміни в стані й у функціях органів, і явища ці тим неминучіші, що звичайно ми не маємо змоги, як щойно було згадано, протидіяти їм або послабити їх, помістивши себе, залежно від потреби, на ту чи ту висоту цієї рідини. Якщо вага повітря зменшується до певного ступеня, то навіть найміцніші люди відчувають певною мірою відповідне зменшення своїх сил; їхнє дихання стає утрудненим; вони відчувають деяку важкість у голові, їхні відчуття втрачають свою жвавість, розумова діяльність стає стомливою: загалом вони відчувають неприємний стан. Слабші й рухливіші люди зазнають справжнього тяжкого стану в грудобрюшній перегородці, задишки, запаморочення, нудоти; вони стають нездатними до зосередженості; не можуть стежити ні за думками інших, ні за власними; вони впадають у тугу й відчай. Якщо цей тиск менш значний, то й описані явища менш виразні. Тоді помічаються деякі припадки, властиві істеричним і гіпохондричним ураженням: безпідставні страхи, дивна безладність уяви, нервове тремтіння, судомні спазми тощо. У деяких жінок ніжної статури я помічав, особливо під час очищень або в близьку до них пору, особливий рід зміни в способі мислення й у характері, зміну, яку з цілковитою певністю можна було вважати за ознаку, що провіщає або грозу, або задушливий полуденний вітер, який супроводжується великими змінами в атмосфері. Втім, цю зміну неважко відрізнити від зміни, що її викликає в деяких малодушних страх грому. Я помічав навіть, що боягузливі від природи тварини стають іще лякливішими в так звану задушливу погоду, під час південних або південно-східних вітрів, загалом же, коли падіння ртуті в барометрі свідчить про помітне зменшення ваги повітря.[2]
Навпаки, зі збільшенням цієї ваги настільки ж, так би мовити, зростає міцність усього тіла. І якщо ця зміна відбувається помірно й поступово, то всі функції здійснюються вільніше; рухи стають легшими й сильнішими, живе відчуття енергії, самовпевненості й добробуту йде назустріч відчуттям, викликає діяльність як особливу насолоду й перетворює її на потребу. Самі відчуття стають виразнішими й яснішими; думка працює з більшим задоволенням і з більшою досконалістю. Нарешті, людина, цілком усвідомлюючи свої сили, відсуває від себе ті похмурі, нерідко злобні враження, що становлять звичайний наслідок усвідомлення власного безсилля й тривожного стану; внаслідок цього вона природно зупиняється на думках, що вселяють надію й обіцяють успіх, на почуттях солодких, піднесених і великодушних.
Може статися, що збільшення ваги повітря буде надто сильним і раптовим, як це спостерігається при швидкому настанні великих холодів. У такому разі надмірна міцність твердих частин і, певною мірою, суто механічне стискання зовнішніх судин і кліткової тканини відганяють кров і всі інші соки до нутрощів, особливо до тих, що чинять найменший опір. Звідси випливають різні явища, про які ми говоритимемо нижче, коли перейдемо до впливу холоду. Я обмежуся зауваженням, наведеним Гмеліном, який бачив у Сибіру, що при раптовому настанні холоду птахи падали на землю й робили марні зусилля, щоб знову піднятися в повітря, попри те що могли вільно й сильно рухати крилами; славетний мандрівник і натураліст пояснює це явище вагою й незвичайною щільністю повітря, яке, так би мовити, тиснуло на них. Але ймовірніше, що холод діяв тут безпосередньо, сам собою, незалежно від особливих змін, які він спричиняв у стані повітря. Насправді не слід забувати, що одушевлені істоти, які в усіх кліматах зберігають необхідний для своєї природи ступінь тваринного тепла, вже через це мусять виробляти його тим більше, чим холодніша температура довкілля. Але, у міру наближення до полярних країн або вступу в область морозів, тварини лише поступово звикають виробляти цей надлишок тепла; а наближаючись до тепліших країн або повертаючись у помірний пояс, вони з такою ж поступовістю втрачають звичку виробляти кількість його, надмірну для цих країн і для цього клімату. Отже, птахи Гмеліна, раптово захоплені несподіваним холодом, ще не мали достатньо власного тепла, щоб протидіяти тискові повітря; надто стисла маса їхнього тіла, можливо, не могла також зайняти необхідний простір, щоб вільно піднятися в цій рідині. Не може бути також сумніву, що внаслідок дії холоду кров раптово прилинула до легень і головного мозку та спричинила те заціпеніння, про яке ми згадали, а також цілком імовірно, що й м’язи їхніх крил у ту мить значною мірою втратили свою міцність.
§ VI
Але впливи холодного або теплого повітря незрівнянно ширші й важливіші, ніж впливи важкого або легкого. Теплота, що розріджує повітря, і холод, який збільшує його пружність, часто мають розглядатися як справжня причина явищ, безпосередньо пов’язаних зі змінами його ваги; а ступінь останньої надто часто відповідає й співмірний зі ступенем його температури, щоб ми не мали права розглядати з однієї й тієї самої точки зору впливи обох цих видів видозмін.
Браун, автор нової «Системи лікарського мистецтва», що аж ніяк не заслуговує на свою велику славу, тим не менш цілком слушно відкинув загальноприйняті думки про дію холоду й теплоти на тіло тварини. Без усякого сумніву, теплота є безпосереднім збуджувальним засобом; і якщо холод, що знесилює й за своєю природою є смертоносним, часто справляє протилежну дію, то це явище, очевидно, зумовлюється відбитою діяльністю живих органів, і воно завжди пропорційне енергії, що вирізняє його в кожному окремому випадку.
Відома міра теплоти необхідна для розвитку як тварин, так і рослин:[3] сильніша міра його прискорює. У жарких країнах діти дозрівають передчасно; отроцтво в них настає раніше;[4] їхні поняття й пристрасті розвиваються завчасно. Але розвиток у них м’язових сил іде поруч із розвитком чутливості та деяких, спеціально підпорядкованих їй функцій. Сформовані за своїми спонуками й у багатьох відношеннях за зрілістю розумових здібностей, вони все ще залишаються дітьми щодо загальної діяльності, яка, за задумом природи, водночас становить і необхідне знаряддя сильно розвиненої моральної системи, і противагу чутливим силам, надмірно збудженим цим розвитком. Це передчасне розвинення, що справляє особливу дію на відомі органи й на відомі функції, або, точніше, відсутність рівноваги між різними частинами живого тіла, спричиняє надзвичайні видозміни в усьому моральному існуванні. За природного порядку наші душевні рухи й спонукання зароджуються та розвиваються спільно з силами, необхідними для плідного переслідування предметів, для їх підкорення або засвоєння. Сам час, тобто його проміжок щодо тривалості всього життя, входить необхідним елементом у встановлення справжніх відносин людини до природи й до людей. Отже, з одного боку, передчасне викликання функцій узагалі всієї чутливої системи та окремих функцій, що, здається, найближче й спеціально їй належать; з другого боку, відсутність згоди між різними знаряддями або між різними роботами всієї машини, в якій усе має діяти відповідно й узгоджено, — ось справжні, або принаймні найголовніші причини тих конвульсивних станів, які спостерігаються під час душевного хвилювання або при хворобах, властивих жителям жарких країн. Без усякого сумніву, постійна дія теплоти, що, подібно до всякого іншого збудника, полягає в безперервному й дедалі більшому ослабленні м’язових органів, має дедалі більше посилювати і цей стан, і цю незгоду. Нарешті, прагнення до спокою й безтурботного життя, навіяне звичним відчуттям слабкості та надмірною втомою, що супроводжує кожен рух серед пекучого повітря, приходить на допомогу всім попереднім обставинам, щоб посилити їхні наслідки: тому, схиляючи організм до судомних станів, вони виховують потяг до споглядального життя й дають початок усім меланхолійним і пристрасним оманам уяви.
Спостерігачі з незапам’ятних часів зауважили, що в жарких країнах найчастіше трапляються люди, обдаровані живою, гарячою душею, яка беззастережно віддається кожному пориву своїх бажань, із розумом, водночас глибоким і химерним, що силою постійного споглядання веде їх поперемінно то до найвищих ідеалів, то до найжалюгідніших мрій: і неважко переконатися, що так і має бути. Звичайний стан розгорнутих, чутливих закінчень нервової системи та відчуття добробуту, яке ним викликається або його супроводжує, як ми довели в іншому місці, відкривають доступ зовнішнім враженням, так би мовити, через усі пори; воно робить ці враження сильнішими й живішими; воно викликає потребу в цій надмірній силі й живості для підтримання та відновлення всіх життєвих функцій. Звідси — та пристрасть до напоїв або до одурманювальних речовин, що особливо помітна в жителів жарких країн; звідси — той різновид шаленства, з яким вони кидаються на будь-яке солодострасне відчуття, що так часто спонукає їх до дивних, брудних або звірячих схильностей; звідси — їхнє прагнення до чудесного й перебільшеного; звідси, нарешті, — їхня надзвичайна здатність до красномовства, поезії та взагалі до всякого мистецтва, що потребує особливої діяльності уяви.
§ VII
Фізична природа людини холодного клімату аж ніяк не подібна до природи людини екваторіальних країн: така сама відмінність існує і в їхній моральній природі. Але відмінності, що їх вирізняють, розглянуті в сукупності, повторюю, не мають бути приписувані впливові самого лише повітря. Однак, оскільки тут не місце розглядати інші умови, що йому сприяють, нам досить буде визнати дійсність факту й таким чином від самого початку обмежити характер наших власних висновків і вберегти читача від надто широкого значення, якого вони насправді не можуть мати.
Щоб скласти собі точне й повне уявлення про дію холодного повітря, або взагалі холоду на живі тіла, звісно, необхідно взяти до уваги ступінь і тривалість його дії, бо ця дія буває різною залежно від того, чи буде він більш або менш сильним і тривалим. Помірний холод, що діє на нас недовго, спричиняє легке стискання всіх судин, які розповсюджуються на поверхні тіла та легенево-гортанних гілок. За цим першим враженням настає швидка відбивна дія, яку неважко розпізнати за яскравішим кольором обличчя, а іноді й за темнішим забарвленням або всього шкірного покриву, або лише тих частин, що зазнали дії холоду. Таким чином, з одного боку, безпосередньо зростає міцність твердих частин; з іншого — живе відчуття сили передається в усі частини тіла; умови, що викликають рухи, набувають піднесеної діяльності й свободи, відповідних піднесенню енергії, міцності та пружності рухових органів.
Тим самим часом щільніше повітря постачає легеням відносно більшу кількість кисневого газу; в ньому негайно утворюється значніший ступінь теплоти:[5] водночас, зі свого боку, черевні нутрощі, особливо грудобрюшної ділянки, широкий вплив якої на весь організм не підлягає сумніву, тим сильніше закликаються до діяльності раптовим спрямуванням до них соків і сил, а також особливою симпатією, що пов’язує цю ділянку із зовнішніми органами та мозковим осередком. Поєднання всіх цих умов сприяє збільшенню сили й легкості всіх рухів і всіх функцій, що є наслідком першої дії помірного холоду.
За значнішого холоду й за тривалішого зіткнення його з усім тілом або з деякими його частинами стискальна дія його, здається, залишається в тих самих межах, але відбивна його діяльність буває іншою. Холод тоді чинить властиву йому дію, тобто безпосередньо приглушує життя; він убиває життєві функції частин, що зазнали його впливу, і вражає їх особливого роду заціпенінням. За таких обставин соки, натрапляючи на нездоланні перешкоди для правильного обігу,[6] змушені відливати до внутрішніх органів, особливо до грудей і голови. Унаслідок цього утруднений стан головного мозку сповільнює дихальні рухи, а утруднені легені дедалі більше послаблюють головний мозок, і якщо дія холоду триватиме надмірно, то людина мало-помалу впадає в сон, здебільшого вельми солодкий за своєю природою, але подолати який вона цілком не в силі, і цей сон швидко закінчується апоплексією та смертю.
Сильні рухи можуть, щоправда, підтримувати відбивну діяльність протягом значного часу навіть серед найсильнішого холоду; нерідко, за сприяння більшої кількості теплоти, що виробляється, вони можуть відвернути останні, окреслені нами явища. Але для цього необхідно, щоб грудобрюшні органи, які становлять осередок і опору м’язових рухів, були могутньо збуджені рясною або важкоперетравною їжею чи найсильнішими, перебродженими, гарячими напоями. Коли почне виявлятися зрадницький сон, про який ми щойно згадували, то від його згубного сп’яніння можна звільнитися сильним і живим збудженням волі та м’язовими рухами, пропорційними ступеню холоду: але до цього слід удаватися вчасно й бадьоро продовжувати сильні рухи доти, доки ви перебуваєте в тих самих температурних умовах; в іншому разі загибель неминуча, якщо поблизу не виявиться людей, що зберегли більше міцності й волі, які б вирвали вас із небезпеки першого заціпеніння.
Є, нарешті, засіб проти цього особливого роду заціпеніння, що негайно настає в органах після того, як їхнє життя буде вбите холодом; але повернення руху й теплоти має бути викликане поступово: і якщо слід остерігатися, щоб зовнішня теплота не охопила б разом ці органи й не ввійшла б у них у безладні поєднання, як у бездушну матерію, то не меншої потребує обережності й те, щоб життєва діяльність, яка раптово пробудилася, не спричинила в них сама непоправного розкладу.
Отже, дія помірного холоду полягає в пробудженні більшої діяльності в усіх органах, особливо в м’язах; у збудженні всіх функцій, не утруднюючи жодної з них; у викликанні усвідомлення власних сил; у спонуканні до руху й діяльності. У холодну пору року та в холодних країнах більше їдять і більше рухаються. У міру того як стає необхідною більша кількість їжі, природа, здається, знаходить у самій собі більше засобів і сил для підтримання існування тварини. Але вже з цього одного випливає, що значна частина життя витрачається на зовнішні рухи або марнується на часте вживання їжі: отже, досить невеликого розмислу, щоб із цього, самого по собі вельми простого, обставинного факту зробити висновок, що між жителями півночі та жителями півдня мають існувати вельми важливі відмінності. Перші, постійно відволікані рухом або матеріальними потребами, мають мало часу для споглядального розмислу; другі, задовольняючись невеликою кількістю зерен і плодів, щедро розсипаних навколо них природою, шукають спокою й відчувають у ньому потребу, і серед своєї м’язової бездіяльності постійно схиляються до споглядання. Таким чином, навіть за рівності всіх інших умов, за однаковості відчуттів і їхньої жвавості як у холодній, так і в теплій країні, жителі тієї й тієї так само мало мають бути схожими один на одного моральними звичаями, як і зовнішнім виглядом та внутрішньою будовою.[7]
Але в міру того, як холод посилюється і його дія стає тривалою, постійні й сильні рухи стають необхіднішими. З’являється потреба в частішому й ряснішому вживанні їжі. Усі зовнішні органи й усі рухові волокна набувають певного вищого ступеня пружності. Рухи зберігають усю свою силу; вони навіть набувають нової, але стають менш вільними й спритними. Головний мозок, нерідко уражений певним заціпенінням, стає менш чутливим до дії різних збудників, природних і штучних. Для його пробудження, для відчуття, для відбивної дії на нутрощі та рухові органи йому потрібні тим сильніші збудження, чим значніші перешкоди, що постають перед ним у посиленій міцності м’язів, судин і різних перетинчастих тканин.
Отже, формується міцна, але малочутлива тілобудова народів, про яких Монтеск’є сказав, що для того, щоб їх лоскотати, треба їх подряпати. Саме цим слід пояснювати зауваження останніх мореплавців, яким ми завдячуємо таким прекрасним описом західних берегів Північної Америки, що дикі жителі протоки Кука[8] наділені такою фізичною нечутливістю, з якою навряд чи може зрівнятися лютість їхніх моральних звичок. Ці мореплавці бачили, як вони вганяли в підошви своїх ніг, зазвичай таких чутливих через незліченну кількість розсіяних у них нервових розгалужень, великі уламки битих пляшок; битий скло у людей наших країн завдає особливо нестерпних ран, бо воно не стільки ріже, скільки роздирає м’ясо, а дикуни вганяли собі шматки скла, не звертаючи на біль жодної уваги. А коли матроси висловлювали їм своє здивування, то замість відповіді вони робили надрізи по всьому своєму тілу тими самими шматками скла.
Отже, до вже перелічених нами моральних явищ слід додати явища, зумовлені цим звуженням кола відчуттів; цю фізичну нечутливість, що, так би мовити, не дає жодної влади душевному порухові, розвиненому відбитою дією та симпатією; нарешті, цю безперервну боротьбу з грубими, щомиті породжуваними потребами або з суворістю несприятливої природи, яка живим істотам, що віддалилися в такі похмурі краї, залишила лише тяжкі й ворожі враження.
Говорячи про необхідність поступових засобів під час лікування заціпеніння, спричиненого холодом, і про згубну дію, яку в такому разі справляє раптове тепло, я мав на меті лише подати з однієї точки зору низку окремих і тісно пов’язаних між собою явищ; я аж ніяк не передбачав, що кожна їхня риса дасть нам низку прямих висновків, безпосередньо застосовних до предмета нашого дослідження. Проте, можливо, зовсім не зайвим буде зупинитися на одному доволі примітному факті: а саме на тому, що живе тіло може раптово перейти з сильного тепла в значний холод, не зазнавши таких згубних наслідків, як при зворотному переході; принаймні небезпека в цьому разі зовсім іншого роду, і деякі ретельно зважені досліди довели мені, що ця небезпека аж ніяк не має тієї ваги, яку їй надають. Можливо, нам пощастить відшукати в цьому простому зауваженні безпосередню й спеціальну причину глибокої меланхолії, яку відчувають люди й тварини холодної країни, переселяючись у теплий клімат, до якого вони не могли звикнути аж до останнього часу; цією, загальнішою причиною пояснюється те явище, що людські породи, розмножившись у помірних поясах землі й поширившись із них однаково як до полюсів, так і до екватора, щойно досягнуть крайніх меж переносного холоду й щойно звикнуть до нього, рідко й з труднощами повертаються назад, тоді як жителі спекотних країн без особливих зусиль звикають до помірного клімату й пристосовуються навіть досить швидко до найжорстокішої студені.
Як би там не було, ми повинні обмежитися найпереконливішими фактами й безсумнівними висновками. У цьому відношенні нам і цього буде досить, бо ми маємо намір розглянути вплив, який справляє клімат, в іншому місці.
§ VIII
Дія сухого й вологого повітря може бути віднесена до дії збільшення або зменшення його пружності. Проте деякі особливі обставини, дотичні до предмета нашого дослідження, заслуговують на згадку. Справді, значна сухість повітря, у поєднанні, як це звичайно буває в наших країнах, із пронизливими північними та східними вітрами, які ще більше її посилюють, ця сухість повітря, що спершу сприяє природному потовиділенню, то схоплюючи й відносячи його з поверхні тіла в міру його появи, то викликаючи жвавішу діяльність у твердих частинах, зрештою висушує шкіру, робить її твердішою й стискає кінцівки судин, що виділяють піт; так що сама міцність органів, ще більше подразнюваних цим опором, сильно утруднює й обтяжує всі функції. Звідси випливає, особливо в надто чутливих організмах, тяжкий і неспокійний стан, незвичайна схильність до нетерплячості й запальності, більша або менша нездатність зосереджувати увагу на одному й тому самому предметі, а внаслідок цього — виснажлива рухливість думки.
У деяких країнах, де за сухості повітря зазвичай панує північний вітер, багато вчених лікарів і добрих спостерігачів вважали корисними для здоров’я жителів такі умови, які всюди надають повітрю постійних і загальних шкідливих властивостей: я маю на увазі скупчення стоячої води, водостічні канави та вологі нечистоти, розкидані по вулицях. Ці лікарі, безперечно, надто поспішили зі своїми висновками в цьому питанні; але не може бути сумніву в тому, що в тих місцевостях, до яких належать їхні спостереження, ані випари стоячих вод, ані випари водостічних труб, ані навіть випари найзіпсутіших і найсмердючіших речовин не справляють своєї звичайної дії. Сухе повітря жадібно й безперервно відносить і поглинає їх; у нього надходять усі частинки, які тільки можуть у ньому розпуститися, усі вони випаровуються й пожираються ним;[9] постійний рух зрештою розсіює шкідливі міазми, в яких під впливом лише теплуватої вологи можуть утворитися й розвинутися отруйні властивості.
У жарких країнах повітря часто буває дуже сухим: пекучі вітри ще більше збільшують його сухість.[10] Ці вітри вбивають і певною мірою руйнують усі фізичні сили; водночас розумові й моральні здібності впадають у цілковите безсилля. Але зазвичай це явище так само швидкоплинне, як і його причина; повітря тоді очищується навіть від усіх гнильних і шкідливих випарів, і якщо клімат країни загалом здоровий, то тіло й душа людини швидко відновлюють свою звичайну діяльність.
Вогкість повітря сама по собі справляє розслаблювальну дію; іноді вона буває корисною саме цією своєю властивістю, тобто за певних обставин, зменшуючи надмірну міцність організму, вона може повернути органам і рухам ту середню міру енергії, яка необхідна для правильності рухів і для свободи відправлень. Але частіше вогкість чинить на них шкідливий вплив; у поєднанні з холодом вона глибоко спотворює головні відправлення і спричиняє цинготні, ревматичні ураження, повільні, слизисті переродження тощо. Але з такими ураженнями, як ми бачили в попередньому Мемуарі, пов’язані певні, відповідні їм моральні настрої: бездіяльність думки й бажань, недосконалі, хирляві поривання, ліниві схильності та занепад духу.
У поєднанні з теплотою вологе повітря спричиняє ще сильніше й глибше розслаблення. Відома нездоровість Бендер-Аббаса, околиць Венеції, Понтійських боліт, острова Св. Фоми, Гвіани, Порто-Белло, Карфагена тощо, жахливі наслідки якої можна бачити в описах мандрівників і лікарів, перебуває в очевидній залежності від згубного поєднання теплоти й вогкості. Передчасна старість, тяжкі гіпохондричні ураження, злоякісний висип, проказа, переміжні лихоманки найнебезпечнішого ґатунку, виснажливі, нервові, гнильні та заразні гарячки становлять, так би мовити, його неминучий наслідок;[11] у нещасних країнах цих, якщо людям і вдається завдяки міцній статурі або особливо стриманому способу життя уникнути найголовніших із навколишніх небезпек, то їхнє життя все ж таки постійно вирізняється слабкістю й полохливістю, приглушує їхні здібності та відбиває охоту до будь-якого заняття. А оскільки в цих країнах людина може втриматися лише внаслідок деспотичного примусу або під впливом хижого користолюбства й ненаситної жадоби до зиску, то неважко зрозуміти, що ці фізичні умови зрештою неминуче мають породити в моральній природі людини найогидніше розтління.
У чудовому описі характерів, властивих різним кліматам, і головних форм у тваринному світі, зумовлених ними, Бюффон, між іншим, зібрав безліч фактів, що стосуються впливу вологого клімату. Він довів, що цей вплив узагалі спотворює організацію всіх наземних тварин, окрім плазунів і комах, і що жодна з порід не зазнає до такої міри, як людина, його розслаблювальної дії. Він зауважує, що здатність до відтворення, як і схильність до хтивих утіх, тоді особливо сильно занепадають; і цей геніальний спостерігач, який ніколи не сходить із філософської точки зору, навіть тоді, коли перестає бути суворим у доборі матеріалів, робить цілком обґрунтований висновок, що це глибоке спотворення схильності, з якої випливають і розвиваються майже всі інші почуття нашої природи, уже саме по собі достатнє для зміни порядку в суспільних відносинах, для затримання цивілізації та для призупинення розвитку самих здібностей, одним словом, для того, щоб утримувати народи ніби в дитячому віці. Прошу дозволу побіжно нагадати те, що я докладно розглянув у Мемуарі про темпераменти, щодо значення органів відтворення та залежних від них відправлень. Нехай читач пригадає могутній вплив цих органів і відправлень не лише на зародження солодкого схилу до любові, до доброзичливості, до ніжної й симпатичної товариськості, а й на енергійну діяльність усіх інших органів, особливо ж на мисленнєвий апарат або на головний нервовий осередок.
§ IX
Серед випарів, що за різних обставин потрапляють в атмосферне повітря, слід насамперед згадати про газоподібні рідини, домішка яких може значно змінити його властивості та його дію. Новітня хімія, за сприяння мистецтва експериментувати, що з кожним днем удосконалюється, нарешті спромоглася розкласти повітря на складові частини, утворити його, вживаючи вислів геніальної людини (прим. старшого Руеля), з усіх речей, поставити його в такі умови, за яких людина, наслідуючи природу, виявляє свою найширшу, певною мірою творчу могутність. Атмосферне повітря складається з двох первісних газів, змішаних у певній кількості, і це змішання є сталим і триває доти, доки співвідношення між кількістю одного й кількістю другого не буде чимось порушене. Переважання того чи того газу в повітрі може бути лише мимолітним. Воно швидко зникає завдяки безперервному, ні на хвилину не припинюваному його рухові, так що атмосферне повітря всюди постає однорідним, якщо тільки якісь постійні причини не постачають йому безперервно надлишок одного зі складників або якогось іншого леткого випару. Але, оскільки цей безпосередній матеріал для життя щомиті необхідний для її підтримання, то навіть мимолітні зміни в ньому, тим не менш, мають справляти швидку дію на будову органів і на перебіг відправлень.
Відомий надлишок кисню спричиняє живіше відчуття добробуту й сили, нервовій і м’язовій системі він надає більшої діяльності; утворюється більша кількість тваринного тепла, усі внутрішні збудження стають жвавішими, усі органи набувають більшої чутливості до дії зовнішніх подразників. І це не тому, що повітря, багате на кисень, було б здоровішим за звичайне атмосферне повітря: навпаки, ми маємо повне право думати, що воно породжує в живому організмі спотворену чутливість і низку надзвичайних збуджень, і якщо такий його вплив триватиме довго, то він передчасно виснажує життя, подібно до всіх подразників, дія яких швидко не послаблюється звичкою. Але саме тому, що тривалим впливом він виснажує життя, його тимчасова дія ненадовго підносить її; ця його властивість, якою іноді користуються під час лікування деяких хвороб, спричиняє в стані розсудкової діяльності та душевних рухів зміни, що постійно відповідають змінам у стані органів.
Переважання в атмосферному повітрі азотного газу спричиняє протилежні дії; утруднене дихання, відчуття безсилля й неспокою в грудній ділянці, важкість і слабкість голови, змішання понять, занепад бадьорості та відраза до руху опановують людьми, які дихають повітрям, у якому переважає цей нездоровий газ.
Від домішки вуглекислого газу повітря зазнає іншого роду змін, які також роблять його шкідливим і навіть смертельним. Ця газоподібна рідина, вочевидь, діє на легені безпосередньо згубним чином;[12] вона негайно паралізує їх і, будучи зовсім непридатною для дихання, до того ж притуплює й заглушує сили, що викликають це відновлення. Втім, людина зовсім не відчуває ані тривоги, ані тяжкого стану серед атмосфери вуглекислого газу й поступово впадає в спокійний сон, що супроводжується солодкими відчуттями; вона помирає без жодного усвідомлення небезпеки свого становища і, головне, не докладаючи жодних зусиль, щоб із нього вийти.
Слід зауважити, що азотний і вуглекислий газ мають бути змішані з повітрям у вельми значній мірі, щоб справити властиву їм дію на живе тіло. Крім того, ця дія можлива лише в замкнених місцях; зазвичай же, через відносну легкість азотний газ негайно підіймається й розтікається по всій атмосфері, а вуглекислий газ, хоч і важчий за атмосферне повітря, швидко й рівномірно розчиняючись, може бути підхоплений і розсіяний, подібно до водяної пари й туманів: якщо ж, утримуваний своєю вагою, він залишається в нижніх шарах атмосфери, то найменший подих повітря розганяє й розсіює його на величезні відстані, де рослини та різні породи комах щомиті розкладають його,[13] щоб засвоїти собі його основу, яка вступає в сполучення з соками, що їх живлять.
Гази: сірководень і фосфористий водень, хлороводень і особливо останній у сполученні з киснем; звичайне повітря, насичене сірчистою кислотою, те саме повітря з домішкою гнильних, отруйних, заразних міазмів; азотне повітря, насичене зіпсованими, тваринними випарами, які воно, вочевидь, розкладає у величезній кількості й ще посилює розклад своїми сполуками з ними: усі ці гази викликають в органах, то раптово, то поступово, зміни, вельми цікаво описані багатьма природодослідниками. Але за своїм впливом на моральну природу їхню дію можна віднести до хворобливих явищ. Якби було справедливо, наприклад, що випари сірчистої кислоти завжди спричиняють, як це нерідко дуже точно зауважували добрі спостерігачі, гнійне засмічення легень і черевних нутрощів, то напади марення й дикі схильності, що супроводжують такі ураження, слід вважати наслідком радше гіпохондричних уражень, спричинених опосередковано, ніж безпосередньої дії кислих випарів.[14]
§ X
Установлюючи певні закони щодо впливу різних речовин, що діють або здатні діяти на тіло людини, не забуваймо, що ці закони ніколи не слід приймати безумовно, інакше часткові застосування їх можуть бути вельми хибними. Тваринна організація змінюється найдивовижнішим чином під впливом звички, яка поступово може звести нанівець як найкорисніші дії, так і найшкідливіші. Людський організм, про надзвичайну гнучкість якого ми не раз говорили, здатен пристосуватися до будь-якого способу існування, набути його незліченних форм. За певної поступовості він буквально може звикнути до отрут: нерідко звичка робить для нього навіть необхідними такі враження, які він навчився переносити лише завдяки самій цій звичці, так що перехід від найгірших умов життя до найкращих і найрозумніших може супроводжуватися для нього небезпекою. Жителі нездорових місцевостей не завжди почуваються краще в здоровішому кліматі: люди, що страждають на задишку, яким загалом може бути корисним лише чисте повітря, проте іноді можуть відчувати потребу в густому й важкому повітрі, до якого вони звикли; в такому разі більш живе повітря може посилити в них задишку й спричинити її тяжкі напади. Нарешті, не раз зауважували, що злочинці, вийшовши здоровими й дужими зі сморідних темниць, у яких їх тримали тривалий час за їхні злочини, ставали хворими, хиріли на чистому повітрі й повертали собі здоров’я лише тоді, коли нові злочини знову повертали їх до колишнього житла, що стало для них немовби другою батьківщиною.
Втім, усе, що справедливо щодо впливу атмосфери, можливо, ще справедливіше щодо впливу їжі та питва. Але з цієї могутності звички, яка, звісно, обмежена певними межами, як і будь-яка інша могутність, аж ніяк не слід робити висновок, що явища, залежні від умов життя, не становлять одного спільного, правильного й незмінного порядку, а отже, немає можливості збудувати дієтетику на міцних засадах: з цієї могутності звички випливає лише те, що під час дослідження цих явищ і під час вибору цих засад слід брати до уваги вельми значну кількість винятків, які, своєю чергою, також можуть бути підведені під певні закони. Точно так само буває і з усіма відхиленнями, які ми помічаємо в природному порядку речей: те, що трапляється або може трапитися щодня, необхідно має підлягати певним законам.
§ XI
Отже, вплив їжі на тваринне тіло також є вельми широким: дії, які вона спричиняє, дуже глибокі й стійкі. Повторюючись день у день враженнями, що зазвичай поновлюються по кілька разів на добу й тривають, до того ж, певний час, цей вплив вислизав би від спостереження, якби, як ми щойно сказали, він не послаблювався силою звички й не схилявся до послаблення тим помітніше, чим більше сили й жвавості надають йому деякі особливі, випадкові обставини.
Їжа відновлює тіло тварин не лише тією кількістю соків, що містяться в ній і постачаються нею та придатні до засвоєння: вона відновлює їхнє тіло, можливо, ще могутніше — загальним рухом, який збуджується і підтримується діяльністю шлунка та всієї надчеревної ділянки; отже, її вплив на стан усього організму, вочевидь, менше залежить від властивостей цих соків, ніж від ступеня самого збудження. Адже хоча багато поживних речовин, що вирізняються певними зовнішніми або хімічними властивостями, як-от борошнисті, драглисті, жири або олії, спричиняють відомі, сталі явища, які пояснюються їхніми властивостями, проте безпосередні спостереження довели, що в такому разі вони діють не завжди власне як поживні речовини; навіть якщо їхня дія справді набуває такого значення, то більшу частину часу це значення є лише другорядним і постає як наслідок тривалих вражень, збуджених ними в органах травлення. Окрім того, ми склали б вельми грубе уявлення про життєве відновлення, якби розглядали його з погляду простого, щоденного додавання й наростання частинок, призначених посісти місце тих, які захоплюються різними виділеннями: воно полягає передусім у збудженні та підтриманні різних органічних функцій; самі ж виділення становлять лише їхній наслідок, та й то другорядний і, так би мовити, випадковий.
Ми сказали, що людина може звикнути до будь-якої їжі, як і до будь-якої температури чи до будь-якого клімату: але не всі кліматичні умови й не всяка їжа однаково придатні для неї, принаймні вони пробуджують і підтримують у ній не одні й ті самі здібності, тобто вживання тієї чи тієї їжі не надає людині або не підтримує в ній однакової здатності до одних і тих самих функцій і праці. Вона може живитися рослинними речовинами й тваринними: але і ті, й ті справляють на неї вельми різний вплив. Те саме слід сказати й про напої, які ми не можемо в цьому разі відокремити від їжі, оскільки вони майже завжди становлять її частину і часто замінюють собою їжу, якщо взяти це слово в найширшому його значенні.
Тваринні речовини чинять незрівнянно сильніше збуджувальну дію на шлунок, ніж рослинні; за однакової кількості вони досконаліше відновлюють і стійкіше підтримують сили. Зрозуміло, що існує величезна різниця між людьми, які харчуються м’ясом, і людьми, що його не їдять. Перші незрівнянно діяльніші й дужчі за других. За рівності всіх інших умов народи, що харчуються м’ясом, завжди були вищими за народи, які живляться зерном, у мистецтвах, що потребують більшої енергії та наполегливості. Вони не лише мужніші за них на війні, а й загалом у всіх своїх починаннях виявляють сміливіший і впертіший характер. Щоправда, в деяких кліматах природа, вочевидь, сама вимагає, щоб люди живилися переважно тваринними речовинами; у протилежних кліматах рослинної їжі досить для відновлення щоденних втрат і, можливо, вона придатніша для людини. У холодних країнах необхідна така їжа, яка б розвивала більше тепла і повільнішим та важчим травленням збуджувала б сильну діяльність шлунка, потрібну для підтримання міцності всіх органів на такій висоті, якої вимагають температура й пружність повітря. У жарких країнах, навпаки, треба зменшувати кількість тепла, що виробляється, обережно поводитися зі слабким шлунком, який могутньо збуджується безперервною діяльністю зовнішнього органа та надмірним потовиділенням; необхідно запобігати шкідливим розкладам, властивим м’ясній і рибній їжі незрівнянно більше, ніж рослинній, плодам, горіхам або зернам. Проте люди останніх країн, які вживають у їжу в помірній кількості тваринні речовини, значно дужчі за тих, що зовсім їх не вживають; і якщо вони лише дотримуються необхідних дієтичних умов, то виявляються не тільки здатнішими до перенесення праці, а й загалом здоровішими; їм легше уникнути тієї передчасної старості, яку в тих країнах спричиняє надмірна збудливість.
Але ця збудливість перебуває в безпосередній залежності від звичної м’язової слабкості, з чого випливає, що справжньою причиною нестриманості в цих країнах слід вважати слабкість і супровідні їй почуття або, точніше, хибні збудження та бажання, які вони викликають. Моральна природа тоді зазнає змін, що безпосередньо відповідають змінам в органах, а стан останніх може дати спостерігачеві мірило для визначення безладності розсудкової діяльності та спотвореності спонукань.
Засновники багатьох громад мали прямий намір послабити організм забороною м’яса; інші, маючи на меті ще більше його послабити, заборонили вживання і риби. Дехто пішов іще далі: вони приписали більш або менш часті кровопускання й докладно визначили, як саме їх слід робити. Такі прийоми вони називали своєю варварською латинською говіркою minutio monachi; залежно від температури й фізичних умов країни, від життя та занять громад, від темпераменту й характеру кожного її члена вони приписували більш або менш часті, більш або менш рясні кровопускання, одним словом, зменшення неподільного (minuere monachum), залежно від вимог обставин.
Вже давно було помічено, що невживання м’ясної їжі й узагалі суворе стримання аж ніяк не послаблюють хтивих бажань і не приборкують уяви, безладна діяльність якої сприяє незрівнянно сильніше, ніж природні фізичні потреби, підтриманню глибоких і згубних пристрастей. Немає нічого безглуздішого за протилежну думку. Втім, не в цьому полягав єдиний намір засновників цих громад; це не було навіть їхньою головною метою. У чому ж насправді полягав їхній намір? У безумовному підпорядкуванні людей у повному розквіті років, людей, у яких самотність і однаковий спосіб життя викликали б однакові враження та справляли б постійний вплив на найменші обставини їхнього життя, у яких споглядальне розмірковування та незнання світу, являючи їм химери того, що вони втратили, неодмінно мали б збудити найдивніші уявлення й найпалкіші пристрасті; треба було підпорядкувати цих спотворених істот ще більш спотвореним законам, що насильницьки порушують і топчуть усі вимоги, всі почуття людської природи. Треба було досягти ще більшого: вселити їм, якщо це можливо, виправдання й любов до таких жорстоких законів.
Ці полум’яні й меланхолійні уми; ці юнаки зі спотвореною уявою, з неспокійною жагою діяльності, з дивними прагненнями й безумними надіями або ж зі схильністю до лінощів і неробства; ці люди, що прирекли себе на нещастя, з найдивовижнішим чином спотвореними поняттями й найдивакуватішим чином спрямованими пристрастями, неодмінно мають бути підпорядковані постійному гніту й, наскільки можливо, принижені. Їхнє існування мало обернутися на безперервну муку. Про це, крім того, можна скласти собі уявлення з найточніших описів внутрішнього життя подібних громад: бунти й змови завжди готові спалахнути в цих притулках розпачу,[15] а безпека начальників, вочевидь, виправдовує безпосереднє занепадання фізичних сил цих нещасних істот.[16] До того ж, якщо меланхолійний настрій, схильність до ентузіазму, зосереджені почуття, шаліючі й хтиві екстази ще посилюються стриманістю, то, з іншого боку, виконання покладених на них моральних обов’язків стає ще обтяжливішим для їхньої змученої уяви. Набагато легше підкорити принижені душі й діяти на них уявним страхом та похмурими, жахливими примарами. Нещасні жертви, звісно, ставали ще нещаснішими; зате водночас вони перебували в цілковитій покорі; чи був засновник такої громади певний майбутнього добробуту її членів, чи ні, але він забезпечував собі в теперішньому свою владу: головну мету було досягнуто.[17]
Утім, я не вдаватимуся до жодних подробиць щодо дивних понять і спонукань, нерідко спотворених і навіть небезпечних, що їх породжують подібні умови життя. Хоча стриманість загалом або певний її різновид може відігравати тут велику роль, проте ці явища зазвичай зумовлюються сукупністю обставин, кожну з яких слід брати до уваги.
Читач може звернутися з цього питання до «Трактату про самотність» Циммермана. Він знайде в ньому правдивий опис безумної жорстокості, якою відзначалися в перші часи громади такого роду на Сході, незбагненних дивацтв, зумовлених пекучим сонцем Єгипту, а також лицемірства, зіпсованих звичаїв і глибокого нещастя в Європі, де вони, подібно до армій, що коряться деспотам, тримали в пригніченні народ, не стаючи через це самі хоч трохи щасливішими.
Звички, властиві народам, що живляться рибою, перебувають у незрівнянно меншій залежності від властивостей їхньої звичайної їжі, ніж від характеру занять, із якими пов’язане її добування, або від вражень, що їх викликає область, яка постачає цю їжу, та перемоги над усякого роду небезпеками. Те саме слід сказати й про народи, що живуть полюванням. Орди мисливців (бо вони можуть утворювати лише орди) всюди являють і завжди являли майже той самий лад звичок, за винятком, у всякому разі, відмінностей, зумовлених або кліматом, або характером стосунків, що склалися між цими ордами та сусідніми народами. Примушені долати значні відстані, щоб здобути необхідну кількість дичини; у постійній ворожнечі з кожним, хто наважиться поділити з ними здобич, принесену лісом; спонукувані нуждою, матір’ю всякої промисловості, яка навіює їм потребу мати зброю, вигадати пастку, вивчити звичаї, притаманні кожному виду дичини; нарешті, у вічному зіткненні з негодою, — ось, по суті, головні причини звичок, що їх спостерігаємо в мисливських народів. Повторюю, таким самим чином постійна необхідність вести життя на вогких берегах, на водах, укритих туманом, боротися з хвилями й вітром, перетворити рибальство на справжнє мистецтво й пристосовувати його правила до кожної обставини неодмінно має розвинути певний лад понять, викликати певні спонукання й пристрасті. Але в обох випадках помітно, що явища перебувають у цілковитій відповідності до причин, які їх зумовлюють, тож на підставі порівняння ми дістаємо право стверджувати залежність, яку відкриває нам і безпосереднє спостереження.
Отже, звичаї людей, що живляться рибою, слід приписати винятковому впливові їхніх занять.
Проте виняткове й постійне вживання риби в їжу може справляти безпосередній вплив на властивості темпераменту й відбиватися, отже, опосередковано на функціях органів думки та волі. Риба взагалі, особливо та, що її добувають у морях і великих озерах, які, втім, лише й можуть постачити її в необхідній кількості для цілих народів, містить у собі в більшій достатності жирні та драглисті речовини, здатні до негайного й швидкого розкладу. Потрапляючи до соків, ці речовини приносять із собою надлишок поживного матеріалу, що розтікається в комірках кліткової тканини й спричиняє мляву, холодну, часто вельми неспокійну огрядність. Від цієї ж їжі часто утворюються стійкі застої в усій залозистій системі, більшою чи меншою мірою обтяжливі або неприємні шкірні хвороби, які завжди супроводжуються постійним подразненням нервової системи. Це подразнення, своєю чергою, викликає химерні смаки, а іноді й жорстокі та згубні пристрасті.
Я не кажу в цьому разі про деякі злоякісні виразки, що з’являються внаслідок надмірного вживання певних порід риби під час нересту. Ці жахливі хвороби вносять смуту в усі функції й пробуджують своєрідне шаленство в хтивих утіхах; вони спричиняють такий тяжкий стан і викликають такі безладні збудження, що хворий, якого вони спіткали, може зважитися на найжахливіші й найвідчайдушніші вчинки. У давні часи такі факти траплялися доволі часто, але останнім часом вони стали траплятися значно рідше, у міру того як почали вдосконалюватися поліцейські заходи, а більший і загальніший добробут надав життю правильнішого, дієтичного характеру й розвинув звичку тримати в охайності як тіло, так і житла.
Дія, яку справляє виняткове вживання жирної та драглистої рибної їжі, подібна до дії різних інших поживних речовин, що відзначаються грубістю й важкою засвоюваністю. Від постійного вживання і тих, і тих у залозах дуже часто утворюються застої; виробляється надмірна кількість жовчі; у соках з’являється злоякісний розклад або схильність до нього; жирова й клітковинна тканина засмічується; іноді ж вона стає настільки твердою, що утруднює всі функції.
Незадовго до революції мене запросили на консиліум до однієї жінки, у якої це засмічення і ця загальна затверділість поступово заглушили всі функції. Розмовляти з нею слід було надзвичайно повільно. Вона відповідала лише за кілька хвилин і ще повільніше. Її розум, очевидно, вагався й сумнівався при кожному слові. До хвороби вона вирізнялася особливим розумом, але я застав її майже в ідіотичному стані. Вона від природи була дуже жвава, але при мені не могла скласти жодного бажання; вона не виявляла ані схильності до чогось, ані відрази.
Дія грубих поживних речовин, особливо підсилена відповідними напоями, полягає в притлумленні в різному ступені відчуттів і у відповідному цьому затриманні діяльності рухових органів. Ця дія буває особливо сильною, і вона навіть виявляється своєрідно при засміченні нижньої частини живота. Це було свого часу помічено ще Гіппократом. Нарешті, ця дія тим сильніша, чим ближчий спостережуваний випадок до того, який описав я.
Отже, в деяких країнах, де бідні класи живляться виключно каштанами, сарацинським пшоном або іншими грубими поживними речовинами, спостерігається майже безумовна тупість цих класів і незвичайна млявість їхніх бажань. Люди в цих країнах тим дурніші й лінивіші, чим винятковіше вони живляться цими речовинами; і ще в найдавніші часи їхні духовні наставники зауважили, що всі зусилля прищепити якісь релігійні та моральні поняття цим здичавілим людям були ще безпліднішими в ті часи, коли вони живилися сирими каштанами. Домішка м’ясної їжі і, особливо, помірне вживання некислого вина, вочевидь, становлять найкращий засіб для зменшення згубної дії такої їжі; бо між мешканцями країн, багатих на каштанові ліси, і мешканцями країн, багатих на виноградники, існує ще більша різниця, ніж між першими та мешканцями хліборобних країн. Проходячи ліси, у міру наближення до виноградників, помічається зменшення цієї різниці між людьми, що їх населяють.
Молоко, яке я розглядаю тут як їжу, а не як напій, справляє найрізноманітнішу дію на людину, залежно від природженого темпераменту та випадкового стану, в якому перебуває тіло в мить його вживання. За змін, яких зазнає молоко внаслідок штучного його перетворення, воно справляє дію, зовсім не схожу на ту, що властива його природі. Свіже й чисте молоко діє на весь організм заспокійливо, не спричиняючи, однак, ослаблення; воно пом’якшує рух соків; воно вносить особливий спокій в органи чуттів; воно схиляє рухові органи до відпочинку. Під його впливом поняття, вочевидь, стають точнішими, але діяльність думки слабшає; спонукання стають спокійними й солодкими, проте загалом втрачають енергію; і хоча ця легкозасвоювана речовина достатньою мірою підтримує загальні сили, все ж вона зумовлює ліниві схильності: людина мало думає, мало бажає, мало діє.
Такою є дія молока, помічена на собі людьми, які через хворобу разом переходили з більш збудливої їжі на сувору молочну дієту і які могли, отже, краще оцінити справжній вплив цього роду їжі за такої всебічної й швидкої зміни. Можна припустити, що ці явища перебувають у безпосередній залежності від слабкості або від невиразності вражень, які молоко справляє в шлунку, і від неповної діяльності, що її воно викликає в цій внутрішності та в усьому травному апараті. Можливо, вони залежать також, лише опосередковано й через віддаленіші враження, від маслянистої природи цієї речовини: адже всяке молоко містить у змінних пропорціях масло, звичайний слиз і в слабкому ступені оживотворену клейковину, поєднані між собою в сполученні, достатньо міцному, щоб утримати їх від будь-якого раптового, особливого перетворення, але недостатньо досконалому, щоб викликати перетворення, властиве тіснішим сполукам тих самих речовин.
Але за певних темпераментів і за певних хворобливих станів уживання молока в їжу справляє особливу дію, цілком відмінну від тих загальних впливів, які ми щойно описали. Іноді воно безпосередньо спричиняє меланхолійні настрої, які, якщо набудуть упертого характеру, невдовзі викликають за собою розлад уяви і звичайне, як ми не раз повторювали, викривлення вольових функцій. Ще частіше за ним настає злоякісний, вельми небезпечний розлад травлення або перетворення жовчі, застої в печінці, селезінці та в усій черевній порожнині, які, своєю чергою, тягнуть за собою глибоке викривлення багатьох важливих функцій.
До предмета мого дослідження не входить розгляд різних дій, які справляє свіже й чисте молоко на організм людини, ані умов, що супроводжують ці дії: я обмежуся лише зауваженням, що ця поживна речовина, яка за загальноприйнятим уявленням вважається головним засобом проти хронічних грудних хвороб, може бути вельми шкідливою і майже завжди потребує, навіть у тому разі, коли її вживання може принести справжню користь, особливої обережності як у виборі часу, так і в способі її вживання. Додам, що молоко, попри свою легкозасвоюваність, загалом виявляється кориснішим людям, звичним до руху, ніж тим, хто веде сидяче життя. Окрім того, воно може виявитися справжньою отрутою для людей, що страждають на жовч і застої в черевній порожнині, і рідко може принести користь особам, наділеним діяльною моральною природою, усі функції яких тісно пов’язані з живими й постійними відчуттями. Нарешті, молоко, подібно до борошнистих речовин, постачає у великій кількості відновлювальні матеріали; подібно до них воно надає м’язовим рухам млявості, і хоча, вочевидь, підтримує їхню органічну силу, проте не притлумлює чутливості в такій самій мірі; воно лише пом’якшує її діяльність і обмежується зниженням міцності нервової системи.
Те, що я досі сказав про молоко, я повинен повторити й щодо всіх інших поживних речовин; до предмета мого дослідження не може ввійти ані розгляд усіх дій, які вони спричиняють, ані виведення з спостережень дієтичних і лікарських правил. Такий широкий предмет вимагав би не коротенького параграфа, а довгого мемуару. Для нас досить підтвердження кількома загальними явищами впливу їжі на моральний стан людини. Гігієні, що набула такого філософського значення під пером новітніх учених лікарів, належить докладніше дослідження фактів; їй слід оцінити всі їхні видозміни й відтінки, на підставі глибокого їх вивчення накреслити й докладніші правила, застосовні до кожного окремого випадку та спрямовані на дедалі більше поліпшення фізичної природи людини, а відтак — її понять, її мудрості й її щастя.
§ XII
Перш ніж я залишу їжу, щоб перейти до напоїв, я вважаю за доречне сказати кілька слів про відомі речовини, які не можуть бути віднесені ані до тих, ані до інших, але які, проте, в тій чи іншій формі перебувають у загальному вжитку в усіх народів; я маю на увазі наркотичні або снодійні речовини.
Тваринне тіло часто впадає в безсилля — або через надмірну, або через недостатню, або через спотворену чуттєвість. Звідси випливає пристрасть усіх народів до збуджувальних засобів. Більша частина тварин не менш пристрасно вдається до них, ніж людина. Хоча збуджувальні засоби, власне кажучи, не однакові для різних порід тварин, можливо, серед збудників, що ввійшли у вжиток людини, немає жодного, до якого не можна було б у вельми короткий час привчити всіх тварин, що живуть навколо нас у прирученому стані. Не може бути сумніву, що помірне вживання тих, які вони обирають вільно, є для них настільки ж корисним, як і приємним. Наступне за цим уживанням, хоч і лише тимчасове, відчуття сили й бадьорості надає їм, як і нам, солодшого відчуття життя; і для них, як і для людини, часто буває необхідне це відчуття для підтримання або відновлення функцій.
Хоча дія наркотичних речовин відрізняється від дії чистих збудників, обидва роди цих речовин мають між собою багато спільного. Нині вважається безсумнівним, що наркотичні речовини наділені справжньою збуджувальною дією. Щоправда, ця дія не є простою; вони водночас виявляють і іншу дію, яка в поєднанні з першою становить їхню повну властивість: але саме в цьому й полягає їхня величезна користь у лікуванні відомих хвороб, їхня небезпека в лікуванні деяких інших, у яких їх спершу й уживали, солодке відчуття, що вони дарують за певних обставин, і непереборний потяг до них, який зароджується внаслідок їхнього вживання.
Я вважаю за потрібне з цього приводу дати деякі пояснення.
Тваринний організм, звісно, становить одну систему, в якій усе перебуває у співвідношенні та в найтіснішому зв’язку, але, щоб її функції постійно відбувалися в цілком правильному, взаємному порядку, необхідні численні умови. Ми знаємо, що чутливість нервового органа може відзначатися силою й жвавістю, тим часом як у той самий час рухи м’язових волокон будуть вельми слабкими; навпаки, рухові сили можуть бути надзвичайно енергійними за безсилля і немов заціпеніння відчуттів. Ми знаємо також, що деякі органи або деякі системи органів можуть переважати над іншими органами й системами. Але цей неправильний розподіл сил і ця невідповідна діяльність функцій, залежно від обставин, зумовлюють або певну загальну будову (темперамент), або хвороби різного роду, а саме більшу частину таких, що розвиваються повільно, рядом послідовних розладів в організмі. Розумові заняття, наприклад, надзвичайно збуджують чутливість нервової системи й зменшують, ніби в пропорційному відношенні, міцність м’язових волокон; навпаки, тілесні вправи, особливо ті, що не потребують особливих міркувань і роздумів, зміцнюють м’язи й водночас притуплюють чутливість. Ми помічаємо, крім того, що деякі випадкові обставини або певний спосіб життя послаблюють чи зміцнюють окремі органи. Безліч спостережень нарешті показала нам, що серед речовин, які можуть бути приведені в зіткнення з живим тілом, існують такі, дія яких спрямовується на якийсь один певний порядок сил, на один або на кілька спеціальних органів, на один визначений порядок функцій. Так, відомі заразні випари миттєво руйнують чутливість мозкової системи. Існують інші, дія яких безпосередньо спрямовується на м’язові сили. Укус гримучої змії спричиняє в усіх частинах тіла й у всіх соках злоякісний розклад; укус найї або очкової змії викликає конвульсії й своєрідну суху гангрену в укушеній частині; укус аспіда або єгипетської гадюки спричиняє глибокий сон. Так само, якщо прийняти всередину алое, воно жене кров у великій кількості й з більшою силою до нижніх частин тіла. Нарешті, щоб не збільшувати числа наведених прикладів, шпанська муха чинить безпосередню й виняткову дію на сечові шляхи та на всю систему органів розмноження.
Але нерідко та виняткова дія, про яку йдеться, поєднується з випадковими явищами, або, точніше, вона складається з дво- чи тричастих явищ, спричинених однією й тією самою причиною. Визнана, наприклад, усіма спостерігачами дія шпанської мухи, прийнятої всередину, супроводжується більшою чи меншою мірою сильним запаленням внутрішньої оболонки шлунка, запаленням, яке, внаслідок численних симпатій цієї нутрощі, розходиться, так би мовити, всюди, особливо ж у мозковому органі. Зовнішнє вживання шпанської мухи може також подразнити сечовий міхур і нирки; але в такому разі, якщо її дія буде скільки-небудь значною, швидкими симпатичними шляхами вона переходить із нирок у шлунок. Нарешті, корисна дія, так само одностайно визнана за хрестоцвітними або чотирисім’ядольними рослинами під час лікування цинготних хвороб, залежить однаковою мірою і від безпосередньої, збудливої дії їх на травні органи, і від властивої їм сечогінної дії, і від досконалішого уподібнення, яке вони розвивають у крові та в інших соках.
Не менш складна дія належить і наркотичним речовинам. Вживання їх викликає два помітні, різні явища: одне полягає в зменшенні чутливості, друге — в посиленні кровообігу і через нього, або ще прямішим шляхом, за посередництвом нервової системи, в посиленні рухових органів. Лише з останнього погляду наркотичні речовини можуть розглядатися як збудники. Проте вони справляють ще одну дію, що, втім, ототожнюється з двома першими настільки, що, вочевидь, її не можна відокремити від них; я маю на увазі зумовлений ними могутній приплив артеріальної крові до голови: ось чому для справжнього піднесення м’язових сил наркотичні речовини слід уживати в помірній кількості; бо що дужчими стають дози, то більше посилюється й заціпеніння нервів; а головний мозок, дедалі більше обтяжуваний надмірними припливами крові, дедалі слабше передає в м’язи подразнення і може навіть зовсім припинити його.
Із цього короткого нарису дії наркотичних речовин, за допомогою міркування, можна скласти собі уявлення, який рід відчуттів і уявлень має викликатися вживанням цих речовин. За панівного способу життя, внаслідок невиразних вражень і неправильно розподілених занять, нерідко зумовлюваних різними обставинами, неминуче виникає хибний розподіл сил між різними органами; в різних частинах організму утворюється викривлена чутливість і зосереджується життєва енергія: рівновага зникає, і хоча сам цей стан нерідко спричиняє в нервовій системі більшу здатність до того чи іншого окремого відправлення, проте за ним невдовзі настають, особливо якщо уважність мозкового осередку не надто спотворена, болісні відчуття, що відповідають напруженню спазматичних нападів, які тоді з’являються, а ще більше — значенню уражених ними або тих, що їх викликають, органів. Але наркотичні речовини розсіюють ці спазми й розганяють їх тим швидше та досконаліше, що потрійна дія їх одночасно спрямована до цієї єдиної мети. Бо 1) постійно помічається, що коли тупіє чутливість, то в частинах, які випадково стали більш чутливими, без якоїсь сталої місцевої причини, насамперед виявляється притуплення, і воно виражається в них помітніше; 2) посилений кровообіг явно сприяє розв’язанню спазмів; іноді він сам один може розігнати їх, як це доводиться дією, що її справляють рух, гарячка і деякі збудники, уживані в тих самих випадках і такі, що викликають ті самі безпосередні й аналогічні явища; 3) поступове притуплення мозкового органа тягне за собою загальне заціпеніння; а на підставі сталих законів тваринного тіла це загальне заціпеніння буває тим повнішим, чим виразнішим був протилежний йому стан.
Перші відчуття такого стану розвивають почуття високого добробуту. Солодкі відчуття стають ще живішими внаслідок особливої діяльності, збуджуваної в головному мозку енергійним кровообігом, внаслідок спрямування її до нових предметів і внаслідок приємної свідомості могутньої м’язової сили в усьому тілі. Нарешті, більша кількість крові, що надходить до головного мозку, збуджує в ньому солодкий трепет у поєднанні з легким неспокоєм, який пояснює той стан туманної мрійливості, що, в поєднанні зі свідомістю, як я щойно згадав, більшої рухової сили, викликає найвище почуття добробуту. Цей стан триває доти, доки кількість крові або стрімкість її обігу не перейде відомих меж; бо якщо перше або друге перейде ці межі, то викликає сон, а за подальшим їх піднесенням настає вже апоплексія або смерть.
Наркотичні речовини, за загальноприйнятою думкою, вважаються безпосередніми збудниками й хтивих бажань. Якщо ця думка слушна, то вона могла б певною мірою пояснити солодкі відчуття, що їх викликає вживання цих речовин. Справді, ми бачили в іншому Мемуарі, який величезний вплив справляють органи розмноження на весь організм і до якої міри збудження їх особливо живо відчувається в мозковому осередді. Але цілком можливо, що наркотичні речовини справляють на статеві органи таку саму дію, як і на інші органи, тобто вони справді збуджують їх, але в міру посилення кровообігу й міцності м’язових волокон, як ми вже не раз згадували. Можливо також, що хтиві враження, які вони нерідко викликають, залежать від тих умов, за яких до них звичайно вдаються, і що ці враження пов’язані з іншими відчуттями або з особливими уявленнями, які вони породжують. Якщо для султана, що лежить на своєму дивані, сп’яніння, спричинене опіумом, супроводжується найсолодшими образами; якщо воно породжує в ньому приємне, живе зворушення, зумовлене першою дією опіуму на нервову систему, то в голові яничара або спаги це сп’яніння супроводжується уявленнями про кров і вбивства, захватом і піднесенням, варварська шаленість яких, звісно, не має нічого спільного з найживішими хвилюваннями кохання. Отже, цілком безпідставно як доказ незвичайної дії опіуму на хтиві бажання наводять збуджений стан статевих органів, який часто помічають у трупах турків, що залишилися на полі бою. Цей стан, безперечно, спричинений сильними й загальними спазмами або судомними рухами, які супроводжували мить настання смерті, але це все, що можна вивести з цього спостереження, бо його не раз помічали і в наших краях на трупах повішених. Окрім того, маємо підстави думати, що в жарких країнах це саме явище трапляється в людей, які померли від конвульсивних хвороб, а в нас його спостерігали в деяких епілептиків, що скінчили життя серед жорстокого нападу своєї недуги.
Надмірне або постійне вживання наркотичних речовин сильно сприяє настанню передчасної старості, яка так часто трапляється в жарких країнах. Відомо, що вже одного повторення сильних збуджень досить для ослаблення нервової системи. Ці збудження спричиняють незрівнянно небезпечніші наслідки, коли вони ускладнюються іншими враженнями, що безпосередньо притуплюють чутливість; вони стають незрівнянно згубнішими в особливому випадку, про який ідеться, через сильні припливи крові до мозкового осереддя, судини якого, слабкі самі по собі, надмірно розширюються стрімким напором крові. Отже, постійне вживання наркотичних речовин передчасно послаблює людину; воно схиляє до апоплексії та паралічу; воно вражає головний мозок заціпенінням, яке можна усунути лише на деякий час новим прийомом наркотичної речовини, за яким настає ще гірший стан, так що це заціпеніння з кожним днем дедалі посилюється; надмірне вживання цих речовин зрештою мало-помалу руйнує всяку здатність до мислення й розвиває звичку до невизначеного мрійництва, яке, без жодного сумніву, найбільше здатне вразити безпліддям сили розуму.
Із сукупності[18] всіх цих умов випливає схильність до лінощів і апатії, безглузді, грубі спонуки, перед якими безсила могутність розуму, та нестримні пристрасті, жорстокі й здатні на найжахливіші злочини. Відоме шаленство індійських негрів, які, після того як відраза до життя охопить їхню душу, проковтнувши сильну дозу гашишу,[19] змішаного з опіумом, люто вибігають із кинджалом у руці на вулицю й убивають кожного стрічного, аж поки не будуть убиті самі, мов дикі звірі, озброєним натовпом, що їх оточив.
Дію наркотичних речовин загалом ми зводимо тут до деяких явищ, властивих усім їм; справді, всі ці речовини мають між собою багато спільного. Втім, при докладному дослідженні їхніх властивостей, безперечно, слід було б для більшої точності розрізнити й поділити їх на класи за їхніми численними й разючими відмінностями. Таким чином, було б виявлено, що одні з них, очевидно, діють безпосередніше на шлунок і спричиняють запаморочення, піднімаючи цю нутрину;[20] що інші викликають особливого роду стискання, сухість і жар у горлі. Дія одних із них триває надзвичайно довго, дія інших — майже миттєва. Деякі з них справляють більш збуджувальну дію, деякі ж інші, навпаки, діють, здається, лише як снодійні.
Із усіх наркотичних речовин опіум, при помірному вживанні, менш за інші притуплює й знесилює; гашиш найбільше розслаблює людину. Дурман, якщо його дія не смертельна, залишає по собі невиліковне отупіння. Але ці подробиці нас не стосуються: ми маємо обмежитися лише їхнім зазначенням.
§ XIII
Під час дослідження дії напоїв так само неможливо ані обмежитися загальними висновками, ані вдаватися в подробиці, щоб як слід оцінити всі обставини, які можуть у цьому відношенні змінювати явище. Щоб уникнути невизначеності першого способу й нескінченних дрібниць другого, я вважаю можливим поділити всі істотні факти на такі відділи, тобто віднести їх до дії:
- Води, в різних станах, у яких вона трапляється в природі;
- Зброджених (хмільних) напоїв;
- Гарячих напоїв (спиртів);
- Деяких настоїв або розчинів, уживання яких поширене між різними народами і які виготовляються або за посередництвом води, або за посередництвом зброджених рідин і спиртів.
Із давніх-давен, ще Гіппократом, було помічено величезний вплив води на функції тваринного організму та безпосередній вплив цих функцій на звички й на розсудок, на душевні порухи та на спонукання. Солодкувата вода, насичена гнильними рослинними розкладеннями, землистими речовинами або значною кількістю сірчанокислого вапна, справляє вельми шкідливу дію на шлунок і на всі інші травні органи. Вживання її спричиняє різного роду хвороби, гострі або хронічні, що постійно супроводжуються станом помітного загального розслаблення, особливо нервової системи. Але це загальне розслаблення, своєю чергою, супроводжується безрадісним, гіпохондричним настроєм, який утримує розсудок у стані постійного неспокою й пригніченості або майже цілковитого занепаду функцій і стану справжнього отупіння. Так звана тверда й сира вода, тобто насичена надмірною кількістю сірчанокислого вапна і відповідним йому зменшенням кисню, або, точніше, атмосферного повітря,[21] швидко поширює згубне розслаблення зі шлунка та нутрощів на всю систему залоз і всмоктувальних судин; вона спричиняє завали, перероджує лімфу й утруднює будь-яке всмоктування. Засмічення залоз і переродження лімфи породжують хвороби, внаслідок яких, слід визнати, посилюється діяльність головного мозку, але ще частіше й останній також засмічується; ці хвороби можуть довести його до такого стану, що в ньому ледь лишається слабкий ступінь необхідної діяльності для підтримання життєвих функцій. Утруднення різних всмоктувань спричиняє нові зміни в органах і в їхніх здатностях, зміни, що ведуть до дедалі більшого зниження міцності волокон і функцій нервової системи. Ці явища становлять остаточний наслідок дії твердої і сирої води, для повного вияву якого, ймовірно, необхідне сприяння деяких інших умов, ще не визначених спостереженням із достатньою точністю. Але навіть у такому разі, коли хвороби, викликані утрудненнями всмоктувальної системи, виявляються слабшими рисами й обмежуються впертими завалами в різних нутрощах черевної порожнини, вони все ж супроводжуються гіпохондричним і меланхолійним настроєм, моральні наслідки якого нам достатньо відомі.
Холодна вода, прийнята всередину, загалом справляє зміцнювальну дію. Відомо, що тими самими властивостями вирізняються холодні ванни: але це явище не перебуває в винятковій залежності від відбитої дії холоду в тому й тому випадку. Багато спостережень, з яких я ще не можу зробити остаточного висновку, дають мені право припустити, що всередині тіла або на його поверхні відбувається розклад рідини, який повертає назад значну кількість її кисню й майже весь її водень. Ймовірно, ймовірно, з тих самих причин навіть теплі ванни нерідко справляють безпосередню зміцнювальну дію.[22] І якщо теплі напої мають бути насичені сторонніми речовинами, щоб не спричинити загального розслаблення, то, з одного боку, це зумовлюється тим, що через особливу схильність шлунок, так би мовити, любить і бажає відчуттів холоду, а з другого — його розслаблення, яким би способом воно не було викликане, швидко поширюється на всі інші органи, на всі функції.
Дія води, прийнятої всередину, залежить, утім, від якості та кількості сторонніх речовин, що містяться в ній. Так, якщо вона містить мідь, то викликає блювання й сильний пронос і може навіть спричинити негайну смерть. Чисто солоні води, що містять, наприклад, хлористі або сірчанокислі солі, хлористе або сірчанокисле вапно й магнезію, азотнокислі солі, азотнокисле вапно тощо, діють завдяки речовинам, які перебувають у них у розчиненому стані. Солі, що містяться у воді, виявляють, очевидно, тим сильнішу дію, чим у більшій кількості цієї рідини вони розчинені; принаймні це зауваження могли зробити всі лікарі, які спостерігали проносні солоні води, що трапляються в природному вигляді або готуються штучно. Так само щодня можна помітити, що вода, яка містить залізо — у сірчистих сполуках, вуглецевих чи в розчині без тісних і досконалих поєднань, спричинених вуглекислим, сірководневим та іншими газами, — у багатьох відношеннях набуває незрівнянно сильніших зміцнювальних властивостей; те саме слід сказати й про інші речовини — солоні, металеві тощо. Але під час дослідження дії води, зміненої цими різними сторонніми їй речовинами, на мозковий орган і на його функції необхідно, згідно з Гіппократом, робити спостереження й зважувати її дію на нутрощі черевної порожнини та опосередкований вплив останніх загалом на всю нервову систему.
Сп’яніння, спричинене вживанням значної кількості зброджених напоїв, має певну схожість зі сп’янінням, викликаним уживанням наркотичних або одурманювальних речовин; але воно й відрізняється від нього деякими вельми важливими наслідками. По-перше, воно швидше минає й залишає по собі лише слабкі та тимчасові сліди, що розладнують нервову систему. По-друге, ці напої спричиняють не саму лише помірну збудженість, безпосередньо викликану в шлунку; вони діють як м’які зміцнювальні засоби завдяки розчиненим у них зазвичай екстрактивним речовинам, які водночас і пом’якшують, і роблять тривалішою їхню дію. Можливо також, згідно з думкою багатьох славетних лікарів, вони справляють ще й безпосередню протирозкладну дію, що запобігає злоякісному переродженню поживних речовин і відновлювальних соків.
У дії, яку справляють різні зброджені рідини, помітні певні відмінності. Коли цукристі й здатні до бродіння частинки поєднані з дуже сильним ароматичним началом, як це буває в напоях, які деякі дикі племена готують із різних прянощів, подрібнених і змішаних із соком деяких деревних порід або плодів, то вона справляє глибшу й тривалішу дію: ця дія зумовлюється надзвичайно пекучою олійною речовиною, що міститься в цих напоях, а рясне й тривале їхнє вживання завершується руйнуванням сил шлунка через постійне й енергійне його збудження. Це тягне за собою різні хронічні ураження, що супроводжуються гнильним висипом, незвичайною худорбою та помітним розслабленням усієї мозкової системи.
Напої, що їх готують із переброджених хлібних зерен, справляють м’якшу й нетривалу дію; проте кількість поживних речовин, які вони містять, вимагає більшої чи меншої, а подеколи й значної праці з боку шлунка та інших органів, що засвоюють. Вживання їх у надмірній кількості може спричинити тяжкі розлади шлунка, а тривале їх уживання, хай навіть і малими порціями, нерідко засмічує черевні нутрощі й зрошує м’ясні волокна недосконало виробленими соками.
Найздоровіші, як і найприємніші з переброджених напоїв, безперечно, безпосередньо добувають із плодів, багатих на цукристу речовину, а з-поміж останніх у багатьох відношеннях слід віддати перевагу виноградному вину.
Завдяки солодким враженням, які воно викликає, приємному збудженню головного мозку, живому відчуттю піднесення м’язових сил уживання вина пробуджує й відновлює веселий настрій, підтримує діяльність думки та розвиває доброзичливі почуття, довірливість і приязність. У країнах, багатих на виноградники, люди загалом веселіші, розумніші й товариськіші; вони відвертіші й уважніші. Їхні сварки відзначаються надзвичайною запальністю, але злоба їхня швидко минає, і їхня помста не має в собі нічого похмурого чи підступного.
Надмірне вживання виноградного вина, як і всякої збудливої речовини, безперечно, може зруйнувати сили нервової системи, послабити розсудкові здібності, спотворити до останньої міри як фізичну, так і моральну природу людини; але подібна дія вина можлива лише тоді, коли зловживання сягне останніх меж; таке явище вельми рідко може статися без сприяння спиртних напоїв, якими звичайно й закінчують усі п’яниці, коли виноградне вино перестає діяти на їхній смак і на головний мозок. Я знав багатьох старих людей, які все життя широко користувалися вином і до глибокої старості зберегли всю силу розуму й майже всі свої фізичні сили. Можливо навіть, що в країнах, настільки багатих на вино, що воно ввійшло в умови життя як звичайний, щоденний напій, можна відшукати порівняно більшу кількість вісімдесяти- й дев’яностолітніх старців, діяльних, міцних і тих, що широко користуються життям.
Хоча різні сорти вин справляють дуже подібні наслідки, спосіб їхньої дії на шлунок і на нервову систему все ж таки має відтінки й відмінності, гідні нашої уваги. Щоб зрозуміти причину цього, досить зауважити: 1) що різні вина містять порівняно неоднакову кількість спирту, екстрактних речовин і водянистої рідини; 2) що бродильний початок у них неоднаково розвинений або видозмінений; 3) що самі виннокам’яні солі перебувають у них у різних станах і в різних кількостях. Таким чином, наприклад, вина, багаті на спирт, справляють швидку й сильну дію, багаті на екстрактні речовини — приємну й тривалу; вина, що перебродили недосконало й містять велику кількість вуглекислого газу, який не ввійшов у сполуку, справляють швидку, але мимолітну дію; нарешті, вина, в яких бродильна речовина ще зберегла значну кількість цукристих частинок, справляють водночас і сильну, і тривалу дію. Варені вина загалом, особливо південних країн, довго залишаються в шлунку, через що вони енергійно відновлюють сили, але порції їх мають бути дуже невеликими.
Багато вчених спостерігачів стверджують, що народи країн, багатих на виноградники, мають характер, подібний до властивостей їхнього вина. Дехто з них вважає, що від переваги й сили вина давньої Греції залежали швидкий розвиток її цивілізації, незвичайний талант до поезії, красномовства, мистецтв, якими колись відзначалися її мешканці й якими вони відзначалися б і донині, якби перебували під владою розсудливого уряду. Були між ними й такі, що не вагаються приписати збудливій силі деяких із тих самих вин ті еротичні захоплення їхніх жінок, які доходили до останньої міри пристрасності на святах, присвячених Бахусу. Можливо, ці мислителі надто поспішили зі своїми висновками, приписавши суто фізичним причинам, особливо кільком поодиноким фізичним умовам, сукупність моральних явищ, що, ймовірно, склалися під впливом багатьох різних причин; але вони мали рацію, припускаючи, що низка сильних і постійно повторюваних відчуттів не могла не справити потужного впливу на склад понять і звичаїв.
Ми не будемо довго зупинятися на дії гарячих, спиртних напоїв. У холодних країнах, особливо в таких, де рясно вживають жирну їжу, люди п’ють без жодної шкоди для себе багато горілки та інших спиртних напоїв. Останні не справляють на нервові сосочки рота й шлунка такого самого враження, як у наших, помірніших країнах. Щоб викликати сп’яніння в Петербурзі, треба випити в кілька разів більше, ніж у Парижі або навіть у Лондоні, де люди робітничого класу звикли до більшого вживання горілки; її потрібно також значно більше для тубільців, ніж для прибулих у ці країни мешканців південного клімату.
Спиртні напої, вочевидь, корисні в холодних країнах. У жарких місцевостях вони іноді бувають необхідні для підтримання сил і, особливо, для збудження шлунка, бо постійні подразнення всіх зовнішніх органів і спрямування виділень до поверхні тіла мало-помалу послаблюють міцність цієї нутрощі. Помічено навіть, що в найспекотніших поясах, як і в найхолодніших, ці напої менше виснажують життя, ніж у помірних країнах, особливо якщо вживати їх під час сильної пітливості й невеликими, але часто повторюваними порціями. Розсудливе їх уживання може, отже, принести користь у країнах, де збуджувальна дія спекотної атмосфери спонукає людину вдаватися до сильних внутрішніх засобів, щоб відшкодувати ті сили, які постійно витрачаються поверхнею тіла. Але в наших кліматах ці напої мають бути надані винятково військовим людям, які день і ніч перебувають у боротьбі з негодою, та робітникам, чиї заняття супроводжуються тими самими обставинами; та й вони навіть мають бути помірними в їх уживанні. Як би там не було, за винятком небагатьох випадків раптового ослаблення, для розсіювання якого потрібне сильне збудження, або повільних, лімфатичних хвороб, вилікування яких потребує могутнього збудження всього організму; за винятком, нарешті, відомих схильностей бездіяльного темпераменту, за яких життя починає марніти, щойно перестає підтримуватися штучними збудниками, — так, за винятком цих випадків, що трапляються незрівнянно рідше, ніж це звичайно припускають, уживання спиртних напоїв завжди є безкорисним, часто шкідливим, а іноді й безумовно згубним. Справді, спостереження доводить, що зловживання ними спотворює чутливу систему не меншою мірою, ніж зловживання наркотичними речовинами. Воно так само притуплює функції мозкового органа; воно ще безпосередніше зменшує чутливість нервових закінчень, спричиняючи скорочення й затвердіння твердих частин, якими вони оточені або вкриті,[23] а утруднення функцій через ці обставини викликає в організмі звичне відчуття неспокою. Водночас неприродне збудження, спричинюване надзвичайною енергією цих збудників, підтримує своєрідну безперервну гарячку. Отже, спиртні напої не лише вражають глибоким отупінням головний мозок, подібно до наркотичних речовин, а й, понад те, змінюють механічне розташування скорочуваних частинок; вони пробуджують у них надлишок руху, а внаслідок утруднення, яке чинять ці частинки, утворюється низка змішаних відчуттів, у яких свідомість посиленої сили певною мірою паралізується і стає обтяжливою від напруження та коливання життєвих зусиль: ось чому помічають, що звичка до такого роду сп’яніння породжує водночас і знесилення розумових функцій, і звичайний неспокійний настрій духу, і потяг до насильства. Крайнім наслідком її є суміш звірства й тупоумства.[24]
Кому невідомий величезний вплив на долю Європи, спричинений відкриттям шляху до Індії повз мис Доброї Надії, відкриттям островів і материка Америки та встановленням нових політичних і комерційних відносин, що постали за цими двома великими подіями? Відомо, що перші здорові поняття й перші проблиски справжньої свободи в новітніх народів ведуть свій початок від цього часу. Відтоді торгівля, що охопила весь світ, викликала в різних точках старого материка діяльні промислові осередки і, зменшивши залежність бідного й слабкого від багатого й сильного, готувала царство справжньої суспільної рівності. Майже в той самий час людський розум частково звільнився[25] від найтяжчих і найпринизливіших своїх кайданів і розпочав ту сміливу боротьбу, яка рано чи пізно має вручити в його руки всі сили морального світу; людина вільно й з відкритими очима наважилася безстрашно поглянути на примари, що досі її лякали. Історія та розвиток цих великих змін становлять історію людської думки, і особливо від цього часу можна помітити постійну діяльність двох всемогутніх рушіїв — науки й промисловості, що прагнуть до остаточного зруйнування в суспільному житті панування особистого свавілля й похмурого забобону.
Але комерційні зносини з обома Індіями спричинили в умовах життя європейських народів інші, вельми помітні зміни. Різні чужоземні предмети споживання, з якими тепер познайомилися і які з кожним днем поширювалися дедалі більше в міру здешевлення перевезення, неминуче мали потягти за собою нові звички, а ці звички — поліпшити або погіршити фізичну будову й моральну природу людини.
Вже з давніх часів англійські лікарі приписували зменшення цинготних і злоякісних шкірних хвороб поширенню вживання цукру. Ці хвороби останнім часом почали траплятися з кожним днем дедалі рідше. Цей факт не підлягає сумніву, але, звісно, його не можна пояснити лише однією причиною. Успіхи цивілізації і, особливо, розвиток поліцейських заходів, як ми сказали в іншому місці, багато сприяли викоріненню цих хвороб, спричинюваних нездоровістю міст, неохайністю житла, злоякісними властивостями найнеобхідніших харчів. Проте нині всі визнають, що цукор містить у собі дуже здорові поживні речовини. Тварини, які бодай раз його скуштували, набувають до нього нездоланної пристрасті; на всіх них він справляє однаково корисну дію. Дія цукру як звичайної приправи полягає не лише в поліпшенні смаку такої їжі, яка без нього неприємна, а й у тому, що він робить її ще здоровішою та полегшує її розчинення в слабкому шлунку. Рясне, щоденне вживання його, понад те, притуплює відчуття язика до смаку інших, навіть сильних речовин; він породжує певну відразу до вина; він послаблює схильність до спиртних напоїв; загалом же він викликає ніжні й м’які, як і сам він, схильності, і якби цукор посприяв поступовому зменшенню зловживання в деяких народів як збудниками в твердому вигляді, так і міцними напоями, то він урятував би багатьох людей, а також, як уже висловлювалися багато хто, вплинув би на розвиток найщасливіших суспільних звичок тими схильностями, які він породжує.
Між цукристим началом і поживною, суто відновлювальною речовиною існує величезна подібність. Це виразно можна помітити в деяких виснажливих хворобах, у яких це начало відокремлюється у своєму природному вигляді. За справжнього ураження сечових органів рясна, густа сеча іноді своєю будовою, часто кольором і незмінно смаком скидається на мед. У більшості початкових легеневих сухот хвороба, що виявляється спочатку солоним харкотинням, стає дедалі небезпечнішою, щойно смак харкотиння здається хворому цукристим і солодким. Перше спостереження належить Міду, друге було зроблене ще Гіппократом, і обидва вони однаково підтверджуються щоденним спостереженням.
Про прянощі та про вживання їх у їжу як приправи говорено надто багато лихого. Лікарі тисячу разів виголошували проти них прокляття, справедливість яких анітрохи не підтверджувалася спостереженням, і ті самі люди, які призначали у великих дозах гвоздику, корицю, мускатний горіх у невеликій суміші з опіумом або проносною кашкою, вважали своїм обов’язком переслідувати найменші кількості цих речовин, розведених у значній кількості їжі. З таким самим підґрунтям деякі практичні лікарі тривалий час трималися впертого погляду на цукор як на шкідливу поживну речовину. Але, тоді як вони виганяли його з ужитку, вони без жодних труднощів призначали його у великих дозах у своїх сиропах і мікстурах.
Вживання прянощів, звісно, неважко довести до надміру. Тоді вони справляють дію, подібну до тієї, що спричиняється зловживанням усіма сильними збудниками: притуплюють чутливість усього організму; безпосередньо розслаблюють шлунок. Але це зловживання, яке нерідко спричиняє в соках певні зміни, що залежать від надмірної діяльності органів і наступного за нею безсилля, не залишає по собі ні отупіння нервової системи, яке спричиняють наркотичні речовини, ні затвердіння волокон і оболонок, що приєднується до цього отупіння і спричиняється надмірним уживанням гарячих напоїв. Помірне вживання прянощів підтримує шлункове травлення, оживляє загальний кровообіг, відновлює енергію м’язових органів, тримає нервову систему в постійному й середньому ступені збудження; всі ці обставини сприяють збільшенню числа вражень, як внутрішніх, так і зовнішніх, полегшенню функцій розсудкового апарату, піднесенню гнучкості, свободи й жвавості всіх вольових проявів, одним словом, пробудженню сильного відчуття життя та підтриманню в органах і в усіх життєвих функціях постійного ступеня напруження.
З-поміж усіх чужоземних продуктів, поширених більшою мірою завдяки торговельним зносинам, дріб’язкова, неукомплектована або упереджена лікарська практика з найбільшою запеклістю й найменшою обґрунтованістю нападала на каву. Ми не будемо заперечувати, що кава, справляючи сильну й тривалу дію на організм, може виявитися шкідливою для деяких людей або за певних хворобливих станів організму, але справедливо також, що лікарські застереження проти неї щодня порушуються без жодних шкідливих наслідків. Кожен може переконатися на собі, що задоволення, яке дарує цей напій, є незначним порівняно з почуттям добробуту, що настає після його вживання; до того ж, за справжньої шкоди, якої він завдає, страждання майже ніколи не маскуються приємними враженнями й виявляються негайно безпосередніми збудженнями, які справді можуть або спричинити певний розлад у нервових функціях, або спрямуватися й зосередитися викривленим чином на надто чутливих органах, або, нарешті, викликати в артеріальній системі спазматичні напади запального характеру.
Не без підстави деякі письменники назвали каву розумовим напоєм. Повсюдне вживання її вченими, літераторами, митцями, одним словом, усіма людьми, чиї заняття потребують особливої діяльності розсудкового апарату, виправдовується незліченною кількістю спостережень і найточнішими дослідами. Справді, жоден інший напій не сприяє такою мірою розсіюванню тяжкого стану, що супроводжує утруднене травлення. Збуджувальна дія кави, однаково поширюючись як на чутливі, так і на рухові сили, аж ніяк не порушуючи природної рівноваги між ними, підтримує її й робить досконалішою. Відчуття стають і жвавішими, і виразнішими, думка — діяльнішою й точнішою; так що кава не лише не має незручностей, властивих наркотичним речовинам, гарячим напоям, навіть вину, а й становить найдієвіший засіб проти шкідливих наслідків, які вони спричиняють.
Я вважаю зайвим входити в подальші подробиці, щоб доводити величезний моральний вплив цього нового предмета споживання, запровадженого в умови європейського життя благодійними успіхами торгівлі. Цей вплив тим ширший, що користь, яку він приносить, не обмежується кількома окремими особами, а поступово стає спільним надбанням; і коли здорові поняття рівності, проникаючи дедалі глибше в закони й звичаї, викличуть між людьми справедливіший розподіл насолод, тоді вже не рахуватимуть тих людей, які здатні користуватися цими коштовними плодами людської праці; радше вказуватимуть на тих, кому вони недоступні; а це поліпшення, своєю чергою, позначиться на дальших перемогах розуму та на його шляхетних прагненнях.
Найвизначніше відкриття кровообігу в минулому столітті пролило живе світло на багато явищ тіла тварини; але водночас воно породило чимало безглуздих лікарських теорій. Уся увага була звернена лише на засоби тримати кров у достатньо рідкому стані, щоб вона легше могла проникати в дрібні судини, а судини — у такому гнучкому й вільному стані, щоб вони завжди були готові прийняти її. Це потягло за собою те жахливе зловживання кровопусканнями[26] і теплими розслаблювальними напоями, яке було пущене в хід із особливою запеклістю деякими лікарями. Це безумство було доведене до своєї крайньої межі в Голландії. Небагато сприяв йому Бонтекоє своїм дослідженням про чай. Ось чому серед голландців раніше, ніж деінде, поширилася пристрасть до нього.[27] Спочатку на чай дивилися як на ліки, але згодом у багатьох народів він став найнеобхіднішим напоєм.
Бонтекое й його прихильники надто вже звеличили чесноти чаю: новітні лікарі, зі свого боку, гадаю я, перебільшили його незручності. Без жодного сумніву, чай аж ніяк не чинить тих чудес, які на початку його поширення щиро або вдавано приписували йому; але він не спричиняє й тих шкідливих наслідків, у яких його звинувачують. Подібно до теплої води, чай розслаблює шлунок, а отже й нервову систему, що так швидко відгукується на враження цього нутра, але в’яжуча екстрактна речовина, яка міститься в чаї в концентрованому стані, сильно пом’якшує цю дію. У країнах, де чай перебуває в загальному вжитку, зовсім не помітно, щоб люди, які утримуються від нього, за рівності інших умов були здоровішими за тих, що п’ють його. Крім в’яжучої речовини й ароматичного начала, що містяться в його листі, здається, чай містить у собі невелику кількість наркотичних або присипляльних часток; і, можливо, саме через це потрійне поєднання на одних він діє безпосередньо заспокійливо, тоді як в інших викликає збудження й неспокій, цілком подібні до тих, що настають після вживання опіуму.
§ XIV
Вплив тілесних вправ на настрої та на моральні звички здійснюється потрійним чином: 1) безпосередніми враженнями, які вони викликають, і станом, у який вони приводять органи; 2) послідовними видозмінами, що їх вони спричиняють як у самій органічній будові різних частин тіла, так і в характері їхніх функцій; 3) особливим ладом звичок, зумовлюваних зрештою цими враженнями й цими видозмінами.
У всі часи спостерігачі визнавали величезну користь тілесних вправ для збереження здоров’я. Справді, ці вправи, виводячи назовні сили, які в стані спокою майже незмінно прагнуть до зосередження то в головному мозку, то в черевних нутрощах, надають їм правильнішого розподілу: вони відновлюють і підтримують рівновагу між ними, вони пожвавлюють кровообіг, викликають легку пітливість і певною мірою збуджують тваринне тепло, а піднесенням сили м’язових волокон запобігають хибному переважанню чутливої системи. Але тілесні вправи не однаково корисні в усіх кліматах і потребують важливих видозмін залежно від темпераментів і від різних станів, у яких може перебувати людина. У жарких країнах тепло, виводячи сили на поверхню тіла, вже в багатьох відношеннях замінює рух, а розслаблювальна пітливість, яка й без них викликається в надмірній кількості, може бути шкідливою під час вправ. У людей із м’якими волокнами, у яких вузькі й слабкі судини плавають у жирі, рух має бути вельми помірним, щоб не виснажити докорінно м’язові сили, позбавлені справжньої, природної енергії. Сильний і тривалий рух у такому разі може іноді спричинити сальне запалення в черевних нутрощах.[28] Нарешті, не беручи до уваги гострих хвороб, під час яких м’язова діяльність неминуче шкідлива, бувають такі стани організму, за яких користь від тілесних вправ є вельми сумнівною; можуть навіть трапитися випадки, коли вони завдадуть безпосередньої шкоди. Я знаходив їх, наприклад, постійно шкідливими за хронічної схильності до запалення легень, особливо якщо вона ускладнювалася природною слабкістю судин; і хоча в цьому випадку, що вимагає від лікаря особливої пильності й проникливості, лікування має бути завершене й закріплене зміцнювальними засобами, до числа яких належить і тілесна вправа, однак слід починати лікування цілком протилежними засобами і, доки триває справжня схильність до запалення, приписувати майже безумовний спокій.
Отже, безпосередня дія тілесних вправ полягає у приверненні сил і, якщо я можу так висловитися, життєвої уваги до м’язових органів, у живішому відчутті та в посиленні енергії цих органів, у примноженні зовнішніх відчуттів і в одноманітному збудженні всіх органів чуття, у зміні порядку внутрішніх вражень і в стиранні звичок, зумовлюваних спокоєм. Таким чином, м’язові рухи, особливо на відкритому повітрі, серед нових і різноманітних предметів, заважають розсудковій діяльності,[29] мисленню та працям, що вимагають поєднання й зосередження всіх сил розуму на окремому предметі, звісно, якщо виклик і поєднання понять не пов’язуються звичкою з певним рядом м’язових рухів. Втім, також помічено, що люди, звиклі думати під час руху, загалом легше працюють уявою й почуттям, аніж мисленням, яке потребує особливого напруження уваги. Лише за відсутності зовнішніх вражень розсудок стає найбільш здатним охопити безліч відношень і простежити довгий ланцюг суто абстрактних суджень.
Ми вже зауважили в одному з попередніх Мемуарів, що вправляння м’язової сили притуплює чутливість нервової системи, що відчуття цієї самої сили викликає спонуки, які безперервно виводять людину з рівноваги й не дають їй зважити враження, передані в головний мозок. Якщо ці враження ще й примножаться обставинами, здатними спричиняти відвернення сил назовні, то можна собі уявити, наскільки зростає утруднення розрізняти їх і зупинятися на кожному враженні необхідний час! Наскільки діяльність мозкового органа тоді залежить від нових, щомиті одержуваних відчуттів! Наскільки численність суджень спотворює висновки, що з них робляться! Нарешті, вже через те тільки, що враження постійно змінюються, що порядок, а може, в багатьох відношеннях і сам характер та спрямування органічних функцій змінюються, чи може нервова система не зазнавати тих самих змін? Справді, не підлягає сумніву, що в багатьох випадках враження змінюють стан деяких окремих органів, відмінних від тих, у яких вони були отримані, лише після того, як будуть передані в мозковий осередок за посередництвом відбитої на них діяльності; і хоча існують різні осередки відбитої діяльності, хоча в них може сходитися незліченна безліч різних розгалужень нервової системи і кожне з них може стосуватися того чи того окремого роду вражень і рухів, однак підтримання загальної чутливості й навіть вплив цих другорядних центрів у природному стані живого тіла зумовлюються сполученням усіх відгалужень нервової системи із загальним мозковим осередком.
Ми повинні зауважити, що корінна й незмінна сила органів має залежати від сили чутливості, аби головний мозок був здатний до наполегливої уважності: перевага чутливої системи над руховою, коли вона переходить відомі межі, позбавляє розсудкові функції повноти й необхідного ступеня енергії. Але не менш справедливо й те, що жвавість відчуттів, легкість поєднань між ними, зосередження функцій у мозковому органі — всі умови, необхідні для роботи думки, — уже не ті, коли зовнішні органи перебувають під постійним впливом почуття усвідомлюваної сили й діяльності. Отже, умови життя, придатні для атлета, які, втім, розвивають лише найгрубші сили живого тіла й, до того ж, зменшують імовірність тривалого життя, то залучаючи до м’язів значну кількість діяльності, призначеної для нервової системи, то піддаючи організм новим, руйнівним для нього діям, — такі умови атлетичного життя зовсім непридатні для людей, які займаються науками, літературою або мистецтвом. Якщо тілесні вправи можуть бути їм безперечно корисні, запобігаючи надмірному зосередженню сил і функцій, підтримуючи в рухових органах таку міру міцності, яка необхідна для діяльності головного мозку, і, нарешті, не допускаючи згубного ослаблення відновних функцій, то, з іншого боку, ці вправи не повинні бути ані надто сильними, ані надто тривалими; особливо ж вдаватися до них слід лише в період відпочинку розсудкової діяльності. Справді, ніщо так прямо й такою корінною мірою не спотворює життєвих сил, як могутні й водночас протилежні зусилля організму: адже ці неприродні судомні зусилля витрачають незрівнянно більшу кількість сил, ніж та, що знадобилася б окремо для кожного руху; понад те, недовершені, не доведені до кінця пориви, які потребують навіть невеликої кількості сил, утомлюють організм значно більше, ніж могутні зусилля, цілком завершені їх успішним закінченням.[30]
Підносячи корінну силу й зміцнюючи м’язові частини, вправи внаслідок цього зменшують нервову рухливість. Отже, якщо безсилля розсудкових функцій зумовлюється цією надмірно жвавою рухливістю, то тілесні вправи значною мірою підтримують їхню стійкість і енергію. Буває, що діяльність м’язових органів, приведених у рух, пов’язується прямою залежністю з внутрішніми спонуканнями й уявленнями та становить їхній зовнішній вияв; інколи ж, як ми нещодавно згадували, складається звичка думати під час руху, і в такому разі тілесні вправи стають, так би мовити, необхідними для такої роботи головного мозку, яка потребує зосередженості й розмислу. Але можна вважати за загальне правило, що сильні й тривалі вправи зменшують чутливість нервової системи; вони послаблюють її діяльність майже тією самою мірою, якою підносять діяльність м’язової системи; нарешті, усвідомленням сили й постійною звичкою до діяльності вони зрештою розвивають у моральній природі схильність до насильства й до марності розмислу.[30]
Такі взагалі прямі наслідки, спричинювані тілесними вправами; такими є й головніші, віддаленіші їхні результати.
§ XV
Нетрудно зрозуміти, що спокій має справляти дію, цілком протилежну рухові. Залишаючи в бездіяльному стані значну частину м’язових волокон, спокій безпосередньо послаблює їх; не пробуджуючи властивих їм від природи якостей, він заохочує природне прагнення цих сил до зосередження в нервовій системі. Унаслідок цього всі функції, що перебувають у безпосередній залежності від чутливості, набувають помітної переваги над функціями, зумовлюваними власне рухом; ось чому, за рівності інших умов, помітно, що в людей, які проводять життя в бездіяльності, голова працює сильніше, якщо тільки їхня бездіяльність не перериватиметься проміжками надмірного руху. Водночас живі й глибокі почуття становлять долю таких само людей, зовнішні враження й рухи яких не виводять їх постійно із себе. Проте спокій, або, точніше, сон, який у багатьох відношеннях можна розглядати як крайню міру спокою, справляє цілком протилежну дію. Надмірно тривалий щоденний сон присипляє нервову систему й може, зрештою, довести до цілковитого отупіння функції головного мозку. Нетрудно переконатися, що так і має бути, якщо належно оцінити, що сон перериває більшість чутливих функцій, особливо тих, які, здається, призначені виключно для збудження всіх інших, бо саме від них надходять найважливіші враження, діяльність яких, постачаючи для думки найнеобхідніший матеріал, спрямовує, розширює й зміцнює найбільшу кількість чутливих функцій і через симпатію відбивно діє на решту: я маю на увазі діяльність власне так званих органів чуття.
За стану спокою діяльність нервової системи підтримується різноманітними враженнями, вплив яких зумовлюється звичками, властивими кожній людині. У людей, привчених до ручної праці, що потребує великих зусиль, найближчу дію на головний мозок, здається, справляють органи травлення. І ця дія залежить, як ми неодноразово повторювали, не лише від поживних соків, що надходять до мозку; вона залежить ще, особливо, від симпатичних рухів, які виникають під час травлення, рухів, що оживлюються й відновлюються ним, підтримують самий інстинкт життя й викликають розсудкові функції. Цим пояснюється та обставина, що за вимушеного спокою, без особливої хвороби, яка могла б спричинити безпосереднє ослаблення шлунка, люди потребують великої кількості їжі для підтримання свого існування: так що, попри зменшення їхньої травної здатності, яке в такому разі можливе в них, як і в кожної людини в природному стані, вони їдять під час спокою незрівнянно більше, ніж під час найнапруженішої праці. Надлишок їжі стає тоді для них єдиним засобом дати собі частку тих сильних відчуттів, звичка до яких стала для них необхідністю, і вивести з заціпеніння та тяжкого стану природну бездіяльність головного мозку.
У людей, не знайомих із сильними м’язовими рухами, чутливість яких, завдяки перевазі нервової системи, потребує, так би мовити, лише самої себе для відновлення своєї діяльності, для власного пробудження і для підтримання безперервного ланцюга своїх відправлень, спокій ще більше посилює звичайну слабкість шлунка і ще дужче збільшує потребу в стриманості. У цьому разі відправлення мислячого органа пов’язуються з враженнями, що зароджуються в самій глибині нервової системи або в деяких частинах, які вирізняються особливою чутливістю, як-от органи запліднення або брижове сплетення. І в такому разі можна помітити, що надзвичайна діяльність розсудкового органа часто супроводжується спазмами в черевних нутрощах або безладною, місцевою чутливістю в тій самій ділянці; з чого можна, здається, зробити висновок, що фізичний, хворобливий стан нерідко здатен сприяти швидкому й блискучому розвиткові як понять, так і найніжніших і найсвітліших душевних порухів; із цього ж можна зробити й подальший висновок, що через відновлення рівноваги між різними відправленнями, безперечно, здоров’я і добробут людини мають лише виграти, але в більшості випадків ми не маємо права сказати того самого щодо блиску талантів, особливо тих, що належать до царини уяви. Нарешті, хоча тяжкі враження, зумовлювані хворобливим станом, часто викликають почуття й пристрасті, протилежні симпатичній поблажливості,[31] що становить основу всіх чеснот, однак, повторюю, нерідко трапляється, що піднесеність, ніжність, чистота моральних спонукань[32] залежать від деяких живих і глибоких відправлень, викликаних збудженням загальної чутливості або зосередженням її в певних окремих органах, тобто двома обставинами, за яких порушується рівновага відправлень, властивих здоровому стану.[33]
Ми окреслили найзагальніші й найпостійніші наслідки сну: те, що сказано нами про спокій, можна застосувати в ще ширших межах і до сну. За різних умов сон справляє вельми різноманітну дію на всі органи, особливо на головний мозок. Немає жодного сумніву, що безліч хвороб виліковується незрівнянно легше, якщо вдається викликати сон; існують такі, проти яких сон становить, вочевидь, єдиний надійний засіб; але є хвороби, які ним посилюються; іноді ж сон змушує хворобу набути фатального завершення. Він може однаковою мірою й почергово то збудити нове життя в розсудковому органі й надати особливої досконалості всім його відправленням, то послабити його, ввести в заціпеніння, відібрати всяку енергію в його відправлень.
Наприклад, люди, що вирізняються особливою чутливістю й отримують багато вражень, потребують тривалого сну. Довге чування спричиняє в їхніх розумових здібностях таку саму втому й таку саму зміну, які постійно відчуваються в такому разі й м’язовими силами. Але якщо надмірна чутливість залежить від бездіяльності шлунка, то сон, ще більше посилюючи цю бездіяльність, безпосередньо розслаблює весь мозковий орган і, отже, спотворює всі відправлення думки й волі. Ось чому за деяких нервових хвороб напади зазвичай виявляються під час пробудження, і якщо хворі довго залишаються в ліжку, то відчувають поступове погіршення свого стану, а для їхнього полегшення іноді досить не давати їм довго спати. Але ці випадки належать до тих, точна оцінка яких вимагає від лікаря особливої проникливості. Адже слабкість шлунка і його бездіяльність можуть нерідко бути удаваними; вони можуть залежати від надзвичайної його чутливості, вродженої або набутої, і в такому разі безладне травлення та спричинені ним спотворені нервові відправлення найуспішніше виліковуються, навпаки, тривалішим сном, особливо після вживання їжі.
Щоб показати, до якої міри важливе вироблення гігієнічних правил щодо сну і до якої міри необхідно мати правильні уявлення про дію, яку він справляє, чи розглядатимемо ми сон як щоденний і необхідний відновник сил, чи захочемо зарахувати його до лікувальних засобів і застосувати для лікування деяких хвороб, я обмежуся такими заувагами, які викладу в загальному вигляді, не входячи в жодні подробиці, що стосуються незліченної множини практичних наслідків, які з них випливають, оскільки ці наслідки мають лише опосередковане й далеке відношення до предмета нашого дослідження.
1) Сон не становить суто пасивного стану: це особливе відправлення головного мозку, що триває весь той час, протягом якого в цьому органі відбувається низка особливих рухів, припинення яких спричиняє стан чування, або ж останній стан безпосередньо зумовлюється зовнішніми причинами, що викликають пробудження.
2) Певний ступінь утоми або слабкості м’язових волокон, вочевидь, сприяє йому. Усвідомлення сили й діяльності, що викликає в цих волокнах рух, насправді само собою становить безпосередній збудник нервової системи. Але коли ця втома й ця слабкість переходять відомі межі, сон стає неможливим; численні й безсумнівні факти показали лікарям, що для викликання сну слід у такому разі вдаватися до засобів, цілком протилежних тим, які виявляються успішними в звичайних випадках, тобто замінювати прямі заспокійливі й розслаблювальні засоби діяльними збудниками та сильними зміцнювальними засобами.
3) За здорового стану сон відновлює сили не лише всебічним відпочинком, який він дарує деяким органам, і зменшенням діяльності всіх; його благодійна дія полягає особливо в передаванні з мозкового осереддя в усі частини тіла нової кількості збудливості. Адже коли він обмежується лише припиненням зовнішніх відчуттів і рухів, його благодійна дія вже значно звужується; а за деяких хворобливих станів, за яких нервовий орган не спроможний відновити всю кількість збудливості, що її він сам вичерпує, сон утомлює члени замість того, щоб дати їм відпочинок, він виснажує м’язові сили замість того, щоб відновити їх.
4) Більший приплив крові до голови, зумовлений сном або такий, що сам його зумовлює, не може не послаблювати значною мірою, особливо якщо сон триває довго, судини, які складаються з позбавлених будь-якої опори волокон, що могли б їх підтримувати: їхнє розтягнення тоді дедалі зростає і зрештою так стискає волоконця мозкової речовини, що це стає згубним, і рано чи пізно приглушує в них здатність до діяльності.
5) Оскільки сон становить діяльний стан головного мозку, то з цього випливає, що надто часте його повторення і, особливо, надмірна його тривалість мають розслабляти цей орган, подібно до будь-якого іншого відправлення щодо органів, які його виконують, коли тривалість і енергія цього відправлення виходять за межі тієї сили, що властива органам. Отже, надмірний сон не лише занурює в заціпеніння й пригнічує мозковий осередок, як ми не раз згадували: він розслабляє його безпосередньо й прямо та радикально виснажує життєві сили.
6) Органи, діяльність яких припиняється під час сну, засинають неодночасно. Орган слуху, наприклад, ще довгий час перебуває в стані бадьорості після того, як зір перестав сприймати враження. За хворобливого сонливого стану нерідко помічають, що нюх, а ще частіше смак або дотик, відчувають ще жваво, коли зір і слух не подають і ознаки чутливості. Те саме слід сказати і про різні частини організму, відправлення яких сон лише сповільнює й пом’якшує: легені, шлунок, печінка, статеві органи засинають не в один і той самий час і не однаковою мірою. Це так само стосується й самих м’язових волокон: деякі рухи продовжують виконуватися вже на самому початку сну, певні скорочення навіть набувають більшої виразності в міру того, як сон стає глибшим.[34] Якщо за нормального сну постійна, самобутня сила м’язів зазвичай засинає разом зі скороченнями, то за певних сонливих хвороб, при яких м’язові рухи відбуваються мимовільно, волокна зберігають разом із самобутньою, вельми сталою міцністю таку міру скоротливості, яку їм забажають надати присутні. Зауважимо, крім того, що враження, які тоді збуджуються або чутливими внутрішніми чи зовнішніми закінченнями, або самими нервовими волокнами в глибині нервової системи, здатні симпатично пробудити деякі відповідні їм частини головного мозку й зробити сон неповним. По суті, саме в цьому полягає справжня причина сновидінь; у подібній же неузгодженій діяльності між різними частинами головного мозку слід шукати причини всякого роду марення.
Але це взаємне співвідношення під час сну між головним мозком і рештою органів не однакове ні в усіх людей, ні за всіх обставин; його наслідки виявляються не однаковою мірою і не в тій самій послідовності. Отже, ці явища слід розглядати окремо в кожній людині й за кожної особливої обставини; а спрямоване таким чином вивчення не лише дає точніші вказівки щодо того, як слід користуватися сном, а й може пролити велике світло на відмінні властивості певних темпераментів і певних хвороб; воно дає цілком нові пояснення навіть для таких явищ, які досі вважалися загадковими.
§ XVI
Спостерігачі всіх епох дивилися на працю не лише як на засіб збереження фізичних сил і здоров’я, не лише як на джерело всякого багатства, приватного й суспільного, а й як на джерело здорового глузду та доброї моралі, як на справжній регулятор моральної природи людини. Працьовиті люди вирізняються звичками до розсудливості, порядності й чесності. Той, хто може здобути собі бездоганним шляхом достатні або навіть багаті засоби для існування, не вдаватиметься до недобросовісних засобів, які неминуче поставлять його у ворожі стосунки із суспільством і користування якими пов’язане з постійними небезпеками; людина, що присвячує свій час і свої сили правильним заняттям, не матиме часу спрямувати свою уяву й свої бажання на такі предмети, переслідування яких порушує громадський спокій; нарешті, людина, чий розум зайнятий думками або пошуком лише таких засобів, корисність яких перебуває в суворій відповідності до їхньої розсудливості, неодмінно надає здорового й чесного спрямування своїй розумовій діяльності. Серед одного й того самого народу люди, звиклі до праці, легко відрізняються від людей, що живуть у бездіяльності. Між різними народами ті, що занепадають у лінощах, здається, належать до цілком іншого роду порівняно з народом, розвинена промисловість якого надихає й закликає до діяльності велику кількість людей, і перевага останніх постійно перебуває в прямому відношенні до широти й значення їхніх занять. Слід, утім, зауважити, що так само, як безцільна метушлива діяльність не становить ані справжньої любові до праці, ані її змісту для окремої людини, так само й неспокійний та нерозсудливий характер підприємств не становить справжньої промисловості народів; і якщо погані закони можуть спотворити найпліднішу народну працю, то певна безладність у торговельних або політичних відносинах може спричинити в народі різного роду зіпсутість, яка невдовзі позначиться на його здоровому глузді та на його моральному характері.
Жити означає діставати враження і спричинювати рухи, викликані цими враженнями. Вправляння кожної з тих здібностей, якими ми наділені для задоволення наших потреб, становить умову, без якої існування завжди більшою чи меншою мірою неповне; нарешті, кожен рух, своєю чергою, слугує початком або причиною нових вражень, часте повторення й різноманітний характер яких мають із кожним днем розширювати коло наших понять і неухильно спрямовуватися до їх виправлення. Звідси випливає, що праця, якщо надати цьому слову найширшого значення, не може не справляти безмежно корисного впливу на звички розсудку, а отже й на звички волі. І якби в загальну свідомість увійшло, що поняття й бажання, з належного погляду на них, становлять результат деяких особливих органічних відправлень, цілком відповідних відправленням інших органів, не виключаючи з-поміж них навіть найгрубших м’язових рухів, то нині нам зовсім не довелося б робити загальноприйнятого поділу занять на розумові й тілесні; ми охопили б їх усі одним словом, а вплив, що його вони справляють, виявився б лише ще ширшим. Але тоді, як я зауважив в іншому місці, визначаючи вислів умови життя, цей вплив виявився б надто широким для предмета нашого дослідження; нам довелося б поширитися далі, ніж потрібно, і надмірно узагальненими доказами ми насправді підтвердили б те, що не може підлягати сумніву.
Справді, якби під загальним висловом заняття ми розуміли всі розумові відправлення, то, звісно, зовсім не було б потреби доводити, що заняття справляють вплив на моральні схильності й звички; до того ж, це аж ніяк не становить нашої мети. Отже, ми обмежуємо значення слова заняття; під ним ми розумітимемо лише ручну й механічну частину праць людини в різних класах суспільства; адже під час дослідження умов життя нам важливо оцінити вплив на моральну природу особливо, а навіть винятково, лише такого роду праць; що ж до плідності занять узагалі, то, як ми щойно згадували, вона не потребує нових доказів, і сумніватися в ній ніхто не стане.
Кожне окреме заняття, залежно від своєї природи, справляє вельми помітну моральну дію; ця дія, здебільшого корисна, проте іноді може бути й шкідливою. Отже, стає вельми важливим точне дослідження цього питання з такої точки зору, аби не лише добрати приклади, що підтверджують постійну залежність між фізичною та моральною природою людини, а й головно вказати на новий предмет для досліджень і міркувань мислителя-мораліста, відкриття якого мають завжди спрямовувати законодавця й освітлювати його шлях.
Під час поділу занять можна насамперед відрізнити заняття на відкритому повітрі від тих, що відбуваються в закритих місцях; далі — заняття, які називають сидячими, бо людина виконує їх сидячи, і, нарешті, такі, що вимагають, чи то на відкритому, чи то в закритому місці, аби працівник перебував у стоячому положенні. Але найголовнішу відмінність сама природа встановила між тяжкою працею, що потребує значного напруження м’язових сил, і легшими заняттями, які виконуються без особливих зусиль. Для того щоб скласти правильне уявлення про вплив, який справляють на моральні звички заняття різного роду, слід ще взяти до уваги властивості 1) уживаних знарядь, 2) оброблюваних матеріалів і 3) умов, що діють на людину під час виконання роботи.
У закритих майстернях, за важко відновлюваного повітря, м’язові сили швидко занепадають, розвиток тваринного тепла ускладнюється, і люди з найміцнішою статурою набувають рухливого, вередливого, подібно до жіночого, характеру. Організм, позбавлений благодійного впливу свіжого повітря й животворного сонячного світла, якими ми користуємося на відкритому повітрі, певною мірою хиріє, немов рослина, позбавлена повітря й світла; його нервова система занурюється в заціпеніння, з якого пробуджується лише завдяки безладним збудженням. Крім того, одноманітність вражень, що передаються в неї, не може не звузити найпомітнішим чином коло її відправлень. До цього слід ще додати, що за значної кількості робітників поступове псування повітря справляє безпосередню, шкідливу дію спершу на легені, від яких кров дістає свою животворну властивість, а потім і на сам головний мозок, безпосередній орган думки. Отже, крім нерідко злоякісних випарів від оброблюваних матеріалів або від речовин, уживаних для їх виготовлення, у закритих майстернях поєднуються всі умови, що справляють згубний вплив як на фізичну, так і на моральну природу людини.
Усім відомо, як легко поширюється всякого роду зіпсутість між людьми, замкненими або скупченими в одному місці. Це явище звичайно пояснюють самими лише моральними причинами; наважитися віднести його головно до фізичних умов — означає викликати проти себе такі заперечення, яких неодмінно слід уникати з огляду на саму сутність досліджень, що нас займають. Тому я не зупинятимуся на деяких поглядах, які, втім, природно випливають із сукупності спостережень, зібраних у цих Мемуарах; я обмежуся лише зауваженням, що не менше труднощів постає для усунення фізичних незручностей закритих майстерень шляхом оновлення повітря, запровадження доброго освітлення й точного дотримання чистоти, ніж для запобігання моральній безладності, що розвивається в них, суворими постановами та швидкими покараннями за їх порушення.
Існує, втім, кілька помітних переваг, які дає праця в закритих приміщеннях. Насамперед працівники в них захищені від хвороб, спричинених негодою, особливо ж від раптових змін температури повітря. Легко зрозуміти, що сама ця обставина тягне за собою наслідки, рівноцінні числу й кількості самих хвороб. Але, крім того, внаслідок безпосередньої дії праць, що виконуються в закритих майстернях, підвищується чутливість нервової системи, людина стає здатною відгукуватися на тонші враження і, за рівності всіх інших умов, особливі фізичні схильності, від яких, здається, безпосередньо залежать суспільні прагнення, дістають більший розвиток і напруження.
Роботи, що виконуються на відкритому повітрі, справляють корисну дію зовсім іншого роду; вони викликають більшу силу й життя в рухових органах; вони примножують предмети й значною мірою урізноманітнюють характер вражень; вони загартовують тіло й нерідко постачають багатші матеріали для розсудкових відправлень; і якщо вони не підтримують у нервовій системі жвавішої і, так би мовити, дріб’язкової чутливості, то все ж таки відчуттями, саме розмаїття яких неминуче привертає й зосереджує увагу, вони тримають цю систему в незмінному бадьорому стані.[35]
Ось чому люди, що займаються цими роботами, відрізняються від попередніх більшою відвагою, сміливістю й твердістю, складом характеру й розуму, краще пристосованими до певних обставин, більшою кмітливістю за будь-якого становища, більшою незалежністю й гордістю. Але існують такі міркування, зародження яких не допускається почуттям свідомості власної сили та звичним її вправлянням, такі моральні пізнання, набуття яких за цього почуття утруднене. Таких міркувань ці люди не робитимуть, таких пізнань не набудуть; їхнє поводження буде жорстким, смаки — грубими, і, за рівності інших умов, їхні прагнення та спонукання будуть певною мірою менш суспільними.
Але, повторюю, незрівнянно важливіша відмінність між роботами випливає з різного ступеня зусилля, потрібного для їх виконання. Власне цією своєю властивістю вони могутньо видозмінюють звички органів. Роботи, що потребують великих зусиль, виконувані в стоячому й напруженому положенні тіла, спрямовують до всієї сукупності м’язової системи або до певних окремих частин м’язів більшу кількість життєвих сил. Таким чином, рівновага між чуттєвим органом і руховими порушується. Окрім того, матеріальне виснаження останніх, що невдовзі виявляється, вимагаючи частішого й ряснішого відновлення, більшої діяльності шлунка та всіх органів, які засвоюють їжу, ще дужче посилюється, а внаслідок цього тією ж мірою зменшується діяльність мозкового осередку.
Навпаки, заняття, що потребують лише слабких рухів, особливо ж таких, які виконуються в сидячому положенні, швидко послаблюють м’язові сили вже самим браком вправи. Внаслідок цього підвищується вразливість нервової системи; звичайно вона навіть стає нерівномірною. Це зумовлює то численність вражень, особливо того їхнього порядку, який викликається внутрішніми чуттєвими закінченнями або народжується з глибини самого нервового органа, то гіпохондричні й спазматичні болісні напади, властиві людям, що ведуть сидяче життя і пояснюються майже завжди або бездіяльністю тіла, або, точніше, заняттями, серед яких працюють самі лише внутрішні органи й не робиться жодних зовнішніх рухів. Але за обох цих умов, які, до того ж, зазвичай змішуються й зливаються одна з одною, змінюються всі моральні схильності, і невдовзі утворюються особливі звички, що виявляються рядом різних явищ, нерідко разючих, часто дивних і незмінно цікавих для спостереження.
Установлюючи, таким чином, надзвичайну перевагу в першому випадку м’язової системи, а в другому — нервової, ми припускаємо, що посилені тілесні роботи зовсім не перериваються правильними проміжками роздумів у сидячому положенні, а сидячі роботи, що потребують незначного напруження рухових сил, — часто повторюваними й тривалими тілесними вправами. За цього припущення, яке насправді узгоджується з великою кількістю окремих випадків, можна ще зауважити, що людям, які займаються першими роботами, матеріально бракує часу, необхідного для роздумів, а їхні роботи звичайно належать до тих, для яких найменше потрібна розумова діяльність; тим часом як другі роботи, навпаки, надають для відправлень думки певний проміжок часу й нерідко безпосередньо викликають і виховують її.
Утім, ми не вважаємо за необхідне подавати докладний опис різних змін, що їх викликає в моральному стані кожен окремий порядок умов; це означало б загубитися в цінних, щоправда, подробицях, але таких, що не стосуються предмета нашого дослідження. Для нас досить доказів, що ці зміни існують і мають існувати, що вони мають і повинні мати певний загальний характер, і що засобів для запобігання їм або для сприяння їм не слід шукати ні в чому іншому, як у уважному й обдуманому вивченні самої причини, яка їх викликала.
Нарешті, умова, що, вочевидь, найглибше видозмінює безпосередню моральну дію різних занять, залежить від характеру знарядь, уживаних під час роботи, та від властивостей предметів, які діють при ній на органи чуття. В усіх країнах було помічено, що люди, які виконують у суспільстві найогидніші роботи, швидко засвоюють звички, що відповідають відчуттям, викликаним їхнім заняттям; що в людей, які займаються роботами, пов’язаними з небезпеками, — до сміливості або безтурботності, щохвилини необхідних для них, майже постійно приєднуються то звичайні забобонні уявлення, то не надто розсудливий спосіб поведінки, а часто водночас і перші, і друге. Люди, які постійно вживають зброю, хіба можуть не засвоїти звичок, що відзначаються владним і насильницьким характером? Хіба свідомість могутньої сили та вправляння в ній не мають спрямовувати до неї всі уявлення й пристрасті, навіть уявлення про справедливість, навіть пристрасті, предметом яких є благо? Люди, звиклі внаслідок своїх занять проливати кров тварин, дивляться байдужими очима на цілі потоки її, взагалі відзначаються суворою,[36] безжальною, жорстокою вдачею. Усім відомо, що існують країни, в яких, щодо різних суспільних обов’язків, законодавство певною мірою відокремлює їх від інших громадян.
Спосіб уживання смертоносної зброї має багато відмінностей: ось чому звички й схильності мисливця не ті самі, що звички й схильності різника; але спосіб життя і, особливо, звичка вбивати тварин неминуче до певної міри озлоблює, а перенесені труди й нерідко подолані небезпеки можуть стати чудовою школою для людей, які присвячують себе війні, і привчити їх до подолання праці іншого роду та до боротьби з іще більшими небезпеками.
Мисливські народи, незалежно від тих труднощів, які вони зазнають у здобуванні засобів для свого існування, завдяки звичному поводженню зі зброєю та безперервній боротьбі з усіма тваринами виховують у собі жорстокі схильності, що згодом так легко розвиваються, коли спрямовуються на саму людину.[37] А оскільки їхнє полювання полягає не лише у відкритому нападі силою, а при ловлі тварин вони вдаються до всіляких засідок і пасток, то й характер їхній складається зі змішання відваги й хитрощів, а звичаї відзначаються жорстокістю та віроломством.
Похмура, сувора природа, що постійно оточує ці народи, звісно, дуже сприяє зміцненню в них жорстоких спонукань. Які солодкі враження можуть запасти в людську душу серед цих дрімучих лісів, укритих снігом, серед цього вічного туману, серед цих сморідних боліт, оточених згубними випарами, при вигляді цих стрімких скель, підніжжя яких підточується й підмивається шаленими потоками? Постійна присутність цих картин руйнування, війна з дикими звірами, що безперервно ворогують із людиною за володіння цими сумними краями, нарешті боротьба з жорстокою, суворою негодою, кожна зміна якої супроводжується лише новими лихами, — одним словом, хіба все це не сприяє вихованню в душі лише похмурих почуттів і кровожерних прагнень, загартуванню серця проти співчуття, як і проти страху, приглушенню та викоріненню в ньому майже всіх симпатичних, душевних, людських порухів.
Подібні ж звички та схильності помітні в народів, що займаються рибальством, особливо в тих, які живуть на берегах Льодовитого моря; і це, знову ж таки, так і має бути. Можливо навіть, що суворий характер стихії, з якої вони отримують свою головну поживу, небезпеки, яким вони наражаються під час її здобування, похмурі картини, що постійно їх оточують, люта стужа та всілякі тяжкі враження мають зробити їх іще дикими та жорстокосердими. Що ж до їхніх розумових здібностей, то, хоча звичайні їхні заняття й потребують чималих міркувань, однак, за рівності інших умов, вони розвинені менше, ніж у пастуших народів: відкидаючи безпосередні моральні причини, які в цьому разі ми не беремо до уваги, це явище може залежати або від відсутності труднощів у здобуванні їжі, або від певних особливих хвороб, що їх вона спричиняє чи розвиває, або, нарешті, від клімату, тобто від сукупності всіх фізичних умов, властивих тій місцевості, де вони оселилися.
Деякі перекази, що їх вважають історичними, вигадки поетів, мрії багатьох навіть мислителів зображували пастуше життя як взірець чеснот і щастя. Але ці блискучі картини спростовані всілякими фактами дійсності. Суто пастуші народи були в усі часи, як і тепер, ордами грабіжників і розбійників. У бродячому житті в них склалося переконання, що все, вироблене землею, належить їм по праву; вони не мають жодного поняття про земельну власність, первісні закони якої становлять основу або джерело всякого цивільного законодавства; особливо ж вони не знайомі з подальшими договорами, що невдовзі з’явилися між землеробськими й торговельними народами та освятили без розбору й однаковою мірою всякого роду власність. У насильницькому відокремленні від інших народів пастуші племена набувають звички вороже ставитися до всього чужоземного. Ця загальна й постійна ненависть до подібних собі істот неминуче виховує в їхньому серці почуття несправедливості, жорстокі, похмурі. Лише в деяких благословенних куточках землі й, до того ж, добре оброблених, лише серед небагатьох щасливих долин багаті й миролюбні пастуші племена могли звернути особливу увагу на догляд за своїми стадами; тільки в таких місцевостях достатку пастушого життя та вироблений ним щасливий дозвілля, звернувши розумову діяльність людини до занять поезією або до спостереження зоряного неба, були спроможні пробудити в ній витонченіші суспільні прагнення й надати більшої чистоти її звичаям. Але навіть погоджуючись на таку поступку, яку, до того ж, легко ще можна оспорити, ми все ж мусимо сказати, що слід відкинути ті хибні картини, якими звикли зображати життя пастуших народів Вавилона, Аркадії чи Сицилії, усе те, що було безпідставно приєднано до справжньої дійсності захопленням буколічних поетів, і все те, чим уява читачів доповнювала вигадки поетів. Лише тоді, можливо, з’явиться змога віднести ці принадні зображення до якихось справді існуючих предметів. Але, в усякому разі, нині похвали сільському життю мають цілком інші підстави: у цьому житті немає нічого пастушого, та й шукати в ньому нічого подібного не слід; хибні картини лише приховують від очей сільських жителів справжні світлі сторони такого життя.
Землеробські народи, засоби існування яких забезпечені краще, відзначаються міцнішим суспільним устроєм; у них більше можна зустріти здорового глузду й чеснот. Від самого початку свого існування ці народи, отже, мали користуватися більшим добробутом. Невдовзі серед них з’явилася торгівля, яка почала поступово розсіювати упередження й поширювати здорові поняття: її діяльний вплив пробуджує всі таланти, відкриваючи працьовитій людині нові джерела багатства, а багатій — нові засоби до насолоди, і, ставлячи першого з кожним днем у дедалі більшу незалежність від другого, вона зароджує й розвиває поняття про свободу, любов до неї та потребу в ній. Лише тоді перед людською природою відкривається прекрасний і всебічний шлях до вдосконалення й до справжнього щастя; другові людства залишається тоді лише одне бажання: щоб уряд, підпорядкований впливові суспільного здорового глузду, своїм затвердженням негайно переводив у закон реальні успіхи в поняттях; щоб законодавці й верховні правителі народу з такою самою турботливістю намагалися збирати плоди знання й поширювати їх дедалі більше, з якою деспоти й шарлатани намагаються їх душити й обмовляти. І, до речі, досить уже одного цього міркування, щоб показати благодійне значення урядової системи, заснованої на рівності та свободі; таким чином, легко зрозуміти, до якої міри марні зусилля тиранів і продажних декламаторів підірвати або спотворити такі вічні істини.
Без усякого сумніву, в різних станах суспільства моральні умови завжди переплітаються з фізичними під час виникнення явищ, що їх помічають спостерігачі; але характер занять, визначаючи собою склад щоденних звичок, входить, отже, до числа умов, що заслуговують на особливу увагу в цьому разі. Втім, для нас досить доказу, що заняття беруть участь у впливі на моральний настрій людей, а відтак і на народні звичаї.
Втім, давно вже пора закінчити цей довгий Мемуар, бо я вважаю зайвим входити в подробиці щодо кожного окремого роду занять, вплив яких щодня впадає в око. Такі, наприклад, роботи, що виконуються серед лісів або гір, удалині від людських осель. Відомо, що такого роду тривалі роботи надають поняттям і звичаям грубого, суворого, дикого характеру. Такі також роботи на скляних і залізоробних заводах, які водночас вимагають могутніх м’язових рухів і тримають головний мозок, так би мовити, у постійному кипучому стані. Адже саме цим останнім обставинам пояснюється більша частина нападів сп’яніння,[38] що супроводжуються насильством, яке виховується свідомістю великої тілесної сили та її вправлянням. Такі ж, нарешті, роботи, що безпосередньо спричиняють певні хвороби, які, своєю чергою, можуть докорінно змінити моральну природу людини. Для прикладу вкажемо на заняття, що потребують щоденного поводження з ртуттю, свинцем, кобальтом тощо.
Ще менше вважаю я за потрібне зупинятися на моральному впливі різних робіт щодо предметів, які під час їхнього виконання діють на органи чуття.
Існує, без усякого сумніву, величезна різниця між людиною, заняття якої тримають її в багатолюдному місті, і людиною, що живе в усамітненні,[39] між мешканцем скель, які облямовують вічно бурхливе море, і мешканцем багатих, тихих долин, похмурих підземель і місць, осяяних сонячним світлом, між мешканцем пекучого африканського степу і мешканцем льодовиків Шпіцберґена або Гренландії. За таких різних обставин ані предмети, ані враження, які вони справляють на нас, ані наслідки цих вражень не можуть бути подібними; за них неможливі ані утворення однакових понять, ані пробудження однакових спонукань, ані формування тих самих звичок. Ця проста істина, гадаю я, має бути зрозумілою без дальших пояснень; і хоча виклад цих різних дій міг би подати нам безліч цікавих подробиць, ми мусимо надати проникливості читача ці міркування, які нині будуть зайвими для предмета нашого дослідження.
Висновок
Отже, умови життя, тобто щоденна дія повітря, їжі, напоїв, неспання, сну та різних занять, справляють найширший вплив на поняття, на пристрасті, на звички, одним словом, на всю моральну природу людини.
Унаслідок цього вельми важливо, щоб гігієна визначила й точно зважила всі ці дії; щоб із систематичного спостереження за ними вона накреслила правила, які можна було б застосувати до будь-якого випадку і які сприяли б удосконаленню людського життя; нарешті, щоб істинна філософія показала точний зв’язок їх із так званими суто моральними явищами, аби певніше спрямувати їх до єдиної розумної мети всякого дослідження і всякої праці — поліпшення людини та збільшення її добробуту.
[1] Геродік хотів застосувати гімнастику до лікування гострих хвороб: Гіппократ довів, що в такому разі вона завжди шкідлива і що вона може завдати великої шкоди в багатьох хронічних хворобах, якщо буде надмірною або погано спрямованою.
[2] Ртуть може значно падати і в гарну погоду, коли пружність повітря, здається, зовсім не зменшується; але трапляється це досить рідко. Я спостерігав це явище лише в сильну спеку і в такий самий холод.
[3] Очевидно, всяка хімічна зміна в стані тіл зумовлюється або спричиняє відповідну їй зміну в їхній температурі. Прагнення до нових сполук або сама сполука супроводжується підвищенням теплоти. Це підвищення помітне під час бродіння, гниття, змішування мінеральних кислот із різними рідинами тощо. Утворення води та відновлення рівноваги в електричній рідині відбуваються, очевидно, за певного підвищення температури тощо.
[4] Це передчасне настання отроцтва під впливом теплоти настільки справедливе, що якщо в холодних країнах дівчата не відходять від печі, то місячні очищення з’являються в них так само рано, як на берегах Гангу. Але в такому разі багато явищ, пов’язаних із ними, не можуть мати місця через відсутність різних причин, що сприяють їм у жарких країнах. Крім того, навіть мимовільна, але повторювана дія холоду надає більшої щільності й міцності всім м’язовим органам. Отже, в країнах із суворою зимою немає змоги цілком уберегтися від впливу холоду.
[5] Не вся теплота тіла утворюється в легенях; але діяльність цього органа розвиває значну її кількість. Втім, тут не місце для дослідження інших причин, сприяння яких впливає на виникнення такого важливого явища в живому організмі. Я ще раз відсилаю до «Фізіології» Дюма, знаменитого професора, який, попри свою молодість, уже здобув таке почесне становище в ученому світі.
[6] Не слід думати, що обіг соків залежить виключно від центрального руху серця й товстих артеріальних стовбурів, які надають йому першого поштовху: сили, що підтримують цей рух, поширені по всій системі артерій та інших судин; вони діють одночасно на всі точки їхніх стінок. Отже, заціпеніння, яке їх знищує, діє не лише як суто механічна перешкода, і не лише через закони рівноваги соки в такому разі спрямовуються до внутрішніх органів, особливо до тих із них, що наділені слабшими судинами; ці закони, безперечно, беруть у цьому участь, але явище це випливає головним чином із посиленої діяльності судин, що лишилися вільними й зберегли всю свою життєву енергію; діяльності, яка тим більше посилюється, чим важливіші функції органів, що її виконують, рухливість яких зростає внаслідок певної, відносної слабкості в їхній будові.
[7] Дуже часто досить праці й м’язових рухів, щоб запобігти викликанню роздумів і навіть заглушити вже усталену звичку. Роздуми викликаються спокійною й безперервною діяльністю головного мозку. Для повноти цієї діяльності необхідно, щоб її не відволікала надто сильна або надто тривала діяльність інших органів, особливо ж м’язів; необхідно також, щоб різноманітні зовнішні відчуття не створювали постійно нових, мимолітних образів у глибині розсудкового органа.
[8] Див. подорожі де-Міреса, Діксона, Ванкувера та ін.
[9] Цим пояснюється, чому жителі Мадрида називають північний вітер назвою гризучої хвороби — las Rubas del ayre.
[10] У Єгипті ці вітри запобігають гниттю верблюжих трупів і перетворюють їх на мумії. Вони жорстоко непокоять людей величезною кількістю найтоншого піску, підхопленого могутнім рухом повітря й такого, що проникає в найретельніше закупорені покої. Цей пісок, як тепер відомо, вочевидь, впливає на запальні очні хвороби, такі властиві цій країні; але цілком імовірно, що він не становить ані єдиної, ані навіть головної їхньої причини; бо не менш відомо, що ці хвороби особливо залежать, як свого часу зауважив Проспер Альпін, від чергування дії гарячого, сухого повітря вдень і вологого, холодного вночі. (Див. особливо точну й філософську «Подорож» Вольнея).
[11] Я мовчу про заразні вітри, які дмуть на берегах Перської затоки з 15 червня по 15 серпня і майже миттєво вбивають застигнутих ними мандрівників, залишаючи їхні трупи в стані загального, сухого заціпеніння або гангрени. (Див. Шарденове «Подорож до Персії»).
[12] Здається, цим своїм властивостям він чинить благодійний вплив за деяких легеневих уражень. Якщо погодитися зі спостереженнями, наведеними багатьма письменниками, то можна думати, що хворобливе ураження підтримується в такому разі надзвичайною подразливістю органа, а подразливість — надто великою відносною кількістю кисню в повітрі. Втім, пояснення всіх цих висновків потребує підтвердження з боку менш упереджених спостерігачів. Ми вважаємо, що дослідження лікаря Бурдена проллють багато світла на це питання і взагалі на вживання різних газів як лікувальних засобів.
[13] А може бути також, що й води допомагають цьому розкладанню, як думає Спаланцані.
[14] Сірчані випари справляють дуже різноманітну дію, залежно від ступеня окиснення сірки, тобто залежно від кількості кисню, з яким вона сполучається; але тут не місце входити в ці подробиці, дуже, втім, цікаві для гігієни й особливо для лікарської практики.
[15] Люди, добре обізнані з внутрішнім життям таких громад, особливо тих, що вирізняються надмірною суворістю, підтверджують, що між їхніми членами точиться безперервна ворожнеча, а їхнім начальникам постійно загрожує кинджал або отрута.
[16] У статуті Гіга є стаття про кровопускання, або de minutione: Minuimur in anno quinquies; інакше ці нещасні впадали в нестримне божевілля, а громаду охоплювали такі ж шаленства й спокуси, які трапляються лише у в’язницях і острогах. Цей Гіг керував громадою від 1109 до 1136 р. Див. Les annales de l’ordre des Chartreux, par dom Masson, який свідчить, що за його часів, тобто в XVII столітті, до кровопускань вдавалися незрівнянно рідше.
[17] Я знаю і не хочу замовчувати того, що спочатку ці громади надали великі послуги землеробству; що деякі з них були дуже корисні для науки. У певні, нещасливі епохи філософи не мали іншого притулку від тиранії; ніде не було змоги мислити й мирно вести своє життя. Додам навіть, що існують деякі роботи, для успішного виконання яких добровільно утворені громади з однаковими для всіх умовами життя можуть бути дуже корисні. Але ті установи з кровопусканнями, про які йдеться, були, попри це, вкрай згубні. Бажано, щоб історію їх було написано неупереджено якимось ученим, обізнаним із їхнім внутрішнім життям: можливо, якщо це тільки можливо, ми могли б скористатися деякими невідомими нам поглядами як для вироблення нових правил, придатних і для нашого освіченого часу, так і для ознайомлення з тим, як слід вести цю справу.
[18] Слід, утім, зауважити, що опіум, уживаний у малих дозах, надовго зберігає просту збуджувальну дію. Я знав одного старого, який уживав його для запобігання летаргічним нападам, до яких був дуже схильний. Я сам уживав його з успіхом і з тією самою метою щодо іншого старого, який через раптово загнану всередину пітливість упав у сильний сонливий стан. Але в останньому випадку я вважав за потрібне додати до опіуму зміцнювальні речовини.
[19] Гашиш — екстракт конопель, опіум — екстракт маку.
Пер.
[20] Про уявне підняття шлунка див. прекрасне дослідження Мажанді, суть якого й чудові досліди наведено мною на с. 484 і далі в примітках до «Фізіологічних досліджень про Життя і Смерть» Біша. Пер.
[21] Відносна кількість кисню, що входить до складу води, становить майже 85 частин на 15 частин водню, тобто майже 6/1. Але за певних обставин вода, як і повітря, може розчинити в собі більшу кількість тієї чи тієї зі складових її речовин. Більша кількість кисню робить воду загалом важчою і важче придатною до кип’ятіння.
[22] Проносні, роблячи випорожнення вільнішими, можуть справити точно таку саму дію, як і закріплювальні ліки; але в легко помітний спосіб.
[23] Затвердіння твердих частин часто посилює чутливість; але в цьому разі, у поєднанні з заціпенінням нервової системи, воно справляє цілком протилежну дію. Крім того, коли затверділість переходить певні межі, вона затримує всі функції й ставить перепони для будь-якої життєвої діяльності.
[24] Майже всі визначні злочинці були людьми міцної статури й відзначалися твердістю та щільністю м’язових волокон. Майже всі вони ще більше посилювали цю міцність як фізичних, так і моральних своїх властивостей зловживанням гарячими напоями та всілякими їдкими збудниками.
[25] Реформацією.
[26] П’ємонтський лікар Боталь, лікар Генріха III, сприяв поширенню кровопускань задовго до остаточного утвердження в школі вчення про кровообіг; але справді систематичне проливання цілих потоків крові почалося лише відтоді, коли майже всі хвороби стали пояснювати згущенням крові та засміченням судин.
[27] Утім, це захоплення було не цілком безкорисливим; чимала частка в ньому належала й розрахункові. Внаслідок виняткових зносин із Японією голландці захопили до своїх рук усю чайну торгівлю: ось чому уряд щедро нагородив Бонтекоє за його дисертацію.
[28] Це те, що називається таненням жиру в тварин.
[29] Рух узагалі посилює діяльність головного мозку; це було помічено ще Плінієм Молодшим на самому собі: Mirum est ut animus agitatione motuque excitetur. Монтень зробив над собою те саме зауваження, що й Пліній. Найчастіше ж трапляється, що рух і різноманітні враження, які з нього випливають, змушують розсудок переходити від однієї думки до іншої й утруднюють глибоке зосередження на одній із них.
[30] Тяжке відчуття безсилля може також викликати схильність до гніву й нетерплячості; але тривожні спонуки, зумовлені цим почуттям, не мають нічого спільного зі схильністю до насильства, що народжується зі свідомості та постійного вправляння надмірної сили.
[31] Хворобливий стан, зосереджуючи думки людини на самій собі, часто робить із неї егоїста, зайнятого тільки собою.
[32] Я знав хворих, які ставали прекрасними людьми під впливом хвороби, але насправді зовсім такими не були. Пліній Молодший каже: Optimos nos esse dum infirmi sumus. У такому вигляді, звісно, це надто широке узагальнення, проте часто воно буває цілком справедливим. Усе листування Плінія до Максима варте прочитання.
[33] Ще раз: це порушення залежить від природної, відносної сили органів і від звичок кожної людини.
[34] Скорочення, наприклад, згиначів м’язів ноги й руки. Рішеран перший пояснив причину цього явища.
[35] Адам Сміт зауважує, що працівник-землероб має більше понять, ніж міський ремісник, бо його увага зупиняється на більшій кількості предметів. (Див. кн. I, гл. X другої частини, після статті про навчання). З тієї самої причини надмірний поділ праці, такий вигідний для вдосконалення виробництва, дедалі більше звужує поняття працівника.
[36] Я зовсім не думаю заперечувати окремих винятків із цього правила, хоч воно, проте, є сталим і визнається таким усіма цивілізованими народами.
[37] Мисливські народи легко стають людожерами. Деякі мандрівники висловлюють припущення, що в Америці небагато племен не куштували людського м’яса. Утім, уживання такої їжі, вочевидь, спотворює всі природні спонуки. У країнах, навіть небагатих на дичину, людожер викликає загальний жах. У подорожі Геврна можна знайти, що мешканці берегів Гудзонової затоки й узагалі полярних країн Америки відчувають відразу, як до дикого звіра, до людини, яка хоч раз скуштувала людського м’яса. Досить одного лише підозріння, що дикун був змушений голодом до такої фатальної крайності, щоб він зазнав загального переслідування й загинув найжахливішим чином.
[38] Я зовсім не маю тут на увазі пристрасті, що її розвивають ці заняття до хмільних і гарячих напоїв і яка швидко обертається на нездоланну потребу.
[39] Циммерман у трактаті «Про усамітнення» чудово визначив переваги й незручності самотності. Він показав, що, залежно від обставин, вона може розвинути таланти й високі чесноти або викликати тупе чи шаленe божевілля й виховати жорстокі та руйнівні почуття; одним словом, створити великих людей або шахраїв, залікувати рани нещасного сумною задумою або породити в гарячому серці всі муки пекла.