Про вплив кліматів на моральні звички (Кабаніс)

Дев’ятий мемуар із книги Кабаніса — «Відношення між фізичною та моральною природою людини» (1802).
Переклад із французької П. А. Бібікова. 
Передруковано групою Echafaud із первісного документа, з дореволюційною орфографією (і, само собою, без текстового шару), у 2026 році.
Для зручності роботи з такою величезною книгою на сайті її поділено за розділами.
Інші розділи можна знайти тут.

§ I

Вступ. — Чим далі просуваємося ми в дослідженні зазначеним мною шляхом, тим очевидніше стає для нас, що всі питання, які постають перед нами для розв’язання, тісно пов’язані між собою й переплітаються одне з одним; що між ними немає жодного, який можна було б цілком вичерпати незалежно від більшого чи меншого опрацювання всіх інших, і що всі вони проливають одне на одне світло, постачають одне одному матеріал і навіть розв’язки.

Питання про моральний вплив кліматів, вочевидь, належить до тих, що найкраще підтверджують цей тісний зв’язок між ними: я постараюся довести це в цьому Мемуарі або, точніше, цей зв’язок є результатом того дослідження, на головні предмети якого я постараюся звернути вашу увагу.

Але перш ніж узятися до справи, слід скласти собі точне поняття про саме питання й постаратися окреслити його в чіткіших межах, ніж це робилося досі.

Прослідкувавши крок за кроком за мандрівниками й натуралістами в описах, які вони зробили різних країн земної кулі, охопивши одним поглядом усю цю величезну картину й бажаючи зблизити та порівняти найвизначніші її частини, мимоволі вражаєшся як подібностями, які вона являє, так і відмінностями. Кожна широта позначена своїм характером, кожен клімат відтінений своєрідними барвами. Проте незліченні істоти, викликані в них природою або щодня в них відтворювані, не лише пристосувалися до фізичних умов кожної широти й кожного клімату, а й, крім того, всі вони позначені спільними рисами і, так би мовити, забарвлені в один і той самий колір. Характер вод відповідає характерові місцевості; повітря залежить від розташування ґрунту, від умов його зрошення водою, від напряму річок і гір, від складу повітря та випарів, що підіймаються в нього із землі. Рослинні витвори місцевості позначені властивостями ґрунту й вод; вони пристосовуються до різних станів повітря. Нарешті, тварини, природа яких відзначається ще більшою гнучкістю, які безперервно видозмінюються й перетворюються під впливом різного роду вражень, що їх отримують від зовнішніх предметів, під впливом якості їжі та питва, які постачає їм ґрунт, — так от, тварини являють собою певною мірою живий образ країни, її рослинних витворів, її місцевості, неба, під яким вони перебувають. А людина, найгнучкіша з усіх тварин, винятковим чином наділена всілякою наслідувальною здатністю й спроможна відгукуватися на найрізноманітніші враження, настільки не схожа на саму себе в різних кліматах, що багато натуралістів вважають себе вправі поділити людський рід на кілька окремих видів. З іншого боку, фізична відповідність між людиною та предметами, що її оточують і до яких вона має пристосуватися відповідно до своїх потреб, настільки разюча, що досить одного поверхового погляду на будь-яку людину, аби визначити природу й місцевість, до яких вона належить: «Справді, — каже Гіппократ, — серед людей трапляються породи й окремі особи, дуже схожі на гірські краї, вкриті лісами; є між ними й такі, що нагадують щасливі ґрунти, рясно зрошувані джерелами; деяких із них можна порівняти з їхніми луками й болотами, інших — із сухими й безплідними рівнинами».[1]

Цей великий муж додає: «Пори року зумовлюють форми; але пори року різняться між собою; одна й та сама пора року різниться в різних країнах, і на формах живих істот відбиваються ці відмінності».

Говорячи про деякі народи, що живуть на окраїнах, які відділяють Азію від Європи, біля Меотійського болота, і порівнюючи їхні зовнішні звички зі звичаями азійців та єгиптян, він додає: «Дика природа країн, які вони заселяють, і різкі зміни погоди, які вони мають переносити, спричиняють у окремих людей, що становлять ці племена, такі відмінності, яких зовсім немає в народах, про яких ми щойно говорили».

В іншому місці своє описання окремої місцевості в Скіфії він завершує такими словами: «Ви бачите, що пори року не зазнають у них великих і раптових змін, що, навпаки, вони зберігають одноманітний перебіг і змінюються майже непомітно: ось чому й звички жителів виявляють мало різноманітності. Усі вони харчуються однією й тією самою їжею, носять один і той самий одяг узимку й улітку, дихають одним і тим самим, вологим, насиченим водяними парами повітрям, п’ють одну й ту саму воду, що утворюється з розталого снігу або льоду… Тому вони гладкі й м’ясисті, їхні суглоби товсті, але слабкі, а порожнини, особливо черевна, вологі…. Через повноту й гладку шкіру ці люди дуже схожі одне на одного: чоловіки на чоловіків, жінки на жінок».

Бажаючи порівняти ґрунт Азії з ґрунтом Європи, він на початку порівняння висловлюється так: «Якщо азійці, розслаблені розніженістю, бездіяльні, позбавлені мужності, менш войовничі, ніж європейці, якщо вони вирізняються лагіднішими звичаями, то причину цього слід знову-таки шукати у впливі клімату та в змінах пір року. В Азії чергування холоду й тепла ніколи не буває великим і різким: через це життєві сили ніколи не зазнають раптового отупіння; тіло там ніколи не виходить несподівано зі свого природного стану. Але ці сильні потрясіння посилюють тваринне тепло, виховують холеричний склад, загострюють розсудок, тобто властивості, які не розвиваються тією самою мірою за одноманітного й сталого стану погоди. А тим часом лише зміни збуджують розумові сили людини й не дають їм заспокоїтися».

В іншому місці він повертається до порівняння цих двох частин світу. «В Європі люди значно відрізняються один від одного і зростом, і статурою, через великі й часті зміни погоди впродовж року. Сильна спека, люта холоднеча, рясні дощі, уперті посухи, буйні вітри, словом, усілякі стани атмосфери поперемінно панують у ній і по черзі змінюють одне одного… Ось чому за своїм зовнішнім виглядом європейці різняться від одного міста до іншого… Дію клімату можна помітити так само і в їхніх звичаях. Ці умови сприяють формуванню енергійніших, непокірніших характерів. Безперервні потрясіння зумовлюють меншу товариськість і більшу суворість; вони перешкоджають поширенню м’яких і привітних звичок. З тієї самої причини європейці мають бути мужнішими за азійців. Повторюю, одноманітний порядок речей має породити бездіяльність; навпаки, розмаїття спонукає і тіло, і розум до праці».

На підставі цих та інших подібних спостережень, входити в подробиці яких я вважаю марним, Гіппократ уже свого часу встановив учення про вплив кліматів на моральні звички народів.

Деякі з новітніх мислителів, запозичивши в нього ці положення, повели їх далі й, можливо, надали їм надто широкого значення; принаймні, не підлягає сумніву, що вони вийшли за ті межі, в яких уважав за потрібне їх замкнути славетний грецький натураліст.

Інші філософи, які не меншою мірою заслуговують на пошану за поширювані ними корисні істини, скористалися цим приводом, щоб напасти на саму сутність його вчення: вони визнали цей вплив химеричним і безумовно відкинули всі наслідки, які виводили з нього Гіппократ і особливо новітні його послідовники.

Обидва протилежні погляди, що стали предметом особливого дослідження в середині XVIII століття, мали своїх захисників і противників; і той, і той аж до останнього часу становлять предмет суперечок між людьми однаково освіченими.

Отже, питання, здається, лишається нерозв’язаним. Але, звісно, воно не лишилося б таким, якби зібрати голоси: найбільша кількість натуралістів поділяє думку Гіппократа і Монтеск’є, але й думка Гельвеція має за собою чимало шанованих мислителів. Таким чином, навіть якби це питання не входило необхідним чином до предмета моєї теперішньої праці, воно заслуговувало б на нове дослідження; а серед найважливіших питань, порушених філософською наукою і таких, що мають безпосереднє значення для самого суспільного устрою, можливо, немає жодного, який заслуговував би більшої уваги й усебічного вивчення.

§ II

Коли для розв’язання якогось питання бракує необхідних фактів, немає нічого природнішого, ніж уважати це питання нерозв’язаним: слід навіть якнайрішучіше стримувати те нетерпіння й ту поспішність, які так часто охоплюють людину в найважливіших дослідженнях і спонукають її до висновків раніше, ніж буде зібрано необхідні для них дані: обережність у такому разі є необхідною, якщо ми надаємо бодай якогось значення істині. Але коли факти, що стосуються якогось питання, зібрано; коли їх розглянуто з різних точок зору людьми, здатними оцінити їх і вивести з них усі наслідки, а питання все-таки лишається нерозв’язаним, то це може статися лише тому, що саме питання схоплено хибно, що воно було б розв’язане, якби його було правильно поставлено. Ніхто не заперечує, що факти, які стосуються питання про моральний вплив кліматів, зібрано і навіть ретельно досліджено. У суперечках з цього питання мислителі, які заперечують вплив кліматів, так само як і ті, що його підтверджують, погоджуються між собою в тому, що є всі засоби для точного розв’язання цього питання. Звідси випливає, що має існувати невизначеність у висловах, що останнім бракує необхідної точності, одним словом, що питання поставлено погано; а, звісно, за будь-якої суперечки найпотрібніше — усунути туманність висловів і невизначеність слів, щоб не втратити нитки для точних висновків.

Якщо, наприклад, деякі письменники під словом клімат розуміли лише широту місцевості та ступінь холоду або тепла, властивий кожній країні, то очевидно, що вони не могли дійти згоди у висновках із тими натуралістами, які надають цьому слову ширшого значення; справді, деякі мислителі, можливо, надавали надто вже перебільшеного значення дії холоду або тепла. Але тепер ідеться вже не про це: заперечення проти них не обмежувалися вказівкою на те, що вони довели до крайності, по суті, правильні погляди, а намагалися спростувати всі наслідки, що випливають із цих поглядів, і довести ствердно, що відмінності в моральній природі людини різних країн не можуть перебувати в якій би то не було залежності від фізичних умов місцевості.

Повернімося до визначення Гіппократа або, оскільки він не займався формулюванням схоластичних визначень, краще пошукаємо в його погляді на цей предмет, який зміст він надавав слову клімат.

Сам уже заголовок його твору міг би вказати нам на дух усього його дослідження. Твір його названо: «Про води, повітря і місцевість». У запропонованих дослідженнях Гіппократ мав, отже, на меті показати вплив не лише температури повітря, а й сукупності всіх інших умов, вплив не лише широти місця, а й його природи, його плодів і вод, що його зрошують. У самому творі автор намагається ретельно описати всі особливості, які можуть вразити спостерігача під час дослідження різних країн і які становлять істотну відмінність кожної з них. Для розв’язання питання він вважає за необхідне дослідження всіх головних предметів, властивих кожному ґрунту, кожній місцевості, усіх важливих і сталих властивостей, якими ці предмети можуть діяти на відчуття й видозмінювати людську природу; неважко зрозуміти, що саме це й становить найширше значення слова клімат. Отже, клімат не обмежується самими лише умовами широти або холоду й тепла; він безумовно охоплює сукупність фізичних умов, властивих кожній місцевості; ця сукупність умов і є кліматом, а всі характерні риси, якими природа наділила кожну окрему країну, входять до поняття, яке ми складаємо про клімат.

Що слід тепер розуміти під моральними звичками? Яким чином ці звички можуть зароджуватися й розвиватися? Адже для точного оцінювання умов, що впливають на їхнє зародження, необхідно знати закони або порядок, за якими відбувається цей вплив.

Якщо розглядати моральні звички цілого народу, як це зробили Гіппократ і Монтеск’є, то неважко помітити, що їх становить звичайний ряд його душевних рухів або спонукань, понять або переконань, намірів або дій, які є результатом і його переконань, і його спонукань. З не меншою очевидністю можна помітити, що ці звички не можуть утворитися іншим шляхом, ніж звички окремих людей, тобто що вони становлять необхідний результат вражень, які цей народ щодня отримує, понять або суджень, що їх викликають ці враження, бажань, інстинктивних або свідомих, які розвиваються сукупною дією тих самих вражень і суджень.

Отже, у результаті слід шукати в роді й характері вражень справжню, визначену причину роду й характеру звичок. Але оскільки враження залежать від предметів, що їх викликають, і від устрою чутливих органів, на які ці предмети діють, то ясно, що вони мають різнитися залежно від властивостей предметів і від стану чутливих частин, які від них отримують враження.

Отже, питання можна поставити інакше: 1) Чи наділені предмети однаковими властивостями в різних кліматах? 2) Якщо не підлягає сумніву, що предмети в них неоднакові, то чи не повинна чутливість зазнавати видозмін унаслідок присутності й постійної дії на неї цих різних предметів?

Ось ми й увійшли, як мені здається, у саму сутність питання.

Тепер слід визначити, чи справді тотожні властивості предметів і самі предмети в різних кліматах? Але чи можна ставити таке питання? Хіба всілякі факти не підтверджували завжди, як і тепер, цієї відмінності? Чи наважиться хтось колись стверджувати, що предмети однакові як на берегах Сенегалу й Амазонки, так і в Гренландії або на Шпіцбергені?

Далі слід визначити, чи може або не може вплив зовнішніх предметів і речовин, що щодня стикаються з тілом людини, видозмінювати її чутливість; чи справді чутливість завжди й усюди залишається однією й тією самою, чи здатна вона завжди й усюди не лише до одних і тих самих вражень, а й до зведення різних вражень до одного, спільного характеру, до зведення, яке противники Гіппократа, якщо бажають лишатися послідовними, мають визнати незмінною властивістю людської природи, істотно необхідною для її розвитку й незалежною від розмаїття зовнішніх умов.[2]

За такого, докладнішого й точнішого формулювання питання, друга його половина так само не може бути оспорена, як і перша. Адже якби всі зроблені нами припущення мали підставу, то люди були б безумовно нездатні до будь-якого виховання. Проте слід погодитися, що для всебічного дослідження предмета треба було б переглянути безліч другорядних питань і що отримати відповіді, які не допускали б жодних непорозумінь, було б можливо лише за умови дослідження живого й чутливого організму з усіх головних точок зору та вивчення найважливіших законів, дія яких на організм і зумовлює його існування.

Але досить одного побіжного погляду на предмети, що неодмінно входять до цього дослідження, щоб побачити: нам довелося б повернутися до багатьох питань, уже достатньо з’ясованих у попередніх Мемуарах. Ми мусили б повернутися до тих самих фактів і повторювати ті самі міркування.

§ III

Ми довели (такою, принаймні, є моя переконаність), що темпераменти, умови життя, природа занять, потрібних для них знарядь, рід і властивості різних хвороб справляють могутній вплив на функції думки, волі, інстинкту, бо вони здатні змінювати стан чутливості в різних органах, стан, від якого однаковою мірою залежать усі ці функції. Якщо ми тепер доведемо, що склад темпераментів, умови життя, природа занять і, отже, потрібних для них знарядь, нарешті, що рід, характер і перебіг хвороб перебувають у залежності від різних фізичних умов, властивих кожній місцевості, то стане очевидним, що клімат, за точним визначенням цього слова, справляє безсумнівний вплив на формування моральних звичок; адже останні, своєю чергою, як щойно було показано, становлять лише сукупність уявлень і переконань, свідомих або інстинктивних спонукань і дій, що випливають із тих і тих у житті кожної окремої людини.

Усім відомо, що тваринна природа наділена надзвичайною здатністю до наслідування. Усі істоти, обдаровані чутливістю, наслідують рухи, які привертають їхню увагу; особливо ж вони наслідують самих себе, тобто мають дивовижне прагнення наслідувати дію, щойно ними здійснену; вони повторюють її тим легше й тим краще, чим частіше вона відтворюється; нарешті, вони повторюють її в той самий час і в тій самій послідовності щодо інших рухів, пов’язаних із нею або певними подібностями, або звичкою пам’яті. Це прагнення виявляється ще очевидніше в несвідомих рухах тварини, ніж у тих, у яких бере участь розсудок. Суто фізичні функції, від яких винятково залежить збереження життя, починаються й закінчуються всі у визначені періоди та в певні проміжки; і якщо ці періоди не однакові для кожної особини, то незмінність їхнього повернення, у кожному окремому випадку завжди відповідна залежності між першим і другим актом, що встановлюють функцію, а також між другим і кожним із наступних, лише підтверджує загальність закону. Отже, хоча голод, потреба сну, бажання вивести різні виділення тощо не повертаються для кожного в ті самі години, проте не підлягає сумніву, що за постійно правильного способу життя кожен переживає їх періодично. Не менш очевидно цей закон підтверджується в повторюваних пароксизмах гарячки та в розвитку гострих хвороб, коли сили, що залишаються в природи, бувають достатніми для підпорядкування перебігу хвороби сталим законам. На цьому фізичному прагненні до наслідування, як ми не раз повторювали, на цій могутності звички ґрунтується могутність виховання, тобто здатність до вдосконалення, властива кожній чутливій природі, здатність, якою особливим чином наділена людина, що стоїть на чолі всіх тварин земної кулі.

Але могутність звички не обмежується цими глибокими й незгладними рисами, які вона залишає в кожній особині; вона здатна ще, принаймні до певної міри, передаватися шляхом спадковості. Велика здатність приводити в дію певні органи, здійснювати ними певні рухи, виконувати певні функції, одним словом, особливі, доведені до найвищого ступеня розвитку здібності можуть передаватися з покоління в покоління;[3] і якщо причини, що викликали звичку, не припиняють своєї дії впродовж багатьох поколінь, які послідовно змінюють одне одне, то утворюється нова, набута природа, яка, своєю чергою, не може бути змінена інакше, як якщо ці причини надовго перестануть діяти і, особливо, поки дія нових причин не викличе в тілі тварини низки інших прагнень.

Отже, особливі враження, одні й ті самі та постійно повторювані, здатні видозмінити органічну будову й закріпити видозміну шляхом спадковості. Але найпостійніші й найнепохитніші враження перебувають у безсумнівній залежності від природи країни, яку ніщо не може змінити й переробити, навіть діяльність і старання людини; ми бачили, до того ж, в іншому Мемуарі, що, безперечно, слід шукати в певній органічній будові причину різних темпераментів. Якщо, отже, враження бувають настільки різними в різних кліматах, що змінюють стан органів, то й темпераменти мають виявляти разючі відмінності.

Не виходячи за межі даного клімату, помічаємо, що зміна пір року справляє важливий вплив на стан тваринного тіла. Кожна пора року властивим їй характером викликає в організмі низку особливих функцій; поступаючись місцем іншій порі року, вона залишає в тілі тим виразніші сліди, чим сильнішою і чим довшою була її самобутня дія; і якби наступна пора року, своєю чергою, не викликала нових функцій, ці сліди ставали б дедалі глибшими, прагнення, що ними зумовлюються, перетворилися б на звички, і нова організація посіла б місце первісної; або, висловлюючись точніше, органічна будова видозмінилася б пропорційно до дієвої причини й у межах, у яких ця зміна можлива в різних напрямах.

Давні лікарі, які всюди шукали аналогій, намагалися пов’язати своє вчення про тваринні соки з ученням про стихії, а з обома — свою теорію темпераментів. Факти, здається, доводять, що їм більше пощастило у встановленні певних відношень між порами року, кліматами, віком і темпераментами або органічною будовою, зумовлюваною цими різними загальними обставинами чи властивими їм частковими особливостями. Вони помітили, що соки або рідини, які, на їхню думку, приходять в організмі в дію за законами особливого роду припливів і відпливів, здатні до різних надзвичайних рухів. Ці рідини набрякають, піднімаються й із особливою шаленістю кидаються з одного місця в інше. У певних кліматах, у певну пору року, в певні епохи життя ці рухи зароджуються наче самі собою й відбуваються з більшою силою. Між цими соками й цими обставинами існують помітні відношення, дослідження яких необхідне для вивчення людини й для практичного лікарського мистецтва. Кровотечі та запальні хвороби властиві юності, весні, країнам, у яких панує ця пора року. Молодості, літу, спекотним і сухим країнам відповідає утворення жовчі та жовчні хвороби. У зрілому віці й у періоді життя, що зливається зі старістю, восени, в країнах із вологим і різким повітрям, зі мінливою температурою, панує гіпохондрія та спричинювані нею хвороби. Нарешті, холодна флегма й катаральні ураження властиві старості, зимі, сирим і холодним країнам.

§ IV

Хоча, пояснюючи темпераменти різними соками, давні й не піднімалися до органічної будови, що зумовлює стан самих соків, проте вони не могли помилятися у своїх висновках, які становили найточніший результат фактів: ось чому ці чудові спостерігачі без жодного натяку на натяжку побудували пряму аналогію між темпераментами, кліматами й віком, особливо ж між порами року й темпераментами.

Навесні, додавали вони ще, почуваєшся ніби молодшим і ближчим до сангвінічного темпераменту. Влітку людина буває жовчнішою і схильною до хвороб, у яких жовч відіграє головну роль. Восени переважає іпохондрія, і розвиваються виключно іпохондричні хвороби з супровідними ураженнями. Нарешті, взимку слабкі люди й старі почуваються гірше; це — епоха ревматичних, мокротинних, катаральних хвороб, що триває доти, доки дія холоду, у поєднанні з враженнями, спричиненими поверненням у наші країни сонця, знову не викличе запальних схильностей, які на певний час ускладнюються слизовими переродженнями, що йдуть за ними.

Тепер я вживаю вислови, що не належать жодному давньому лікареві; проте в них міститься їхнє справжнє вчення, особливо Гіппократа, з якого я роблю добір із погляду, придатного до нашого предмета.

Але вплив пір року не однаковий у всіх країнах; вони не всюди однаково відрізняються одна від одної. В одних місцевостях буває лише зима й літо; в інших мінлива осіння погода панує впродовж усього року. Екваторіальний пояс зазнає ледь помітного, швидкоплинного зменшення тепла; полярні краї лежать майже у вічному заціпенінні від холоду; нарешті, є щасливі куточки землі, де панує постійна весна.

Відкинувши загальний погляд на вплив місцевих причин на живий організм або на певну органічну будову, можна зауважити, що й подробиці, тобто навіть найчастковіші факти в сукупності, становлять ще переконливіші й рішучіші докази цього впливу.

Досить одного побіжного погляду на загальну картину, яку являють різні клімати, щоб побачити, яку незліченну безліч різноманітних форм, зумовлюваних особливими обставинами, розвиває, здається, життя найпримхливішим чином. Кожна велика частина земної кулі, кожна значна за обсягом окрема місцевість заселена тваринами, яких не зустрінеш ніде більше. Яке в них надзвичайне розмаїття в будові, в інстинкті, у звичках! Яка безліч нових рис постає в них для спостереження — то в способі задоволення потреб, то в роді й характері їхніх первісних здібностей, то в складі й спрямуванні цих здібностей і потреб! Але ці особливі звички, ці нові породи, зміна форм самих порід часто залежать від властивостей ґрунту та його плодів; і якщо існують рослини, що гинуть при перенесенні їх із рідної місцевості, то є й чимало тваринних порід, які не витримують переселення, не можуть бути вивезені зі своєї країни без докорінного пошкодження самої їхньої природи, що нерідко безпосередньо завершується смертю особин.

Ці факти всім відомі й не можуть бути піддані сумніву; вони вже найнепохитнішим чином показують могутній вплив клімату на одушевлені й чутливі істоти. Але цей вплив виявляється найсильніше, особливо щодо предмета нашого дослідження, у дії, яку клімат справляє на одні й ті самі породи, бо він не лише безмежно видозмінює їхні властивості та внутрішню будову, а й може іноді стирати у їхньому зовнішньому устрої, у їхніх прагненнях і особливостях такі риси, які вважалися їхніми відмінними ознаками. Кінь, собака, бик постають у певному сенсі окремими видами в різних частинах земної кулі: в одній вони сміливі, дикі, нестримні, в іншій — лагідні, полохливі, слухняні; в одній місцевості вони дивують своєю прудкістю, кмітливістю, легкістю, з якою підкоряються тому вихованню, якого вимагає від них людина; в іншій, — попри найретельніший догляд, вони залишаються дурними, незграбними, такими ж грубими, як і природа, що їх оточує, нечутливими до ласки й нездатними до будь-якого навчання.

Ріст цих тварин, їхня статура, фізіономія, словом, увесь їхній зовнішній вигляд перебуває в безсумнівній залежності від ґрунту, що їх породив, від щоденних вражень, які вони дістають, від способу їхнього життя; особливо від їжі, яку дає їм ґрунт.

У деяких країнах бик не має рогів, в інших він наділений ними в чудовиськових розмірах. Його ріст і об’єм усього тіла набувають дуже значних розмірів у вологих і помірно холодних країнах, а під полярними колами й у дуже сухій місцевості сильно зменшуються. За певних широт його шкіра вкривається довгою й м’якою шерстю, а на спині з’являється один, а іноді й два м’ясисті горби. Нарешті, щоб не збільшувати кількість прикладів, зауважимо, що й коня можна поділити на породи, які відрізняються безліччю різноманітних ознак залежно від місцевості, до якої ці породи належать, а від ісландського чи сибірського собаки до собаки екваторіальних країн можна простежити ряд форм і різних ознак, сусідні відтінки яких, здається, зливаються й непомітно переходять один в один.

Я додам лише одне зауваження, а саме: в деяких країнах собаки зовсім не гавкають, в інших вони не схильні до сказу. Привезені в ці країни собаки з інших місць у першому разі невдовзі втрачають голос; у другому разі вони стають неспроможними до водобоязні, принаймні настільки, наскільки можна судити з досить тривалих спостережень. Отже, ми маємо право висновувати, що ці зміни в природі собаки залежать винятково від клімату або від фізичних умов, властивих різним країнам, у яких було зроблено ці спостереження.

Ось справжня причина, чому різні породи тварин звичайно перероджуються, а іноді й удосконалюються при переселенні їх з однієї місцевості в іншу, і чому нова батьківщина звичайно завершує наближенням їх до тубільних порід того самого виду, якщо людина не докладе старання підтримувати їхню первісну природу дбайливим доглядом і вихованням.[4]

§ V

Ми вже неодноразово говорили, що порівняно з усіма відомими тваринними породами людина наділена найгнучкішою і найрухливішою чутливістю, так що все, що справляє вплив на тваринні істоти, діє на неї ще сильніше. Але, крім того, незліченна безліч фактів, що належать до різних порядків явищ, довела нам, що якщо людська природа піддається дії на неї різних обставин, то під їхнім впливом вона швидко видозмінюється і пристосовується до нових вражень, які отримує. Тому, можливо, було б зайвим доводити, що якщо клімат справляє могутній вплив на всіх тварин, то людина жодним чином не може становити винятку із цього загального закону, адже очевидно, що її залежність від таких незліченних і, так би мовити, панівних над нею впливів випливає саме з властивостей, які відрізняють її організацію і зумовлюють її перевагу.

Але, якими б суворими не були висновки з такого порівняння, вони все ж можуть залишити в голові певний сумнів і невизначеність. Тому ми звертаємося до безпосередніших доказів, тобто до фактів; і оскільки, без сумніву, було б так само обтяжливо, як і зайво, входити в усі подробиці, то ми кинемо побіжний погляд лише на ті, які щодо інших мають значення загальних висновків.

Відомо, що в різних частинах земної кулі людина відрізняється неоднаковими зовнішніми формами. Колір її шкіри, волосся, що її вкриває, природа волосся та його внутрішня будова, співвідношення між твердими частинами і соками, об’єм м’язів, сама будова й склад деяких кісток або деяких їхніх поверхонь — усі ці обставини являють собою видозміни у жителів різних кліматів і можуть слугувати вказівкою на широту місцевості або на природу краю, де вони трапляються. Кожен народ відрізняється зовнішнім виглядом, можливо, не менш виразним, ніж мова, якою він говорить. Англієць, голландець, італієць мають не таку фізіономію, як француз; їхнє тіло відрізняється неоднаковими здібностями. У країні, заселеній однією й тією самою людською породою, за значної різноманітності місцевості завжди можна зустріти, якщо мені буде дозволено так висловитися, її копію в певному, відповідному їй розмаїтті відмінних рис у будові, кольорі, фізіономії жителів кожної окремої місцевості. Гірські жителі не схожі на мешканців долин; трапляються навіть дуже помітні відмінності між жителями однієї й іншої долини, тих і тих гір. Люди, що живуть на Піренеях, не схожі на людей, які населяють Альпи. Світлі, родючі береги Гаронни відрізняються людьми, не схожими на людей, що живуть у не менш світлих і не менш родючих долинах Луари та Сени; нерідко навіть в одному й тому самому окрузі, між жителями двох сіл трапляються несхожості, які, за однієї й тієї самої мови, за спільних законів і спільних звичаїв, можуть бути пояснені лише умовами, властивими ґрунтові.

Спираючись на разючі відмінності у формах людського тіла і навіть у будові та складі кісток, що зумовлюють ці форми, багато письменників вважали, що такі різні істоти, хоч і належать до одного роду, не можуть становити одного виду, і для пояснення цього явища вони визнали за необхідне допустити кілька первісних видів, цілком відмінних і наділених ознаками, такими ж незмінними й невитравними, як сама природа. Зізнаюся, що я не поділяю їхньої думки. Я вважаю думку Бюффона, який уважав відмінності, що їх виявляє людина різних кліматів, випадковими ознаками, спричиненими самим кліматом, більш правдоподібною, 1) тому що від одного клімату до іншого властиві їм породи поєднуються проміжними ланками, відтінки й перетворення яких змішуються і зливаються; 2) тому що нерідко одна й та сама широта являє різні клімати, тобто великі відмінності в сукупності фізичних умов, властивих кожній місцевості, і в такому разі не лише кожна особливість ґрунту породжує окрему породу, а й якщо якась місцевість випадково буде подібна до іншої, віддаленої місцевості, то люди тієї й тієї складені ніби за одним зразком, і подібність кліматів виявляється важливішою навіть за близьке сусідство та змішання крові й звичок, що незмінно постають унаслідок частих зносин; 3) тому що щодня помічають, що в країнах, які відзначаються виразним кліматом, через невелику кількість поколінь чужинці набувають його відбитка;[5] нарешті, тому, що захисники першої думки для її підтримки мусять вдаватися до безлічі припущень. Додам, що майже всі їхні аргументи мають заперечний характер і що сталість деяких ознак у породах, які, здається, не витримують переселення та змішування з іншими народами, рішуче нічого не доводить. Справді, для підтвердження й переконливості цього висновку не було зроблено ні спостережень, ні належних дослідів; короткий проміжок людського життя рідко дає змогу точно оцінити дію, яку час справляє на всі вияви природи; а тим часом це необхідно, бо, розпоряджаючись за своєю волею силою часу, як і всіма іншими засобами, природа користується нею, як і ними, в дивовижно широких межах.

Утім, питання про відмінність видів у людській породі майже не має стосунку до питання про вплив клімату на темперамент; перше може вважатися нерозв’язаним і все ж не кидати й тіні сумніву на докази, що підтверджують цей вплив; і хоча обидва явища становлять результат, мабуть, однієї й тієї самої причини, вони аж ніяк не постають настільки пов’язаними, щоб не могли існувати інакше, як одночасно.

Вплив клімату на темперамент, або загальна відповідність між темпераментами й кліматами, є найпростішим питанням факту. Слід лише показати фізіологічним і лікарським описом різних народів, чи викликає клімат безумовно в усіх людях, здорових і хворих, одні й ті самі фізичні звички; за значних відмінностей в обставинах, що зумовлюють клімат, чи не відповідають їм у тому самому порядку відмінності у звичках; нарешті, за подібності останніх, чи можна легко вловними для спостереження законами довести, що вони не пов’язані з відмінностями в кліматі.

§ VI

Під час дослідження впливу, який спосіб життя справляє на уявлення та спонукання, ми послідовно розглянули, хоч і окремі, проте важливі причини, що беруть участь у дії всього, що слід розуміти під словом умови життя. Ми бачили, що повітря, залежно від стану його температури та від характеру речовин, якими воно насичене, їжа й питво, залежно від їхніх властивостей, заняття, залежно від здібностей, які вони вправляють, словом, усі тіла й усі предмети, що впливають на людину та справляють на неї особливі враження, можуть водночас могутньо видозмінювати її моральну природу. Але ми бачили також, що ці враження впливають на діяльність думки й волі, з яких складається моральна природа, через зміну стану й спрямувань органів; коли ж стан і спрямування органів стають сталими, то вони й утворюють те, що називається темпераментом.

Проте ми сказали в іншому місці, що в основі темпераменту лежить первісна організація, яка може бути тимчасово замаскована способом життя, але чинить сильний опір будь-якій зовнішній причині й, здається, не може бути стерта нічим. Це потребує певного роз’яснення.

Справді, ми сказали, і щоденний досвід це підтверджує, що підвалини різко вираженого природного темпераменту цілком ототожнюються із самою організацією, але водночас ми згадували, що існують набуті темпераменти. Умови життя можуть породжувати видозміни в усьому, що не становить цієї основи, і докорінно змінювати невизначений темперамент; ми обіцяли піддати це питання окремому дослідженню. По суті, тут немає жодної суперечності. У всіх темпераментах випадкові ознаки взагалі можуть бути змінені; у чималій кількості випадків усе, аж до самої основи, може зазнати вельми важливих видозмін. Нарешті, трапляється, що сам темперамент виявляється здатним змінити свою природу: за природними властивостями невизначений темперамент може навіть, унаслідок певних зовнішніх і випадкових причин, перейти до розряду таких, ознаки яких відзначаються особливою виразністю. Зауважмо, крім того, що якщо ці причини недостатньо сильні, аби вплинути на окремих осіб, то вони, проте, справляють могутню дію на породи; бо незмінні й постійні умови, якими є клімат, безперервно діють на всі покоління, що змінюють одне одне, в одному й тому самому напрямі; і оскільки діти успадковують від батьків набуті ними схильності, так само як і природні, то неможливо, щоб породи уникли впливу цих причин, які, якими б слабкими вони не були, продовжують свою дію безконечно довго.

Але, повторюю, щодо всіх цих питань незрівнянно виразніше говорять численні найпевніші факти.

Ми бачили, що Гіппократ, змальовуючи моральні звички племені, яке живе по сусідству з Меотидським болотом, і скіфської орди, що населяє місцевість, яка вирізняється особливими властивостями клімату, виводить ці звички з властивостей темпераменту, а властивості темпераменту — із сукупності місцевих фізичних умов, що безперервно на нього впливають. Спостереження цього великого натураліста завжди відзначаються незвичайною точністю; до того ж їх можна перевірити й у наш час у місцевостях, подібних до описуваних ним, а закони, які він виводить щодо видозмін, спричинених у людині певними кліматичними умовами, цілком тотожні з результатами тих фактів, які ми самі можемо зібрати й зважити.

Ось як він описує береги Фазису та характер його жителів: в Європі можна знайти цілі країни, з яких Гіппократ, здається, змальовував головні риси своєї картини.

«Перейдемо, — каже він, — до жителів Фазису. Країна їхня волога, болотиста, тепла, вкрита лісом. Її рясно зрошують дощі, або, радше, дощі люто заливають її. Житла людей розташовані серед боліт; збудовані вони з очерету й дерева на мокрому ґрунті. Жителі рідко вирушають до міст і сусідніх ринків. Грубо видовбані деревні стовбури служать їм човнами, що становлять їхній єдиний засіб сполучення; на цих човнах вони плавають численними каналами, які перехрещують їхню країну. Стояча вода, зіпсована дією сонця й поновлювана лише дощами, становить їхнє єдине питво.

Додайте, що сам Фазис є найспокійнішою й найповільнішою рікою. Плоди й рослини, що ростуть на його берегах, ніколи не досягають повного розвитку; вони не мають тих властивостей, які вирізняють кожну окрему породу й надають їй належних їй здорових якостей. Усюди панівна вогкість тримає ці рослини й плоди в недосконалому стані: вони не можуть досягти належної зрілості. Нарешті, повітря наповнене нездоровими туманами, що підіймаються з боліт, і все небо ніби вкрите зловісними випарами.

Унаслідок сукупної дії всіх цих причин жителі Фазису становлять окремий народ і вирізняються особливими рисами; вони високого зросту й дуже огрядні, їхні суглоби та судини занурені в нездоровий жир; шкіра їхня бліда, або, точніше, кольором шкіри вони схожі на людей, що страждають на жовтяницю, і оскільки повітря, яке вони вдихають, заражене, наповнене туманом і вогкістю, то вони наділені таким хрипким голосом, який тільки може виходити з людських грудей. Крім того, вони відзначаються надзвичайною повільністю рухів і майже цілковитою відсутністю діяльності».

Щоб нічого не пропустити в описі клімату, до якого він відносить такі фізичні й моральні звички, — звички, що, як ми сказали в одному з Мемуарів, очевидно належать до того темпераменту, в якому взагалі переважають соки, а особливо слизові, Гіппократ повертається назад і додає:

«Клімат Фазису зазнає незначних змін у температурі повітря. Пори року, періодичне повернення холоду й тепла відбуваються там правильно й без раптових переходів. Південні вітри дмуть майже безперервно. Один із них є винятково властивим цій країні: його називають Сенхрон. Нерідко він дме з надзвичайною силою; принесене ним тепло розслабляє й розкладає сили. Північний вітер буває рідко, і якщо трапляється, то не відзначається силою, жвавістю та пронизливістю».

Отже, Гіппократ змалював клімат, що спричиняє так званий флегматичний темперамент. Але оскільки він говорить про дику країну, в якій землеробство й промисловість не зробили майже жодного кроку вперед, то можна поставити запитання: чи належать ці умови, які Гіппократ вважає істотно властивими ґрунтові, до тих, що успішно долаються й усуваються діяльністю людини? Факти дають на це запитання ствердну відповідь.

Мистецтво людини справляє надзвичайно широкий вплив на ґрунт; нерідко воно спроможне перетворити болота на родючі луки, безводні пагорби — на квітучі виноградники, дрімучі й нездорові ліси — на благодатні долини, що вкриваються багатими жнивами. Проте неможливо навести жодного виразно окресленого клімату, який би не чинив нездоланного опору всім зусиллям громадянського суспільства й усім здійснюваним ним поліпшенням. Риси, що вирізняють такий клімат, настільки ототожнені з властивостями, які надають земля й будова ґрунту, вони так міцно загартовані могутньою рукою природи, що всі людські зусилля стерти їх залишаються марними. Яка б зміна не відбулася на поверхні землі, її корінні властивості — широта, достаток або нестача води, близьке чи далеке сусідство морів і гір, властивості та напрям річок — назавжди зберігають за нею її головні, природні риси; і безпосередньо, самі собою, або опосередковано, через рід і особливі якості своїх продуктів, клімат не припиняє свого безперервного впливу на темперамент. У цьому легко переконатися на прикладі жителів Бельгії та Голландії: останні за багатьма істотними рисами особливо близькі до тих народів Фазису, які так точно змалював Гіппократ і які, подібно до них, жили у вологій місцевості та серед постійних туманів.

У Мемуарі про вплив умов життя ми говорили, що холодний і суворий клімат збільшує м’язову силу і, навпаки, у відповідній мірі притуплює чутливість. Отже, його безпосередня дія полягає в розвитку того роду темпераменту, в якому рухові здібності переважають над чутливими; і неважко переконатися, що так і має бути, бо інакше в такому кліматі людина мала б надто багато чутливості й не змогла б витримати зовнішніх відчуттів холоду, або ж надто мало діяльності й не була б здатна задовольнити всі свої потреби: адже, з одного боку, всі враження в такому кліматі дуже сильні й майже всі вони були б обтяжливими для тіла, не пристосованого до них; а з другого боку, для підтримання існування кожної окремої людини потрібна велика кількість їжі, і взагалі майже всі безпосередні потреби в такому кліматі незрівнянно численніші й важливіші.

На думку Гіппократа, жителі відомих гірських країн і деяких місцевостей, що вирізняються особливою суворістю, мають майже такі самі схильності темпераменту й звичаї, як жителі дуже холодних країн.

«Існують, — каже він, — гірські країни й підвищені, безводні місцевості, в яких пори року змінюються й відрізняються особливим чином. Похмура природа відбивається суворими рисами й на їхніх жителях. Люди в таких країнах високі на зріст і міцні; такими вони народжуються, і всі умови, здається, прагнуть наділити їх силами, здатними переносити найтяжчі труди. Але подібні темпераменти зумовлюють грубі звичаї й жорстокі спонукання».

§ VII

У тому самому Мемуарі ми показали, що дуже теплий клімат, навпаки, загалом викликає такі схильності в темпераменті, у яких чутливість переважає над руховими силами, і ми не лише переконалися в незмінності та дійсності цього факту, а й знаємо, чому так буває. Адже нам відомо, що в пекучому кліматі 1) сили, які постійно спрямовуються назовні, не мають змоги здобути той надлишок енергії, який набувається ними в разі їх зосередження або, точніше, внаслідок безперервно чергованого коливання їхнього спрямування то всередину, то назовні; 2) нервові закінчення розгортаються під дією тепла й стають, отже, більш сприйнятливими; 3) надмірна спека, роблячи обтяжливим усякий сильний рух, постійно схиляє до спокою; 4) люди тим жадібніше шукають у такому разі відчуттів, чим вони чутливіші, чим менше витрачається їхня діяльність м’язовими рухами і чим більше природа розсипала навколо них предметів, що дарують приємні відчуття; 5) нарешті, всі їхні перші потреби незрівнянно обмеженіші, і, багаті на щедрі дари ґрунту та клімату, ці улюбленці долі мають менше спонукальних причин боротися зі солодкою лінощами, що становлять їхнє благополуччя.

До цих головних і безпосередніх причин слід ще додати м’язове розслаблення, що випливає зі зловживання відчуттями, особливо ж розслаблення, спричинюване скороспілістю (якщо я можу так висловитися) органів відтворення. Справді, і в тому, і в тому разі, які звичайно зливаються, нервова рухливість стає надзвичайною, а всім відомо, що хтиві бажання, пов’язані з ними примхи уяви, збочена чутливість, яка їх живить, дуже часто переживають здатність задовольняти ці бажання: цей фізичний і моральний безлад, згубний сам по собі, здатен, крім того, породити опосередковано безліч нових, ще важливіших і згубніших безладів.

Гіппократ, слова якого я не перестану наводити впродовж усього Мемуару, зауважив серед скіфів різновид особливої статевої слабкості, що особливо поширювалася серед багатих людей. Він вважав, що причина цього полягає 1) у верховій їзді, яка становить найзвичайніше заняття цих племен, 2) в рясному кровопусканні з завушної вени, до якого вони вдавалися, на його думку, для вилікування від особливого роду пухлини в суглобах, що виникає, за твердженням того самого славетного лікаря, все від тієї ж верхової їзди. Попри всю мою повагу до нього, зізнаюся, що всі ці висновки зроблено ним на підставі самих лише припущень. Верховa їзда не спричиняє статевої слабкості: це доводять спостереження всіх віків і всіх народів. Висячe положення ніг не спричиняє в людей, які їздять верхи, пухлини в суглобах:[6] це також підтверджується фактами. Рясні кровопускання можуть, зрештою, послабити весь організм, але вони не чинять спеціальної дії на той чи той орган, і будь-яке кровопускання з якої б то не було вени спричиняє майже одні й ті самі загальні наслідки.

Цього разу, всупереч своєму звичаю, Гіппократ вдається до далекого пояснення замість того, щоб придивитися до справи ближче. Його спостережливості не вислизнуло, що скіфи загалом мало схильні до любовних утіх. «Любострасні бажання, — каже він, — відчуваються ними досить рідко й у слабкому ступені: ось чому весь народ мало здатний до відтворення». Очевидно, зі скіфами відбувалося те саме, що й з усіма кочовими племенами, які живуть у непевних умовах, зазнають надзвичайних нестатків, піддаються всім змінам суворої негоди й не вживають тваринної їжі, надлишок якої постійно відновлював би виснажені сили. Багаті люди серед них легше могли добувати гарних рабинь для своїх утіх: вони не давали часу цілком сформуватися своїм бажанням, тож упадали в розслаблення раніше за інших — нічого природнішого й бути не може. Суспільні умови, що дають людям надто багато засобів для задоволення пристрастей, насправді чинять не менш шкідливий вплив на їхнє благополуччя, ніж той клімат, у якому природа, ніби йдучи назустріч кожній потребі, однак спотворює й розслаблює діяльність людини та її енергію.

§ VIII

Темперамент, що вирізняється легкістю і свободою всіх функцій, щасливим спрямуванням усіх спонукань і уявлень, рідко й важко розвивається в дуже холодних і дуже жарких країнах. У перших зовнішній опір надто могутній, і враження сприймаються з труднощами; у других жовч набуває надто збудливих властивостей, ослаблення статевих органів настає передчасно, центральні сили постійно розслаблюються розсіянням і розвагами, нарешті, постійно слабкий шлунок спричиняє нервовий розлад, який, своєю чергою, викликає боязкі схильності та занепад духу.

Помірний клімат, місцевість, усіяна пагорбами, зрошувана текучими водами, укрита виноградниками або плодовими деревами, родючий і легкий ґрунт якої багатий на природну зелень і тінисті гаї, найбільше сприяють розвиткові в людині й закріпленню в породі того щасливого темпераменту, про який ідеться. Не підлягає також сумніву, що помірне вживання вина може впродовж значного часу розвинути певну частину фізичних і моральних звичок, з яких складається цей темперамент. Ясне небо, благодатне повітря, постійна присутність світлих картин, соковита й смачна, збудлива й ніжна їжа, сприяючи першим умовам, мають незмінно спонукати організм до набуття такого щасливого настрою; і якщо суспільні установи не перешкоджають кліматові чинити мирний вплив на кілька поколінь, то виявиться, що описана нами країна постійно населена такою породою людей, склад розуму, пристрасті й бажання яких позначені саме таким характером і виявляються подібними або відповідними до нього рисами.

Звісно, наведені далі слова Гіппократа не цілком стосуються таких країн і таких жителів, але очевидно, що характер змальовуваної ним місцевості й характер, приписуваний ним її мешканцям, перебувають у повній відповідності одне з одним і підтверджують подане нами розуміння. «Жителі підвищених місць, що не відзначаються особливою нерівністю й гористістю, з яких постійні вітри змітають усі шкідливі випари, які повсюдно зрошуються чистою, текучою водою, — так жителі таких місць загалом наділені високим зростом; вони мало відрізняються один від одного й обдаровані спокійним розумом і лагідними почуттями».

Ми сказали, що спека збуджує жовч; у поєднанні із посухою вона чинить цей вплив швидше й сильніше. Отже, жаркі й сухі країни мають рясніти жовчними темпераментами, тобто людьми, в яких особливо переважає печінкова система й соки, що нею виробляються.[7] Але жовчні темпераменти трапляються не лише в таких країнах: Гіппократ із притаманною йому точністю визначає головні властивості країни, що найбільше здатна викликати такого роду темперамент. Ось як він висловлюється:

«У країні голій, відкритій з усіх боків, усіяній безплідними скелями й спалюваній спекотним літом, за яким настає сувора зима, люди бувають худорляві, м’язисті, кремезні, вкриті волоссям; їхні суглоби міцні й різко окреслені. Вони вирізняються надзвичайною заповзятливістю та наполегливістю у здійсненні своїх задумів; серце їхнє рідко відкривається солодким почуттям. Вони пихаті, запальні, вперті. Вони успішно займаються мистецтвами й, здається, від народження наділені всіма військовими здібностями».

Давні помітили, що люди з меланхолійним темпераментом, відмінними рисами якого є стиснута грудна клітка, надзвичайна щільність соків, утруднений їхній обіг, особлива чутливість органів відтворення тощо, водночас схильні до тих гіпохондричних хвороб, переважною ознакою яких є жовч — густа, тягуча, чорнувата або зовсім зелена, що наповнює кишки, затримується ворсинками їхніх стінок, нерідко спрямовується на якийсь окремий орган, спотворює його функції та соки, які він виробляє, а іноді поширюється по всіх частинах тіла й забарвлює їх у темний колір або вкриває їх огидними пухлинами чи роз’їдаючими виразками найзлоякіснішого характеру. Окрім того, вони зауважили, що ці хвороби більше властиві теплим країнам із мінливою температурою повітря, ніж холодним місцевостям або країнам, які не зазнають ані пекучої спеки, ані лютої стужі. Нарешті, вони побачили, що якщо меланхолійний темперамент має вроджену схильність до жовчних хвороб, то останні, своєю чергою, розвивають в організмі звички того самого темпераменту, і що можна вважати загальним правилом: моральні наслідки, які безпосередньо випливають із певного органічного розташування, мають властивість розвивати це саме розташування навіть у тому разі, коли вони зумовлені обставинами, цілком від нього незалежними.

Уважне читання давніх письменників із лікарської науки показує, що жовчні хвороби, особливо ті спотворення, які вони спричиняють у стані двох систем — лімфатичної та шкірної, — у давні часи траплялися незрівнянно частіше, ніж тепер. Причини цього полягають далеко не лише в зміні фізичних умов. Удосконалення поліцейських заходів[8] і розсіювання багатьох хибних уявлень щодо умов життя, спричинене поширенням здорових понять і зростанням загального добробуту серед новітніх народів, слід вважати найголовнішими з цих причин.[9] Але справедливо також, що стан ґрунту й деяких його продуктів, напрям і навіть призначення певної частини вод, властивості вод, що залежать від цього напряму, характер випарів, які піднімаються із землі та з води, а отже, і стан повітря, — одним словом, сам клімат може бути, принаймні в деяких відношеннях і до певної міри, змінений рукою людини. Такі цілі справді були досягнуті мудро спрямованою людською діяльністю в деяких країнах, негостинна природа яких, здавалося, однаковою мірою не допускала оселитися в них ані людині, ані прирученим нею породам тварин, що стали для неї предметом першої потреби, але в яких її мужність, наполегливість і енергія, що становлять долю лише свободи, створили штучні джерела багатства й добробуту. Ось чому ще більшого значення набувають дослідження всіляких явищ, зумовлених різними, суто фізичними, місцевими обставинами, адже щойно ці причини будуть добре відомі й оцінені, з’являється можливість відшукати або вдосконалити засоби для поліпшення сприятливих обставин і, наскільки це можливо, вжити заходів проти тих, наслідки яких є згубними.

Ми сказали, що давні пов’язували меланхолійний темперамент із осінню, з тією порою року, протягом якої жовчні хвороби справді трапляються найчастіше і яка, окрім того, здається, особливо легко викликає душевний стан, властивий цьому темпераменту. Вони також добре помітили, що груба їжа може спричинити або принаймні значною мірою посилити деякі з найголовніших його проявів. Не було їм невідомо, нарешті, що похмурий і суворий клімат викликає похмурий настрій, що такий душевний стан схиляє до застоїв у селезінці та печінці, внаслідок чого своєю чергою виникають глибокі гіпохондричні ураження, які, передаючись із покоління в покоління, поступово зумовлюють будову, властиву меланхолійним темпераментам, і нарешті закріплюють її вже незгладними рисами. Спираючись на спостереження новітніх натуралістів, особливо практичних лікарів, які описували хвороби, не маючи на увазі жодної наперед припущеної теорії, ми можемо додати два зауваження до поглядів давніх. По-перше, осінь тим більше породжує жовчні хвороби й тим згубніші сліди залишає по своїх спустошеннях, чим спекотнішим і сухішим було літо і чим сама осінь вологіша, холодніша й мінливіша. По-друге, похмурий, туманний клімат чинить дію, тим більше подібну до дії осені, чим більше сприяють йому шкідливі умови життя, особливо надмірне вживання грубої й важкоперетравної їжі; навпаки, остання рідко спричиняє розлади в організмі, якщо місцеві умови не діятимуть у тому самому напрямі.

Отже, спираючись на найнепохитніші факти, дію клімату на формування меланхолійного темпераменту слід звести до таких простих положень:

1) Цей темперамент найчастіше має траплятися в теплих країнах, у яких спека часто й раптово переривається сирим холодом і пронизливими холодними вітрами.

2) Він має також траплятися, хоч і рідше, у країнах, де природа ніби вкрита густими туманами і де панують похмурі, одноманітні й неяскраві краєвиди; особливо часто він траплятиметься там, якщо впливові таких вражень сприятиме характер їжі. У такому разі помічають, що темперамент, виразний за зумовлювальною його внутрішньою будовою, рідко буває таким за зовнішніми ознаками, тож його часто можна прийняти за щось тимчасове й випадкове.

3) Шкідливі умови життя загалом і надмірне вживання грубої їжі зокрема також можуть брати участь у формуванні меланхолійного темпераменту; але дія такого роду причин недостатня, якщо клімат не надасть їм особливої сили й не закріпить вплив, який іноді надовго залишається невизначеним, оскільки ослаблення шлунка й переродження соків, спричинені їжею, можуть викликати найрізноманітніші розлади в організмі.

§ IX

Оскільки вплив клімату на виникнення хвороб у багатьох своїх аспектах пов’язаний із його впливом на формування темпераментів, я вважаю, що тут доречно навести кілька міркувань на користь цього погляду. Справді, з одного боку, серед виразних хвороб є дуже мало таких, які за своїм характером не наближалися б більшою чи меншою мірою до одного з темпераментів; з іншого боку, крайній ступінь кожного темпераменту є хворобливим станом, так що нерідко трапляється, що хвороба й темперамент поперемінно народжуються одне з одного. Крім того, вплив клімату на розлади в тваринному тілі надто очевидний і сам по собі не потребував би окремого доведення. Є небагато людей, яким не було б відомо, що деякі хвороби властиві лише певним місцевостям і що вони залежать винятково від місцевих умов; і в кожному окремому випадку, чи буде відома причина хвороби, чи вона ще залишиться нерозгаданою, ця причина постійно залежить від властивостей ґрунту та від характеру місцевості. Отже, не відсуваючи на другий план і сутності питання, в цьому разі слід головно звернути увагу на те, чи належать хвороби, прямий вплив яких на моральний стан не підлягає сумніву, до числа таких, що, своєю чергою, підпорядковані впливові клімату, і чи не приписувалися вони справді деяким особливим країнам, за одностайною думкою найкращих природодослідників усіх часів?

Насамперед визнано, що цинготна хвороба і всі пов’язані з нею переродження соків незрівнянно частіше трапляються у вологих і холодних країнах, на берегах полярних морів, серед вогких і болотистих лісів, ніж у жарких або помірних місцевостях, сухих, відкритих і зрошуваних текучою водою. Відомо також, що низинний ґрунт, глиниста земля, яка затримує воду поблизу поверхні землі, близьке сусідство боліт, місць, укритих скупченнями рослинних і тваринних речовин, що розкладаються, рясніють переміжними й поворотними лихоманками, подібними між собою багатьма характерними ознаками й більшою чи меншою мірою небезпечними, залежно від характеру пори року, погоди та особливого індивідуального складу людини.

В інших країнах, навпаки, переміжні лихоманки трапляються надзвичайно рідко; є навіть місцевості, в яких зовсім невідомі деякі види лихоманок: наприклад, за твердженням единбурзьких лікарів і особливо Куллена, у Шотландії жодного разу не було помічено лихоманки через два дні на третій.

Відомо також, що особливі залозисті засмічення, шлункові різі, деякі ревматичні ураження, короста панують винятково в певних місцевостях; і хоча не завжди вдавалося відкрити їхню справжню причину, але оскільки вони трапляються незрівнянно рідше в інших місцевостях або не набувають у них такого сильного розвитку, то ми маємо достатнє право приписати їх дії природи або стану ґрунту, води, повітря, словом, клімату. Нарешті, інші хвороби, як-от тремтіння або стовбняк у новонароджених дітей, волосатик або медичний глист,[10] шаленство або пекельне сказання Ліннея, паразитні кишкові черви, описані Етмюллером і Горстіусом, особливий вид божевілля на рівнинах Мартиніки, ява або піан (пухирчаста висипка),[11] польський колтун тощо, вочевидь настільки властиві деяким країнам, що якщо трапляються в іншому місці, то виявляються перенесеними самими хворими або, якщо мають заразливий характер, як піан, то зазвичай у короткий час перероджуються в новому, невластивому їм кліматі; інколи ж досить одного переселення хворого, щоб його недуга цілком зникла.[12]

§ X

Серед хвороб, що безпосередньо порушують діяльність розуму й волі, слід згадати запалення мозкового осереддя, особливо повільні, слабка на початку дія яких згодом стає стійкою й закріплюється. Тут ідеться не про те, яким чином діють ці запалення, що зазвичай уражають лише якусь окрему точку осереддя або навіть якусь окрему частину покривів, які його облягають; незліченною кількістю безсумнівних фактів доведено, що ці запалення можуть спричиняти розлади в розумовій діяльності, гострі або хронічні, більш чи менш сильні, залежно від місця, характеру, ступеня напруження самого запалення. Ці факти однаково доводять, що ці хвороби, здається, властиві лише деяким місцевостям і що якщо вони можуть розвинутися під впливом моральних причин в інших, протилежних їм країнах, то всі або майже всі фізичні причини, що їх викликають, здебільшого залежать від клімату або від зумовлюваних ним явищ. Те саме слід сказати і про запалення матки та яєчників, або про шаленство матки (німфоманію), і про запалення відповідних органів чоловіка, або про шалену статеву хіть (сатиріаз). Останні хвороби, що так глибоко спотворюють усю моральну природу людини, можуть цілком стерти звички, ототожнені сором’язливістю з інстинктом, — так ось, ці хвороби, за найретельнішими й найрозумнішими спостереженнями, належать, так би мовити, винятково певним кліматам; вони дуже часто трапляються в жарких і сухих країнах і майже зовсім невідомі у вологих і холодних місцевостях.

В Італії та в деяких наших південних департаментах легеневі сухоти зазвичай спричиняються повільним запаленням у органах дихання. Але з подальшим розвитком хвороба стає заразливою, через що її вже не можна тоді зараховувати до розряду швидкоплинних запальних уражень; часто вона стає спадковою, так що діти батьків, погублених нею, можуть постійно побоюватися дістати її, доки не досягнуть такого віку, в якому вщухають запальні схильності, і доки легеня не зміцніє силою власних своїх функцій.

У вологих і холодних країнах повільне запалення легені трапляється рідко, а справжнє гостре запалення її зовсім не трапляється так часто, як уявляють деякі теоретики. Сухоти в них зазвичай залежать від інших причин, як-от від завалів у печінці та брижі, від деяких виснажливих шлункових уражень, від наривів і слизових перероджень у легені. У всіх цих випадках вона, здається, не є заразливою;[13] вона рідко навіть залишає настільки глибокі сліди в організмі, щоб могла стати спадковою, окрім гнійних наривів, схильна причина яких, мовою лікарів, справді може передаватися від батьків до дітей.

Але всі ці хвороби спричиняють значні зміни в моральному стані, і зміни ці вельми різноманітні, залежно від властивостей, що їх відрізняють, від напряму, який вони набувають, або від наслідку.

У сухотах суто запального характеру, щойно цілком установиться виснажлива гарячка, хворий, здається, відчуває солодке відчуття в усій нервовій системі: він утішає себе світлими картинами й живиться химерами надії. Спокійний, а нерідко й щасливий стан, який він переживає, у поєднанні з невіддільними враженнями, що їх викликає занепад сил, якого він не може не помітити, вселяє йому лагідні та приязні почуття, такі звичні за спокійного розслаблення. Справді, зла людина майже завжди стає такою або через тяжке усвідомлення постійно хворобливого стану, або через усвідомлення певною мірою надмірної сили, бо така сила, якщо вона не підпорядковується розумові, легко стає згубною через сліпе й випадкове її застосування.

При сухотах, що утворюються внаслідок застою в черевній порожнині та внаслідок шлункових уражень, які майже завжди супроводжуються істеричними та судомними схильностями, хворі, навпаки, живлять похмурі й безрадісні почуття. Зовсім не покладаючи своїх надій на майбутнє, вони відчувають самий лише страх, занепад бадьорості й розпач; вони похмурі, замислені, всім невдоволені й спрямовують на тих, хто за ними доглядає, ті тяжкі почуття, що точать їхню душу.

У країнах, де вода тверда й сирувата, а атмосфера сувора, де грубі поживні речовини, найчастіше трапляються ті засмічення — або лімфатичної системи, або кліткової тканини, — які поступово заглушують життя або найголовніші з його функцій. В одному з попередніх мемуарів ми бачили приклад такого заглушення життя, спричиненого затвердінням кліткової тканини; я навів його як крайній ступінь стану, що досить часто трапляється в деяких країнах, але, за словами славетного Лоррі, рідко трапляється серед нас. Проте зміни, яких у такому разі зазнає головний мозок, зазвичай пропорційні до ступеня хвороби; їх навіть важко вловити, доки хвороба перебуває в першому періоді й на першому ступені розвитку. Божевілля кретинів зумовлюється тією самою причиною: воно становить неминучий наслідок загального засмічення лімфатичної системи та викривленої симпатії, що пов’язує функції деяких черевних нутрощів із функціями всієї мозкової системи. Але якщо до лімфатичних засмічень приєднається спотворення самих матеріалів або функцій, що мають на меті утворення кісток, то нерідко трапляється, що тиск на великі судини, який чинять нутрощі черевної та грудної порожнини, збільшені в об’ємі, спрямовуючи до голови більшу кількість крові, змушує кістки черепа поступитися її натискові; головний мозок набуває більшого об’єму й більшої діяльності, і всі моральні здібності розвиваються найдивовижнішим чином. Це явище в такому разі слід вважати ознакою або, точніше, наслідком хвороби. Треба, втім, визнати, що воно трапляється не завжди: нерідко, як я вже згадував в іншому місці, діти, що страждають на англійську хворобу, бувають недоумкуваті або стають такими вже внаслідок стану їхньої лімфи та умов, уживаних природою для утворення кісток; так що викривлення ніг і зігнутий хребет не завжди супроводжуються розвитком розумових здібностей.

Так само ми сказали, що цинготні хвороби, глибоко спотворюючи м’язові сили та функції кровотворення, майже не завдають шкоди діяльності головного мозку. Хворі зберігають цілковиту свідомість аж до останньої хвилини; вся нервова система, здається, відокремлюється від решти тіла і, за винятком відрази до будь-якого руху, що супроводжує останній період хвороби, можна подумати, що головний мозок зберігає зв’язок з іншими частинами тіла настільки, наскільки це саме необхідно для підтримання життя. Але ці хвороби не всюди мають такий характер. Хоча вони найбільш властиві сирим і холодним країнам, однак трапляються й у помірному кліматі; в останньому вони ускладнюються навіть багатьма іншими хронічними хворобами, від яких дістають властиві їм ознаки або яким передають свій характер. У помірному кліматі вони залежать від інших причин, ніж у холодному; відрізняються іншим розвитком і іншим впливом на моральну природу; їх виліковують іншими засобами. У початковому ослабленні нервової системи або в розладі шлункового травлення слід зазвичай шукати тоді їхню причину. Розвиток їх іде повільно й не має нічого правильного. У поєднанні з істеричним або спазматичним розладом вони запозичують від нього неспокійний напрям і безладну уяву. Нарешті, засоби, що виліковують навіть гостру цингу холодних країн, часто посилюють цю хронічну хворобу в жаркому або помірному кліматі.

§ XI

Темперамент, що відзначається переважанням рідин над твердими частинами та надлишком слизуватих, недосконало оживлених речовин, належить, здається, до розряду тих, на які найсильніше відбивається вплив клімату. Існують цілі країни, яким властивий такий темперамент. Корінні їхні жителі носять на собі глибокі його риси; у тих, хто живе там уже не перше покоління, вони виявляються дещо слабше; трапляється навіть, що він розвивається й помічається в людей, які, здавалося б, дуже далекі від нього, а перші його ознаки передаються й закріплюються з кожним новим поколінням.

Природа ґрунту, води, звичайний стан атмосфери, характер усіх творів, зумовлюваний сукупною дією всіх цих обставин, — ось причини, чому флегматичний темперамент так часто трапляється в деяких країнах. Ці самі обставини, тобто ґрунт вологий і болотистий, але жирний і родючий, стоячі води, насичені різними речовинами, туманна, сувора атмосфера, їжа водяниста, але рясна й поживна, можуть поєднатися зі слабкою й худорлявою організацією, і тоді наслідки їхньої сукупної дії бувають помітніші й стійкіші. Але якщо надмірно сильна дія їх спрямовується на здорову в усіх відношеннях людину, то вона, проте, спричиняє й у ній зміни в соках і в функціях, що зумовлюють флегматичний темперамент і становлять його крайній вияв. Справді, тоді виявляються незліченні хронічні ревматичні хвороби, різноманітні катаральні ураження, слизові переродження, водянисті, що закінчуються лімфатичними випотами, і т. ін.; а нам відомо, що ці хвороби позначають усі уявлення, всі почуття своїм холодним, бездіяльним, апатичним характером.

Спостереження, зроблені лікарями в жарких країнах, так само доводять, що там розвиваються хвороби, властиві саме їм; вони доводять, крім того, що хвороби, спільні для них та інших країн, під палючим сонцем постають у цілком нових проявах.

Щоразу, коли до тепла ґрунту приєднується вогкість у супроводі постійно туманної атмосфери, гострі ураження набувають характеру виснажливих, злоякісних хвороб; хронічні хвороби схиляються до таких, основою яких є цинга або злоякісна водянка: усі вони залежать або, принаймні, тяжіють до ослаблення всіх життєвих функцій, до розкладу всіх соків. Навпаки, коли сухість ґрунту й повітря не становить жодної перешкоди для дії палючого сонця, то гострі хвороби або набувають справжнього запального характеру, або частіше маскують зовнішнім запаленням, як побічною ознакою, жовчний розлад, що зазвичай лежить в їхній основі, або ж, нарешті, виявляються чорними блюваннями, справжньою чорною жовчю давніх, тобто жовчю, спотвореною надмірним її згущенням або рясними внутрішніми кровотечами, оскільки кров, що розкладається в кишках, постійно набуває темного кольору. Майже всі хронічні хвороби жарких і сухих країн залежать від повільних запалень, від застоїв у черевній порожнині або від розкладу жовчі, внесеної в усі соки. Але зміни, які ці різні фізичні причини спричиняють у моральній природі, вже були нами зазначені як у цьому, так і в попередніх «Мемуарах».

Хвороби жарких кліматів загалом справляють найближчий вплив на нервову систему. Там найчастіше трапляються глибокі, спазматичні ураження, що порушують увесь лад функцій, навіть чутливих. Там, і ми можемо сказати, майже тільки там, екзальтовані стани й правець досягають крайнього ступеня своєї напруги; нарешті, там само без винятку всі хвороби стають конвульсивними, і з’являється можливість простежити всі ступені переважання чутливої здатності над руховою.

Але ми вже знаємо, якими бувають моральні явища внаслідок відсутності згоди між головними силами й головними функціями або внаслідок такого розташування організму, що викликає в ньому всілякі дивацтва й безлад.

Отже, цим я завершую те, що хотів сказати про вплив клімату на виникнення хвороб. Дійсність цього впливу загалом не лише не може викликати сумніву в скільки-небудь неупередженого розуму, а й стає ще очевиднішим, що цей вплив діє особливим чином на всі хвороби, які, своєю чергою, безпосередньо відбиваються на функціях, сукупність яких утворює моральну природу людини.

Проте я вважаю за необхідне додати кілька зауваг щодо видозмін, яких потребує лікування одних і тих самих хвороб у різних кліматах, оскільки ніщо не може так наочно показати тих змін, що їх викликає в тілі тварини тривала дія хвороби. Щоб не загубитися в дрібних подробицях, ми обмежимося загальними міркуваннями.

§ XII

Якщо природознавство потребує доброї фізичної географії, то для вивчення людини так само необхідна лікарська географія. І хоча остання менш опрацьована, ніж перша, проте факти, зібрані лікарями-спостерігачами, уже можуть дати багато цінних висновків. Баліві, звітуючи про результати свого лікування й намагаючись вивести з власних спостережень найвірніші практичні правила, вважав своїм обов’язком застерегти себе такими словами: живу й пишу серед римського повітря. Зовсім не подібний у цьому відношенні до багатьох сміливих теоретиків, які, не задовольняючись установленням загальних правил на підставі кількох окремих фактів, поспішають застосувати їх до всіх країн, тоді як вони ще не доведені навіть для однієї, Баліві визнавав, що нерідко доводиться змінювати способи лікування від одного міста до іншого, і що, як немає універсального ліків від усіх хвороб, так немає його й для однієї й тієї самої хвороби в будь-якому кліматі. Для доведення цієї думки, підтвердженої безліччю, можливо, краще зроблених після нього спостережень, він входить у дуже тонкі міркування, що не стосуються нашої теми, а ми маємо на меті обмежитися лише загальними положеннями.

Чутливість перебуває на різних щаблях розвитку — від крайньої своєї напруги в екваторіальних країнах до крайнього свого заціпеніння під полярними колами. У жаркому кліматі людина приходить у збудження від найменшого подразнення, у холодних країнах її можна довести до такого самого стану лише дією найсильніших і найживіших збудників.

Перший швидко переходить від відчуття до відчуття; за одну хвилину, якщо можна так висловитися, він проходить усі щаблі людської чуттєвості. У нього лише один крок від крайнього напруження до останнього ступеня ослаблення. Він постійно потребує то дії заспокійливих засобів, то збудження себе ароматичними речовинами або спиртними напоями; а якщо ці зміни стануть хоч трохи серйозними, то щомиті постає потреба в зміцненні й підтриманні життєвих сил міцними засобами, одне з безпосередніх дій яких полягає в запобіганні відхиленням чуттєвості в той чи той бік. Прихильники кінцевих причин із задоволенням зауважать, що найчастіше необхідні в жарких країнах засоби для лікування подібних розладів щедро розсіяні в них щедрою рукою природи; але вони разом із нами шкодуватимуть про часту неспроможність цього закону щодо засобів, потрібних для хвороб, що трапляються в усіх кліматах або лише в деяких країнах.

Житель холодної країни не здатен одразу сприймати стільки вражень; він отримує їх більш роздільно, повільно й слабко. Але потяги його органів стійкіші; нові предмети, тобто нові враження, змінюють або порушують їх із більшими труднощами. Вони зберігаються з більшою постійністю, бо почалися з меншою стрімкістю; дія їх правильна, бо не відволікається новими, раптово посталими спонуками.

Тут зовсім не виникає потреби ані пом’якшувати, ані зміцнювати враження, які, навпаки, потребують виклику, посилення, підтримки. І цього цілком досягають живі відчуття холоду, спричинюваний ними могутній рух, потреба в тваринній їжі та в спиртних напоях, які сам клімат робить необхідними для північної людини.

Якщо хвороби складаються в ньому повільніше, якщо вони виявляються вже після того, як підточать сили організму, то вони впертіші й потребують діяльнішого та постійнішого лікування. Катаральний і непіддатливий характер їх поступається лише могутнім розчинним засобам; загальні, злоякісні розклади, що ними спричинюються, можуть бути відновлені лише їдкими, протицинготними засобами; проносні й блювотні мають бути сильними й призначатися у великих дозах; потогінні мають наближатися до отрут: ось чому, якщо ліки холодних країн переносять у наші, південніші місцевості, то їх уживання потребує незвичайної обережності. Перш ніж Санчес указав Ван-Світену на їдку сулему,[14] як на вельми дієвий засіб у лікуванні венеричних хвороб, цей меркуріальний препарат уживали проти завалів і шкірних хвороб росіяни в Азії та сибіряки. Німецькі лікарі намагалися вживати паслін чорний, цикуту (болиголов), отруйний латук; на півночі нерідко вживають також аконіт (прострільну траву), а при лікуванні переміжної лихоманки там удавалися навіть до миш’яку,[15] пом’якшуючи його дію постійними лужними солями; і хоча звернення до останньої отрути всюди було невдалим, деякі французькі лікарі не побоялися вдатися в нашому помірному кліматі до того самого засобу, який виявився ще жалюгіднішим і смертельнішим.

Нарешті, якби хтось захотів підкріпити цю думку подібними фактами з життя грубих народів, у яких загальновживані засоби не можуть мати в основі жодних теорій, що так часто виявляються порожніми в учених, той може звернутися до «Подорожі Ліннея в Лапландію»: в ній можна знайти, що цей безсмертний природодослідник бачив тубільців, які вживали в юшці молоді пагони аконіту, як ми вживаємо пагони спаржі або капусти; а особи, до яких він звертався із зауваженнями про таку уявну необачність, зустрічали сміхом його серйозні поради. У тій самій праці, крім того, можна відшукати, що найзвичайніше проносне лапландців — тютюнова олія, і що вони приймають у величезних дозах цей жахливий засіб при лікуванні шлункових кольок, до яких вони дуже схильні. Нарешті, можна знайти в «Подорожі Палласа», що в багатьох місцевостях російські селяни безкарно вживають у їжу такі породи отруйних грибів, які надзвичайно шкідливі для жителів жарких або помірних країн.

§ XIII

Якщо ми пригадаємо значення слів умови життя, пояснених на початку попереднього Мемуара, і слова клімат, яким ми розпочали цей, то нам неважко буде зрозуміти, що клімат має впливати на умови життя, і якщо серед останніх знайдуться деякі, які завдяки діяльності людини звільняються від залежності від місцевості, то все ж таки найбільша їхня кількість зумовлюється причинами, що залежать від ґрунту, від широти місця, від природи вод, від стану повітря.

Клімат впливає на умови життя двома різними способами: 1) природою або властивостями їжі, яку він постачає; 2) звичками, що їх він викликає, джерело яких не може підлягати сумніву, коли ці звички, як це часто трапляється, є необхідними в даній місцевості для збереження порід і для добробуту індивідів.

Безперечно, нам зовсім не доведеться довго зупинятися на тому, що природа й властивості їжі, яку дає ґрунт, змінюються залежно від різних кліматів. Між рослинами й тваринами, що їх уживає в їжу людина, є такі, які властиві лише певним широтам і ніде більше не трапляються. Що ж до тих, які властиві майже всім заселеним країнам, то вони часто змінюються найдивовижнішим чином у кожній долині, на кожному пагорбі тієї самої місцевості внаслідок різних поживних речовин, які вони самі витягають із ґрунту або з його плодів. Нарешті, властивості води й стан повітря також істотно змінюються залежно від різних місцевостей. Останні умови справляють на гнучку організацію людини ще сильніший вплив, ніж на організацію всіх інших тварин; і якщо якісь місцеві умови досить могутні, щоб змінити властивості рослин і плодів, то можна бути певним, що їхньої дії не уникне жодна тварина. Отже, поживні речовини,[16] вплив яких на найголовніші функції тваринного тіла нам відомий, у різних країнах дуже неоднакові, а клімат надає їм властивостей, які ми вже визнали здатними глибоко видозмінювати цей вплив, — властивостей, унаслідок яких самі поживні речовини справляють більш або менш сильну дію на весь організм загалом або лише на певні його функції.

Відтоді як установилися торговельні зв’язки між усіма цивілізованими народами, продукти кожної країни більшою чи меншою мірою поширилися по всіх інших. Нам можуть, отже, заперечити, що вплив клімату на умови життя аж ніяк не є подібним і пропорційним до впливу клімату на природу й якість продуктів ґрунту. Я зовсім не заперечую важливих наслідків щодня дедалі тісніших торговельних зв’язків між усіма країнами земної кулі, наслідків цього благодійного обміну скарбів, які дарує природа або створюють мудрі зусилля людської діяльності. Але найбільша кількість природних продуктів землі не може перевозитися всюди: вона неминуче споживається в тих місцях, де з’явилася на світ. Продукти, які можна навіть легко переміщувати й які настільки міцні, що витримують перевезення в далекі краї, загалом споживаються незрівнянно рясніше народами, що мають їх під рукою, ніж тими, яким доводиться отримувати їх дорогою ціною на далеких ринках; до того ж, найбідніші верстви, на жаль, усюди численні, не можуть зробити з продуктів, що надходять із далеких місць, щоденну потребу, і якщо їм трапляється ними користуватися, то в усякому разі таке користування становить для них виняток: їхню головну їжу завжди становлять туземні продукти.

Так, наприклад, вино, яке не становить труднощів для перевезення й є предметом щоденного споживання в багатьох країнах, що його не виробляють, однак справляє неоднакову й нерівномірну дію на жителів цих країн, порівняно з жителями місцевостей, багатих на виноградники, особливо таких округів, які дають радше велику кількість вина, ніж вина, що вирізняються своєю цінністю та вишуканим смаком.

Хоча опіум можна добувати з різних видів маку, всюди поширених природою, однак породи, що ростуть у жарких країнах Азії та північної Африки, виробляють його в більшій кількості й кращої якості. Тому його вживання серед мусульман, особливо через заборону вина,[17] поширене найбільше в тих місцевостях, де врожаї маку легко обернулися на багатство ґрунту, або в країнах, пов’язаних із ними постійними торговельними зв’язками. Ось чому, цілком справедливо, вплив опіуму можна вважати місцевим і залежним від клімату. Але найобережніші спостерігачі анітрохи не сумніваються, що постійне зловживання речовиною, яка приводить головний мозок і весь організм у такий надзвичайний стан, значною мірою бере участь у тих умовах, під впливом яких формуються фізичні звички й звичаї східних народів.

Так само й кава, яку ми отримуємо з обох Індій і яка ввійшла в нас у загальне вживання, у країнах, що її виробляють, або в тих, що дуже близькі до них, поширена незрівнянно більше й загальніше. І хоча її вплив, звісно, не може бути обмежений однією чи кількома країнами, відокремленими від інших; хоча з перенесенням її до Європи перенесено разом із нею, так би мовити, частину клімату, необхідного для цього куща, — сама кава все ж залишається доказом того, що могутність місцевих умов чинить опір усім штучним зближенням і що існує постійна величезна різниця між предметом будь-якого споживання, хай би він став першою необхідністю, — чи буде він туземним, чи привізним.

Гіппократ, як ми вже бачили, докладно досліджував води та їхню дію на тваринне тіло. Розглянувши стоячі води болотистих місцевостей і ті, що низвергаються з високих гір, він підтверджує те, що сказав в іншому місці, а саме: джерела, звернені до сходу сонця, особливо до літнього, вирізняються кращими якостями, що їхні води прозоріші, легші й приємніші на запах. Він додає, що гірші за інші солоні й тверді води, в яких важко розварюються овочі та м’ясо. Нарешті, я мушу тут зробити необхідне зауваження, що часті випадки особливого роду душевних розладів у деяких країнах він пояснює надмірним уживанням поганої води, яка їх зрошує.

Ось до чого можна звести в кількох словах висновки з цього питання, що випливають із найбезпосередніших, здавалося б, спостережень.

Води, що витікають із глибини землі або довгий час течуть по її поверхні, насичуються речовинами, які в ній містяться: вони бувають солоні, сірчані, до їхнього складу може входити залізо, мідь, різні роди газів. Справжні мінеральні води, тобто такі, що містять значну кількість солоних або металевих частинок, навіть води з джерел, колодязів, фонтанів, річок, які ніколи не бувають від них вільними, справляють на організм дію, що більшою чи меншою мірою підтримує або розладнує функції життя чи рівновагу в здоровому стані.

Із тривалих спостережень відомо, що тверді й сирі води засмічують лімфатичну систему, що стоячі й низвергаючі води притуплюють чутливість, послаблюють м’язові сили й схиляють до всякого роду хронічних і холодних хвороб. Слід також зауважити, що в багатьох багатих і родючих країнах жителі бувають змушені вживати таку шкідливу воду. Розлади, які вона спричиняє, не забаряться виявитися в усіх частинах організму: ослаблення швидко поширюється з органів на уявлення, на спонукання, словом, на моральну природу. Отже, вплив цей очевидно підпорядкований умовам місцевості.

Візьму інший приклад. Із мінеральних речовин, якими можуть бути насичені води й продукти землі, мабуть, немає жодної, що була б так поширена і справляла б такий сильний вплив на тваринне тіло, як залізо: жодна не здатна такою мірою піднести загальні сили органів і збудити в душі таку міру енергії, яку можна вважати майже постійною ознакою його безпосередньої дії. Більша частина джерел містить у собі залізо, то в окисненому стані, то у вигляді більш або менш досконалих солей. Цей метал міститься в соках тварин і багатьох рослин. Розчинений у кисні повітря, а може, й у самому повітрі, він утримується в ньому завдяки своїм сполукам або надзвичайній подільності. Таким чином, у країнах, багатих на залізо, воно потрапляє в організм із їжею, з питвом, із повітрям. У такому сенсі вплив клімату на умови життя існує і помітний до останньої міри очевидності в усіх найголовніших життєвих функціях: він постає певною мірою як результат дії всіх можливих речовин.

§ XIV

Звички народу неможливо відокремити від його занять. У відомих країнах деякі заняття жителів зумовлені їхніми звичками, але ще частіше останні становлять необхідний і прямий наслідок занять, або найбільшої частини жителів, або тієї частини їх, яка справляє найсильніший вплив на суспільство.

Таким чином, звичаї в деяких країнах витіснили одні заняття і, навпаки, підтримували інші; іноді вони були здатні виховати пристрасне тяжіння до останніх і перетворити їх на потребу. Спартанці і римляни заклеймили своїми варварськими установами й безглуздими забобонами всяке заняття промисловістю і торгівлею. Грубі ремесла їхні, віддані до рук рабів, не могли робити жодних успіхів і становили своєрідний безлад у державі. Багато робіт єгиптян, за своєю природою, потребували рабських рук, а всі роботи греків, навпаки, потребували вільних людей; заняття фінікійців і карфагенян найбільше пасували спритним торговцям, які цінували понад усе багатство, сміливі підприємства й зусилля мистецтва, завдяки яким можна його здобути, таким розважливим умам, що мали певність підпорядкувати своїй промисловості будь-який, бодай трохи цивілізований народ, викликавши в ньому нові потреби й ознайомивши його з новими насолодами, і які вдавалися до зброї так само, як до неї вдається мандрівник у каравані для забезпечення свого шляху. Заняття римлян, якщо можна назвати заняттями підприємства войовничого й розбійницького народу, по суті були однакові як у період їхнього найбільшого добробуту, так і тоді, коли для підтримання свого існування вони були змушені грабувати стада й запаси у своїх сусідів; своїми звичками вони завжди скидалися на блукаючих грабіжників, завжди готових обібрати першого-ліпшого зустрічного; навіть подив до незвичайної енергії, виявленої римлянами в багатьох випадках, і до великих характерів, що сформувалися серед них, аж ніяк не підриває переконання, що Рим по суті завжди був лише кублом суспільних грабіжників, аж до тієї самої миті, коли гніт, яким він тиснув увесь світ, обвалився на його голову і обернув його самого на жертву всіх можливих безладів, шаленства й звірства.

Тісніший зв’язок між людьми, запроваджуваний духом секти, часто зумовлював можливість таких робіт, на які не зважилися б ті самі люди, перебуваючи в інших, хай навіть і вельми сприятливих умовах. Завдяки звичці до осілого життя деяких народів ми завдячуємо виникненню й удосконаленню багатьох мистецтв, цілком невідомих або дуже слабо розвинених у народів, що ведуть діяльне життя. Нарешті, дикі народи взагалі відчувають відразу до мирних і корисних занять освічених народів і надають перевагу життю серед нестатків і небезпек — нічого не може бути справедливішого за це. І це надання переваги тяжкому й ненадійному існуванню благам, які дає кращий суспільний лад, можна пояснити лише могутністю звички, а в жодному разі не свідомим порівнянням двох способів життя, як це підтримували деякі декламатори.

З іншого боку, очевидно, що звички народів, як і звички окремих людей, найчастіше залежать від природи їхніх занять. Величезна відмінність між мисливськими та пастушими народами, між тими, що живуть рибальством, і тими, що займаються землеробством, між кочовими ордами та правильно влаштованими суспільствами, прикріпленими до землі, яка їх годує, — така велика їхня відмінність перебуває в істотній залежності від роду й властивостей їхніх занять. Звичаї войовничих народів зовсім не схожі на звичаї народів землеробських; підприємливі мореплавці різко відрізняються від полохливих працівників, прикутих до своїх майстерень. А чому? Хіба не ясно, що причини цієї несхожості слід шукати передусім, а можна сказати й виключно, у природі занять, які наповнюють життя тих і тих? Від них же, отже, залежить характер їхніх почуттів і уявлень; відомі, визначені враження, пов’язані з цими заняттями, необхідно мають щомиті викликати ці почуття й уявлення. Розбійницький характер кочових народів, жорстокий і зрадливий норов тих, хто займається звіроловством, нарешті, лагідніший характер землеробів, торговців, ремісників, добробут і достаток яких забезпеченіші, перебувають у цілковитій відповідності з їхніми заняттями та діяльністю, яку вони породжують. Якби афіняни були оточені тими самими умовами життя, що й спартанці, то вони були б такими ж пихатими й жорстокосердими; навпаки, промислові й торговельні заняття, філософія та мистецтва зробили б спартанців такими ж люб’язними й привітними, як афіняни. Римське жорстокосердя майже не поступалося перед спілкуванням із більш освіченими греками, ані навіть перед науковими заняттями, у яких римляни змагалися з ними; це, по-перше, тому, що вони постійно зневажливо відверталися від промислових робіт і від торгівлі, які, можливо, здатні найшвидше справити благодійний вплив на весь народ; а по-друге, тому, що вони так само ставилися до всіх мистецтв, які потребують ручної праці, хоч би остання була спрямована на геніальне творення: ось чому Рим ніколи не мав серед своїх громадян ані одного скульптора, ані одного живописця, ані одного зодчого, ім’я якого з повагою збереглося б у нащадків.

Тепер залишається подивитися, чи самі звички й заняття, що перебувають у різному ступені залежності одне від одного, не зазнають впливу клімату: у цьому й полягає останнє питання. Але воно вже розв’язане від самого початку. Принаймні, щоб усунути невелику кількість дрібних труднощів, які воно породжує, досить навести кілька загальних висновків або кілька загальновідомих фактів, що не підлягають сумніву.

Звички до лінощів, до неробства належать жарким країнам; їх незмінно викликає клімат. Звички до діяльності, до наполегливої праці належать холодним або помірним країнам. У благодатних краях, що користуються щасливим кліматом, органи чуття, розм’якшувані ясними картинами й відсутністю перешкод для задоволення перших потреб, завжди відкриті для радісних вражень. Усидлива праця, правильний розподіл часу, міркування, породжувані роботою, здається, зовсім невідомі їхнім мешканцям; прагнення до насолод, живі, але швидкоплинні відчуття становлять основу їхнього характеру, а легковажність ще більше сприяє розвиткові їхньої звичної привітності. Навпаки, в місцевості, позбавленій засобів існування, оселитися в якій людині вдалося лише після надзвичайних зусиль, люди змушені до наполегливої праці; вони неминуче стали стриманими, розсудливими, діяльними; лише мистецтвом і підприємливістю вони могли подолати несприятливі місцеві умови: вони мали вступити в боротьбу з кліматом, щоб він не розчавив їх. Утікачі, які шукали в лагунах Адріатичного моря притулку від спустошень і тиранії, що під різними назвами так довго губили всю Італію,[18] мусили або змінити вигляд цих гнилих боліт, або загинути самі від заразних хвороб і голоду. Ґрунт Батавії мав розвинути в населенні любов до праці, наполегливість, терплячість, надзвичайну дбайливість; він мав породити в них звичку до порядку, до ощадливості, створити нові види промисловості, опанувати торгівлю; словом, необхідно було, щоб Батавія вкрила свою землю мануфактурами, а найвіддаленіші навіть моря — своїми кораблями, або щоб вона повернула океанові ту саму землю, яку відбила в його вторгнень ціною неймовірних зусиль, наполегливою працею і свободою.

Якщо ми звернемося до менш загальних явищ, то чи не постане перед нами, що характер ґрунту, природа його плодів, температура і всі умови, які пов’язують країну з сусідніми місцевостями, спонукають людину обрати переважно той чи той рід занять? Чи не має ця спонука часто характеру прямої необхідності? Чи не забороняє вона водночас інші заняття через труднощі з добуванням для них необхідних матеріалів і знарядь виробництва? На високих горах, укритих багатими пасовищами й таких, що не дають змоги отримати будь-який інший урожай, люди мусили обмежитися скотарством; вони стають пастухами, збирають масло, виготовляють сир, і часто лише торгівля цими продуктами або самими тваринами пов’язує їх із мешканцями найближчих долин. На придатних для землеробства рівнинах, які дають багаті й різноманітні врожаї зерна, овочів, плодів, люди стають землеробами. На схилах щасливих пагорбів, багатих на виноградники, вони займаються виноробством. У глибині лісів вони ведуть грубе життя і, так би мовити, у товаристві з дикими звірами самі стають дикими й жорстокими. Береги моря, надаючи зручності для ряснішого, але й небезпечнішого рибальства, розвивають у населенні мужність, спонукають його міркувати, як подолати хвилі й негоду, вселяють йому охоту до далеких мандрів; нарешті, й однієї цієї обставини вже досить для створення особливого й дуже широкого роду занять, — ці береги дають місця, зручні для складу товарів, і притулок для мореплавців.

Що ж до власне торгівлі, то ми можемо зауважити, що характер кожної торгівлі, якою займається той чи той народ, звичайно зумовлюється географічним положенням країни та характером її продуктів; отже, моральний вплив торгівлі взагалі часто може залежати від клімату.

Країни, що легко постачають людині їжу, особливо якщо спека посилює в них прагнення до безтурботності, породжуваної достатком, послаблюють сили організму. Але оскільки вони дарують більше часу для розумової діяльності, то розсудок розвивається в них сильніше, а звичаї стають м’якшими й витонченішими. У холодних країнах, як ми вже не раз казали, потрібна рясніша їжа, тим часом як земля дає її мало, а значніша м’язова сила дає змогу переносити тягар і тривалість праці; ці праці, або ж сильний рух, що їх замінює, стають навіть необхідними для підтримання міцного здоров’я. Отже, людина цих країн стоятиме вище за людину теплого клімату, коли йдеться про праці, що потребують міцної статури; вона часто буде нижчою за неї, і так було б завжди за рівності інших умов, у заняттях, що залежать від виховання розуму і, особливо, в мистецтвах, заснованих на уяві.

Одне дослідження життя в рудниках могло б дати нам матеріал для великої статті. Уявлення, схильності, звички рудокопів, словом, усе їхнє життя відрізняється від життя всіх інших людей. Але ця відмінність, очевидно, залежить від характеру їхніх занять, а самі ці заняття можливі лише в ґрунті, багатому на мінеральні речовини, тобто, своєю чергою, майже неминуче визначаються умовою, що становить частину клімату.

§ XV

Я аж ніяк не маю наміру в цьому разі повертатися до питання про моральний вплив занять, хоча неважко було б підтвердити багатьма новими доказами те, що я сказав у попередньому Мемуарі. Але я вважаю за необхідне зауважити, що різні заняття неоднаково виховують усі органи. Уже сама ця обставина неминуче зумовлює великі відмінності в їхньому впливі на звички. Вельми небагато існує, наприклад, ручних ремесел, які розподіляли б рух однаковою мірою по всіх частинах тіла. Зазвичай же вони вправляють одні, залишаючи інші в цілковитій бездіяльності. Вони зміцнюють то руки, то ноги, і вдосконалюють почергово то зір, то слух, то дотик. Ось причина разючих, що постійно впадають в око, відмінностей в уявленнях, у звичних схильностях митців і ремісників. Коли якийсь із органів чуття стає точнішим або отримує більше відчуттів, то розсудок складає правильніші уявлення, або ж у ньому збільшується кількість образів тих предметів, до яких винятково застосовується дія органа. Окрім того, не підлягає сумніву, що більша частина наших спонукань залежить від розвитку певних органів. Сильні руки не завжди передбачають такі самі ноги. Внаслідок відповідності між усіма частинами організму зміни в одній передаються або всім іншим, або лише одній, більш симпатичній частині, або підносять їхні функції, або послаблюють їх, або порушують їхній лад. Отже, якщо, наприклад, якесь заняття часто пробуджує уважність органів відтворення, то воно посилить спонуки до любові й прагнення до насолод, які вона дарує; воно породить безліч передчасних уявлень і звичок, пов’язаних із цією пристрастю. Навпаки, якби існували заняття, вплив яких полягав би в продовженні заціпенілого стану цих органів, то вони затримали б розвиток, а згодом і значною мірою послабили б моральні схильності, що мають у своєму корені фізичний розвиток, який тепер припинився.

А це ще прямішим чином приводить нас до впливу клімату.

Справді, деякі країни явно прискорюють, інші затримують настання отроцтва; у теплих кліматах воно випереджає завершення дитинства, у холодних — ледь виявляється з настанням юності, і сили рухових органів уже знову відступають, перш ніж виявляться перші бажання любові.

Ми зауважили в іншому місці, що ця обставина справляє надзвичайний вплив на всі звички народів жарких країн. Оскільки молоді люди в них дуже часто стають розслабленими ще до того, як їхній організм набуде повного розвитку, то такі люди нерідко зазнають передчасного безсилля, і цей стан тим тяжчий для них, що все навколо дихає солодострастю, усе безперестанку викликає її образи й пробуджує в серці, що згасає, останні іскри бажання. Але почуття не завжди оживляються за велінням уяви. Ось чому вживання, а потім і зловживання збудливими речовинами так широко поширене в жарких країнах. Це зловживання остаточно виснажує вже докорінно ослаблені сили й породжує всі незручності та страждання передчасної старості. Найпохмуріші гіпохондричні хвороби, найдивніші й найперекрученіші спонуки, найглибша аморальність, найхолоднокровніша жорстокосердість постають постійно фатальним наслідком цього нещастя, і вся людина виявляється спотвореною внаслідок ланцюга послідовних явищ, викликаних дуже простою зміною в порядку розвитку лише деяких сил і деяких потреб.

Але наслідки передчасної зрілості, можливо, ще помітніші й багатогранніші для жінки, ніж для чоловіка; а внаслідок прямого чи непрямого впливу жінки на сімейне й суспільне життя ці наслідки набувають ще ширшого значення і для чоловіків. За ними можна простежити аж до найпотаємніших умов суспільного буття.

Насамперед ці жінки, що дозріли ще в дитинстві, ще до того, як почалося навіть їхнє виховання, чи можуть вони пробудити в чоловікові інше почуття, крім того, що ґрунтується на безпосередньому й швидкоплинному потязі до насолоди? Чи не принесені вони долею наперед у жертву своєму володареві? Чи не приречені вони по черзі бути то рабинями його бажань, то жертвами його пересичення? Щоб жінка була справжньою подругою чоловіка, щоб вона могла здобути солодку владу в родині, управління якою сама природа доручила їй, необхідно, щоб її здібності дозріли під впливом спостереження, досвіду й роздумів, необхідно, щоб її природа зазнала всієї низки вражень, сукупність яких становить, якщо я можу так висловитися, необхідний запас для подорожі життям. В іншому разі, при переході від передчасної юності до ще передчаснішої старості, для неї майже не існує періоду від дитинства першого віку до дитинства останнього; а протягом обох їй однаково незнайомі справжні блага людського життя; вона зазнає лише безконечних прикрощів і страждань; щаслива вона ще тоді, коли невігластво й нездатність до міркування будуть настільки повними, що врятують її від усвідомлення своїх нещасть, допоможуть їй тупо підкоритися долі й не пробудять у ній навіть підозри, наскільки радіснішим може бути її становище в інших країнах.

Відтермінування статевої зрілості та настання її в пізній юності певною мірою шкідливо впливає на розвиток розумових здібностей, але зумовлює міцну статуру; воно зберігає енергію почуття й надає йому особливої свіжості; ці сприятливі наслідки, вочевидь, щедро винагороджують за деякі часткові й нетривалі незручності.

Я не входитиму в дослідження цього подвійного явища, а пропоную його на розгляд мислителів. Їм неважко буде оцінити безпосередній, могутній вплив клімату, дія якого в цьому разі не може підлягати сумніву, на звички не лише окремих людей, а й на підвалини суспільного побуту.

§ XVI

Якби думка про залежність різних мов від впливу клімату була цілком установленою, то вона ще сильніше підтвердила б загальні висновки наших досліджень і розвідок. Від часу Локка почали підозрювати вплив мови на уявлення; від часу Кондильяка стало відомо, що успіхи людського розуму значною мірою залежать від досконалості мови кожної науки, і особливо від багатства мови, властивого кожному з великих народів. Цей мислитель і багато його учнів намагалися навіть звести кожну науку зокрема і все людське мислення взагалі до однієї лише добре складеної мови. Не підлягає сумніву, що більшою чи меншою мірою оброблені мови, внаслідок умов, які керують їхнім формуванням, і природи людей, що творять мову, самі зрештою справляють вплив на людей, а через них — і на формування, і на підпорядкування самих умов. За дотепною казкою, мова колись зв’язала диких людей, пом’якшила їхню жорстокість, збудувала міста й мури, поселила серед них людей і поєднала їх суспільністю, тобто дала їм закони. Мудрець відкриває нові істини лише очищенням своєї мови й наданням їй більшої точності. Софіст маскує свою брехню лише вправним уживанням неозначених висловів. Народ, що володіє добре обробленою мовою, рано чи пізно неодмінно має звільнитися від усіх своїх забобонів і внести світло розуму в усі питання, що його цікавлять, довершити науку, піднести мистецтво; він має на міцному підґрунті збудувати свою свободу й щодня примножувати свої насолоди та своє щастя. Народ із поганою мовою, вочевидь, не може вийти за певні межі в науках і мистецтвах, і особливо неодмінно має відстати щодо суспільних поліпшень. Якщо він і просувається вперед, то навпомацки й, так би мовити, випадково. Спроби звільнитися від помилок нерідко ще далі віддаляють його від істини. Необхідно, щоб світло знання прийшло до нього від сусідів, або щоб незвичайні уми раптово запалили його перед його очима, немов одкровенням, і в такому разі справжній розвиток його неодмінно супроводжується значними успіхами мови.

Ось якою обставиною особливо завдячували греки своєму перевазі, з першою своєю появою, над усіма сучасними їм народами. Ось чому, якби римляни, погубивши їхню свободу, не спотворили їхньої прекрасної мови, то той самий дух, який надихнув їх на створення таких великих творів поезії та красномовства, який уже закладав справжні основи раціональної філософії та моралі, цей дух неодмінно привів би їх до всіх благотворних висновків, до всіх істин: він перетворив би на науку й практичну діяльність найглибші почуття цього народу, найвільнішого, яким тільки може пишатися людський рід; а ці зусилля, без жодного сумніву, на кілька століть прискорили б настання справжньої свободи.

Ось чому також китайці, попри приписувану їм незвичайну мудрість, постають у багатьох відношеннях цілком варварським народом, який вічно залишатиметься під ярмом забобонів, що панують над ним, не зробить жодного великого відкриття й, можливо, не додасть нічого нового до того, що йому передав якийсь винахідливий народ; адже саме письменність здатна надати мові правильних форм; вона вдосконалює її, виявляючи її красу й вади, зберігаючи на вічні часи найвдаліші й найвишуканіші вислови та поступово відкидаючи з неї все непридатне. Отже, для оцінки мови досить уже ознайомитися з механізмом знаків, за допомогою яких вона діє на очі. Наші західні мови, як і найкращі мови Сходу, відтворюють слова за допомогою поєднань невеликої кількості літер. У китайській мові майже кожне слово має окремий знак: отже, потрібно величезну кількість часу, щоб навчитися письма. Невизначеність і плутанина значень слів, переходячи поступово з усного мовлення в писемне й із письма в усне мовлення, породжують таке змішання понять, від якого не можуть звільнитися навіть найученіші з них люди.[19] Очевидно, що така мова придатна лише для продовження дитячого стану народу, бо вона марно витрачає зусилля найкращих умів і затемнює саме джерело думки.

Але чи може насправді різниця в мовах, зумовлена, безперечно, не одним порядком явищ, у багатьох відношеннях залежати від впливу кліматів? Я схиляюся на користь цієї думки, але, тим не менш, мушу зізнатися, що ця думка, вочевидь, недостатньо доведена. Хоча останнім часом проведено безліч досліджень про давність і походження народів; хоча знайдено досить точні вказівки на кілька місцевостей на земній кулі, звідки поширилися багато народів, що нині населяють відомі країни, все ж таки немає змоги стверджувати напевно, що грецька мова, наприклад, має радше південне походження, ніж північне, що англосаксонська, прародителька німецької та англійської, належить радше Європі, ніж Азії. Отже, в дослідженні, з якого всякі гіпотези мають бути тим суворіше вигнані, що воно має своїм предметом істини, які зазвичай мають важливе значення в науці про людину, я не дозволю собі спиратися на такі доводи, які можуть видатися сумнівними.

Тим не менш, досить важко припустити, щоб властивості щоденних вражень не змінювали знаряддя, що відтворює їх і поєднує, щоб властивості їхні, похмурі чи світлі, суворі чи радісні, глибокі чи мимохідні, не залишали б до певної міри сліду у відповідних їм знаках. Одним словом, людина, що живе під щасливим небом, серед свіжої прохолоди й повітря, насиченого пахощами квітів, чиє вухо звикло слухати лише спів птахів і дзюрчання прозорих, біжучих джерел, не повинна вживати тих самих звуків, робити в них ті самі наголоси й зміни голосу, як людина, що живе серед жахів дикої природи, постійно блукає в темних, дрімучих лісах, серед ущелин неприступних гір, усіяних скелями й укритих вічним снігом, чиє вухо звикло до шуму розбурханого моря або потоків, що падають у безодню. Різні ці умови, картини, відчуття не можуть не відбитися на всіх органах людини, надзвичайно схильних до наслідування, так що ми не могли б уявити собі такого явища, щоб мова, тобто вірне дзеркало отриманих вражень, залишалася б завжди незмінною. Не підлягає сумніву, що клімат впливає на звичайний стан і на будову голосових органів; але чи могли б, своєю чергою, ця будова і цей стан не впливати на вибір звуків, а останні — на загальний характер мовлення?

Ось причина тієї відповідності, яку було знайдено між мовами та кліматом народів, що ними розмовляють; було помічено, або вважалося поміченим, що певні звуки, певні наголоси, певні придихи й відносна кількість приголосних і голосних можуть слугувати відмітною ознакою мов, властивих різним широтам або, точніше, різним фізичним умовам, узятим у всій сукупності їх і розглянутим у випадках, у яких вплив їх має виявити найсильнішу дію. М-me Сталь, у творі, багатому на глибокі думки й нові погляди, намагалася навіть провести межу між північними та південними мовами, які вона вважає за два великі підрозділи всіх відомих нам мов; і хоча можна не погодитися з нею щодо переваги, яку вона приписує північній літературі, не можна відмовити їй у таланті й точності, з якими вона змалювала і ті, й ті.

Але, повторю, ми залишимо осторонь докази, що випливають із відмінності між мовами в різних широтах і з відповідних їм, тотожних або подібних, місцевих умов. І понад те, вплив клімату на моральні звички людини доводиться найбезсумнівнішим чином; усі наші доводи, смію думати з цілковитою неупередженістю, не можуть залишити жодного сумніву в цьому відношенні.[20]

Можна було б подумати, яким чином у просвітницьку добу така проста й очевидна істина могла оспорюватися людьми, які надали таку могутню допомогу успіхам думки? Чи не можна це пояснити тим, що мислителі протилежного напряму приписували надто безумовний і широкий вплив клімату на форму правління? Справді, при частковому застосуванні цього закону незліченна безліч прикладів рішуче його спростовують; а з цього випливає, що в самій основі теорії має бути помилка, якщо один із найголовніших її висновків суперечить фактам. Але не в цьому полягає головним чином учення Гіппократа. Цей лікар-філософ визнає, що моральні звички народу становлять результат незліченної множини цілком відмінних одна від одної умов: у їхньому порівняльному оцінюванні він надає суспільному устроєві таке значення, яке може побажати сам Гельвецій; ми переконаємося в цьому з однієї з останніх цитат із його «Трактату про води, повітря і місцевість». Але Гіппократ вважав, що вплив клімату має величезне значення; він розглядав його як одну з постійних сил природи, дія якої забезпечена самим часом, бо людина може чинити їй лише окремий і такий самий минущий, як і вона сама, опір; а щойно цей опір припиняється, дія клімату знову набирає всієї своєї сили й знову викликає явища, які були, так би мовити, лише відкладені. Це міркування, необхідне для лікарів і моралістів, слід мати на увазі філософам і законодавцям. Останні, звісно, не братимуть його до уваги, коли йтиметься про впорядкування цих вічних і загальних законів, підвалини яких, властиві всім часам і країнам, самою природою вкладені в організацію людини й у незмінні вияви її чутливості, але воно цілком може бути для них корисним під час вибору тих чи тих установ, які не можуть бути ані однаковими в усіх країнах, ані спричиняти ті самі наслідки.

Ось те місце в Гіппократа, про яке я щойно згадав. Описавши клімат Азії та визначивши моральні наслідки, які, на його думку, неминуче ним зумовлюються, він каже:

«Але в цьому випадку політичні установи надали могутню допомогу впливові місцевих умов і надзвичайним чином посилили їхні погані наслідки.

Більша частина Азії перебуває під владою царів. Але люди, які не брали участі в законах, за якими ними правлять, люди, що не належать самим собі й перебувають під деспотичним ярмом, не мають жодного спонукального приводу займатися військовим мистецтвом; навпаки, вони мають цілком слушну причину не бути войовничими. Між ними та їхніми володарями немає нічого спільного: їх не пов’язують ані спільна праця й небезпеки, що випадають на долю перших, ані вигоди й слава, які мали б дістатися як тим, так і тим, але в яких солдати майже зовсім не беруть участі. Коли цих жалюгідних рабів змушують залишати свої домівки, своїх жінок, дітей і друзів та йти в похід, несучи за собою спустошення, то всі перемоги, здобуті їхніми зусиллями, лише примножують скарби їхніх жадібних володарів; на їхню ж долю припадають самі небезпеки, рани й втрата життя. Байдужі, отже, до успіхів війни, вони нездатні довго підтримувати її: вони навіть цілком нездатні до діяльності на такому терені, де їхня енергія не збуджується жодною певною надією, жодною ймовірністю вигоди. Такі люди занедбують невдячну землю, на якій живуть, і населення їхнє рідшає, а якщо між ними й знайдуться душі, обдаровані від природи бодай якоюсь мужністю та енергією, то вони проклинають і відкидають закони, що збуджують лише їхню ненависть.

Інша важлива обставина підтверджує мої слова. Найвойовничіші народи Азії — це греки та ті з варварів, які не визнають жодної деспотичної влади й зберегли свою незалежність. Оскільки всі їхні починання є добровільними, то вони й отримують від них усі вигоди. Якщо вони долають небезпеки, то це для себе самих і тільки для себе самих. Тому їхня мужність завжди винагороджується, і вони несуть на собі всі наслідки боягузтва».

Гіппократ ще й із цього погляду порівнює європейців з азійцями. «Якщо перші, — каже він, — так помітно переважають других, то це тому, що вони не живуть, подібно до них, під владою царів. Народи, підлеглі самовільній владі одного, неминуче боягузливі. Душі, принижувані й спотворювані рабством, швидко втрачають усяку енергію та доброчесність».

[1] Якщо я не скористався перекладом громадянина Корая, то це тому, що цей Мемуар написано ще до появи його перекладу. Я готовий, утім, перед будь-ким іншим визнати заслуги праць цього славетного вченого, особиста моя повага до якого так само безсумнівна, як і моє захоплення його проникливою критикою та його широкою вченістю.

[2] Саме в цьому, власне, і полягає найделікатніший і найсуттєвіший бік питання.

[3] У листах про тварин Леруа зауважує, що хоча в природному стані собака не робить стійки, проте суки чудових порід, привчених до стійки, народжують цуценят, які дуже часто без попереднього навчання з першого ж разу зупиняються над дичиною, щойно її помітять.

[4] Див. чудову працю Гузара про кінні заводи та Добентона, Жильбера, Тесс’є та ін. про догляд за вівцями.

[5] Я вказую на факт, про який згадують багато мандрівників і який стосується португальських родин, що оселилися на островах Зеленого Мису не пізніше як у п’ятнадцятому столітті; за цей час, який ми не можемо визнати особливо тривалим, ці родини стали майже подібними до тубільних негрів і мешканців сусіднього материка. Цей факт, здається, є безпосереднім спростуванням і теорії різних видів людської породи.

[6] Постійна й швидка верхова їзда спричиняє схильність до розтягнення крововідвідної вени; нерідко вона спричиняє аневризми; але ця подвійна дія аж ніяк не залежить від тих причин, які наводить Гіппократ.

[7] Цей темперамент вирізняється ще й сильним розвитком кровоносної системи, зумовленим об’ємними грудьми та великою кількістю вироблюваного тваринного тепла.

[8] Як це не раз було нами зауважено.

[9] Можливо, передусім тут слід було б поставити поліпшення здорових властивостей ґрунту внаслідок успіхів землеробства та гідравлічних підприємств, що мали на меті зміну напряму річок і спорудження каналів.

[10] В Єгипті, Нубії, Аравії та ін. теплих країнах.
Пер.

[11] У Гваделупі, С. Домінго, Бразилії, Ямайці, Гвінеї. У 1752 р. лютувала в південній Франції.
Пер.

[12] Порівнюючи різні умови під час вибору місця для міста, Гіппократ доходить висновку, що за однакової широти місцевості й однакового ґрунту розташування має зумовлювати помітні відмінності у фізичному й моральному складі його мешканців. «Якщо місто, — каже він, — захищене горами від північних вітрів і, навпаки, відкрите теплим вітрам, що дмуть із заходу, півдня та сходу, то гори, які його прикривають, постачають місту воду в достатній кількості, але вона майже завжди багата на солі. Ця вода природно буває холодною взимку й теплою влітку: це породжує розлади, яких не знають міста, щасливіше розташовані щодо вітрів і сонця. Ці розлади будуть ще значнішими для міст, що отримують із боліт або з озер воду, яку не можна виправити ні сонцем, ні вітрами».

Після докладного переліку хвороб, що розвиваються за обох цих обставин, і позначивши видозміни, яких вони зазнають через властивості та перебіг пір року, Гіппократ додає: «На ці хвороби слід дивитися як на властиві ґрунтові. Якщо з’явиться епідемія, то в них буде досить сили, щоб надати їй свого характеру».

«Зовсім інше відбувається в містах, розташованих серед протилежних умов, тобто звернених на північ і підвладних суворим вітрам, особливо тим, що дмуть між літнім сходом і заходом. Ці пронизливі, сухі вітри дмуть там безперервно. Більш теплі й більш вологі, як-от полуденний, там зовсім невідомі».

Ось що з цього випливає, на думку Гіппократа: «Вода, яку вживають у таких містах, буває холодна, тверда, нерідко солодкувата. Люди в них вирізняються худорлявістю й міцністю; вони мають стиснену й легко розладнувану черевну порожнину, жовч у них переважає над флегмою; вони наділені сильною й здоровою головою».

Тут автор знову вдається до докладного опису хвороб, властивих цим країнам, які всі знаходить у повній відповідності з темпераментом, а останній, своєю чергою, — з кліматом.

Далі він говорить про місто, звернене на схід.

«Його розташування, — каже він, — здоровіше, ніж у міст, звернених на північ або південь. Справді, холод і тепло тут помірніші. Води, на які падають перші сонячні промені, світліші й приємніші на запах, м’якші та здоровіші; бо дія цього світила, особливо в мить його сходу, очищає їх і виправляє; а повітря, на яке ранкове світло діє з більшою силою, немовби пронизується животворним началом, щедро розлитим в атмосфері.

Жителі міста, розташованого таким чином, загалом жвавіші й бадьоріші, обличчя їхнє яскравіше забарвлене й виразніше оживлене; все в них, аж до звуку голосу, позначене впливом сприятливої місцевості. Живі й вразливі, вони здатні до сильних пристрастей; але щасливий інстинкт спрямовує їх і приводить до мудрої розсудливості. Ці чергування, раптові й постійні переходи з одного стану в протилежний йому, хоч і цілком природні, роблять усі життєві функції досконалішими й повнішими. Я не сумніваюся, що своєю перевагою над більшістю інших людей вони завдячують тому, що всі плоди такої щасливо розташованої місцевості поживніші й смачніші, а завдяки обробітку набувають властивостей, невідомих іншим місцевостям. Оскільки в місті, про яке йдеться, холод і тепло перебувають у рівновазі й пом’якшують одне одного, то там зароджується мало хвороб; і хоча за своїм характером вони наближаються до хвороб, що спостерігаються в містах, відкритих теплим вітрам, проте ще менше вирізняються м’якістю й рідко супроводжуються злоякісними та небезпечними нападами».

Нарешті, переходячи до останнього з головних описуваних ним розташувань, Гіппократ стверджує, що місто, звернене на захід, недоступне для східних і відкрите для всіх теплих і північних вітрів, перебуває в украй нездорових і в усіх відношеннях несприятливих умовах.

Далі він пояснює причини цього: 1) його води не можуть бути чистими й свіжими, бо прозорість та інші, першорядні їхні якості щодня знищуються панівними ранковими туманами, які розсіюються насилу й дають доступ сонцю, коли воно вже підніметься високо над горизонтом; 2) улітку спека в такому місті стає нестерпною через тривалу присутність сонця на небі, дія якого, що триває від ранку до вечора, не дозволяє, так би мовити, розвинутися нічній свіжості; 3) західні вітри мають постійну схильність набувати характеру осінніх, і в цьому разі всі зміни, які тільки можуть статися від ранку до вечора в температурі повітря, настають одна за одною несподівано й відчутно різко. Із цього видно, яке значення надавав Гіппократ не лише кліматові, розглянутому із загального погляду, а й кожній із умов, що, на його думку, утворюють клімат. Я навів ці місця з нього, оскільки зауваження, що містяться в них, здебільшого спрямовані на найтонші й найменш різкі відтінки. Можна було б ще краще показати, з якою прискіпливістю він розглядає кожну обставину, якби ми докладно простежили його дослідження дії, яку справляють різні води: але ці подробиці, попри свою принадність і цікавість, не мають безпосереднього стосунку до нашої теми. Надто дрібні подробиці, застосування яких може здаватися таким, що спирається на тонкий аналіз, не можуть бути використані для підтримки думки, підтверджуваної такою кількістю прямих доказів.

[13] Втім, не доведено, що на останньому своєму етапі сухоти з гнійними пухирцями в легені не можуть передаватися безпосереднім дотиком. Багато спостережень схиляють мене радше до протилежної думки.

[14] Хлориста ртуть.
Пер.

[15] Россель, лікар англійської Ост-Індської компанії, у добрій праці про бенгальських змій запевняє, що тубільці успішно вдаються проти укусу найотруйніших видів до суміші з миш’яку, опіуму та інших ароматичних збудників.

[16] Під цим родовим означенням слід розуміти, разом із речовинами, що слугують людині поживою, повітря, вічно необхідне для підтримання життя, і воду, без якої жодна країна не може мати населення.

[17] За свідченням Левальє, у міру поширення в Туреччині вина споживання опіуму з кожним днем падає.

[18] Це переселення почалося від часу нашестя Аттіли на Італію.

[19] За свідченням останніх мандрівників, самі закони, тобто постанови уряду, під час їх виконання стають предметом різного тлумачення мандаринами, і майже завжди без жодного навмисного бажання з боку останніх спотворити постанову й порушити закон.

[20] Один із моїх освічених друзів зауважив мені, що вплив клімату аж ніяк не однаковий і на багатого, і на бідного. Це цілком справедливо. Клімат діє так само неоднаково і на різні класи ремісників та робітників; мало того, його вплив більшою чи меншою мірою могутній, залежно від різного ступеня суспільного устрою. Не випустити нічого з уваги під час дослідження такого широкого питання неможливо. Я повернуся до нього в іншій праці, предметом якої буде Удосконалення фізичної людини; у ній я розгляну ці питання докладніше, ніж міг це зробити як у Мемуарі про умови життя, так і в цій праці.