Більшість філософів, яких ми тепер розглядатимемо, лише на десять років молодші за Анаксагора та Емпедокла; це практично одне покоління, хоча насправді їх розділяє ціла епоха. Часи, в які жили всі ці мудреці, це часи “Греко-перської війни”; це часи виникнення повноцінної демократії на материковій Греції; це часи, коли політика греків вийшла на міжнародний рівень, а всередині самої Греції поступово згортається полісна автономія та назріває потреба в єдиній державі. Усі ці події також супроводжувалися небаченим досі проривом у всіх сферах мистецтва.
Величезна кількість подій епохальної важливості (у свідомості самих греків, насамперед) відбулася всього за проміжок 530-460 до н.е., і підсумком цих подій стало перетворення Афін на найбільший торговельно-ремісничий центр чи не всього світу; тож не варто дивуватися, що саме тут віднині зосередилася вся культура й філософія подальшого сторіччя. Саме в цей час (після 470-го) до Афін переїжджають філософи з Іонії; навіть старий Парменід також прибуває до Афін у супроводі свого учня Зенона (і за легендою, їх встиг послухати юнак Сократ).
Так, Афіни стали практично столицею світу, а разом з цим, у внутрішньому житті Афін відбувалися відповідні до цього зміни. Старі закони, засновані на консервативній моралі хліборобів-аристократів, перестали відповідати новим умовам життя; і поступово ці закони почали ліквідовувати. Та з ліквідацією родового права – втрачала владу і сама аристократія; таким чином демократи крок за кроком зміцнювали свої позиції у владі. Конфлікт аристократії і демократії був тим самим конфліктом міста і села (про який ми говорили у відповідній главі – БУДЕ ПОСИЛАННЯ), а разом з тим, також конфліктом прогресу і традиції. Це стосувалося, зокрема, ідеологічної сфери; але про який консерватизм і прогрес може йти мова в рамках “космічної” натурфілософії? Необхідність приймати участь в суспільному житті Афін та відстоювати сторони у вищевказаній боротьбі – неминуче змушувала філософів розпочати ретельний розгляд питань людського життя, чеснот і моральності – тобто етичні питання та питання державні. Звісно, цих проблем торкалися і раніше, так само як і раніше існували подібні конфлікти, і як ми бачили, практично всі філософи до цього моменту були активними політичними суб’єктами. Тим не менше – тільки тепер етико-політичні питання стали питаннями спеціального філософського розгляду.
Історичний контекст періоду
Отже, подальша історія розвитку філософії була тісно пов’язана з іменами політичних діячів – Фемістокла та Перікла. Навіть щодо дитинства Фемістокла збереглися свідчення, вельми симптоматичні для “філософської революції”, яку ми розглядаємо, – на відміну від інших дітей, Фемістокл обмірковував і складав промови. У цих промовах він або звинувачував, або захищав когось із однолітків.
Коли під час подій 510-507 рр. відбулася демократична революція в Афінах – Фемістокл перебував у віці близько 17-ти років, і він цілком міг відчути все значення подій, що відбулися. Нова політична система відкрила шлях до влади тим людям, які раніше були позбавлені можливості її досягти. Серед таких людей був і незаконнонароджений громадянин Фемістокл.
Для участі в нових політичних реаліях були потрібні вміння переконувати, виступати перед народними зборами, бути постійно на виду – ті риси, якими володів молодий афінський політик, і які він культивував у себе з дитинства. Тож користуючись своїми навичками, у 494-93 роках, у віці тридцяти років, Фемістокл став архонтом (а.к.а. “президентом”) Афін. Перебуваючи на цій посаді, він провів епохальну реформу: санкціонував будівництво нового порту в передмісті Пірей і спорудження величезного флоту, на який тепер робили більший наголос, ніж на традиційних піхотинців-гоплітів.
Але що таке гопліт?
Гопліт, це не простий солдат; щоб стати гоплітом, потрібно обов’язково бути громадянином міста, а для цього необхідно володіти землею в межах держави. Таким чином, мислення гопліта неминуче дорівнювало мисленню сільського землевласника; і навпаки, землевласник мислив у межах гоплітського військового устрою. А оскільки аристократ – це також землевласник, то й для нього також куди кращим здавалося обстоювати роль гоплітського військового порядку (до речі кажучи, ця спільність через “землю” впливає і на класову боротьбу; і навіть за середніх віків, феодал та селянин мали куди більше спільного, аніж вони обидва та мешканець міста, особливо в царині ідеології). Та й більше того, від симпатій армії насамперед залежить політична влада партій. Тому рішення Фемістокла – це не тільки вдале в стратегічному плані військове рішення, а й потужний удар по політичній владі аристократії всередині міста. Усе це, звісно ж, не залишилося непоміченим; консервативно налаштовані громадяни єдиним фронтом виступали проти заходів Фемістокла та вважали це тактичним провалом, допоки через 14 років не було здобуто знамениту перемогу при Саламіні.
Усе це не історична модернізація, у такий самий спосіб справу уявляли й самі древні. Наведемо свідчення Плутарха:
“Цим Фемістокл посилив демос проти аристократії і надав йому сміливості, оскільки сила перейшла в руки веслярів, келевстів і рульових. З цієї причини і трибуну на Пінксі, влаштовану так, що вона була повернута до моря, тридцять тиранів згодом повернули обличчям до землі: вони думали, що панування на морі породжує демократію, а олігархією менше обтяжуються землероби”.
Хроніка основних подій епохи:
- 490 до н.е. – перемога над персами при Марафоні, остання яскрава сцена в житті аристократичного гоплітського формування. Події Марафону згодом згадуватимуться як “Золотий вік” усіма афінськими аристократами.
- 483 рік до н.е. – десять років минуло від початку реформ Фемістокла, увесь цей час партія аристократів на чолі з Арістідом усіма силами перешкоджала проведенню реформи, але саме цього року боротьба розпалилася до такої міри, що на референдумі поставили питання про вигнання (остракізм) одного з двох політиків, і народ ухвалив вигнати Арістіда. З цього моменту Фемістокл отримує повну владу в місті.
- 480 до н.е. – афіняни зазнають поразки і змушені тікати з міста якраз таки на свої кораблі, на “даремний” величезний флот (зберігши цим політичну незалежність від Спарти); і навіть більше того, завдяки флоту афіняни можуть диктувати умови Спарті, і від їхніх рішень залежить доля всієї війни проти Персії. Цього ж року Фемістокл здобуває морську перемогу біля острова Саламін і стає головною людиною в усьому Еллінському союзі, залишаючись першою людиною Афін.
- 479 до н.е. – битва при Платеях, греки остаточно перехоплюють ініціативу у війні; у свідомості греків це було щось неймовірне, адже вони завжди вважали себе відсталою околичною провінцією по відношенню до багатої і розвиненої цивілізації Сходу (про це прямо говорить Геродот). Величезна армія персів здавалася непереможною перед настільки малими силами греків. Здійснивши цей подвиг, відбулося ідеологічне зрушення в умах по всій Греції; частково воно простежується в поемах Есхіла і віршах Симоніда: греки це свобода, Персія це царська деспотія.
- 478 до н.е. – раніше в загальногрецькому флоті першість (верховне командування) належала Спарті, таким було компромісне рішення союзників. Тепер спартанці перемогли в кількох морських битвах і відвоювали морський прохід до колоній (джерело хліба) у Чорному морі. З точки зору Спарти – всі цілі війни були досягнуті. Але Афіни вирішили продовжувати війну до повного звільнення Іонії, використовуючи свій флот (більшу частину від загального флоту). Спарта ж вирішила спиратися на гоплітський стрій і в разі чого знову оборонятися вдома; до цього їх змушувала і внутрішня обстановка з постійним ризиком повстання рабів (ілотів). У загальному союзі назрів розкол, Афіни продовжили війну самостійно, створивши “Делоський морський союз”. У рамках союзу, афіняни обирали щорічно десять еллінотаміїв для завідування союзною скарбницею, що знаходилася на Делосі, у святилищі Аполлона. Союз являв собою сіммахію (наступально-військовий альянс) на “вічні часи”. Він розвивав торгівлю і забезпечував безпеку комунікацій, тому його підтримували купецтво і ремісники в усіх містах-учасниках, що також послаблювало аристократію і штовхало союзників іти по стопах Афін. Саме “спільна” скарбниця союзу стала значним джерелом фінансування культурного прориву в Афінах.
- 476 до н.е. – передбачаючи можливі розбіжності і ворожнечу в майбутньому з Афінами, спартанці заборонили жителям зводити навколо свого міста стіни (така ж заборона поширювалася на всі підвладні Спарті міста). Причина проста – відсутність стін є запорукою сухопутної битви, в якій вирішує все гоплітський стрій, а у Спарти цей стрій був найсильнішим у Греції; до того ж греки дуже погано володіли технікою для облоги міст. Оскільки Спрата була головним центром всієї аристократії в Греції, ця вимога йшла пліч-о-пліч із локальною політикою аристократів (наприклад, в Афінах), з їхньою вимогою акцентування уваги на гоплітському строю; тому й афінські аристократи, окрім іншого, були незадоволені також і стінами, виправдовуючи це невдоволення, щоправда, впливом на моральний дух громадян (мури виховують психологію боягузтва).
Усі знають, що Спарта найсильніший військовий поліс, і саме вони були головними винуватцями сухопутної перемоги при Платеях. Тому вимога зі стінами стосувалася взагалі всіх полісів, включно з Афінами. Якщо хтось не згоден – його змусять силою, само собою. Але й тут не обійшлося без Фемістокла, який взяв особисту участь в тому, щоб відволікти спартанців, та все таки звести стіни. Ба більше – стінами був обнесений і порт Пірей, і навіть окремо дорога, що з’єднує порт з містом. Таким чином Афіни, в разі ймовірної облоги, змогли б постійно постачати місто продовольством з колоній, а в самому морі вони могли зберігати тотальну перевагу, зосередивши на морських силах всі свої ресурси.
У 471 році Фемістокла виганяють з Афін шляхом всенародного референдуму; приводом стають його зносини з персами (багато дослідників кажуть, що це неправда, але вся його біографія, окрім подій самої війни, свідчить про те, що звинувачення справедливе) і навіть бажання згорнути демократію та стати новим тираном (на піку слави та після стількох років правління це теж звучало вельми вірогідною ідеєю). Переслідування переростають усі межі і перетворюються навіть на вимогу повернуться в Афіни для суду і подальшої смертної кари; тож поневіряння Грецією закінчуються для Фемістокла переїздом в Іонію, під пряму владу перського сатрапа.
Поколінню філософів Зенона й Емпедокла в цей час виповнюється близько двадцяти років. Вони увійшли у свідомий вік під час домінування Фемістокла і перемог, що вже відгриміли (у Сицилії під час Греко-перської війни точилася війна з Карфагеном, точно така ж за значимістю), а раннє дитинство вони провели під час руйнування Афін персами. Ті, хто жив у самих Афінах – застали на власні очі підйом від стану повної розрухи до “першого міста Греції”.
Минуло лише двадцять років від радикальних змін Фемістокла, і, звісно, консерватизм ще нікуди не зник. Щойно Фемістокла вигнали, Афіни немов повернулися до благословенного для аристократії “Доклісфенового часу” (Клісфен – лідер демократів під час революції 507 року). Знову ареопаг, рада “шляхетних і найкращих”, став вершити вищий суд і вести державні справи; багаті землевласники знову потіснили на “належне їм місце” моряків і ремісників. Тепер першою людиною в місті став Кімон, син Мільтіада, найзнаменитішого зі стратегів, які здобули перемогу над персами під Марафоном (490 р.); тієї самої битви, з якою всі реакціонери пов’язували свій “Золотий Вік”. Щоб розуміти, наскільки Кімон далекий від демократії, досить нагадати, що він – запеклий шанувальник, справжній фанат спартанців; до такої міри, що навіть сина свого назвав Лакедемонієм.
За таких сприятливих для консервативних ретроградів умов – до міста повертається трагічний поет Есхіл (до цього, за часів правління Фемістокла, він виїхав у регіон консервативної еміграції – на Сицилію). І ось 468 року Есхіл програв на змаганні поетові Софоклу; і не просто тому, що час сприяв тому, аби консерватор Есхіл програв, а просто Софокл був по-своєму ще більш примітивним консерватором, який ще менше виходив за межі кругозору неосвіченого селянина, з яким також багато в чому збігалася ідеологія аристократичних кіл. Звісно, вибір між ними був важкий (про це говорять навіть прямі джерела), бо обидва автори ті ще ретрогради, але тут перевагу на користь Софокла дало його нововведення із введенням третього актора, та бажання аристократів трохи загравати з масовим глядачем (перевагу Софокла забезпечило особисте втручання Кімона).
Усе сказане досі стосувалося людей, що належать до минулої епохи, які застали у свідомому віці початок греко-перської війни.
Тепер же настав час говорити про те покоління, яке народилося приблизно під час початку тієї війни, і які у свій свідомий вік увійшли приблизно під час домінування описаної нами аристократичної реакції.
До нового покоління людей, до яких уже певною мірою належав і сам Фемістокл, належав також і поет Еврипід, якому до 465 року виповнилося п’ятнадцять років (майже свідомий вік). Розвитку різнобічних захоплень Еврипіда неабиякою мірою сприяло те, що в Афінах, які перетворювалися потроху на культурний центр всієї Еллади, оселилося до цього часу чимало освічених людей, поетів і філософів, істориків і художників, з інших грецьких областей, і особливо з іонійських міст Малої Азії, які стали частиною “Афінського морського союзу”. Духовне життя афінян ставало дедалі різноманітнішим і більш насиченим, розвиваючись у подоланні віджилих традицій та уявлень у міру того, як демос, відтиснутий на деякий час на задній план політичного життя, знову починає боротьбу за право вирішувати справи держави, а вожді демократії, і перший з них – Перікл, зосереджує навколо себе все найбільш “передове”.
Еврипіда, як і філософів нового покоління, не могла не цікавити й не тішити та вирішальна битва, що її Перікл та його прихильники розпочали проти оплоту аристократії – Ареопага. Незадоволені політикою Кімона, демократи тільки й чекали приводу для виступу. І таким приводом стала пропозиція Кімона відправити загін афінських гоплітів на допомогу спартанцям (!), які опинилися в цей час у дуже скрутному становищі у зв’язку з сильним землетрусом і повстанням рабів (ілотів).
Це повстання, відоме як Третя мессенська війна (поч. 464 до н.е.), швидко охопило всю Лаконію і Мессенію. Ілоти, покинувши поля, укріпилися на горі Ітомі, і спартанці ніяк не могли змусити їх здатися. Але прихід афінян не просто нічого не змінив у війні, спартанці також запідозрили афінян у змові з ілотами, і цим образили весь афінський народ, і водночас знищили репутацію Кімона.
Скориставшись цим, прихильники демократії, і перший з них Ефіальт, перейшли в наступ на привілеї родової знаті, і вже 462 року народні збори прийняли закон, який забрав в Ареопага більшу частину його колишніх прерогатив. А самому Кімону, підданому тепер остракізму, довелося піти у вигнання 461 року, тож тепер політикою Афін знову заправляла партія демократів, під керівництвом Перікла.
Буття визначає свідомість
Вище вже йшлося про те, що лідер демократії, Перікл – зосередив навколо себе всіх передових діячів культури. Сам він також тому був максимально освіченою людиною свого часу. Поступово Перікл зосередив у своїх руках всі справи поліса; він продовжував тіснити аристократію, прагнучи розширити права незаможних і бідних громадян. Так, уже за кілька років, у 457-456 рр., посада архонта, що була раніше привілеєм виключно знаті, стала доступною для вільного громадянина будь-якого походження. Землевласницька аристократія вже не могла претендувати на те, що вона являє собою господарську основу суспільства. Хліб тепер був переважно імпортним, з колоній у Чорному морі; решту продуктів ввозили з усього Середземномор’я; таким чином, знать втратила не тільки політичну, а й економічну значущість для міста. Тепер не аристократам, а ремісникам, які виробляють масу промислових товарів на експорт, мореплавцям і купцям, що багатіють від цієї торгівлі, – настав час їм вирішувати справи поліса і визначати його становище в Греції.
Зі зміцненням демократії став більш помітним відхід від багатьох традиційних уявлень і вірувань, що здавалися тепер застарілими архаїзмами для більш освічених афінян. Люди покоління Еврипіда були звернені своїми поглядами в майбутнє, оскільки Афіни – після перського розорення – все ще тільки відбудовувалися, а їхній політичний вплив ще тільки повинен був досягти апогею; середньостатистичний афінянин все ще був бідним, але тим не менш – рівень життя зростав на очах, і зростав відчутно швидко, при чому вже не за рахунок землеволодіння.
Консерваторам, які моралізували в дусі пуритан про чесну працю на землі, про сувору моральність і повагу до предків, можна було наочно показати купців, які швидко багатіли, і розкіш самого міста, яка зростала; тож заперечуючи сільський устрій і віддаючи перевагу місту, масовий афінянин заперечував водночас і архаїчну систему світосприйняття.
Про значення культурного повороту, що відбувся, свідчить зокрема той факт, що загальногрецька зірка театру Есхіл, за 4 роки після ліквідації влади Ареопага, написав знамениту трилогію “Орестея”, суть якої виражалася в захисті Ареопага, культу предків, побожності, старої життєвої мудрості та в критиці торговельно-ремісничих верств, які надмірно збагачуються. Фактично Есхіл прямо виступив на боці реакції, і це мало не закінчилося для нього трагічно. Афіняни готові були закидати його камінням та навіть викликали на суд, який мав закінчитися найсуворішим звинуваченням, якби не заступництво одного з героїв перської війни, з яким Есхіл бився в одному ряду. Тільки повага до ветеранів війни врятувала Есхіла і йому вдалося знову втекти на Сицилію.
За цим епізодом можна оцінити весь масштаб зміни парадигми; шляхом допущення зворотного від моралі самого Есхіла – можна уявити собі запити суспільства того часу. Отже, в Афінах виникла нагальна потреба в освіті, у підвищенні культурного рівня, щоб відповідати статусу свого міста. Але в Греції не було того, що ми зараз називаємо “вищою освітою”, масовий грек міг здобути лише загальну освіту в “гімнасії”, згідно зі звичаями він мав “пасивно” здобувати знання завдяки постійному знаходженню в колі старших людей. Філософія виявилася закритим знанням для небагатьох посвячених, вона була елітарним явищем; але саме філософія була аналогом “вищої освіти”, і саме її тепер хотіли здобути молоді люди всієї Греції. Роль університетів почали виконувати філософи, які щойно вийшли з періоду свого власного навчання і якраз вчасно постали на публіку – це бути філософи-софісти.