Твір давньогрецького софіста й ритора Горгія Леонтійського «На захист Паламеда» був навчальною промовою, на прикладі якої Горгій обґрунтовував ті чи ті положення риторики. Сюжет «Захисту Паламеда» також розробляли в однойменних трагедіях Софокл і Евріпід. Згідно з класичною версією міфу Одіссей закопав у наметі Паламеда коштовності, а потім передав Агамемнонові підроблений лист від імені царя Трої Пріама. У ньому було перелічено цінності, видані Паламедові за зраду. Греки вирішили, що їхній герой зрадив спільну справу, і забили його камінням. Твір являє собою промову Паламеда, яку йому слід було б виголосити для свого виправдання. Тут Горгій уперше, у всякому разі з античної літератури, що дійшла до нас, описав техніку двоетапного спростування тези, яка дістала назву «аргументу від супротивного». На думку Чарльза Сегала, ця промова має подібність до промови Сократа в суді 399 року до н. е. в викладі Платона. Ба більше, «На захист Паламеда» могла вплинути на «Апологію Сократа» Платона.
Промова Горгія дійшла до нас у спотвореній і повній прогалин версії, причому постраждав навіть сам діалект. Промова, найімовірніше, написана задовго до «Єлени«, з огляду на більшу архаїчність мови. Можливо, ще під час перебування Горгія на Сицилії (бл. 440-430 рр. до н. е.).
Обвинувачення й захист змагаються не щодо смерті. Адже природа явно прирекла на смерть усіх смертних у самий день їхнього народження. А от щодо безчестя й честі є підстава побоюватися, чи належить мені, здобувши справедливий захист, справедливо уникнути (смерті), чи ж умерти насильницькою смертю з найбільшим соромом і з (плямою) найганебнішої провини. З цих двох (можливостей) одна цілковито перебуває у вашій владі, інша ж — у моїй, (а саме) справедливість — у моїй, насильство ж — у вашій. Адже вбити мене ви легко зможете, якщо захочете. Справді, у вашій владі перебувають і ті (засоби), жодним із яких я не володію. Отже, якщо (мій) обвинувач Одіссей або достеменно знаючи, що я (зрадницьки) продав Елладу, або з якихось підстав припускаючи, що це так, обвинувачував би (мене) з любові до Еллади, то він був би найкращим мужем. Адже хіба не так, якщо він рятує вітчизну, батьків, усю Грецію і ще, понад те, карає винного? Але якщо через заздрість або інтригу чи підступність він сплів це обвинувачення, то, подібно до того, як у першому випадку він був би найкращим мужем, так у цьому випадку він був би найгіршим мужем.
Говорячи про це, з чого я почну? Що скажу найперше? До якого захисту вдамся? Адже страшне обвинувачення вселяє явний страх, а зі страху неминуче постає збентеження в мовленні, якщо тільки я не навчуся чогось від самої істини й від необхідності цього моменту, маючи в їхній особі вчителів грізніших, аніж винахідливих. Я достеменно знаю, що мене обвинувачує обвинувач, який достеменно не знає (того, у чому мене обвинувачує). Адже я точно знаю про себе, що нічого такого не вчинив. І я не уявляю, яким чином хтось міг би знати про існування того, чого ніколи не було. Якщо ж той, хто думає, що це так і є, висунув обвинувачення, то я доведу вам, що він каже неправду, двома способами. Адже ані той, хто забажав, не міг би, ані той, хто міг би, не забажав би вчинити такі справи.
Паламед не міг учинити злочин, навіть якби захотів
Проти цього обвинувачення я виступлю насамперед (із доказом), що я не був у змозі цього зробити. Адже необхідно було, по-перше, якесь начало зради, а початком мало б бути слово. Справді, перш ніж мають відбуватися справи, їх неодмінно мають передувати слова. А яким чином могли б бути слова, якби не було якоїсь бесіди? А яким чином могла б відбутися бесіда, якби ні він до мене не прийшов, ні я до нього, ні він до мене не послав би вісника, ні від мене до нього не прийшов би вісник? Адже й письмове повідомлення не приходить (само собою), без того, хто його приносить. Але, звісно, це може здійснитися (лише) через посередництво слова. Отже, я вступаю в бесіду, і він вступає в бесіду, він зі мною і я з ним (бесідуємо) якимось чином. Хто з ким? Еллін із варваром. Яким чином (кожен із нас) слухає й говорить? Наодинці один з одним? Але ж ми не розумітимемо одне одного. Або (в такому разі) за допомогою перекладача? Отже, виявляється третій, (який є) свідком того, що має бути приховане.
Але припустімо й це, хоч (зазвичай) так не буває. Проте після цих (слів) слід було б отримати й дати запоруку (для скріплення договору). Отже, якою могла б бути та запорука? Клятва? Але хто ж мені, зрадникові, став би вірити? Заручники? Які? Ну, наприклад, я міг би дати брата (бо в мене не було нікого іншого, кого я міг би дати як заручника), а варвар — когось із своїх синів. Справді, це було б для мене від нього і для нього від мене найнадійнішою запорукою. Якби саме так і відбувалося, то (все) це було б вам усім очевидно. Хтось скаже, що в нас запоруку давали грошима: він давав, а я отримував. Отже, це робилося за малу суму грошей? Проте, неймовірно, щоб за великі послуги отримувати мізерні гроші. То, значить, за велику суму грошей? У такому разі як було організовано їхню доставку? Хіба хтось один міг би принести (велику суму грошей)? Чи багато (приносили)? Але ж якби приносили багато, то було б багато свідків (нашого) задуму; якщо ж (лише) один приносив, то принесене ним не могло бути значним. Принесли (гроші) вдень чи вночі? Але (вночі табір охороняють) численні й сильні вартові, завдяки яким неможливо лишитися непоміченим. А вдень? Але світло є ворогом подібних (діл). (Утім), нехай буде (так). (У такому разі постає подальше питання): я, вийшовши (з намету), прийняв (гроші) і ввійшов (до свого намету). І те, й інше важко здійснити. (Далі). Отримавши гроші, яким чином я сховав би їх від своїх домашніх і від сторонніх? Куди я міг би їх покласти? Яким чином я міг би їх берегти? Якби я став ними користуватися, це відкрилося б, а якби я ними не користувався, то яка була б мені від них користь?
Проте припустімо, що було й те, чого не могло бути. Ми зустрілися, поговорили, вислухали (одне одного), я отримав від них гроші, я отримав їх таємно, я сховав їх. Треба було, мабуть, почати робити те, заради чого це було зроблено. Проте це становило ще більші труднощі, ніж те, про що йшлося вище. Адже, роблячи (це), я мав би робити або сам (один), або разом з кимось іншим. Але (це) справа не однієї (людини). То, значить, разом з іншими? З ким? Очевидно, зі спільниками. З вільними (громадянами) чи з рабами? (Лише) з вами, вільними громадянами, я перебуваю в товариських стосунках. Отже, хто з вас був (моїм) співучасником? Нехай скажуть. А щоб я (взяв собі в спільники) рабів, хіба це не є цілковито немислимо? Адже раби охоче видають (своїх панів), спонукувані до цього надією на здобуття волі та через застосування до них тортур. (Саме ж) злодіяння яким чином могло статися? Очевидно, треба було впустити ворогів, сильніших за вас. Отже, яким чином я міг би їх упустити? Через ворота? Але не в моїй владі їх зачиняти й відчиняти, а влада над ними належить вождям. Через стіни за допомогою драбини? Хіба (в такому разі) мене не було б викрито? Адже всюди розставлено охорону. (То, може, так), розібравши стіну? Авжеж, усе це побачили б. Адже життя в таборі відбувається під відкритим небом: тут усі все бачать, і всі стежать одне за одним. Отже, як би не повернути справу, зробити (це) мені було абсолютно неможливо.
Можливі мотиви Паламеда
Зверніть узагалі увагу й на таке. Заради чого в мене виникло б бажання це зробити, навіть якби (зробити це) було цілком у моїх силах? Адже ніхто не захоче даремно наражатися на найбільші небезпеки й бути найпідлішою людиною, обтяженою найтяжчим злочином. То заради чого? Знову я до цього повертаюся. Хіба не для того, щоб царювати? Над вами чи над варварами? Але над вами (царювати) неможливо, бо вас багато й ви маєте такі якості, (а саме): у вас є все найкраще — доблесть предків, величезні гроші, подвиги, сила духу, влада над містами. То, значить, над варварами? Але хто ж той, що замислив зраду? Я, еллін, якою силою я оволодію варварами, я, будучи один, тоді як їх багато? Переконавши їх чи застосувавши до них насильство? Адже ні вони не можуть хотіти підкорятися мені, ні я не міг би застосувати до них насильство. А може, вони (самі) добровільно віддадуться мені на мою ласку, платячи (цим) за зраду? Але ж було б великою дурістю і повірити в це, і прийняти (таку пропозицію). Бо хто б віддав перевагу рабству перед владою, найгіршому перед найкращим?
Може, хтось скаже, що я зробив це з любові до багатства й жадоби до грошей. Але я маю достатні статки, а в більших зовсім не потребую. Бо у великих грошових засобах потребують ті, хто багато витрачає. (У них потребують) аж ніяк не ті, хто є володарями над насолодами (тілесної) природи, а ті, хто є рабами насолод, і ті, хто прагне через багатство та пишний (спосіб життя) здобути собі пошану. А з цих (якостей) у мене немає жодної. Що ж до того, що я кажу правду, то як надійного свідка цього я наводжу своє минуле життя. Цьому самому свідкові ви (самі) є свідками. Адже ви живете зі мною, а отже, є очевидцями цього (мого минулого). І заради пошани не вчинила б таких діл людина навіть середнього розуму. Адже пошана — від чесноти, а не від вади. А чи може бути пошана зрадникові Еллади? Та й, понад те, я не потребую пошани. Адже мене вшановували за найшанованіші (діяння) найповажніші (люди), (а саме) ви вшановували мене за мудрість. І заради безпеки ніхто б цього не зробив. Адже зрадник — ворог усім: (він ворог) закону, справедливості, богам, народові. Бо він топче закон, порушує справедливість, губить народ, ображає божество. А той, чиє життя оточене найбільшими небезпеками, не має безпеки. Але (може, я зробив це), бажаючи допомогти друзям або зашкодити ворогам? Адже й заради цього (іноді) чинять неправедний учинок. Але в мене (якраз) було навпаки. Я (цим учинком) шкодив друзям, а ворогам допомагав. Отже, ця справа не давала нічого доброго. Але ніхто не чинить злочину з бажання зазнати лиха.
Залишається (припустити), чи не зробив я це (з бажання) уникнути чогось страшного або страждання чи небезпеки. Але щодо мене ніхто не міг би цього сказати. Адже все робиться всіма заради двох цілей: або щоб одержати якусь вигоду, або щоб уникнути шкоди. Усі злочини, що чиняться з інших мотивів, ніж ці, є наслідком божевілля. А яку велику шкоду я завдав би самому собі, якби робив це, (усім) добре відомо. Справді, зраджуючи Грецію, я зраджував би самого себе, батьків, друзів, честь предків, батьківські святині, їхні могили, (нашу) найвеличнішу батьківщину — Грецію. Те, що для всіх є найвищим, я віддав би на наругу.
Зверніть увагу й на таке. Якби я це зробив, то хіба життя не стало б для мене нестерпним? Справді, куди мені було б податися? До Греції? Щоб зазнати кари від тих, кому я завдав образи? Хто з тих, кому я заподіяв зло, пощадив би мене? Залишитися серед варварів? Знехтувавши всім найважливішим (у житті людини), позбувшись найкращої частини, живучи в найганебнішій безславності, зневаживши труди, понесені в минулому житті заради чесноти? І (все) це — виключно з моєї власної вини. Оце й є найганебніше для мужа — бути нещасним з власної вини. Та й серед варварів я не міг би перебувати в безпеці. Бо як могли б довіряти мені ті, хто знав би, що я вчинив наймерзеннішу справу, (а саме) що я зрадив друзів ворогам? Життя нестерпне для того, хто втратив довіру. Адже той, хто втратив майно або позбувся царської влади чи був вигнаний із батьківщини, може знову повернути втрачене. Але той, хто втратив довіру, вже не може її здобути. Отже, сказаним вище доведено, що зрадити Грецію я не міг хотіти, навіть якби (міг це) зробити, а якби й хотів, то не міг би (цього зробити).
Звернення до обвинувача
Після цього я хочу поговорити з обвинувачем. Кому це повіривши, такий, як ти, обвинувачує такого (як я)? Варто розслідувати, який ти і яким є те, що ти говориш, виходячи з припущення, що ти, недостойний (довіри), говориш (такому самому) недостойному. А саме: чи обвинувачуєш ти мене, достеменно знаючи, (що я винен), чи (лише) припускаючи? Адже якщо (ти це робиш), знаючи, то ти знаєш або тому, що бачив, або (сам особисто) брав участь, або чув від учасника. Отже, якщо ти бачив, то повідом їм спосіб, місце, час, коли, де, як ти побачив. Якщо ж ти брав участь, то ти винен у тих самих злочинах. Якщо ж ти почув від когось із учасників, то нехай буде виявлено, хто він, нехай він сам виступить, нехай дасть свідчення. Справді, обвинувачення буде надійнішим, якщо його буде засвідчено таким чином. Тим часом тепер ніхто з нас не наводить від себе свідків. Можливо, ти скажеш, що однаково і ти не наводиш свідків того, що, за твоїми словами, сталося, і я (не наводжу свідків) того, чого не сталося. Однак це (зовсім) не одне й те саме. Бо те, чого не було, як можна засвідчити? А щодо того, що було, це не лише не неможливо, а й легко, і не лише легко, а й необхідно. Але ти не зміг знайти не лише свідків, а й лжесвідків, мені ж неможливо знайти ні тих, ні тих.
Отже, очевидно, що ти не знаєш того, у чому обвинувачуєш (мене). Залишається (можливість), що, не знаючи, ти це припускаєш. Далі, о найзухваліший із усіх людей, повіривши своєму припущенню, (цьому) самому сумнівному ділу, і не знаючи істини, ти наважуєшся обвинувачувати мужа в злочині, що карається смертю. Що знаєш ти про того, хто (нібито) вчинив таку справу? Однак будувати припущення однаково властиво всім щодо всього, і в цьому ти анітрохи не мудріший за інших. Але слід вірити не тим, хто припускає, а тим, хто знає, і не слід вважати думку достовірнішою за істину, а навпаки — істину (достовірнішою), ніж думку. У своєму обвинуваченні за допомогою наведених вище міркувань ти приписав мені дві цілковиті протилежності: мудрість і безумство, що неможливо мати одній і тій самій людині. Адже оскільки ти кажеш, що я вправний, дуже здібний і винахідливий, — ти приписуєш мені мудрість, а оскільки ти кажеш, що я зрадив Грецію, — ти приписуєш мені безумство.
Справді, чи не безумство братися за справи неможливі, марні, ганебні, від яких буде шкода друзям, а ворогам — користь? А власне життя зробиш безчесним і непевним. Та як можна вірити такому мужеві, який в одній і тій самій промові до тих самих осіб про те саме говорить цілковито протилежні речі? Я хотів би почути від тебе, чи вважаєш ти мудрими людей безумних чи розсудливих. Бо якщо безумних, то ти верзеш нісенітниці, а не кажеш правду. Якщо ж розсудливих, то, звісно, не годиться, щоб люди, наділені розумом, чинили найбільші помилки й надавали перевагу поганому перед добрим, що є перед очима. Отже, якщо я мудрий, то я не припустився помилки. Якщо ж я припустився помилки, то я не мудрий. Отже, і в тому, і в другому разі ти виявився б брехуном.
Апеляція до власної шляхетної біографії
Зі свого боку, я не хочу звинувачувати тебе в тому, що ти вчинив багато великих (злочинів) і раніше, і тепер, хоч міг би. Бо я хочу виправдатися від цього (зведеного на мене) обвинувачення не на твою шкоду, а на мою користь. Отже, ось що (я хотів сказати) тобі. А вам, мужі судді, я хочу сказати про себе річ дуже неприємну, але правдиву, таку, яку, мабуть, (ще) не личить говорити тому, кого не обвинувачено, а обвинуваченому личить. А саме, тепер я даю вам звіт у (своєму) минулому житті. Тож прошу вас: якщо я нагадую вам про деякі з учинених мною шляхетних учинків, нехай ніхто (з вас) не поставиться вороже до того, що буде сказано, а вважатиме (цілком) природним, що обвинувачений у жахливому (злочині) та в брехні сказав і дещо правдиве й добре (про себе). Це (буде) для мене найприємніше.
Отже, по-перше й по-друге, а це найважливіше, — усе моє минуле життя від початку до кінця безгрішне й чисте від усякої вини. Справді, ніхто не може сказати вам про мене нічого поганого (не може приписати мені) жодної справжньої вини. Адже й сам обвинувач не навів жодного доказу того, що він сказав. Отже, його промова є бездоказовою лайкою. Але я міг би сказати — і, сказавши, не збрехав би, і мене не можна було б спростувати, — що я не лише не винен, а й є великим благодійником і для вас, і для еллінів, і для всіх людей, не лише нині живих, а й для тих, які ще житимуть. Справді, хто (своїми винаходами) зробив людське життя з безпорадного культурним, а з безладного — цивілізованим? Хіба не я вигадав військовий стрій, це наймогутніше знаряддя для примноження власної сили, писані закони, цих сторожів справедливості, письмо — знаряддя пам’яті, міри й ваги, зручні засоби обміну під час взаємних купівель-продажів, число — хранителя грошей, сигнальні вогні — найкращих і найшвидших вісників, шашки — приємне проведення дозвілля? То навіщо ж я (усе) це вам нагадав? Показуючи, що я займаюся такими (справами), я тим самим доводжу, що утримуюся від ганебних і поганих учинків. Бо той, хто займається подібними (справами), не може (водночас) займатися такими (як ці). Я вимагаю: якщо я сам ні в чому не кривджу вас, то й ви також не завдавайте мені кривди. Адже й за решту (своєї) поведінки я не заслуговую на докір ані від молодших, ані від старших. Справді, старшим я не завдавав прикрості, для молодших же я не був марним, щодо щасливих я не був заздрісним, до нещасних був співчутливим. Я не зневажаю бідності й надаю перевагу не багатству перед чеснотою, а чесноті перед багатством. Я не марний у порадах, не лінивий у битвах, виконую те, що мені наказують, корячись начальникам. Утім, не моя справа хвалити самого себе. Але теперішні обставини змусили мене, оскільки проти мене висунуто це обвинувачення, всіляко захищати себе.
Нарешті, маю до вас слово про вас; цим я й закінчу свій захист. Крики, благання та прохання друзів про прощення доречні серед черні під час суду. Що ж до вас, які є і вважаєтеся першими (людьми) серед еллінів, то вас слід переконувати не захистом друзів, не благаннями й не криками, а найяснішою справедливістю. (Саме) з’ясуванням істини, а не обманом я маю виправдатися від цього обвинувачення. Вам же слід звертати увагу не стільки на слова, скільки на (самі) діла. (Ви не повинні) ані надавати перевагу обвинуваченням перед їхнім спростуванням, ані вважати короткий проміжок часу мудрішим суддею, ніж тривалий час, ані визнавати наклеп більш достовірним, ніж (справжній) доказ. Бо взагалі добрим мужам властиво дуже остерігатися помилок, особливо ж тоді, коли йдеться про непоправні (помилки). Справді, якщо думати (про щось) наперед, то це можна (виправити), а якщо думати після (звершеного факту), то (справа) вже непоправна. Так само буває і тоді, коли мужі обвинувачують мужа в злочині, за який загрожує смертна кара. А саме це тепер і є у вас.
Отже, якби наведені доводи були достатніми, щоб істинний стан справ став ясним і очевидним для слухачів, то винести вирок було б легко вже на підставі сказаного вище. Але оскільки справа стоїть не так, то збережіть мені життя, зачекайте більш чи менш тривалий час і після з’ясування істини винесіть вирок. Адже для вас самих велика небезпека — виявитися несправедливими й, таким чином, зруйнувати добру славу про себе та набути лихої. Справді, для добрих людей смерть краща за лиху славу. Адже перша є кінцем життя, а друга — нещастям для життя.
Якщо ж ви несправедливо вб’єте мене, то це стане відомо народові. Адже я не якийсь невідомий чоловік, і ваше злодіяння викриється та стане відомим усім еллінам. І в думці всіх провина у цілковитій несправедливості впаде на вас, а не на обвинувача. Бо остаточне рішення суду залежить від вас. Більшої помилки, ніж ця, не могло б бути. Справді, винісши несправедливий вирок, ви не лише згрішите проти мене й моїх батьків, а й самі усвідомлюватимете за собою жахливе, безбожне, несправедливе, беззаконне злодіяння, яке ви вчинили, убивши мужа — вашого союзника, що приносив вам користь, благодійника Греції; ви, елліни, убивши елліна, без доказу вчинення ним якоїсь явної несправедливості й без встановлення його вини. Я висловився і закінчую. Бо те, що було сказано докладно, нагадати наприкінці коротко — це доречно, коли маєш справу із суддями з простолюду, але вас, перших із перших, еллінів з еллінів, не личить просити ні про увагу, ні про те, щоб ви пам’ятали сказане.