Переклад узято з праці М. Н. Вольф на ресурсі КіберЛенінка.
Автор цього тексту вважається анонімним, хоча сам текст помилково фігурував у корпусі творів Арістотеля. Датування тексту, отже, невідоме: це може бути як III ст. до н. е., так і II ст. н. е., з однаковим успіхом. Тут перекладено лише 5-6 частини трактату. 1-4 частини можна знайти у знаменитій збірці Лебедєва «Фрагменти ранніх грецьких філософів».
979a (5) |12| Не існує, каже [Горгій], нічого; якщо ж існує, то непізнаване; а якщо й існує, і пізнаване, то це не пояснити іншим.
А [перед тим, як почати міркування] про те, чого немає, він збирає різні висловлювання тих, хто про |15| суще говорить протилежне; так одні з них вважали, доводячи, що воно одне й не багато, інші — що багато, але не одне, одні — що воно не народжене, інші ж — що народжується, а він умовиводить двояко. Необхідно, каже він, що якщо щось існує, то воно має бути ні одним, ні багатьма, ні ненародженим, ні народженим, і, мабуть, має бути нічим. Якби щось існувало, то воно було б одним із цих двох [альтернатив]. А що [воно] не є ні одним, ні багатьма, ні |20| ненародженим, ні народженим, він намагається доводити, наслідуючи як Мелісса, так і Зенона після свого першого спеціального доведення, де каже, що не існують ні суще, ні несуще. |25| Бо якщо несуще є несуще, то сущому аж ніяк не менш належить бути сущим. Адже те, чого немає, — це несуще, а те, що є, — це суще, тож аж ніяк не менш [належить] таким речам існувати, ніж не існувати. Однак якщо несуще є, тоді сущого, його протилежності, як він каже, немає. Адже якщо несуще є, то сущого |30| не повинно бути. Тому не може бути, каже він, нічого, якщо «бути» і «не-бути» — не одне й те саме. Якщо ж вони одне й те саме, то й тоді нічого б не було [тобто не було б ні того, ні другого]: адже несуще не існує, і якщо суще — те саме, що й несуще, то й його немає. Таке його [спеціальне перше] міркування.
979а (6) Із сказаного аж ніяк не випливає, що ніщо існує. |35| Адже їхню спробу доведення можна спростувати так. Якщо несуще існує, воно або взагалі існує, або, аналогічно, його немає. Однак це ані не очевидно, ані не необхідно, і якщо з цих двох, сущого й не сущого, перше існує, то щодо цього першого істинним буде, що воно є, але не щодо другого, оскільки суще є, (979b) |1| а не сущого немає. Чому ж усе-таки неможливо або бути, або не бути, чому не можуть бути обидва або один із двох? Бо несуще, каже він, якби несуще, за його словами, було чимось, також було б сущим, але ж ніхто не скаже, що несуще є хоч якимось чином. Але навіть якщо несуще є |5| несуще, з цього ще не випливає, що несуще є чимось несуще: адже одне діло [сказати, що] є несуще, і зовсім інше — що воно до того ж існує. Але навіть якби правильним було сказати [про несуще] взагалі, це все ж таки, мабуть, дивно, що несуще є. Та навіть якщо й так, хіба з цього більше випливає, що все радше не-є, ніж є? Адже тоді висновок, здається, виходить цілком протилежний. Бо якщо |10| несуще є суще і суще є суще, тоді є все, що завгодно.
Справді, тоді існують і сущі, і не-сущі, оскільки не випливає з необхідністю, що якщо несуще існує, то суще не існує. І навіть якщо хтось погодиться з тим, що несуще існує, а суще не існує, однак щось усе ж таки залишиться: а саме самі не-сущі, відповідно до його ж аргументу. Якщо |15| ж суще і несуще — одне й те саме, то їм не більше належало б не існувати, ніж існувати. Бо, як він сам каже, якщо те саме є несуще і суще, то суще не існує, як і несуще. Тому ніщо не-є, а якщо переставити позиції, так само можна сказати, що й усе є. Адже і несуще є, і суще, а отже, є все.
|20| Після цього аргументу Горгій стверджує, що якщо щось існує, то воно або ненароджене, або таке, що стає. Якщо воно ненароджене, то й безмежне, відповідно до прийнятої ним аксіоми Мелісса, адже безмежне не існує ніде. Воно не може існувати ні в собі, ні в іншому, інакше тоді було б два безмежні: те, що перебуває в чомусь, і те, в чому воно [перебуває]; |25| а будучи ніде, воно є нічим, відповідно до аргументу Зенона про простір. [Те, що хоч якось існує] не є тому ненародженим, а також не є таким, що стає. Справді, ніщо не могло б виникнути ні з сущого, ні з не-сущого. Бо якби суще [виникнувши] змінилося, воно вже не було б сущим, так само й несуще, якби виникло, воно вже не було б не-сущим. |30| І також ні з чого неможливо виникнути, окрім як із сущого. Бо якщо несуще не існує, то ніщо з нічого не виникне; якщо ж є несуще, воно не могло б виникнути з не-сущого з тих самих [причин], з яких не могло б виникнути із сущого. Якщо справді щось і є, то воно необхідно має бути або ненароджене, або таке, що виникає, тож і неможливо йому бути.
|35| Далі, якщо справді щось є, воно є або одне, або багато, каже він. Але якщо воно ні одне, ні багато, то воно є ніщо. Воно не може бути одним, оскільки було б чимось безтілесним, як таке, що не має величини, відповідно до положення Зенона. Але якщо не існує одного, тоді не буде нічого; бо якщо немає одного, то не буде й багатьох. Але якщо немає ні одного, 980a ні багатьох, то нічого не існує. Так само, ніщо не може рухатися, каже він. Бо якщо воно рухатиметься, воно не залишиться тим самим, і суще зможе стати не-сущим, а не-суще зможе виникнути. І ще, якщо воно рухається, то воно переміщується, і якщо переміщується суще, то, не будучи зв’язаним, суще є перервним і не є самим собою: |5| якщо рухається всюди [у кожній частині], то всюди ділиться [у кожній частині]. І якщо так, то воно все [= у кожній своїй частині] не існує. Бо там бракує існування, каже він, де суще поділилося; він каже «ділиться» замість «порожнеча», як це написано в так званому міркуванні Левкіппа.
Якщо немає нічого сущого, то, за його словами, усі докази вводять в оману. Справді, все пізнаване необхідно існує, і |10| не-суще, якщо воно справді не існує, непізнаване. Якщо ж це так, ніщо не було б хибним, навіть, каже він, якби хтось сказав, що колісниці змагаються на морі. Справді, усе тоді стало б справжнім. Бо видиме й чутне такі, оскільки вони пізнавані, але якщо сущими вони стають не через це — якщо видиме не набуває існування тому, що ми його бачимо, — |15| то це ж саме слушно і щодо мислимого. І тоді в одному випадку багато хто побачив би ці [речі], а в іншому випадку багато хто помислив би ці [речі]. Вони не більш такі, ніж є, але які з них істинні, незрозуміло. Тому навіть якщо речі є, вони непізнавані для нас. Якщо ж вони пізнавані, як, питає він, |20| міг би хтось пояснити їх іншому? Бо, за його словами, як міг би хтось повідомити вимовленими словами побачене? І як можна побачене передати слухачеві, який цього не бачив? 980b Бо як зір не розпізнає звуків, так само й слух чує не кольори, а звуки; і той, хто говорить, вимовляє [слова], а не кольори чи речі.
Якщо щось не мислиться [кимось], як він доможеться цього від іншого словом, знаком чи будь-якою іншою |5| мислимою річчю, якщо це не видимий колір або якщо це не звук? Справді, [той, хто говорить] не говорить звук чи колір, а слово; і тому неможливо помислити колір, а тільки побачити його, так само як звук — лише почути. Якщо ж припустити, що можливо пізнати [річ], і навіть сказати про те, що йому вдалося пізнати, то чи мислить при цьому слухач те саме? Бо |10| одне й те саме не може водночас бути присутнім у багатьох і окремих [особах]; бо в такому разі одне стало б двома. Але навіть якщо, каже він, [одне й те саме] може [бути присутнім] водночас у кількох [людях], ніщо не перешкоджає тому, щоб воно не видалося їм подібним, якщо самі вони не цілком подібні одне до одного і не перебувають в одному й тому самому місці; а будь вони саме такими, вони вже не були б двома. Але здається, що навіть одні й ті самі об’єкти людина сприймає |15| в один і той самий час несхоже, чуючи й бачачи різне та розрізняючи їх тепер і раніше. Тому навряд чи один [чоловік] сприймає все так само, як інший.
Отже, нічого не існує, [а якби й було, то було б непізнаваним], але якби його можна було пізнати, ніхто б не зміг повідомити про нього іншому, оскільки речі не є словами і тому, що ніхто не може мислити те саме, що хтось інший. Усі ці та інші апорії постають у давніх, |20| тож і обговорювати їх слід через вивчення їхніх [поглядів].