Автор тексту: Карл Маркс (або Енгельс)
Написано 1844 року.
Найкращий фрагмент усього розділу про Бауера, де Маркс стисло виклав історію сучасної йому філософії, дуже часто цитують, хоча мало хто сприймає його всерйоз. У ньому Маркс ще більш-менш комплементарний до «вульгарного» матеріалізму й протиставляє його всім філософам, яких любить Марина Бурик і середній соціаліст XIX століття. Але, як і багато інших, хто наводить цю цитату, коли я читав цю книжку, то значно менше звертав увагу на те, що стало приводом для її написання. Справді, навіщо акцентувати увагу на завідомо безглуздій позиції опонентів? Тепер я знову звернувся до тієї самої цитати й таки придивився до цитати Бауера:
«Спінозизм панував у XVIII столітті як у своїй пізнішій французькій різновидності, що зробила матерію субстанцією, так і в деїзмі, який надав матерії більш духовної назви… Французька школа Спінози та прихильники деїзму були лише двома сектами, що вели між собою суперечку про справжній зміст системи Спінози… Проста доля прирекла це Просвітництво на загибель — воно розчинилося в романтиці, після того як змушене було віддатися в полон реакції, що почалася від часу французького руху».
Виявляється, позиція, на яку Маркс тоді відповів (не без власних помилок, але куди ближча до істини, ніж сучасні його послідовники), — це позиція сучасних ільєнковців і тієї ж Бурик… Отже, сам фрагмент:
Так говорить критика. Ми протиставимо в коротких рисах критичній історії французького матеріалізму його земну масову історію. Ми найшанобливіше визнаємо безодню, що відділяє історію, як вона відбувалася в дійсності, від історії, як вона відбувається за декретом «абсолютної критики», яка однаковою мірою творить як нове, так і старе. Нарешті, корячись приписам критики, ми зробимо «предметом наполегливого дослідження» питання: «чому?», «звідки?» і «куди?» критичної історії.
«Висловлюючись точно й прозово», французьке Просвітництво XVIII століття і, зокрема, французький матеріалізм були боротьбою не лише проти наявних політичних установ, а водночас проти наявної релігії та теології, а й відкритою, чітко висловленою боротьбою проти метафізики XVII століття і проти всякої метафізики, особливо проти метафізики Декарта, Мальбранша, Спінози та Лейбніца. Філософію було протиставлено метафізиці, так само як Фейєрбах під час свого першого рішучого виступу проти Гегеля протиставив тверезу філософію п’яному спекулюванню. Метафізика XVII століття, побита французьким Просвітництвом і, зокрема, французьким матеріалізмом XVIII століття, пережила свою переможну й змістовну реставрацію в німецькій філософії та особливо у спекулятивній німецькій філософії XIX століття. Після того як Гегель геніально поєднав її з усією подальшою метафізикою та німецьким ідеалізмом і заснував метафізичне всесвітнє царство, наступові на теологію знову, як і у XVIII столітті, відповідав наступ на спекулятивну метафізику та на всяку метафізику взагалі. Її буде назавжди переможено матеріалізмом, що тепер завдяки праці самої спекуляції досяг свого завершення і збігається з гуманізмом. А так само як Фейєрбах постав як виразник матеріалізму, що збігається з гуманізмом, у теоретичній царині, французький та англійський соціалізм і комунізм постали як виразники цього матеріалізму в практичній царині.
«Висловлюючись точно й прозово», існують два напрями французького матеріалізму: один веде своє походження від Декарта, другий — від Локка. Останній напрям матеріалізму становить, передусім, французький освітній елемент і веде безпосередньо до соціалізму. Перший, механістичний матеріалізм вливається у французьке природознавство у власному розумінні слова. У ході розвитку обидва напрями перехрещуються. Нам немає потреби докладно розглядати французький матеріалізм, що веде своє походження безпосередньо від Декарта; так само нам немає потреби зупинятися на французькій школі Ньютона та на розвитку французького природознавства взагалі.
Отже, зауважимо лише таке: у своїй фізиці Декарт наділив матерію самостійною творчою силою й механічний рух розглядав як вияв життя матерії. Він цілком відокремив свою фізику від своєї метафізики. У межах його фізики матерія постає єдиною субстанцією, єдиною підставою буття й пізнання. Механістичний французький матеріалізм пристав до фізики Декарта, на противагу його метафізиці. Його учні були за фахом антиметафізиками, а саме — фізиками.
Лікар Леруа започатковує цю школу, у постаті лікаря Кабаніса вона сягає свого кульмінаційного пункту, лікар Ламетрі є її осердям. Декарт іще був живий, коли Леруа переніс декартівську конструкцію тварини на людину (щось подібне у XVIII столітті зробив Ламетрі) й оголосив душу модусом тіла, а ідеї — механічними рухами. Леруа навіть думав, що Декарт приховав свою справжню думку. Декарт протестував. Наприкінці XVIII століття Кабаніс завершив картезіанський матеріалізм у своїй книзі «Співвідношення фізичного і духовного в людині».
Картезіанський матеріалізм існує й досі у Франції. Значних успіхів він досяг у механістичному природознавстві, яке найменше можна, «висловлюючись точно й прозово», дорікнути в романтиці.
Метафізика XVII століття, головним представником якої у Франції був Декарт, від самого дня свого народження мала своїм антагоністом матеріалізм. Матеріалізм виступив проти Декарта в особі Гассенді, який відновив епікурейський матеріалізм. Французький та англійський матеріалізм завжди зберігав тісний зв’язок із Демокрітом і Епікуром. Іншого противника картезіанська метафізика зустріла в особі англійського матеріаліста Гоббса. Гассенді й Гоббс перемогли свою противницю через довгий час після своєї смерті, саме тоді, коли вона офіційно панувала вже в усіх французьких школах.
Вольтер зауважив, що байдужість французів XVIII століття до суперечок єзуїтів із янсеністами була зумовлена не стільки філософією, скільки фінансовими спекуляціями Ло. І справді, повалення метафізики XVII століття можна пояснити впливом матеріалістичної теорії XVIII століття лише остільки, оскільки сам цей теоретичний рух знаходить собі пояснення в практичному характері тодішнього французького життя. Це життя було спрямоване на безпосередню дійсність, на світську насолоду і світські інтереси, на земний світ. Його антитеологічній, антиметафізичній, матеріалістичній практиці мали відповідати антитеологічні, антиметафізичні, матеріалістичні теорії. Метафізика практично втратила всяку довіру. Нам необхідно тут у коротких рисах відзначити лише теоретичний хід цієї еволюції.
Метафізика XVII століття ще містила в собі позитивний, земний зміст (згадаймо Декарта, Лейбніца та ін.). Вона робила відкриття в математиці, фізиці та інших точних науках, які здавалися нерозривно пов’язаними з нею. Але вже на початку XVIII століття цей удаваний зв’язок було зруйновано. Позитивні науки відокремилися від метафізики й відмежували собі самостійні сфери. Усе багатство метафізики тепер обмежувалося лише мисленими сутностями й божественними предметами, і це саме в той час, коли реальні сутності й земні речі почали зосереджувати на собі всю увагу. Метафізика стала пласкою. У тому самому році, коли померли останні великі французькі метафізики XVII століття, Мальбранш і Арно, народилися Гельвецій і Кондильяк.
Людиною, яка теоретично підірвала всяку довіру до метафізики XVII століття і до всякої метафізики взагалі, був П’єр Бейль. Його зброєю був скептицизм, викуваний із чарівних формул самої метафізики. Спершу він сам виходив із картезіанської метафізики. Подібно до того як Фейєрбаха боротьба проти спекулятивної теології штовхнула на боротьбу проти спекулятивної філософії саме тому, що він побачив у спекуляції останню опору теології й був змушений змусити теологів повернутися назад від удаваної науки до грубої, відразливої віри, так само релігійний сумнів привів Бейля до сумніву в метафізиці, що служила опорою для цієї віри. Тому він піддав критиці весь історичний розвиток метафізики. Він став її істориком, щоб написати історію її смерті. Він спростовував головно Спінозу й Лейбніца.
П’єр Бейль не лише зруйнував метафізику за допомогою скептицизму, підготувавши тим самим ґрунт для засвоєння матеріалізму й філософії здорового глузду у Франції. Він сповістив появу атеїстичного суспільства, якому невдовзі судилося почати існувати, довівши, що можливе існування суспільства, яке складається лише з атеїстів, що атеїст може бути чесною людиною, що людину принижує не атеїзм, а забобон і ідолопоклонство.
За висловом одного французького письменника, П’єр Бейль був «останнім метафізиком у сенсі XVII століття і першим філософом у сенсі XVIII століття».
Окрім негативного спростування теології та метафізики XVII століття, потрібна була ще позитивна антиметафізична система. Відчувалася потреба в такій книзі, яка привела б у систему тодішню життєву практику й дала б їй теоретичне обґрунтування. Твір Локка про походження людського розуму дуже доречно з’явився з того берега Ла-Маншу. Його зустріли з ентузіазмом, як давно й палко очікуваного гостя.
Постає запитання: чи не був Локк учнем Спінози? «Грішна» історія може на це відповісти:
Матеріалізм — вроджений син Великої Британії. Уже її схоластик Дунс Скот запитував себе: «чи не здатна матерія мислити?».
Щоб зробити таке диво можливим, він удавався до всемогутності божої, тобто змушував саму теологію проповідувати матеріалізм. Крім того, він був номіналістом. Номіналізм був одним із головних елементів в англійських матеріалістів і взагалі є першим виявом матеріалізму.
Справжнім родоначальником англійського матеріалізму й усієї сучасної експериментальної науки є Бекон. Природознавство в його очах — істинна наука, а фізика, що спирається на чуттєвий досвід, — найважливіша частина природознавства. Анаксагор із його гомеомеріями та Демокрит із його атомами часто наводяться ним як авторитети. Згідно з його вченням, відчуття непогрішні й становлять джерело всякого знання. Наука є досвідною наукою і полягає в застосуванні раціонального методу до чуттєвих даних. Індукція, аналіз, порівняння, спостереження, експеримент — головні умови раціонального методу. Першою і найважливішою з уроджених властивостей матерії є рух — не лише як механічний і математичний рух, а ще більше як прагнення, життєвий дух, напруження або, вживаючи вислів Якоба Беме, мука [Qual] матерії. Первинні форми матерії — це живі, такі, що індивідуалізують, внутрішньо їй притаманні, ті, що створюють специфічні відмінності, сутнісні сили.
У Бекона, як у першого свого творця, матеріалізм ще в наївній формі приховує зародки всебічного розвитку. Матерія усміхається своїм поетично-чуттєвим блиском усьому людському єству. Саме ж учення, викладене у формі афоризмів, ще, навпаки, кишить теологічними непослідовностями.
У своєму подальшому розвитку матеріалізм стає однобічним. Гоббс є систематиком беконівського матеріалізму. Чуттєвість утрачає свої яскраві барви й перетворюється на абстрактну чуттєвість геометра. Фізичний рух приноситься в жертву механічному або математичному рухові; геометрію проголошено головною наукою. Матеріалізм стає ворожим людині. Щоб подолати безтілесний дух, ворожий людині, у його власній сфері, матеріалізмові доводиться самому умертвити свою плоть і стати аскетом. Він виступає як розсудкова істота, але зате з безжальною послідовністю розвиває всі висновки розсудку.
Якщо наші відчуття є джерелом усіх наших знань, — міркує Гоббс, виходячи з Бекона, — то ідея, думка, уявлення тощо — усе це не що інше, як фантоми тілесного світу, більшою чи меншою мірою звільненого від своєї чуттєвої форми. Наука може лише дати назви цим фантомам. Одна й та сама назва може бути застосована до багатьох фантомів. Можуть навіть існувати назви назв. Але було б суперечністю, з одного боку, вбачати в чуттєвому світі джерело всіх ідей, а з другого — твердити, що слово є щось більше, ніж тільки слово, що, крім уявлюваних нами завжди одиничних сутностей, існують ще якісь загальні сутності. Безтілесна субстанція — це така сама суперечність, як безтілесне тіло. Тіло, буття, субстанція — все це одна й та сама реальна ідея. Не можна відокремити мислення від матерії, яка мислить. Матерія є суб’єктом усіх змін. Слово «нескінченний» — безглузде, якщо воно не означає здатності нашого духу без кінця додавати до якоїсь даної величини.
Оскільки лише матеріальне є сприйманим, пізнаваним, то нічого не відомо про існування Бога. Лише моє власне існування є достовірним. Кожна людська пристрасть є механічним рухом, що завершується або починається. Об’єкти прагнень — ось те, що ми називаємо благом. Людина підпорядкована тим самим законам, що й природа. Всемогутність і свобода — тотожні.
Гоббс систематизував Бекона, але не дав докладнішого обґрунтування його основного принципу — походження знань та ідей із світу чуттів. Локк обґрунтовує принцип Бекона і Гоббса у своєму творі про походження людського розуму.
Так само як Гоббс знищив теїстичні забобони беконівського матеріалізму, так Коллінз, Додвелл, Кауард, Гартлі, Прістлі тощо знищили останні теологічні межі локківського сенсуалізму. Деїзм — принаймні для матеріаліста — є не більш як зручним і легким способом відбутися від релігії.
Ми вже згадували про те, наскільки доречним для французів виявився твір Локка. Локк обґрунтував філософію bon sens, здорового людського глузду, тобто непрямо сказав, що не може бути філософії, відмінної від розсудку, який спирається на свідчення здорових людських відчуттів.
Безпосередній учень і французький тлумач Локка, Кондильяк, негайно спрямував локківський сенсуалізм проти метафізики XVII століття. Він довів, що французи цілком слушно відкинули цю метафізику як невдалий плід уяви та теологічних забобонів. Він опублікував спростування систем Декарта, Спінози, Лейбніца і Мальбранша.
У своєму творі «Досвід про походження людських знань» він розвивав точку зору Локка, доводячи, що не лише душа, а й відчуття, не лише мистецтво творити ідеї, а й мистецтво чуттєвого сприйняття є справою досвіду та звички. Від виховання і зовнішніх обставин залежить, отже, весь розвиток людини. Кондильяка витіснила з французьких шкіл лише еклектична філософія [прим. — Кузен, місцевий фанат Гегеля].
Відмінність французького й англійського матеріалізму відповідає відмінності між цими націями. Французи наділили англійський матеріалізм дотепністю, плоттю і кров’ю, красномовством. Вони надали йому ще бракуючих темпераменту й грації. Вони його цивілізували.
У Гельвеція, який також виходить із Локка, матеріалізм набуває власне французького характеру. Гельвецій одразу ж застосовує його до суспільного життя (Гельвецій. «Про людину»). Чуттєві враження, самолюбство, насолода і правильно зрозумілий особистий інтерес становлять основу всієї моралі. Природна рівність людських розумових здібностей, єдність успіхів розуму з успіхами промисловості, природна доброта людини, всемогутність виховання — ось головні моменти його системи.
Твори Ламетрі являють собою поєднання картезіанського й англійського матеріалізму. Ламетрі користується фізикою Декарта аж до деталей. Його «Людина-машина» побудована за зразком тваринної машини Декарта. У «Системі природи» Гольбаха частина, присвячена фізиці, також являє собою поєднання французького й англійського матеріалізму, а теорія моралі, по суті, спирається на мораль Гельвеція. Робіне («Про природу»), той французький матеріаліст, який найбільше ще зберіг зв’язок із метафізикою і за це удостоївся похвали Гегеля, досить виразно посилається на Лейбніца.
Про Вольнея (прим. — ідеолог №3, після де Трасі та Кабаніса), Дюпюї, Дідро та інших, а також про фізіократів нам немає потреби говорити після того, як ми, з одного боку, з’ясували подвійне походження французького матеріалізму від фізики Декарта й англійського матеріалізму, а з другого боку — встановили протилежність французького матеріалізму метафізиці XVII століття, метафізиці Декарта, Спінози, Мальбранша і Лейбніца. Німці могли помітити цю протилежність лише після того, як самі вступили в боротьбу зі спекулятивною метафізикою (прим. — тобто з Гегелем).
Так само як картезіанський матеріалізм вливається в природознавство у власному розумінні слова, так інший напрям французького матеріалізму безпосередньо вливається в соціалізм і комунізм.
Не потрібно великої гостроти розуму, щоб угледіти необхідний зв’язок між ученням матеріалізму про вроджену схильність людей до добра і рівність їхніх розумових здібностей, про всемогутність досвіду, звички, виховання, про вплив зовнішніх обставин на людину, про високе значення промисловості, про правомірність насолоди тощо — і комунізмом та соціалізмом. Якщо людина черпає всі свої знання, відчуття тощо з чуттєвого світу й досвіду, отримуваного від цього світу, то треба, отже, так улаштувати навколишній світ, щоб людина в ньому пізнавала й засвоювала справді людське, щоб вона пізнавала себе як людину. Якщо правильно зрозумілий інтерес становить принцип усієї моралі, то треба, отже, прагнути до того, щоб приватний інтерес окремої людини збігався із загальнолюдськими інтересами. Якщо людина не вільна в матеріалістичному сенсі, тобто якщо вона вільна не завдяки негативній силі уникати того чи іншого, а завдяки позитивній силі виявляти свою справжню індивідуальність, то слід не карати злочини окремих осіб, а знищити антисоціальні джерела злочину й надати кожному необхідний суспільний простір для його нагальних життєвих проявів. Якщо характер людини створюється обставинами, то треба, отже, зробити обставини людяними. Якщо людина за своєю природою є суспільною істотою, то вона, отже, лише в суспільстві може розвинути свою справжню природу, і про силу її природи треба судити не за силою окремих індивідів, а за силою всього суспільства.
Ці та подібні до них положення можна знайти майже дослівно навіть у найстаріших французьких матеріалістів. Тут не місце входити в їхню оцінку. Для соціалістичної тенденції матеріалізму характерна апологія вад у Мандевіля, одного з ранніх англійських учнів Локка. Він доводить, що в сучасному суспільстві вади необхідні й корисні. Це аж ніяк не було апологією сучасного суспільства.
Фур’є виходить безпосередньо з учення французьких матеріалістів. Бабувісти були грубими, нерозвиненими матеріалістами, але й розвинений комунізм веде своє походження безпосередньо від французького матеріалізму. Цей матеріалізм у тій саме формі, яку надав йому Гельвецій, повертається на свою батьківщину, до Англії. Свою систему правильно зрозумілого інтересу Бентам обґрунтовує мораллю Гельвеція, а Оуен, виходячи із системи Бентама, обґрунтовує англійський комунізм. Француз Кабе, вигнаний до Англії, зазнає там впливу комуністичних ідей і, по поверненні до Франції, стає найпопулярнішим, хоч і найповерховішим, представником комунізму. Більш наукові французькі комуністи, Дезамі, Гей та інші, розвивають, подібно до Оуена, учення матеріалізму як учення реального гуманізму і як логічну основу комунізму.
Де ж пан Бауер, або критика, роздобув матеріали для критичної історії французького матеріалізму?
1) «Історія філософії» Гегеля зображує французький матеріалізм як реалізацію субстанції Спінози, що, в усякому разі, незрівнянно зрозуміліше, ніж «французька школа Спінози».
2) Пан Бауер колись вичитав із гегелівської «Історії філософії», ніби французький матеріалізм є школою Спінози. Якщо тепер в іншому творі Гегеля він знайшов, що деїзм і матеріалізм становлять дві партії в розумінні одного й того самого основного принципу, то в пана Бауера вийшло, що у Спінози було дві школи, які вели між собою суперечку про сенс його системи. Пан Бауер міг знайти те роз’яснення, яке ми маємо на увазі, у «Феноменології» Гегеля. Тут сказано буквально таке: «У питанні про абсолютну сутність Просвітництво вступає в суперечку із самим собою… і розпадається на дві партії… Одна… називає абсолютне, позбавлене всяких предикатів… верховною абсолютною істотою… інша визначає його як матерію… І те й інше є одне й те саме поняття, — відмінність полягає не в самому предметі, а виключно лише в різних вихідних пунктах обох конструкцій».
3) Нарешті, пан Бауер міг знову-таки вичитати у Гегеля, що якщо субстанція у своєму подальшому розвитку не переходить у поняття й самосвідомість, то вона стає надбанням «романтики». Щось подібне свого часу стверджував журнал «Hallische Jahrbücher».
Але, в усякому разі, «дух» мусив, за будь-яку ціну, призначити своєму «супротивникові», матеріалізмові, якусь «простакувату долю».
Примітка (самого Маркса). Зв’язок французького матеріалізму з Декартом і Локком та протилежність філософії XVIII століття метафізиці XVII століття докладно висвітлено в більшості новітніх французьких історій філософії. На противагу критичній критиці нам довелося тут лише повторити вже відомі речі. Натомість зв’язок матеріалізму XVIII століття з англійським і французьким комунізмом XIX століття ще потребує докладного висвітлення. Тут ми обмежимося наведенням деяких особливо характерних місць із Гельвеція, Гольбаха і Бентама (прим. — далі йдуть три цитати про те, що ці «егоїсти» теж переслідують суспільні інтереси).