«Маніфест Рівних» (1796) — Сільвен Марешаль

НАРОДЕ ФРАНЦІЇ!

П’ятнадцять віків ти жив рабом і, отже, був нещасний. Шість років ти ледь дихаєш в очікуванні незалежності, щастя й рівності.

Рівність! Перше бажання природи, перша потреба людини, основоположний принцип усякого законного об’єднання! Народе Франції! Ти не був більш обдарований, ніж інші народи, що животіють на цій нещасній земній кулі!… Завжди й усюди бідний рід людський, відданий у владу більш або менш вправних людожерів, служив іграшкою для всякого честолюбства, поживою для всіх тираній. Завжди й усюди людей заколисували гарними словами: ніколи й ніде вони не отримували діла разом зі словом. З незапам’ятних часів нам лицемірно твердять, що люди рівні, і з незапам’ятних часів найпринизливіша й найпотворніша нерівність тяжіє над родом людським. Відтоді, як існують громадянські суспільства, найпрекрасніша доля людини визнається без жодних суперечок, але ще жодного разу не була здійснена: рівність ніколи не була чимось більшим, ніж гарна буква закону — мертва буква. Сьогодні, коли її вимагають гучнішим голосом, нам відповідають: Замовкніть, нещасні! Фактична рівність — це лише химера; задовольніться умовною рівністю; ви всі рівні перед законом. Чого тобі ще треба, чернь? 

Чого ж нам ще треба? Законодавці, правителі, багатії, настав час вам прислухатися.

Хіба ми не всі створені рівними? Цей принцип залишається незаперечним, бо ніхто при здоровому глузді не скаже, що зараз ніч, коли насправді світить сонце. Що ж! Ми вимагаємо не меншого, ніж нашого права від народження: жити або померти рівними. Ми хочемо реальної рівності або смерті: ось що нам потрібно. І ми доможемося цієї реальної рівності, чого б це не коштувало. До біса всіх, хто стоїть у нас на шляху! До біса всіх, хто противиться клятві, даній із такою силою!

Французька революція — лише передвісник іншої революції: значно більшої, значно рішучішої — останньої революції.

Народ пройшов по трупах королів і священників, які були в змові проти нього: він зробить те саме з новими тиранами, новими політичними лицемірами, що посіли місце старих. Чого ж нам ще може бути потрібно, окрім рівних прав? Нам потрібна рівність — не лише така, як написано в Декларації прав людини і громадянина, а й просто тут, поміж нас, тут, під нашими дахами. Ми зробимо все, щоб здобути її, щоб почати з чистого аркуша й присвятити себе виключно рівності. Нехай загинуть, якщо треба, всі мистецтва, аби тільки в нас лишилася реальна рівність! 

Законодавці й правителі, у яких більше грошей, ніж розуму, безхребетні товстосуми, ви не зупините нашу святу справу, просто кажучи: «Вони лише повторюють цей аграрний закон, якого вже не раз вимагали до них». Наклепники, замовкніть і ви, і в тиші замішання вислухайте наші вимоги, продиктовані природою й засновані на справедливості.

Аграрний закон або поділ земель був миттєвим бажанням кількох безпринципних солдатів, кількох селян, керованих радше інстинктом, ніж розумом. Ми прагнемо до чогось вищого й справедливішого, до спільного блага або спільності майна! Немає більше жодної приватної власності: земля нікому не належить. Ми вимагаємо, ми хочемо спільного користування плодами землі: плоди належать усім. Ми заявляємо, що не можемо більше терпіти, щоб переважна більшість людей працювала й потіла на службі та для втіхи нікчемної меншості привілейованих.

Досить довго, надто довго менш ніж мільйон людей розпоряджалися тим, що належить більш ніж двадцяти мільйонам їхніх побратимів, їхніх рівних. Нехай нарешті припиниться цей великий скандал, у який наші нащадки не захочуть вірити! Зникніть нарешті, обурливі відмінності між багатими й бідними, великими й малими, панами й слугами, тими, хто керує, і тими, ким керують. Нехай не буде між людьми інших відмінностей, крім відмінностей у віці та статі. Оскільки в усіх однакові потреби й здібності, нехай усі харчуються тією самою їжею й отримують ту саму освіту. Вони задовольняються тим, що живуть під одним сонцем і дихають одним повітрям: чому б кожному з них не було достатньо однакової кількості й якості їжі? Однак уже тепер цей порядок, найприродніший порядок, який тільки можна собі уявити, гучно оспорюється його противниками. Вони називають нас ворогами народу, кажуть, що ми хочемо лише кровопролиття й грабунку.

НАРОДЕ ФРАНЦІЇ!

Ми не марнуватимемо часу на відповідь їм, але скажемо вам: свята справа, яку ми організовуємо, не має іншої мети, крім як покласти край громадянським чварам і суспільному лиху. Ще ніколи не було задумано й не було приведено в дію більшого плану. Так, час від часу деякі генії, деякі мудреці говорили про це тихим, тремтячим голосом, але в жодного з них не вистачило сміливості сказати всю правду.

Настав час сміливих дій. Зло досягло свого апогею; воно затьмарює обличчя землі. Хаос під іменем політики панує там уже надто багато віків. Нехай відновиться природний порядок, нехай усе буде впорядковано. За велінням рівності нехай організуються елементи справедливості й щастя. Настав час заснувати Республіку Рівних, цей великий притулок, відкритий для всіх людей. Настав день розплати. Стражденні родини, приходьте й сідайте за спільний стіл, накритий природою для всіх своїх дітей.

НАРОДЕ ФРАНЦІЇ!

Найчистіша з усіх слав була, отже, призначена тобі! Так, саме ти маєш першим показати світові це зворушливе видовище.

Старі звички, застарілі упередження знову спробують завадити встановленню Республіки Рівних. Організація реальної рівності, єдиної рівності, яка може задовольнити всі потреби без кровопролиття, без жертв, спершу може сподобатися не всім. Так! Егоїсти, честолюбці тремтітимуть від люті. Ті, хто наживався на несправедливості, тепер волатимуть про несправедливість. Втрата виняткових утіх, усамітнених розваг, особистих зручностей викличе жаль у деяких людей, пересичених стражданнями інших. Прихильники абсолютної влади, підлі прислужники сваволі насилу схилять свої гордовиті голови до рівня реальної рівності. Їхня короткозорість насилу проникне в найближче майбутнє загального щастя: але що можуть зробити кілька тисяч невдоволених перед обличчям радісних мас, приголомшених тим, що щастя, яке вони так довго шукали, було в межах їхньої досяжності?

Уже наступного дня після цієї справжньої революції вони з подивом казатимуть одне одному: Як же так! Загальне щастя залежало від такої дрібниці? Нам потрібно було лише захотіти його. Ах! Чому нам знадобилося так багато часу? Так, безперечно, варто лише одній людині на землі стати багатшою, могутнішою за своїх співгромадян, своїх рівних, як рівновага порушується; злочин і нещастя з’являються на землі.

НАРОДЕ ФРАНЦІЇ!

За якою ж ознакою ти маєш тепер розпізнати перевагу конституції?… Та, що цілком ґрунтується на фактичній рівності, — єдина, яка може тобі підійти й задовольнити всі твої бажання. Аристократичні хартії 1791 і 1795 років радше скували ваші кайдани, ніж розірвали їх. Конституція 1793 року була великим і значущим кроком до фактичної рівності: ми ніколи не були так близькі до неї раніше — але вона все одно не досягла мети, вона навіть не торкнулася проблеми загального щастя, хоча й урочисто закріпила його як принцип.

НАРОДЕ ФРАНЦІЇ!

Відкрий очі й серце повноті щастя: визнай і проголоси разом із нами Республіку Рівних.

Стежте за проєктом

Нові статті та короткі нотатки