Ліберальне звернення з Рима (1981) — Ліберальний інтернаціонал

Маніфест Нового ліберального інтернаціоналу, схвалений на 34-му щорічному конгресі в Римі 24–25 вересня 1981 р.

Оригінал англійською мовою

Усі інші програмні документи Ліберального інтернаціоналу можна знайти за цим посиланням.

I. Посилка

1. Ми, ліберали з Африки, Америки, Азії, Австралії та Європи, зібралися в Римі у вересні 1981 року, в період грубих порушень прав людини та збереження серйозної напруженості, що загрожує миру й демократії;

• зіткнувшись із посиленими наслідками колосальних змін, у яких лібералізм відіграв вирішальну роль і які докорінно змінюють уявлення про людину, суспільство і державу, про науку й техніку, про політику та економіку;
• сповнені рішучості вплинути на ці глибокі зміни та їхні всесвітні наслідки в ліберальному напрямі, а саме на фундаментальні права людини;
• підтверджуємо нашу віру в незгасну цінність засадничих ліберальних принципів, визначених в Оксфордському маніфесті 1947 року;
• підтверджуємо Оксфордську декларацію 1967 року щодо деяких основних подій останніх десятиліть;
• і закликаємо всіх чоловіків і жінок у всіх країнах, які покладають свої надії на свободу, з новою вірою та розумінням поставитися до великого завдання забезпечення виживання й міцності вільного суспільства, шляхом демонстрації його унікальної здатності ставити на службу людству нові сили, що виникли й зросли, та задовольняти через свободу духовні й матеріальні потреби народів світу.

2. Завдання лібералів ускладнюється багатьма реаліями, з якими ми стикаємося. Двозначність нових сил, описаних в Оксфордській декларації 1967 року, стала ще більшою. З’явилися нові форми свободи, але також і нові форми гноблення. Ми повинні глибше аналізувати, розробляти й організовувати нові інститути, докладати енергійних зусиль, щоб забезпечити визнання лібералізму громадською думкою. Ми повинні прагнути до нового балансу між необхідним втручанням держави та ініціативою індивіда, без якої держава перетворюється на деспотичну бюрократію. Ми повинні вийти за межі промислово розвинених країн і поглянути на світ з іншого боку.

3. Ми повинні усвідомлювати масштаби й глибину опору, з яким ми неминуче зіткнемося, причому не лише, як це природно, серед інших політичних угруповань. Є ті, хто вважає, що наші принципи, наші погляди на людину, суспільство, державу, економіку та міжнародну спільноту неодмінно пов’язані з правилами й інститутами, встановленими нашими батьками та предками. Навпаки, ми визнаємо, що відхід від старих шляхів здебільшого є результатом дії нових чинників. Наше завдання — зрозуміти ці чинники, щоб зробити їх прийнятними для нових і різноманітних форм ліберально-демократичного суспільства, держави та економіки, нині й у майбутньому.

II. Ліберальні принципи та сучасні реалії

4. Основними проблемами, з якими ми стикаємося в процесі взаємодії наших принципів і сучасних реалій, є:

• той факт, що понад дві третини людства живуть за режимів, які не поважають основні права людини;
• зростальна нерівність між багатими країнами з давно усталеною індустріалізацією, новими індустріальними країнами, країнами, що розвиваються, з сировинними та енергетичними ресурсами, і дуже бідними країнами з мізерними ресурсами;
• погіршення «умов обміну» між людиною і природою через зростальний тиск населення та його потреб;
• зростальна загроза довкіллю та якості життя;
• гостра напруженість між державами та групами держав, спричинена імперіалістичними й націоналістичними амбіціями, ідеологічними конфліктами та взаємними страхами;
• гонка озброєнь, що загрожує виживанню людства;
• розкол усередині індустріальних демократій і широко поширене розчарування їхньою діяльністю.

У сукупності ці виклики становлять найглибшу кризу, з якою стикалося людство за всю свою довгу історію, як на Сході, так і на Заході, тоді як Південь заявляє про свої обґрунтовані вимоги політичної незалежності, культурної цілісності та справедливішої частки світових ресурсів.

5. Зростальна нерівність у багатстві всередині країн і між ними загрожує миру й демократії в усьому світі. Ліберальні цінності унікальні тим, що відкривають шлях як до політичної й особистої свободи, так і до матеріального розвитку. Але там, де величезна кількість людей потерпає від голоду, хвороб, злиднів, безробіття та неповної зайнятості, свобода підривається.

6. Широко поширене розчарування або невдоволення, особливо серед молоді в країнах ліберальної демократії, є наслідком часткової нездатності створювати, підтримувати й утверджувати ідеалістичні цінності, а також нездатності адаптувати інститути й забезпечити більшу справедливість і кращу якість життя. У крайніх випадках це невдоволення призводить до тероризму, в інших — до анархізму або відмови від участі в суспільному житті. Цінності свободи й незалежності, які пропагує лібералізм, можуть подолати цю порожнечу, особливо якщо ліберали дадуть зрозуміти, що свободу індивіда не слід плутати з егоїзмом, що це свобода в контексті спільноти, яка передбачає відповідальність і солідарність з іншими людьми.

7. Стало очевидним, що енергетичні ресурси й сировина, а також землі для сільського господарства не є невичерпними. Водночас населення в багатьох частинах світу продовжує зростати лячними темпами, а матеріальні очікування всюди й далі зростають, неможливо задовольнити ці потреби безмежним економічним зростанням без непоправної шкоди для довкілля. Необхідні масове енергозбереження та розробка відновлюваних і екологічно безпечних енергоресурсів.

8. Подальше нарощування озброєнь у всіх регіонах світу відволікає ресурси, які можна було б краще використати для поліпшення умов життя, особливо найбідніших груп населення і країн. Визнаючи важливість належної оборони для багатьох країн, ліберали водночас закликають до поміркованості й розсудливості. Світ, у якому мир підтримується лише військовими засобами, — це світ у небезпеці. Мир і стабільність означають щось більше, ніж просте стримування. Лібералізм вимагає, щоб причини насильницьких конфліктів були усунуті шляхом політичних і дипломатичних дій, а також шляхом соціального, економічного й культурного розвитку.

9. Не існує такого поняття, як остаточне розв’язання проблем людства; жоден «рай на землі» неможливий. Зрозуміле прагнення людини розв’язати всі труднощі назавжди — корінь тоталітаризму. Конкретний ліберальний підхід ґрунтується на таких принципах:

• постійні дебати, критика й реформи необхідні для здорового суспільства;
• жоден ліберал не вірить в абсолютну владу; основою легітимної влади є згода, але надмірна концентрація державної влади придушує згоду. Щоб зробити згоду реальністю, влада має бути розподілена й децентралізована через множину демократично відповідальних інститутів;
• ліберали вірять у необхідність підпорядкування волі більшості, якщо вона не суперечить правам людини й засадничим принципам свободи;
• рівність у гідності, правах і можливостях; захист людини від основних матеріальних небезпек життя; справедливіший розподіл власності й доходів — усе це необхідно, але не слід плутати це з абстрактним егалітаризмом;
• ліберали підтримують ті визвольні рухи, які перед обличчям тиранії борються за свободу й демократію, але водночас однозначно відкидають використання тероризму або будь-яких інших форм незаконного насильства в демократичних суспільствах;
• ліберали вважають за необхідне прагнути до рівноправ’я чоловіків і жінок. Жінки й чоловіки мають мати рівні можливості брати участь у розвитку своїх країн.

III. Інституційні проблеми в сучасних демократіях

10. Лібералізм вимагає постійного реформування й оновлення демократичних інститутів. Перед ним стоять такі основні завдання:

• необхідність зміцнення реальної влади парламентів;
• підвищення ефективності виконавчої влади та парламентського контролю над нею;
• децентралізація влади;
• правовий захист особистості й людської гідності;
• баланс між втручанням держави та невтручанням;
• співпраця між державами.

11. Ліберали усвідомлюють, що ліберальна демократія не є досконалою системою, але вона найбільш сприятлива для свободи, людської гідності та соціальної справедливості.

12. Виходячи з того, що будь-яку систему можна поліпшити і що збереження статичності — це загроза стабільності та майбутньому, ліберальну демократію можна описати як систему, найбільш здатну відповісти на постійний виклик удосконалення й реформ. Змінюються саме інститути, у яких втілено цінності, а не самі цінності.

13. Удосконалення й оновлення інститутів держави та суспільства сучасні ліберали вважають найважливішим у таких речах, як:

• найефективніше представлення волі народу в законодавчій владі, наприклад, через пропорційне представництво, референдуми, розвиток як легально організованої, так і спонтанної участі в суспільній діяльності, через захист меншин для забезпечення рівності їхніх можливостей;
• реорганізація законодавчої влади з урахуванням того, що значні верстви населення, особливо молодь, глибоко невдоволені фактичним функціонуванням парламентської демократії. Ліберали з великою стурбованістю зазначають, що в деяких парламентських демократіях ефективному контролю виконавчої влади з боку законодавчої перешкоджають технократія, інституційні вади або групи особливих інтересів;
• більший престиж і ефективність виконавчої влади; вибір між парламентською та президентською виконавчою владою має ґрунтуватися на традиціях і потребах окремих країн, при цьому завжди має забезпечуватися контроль з боку виборців через парламент;
• децентралізація влади шляхом належної й чітко визначеної організації регіонального та місцевого управління: ліберали вважають це важливим горизонтальним розширенням традиційного вертикального поділу влади;
• залучення профспілок, ділових і професійних асоціацій до ліберально-демократичної системи стримувань і противаг, щоб уможливити планування ринкової економіки та досягти здоровіших і справедливіших виробничих відносин;
• становище жінок у суспільстві, обмеження й недоліки, яких вони зазнають, — це фундаментальні питання, що непокоять усіх. Нерівне становище жінок призводить до марнотратного використання талантів половини населення, тоді як розвиток суспільства потребує внеску всіх громадян;
• правовий захист особи від дій держави, що загрожують її основним правам і існуванню (Habeas corpus, заборона тортур, скасування смертної кари);
• захист приватного життя особи від технологічного шпигунства та зловживання комп’ютерами з боку державних або приватних установ;
• суворе регулювання й контроль біологічної інженерії та психологічної маніпуляції з метою захисту особи й здоров’я людини;
• ретельне врівноваження державного втручання та невтручання для узгодження інтересів особи й суспільства. Ліберальні принципи полягають у тому, що:
  • свобода індивіда має першорядне значення;
  • держава повинна втручатися, щоб забезпечити свободу для всіх;
  • без індивідуальної ініціативи й відповідальності як у приватному, так і в державному секторі держава перетворюється на бездушну бюрократичну машину й швидко втрачає ефективність;
• зміцнення наявних і створення нових організацій на міжнародному, міжконтинентальному та всесвітньому рівнях із метою розширення співпраці на основі рівноправного ставлення до всіх країн.

IV. Освітні та культурні питання

14. Сучасний лібералізм стикається з такими явищами, як:

• всесвітній плюралізм культур;
• культурні, політичні, професійні та економічні аспекти сучасної освіти в демократичному суспільстві й для демократичного суспільства;
• необхідність свободи й плюралізму в ЗМІ.

15. Сьогодні в країнах, що розвиваються, зростає усвідомлення власної культурної ідентичності. Глибокі конфлікти між Заходом і, зокрема, ісламським світом певною мірою є наслідком взаємного культурного нерозуміння. Індустріальний світ має усвідомити, що для дедалі більшої кількості країн цінності й досягнення технічної цивілізації не виходять за межі критичного аналізу або навіть прямого відторгнення.

На відміну від деяких інших систем цінностей, що зародилися в Європі, лібералізм традиційно толерантний і відкритий до різних культур. Тому ліберали мають бути в перших рядах тих, хто відмовляється обмежувати діалог між Північчю та Півднем економічними й політичними питаннями. У багатополярному світі, де військова й економічна гегемонія наддержав дедалі частіше ставиться під сумнів і оскаржується, культурний плюралізм є цінним засобом розвитку взаєморозуміння та співпраці між країнами.

16. Для лібералів культура — це не абстрактне поняття. Культура прямо або опосередковано впливає на повсякденне життя кожного чоловіка, жінки й дитини. Центральне завдання ліберальної культурної політики — донести до людей усвідомлення того факту, що їхнє існування глибоко зумовлене культурними цінностями та спадщиною. Сприяння культурній діяльності в суспільстві та силами суспільства має бути спрямоване насамперед на формування в якомога більшої кількості громадян усвідомлення власної культури й розуміння культури інших народів і континентів.

17. Головним інструментом для руйнування бар’єрів у культурі та боротьби з культурною, політичною й расовою нетерпимістю є безплатна [прим. може читатися і як вільна, з огляду на те, що ми говоримо про лібералізм] освіта, заснована на демократичних методах. Освіта була і залишається найважливішим інструментом ліберальної політики щодо сприяння миру, боротьби з класовими бар’єрами, соціальною та економічною несправедливістю, подолання відсталості й гармонізації гуманітарних і технічних знань. Тому ліберали вимагають сприяння освіті для обох статей і всіх вікових груп із цілями:

• створення для кожної людини рівних можливостей для особисто задовільного й суспільно корисного життя;
• доведення до свідомості людей взаємозалежності держав і регіонів у розв’язанні складних проблем, які сьогодні найчастіше виходять за межі національних кордонів;
• забезпечення того, щоб жінки більше не здобували меншої освіти, ніж чоловіки, ані в шкільні, ані в післяшкільні роки;
• донести до батьків, що добра освіта як удома, так і в школі є основою доброї громадянськості.

18. Свобода й плюралізм у ЗМІ є невід’ємною частиною ліберального суспільства. Політична свобода неможлива там, де ЗМІ перебувають у руках монополії або квазімонополії, приватної чи державної. Ліберали з дедалі більшою тривогою спостерігають за потужними атаками на свободу преси як зсередини, так і ззовні ліберальних суспільств; основними проблемами яких є:

• зростання концентрації власності на пресу в індустріально розвинених демократіях;
• нові технології, що полегшують транснаціональну комунікацію, але водночас надають небезпечні інструменти для маніпулювання громадською думкою та послаблення культури корінних народів;
• нападки урядів, групових інтересів і міжнародних організацій на плюралістичну пресу, незалежну від державного контролю й цензури.

Ліберали визнають, що для розв’язання цих проблем іноді може знадобитися державне субсидування під громадським контролем, щоб забезпечити подальше існування плюралізму в ЗМІ. Вони наполягають на тому, що такі субсидії та нагляд мають суворо контролюватися, аби не стати саморуйнівними.

19. Ліберали визнають законну вимогу країн, що розвиваються, щодо справедливішого висвітлення їхніх проблем у західних ЗМІ. Цієї мети не можна досягти шляхом цензури та обмеження потоку інформації. Західні демократії та країни, що розвиваються, мають дійти взаємовигідної угоди, яка поважає свободу преси та плюралізм.

V. Економічні та соціальні питання

20. Сьогодні вирішальне значення мають такі питання:

• роль економіки в ліберальній демократії;
• роль держави та планування в соціальній ринковій економіці;
• соціальне забезпечення;
• нові технології та охорона довкілля.

21. Основний ліберальний принцип в економіці полягає в тому, що не може бути політичної свободи там, де держава повністю контролює економіку і не залишає місця для приватної ініціативи. Але, попри деякі хибні уявлення про протилежне, не може бути й справжньої та стійкої економічної свободи там, де політичну свободу скасовано і права людини не дотримуються.

22. Зв’язок, що існує для лібералів між соціальною ринковою економікою та ліберальною демократією, також передбачає постійну боротьбу проти монополій, картелів, обмежувальних трестів, обмежувальної практики та так званих «домінуючих позицій», відкритих або замаскованих, приватних чи державних, за винятком випадків, дозволених законом для обґрунтованих і визначених соціальних потреб.

23. На міжнародному рівні природним наслідком соціальної ринкової економіки є вільна торгівля, заснована на рівності та партнерстві і, в деяких випадках, на плануванні міжнародного ринку. Протекціонізм, де-юре чи де-факто, суперечить ринковій економіці.

24. Стабільність ліберально-демократичної системи та нормальне функціонування соціальної ринкової економіки перебувають під загрозою там, де значна частина населення країни живе в злиднях. Про функціонування ринкової економіки слід судити за її здатністю гарантувати добробут і справедливіший розподіл матеріальних благ та економічної влади, ніж будь-яка інша система.

25. У довгостроковій перспективі бідність значної частини світу може бути полегшена завдяки вільній торгівлі, але така свобода перебуває під загрозою через картелі, обмежувальні трести та штучне й несправедливе ціноутворення на сировину і сільськогосподарські культури. Там, де ринкова економіка стикається із захистом де-юре чи де-факто, можна навести аргументи на користь контрзаходів як інструменту відновлення свободи торгівлі, за винятком спеціальних заходів для найбідніших країн.

26. Державні або приватні монополії, що діють на національному чи міжнародному рівні, загрожують ринковій економіці й мають бути суворо регламентовані. Ліберали також виступають за міжнародні кодекси поведінки та законодавство, коли це необхідно для транснаціональних компаній. Вони визнають як небезпеку зловживань економічною та політичною владою, яку ті уособлюють, так і їхній позитивний вплив на поширення інвестицій і технологій та на диверсифікацію економіки.

27. Ліберальну концепцію ринку помилково пов’язують з економікою, що контролюється виключно грошовими засобами, або економікою «laisser-faire», відірваною від інтересів бідних і суспільства загалом. Ліберали не приймають такого спрощеного погляду на ринкову економіку та своє ставлення до неї. Вони давно зрозуміли, що економічна свобода, у випадку, коли вона може бути ворожою до добробуту суспільства, вироджується в анархію і є одним із джерел гноблення.

28. Планування, у ліберальному сенсі цього слова, означає планування свободи і для свободи. Планування в соціальній ринковій економіці ґрунтується на взаємодії приватної ініціативи та державного втручання. Там, де цього вимагають умови, частиною такого планування може бути гнучка політика доходів. У сучасному суспільстві економічні проблеми надто складні, щоб їх міг розв’язати лише приватний або державний сектор.

29. Структурні зміни у виробництві та сфері послуг, які є неминучим продуктом технічного прогресу, створюють проблеми, що часто потребують узгоджених дій приватного підприємництва і держави. Державне втручання тоді має бути спрямоване на створення конкурентоспроможних підприємств у ринкових умовах.

Ми, ліберали, підтверджуємо нашу впевненість у тому, що соціальні та економічні зміни, спричинені поширенням і застосуванням нових технологій, якщо вони відбуваються в дусі мирної людської співпраці та в межах ліберальної демократичної держави й суспільства, особливо у сфері інформації, можуть привести до ширшої участі людського інтелекту в процесі виробництва, до людяніших умов праці і, нарешті, до вивільнення фізичних ресурсів як засобу задоволення людських потреб.

30. За такого недогматичного підходу до ролі держави в економіці ліберали не розглядають відносини між приватним і державним сектором у цій економіці та в даний час як статичні чи остаточні. Хоча державні або місцеві органи влади можуть бути змушені в силу своїх зобов’язань щодо забезпечення суспільного добробуту взяти на себе економічну діяльність, необхідно постійно переглядати її, щоб вирішити, які з них мають бути повернуті в тій чи іншій формі приватному підприємництву або добровільним організаціям чи місцевим групам громадян, що співпрацюють із державними органами. Однак необхідно стежити за тим, щоб державна монополія не перетворилася на приватну монополію.

31. Ліберали виступають за промислову демократію, засновану на реальній безпосередній участі працівників і розподілі прибутку. Це вже довело свою цінність у багатьох випадках і має бути розвинене далі. Існуючі форми організації в державному та приватному секторах не виключають появи нових моделей. Ліберали заохочують кооперативи, компанії, що належать їхнім працівникам, і децентралізацію великих підприємств на дрібніші підрозділи.

32. Для лібералів повна зайнятість — це найважливіше економічне й соціальне прагнення. Масштабне безробіття, особливо серед молоді, для лібералів неприйнятне. Там, де багато людей сидять без роботи, не маючи жодних розумних перспектив працевлаштування, основні політичні та економічні цінності лібералізму опиняються під загрозою.

33. Ринкова економіка руйнує саму свою основу там, де вона заохочує або допускає економічне зростання незалежно від його екологічних наслідків. Добробут суспільства виходить за межі кількісного зростання його економіки й пов’язаний із якістю життя в найширшому сенсі. Ринкові економічні структури та захист довкілля є взаємодоповнювальними. Там, де природа й природні ресурси знищено, економіці немає над чим працювати. Планування й оподаткування мають ураховувати цю обставину. З іншого боку, «нульове зростання» як засіб розв’язання соціальних та економічних проблем неприйнятне — не в останню чергу тому, що збалансований розвиток, якого ми прагнемо, стає дедалі дорожчим.

34. Індивіди як вільні громадяни насамперед самі несуть відповідальність за своє існування і розвиток упродовж усього життя. Але там, де з причин, не залежних від них, наприклад через хворобу, інвалідність, безробіття, старість, вони не спроможні жити відповідно до цієї відповідальності, суспільство, організоване державою, несе відповідальність за їхнє соціальне забезпечення та матеріальний добробут.

35. Коригувальна роль держави не повинна робити всіх залежними від субсидій. Головні небезпеки, притаманні надмірно розширеній державі загального добробуту, полягають у такому:

• це робить людей залежними від уряду та бюрократії, тим самим знижуючи їхнє почуття відповідальності й свободу;
• це створює розгалужену бюрократію, схильну хапатися за владу поза межами своєї компетенції;
• за рахунок податків або марнотратства це вилучає надто велику частину національного доходу з дедалі більших потреб у продуктивних інвестиціях, дослідженнях і розробках;
• це може підживлювати інфляцію і, отже, ускладнювати зайнятість та інвестиції.

36. Ліберали вважають, що оподаткування має бути співмірним із правами індивіда та потребами суспільства в заощадженнях і інвестиціях. Тому оподаткування має відігравати позитивну роль у заохоченні підприємництва й забезпеченні більшої рівності можливостей.

Ліберали відстоюють принцип вигоди. Там, де це можливо й справедливо, корпорації та споживачі мають платити за товари й послуги, отримані від уряду, замість того щоб покладати витрати на незліченних анонімних платників податків. Це скорочує марнотратство і сприяє рівновазі між попитом і пропозицією в державному секторі.

37. Намагатися усунути бідність і соціальну несправедливість — не означає приймати егалітаризм як абстрактне право на жорстку рівність умов для всіх, незалежно від таланту, праці чи далекоглядності. Хоча ліберали рішуче підтримують заходи зі скорочення відмінностей у багатстві, захисту кожного громадянина й збільшення рівності можливостей, вони рішуче виступають проти егалітаризму, який принижує особистість, тоді як визнання заслуг за умов соціальної справедливості стимулює.

38. Ліберали вважають кожну людину унікальною; не рівною, але рівноцінною. Рівність означає, що кожен має мати рівні можливості для свого саморозвитку й повинен мати змогу робити повноцінний внесок у суспільство.

VI. Лібералізм і міжнародні відносини

39. Серед численних проблем, із якими стикаються ліберали, є ті, що стосуються таких тем:

• права людини, політичні права і «реальна політика»;
• напруженість і розрядка між Сходом і Заходом;
• «біполярність» і «багатополярність»;
• гонка озброєнь;
• регіональні організації;
• неприєднані держави;
• країни, що розвиваються;
• Організація Об’єднаних Націй.

40. Ліберали сприймають ці виклики, як і діалог Північ—Південь, у дусі універсалізму. Їхня традиційна відмова розглядати расу чи віросповідання, клас чи національність, стать чи вік як підстави для дискримінації, сьогодні ліберали застосовують до справ усього світу, далеко за межами кордонів промислово розвинених країн. Це зумовлено не лише доказами дедалі більшої взаємозалежності між націями. Це зумовлено визнанням того, що плюралізм культур є необхідністю. Інакше бюрократія та національна гордість, нестримні технології й споживацтво придушать людські якості кожного чоловіка й кожної жінки, яким ми надаємо засадничого значення. Це також випливає з усвідомлення того, що перехресне запилення між культурами в усьому світі може створити плюралістичну цивілізацію, сприяючи загальному порозумінню та мирному розв’язанню неминучих конфліктів інтересів.

41. Громадянські й політичні права людини є невід’ємним надбанням кожного чоловіка й кожної жінки у світі. Їхній захист і утвердження є обов’язком держав або груп держав, де, навіть із обмеженнями, ці права вже застосовуються. Це може призвести держави до конфлікту з їхніми короткостроковими інтересами. Попри це, уряди мають дотримуватися такого типу дій, який найбільше сприяє якнайширшому визнанню громадянських і політичних прав людини, тоді як ліберали зобов’язані відкрито засуджувати зловживання. У довгостроковій перспективі така політика часто виявляється найуспішнішою, особливо у світі, де громадська думка справедливо відіграє дедалі більшу роль. Це особливо актуально в Латинській Америці та Африці.

42. Від 1945 року у світі домінує постійна напруженість між державами НАТО і Варшавського договору, що обертаються навколо США та СРСР. Її підтримує конфлікт ідеалів між Заходом, який загалом керується ліберально-демократичними інститутами, і тоталітарним режимом Радянського Союзу. Вона посилюється дедалі більшим небажанням, з яким менші держави Варшавського договору терплять режими й політику, контрольовані Радянським Союзом. Небезпека того, що ця напруженість, змішуючись з іншими, може вийти за межі наявних конфліктів і перерости у світову війну або в серйозні «обмежені» війни, як це відбувається рік у рік, визнається з обох боків. «Холодна війна» поступилася місцем політиці розрядки, тобто активнішим переговорам і поступкам, які привели до укладення Гельсінкської угоди. Тепер ці обмежені здобутки опинилися під загрозою.

Дуже важливим чинником є колосальне нарощування військової могутності як на Сході, так і на Заході: СРСР таким чином досяг світового балансу в стратегічній ядерній зброї зі США, тоді як у Європі Варшавський договір явно випередив НАТО в ядерних силах великої дальності та в звичайних озброєннях. За таких обставин ліберали вважають:

• що дух ліберального універсалізму має визначати ставлення Заходу до СРСР та його союзників, спираючись на невід’ємну перевагу ідей та інститутів свободи;
• що Захід має завжди відстоювати справу громадянських і політичних прав людини щодо всіх країн світу, як це передбачено Пактами ООН про права людини та Заключним актом Гельсінкі, які підписали і Схід, і Захід;
• що культурне, технологічне й економічне співробітництво між Сходом і Заходом слід розглядати як частини їхніх загальних відносин;
• що діалог і переговори слід продовжити, приділивши особливу увагу роззброєнню та припиненню актів воєнного втручання і гонки озброєнь;
• що розрядка неподільна;
• що Захід у жодному разі не повинен залишати СРСР в омані щодо своєї волі як до переговорів, так і до відбиття агресії;
• що рівновага військових сил є неодмінною умовою продовження й успіху, хай і обмеженого, розрядки.

43. Відчуження між Китаєм і СРСР та поява нових держав (на кшталт ОПЕК), які дедалі більше впливають на світові справи, породили уявлення про те, що «біполярні» відносини між НАТО і Варшавським договором тепер замінені «багатополярною» світовою системою. Ліберали вважають:

• що з мотивів влади [або сили, power] — політичних, військових і економічних — «біполярні» відносини залишаються першорядними і залишатимуться такими ще тривалий час;
• що тенденція до «багатополярної» системи, однак, є незаперечною і робить ліберально-універсалістський погляд на світ актуальнішим;
• що роль нейтральних і неприєднаних країн у світовій політиці зростає, і ці країни можуть стати посередницькими силами;
• що найбільшу увагу слід приділити встановленню мирного співробітництва з новими силами, що формуються.

44. До таких сил слід віднести регіональні угруповання держав, що виникають по всьому світу. Важливе місце серед них посідає Європейське співтовариство, яке, крім своїх економічних здобутків, розпочало поширення демократичних політичних інститутів на міжнародні відносини. Це має тенденцію створювати новий чинник рівноваги між Сходом і Заходом та у світі загалом. Інші багатонаціональні угоди й організації, такі як Андський пакт, АСЕАН, ЄАВТ, Ломейська конвенція та ОАЄ, хоча й не мають такого самого впливу, як Європейське співтовариство, є цінними інструментами для забезпечення регіональної, економічної та політичної стабільності. Ліберали вітають і підтримують такий розвиток подій, що відповідає їхнім поглядам на поліпшення міжнародного взаєморозуміння на основі спільних культур і спільних інтересів.

45. Щодо неприєднаних країн, то ліберали вважають:

• що слід заохочувати зусилля зі створення й підтримання широкої диференційованої зони, не пов’язаної з жодною із наддержав;
• що будь-яка країна має право бути неприєднаною;
• що багато неприєднаних країн можуть зробити великий внесок у поширення й зміцнення ліберального універсалізму.

46. Нинішній і зростальний рівень витрат на озброєння становить жахливу небезпеку. Це тягар, що щороку збільшується і підштовхує країни до так званих «обмежених війн». Гонка озброєнь поширилася на бідні й найбідніші держави, що розвиваються, де вона становить приголомшливий тягар.

• Не слід шкодувати зусиль, щоб узяти під контроль витрати на озброєння і скоротити їх у відносному та абсолютному вимірі шляхом взаємно збалансованих і контрольованих зусиль. Ця мета, колись вважана утопічною, тепер є питанням життя і смерті для цивілізації.
• Виробництво, передання і торгівля всіма видами зброї мають суворо контролюватися урядами, що діють за домовленістю. З цією метою слід створити реєстр ООН щодо всіх передань зброї через кордони.
• Зростальна складність усіх видів озброєння робить ці завдання не просто нагальними, а невідкладними.

47. Ліберали підтверджують думку, висловлену в Оксфордській декларації 1967 року про Організацію Об’єднаних Націй. Ліберали вважають, що ООН, спочатку створена для розв’язання конфліктів і забезпечення верховенства права в міжнародних відносинах, і досі заслуговує на підтримку народів усіх країн, щоб мати змогу виконувати ці великі обов’язки. Але з огляду на численні слабкості організації та невдачі її членів, ліберали вважають своїм завданням стежити за діяльністю ООН і її спеціальних організацій, а також сприяти їхньому реформуванню, щоб захистити справедливість обговорень і рішень у цих всесвітніх організаціях.

VII. Ліберальний погляд на відносини між промислово розвиненими та країнами, що розвиваються

48. Основні виклики:

• шанси ліберальної демократії в країнах, що розвиваються;
• різні групи країн, що розвиваються, які в економічному відношенні варіюються від країн-експортерів нафти до нових індустріальних країн і дуже бідних країн, що потребують різної політики;
• культурні аспекти, притаманні діалогу Північ—Південь;
• взаємозв’язок між діалогом Північ—Південь і напруженістю між Сходом і Заходом, а також глобальною гонкою озброєнь.

49. Лібералізм не може погодитися з тим, що діалог Північ—Південь має зводитися до обміну матеріальними цінностями, торгівлі, економічного співробітництва й допомоги. Окрім культурних цінностей, важливу роль мають відігравати політичні ідеї. Ліберали розглядають права людини не лише в аспекті політичних прав і плюралізму, а й у аспекті конкретних соціальних прав. Ми не можемо погодитися з тим, що права людини, політична гідність, як особиста, так і національна, мають оцінюватися за розміром валового національного продукту або за готовністю виступати як найманці для Сходу чи як бази для Заходу. Для лібералізму було б рівнозначно капітуляції і, зрештою, самознищенню, якби в країн, що розвиваються, не було іншого вибору, крім лівих або правих тоталітарних режимів. Лібералізм може стати основою вільних режимів у країнах, що розвиваються. Майбутнє лібералізму в промислово розвинених країнах світу також залежить від можливості поширення його цінностей на країни, що розвиваються, в усьому їхньому розмаїтті.

50. Лібералізм у країнах, що розвиваються, пропонує третій шлях, який відкидає як авторитарні режими диктатури або теократичної реакції, так і комуністичний тоталітаризм. Лібералізм підтримує й заохочує одночасний розвиток економіки, культури та політики. Марксизм натомість підпорядковує політичну свободу економічному прогресу, який зрештою не може бути досягнутий навіть на його власних засадах. Так само догматичні прихильники цілком капіталістичної системи готові підпорядкувати цій нереалістичній меті досягнення економічного й соціального прогресу.

51. Ліберали не поділяють поглядів тих, хто вважає, що якщо країна, що розвивається, приєднується до Руху неприєднання, якщо її уряд проводить доволі націоналістичний економічний курс, якщо він запроваджує суворе економічне планування або фінансовий контроль, це означає, що така країна порвала або збирається порвати з ліберальними демократіями.

52. Ліберали вважають право людей на власну культурну ідентичність фундаментальним. Ліберали розуміють і підтримують вимогу багатьох країн, що розвиваються, зберігати свої культури навіть ціною повільнішого економічного розвитку.

53. Ліберали розглядають світ як єдине ціле, в якому жодна частина не може жити в реальному й тривалому мирі та процвітанні, доки так багато людей страждає від бідності й навіть злиднів. Скрутне становище мільйонів знедолених людей у країнах, що розвиваються, має бути предметом безпосередньої стурбованості для кожної країни індустріального світу.

54. Очевидно, що світ не може довго розвиватися за цілком різними й відокремленими лініями, коли одна третина людства спалює понад дві третини всіх невідновлюваних енергетичних ресурсів і де в індустріальних суспільствах Заходу середньостатистичний громадянин живе на дохід, еквівалентний доходу сімдесяти сімей у Бангладеш. Революції були спричинені всередині одного суспільства крайнім нерівенством у доходах і майні, а отже, в людському, соціальному й політичному статусі. Це скандал, який загрожує нам масовими конфліктами: дві третини людства живуть на межі або за межею бідності, тоді як добрі сільськогосподарські землі й ліси з року в рік нищаться, а світова спільнота не вживає жодних ефективних заходів, щоб це зупинити.

55. Оскільки багато природних ресурсів виснажуються темпами, які можуть створити лише найбільші труднощі для майбутніх поколінь, а природа має лише обмежені можливості для поглинання побічних продуктів промислової діяльності, справедливішого розподілу багатства не можна досягти шляхом безперешкодного зростання економіки в промислово розвинених країнах, водночас піднімаючи швидко зростаюче населення в країнах, що розвиваються, до рівня життя і споживання, яким користується більшість північноамериканців, західноєвропейців і японців, а також, принаймні, деякі східноєвропейці. Уперте небажання країн РЕВ робити будь-який істотний внесок в економічний і соціальний прогрес країн, що розвиваються, шокує.

56. Тому справедливіший розподіл багатства означає, що індустріальні суспільства мають радикально скоротити свої відходи сировини та невідновлюваних енергетичних ресурсів. Вони мають сповільнити темпи зростання свого споживання на душу населення, щоб звільнити місце для вагоміших виробничих інвестицій, необхідних їм самим і для розвитку світової економіки, включно з країнами, що розвиваються, для торговельних пільг і прямої передачі ресурсів у більш нужденні частини світу. Баланс споживання природних ресурсів має бути зміщений на користь людей, які живуть на межі голоду.

57. Ліберали мають приділяти особливу увагу тому, щоб промислово розвинені країни дотримувалися політики вільної торгівлі не лише у відносинах з іншими промислово розвиненими країнами, а й особливо у відносинах із країнами, що розвиваються, не виключаючи при цьому збереження й розвитку преференційних угод на користь бідних держав. Всупереч поширеній думці, у довгостроковій перспективі й за належної політики торгівля з країнами, що розвиваються, не лише не скорочує зайнятість у промислово розвинених країнах, а й фактично сприяє її збільшенню і, отже, є позитивною для обох сторін.

58. Ліберали вважають, що зобов’язання промислово розвинених держав надавати країнам, що розвиваються, офіційну допомогу в розмірі не менш як 0,7% їхнього валового національного продукту має бути виконане якнайшвидше. Неприйнятно, що багато держав іще не досягли цього недостатнього відсотка. Також необхідно більше робити з обох боків для заохочення розвитку приватних виробничих інвестицій у країнах, що розвиваються.

59. Економічна відсталість багатьох країн, що розвиваються, зумовлена, окрім негативних наслідків колоніалізму та нерівності у світовій торгівлі й економічному співробітництві, економічною безгосподарністю та політичними невдачами місцевої еліти. Країни, що розвиваються, і особливо ліберальні сили в цих країнах, мають приділяти більше уваги основним потребам, таким як мобілізація власних ресурсів — як людських, так і матеріальних, охорона здоров’я та освіта, контроль над чисельністю населення, боротьба з корупцією, ефективність адміністрації та належне функціонування політичної системи. Ліберали з промислово розвинених країн мають рішуче підтримувати ці зусилля.

60. Однією з найсерйозніших загроз економічному й соціальному розвиткові країн, що розвиваються, є напруженість між Сходом і Заходом. Гонка озброєнь, яка становить тяжкий і дедалі більший тягар для економік індустріальних країн, згубна для країн, що розвиваються, і спонукає їх відмовлятися від неприєднання та спрямовувати дедалі більшу частину своїх мізерних ресурсів на політику військового або політичного звеличення, що послаблює або знищує їхню внутрішню свободу й суперечить їхнім реальним потребам.

VIII. Шлях уперед

61. Ми знову підтверджуємо нашу віру в унікальну здатність лібералізму протистояти загрозам свободі, людському існуванню та безпеці з боку зовнішньої агресії. У світі швидких змін і зростаючої складності, де навіть тоталітаристи на словах визнають ліберальні цінності, усі чоловіки й жінки мають право прагнути більшої свободи й гідності, кращих умов життя та більшої безпеки.

Поки тоталітаристи, анархісти, реакціонери й терористи зайняті битвами вчорашнього дня, велике ліберальне завдання полягає в тому, щоб поєднати ці прагнення з уникненням анархії, гноблення та тиранії.

Ми дивимося з розумінням і духом співпраці на всі інші демократичні сили. Щоб відповісти на цей виклик, ми маємо вести боротьбу в сьогоднішніх битвах і готуватися до завтрашніх.