У наступному програмному документі Ліберального Інтернаціоналу ми бачимо зосередження уваги на питаннях екології, які, утім, посідають важливе місце в усіх попередніх документах, починаючи з 60-х років.
Цікаво, що мальтузіанська проблема перенаселення теж звучить дуже наполегливо й неодноразово, а також називаються якісь неліберальні конференції, де західні політики думали, що ж робити з надзвичайно високою народжуваністю і як її скоротити. Для правих конспірологів це буде просто 🔥.
Із філософського: минулого разу їхні маніфести згадували слово матеріалізм у негативному ключі, а ідеалізм — у позитивному. Тепер же вони навмисно відмежовуються від тих, хто ставить людину й тварину на один рівень. Причини зрозумілі. Лише людина може свідомо впливати на клімат планети. Але все одно це теж дуже симптоматичний момент і ще одна причина, на додачу до інших, чому я не готовий підписатися під програмою ЛІ.
Оригінал англійською мовою.
Усі інші програмні документи Ліберального інтернаціоналу можна знайти за цим посиланням.
Конгрес Ліберального інтернаціоналу 1990, Фінляндія
I. Ліберальна відданість охороні довкілля
Цей Конгрес нагадує про давню діяльність ліберальних сил у всьому світі в утвердженні екологічно сталого розвитку.
Зокрема, він нагадує про:
- Ліберальну декларацію Оксфорда (1967 р.), у якій ішлося про те, що «суспільство несе особливу відповідальність за захист природних ресурсів від безрозбірливого освоєння як у суспільних, так і в приватних інтересах»;
- Ліберальне звернення 1981 року, у якому містилося суворе застереження щодо «погіршення «умов обміну» між людиною і природою через зростальний тиск населення та його потреб»;
- заклик, висловлений у тому самому зверненні, до «масштабного енергозбереження та розвитку відновлюваних і екологічно безпечних енергетичних ресурсів»;
- заклик — також висловлений у зверненні 1981 року — до «справедливішого розподілу багатства» між Північчю та Півднем, який вимагає, щоб «індустріальні суспільства радикально скоротили свої втрати сировини та невідновлюваних енергетичних ресурсів»;
- резолюцію, ухвалену Конгресом 1984 року щодо транснаціонального забруднення повітря, в якій усім урядам наполегливо пропонувалося «вжити активних заходів для скорочення викидів діоксиду сірки промисловістю та електростанціями»;
- резолюцію Конгресу 1986 року, в якій було висунуто пропозицію про «розроблення та реалізацію всесвітньої екологічної політики», заснованої на принципах профілактики, відповідальності та співпраці, і в якій як одну з основних цілей такої політики було сформульовано «утвердження як загальноприйнятої думки про те, що екологія й економіка не суперечать одна одній»;
- резолюцію, ухвалену на Конгресі 1987 року, яка підтримує рекомендації Всесвітньої комісії з навколишнього середовища та розвитку;
- резолюції, ухвалені Конгресом 1988 року щодо токсичних відходів і кислотних дощів, остання з яких закликає до прискорення зусиль «для вироблення дієвого міжнародного протоколу щодо скорочення забруднення оксидами азоту»;
- резолюцію, ухвалену Конгресом 1989 року, де підкреслювалася важливість міжнародного співробітництва в галузі охорони довкілля і вимагалася особлива увага до екологічних питань у процесі НБСЄ, а також у співпраці задля розвитку.
На щастя, серед населення світу та його політичних лідерів зростає розуміння того, що для довгострокового захисту нашої планети й підтримання її екологічної рівноваги необхідні спільні зусилля та дії.
Прагнучи зберегти глобальне довкілля, важливо водночас працювати над забезпеченням сталого розвитку світової економіки відповідно до концепції сталого розвитку. Усі країни, особливо промислово розвинені, мають визнати необхідність зробити свою соціально-економічну діяльність і спосіб життя екологічно безпечними.
II. Ліберальні принципи взаємин людства з природою
Цей Конгрес знову підтверджує, що з ліберальної точки зору складні взаємини між людством і природою слід розглядати як управління. Людство несе моральну відповідальність за використання здорового глузду й креативності для збереження та поліпшення належних умов життя для всіх живих істот. Ліберали відкидають експлуатацію природи за принципом невтручання (laissez-faire) і, пам’ятаючи про те, що лише людина може взяти на себе відповідальність за майбутнє нашої планети, відкидають погляд тих, хто надає однакову цінність життю людей та інших живих істот.
Жодне покоління не має права власності на цю землю. Захист довкілля — справа того самого порядку, що й захист прав людини. Порушення мають розглядатися як порушення індивідуальних і суспільних прав.
Обов’язок громадян і підприємств — уникати й запобігати неприйнятній та непоправній шкоді, завданій довкіллю. Перекладання нинішніх екологічних проблем на майбутні покоління несумісне з ліберальним принципом прийняття власної відповідальності.
Цей конгрес заявляє, що ліберальна політика в галузі охорони довкілля виходить із передумови, що мати чисте повітря, ґрунт, воду та спокійне довкілля є основоположним правом. Крім того, ліберали наголошують на важливості незайманого природного середовища та різноманітної флори й фауни. Це нерозривно пов’язує екологічні проблеми з питаннями справедливості та розподілу багатства. Це особливо очевидно щодо тих частин світу, які не мають єдиного власника, таких як моря, тропічні ліси, повітря тощо.
Проблема захисту довкілля — це не те, про що можуть дозволити собі турбуватися лише багаті країни. Якщо природа виявиться недоброзичливою, бідні країни можуть втратити набагато більше, ніж багаті. Цей факт передбачає взаємозалежність екологічної політики та стратегій розвитку.
Конгрес схвалює визначення сталого розвитку, дане Всесвітньою комісією ООН з навколишнього середовища і розвитку, а саме: «розвиток, який задовольняє потреби теперішнього часу, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби».
III. Основні міжнародні питання ліберальної політики в галузі довкілля
Цей конгрес заявляє, що велика й дедалі більша кількість екологічних проблем не знає ані політичних, ані географічних кордонів. Фактично, захист довкілля став глобальною проблемою і, отже, має — як мир і роззброєння — посідати місце серед найвищих пріоритетів міжнародного співробітництва. Жоден саміт, чи то на двосторонньому, чи то на багатосторонньому рівні, не повинен проводитися без того, щоб екологічні проблеми не були серед головних тем порядку денного.
У сфері міжнародного екологічного співробітництва виокремлюються три проблеми:
- довкілля та відносини Північ—Південь;
- довкілля та глибокі зміни в колишньому комуністичному світі;
- глобальні екологічні небезпеки.
У межах співробітництва Північ—Південь необхідні термінові рішення для:
- проблеми великих і постійно зростаючих популяцій;
- бідності як причини шкоди довкіллю;
- проблеми руйнування середовища існування в тропіках і спричиненого цим вимирання видів тварин і рослин;
- руйнування довкілля, спричиненого швидкою індустріалізацією та зростанням попиту на Півдні;
- збереження нерівності в споживанні сировини та невідновлюваних джерел енергії між Північчю та Півднем.
Що стосується колишніх комуністичних країн, то основними проблемами є:
- масштабне руйнування довкілля;
- величезний незадоволений попит на відповідність західним стандартам життя;
- упровадження екологічно сталого ринкового господарства.
На глобальному рівні кілька екологічних проблем стають загрозою нашому виживанню. Хоча вкрай важливо зміцнювати дослідницькі установи, дії в таких сферах, як глобальне потепління або руйнування озонового шару, не повинні більше відкладатися під приводом неповноти наукових даних. Фактично, слід пам’ятати, що в захисті довкілля профілактика зазвичай у кілька разів дешевша, ніж подальше очищення забруднень.
Для розв’язання кожної екологічної проблеми в кожному конкретному випадку слід обирати найвідповіднішу організацію та найефективніший підхід.
Для глобальних проблем, таких як глобальні антропогенні викиди парникових газів і виснаження озонового шару, ООН є найкращим інструментом. Цей Конгрес вважає, що слід створити Раду ООН з навколишнього середовища зі статусом і повноваженнями, аналогічними Раді Безпеки. Потім до Статуту ООН необхідно буде додати нову статтю з цього питання.
Необхідно створити неурядову організацію для цілей моніторингу, зіставну з високоповажною структурою Amnesty International, оскільки окремі особи й уряди можуть не поспішати усвідомлювати свою відповідальність і реагувати на глобальні вимоги.
IV. Пропозиції до дії
Вступ:
Зростання населення та збільшення споживання енергії — два основні чинники, які призведуть до проблем довкілля в найближчому майбутньому, якщо політика не зміниться.
Зростання населення передбачає:
- активніше використання простору та природних ресурсів коштом природи й довкілля (зокрема ерозія);
- збільшення виробництва продуктів харчування для задоволення основних потреб, що призводить до зростання використання пестицидів і добрив, які впливають на якість ґрунту та ґрунтових вод;
- підвищене споживання енергії.
Зростання споживання енергії є однією з причин:
- парникового ефекту (гази CO2);
- кислотних дощів (ліси);
- зміни клімату.
Тому необхідно ухвалити фундаментальні рішення в цих двох сферах, щоб запобігти загрозам, що насуваються на довкілля.
Цей Конгрес звертається до національних урядів, регіональних організацій, міжнародних органів і, зокрема, до членів Ліберального Інтернаціоналу із закликом працювати над якнайшвидшою реалізацією таких пропозицій до дії:
Адаптація економічної політики в промислово розвинених і країнах, що розвиваються, відповідно до принципів сталого розвитку
Це вимагає, насамперед, визнання того факту, що відновлювані ресурси мають експлуатуватися так, щоб вони зберігали свою продуктивну здатність і захисну функцію. Запас невідновлюваних ресурсів, звісно, зменшуватиметься в міру експлуатації, але ринкова економіка й науковий розвиток можуть розв’язувати проблеми дефіциту шляхом упровадження нових технологій, переробки та збереження. Сталий розвиток не означає нульового економічного зростання. Він являє собою зростання в межах, установлених необхідністю підтримання екологічного капіталу, і означає зміну сигналів, що їх отримують особи, які ухвалюють економічні рішення.
Зміна цих сигналів означає зміну цін і використання ринку. Державний контроль має бути обмежений установленням максимальних загальних рівнів забруднення, тоді як ринковим силам слід надати всі можливості для використання економічно найефективнішої технології для виробництва товарів і послуг екологічно сталим способом. Для досягнення цього необхідно гарантувати, що ціни відображають справжню вартість екологічних активів, використаних або пошкоджених у процесі виробництва товарів і послуг. Екологічні збори та податки, такі як, наприклад, податок на використання невідновлюваної та/або забруднювальної енергії, мають стягуватися відповідно до принципу «забруднювач платить». Однак ці екологічні податки не повинні стягуватися так, щоб невиправдано обтяжувати людей з обмеженими доходами. Слід подбати про те, щоб загальне податкове навантаження не зростало без потреби, і щоб такі податки та збори підвищувалися в межах міжнародної координації, аби не було жодних переваг для країн, які пропонують навмисно низькі рівні оподаткування та охорони довкілля. Доходи від екологічного оподаткування мають спочатку використовуватися для діяльності у сфері охорони довкілля і, в довгостроковій перспективі, для пом’якшення інших форм оподаткування. Необхідно підкреслити роль регіональних економічних об’єднань, таких як Європейське співтовариство, у створенні ефективних міжнародних схем екологічного оподаткування, щоб уникнути спотворення економічної конкуренції між країнами та корпораціями.
Ба більше, мети сталого розвитку можна досягти лише шляхом фундаментальної реформи державної політики щодо субсидій. Субсидії та контроль цін штучно впливають на ціни, створюючи ілюзію, ніби деякі речі є в надлишку, коли це не так. У всьому світі вода марнується, бо вона надто дешева, а фермерів як у промислово розвинених, так і в країнах, що розвиваються, заохочують до використання надлишку екологічно шкідливих пестицидів і добрив. Подальший розвиток сільського господарства має бути сталим. Цінова підтримка також позбавляє стимулу займатися змішаним сільським господарством і натомість заохочує монокультури. Екологічно чутлива сільськогосподарська політика належно враховує відмінні особливості сільськогосподарського виробництва, щоб створити податкову систему, адаптовану до його особливих потреб. Споживачі мають змиритися з тим, що екологічно вирощені продукти коштуватимуть дорожче.
Ефективне зниження несталих високих темпів зростання населення
Це вимагає, щоб у сфері допомоги розвитку було виділено значно більше коштів на заходи з контролю чисельності населення та планування сім’ї. Такі заходи мають охоплювати широкий спектр ініціатив — від допомоги країнам, що розвиваються, у створенні систем соціального забезпечення до стратегій розвитку, спрямованих на поліпшення становища й освіти жінок.
Далі необхідно, щоб уряди зробили планування сім’ї обов’язковим компонентом своїх основних програм охорони здоров’я. Заходи з планування сім’ї, щоб бути успішними, мають здійснюватися в демократичних межах і бути добровільними.
Нарешті, необхідно, щоб лідери релігійних і громадських інституцій впливали на своїх послідовників, аби ті приймали й здійснювали планування сім’ї та водночас сприяли емансипації жінок.
Усі країни мають узяти на себе зобов’язання дотримуватися резолюцій із питань народонаселення, ухвалених на Форумі з народонаселення в Амстердамі 1989 року.
Зв’язок програм допомоги розвитку з охороною довкілля
Для цього необхідно, щоб охорона довкілля включалася, починаючи зі стадії планування, в усі програми допомоги з метою розвитку, а також щоб багатосторонні й двосторонні донори спрямовували більшу частину своїх бюджетів допомоги з метою розвитку на заходи, пов’язані з охороною довкілля та біологічного різноманіття.
Крім того, необхідно, щоб уряди країн, що розвиваються, розширили права місцевих громад на володіння, використання й захист природних ресурсів, а також на участь у прийнятті рішень, що стосуються їхнього власного довкілля. Це має особливе значення для запобігання вирубуванню лісів і відновлення лісового покриву. Масштабні інвестиції в агролісівництво та лісонасадження (які мають бути частиною міжнародно фінансованих програм розвитку) можуть бути реалізовані осмислено лише за умови їхньої інтеграції з базовими послугами, такими як водопостачання, утилізація відходів, виробництво продуктів харчування та охорона здоров’я.
Також потрібен інноваційний підхід до часткового списання зовнішнього боргу в обмін на заходи з його збереження з боку уряду-боржника.
Підвищення значущості екологічних питань у політичному порядку денному глобального та регіонального співробітництва
Для досягнення цілей сталого розвитку необхідно переглянути Статут ООН, включивши до нього екологічні аспекти й надавши всесвітній організації засоби для реалізації заходів з охорони довкілля, необхідних для досягнення цих цілей.
Програмі ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) слід надати ширші повноваження у сфері її діяльності, а бюджет організації слід значно збільшити.
Насамперед це вимагає, щоб у межах наявних і тих, що розвиваються, структур регіонального співробітництва, таких як ЄС і АСЕАН, спільні стандарти екологічної політики ґрунтувалися на найпрогресивнішому законодавстві серед членів спільноти, а не на найнижчому спільному знаменнику. Відмінності в інтенсивності, з якою проводиться екологічна політика, мають також ураховуватися в переговорах ГАТТ.
В особливому випадку Східної та Центральної Європи необхідно надання довгострокових кредитів і технічної підтримки для зменшення забруднення та просування екологічно безпечних виробничих процесів. Фінансування, потрібне для цього, не має братися з бюджетів допомоги країнам, що розвиваються.
Там, де регіональне співробітництво ще перебуває в зародковому стані, як у Центральній і Південній Америці, в Африці та Південній Азії, екологічні питання можуть слугувати корисною й важливою платформою для просування та конкретизації регіонального співробітництва. Це має особливе значення в регіонах, де політична й військова напруженість перешкоджає навіть найелементарнішим аспектам співпраці, як на Близькому Сході та в деяких частинах Африки.
Прискорена реалізація політики із захисту глобального клімату
На глобальному рівні найнагальнішою проблемою є захист світового клімату. Це як технологічна, так і політична проблема. Поки багаті країни багатіли, вони безперешкодно забруднювали й експлуатували ті ресурси, які тепер хочуть, щоб країни з низьким доходом зберігали. Очевидно, що майбутнє зростання викидів парникових газів відбуватиметься переважно в країнах, що розвиваються. Із приблизно 3,5 мільярда людей, які нині живуть у країнах, що розвиваються, близько 2 мільярдів і далі залежать від традиційних джерел енергії, таких як дрова, деревне вугілля, а також рештки рослин або тварин. Зменшення лісових запасів у цих країнах контрастує зі зростанням потреб в енергії.
Для цього необхідно, щоб як у країнах, що розвиваються, так і в промислово розвинених країнах відновлюваним джерелам енергії приділялося більше уваги, а останні серйозно інвестували в дослідження й упровадження відповідних технологій, якими згодом слід поділитися з країнами, що розвиваються.
Це вимагає, щоб уряди промислово розвинених країн якнайшвидше погодилися істотно скоротити споживання викопної енергії, поставивши за мету замороження викидів вуглекислого газу на нинішньому рівні до 2000 року та подальше скорочення в наступні десятиліття. У сфері електроенергії енергозбереження та підвищення ефективності є найекономічнішим способом уповільнення глобального потепління. Неможливо досягти 50%-го скорочення споживання енергії до 2010 року, як припускала Комісія Брундтланд, шляхом будівництва більшої кількості атомних електростанцій. Ключовою довгостроковою метою має бути базування виробництва енергії на відновлюваних джерелах енергії, таких як енергія сонця, вітру й води, та збільшення ресурсів для розширення досліджень цих форм енергії. Окрім цього, світова спільнота має прагнути збільшити обсяг органічного вуглецю, що зв’язує біомасу, а це означає, що відновлення лісів і посадка мають стати головним пріоритетом у програмах глобального розвитку.
Цей Конгрес твердо переконаний, що протягом одного покоління мають бути досягнуті дві основні цілі:
1) усі методи й процедури роботи мають ґрунтуватися на принципі сталого розвитку в промислово розвинених і країнах, що розвиваються;
2) наявні забруднення мають бути усунуті настільки, щоб їх можна було контролювати й щоб вони не справляли несприятливого впливу на майбутні покоління.
І насамкінець: якість довкілля впливає не лише на земну кулю, природу, клімат, природні ресурси, майбутні покоління. Під загрозою перебуває і здоров’я людей, які живуть сьогодні. 7 і 8 грудня 1989 року у Франкфурті-на-Майні міністри довкілля та охорони здоров’я держав-членів Європейського регіону Всесвітньої організації охорони здоров’я вперше зустрілися й ухвалили Європейську хартію з навколишнього середовища та охорони здоров’я, а також погодили викладені в ній принципи й стратегії як тверде зобов’язання до дії. Конгрес LI закликає всі уряди під час ухвалення рішень щодо політики, яка впливає на довкілля, враховувати залежність здоров’я людини від широкого спектра найважливіших екологічних чинників і приділяти увагу життєво важливому значенню запобігання небезпекам для здоров’я шляхом захисту довкілля.
Конференція міністрів із питань забруднення атмосфери та зміни клімату, що відбулася в Нордвейку (Нідерланди) в листопаді 1989 року, ухвалила Нордвейкську декларацію — унікальний документ, який має велику цінність. Ці питання надалі опрацьовуватиме Міжурядова група експертів зі зміни клімату та Друга всесвітня кліматична конференція в Женеві в листопаді 1990 року.