Катехізис
Третього стану
Для вжитку в усіх провінціях
Франції,
І особливо в Провансі.
Non ut
Serpentes avibus geminentur tigribus agni.
— Горацій. Мистецтво поезії.
Автор: П’єр-Антуан Антонель (1747-1817)
1788 рік
ПЕРЕДМОВА
Людям потрібні книги, а дітям — катехізиси. Третій стан і досі подібний до слабкої й погано вихованої дитини: ослаблений своїми нещастями, погано поводжений своїми начальниками, він не знає ані їхніх обов’язків, ані своїх власних. Цей маленький катехізис зробить його вельми обізнаним, якщо навчить того, що він має іншим, і вельми могутнім, якщо навчить того, що інші мають йому.
КАТЕХІЗИС ТРЕТЬОГО СТАНУ
В: Хто ти?
О: Простолюдин.
В: Що таке простолюдин?
О: Людина, громадянин, член третього стану.
В: Що таке третій стан?
О: Годувальник держави, її найщедріший захисник.
В: У який спосіб він є годувальником?
О: За допомогою сільського господарства, торгівлі, мистецтв, які він розвиває лише для загального блага.
В: Як він є найщедрішим захисником?
О: Присвячуючи себе всьому, жертвуючи всім, без будь-якої винагороди, без будь-якої надії, окрім п’яти су, лікарні та смерті.
В: А хіба два перші стани не приносять жертв?
О: Вони мали б це робити, принаймні, зі справедливості й вдячності: вони — найбагатші власники, у них усі відзнаки, усі милості.
В: Але хіба вони не сплачують якогось податку?
О: Дуже мало, якщо взагалі щось, і з такою неохотою, з такими обмеженнями, що й рахувати не варто.
В: Але все ж, що вони сплачують?
О: Приблизно двадцяту частину своїх доходів, яку вони легко беруть зі свого надлишку, тоді як третій стан, пригноблений і виснажений, сплачує близько третини свого й найчастіше змушений брати з найнеобхіднішого.
В: Але ж перші два стани мають привілеї!
О: Не привілей бути несправедливими й жорстокими. Несправедливість ніколи не була правом.
В: Їхні володіння сягають такої давнини!
О: Що ж! Ще трохи раніше за це ми були рівними, ми були братами. Якщо й існує розмежувальна лінія між ними й нами, то це не справа часу, і тим паче не справа природи; це справа спритності та сили.
В: Проте вони допустили вас до Штатів у рівній із ними кількості, і це з їхнього боку — поблажливість.
О: Краще скажіть — справедливість; але ми завдячуємо цим батьківському серцю нашого монарха; він відновив стани Провансу лише на цій виразній умові.
В: Принаймні, два перші стани мали заслугу в покорі!
О: Навіть не таку незначну заслугу.
В: На чому ви так судите?
О: На дусі прискіпливості й тиранії, який вони принесли до останніх штатів, на зусиллях, яких вони доклали, щоб зробити будь-яку рівність ілюзорною та марною.
В: Яким чином?
О: Підкоряючи нас правилам, які вони порушували, відмовляючи нам у правах, які вони привласнювали собі: наприклад, синдик, вільний вибір наших представників, справедливий розподіл податків; хіба все це не є природним правом, суворою справедливістю? Що ж, вони відмовили нам у всьому цьому!
В: Але чому ви терпите стільки несправедливостей?
О: Ну а що могли зробити 56 представників третього стану проти 142 представників двох перших станів? Саме з такою обурливою перевагою вони постійно голосували за наші найдорожчі інтереси й самі формували всі рішення.
В: Проте ось і повернення штатів! Ці панове, безперечно, поспішать виправити такі серйозні помилки.
О: Ми на це не сподіваємося; третій стан має шукати свої ресурси в справедливості короля та в усвідомленні власних сил; а якщо він здасться, усе втрачено.
В: Що ж йому робити?
О: Цінувати себе по достоїнству й захищати будь-якою ціною справедливу й необхідну рівність.
В: Чому ви так тримаєтеся за цю рівність представництва?
О: Щоб дійти, якщо це можливо, до рівності тягаря. Нас пригнічено.
В: Ви б хотіли, щоб два перші стани платили, як ви, за дороги, наприклад?
О: Хіба це не вони, їхні люди, їхні фермери, їхні вози, їхні екіпажі руйнують їх?
В: Ви б хотіли підпорядкувати їх, як вас, податку на позашлюбних дітей?
О: Хіба вони такі цнотливі або безплідні?
В: Безоплатний дар і це безліч зборів та податків?
О: Хіба в них немає життя, родини, майна, яке треба зберегти й захистити? Хіба вони не громадяни й не французи?
В: Але що вам потрібно, щоб досягти цієї рівності?
О: Саме те, в чому нам відмовляють, я вам сказав: вільний вибір наших представників як у громадах, так і в селах, синдик, обраний кожні два роки, рівне представництво в проміжній комісії, зібрання громад безпосередньо до і після штатів під головуванням члена третього стану, обраного ним самим.
В: Чому саме один із вас має обійняти цю посаду голови?
О: Щоб він не мав інтересів, що суперечать інтересам усього стану, щоб він не обмежував свободу голосування.
В: Чи необхідне це зібрання громад, і хіба стани не забезпечують усього потрібного?
О: Ні, ми маємо власні особливі інтереси, які треба обговорювати; свої права, свої судові справи, які треба захищати. Нині, як ніколи раніше, ми потребуємо взаємної допомоги й підтримки; ми — пучок прутів; якщо нас роз’єднати, нас легко зламати (1).
(Примітка №1) Громадам не слід забувати, що саме завдяки цьому втручанню вони змогли викупити свій баналітет і здобули безліч інших переваг, якими користуються.
В: Та вони ж називають себе вродженими прокурорами!
О: Якщо вони й народжені, то не від нас, вони нам не належать. Це місто Екс їх породжує, вигодовує й плекає; така спільнота, як ціла провінція, має мати власних, обраних нею управлінців.
В: А пан архієпископ Екса, хіба він не вроджений голова?
О: Це ще одне незаконне народження; те саме зловживання, та сама потреба в реформі. Щоб пан архієпископ був справді вродженим головою, він мав би народитися з надр станів.
В: Ви відмовите йому в праві призначати комісії?
О: Безумовно; абсурдно, щоб кожен стан сам не призначав тих, кого він має уповноважити. Це спосіб запобігти корупції й залишити улесникам лише ганьбу ганебної ролі, на яку вони себе прирікають.
В: Але хіба у вашого президента так багато влади?
О: Уся та, яку йому приписують! Це через те, що багато боягузливих людей принижують себе, а деякі інші здаються надто великими.
В: Як би ви хотіли, щоб президента і депутатів обирали?
О: Таємним голосуванням; тільки воно не бреше.
В: Ви вважаєте, що третій стан має сам призначати своїх представників до Генеральних штатів?
О: Лише він має на це право; це питання його існування.
П: Хіба депутати від міст не є вашими природними представниками?
В: Ні. Вони є представниками своїх виборців, чиї інтереси відрізняються від наших і часто їм суперечать. Більшість із них — дворяни, і зобов’язані своєю місією лише посаді, яку вони купили.
П: Але хіба магістрати, чиновники верховних судів, не були б мудрим вибором як ваші представники в Генеральних штатах?
В: Ще менше. Вони становлять окрему групу, яка вже давно намагається піднестися на руїнах усіх інших груп…
П: Але хіба вони не були створені для вас? Хіба вони не були простолюдинами, тобто вашими?
В: Так, але вони про це забули. Усі вони стали важливими панами або хочуть такими здаватися.
П: Але хіба адвокати не підійшли б вам як представники? Вони такі говіркі, так добре базікають!
В: Так, за і проти: за добрі гроші вони стають рабами магістратури, захисниками тих, хто їх купує.
П: Але хіба ви не зробите винятку для пана П…., засідателя?
В: Він сказав, що більше не є людиною третього стану, і він тримає своє слово.
П: А пан Б…..?
В: Він відмовився писати для нас: без сумніву, боїться принизити своє перо (2).
(Примітка №2) Це може видатися парадоксальним, але я насмілюся стверджувати, що третій стан сильно ризикує, якщо обере своїми представниками до Генеральних штатів професійних адвокатів.
Порожня балаканина, звичка до продажності, мінливість їхніх непостійних суджень, згубна звичка сперечатися про те, що цілком ясно, і чіплятися до того, що цілком справедливо, неминуче зроблять професійних адвокатів у важливих справах іноді продажними, часто підозрілими і завжди далекими від здорового глузду та прямоти. Жодної балаканини — ось що потрібно принести до Генеральних штатів.
П: Невже немає жодного адвоката, який міг би задовольнити третій стан?
В: Не знаю, але я знаю лише одного, хто наважився говорити за нас; це Буш. Ми повинні віддати належне його патріотизмові та мужності.
П: Де ж ви знайдете своїх представників?
В: По всій провінції, серед доброчесних громадян, цілком вільних від будь-якого корпоративного духу та станових упереджень.
П: У якій кількості ви маєте намір бути представленими в Генеральних штатах?
В: Принаймні в рівній кількості з двома першими станами.
П: Чому принаймні?
В: Ми самі становимо великий народ і сплачуємо набагато більше, ніж два перші стани разом узяті.
П: Але Паризький парламент цього не хоче; і ви знаєте, що він видав указ, який повертає вас до того, чим ви були 1614 року?
В: Це не єдиний випадок, коли інтереси народу приносилися в жертву. Але справедливість засуджує це, і король скасує його.
П: Який такий великий інтерес ви можете мати в Генеральних штатах?
В: Найбільший із усіх. Наші особи, наше майно, наші права, які треба захищати, права наших дітей і нащадків.
П: Ну то чого ж ви там вимагатимете?
В: Щоб нас звільнили від тягаря або принаймні допомогли нести державні витрати.
П: Яким чином?
В: Шляхом рівномірного розподілу податків на всі стани. Це справедливо й необхідно.
П: Але ж часи тяжкі?
В: Хіба ми винні в цьому, і хіба це стосується лише нас?
П: Державний борг надмірний?
В: Якщо це борг нації, що ж, ми всі його сплатимо.
П: Чи буде запроваджено нові податки?
В: Це неминуче, якщо нація на це погодиться.
П: Ви вважаєте цю згоду необхідною?
В: Це абсолютно необхідно і є природним правом.
В: Ви вимагатимете цього на Генеральних штатах?
О: Так, усіма силами.
В: До кого відтепер звертатимуться едикти, закони?
О: Фінансові закони — до Генеральних штатів; інші закони — до штатів провінцій, які лише й мають право їх розглядати.
В: А парламент?
О: Він їх реєструватиме, він займатиметься їхнім виконанням; це його завдання, і в нього немає іншого.
В: Проте він виступає в ролі законодавця, і ми маємо безліч його постанов для всієї провінції.
О: Це ще одне з тих обурливих зловживань, проти яких ми повинні протестувати.
В: Чому це?
О: Чи треба вам це повторювати? Приватна корпорація, сформована за гроші, що має власні погляди й інтереси, ставить себе понад усім народом і диктує йому закони — це суперечить усім принципам.
В: Проте потрібні правила: кому ви довірите право їх установлювати?
О: Самому народові або його представникам у Генеральних штатах чи в штатах провінцій: хіба не наші штати створили статути, якими ми керуємося?
В: Так, але під проводом наших графів і з їхньої санкції.
О: Що ж, король дасть свою санкцію; і ось закон у всій своїй силі.
В: Хіба ці постанови судів настільки несправедливі?
О: Дуже часто, особливо через свавільний спосіб їхнього виконання. Я лише неуківка людина, але я чув, як багато освічених людей скаржилися на це зі сльозами на очах і розпачем у душі; я навіть бачив із свого слухового вікна консулів у каптурах, яких постанова суду змушувала відвідувати радника в шовковому вбранні.
В: Подібні претензії не безпрецедентні?
О: Так. Деспот Гріфлер змушував швейцарців кланятися його капелюхові.
В: Але хіба ви не повинні дивитися на члена парламенту, радника, президента, наче він представляє сам парламент?
О: Радник, президент представляють парламент, як солдат представляє армію, як священник представляє собор. Ось такі люди. І таким чином вони хочуть звеличити себе всім, що є в їхній владі. Парламент, без сумніву, представляє короля, і ми повинні ставитися до нього з повагою; але член парламенту представляє лише самого себе, і ми повинні ставитися до нього лише справедливо.
В: Ці візити, про які ви говорите, зрештою, лише дрібниці, порожнє марнославство, гра, вигадана великими дітьми.
О: Якщо марнославство може сягнути такого межі, то що ж зроблять інші пристрасті?
В: Яким чином можна виправити стільки зловживань?
О: Це просто: треба скасувати продаж посад.
В: Хіба цей продаж таке велике зло?
О: Найбільше з усіх. Він розбещує звичаї й ставить багатство на місце честі та доброчесності. Це принижує й наражає на небезпеку націю, підпорядковуючи її цим грошовим людям: хто купує, той навчається продавати.
В: Послухати вас, то можна подумати, що правосуддя продається?
О: Ні, але нам залишають страх, а страх для народу не химера.
В: Але хіба попередні Генеральні штати не робили завжди марних подань проти продажу посад?
О: Треба сподіватися, що на наступних зборах вони будуть твердішими й щасливішими: у попередніх штатах ми були лише дітьми; але відтоді досвід і наші нещастя зробили нас чоловіками.
В: Обставини не сприяють скасуванню продажу посад; адже держава в боргах?
О: Провінції нададуть свою допомогу: вони можуть узяти на себе зобов’язання щодо відшкодування витрат на посади, які вони робитимуть поступово, частинами, у міру того, як вони звільнятимуться.
В: Де вони візьмуть необхідні кошти?
О: У розумній ощадливості, в абсолютному скороченні всіх предметів розкоші, які в цей лихий час ображають суспільну злиденність і слугують лише її поглибленню (3).
(Примітка 3) До цих предметів можна віднести:
- Усі дороги, збудовані за великі гроші, які ведуть лише до замків сеньйорів.
- Цей палац, збудований за два мільйони, щоб чинити правосуддя, яке Святий Людовик чинив під в’язом.
- Бібліотеку, витрати на яку справедливо пропонують покласти на третій стан, бо він не вміє ні читати, ні писати.
- Величезні суми, призначені для непередбачених, але все ж таки дуже передбачуваних випадків.
- Поруки, яких вимагають на користь лише поручителя.
- Цей батальйон інженерів, який, як і багато інших, нападає на людей на великих дорогах.
- Канал, а точніше прірва Орґану, де замість води тече золото.
- Ці листи, які, не знаю як, перетворюються на чудовиські пакунки, доставку яких провінція добродушно оплачує в суспільних інтересах і для зручності панів адміністраторів.
- Витрати на управління, що їх сплачує виключно народ, так само як школярі платять за різки, щоб їх відшмагали, і т. д., і т. п., і тисяча й так далі.
П: Яких людей ви оберете собі за суддів?
В: Освічених і доброчесних людей, які знають закони й дотримуються їх: стани призначать трьох; король призначить найдостойнішого.
П: Безперечно, тоді ви будете задоволені?
В: Так, якщо нас судитимуть наші рівні: цієї певності нам завжди бракувало.
П: Але чому ви так боїтеся бути несправедливо засудженими суддями, бо вони дворяни й сеньйори?
В: Сеньйори! Це найбільший предмет нашого занепокоєння й тривоги. Якщо людині з народу або жалюгідній громаді доводиться судитися з людиною їхнього рангу, вони виносять рішення у власних інтересах: нам потрібні судді з нашого стану, які, без упереджень і без користолюбства, судять справи, не зважаючи на осіб.
П: Оце передбачливість!
В: Цього ще недостатньо: хіба ми не повинні дбати про наше життя й нашу честь?
П: Хіба вони в небезпеці?
В: Так, безперечно, через неуцтво, упередженість, а можливо, й пристрасть судді, якому одному довірено страшне право дізнання.
П: Чого вам так боятися від судді, який проводить дізнання? Адже це не він виносить остаточний вирок.
В: Ні, але саме він підводить до вироку. Верховний суддя, коли засуджує, керується законом, нижчий суддя, коли проводить дізнання, керується лише собою.
П: Що ж потрібно, щоб заспокоїти вас щодо дізнань?
В: Публічність допитів, допомога адвоката й присутність кількох засідателів.
П: Безперечно, вашим пересторогам більше нічого не потрібно?
В: Найголовнішого ще бракує — судді суддів, магістратів, які виконують надто забуту функцію missi dominici (королівських посланців).
П: Але ви, хто так далеко заходите у своїй недовірі, хіба не побоюватиметеся такого роду комісарів?
В: Вони будуть людьми, вони можуть помилятися й обманювати нас; але їхнє служіння буде настільки короткочасним, настільки оточеним увагою громадськості, їхня кількість, до того ж, настільки мала, їхні зв’язки настільки слабкі, що їх не варто боятися.
П: Що ж ви, нарешті, обіцяєте собі від стількох реформ?
В: Вільно їсти хліб, змочений нашим потом, без тривоги насолоджуватися чесним сумлінням, нарешті, в разі потреби, знайти надійну опору в законі.
П: Ви наважуєтеся на це сподіватися?
В: Так, на добре серце нашого монарха: він бажає добра, він любить свій народ: хай живе, можливо, колись ми будемо щасливі!
КІНЕЦЬ.
У цьому Катехізисі пропущено один догмат, і ось він: третій стан ніколи не буде по-справжньому представлений, а отже, він приречений, якщо підкориться несправедливому правилу почерговості голосування, і якщо цього року не розірве цей ланцюг.
Це ще не все. Необхідно, щоб усі віґ’єрії (адміністративні округи) дали своїм депутатам письмові інструкції, від яких їм не дозволялося б відхилятися. Без цих пересторог духовенство й дворянство розтрощать третій стан.