Масштаб катастрофи для античної літератури

Автор тексту: Friedrich Hohenstaufen
Написано 21 листопада 2018 року

Решту авторських статей можна прочитати тут

З античної літератури вціліло далеко не все, це загальновідомий факт; і навіть той невеликий об’єм, що до нас дійшов, не завжди зберігався в повному вигляді. Відома величезна кількість імен античних авторів, від яких ми не маємо жодного рядка; але навіть від тих авторів, твори яких збереглися і вважаються сьогодні «класикою», у більшості випадків дійшло далеко не все. Так, із численних відомих нам сьогодні за ім’ям поетів, у жанрі грецької трагедії цілісні твори дійшли лише від трьох найвизначніших – Есхіла, Софокла та Евріпіда; при цьому з 90 п’єс Есхіла збереглося повністю лише 7 (або 7,8%), зі 123 драм Софокла – теж 7 (або 5,7%), з 92 творів Евріпіда – 19 (або 20,7%). Разом із 305 п’єс, авторства всього-на-всього трьох авторів, нехай і вкрай талановитих, збереглося всього 33 твори, або 10,8%. І це при таких-то видатних іменах! Можна тільки уявити, скільки тисяч п’єс написали одні тільки їхні прижиттєві сучасники.

Теж саме стосується і комедійного жанру. Із 40 творів славнозвісного комедіографа Арістофана збереглося тільки 11 п’єс (або 27,5%). Це дуже великий показник збереженості, на тлі трагіків, але річ у тім, що Арістофан – єдиний комедіограф, який узагалі хоч трохи зберігся, тоді як за іменами ми знаємо щонайменше ще двох його сучасників, яких в пізнішій Александрійській критиці ставили на одному рівні з Арістофаном, а інколи навіть на рівні вищому. Але й визнання з боку критиків не залишило для них жодних шансів на збереження.

Уже тут варто було б запідозрити, що якщо наскільки знамениті люди дійшли до наших часів у такому поганому стані, значить, «у середньому по палаті» стан речей був набагато гіршим. За приблизними підрахунками, нам відомі імена близько 2000 авторів, які писали грецькою мовою до 500 року н.е. (до умовного падіння Західної Римської Імперії). І це тільки відомі! Хоча б у якомусь вигляді збереглися тексти 253 з них (або 12,7%), та й ті, здебільшого, – фрагментарно, у цитатах або витягах. Тож часто там не йдеться навіть про сторінку тексту. Аналогічно, нам відомі імена 772 латиномовних авторів, які жили до 500 року, але збереглися тексти тільки 144 з них (18,7%). Узяті загалом (397 із 2772 авторів) – це всього 14,3% від потенційних можливостей для античної літератури. При цьому слід мати на увазі, що підрахунок цей іде за іменами авторів; а як ми бачили буквально щойно, на прикладі четвірки найбільших авторів, навіть вони зберігалися приблизно на 10-15%, що казати про вторинних авторів, від яких лишилося лише кілька уривків або взагалі нічого?

Припустимо для прикладу, хоча це й не так, що від кожного автора збереглося б по 10% їхньої письмової спадщини; навіть ця, вкрай незначна величина, становила б 3,6% від загальної кількості книжок, які могли б дійти до нас. Тай те, це тільки в тому випадку, якби всі автори зберігалися з таким же завзяттям, з яким зберігався Софокл. Але, оскільки другорядні автори зберігалися настільки погано, що від них не дійшло просто нічого, то сміливо можна вважати, що тільки з відомих нам імен авторів і найменувань їхніх творів від античності до нашого часу дійшло +/- близько 1% усієї спадщини, а скільки авторів залишилося абсолютно невідомими навіть за іменами, залишається лише здогадуватися.

Більш разючі приклади: Менандр – найвідоміший комедіограф античності в період т. зв. «еллінізму», неймовірно популярний автор навіть у пізньому Римі – але до кінця ХІХ століття він уже вважався повністю втраченим. Навіть після неймовірних знахідок XX століття, зі 108 його комедій до нас дійшло лише 7, з яких більшість збереглися приблизно наполовину, і лише одна комедія «Похмурий» (або «Мізантроп») дійшла повністю. Усього одна комедія зі 108 творів! І це найпопулярніший у давнину автор. Не менш популярний свого часу філософ Епікур – написав близько 300 творів, та від них дійшло всього 3 листи і сотня невеликих уривків. Хрисіпп – філософ стоїк, із 705 творів якого не збереглося жодного (хоча уривків набереться на 2-3 книжки у форматі античних розмірів). Той самий Демокріт, зібрання творів якого існувало ще в перші століття Імперії, через століття після останньої згадки повністю зникає. І подібних ситуацій можна налічувати десятками! Лише невелика частина списку є, наприклад, на Вікіпедії.

Античні бібліотеки

Кількість бібліотек в античності теж була досить великою. Найбільшою в стародавньому світі була всім відома Александрійська бібліотека, що включала, за різними підрахунками, від 400 000 до 700 000 сувоїв, переважно грецькою мовою. Деякі сучасні вчені вважають це число завищеним і наводять іншу оцінку – від 10 до 50 тисяч сувоїв. Але навіть цей показник виглядає досить значним. Потреби інтелектуалів у книжках призводили до переписування принаймні 1100 сувоїв на рік (що означає 50 років роботи для відтворення масштабів однієї тільки Александрійської бібліотеки, і це за занижених даних).

Обсяг латинської літератури був, мабуть, порівнянний із масштабами грецького світу. У Римі, ближче до III століття н.е. були великі державні публічні бібліотеки, підтримувані імператорами. Загалом таких бібліотек було 28; кожна з них мала дві секції – латинську і грецьку. І це не рахуючи численних приватних бібліотек. Одну з останніх згадок про публічні імператорські бібліотеки можна знайти в едикті імператора Валента від 372 року «Про антикваріатів і хранителів Константинопольської бібліотеки». Едиктом призначалися чотири грецьких і три латинських фахівці з реставрації та переписування старовинних книг. У столиці східної частини імперії, тобто в Константинополі, навіть у V столітті, напередодні краху заходу і вторгнення Атілли, імператорська бібліотека включала 120 000 книг. Але проблеми почалися ще після т. зв. «Кризи III-го століття». Про занепад інтересу до вченості та бібліотек у Римі IV століття свідчив Амміан Марцеллін, який стверджував, що «бібліотеки подібні до кладовищ». Серйозної шкоди римським бібліотекам завдали громадянські війни пізньої Імперії та варварські навали 410 і 455 років. Згідно з одиничною згадкою єпископа Галлії Сидонія Аполлінарія (Ep., IX, 16), одна з римських імператорських бібліотек функціонувала ще в 470-х роках – в останні роки існування Західної Римської імперії. Унаслідок такого спустошення і припинення інтересу до наук, уже до VI століття – до часу діяльності Кассіодора – книги в Італії стали рідкістю.

Трохи складніше визначити масштаби приватних бібліотек, оскільки традиція зберегла лише випадкові імена власників великих книжкових зібрань. Розмір цих зібрань іноді бував винятково великий, і міг йти в порівняння зі столичними бібліотеками: якийсь граматик Епафродит (згадуваний у «Суді») склав собі бібліотеку з 30 000 сувоїв. Приблизно такої ж величини досягало зібрання Тираніона (вчителя Страбона). На початку III століття н. е. лікар Серен Саммонік зібрав 62 000 сувоїв, а його син подарував їх молодшому Гордіану. Такі бібліотеки цілком можна порівняти з легендарними бібліотеками в Пергамі та Александрії. Але до наших днів дійшла тільки одна єдина цілісна бібліотека – на віллі в Геркуланумі; і вона зберігала, за різними підрахунками, від 800 до 1800 сувоїв, переважно грецьких і пов’язаних із філософією епікуреїзму.

Тобто тільки в 3-х названих вище приватних бібліотеках містилося приблизно в 100 разів більше матеріалу, ніж у Геркуланумі, що дійшов до нас (приблизно той самий 1% схоронності), який навіть при цьому вважається неймовірно цінною знахідкою, з безліччю принципово нових джерел. А скільки ще існувало приватних бібліотек, про існування яких ми не підозрюємо? А скільки чого зберігали ще 28 публічних імперських бібліотек? Звісно, там мали часто повторюватися одні й ті самі видання, і тим не менш, масштаби втрат цілком піддаються оцінці.

Матеріали та причини зникнення

Як видно з усього сказаного нами вище, багатовікова літературна продукція античності була дуже великою, і твори, що дійшли до нас у цілісному вигляді, становлять незначну її частину. Вирішальну роль у цьому процесі відігравала не тільки проста історична випадковість. Лежати століттями антична книга не могла вже з огляду на те, що письмовим матеріалом слугував, починаючи з VII ст. до н.е., єгипетський папірус. У кліматичних умовах Європи, папірусні сувої зношувалися досить швидко: вже в самій античності вважалося, що книга-сувій, старша за 200 років, була великою рідкістю. До II-I ст. до н.е. з папірусом почав конкурувати пергамент зі шкіри тварин; але пергаментна книга (так званий «кодекс» у звичній нам книжковій формі) витіснила папірусний сувій лише за епохи переходу до середньовіччя. В основній своїй масі, склад пам’яток, що дійшли до нас, є результатом послідовного добору, який здійснювали (і в самій же античності, і на початку середніх віків) низка поколінь, які зберігали з літературної спадщини минулого лише те, що продовжувало викликати інтерес. Античний текст, записаний на папірусі, міг зберігатися тільки в тому разі, якщо його час від часу переписували. І що характерно, пам’ятки античної язичницької культури переписувалися на папірусних сувоях, а нові – християнські книги – записувалися на пергаментних кодексах. Це створювало додаткові умови для того, щоб язичницьке знання поступово зникало, навіть без жодних варварських спалень. Цей момент цікавий ще й тим, що ми можемо надмірно переоцінювати негативний вплив християнства за часів IV-VII ст., коли ще цілком могли ходити по руках папіруси, що зотліли вже до часів Відродження.

За даними італійських знахідок, до III століття н.е., коли і настала криза, кодекси ще не були широко поширені. Але десь починаючи з 400 року кодекс стає по-суті єдиною формою книжки, і аж до 800 року спостерігається поступове збільшення кількості вироблених книжок. Якраз у період з 400 до 800 років більша частина рукописів мала релігійний зміст; а в VI і VII століттях світські твори, імовірно, взагалі не переписували. Оригінали зотлівали, і в результаті, коли в християнській Європі почав повертатися інтерес до стародавньої літератури, її вже важко було знайти. Проведене у XX столітті дослідження Codices Latini Antiquiores встановило, між іншим, що не збереглося жодного повного латинського рукопису, створеного до середини IV століття. Збереглися тільки фрагменти, переважно папірусні, знайдені за результатами археологічних розкопок. Твори, непопулярні в IV-V століттях (зокрема й християнські), виявилися значною мірою втраченими.

У низці випадків твори, втрачені ще в давнину, могли випадково вціліти, знахідки такого роду стали з’являтися з XIX століття у зв’язку з відкриттям папірусів у Єгипті (так було виявлено «Афінську політію» Аристотеля). За останні 50 років тут було виявлено велику кількість фрагментів папірусу, що відносяться до елліністичної та римської епохи; у більшості випадків – це документи, листи тощо, але деякі містять літературний матеріал. І хоча серед цих папірусів дуже мало сувоїв із закінченими творами, і вони зазвичай являють собою незначні клаптики, – знахідки папірусів із кожним роком збагачують наші відомості про античну літературу, особливо про ті сфери, що постраждали від пізньоантичного відбору. Але що особливо характерно, прирощення матеріалу, що доставляється папірусами, відноситься майже виключно до грецьких текстів; твори римської літератури рідко потрапляли на південь Єгипту. І це зайвий раз ілюструє принциповість латино-грецького поділу самої Імперії.

Відносно художньої літератури, вироблений пізньою античністю відбір виходив переважно з потреб школи, яка навчала літературної мови і стилістичного мистецтва. Школа у своїх цілях відбирала найвидатніших письменників минулого, і зберігала їхню творчість, але зазвичай не у вигляді повного зібрання творів, а тільки окремі твори, найкращі зразки. При цьому «доборі» з класиків літератури, окремі галузі і навіть цілі епохи могли випасти зі сфери шкільних інтересів, і ця обставина сильно позначилася на складі пам’яток, що дійшли до нас. Особливо постраждали грецька лірика, література елліністичного періоду і рання римська література.

Кількість загубленого зростала зі століттями, особливо у зв’язку з різким зниженням культурного рівня в період загибелі античного суспільства. Тим часом, саме ця епоха, коли папірусні сувої переписувалися на більш довговічний у європейських умовах пергамент, мала вирішальне значення для подальшого збереження пам’яток античної літератури. Античні тексти, що вціліли в перші століття середньовіччя, у переважній більшості випадків дійшли і до нашого часу, оскільки з IX ст. н.е. інтерес до них став значно зростати. Але й тут, щоправда, не все так добре. Наприклад, у «Бібліотеці» патріарха Фотія (IX століття) містилися реферати 279 творів, але з них майже половина не дійшла до наших днів. Тож повторимо наш висновок ще раз: можна сміливо вважати, що тільки з відомих нам імен і найменувань творів античності до нас дійшло +/- близько 1% усієї спадщини; а скільки авторів залишилося абсолютно невідомими навіть за іменами – лишається лише здогадуватися.