Оригінал статті Хірама Креспо
Роль відвертості у філософії свободи та дружби
Серед найважливіших творів Філодема – “Peri Parrhesias”, що зазвичай перекладається як “Про відверту критику”. Я шукав однослівне визначення “паррезії” англійською мовою, але не знайшов його. Тому я розглядав цей термін як прямоту або відвертість, і використовував це визначення щирості з сайту Dictionary.com:
- стан або якість відвертості, відкритості та щирості в мові або вираженні;
- свобода від упередженості; справедливість; неупередженість;
Але я вважаю, що цього визначення недостатньо. Епікурейські дискусії з цього приводу незмінно виходять на територію, наповнену підвищеною напругою. Ми вважаємо, що кожен друг повинен сказати своєму другові правду, і часто це робиться аккуратно, проте далеко не завжди. Правда може бути й поганими ліками, але для нас вона завжди є ліками. Критична частина перекладу має вирішальне значення для розуміння того, що ми маємо на увазі, і як ми використовуємо “паррезію” в терапевтичних цілях, щоб допомогти вилікувати моральні недуги душі та взаємно сприяти постійному самовдосконаленню серед справжніх доброзичливих друзів.
Ось деякі моменти з історії та словникового визначення слова відвертий:
- чесний і прямий у мовленні або ставленні;
- відвертий або різкий;
- відкритий і загальновизнаний, або очевидний;
Відвертість, безумовно, має бути якістю “паррезії”. Зверніть увагу також на історію цього терміна: francus називався “вільним” латинською мовою, а коли Галією правили франкські племена, вільними були тільки франки. Це означало, що вони могли висловлювати свою думку, не побоюючись тиранів або еліт (тут важливо, що відвертість англійською це francle).
Так само в давньогрецькому світі, коли процвітала демократія, “парресія” була прив’язана до егалітарних і демократичних ідеалів поліса, щось на кшталт того, як ми розуміємо концепцію свободи слова, яка для нас, мешканців Заходу, священна і закріплена в наших конституціях і зводах законів. Свобода слова є квінтесенцією громадянства у вільній країні. Тільки вільне може бути відвертим.
Але на той час, коли Філодем викладав філософію в Італії, цінності змінилися. Він опинився в римському суспільстві, яке поважало поділ на соціальні класи, фактично він навчав багатих римлян, і “парресія” більше не мала політичної ваги, як раніше в полісі. Серед його головних турбот ми знаходимо напруженість, пов’язану з людьми з нижчого класу, які відверто критикували багатих, і з тим, як відрізнити друга від улесливого, що викликає велику стурбованість у багатих римлян.
Сад: середовище проживання мудрості
Усі шановані людством традиції та мудрість предків органічно розвивалися в умовах, коли люди приходили до тих, кого вважали мудрими, щоб отримати практичні настанови, коли вони були спантеличені або потребували поради надійного друга. Ці традиції незмінно прославляють дружбу і попереджають людей про відмінність між істинними і несправжніми друзями, бо нездатність чітко розрізняти істинних і несправжніх друзів завжди була одним із найпоширеніших джерел розчарування і страждань серед смертних. Ось чому ми помічаємо, що в кожній традиції філософської мудрості, від усної традиції йоруба в Африці й епосу Рамаяна в Індії, до скандинавського Гавамаля, і, звісно ж, у рамках нашої власної епікурейської традиції, це питання завжди мусило якимось чином вирішуватись.
У традиціях мудрості (аналогічно до грецьких “Семи Мудреців”) є багато прикладів порад, пов’язаних із дружбою. Вони починають з того, що наголошують на важливості спілкування, а потім детально описують, як зміцнити дружні стосунки. Хавамал, що з’явився серед скальдів (поетів) північних країн, порівнює самотню людину з пнем мертвого дерева. Традиція біблійної мудрості, яка, згідно з легендою, була вирощена при дворі царів Соломона і Давида, також містить наступну розумну і красиво виражену пораду:
Двом краще, ніж одному, коли працюють двоє разом, вони отримують більше від своєї праці. Якщо падає один, то інший піднімає його, але хто падає поодинці, той не може чекати допомоги ні від кого. Якщо двоє сплять разом, вони зігріваються, той, хто спить сам, мерзне. Ворог може здолати одного, двоє ж можуть протистояти ворогові. А троє ще сильніші. Вони, як мотузка, скручена втричі, яку важко порвати.
– Екклесіаст 4: 9-12
Крішна є прикладом ідеального друга, коли він часто підбадьорює засмученого і спантеличеного Арджуну в Бгаґавад-Ґіті: “Продовжуй, чемпіоне! Переможець ворогів”, а також безліч інсценізацій того, як має поводитися ідеальний друг, міститься в індуїстському епосі “Рамаяна”, де Рама і Хануман часто вербалізують, як вони люблять одне одного як брати. Дидактична цінність цих інсценівок незаперечна, оскільки вони допомагають дітям зрозуміти, що таке дружба, яка має найважливіше значення для людства.
Еволюція “традиції мудрості” вимагає того, що я люблю називати середовищем існування мудрості: соціально прийнятним виходом для цієї динаміки, де люди шукають надійних і мудрих друзів, простору, де розсудливість можна виховати в рамках культури. Я обираю слово середовище проживання, по-перше, щоб дотримуватися натуралістичних мовленнєвих зворотів і метафор, а по-друге, щоб підкреслити важливість просторових і відносних чинників, а також часу і стабільності, які завжди необхідні для того, щоб органічні речі виникли так, як повинні. Так йде справа з філософською дружбою.
У цьому контексті відверта критика перетворюється на процес обрізки рослин у саду. Вона перетворюється зі свого первісного політичного образу на нову контекстуальну основу: для нас вона служить філософській дружбі. Саме тут ми знаходимо епікурейське значення і використання слова “парресія”. Справжній друг ніколи не повинен брехати нам, і завжди повинен чинити добрий вплив, а не поганий.
Філодем учив, що слова справжнього друга мають приносити моральну користь. Вони мають допомогти нам жити гарним життям і стати щасливішими, продуктивнішими і здоровішими людьми з гарним характером. Хороші друзі мають бути подібні до філософського Садівника, який обрізає нас своєю промовою, що являє собою конструктивну критику. Вони повинні справляти гарний вплив і повинні час від часу давати нам неприємні ліки для нашого ж блага у формі відвертої критики.
Тільки ті, хто нас любить, будуть відверто критикувати нас у дусі дружби й любові, зі щирим бажанням допомогти нам одужати, а не із заздрості чи ворожнечі. Вони будуть ретельно підбирати слова. Їхній намір полягатиме не в тому, щоб заподіяти нам шкоду, а в тому, щоб допомогти нам.
Підлесники та інші несправжні друзі
Лестощі розглядаються як форма злого мовлення, що перешкоджає відвертому мовленню. У нордичному Хавамалі, у працях Філодема, та й в інших традиціях улесник незмінно є типом хибного друга. Він той, хто говорить нам те, що, на його думку, ми хочемо почути, зовсім не переймаючись тим, чи корисно це для нашого характеру і щастя. У “Хавамалі” друг – це не той хлопець, який сміється з наших жартів, а той, з яким ми можемо повністю злитися з думками.
Мудрого чоловіка чи жінку не зачіпає гадана грація й невинність поверхневого “Люба, ти маєш приголомшливий вигляд!” і буде шукати, чи демонструє цей товариш справжню зацікавленість до добробуту й щастя іншого, перш ніж вважати цього знайомого другом. Це не означає, що похвала – ознака недружелюбності: це просто означає, що відверта мова завжди є ознакою істинної мови. Справжній друг почуватиметься вільним, як хвалити, так і критикувати, коли це буває розумно.
Якщо я обмежу его друга, але тим самим врятую його від наркотичної залежності або азартних ігор, від потрапляння до в’язниці або від образливих стосунків, тоді я заслуговую на любов, вірність і довіру цього друга. Якщо я спостерігаю, як людина самознищується, і не намагаюся їй допомогти, то я не заслуговую на довіру і лояльність цієї людини.
Крім підлесника, є ще й брехливий друг, який грубо і недоброзичливо говорить правду. Говорити правду саме по собі не є ознакою справжнього друга: завжди потрібні турбота й обережність, щоб визначити справжнього друга. У повчанні Філодема про відверту критику він посилається на цього хибного друга під заголовком, що допомагає відрізнити “щиру людину від ввічливої, і таку саму від вульгарної“. Далі він перелічує доброчесні якості ввічливого того, хто говорить правду:
…кожен, хто проявляє добру волю і практикує філософію розумно та постійно, володіє великим характером, байдужий до слави та, меншою мірою, до політики; він чистий від заздрощів, і говорить тільки те, що має відношення до справи; не захоплений, щоб образити, виставити напоказ чи показати презирство чи завдати шкоди; не використовує нахабства та улесливе мистецтво….
(с) Філодем, Про відверту критику, колонка Ib.
Так само часто буває важко дізнатися про справжні наміри людини, яка товаришує з ворогом, чи є ця людина доброзичливцем. Хавамал прямо радить, щоб друг нашого ворога не був також нашим другом. Завжди бажано пам’ятати про альянси.
Необачні та невиліковні
Зрозуміло, що часто добромисним людям бракує мудрості, щоб відверто поговорити з друзями. Нездатність чоловіка бути люблячим або керівним для іншого не означає, що він порочна або зла людина. Є поверхневі друзі, а є глибокі, близькі та турботливі друзі. Є розважливі друзі та менш розважливі. У цьому разі ми маємо заохочувати друга з найбільшою обережністю, якщо він є або бажає бути справжнім другом, час від часу підрізати те, що менш прийнятне, завжди пам’ятаючи при цьому, що всі ми навчаємось своїми власними головами і що дехто погано сприймає відверту промову та буде проявляти ворожість або гнів, або підозрюватиме погані наміри, коли зіштовхуватиметься з цим. Філодем назвав їх невиліковними.
Майстер як моральна модель
Одна паралель між східним секулярним гуманізмом Конфуція і західним гуманізмом Епікура стосується моралізуючої ролі сорому в обох традиціях.
… Я сподіваюся, що ти теж здорова і твоя мама, і що ти завжди слухняна татові й мамі, як і раніше. Дозвольте мені сказати вам, що причина, через яку я і всі інші з нас люблять вас, полягає в тому, що ви завжди їм слухняні.
(с) Епікур у своєму листі до дівчинки.
Конфуцій сказав, що, коли лідери доброчесні, люди природно відчувають сором, коли вони самі неправі; і зовсім навпаки, якщо лідери недоброчесні, правлять керуючись страхом, а люди слідують закону зі страху перед покаранням. Це цікаве спостереження, особливо коли ми дивимося на суспільства, керовані релігійним або політичним страхом, порівняно з поблажливими ліберальними суспільствами. Що це говорить нам про лідерів цих суспільств і їхню постійну здатність завойовувати довіру людей своєю чеснотою або корупцією?
Страх, а не милосердя, стримує нечестивих. – Притчі 69:17
Ми також повинні, щоб бути справедливими, витягти ще одне розуміння зі спостережень Конфуція. Ліберальні суспільства не гарні самі по собі: здорові асоціації та здорове керівництво необхідні, щоб зробити ці суспільства доброчесними та щасливими. Іншими словами, недостатньо того, щоб люди не керувалися страхом. Один зі способів, за допомогою яких епікуреїзм покликаний працювати на наше постійне моральне самовдосконалення, полягає в тому, щоб ми уникали сорому розчаровувати любов і відданість наших дбайливих друзів, особливо наймудріших і найдоброчесніших із них.
Коли я підняв це конфуціанське спостереження серед сучасних епікурейців, Кассій Амік пов’язав його із заявою Епікура про шанування мудреця, який приносить більшу користь своїм шанувальникам, а також з офіційним прислів’ям Товариства друзів: “Робіть усе так, ніби Епікур спостерігає”.
Я поділяю цю думку, тому що в працях Філодема ми бачимо профілі деяких первісних епікурейських вчителів, яких учні з любов’ю згадували впродовж поколінь як: доброчесних, правдивих, сильних у мовленні.
Приклади Метродора і Поліена
Дещо з того небагато чого, що ми знаємо про Метродора, дійшло до нас побічно через таких людей, як Філодем, що вказує на те, що серед ранніх епікурейців існувала традиція передавати анекдоти про діяльність і моральний приклад попередніх учителів. Або, принаймні, можливо, передавали історії, пов’язані з “першими чотирма”, свого роду ранньою епікурейською поза-канонічною традицією хадисів, яка здебільшого для нас загублена.
Філодем часто цитує Метродора як авторитетне джерело, коли робить твердження про дуже важливі питання. В одному уривку він побіжно характеризує його як уважного вчителя, схильного до частого скорочення (pruning) учнів:
… У процесі навчання… вони нічим не відрізнятимуться від Клеанфа чи Метродора (оскільки очевидно, що уважний вчитель проявить більшу відвертість)…
(с) Філодем, Про відверту критику, колонка Vb
Це малює картину оригінального Саду, де під опікою перших чотирьох учителів перші епікурейці розвинули культуру відвертого мовлення та філософської дружби. Ми також знаходимо згадку в “Про відверту критику” такого коментаря:
… Навіть якщо хтось доволі повчальний, як каже Метродор, Поліен “часто влазить у розмову і доволі товариський” …
(с) Філодем, Про відверту критику, колонка VIa
Слово повчальний перекладається як:
- рясніє змістовними афоризмами та максимами;
- надмірно моралізує; самовдоволений;
- дає або використовує стислі вислови та максими;
- за натурою “максималіст” (нудить про правильність);
… словом, яке вказує на енергію та силу. Це малює картину вчителя, який несе в собі енциклопедію мудрості та діє як ефективний і мудрий наставник, постійно поширюючи філософію в манері, що є водночас потужною та легкою для запам’ятовування та вивчення.
Ми знаємо, що афоризми та максими короткі і їх можна легко запам’ятати за допомогою повторення, і що багато чого з того, що збереглося в 300 сувоях Епікура та писаннях інших “Чотирьох мужів”, має форму висловлювань та коротких доктрин, що може бути показником частоти й універсальності, з якою ці максими розповсюджувалися та використовувалися.
Фармакологія, духовні ліки епікурейства, спочатку набули форми цих маленьких, але сильних пігулок мудрості. Можливо, частота появи коротких, але сильних епікурейських мемів у соціальних мережах (твіттер, фейсбук тощо) може бути їхнім сучасним різновидом.
Проти шарлатанів
Шарлатани теж багатьох відволікають, хапаючи їх після деякого стресу і зачаровуючи своєю тонкою добротою.
(с) Філодем, Про відверту критику, фрагмент 60
З часів Філодема нічого не змінилося. Наш світ досі кишить шарлатанами, і багато хто з них набув чимало послідовників. Мормонізм, що зародився як культ полігамії на ранчо, – один із найновіших культів, що став достатньо поширеним, щоб називатися релігією. У її засновника Джозефа Сміта було понад 30 дружин. Деякі також були одружені з його послідовниками, іншим було всього 14 років, коли він їх привласнив.
Прикидаючись останнім членом довгого списку шанованих Богом черевомовців, він написав священну книжку, в якій навчав, що корінні американці походять від загубленого єврейського племені – твердження, що було доведене сучасними генетичними дослідженнями як неправдиве, і для якого не існує жодної археологічної бази, – і навіть обіцяв своїм послідовникам потойбічне життя як боги на їхніх власних планетах із кількома дружинами.
Можливо, якби у трикутників були боги, у їхніх богів було б три кути.
Але не будемо відволікатися: Філодем стверджував, що шарлатани зачаровують людей тонкою добротою. Християнські церкви перетворили здатність зачаровувати з витонченою добротою на мистецтво. Вони вірять, що існує таємнича здатність, дана Богом, відома як харизма, яка виходить від Святого Духа.
cha·ris·ma
- Дарований Богом дар або сила;
- Духовна сила або особисті якості, які дають індивідуальний вплив або владу над великою кількістю людей;
- Особливі чесноти, пов’язані з посадою, функцією, становищем у суспільстві тощо, що наділяють (або вважаються такими, що наділяють) особу, яка обіймає цю посаду, незвичайними здібностями до керівництва, гідністю пошани тощо.
Ця віра відчинила двері для цілого “цунамі” з псевдопророків – надто багатьох, щоб усіх згадати – які впродовж усієї історії вимагали християнського одкровення. Є багато яскравих прикладів лжепророків, як кумедних, так і трагічних. Марджо, який зробив собі ім’я як дитина-проповідник, пізніше у своєму житті зняв документальний фільм, що викривав усю євангелічну індустрію.
Бенні Гінн, сумнозвісний і дуже багатий телеєвангеліст, до того, як його викрили, одного разу оголосив лжепророцтво про те, що в середині 90-х “Бог знищить гомосексуальну спільноту Америки”. Пророцтво було явно неправдивим і ніколи не збулося, але коли він виголосив його, він викликав оплески своїх послідовників.
“Але, хитрий я, я тебе обманом упіймав!” – Павло у 2 Коринтян 12: 15-17
На жаль, хитрим товаришам іноді не вистачало творчості, і вони також забули аспекти епікурейської традиції. Одне з одкровень, яке випливає з книжки “Св. Павло і Епікур” Нормана ДеВітта, пов’язане з тим, як Новий Завіт перейняв нашу епістолярну традицію. Перші літературні свідчення того, що дидактичні послання були написані для публічного читання всією громадою, походять серед стародавніх епікурейців. Це один зі способів поширення наших навчань. Сьогодні більшість людей знає про послання Нового Заповіту, але майже ніхто не знає про оригінальні епікурейські послання, які здебільшого були знищені ворогами епікурейства.
… Схопивши їх після стресу
Ми можемо навести безліч прикладів того, як шарлатани щодня полюють на вразливих людей: наприклад, тюремні богослужіння призвели до майже злоякісного зростання ісламу в Західних в’язницях. Я відвідав в’язницю в рамках журналістських цілей, спрямованих на розкриття несправедливості щодо чоловіків, яких я вважав невинними і незаконно засудженими. Це був дуже несамовитий досвід, і я розумію, що може здатися несправедливим критикувати благородні зусилля людей, які відвідують в’язниці. Але ми повинні визнати, що люди іноді роблять благородні речі з неправильних причин. Це моральна проблема, над якою слід замислитися.
Крістофер Гітченс одного разу красномовно зазначив, що ХАМАС – найбільша благодійна організація в секторі Гази. Мені нагадали про це, коли після Катріни мормони дуже активно брали участь у благодійній діяльності в Міссісіпі та Луїзіані, де багато бідних афроамериканців сильно постраждали. У цих випадках ХАМАС також заохочує людей у цих хворих спільнотах ставати терористами-смертниками, а Книга Мормона вчить, що бути чорним – це прокляття.
А тому, оскільки вони були білими, надзвичайно красивими і чудовими, щоб вони не були спокусливими для мого народу, Господь Бог змусив їх покритися чорною шкірою. – 2 Нефій 5:21, Книга Мормона
Отже, ці форми благодійності (як мені здається, альтруїзм з неправильних причин) мають певну цінність, і надзвичайно важливо твердо твердо усвідомлювати, що факт їхнього існування не має нічого спільного ні з істинною цінністю, ні з цінністю чистоти переконань людей, які беруть участь у цих благодійних зусиллях, чи то з показною метою, чи то щиро.
Було б фанатичною помилкою вважати альтруїзм або благодійність злом тільки тому, що вони здійснювалися з неправильних причин. Ми також повинні визнати, що є багато добромисних людей, які проявляють альтруїзм зі щирого співчуття і доброти, а не заради особистої вигоди, і що їхні переконання – просто випадкові факти. Можливо, нам слід спонукати людей зважати не лише на основні причини їхніх благодійних зусиль, а й на наслідки відсутності відмінностей між благодійністю з правильних і неправильних причин, а також спонукати людей подумати про вибір розумних каналів для наших альтруїстичних тенденцій.
Я кличу тебе до безперервних задоволень, а не до Чеснот, плоди яких – надії [на винагороду] порожні, марні та сповнені тривог.
(с) Епікур
Навіть якщо благодійна діяльність ведеться з неправильних причин, деякі можуть вважати її гідною похвали. Однак, коли гроші, зібрані релігійними організаціями, фінансують юристів та установи, які приховують сексуальних ґвалтівників від правосуддя, коли вони фінансують зусилля людей, які намагаються переконати світ, що в ґеїв не повинно бути сім’ї, або коли вони фінансують діяльність терористичних організацій, тоді проблема доброчинності з хибних причин стає очевидною.
У прихильників хибної віри також є свій марнотратний спосіб життя, субсидований фондами, зібраними в рамках податкових схем їхніх церков. Їхні польоти на приватних літаках не припинилися після землетрусу на Гаїті або будь-яких інших виправдань для збору коштів, які надала історія. Є багато гідних справ, на які краще витратити гроші, ніж на фінансування родин Бенні Гіннів, Марджо і кардинала Бернарда Лоу.
Любовні танці в усьому світі…
Є й інші тривоги, після яких людей захоплює релігія. Одна з найпоширеніших з них особливо гостра, і тут ми схильні погоджуватися з багатьма видатними діячами релігії.
“У цьому світі мало любові”. – (с) Аммачі, святий індуїзму, що “обіймає”.
Немає сумнівів у тому, що обійми Аммачі втішили тисячі самотніх людей. У нашій власній традиції можна процитувати Нормана ДеВітта, який сказав, що епікурейство ґрунтується на філософії, що була більша за просто дружбу: це любов.
Дружба – це вираження любові: це більше, ніж солідарність, яка не є повністю безособовою, але й не повністю особистою. Ми можемо бути солідарні з ідеєю, але можемо тільки подружитися з людиною. Дружба – це, безумовно, особисті та близькі стосунки з іншою людиною, з якою ми почуваємося в безпеці й можемо бути самими собою. Це забезпечує безпеку. Наша філософія – спільність і дружба.
Місто без стін
Остання тривога, яка робить людей вразливими для того, щоб їх схопили шарлатани, – це універсальна проблема нашої смертності та смертності наших близьких.
Можна забезпечити захист від інших хвороб, але що стосується смерті, ми, чоловіки, живемо в місті без стін.
(с) Епікур
Смерть робить нас надзвичайно вразливими. У нас розвиваються міцні зв’язки з нашими родичами, і деякі люди ніколи повністю не відновлюються після втрати близьких. Вона викликає сильну тривогу і, будучи універсальним джерелом страждань, звісно ж, є головною вразливістю, якою шарлатани спокушають душі смертних.
Релігія також сублімує ідею смерті, використовуючи евфемізми, пов’язані з раєм. Можливо, опіум релігійної віри тут діє більш-менш, якщо використати метафору природи, як жаліслива отрута павуків чи змій, що присипляють своїх жертв, щоб вони не страждали під час смерті. Але, як і інші форми опіуму, цей заспокійливий засіб може стати спокусливим і викликати звикання, і чимало містиків настільки цілковито поділяють своє бажання втекти з цього світу, щоб жити на іншій планеті.
У цьому “місті без стін” ми, епікурейці, повинні кинути виклик політичним атеїстам, щоб вони брали участь у зціленні людських умов. Місія епікурейського вчення має велике значення, тому що, хоча дехто з нас може подумати, що приєднатися до Джона Леннона і уявити собі релігію – то є шляхетно, але безглуздо займатися атеїстичною політикою, не маючи справу з умовами людського життя, що спричиняють неврози і вразливості, які релігія використовує. Ми не зможемо впоратися з багатьма небезпеками релігії, якщо не звертатимемо уваги, на наші тривоги й аналізуватимемо причини бажання покинути цей світ. Філософи еллінізму навчали нас, що ми маємо навчати одне одного дбати про своє життєве здоров’я.
Дві форми відвертої мови
Я розумію, що деякі проблеми, яких я торкнувся в цій статті, важкі для деяких людей. Звинувачення Філодема проти шарлатанів міститься у фрагменті його книжки “Про відверту мову“, і якщо ми помістимо цей фрагмент у його контекст, ми почнемо розуміти, навіщо потрібні ці міркування.
Переклад книжки, яку я читаю, містить коментарі та згадує, що роль філософа полягає в тому, щоб дати дві форми відвертої мови: одна для окремої людини, а інша – для суспільства загалом. Назвемо їх приватною і публічною формами відвертої мови. Обидві важливі й необхідні з різних причин. У першій частині цієї трилогії статей ми бачили причини, з яких необхідна приватна відверта критика.
Філософ повинен відверто і відкрито говорити із зовнішнім світом, щоб допомогти звільнити інших від невігластва або традицій, а також від форм страждання, породжуваних невіглаством і традиціями.
Конфуцій, наприклад, протистояв давньому китайському звичаю поховання разом із господарем і його ще живих рабів. Він із великою моральною стійкістю, поставши перед місцевим правителем і використовуючи свої красномовство та розум – одноосібно поклав край цій практиці. Сіддхартха Будда зіткнувся з кастовою системою і ведичною практикою принесення в жертву тварин. Давньогрецькі атомісти спростували хибних цілителів своєю теорією про те, що мікроби спричиняють хвороби, і заспокоїли страхи людей перед богами, пророцтвами, небесними тілами та землетрусами, пояснивши, що природні закони керують усім, що існує.
Протистояння Епікура, Лукіана, Філодема та інших епікурейців проти всіляких шарлатанів – не менш морально актуальне і важливе. Саме ця форма публічної відвертої промови стимулює прогрес та еволюцію людського суспільства.
“Справжньою любов’ю до філософії знищується всяке бажання, тривожне і обтяжливе”. (с) Епікур