Розділ I. Знахідка
1
Дивуюся, що вчені мужі — аж до Гомперца включно — залишали цю справу без уваги. Йдеться про логічне дослідження епікурейця Філодема. Разом з іншими уламками епікурейської спадщини його було знайдено в попелі Геркуланума. Ще в 80-х роках минулого століття німецький філолог (Філіппсон) скаржився, що знайдений папірус мало досліджено. І намагався привернути до нього наукову увагу.1 А років тридцять по тому — на початку нашого століття — той самий дослідник змушений був констатувати: його заклик виявився марним.
«Попри відносно добру збереженість… книга привернула мало уваги».
Ще одна цікава знахідка, не визнана шкільною наукою! Постараємося дізнатися подробиці.
2
Логічна праця Філодема готова до друку.
Ці рядки були написані ще 2 жовтня 1805 року. Німецький дослідник сповістив учений світ про нову геркуланську знахідку.2 Вона так і залишилася «лежати». За кілька років копія папірусу потрапила до рук англійського вченого. Його увагу привернув багатообіцяльний заголовок.3 Із цікавості він переглянув рукопис і так визначив його зміст:
Дуже дотепним стилем і мовою уривок міркує про безглуздість загальних висновків із часткових даних…
Невдовзі ми переконаємося: цей висновок — пряма протилежність істині. Такий висновок можна зробити лише за дуже поверхового читання. Так чи інакше, але папірус ще раз нагадав про себе вченому світові. А після цього — надовго замовк. Його згадали лише через два десятиліття, у 30-х роках. Один учений із жалем повідомляв про геркуланські папіруси:
Дещо вже загинуло. Про це можна судити з того, що про логічний твір Філодема… Нічого не чути.
Книгу Філодема вже оплакували. Рукопис Філодема вважали загиблим.
3
Та історія виявилася не такою байдужою, як учений світ. Автентичний рукопис зберігся в Неаполітанському музеї. Уціліли дві його копії, зроблені дуже вправним переписувачем (Дженнаро Казанова). І 1864 року, в черговому томі «другого зібрання» геркуланських папірусів, з’явилася книга: Філодем. Про ознаки та докази.4 Тут було оприлюднено все, що пощадив суворий час: вісім уривків і тридцять вісім сторінок загиблої книги.
А наступного року молодий німецький учений спробував відновити їхній суцільний текст. Цю почесну працю взяв на себе Теодор Гомперц. Він зіставив обидві копії з оригіналом. Йому вдалося відновити два з восьми уривків. І великі шматки тридцяти восьми сторінок, виїдених геркуланським попелом. Напівспалений папірус почав перетворюватися на зв’язне ціле. І воно відразу вразило читача своєю вагомістю. У короткому вступі до своєї праці Гомперц застеріг читача: логічне вчення, викладене в новому папірусі, має посісти особливе місце в історії знання.
Воно цілком відмінне від усього, що нам відомо про логіку давніх… Це перший нарис індуктивної логіки, здійснений на основі суворо й виключно досвідного світогляду, оживлений і пройнятий подихом справді беконівського духу…
Епікурейська логіка тут заповнює прогалину, залишену шкільною логікою Арістотеля. І нову знахідку має вітати кожен учений і філософ, який шанує досвід як єдину основу світопізнання. Ба більше. Значення нової знахідки — підкреслює Гомперц — не можуть заперечувати й філософи іншого напряму.
Навіть метафізикові й ворогові досвідної філософії — вона відкриває безліч нових точок зору та багатий історичний матеріал. Ми присутні при духовних боях, що точилися за основи людського знання між найбільшою досвідною школою давнини та її противницею…
Воскресла книга мала вписати нову, чимало цінну сторінку в історію людського духу. І молодий учений хотів зробити все можливе, щоб посприяти такій важливій справі. Завершуючи свій захоплений відгук, він обіцяв читачам:
Я маю намір згодом викласти цю важливу тему, наскільки дозволять мої сили, всеохопно й вичерпно.
На жаль! Недарма приказка каже: благими намірами вимощено дорогу до пекла. А якщо не до пекла — то до ідеалістичної історії філософії. Захоплений початківець став тверезим професором. І волів не повертатися до полум’яних мрій своєї наукової молодості.
4
Воскреслий папірус ще чотирнадцять років чекав на дослідника. Лише 1879 року з’явилася дисертація під назвою «Книга епікурейця Філодема. Виклад її змісту».5 Автор дисертації (Ф. Банш) ставив перед собою скромне завдання: відновити загальний хід думки напівз’їдених сторінок. Він зіставляє викладені тут доводи противників епікурейської логіки та заперечення її прихильників. У підсумку він ставить запитання: наскільки правий Гомперц, стверджуючи, що відновлена книга пройнята «беконівським духом»? Наш дослідник змушений заявити:
У всякому разі, ми маємо визнати в ній вартісну уваги спробу — звільнити так звану неповну індукцію від упередження, що тяжіє над нею від часів Арістотеля, і піднести її до рівня дієвого знаряддя дослідження.
Головна цінність цієї дисертації полягає в тому, що тут уперше було не лише сказано, а й доведено: воскресле вчення виходить за межі звичайної формальної логіки. Воно впритул наближається до основних питань сучасної індуктивної логіки. Однак ця заслуга нашого автора не звільнила його від великих недоліків. І вони цілком неминучі. Невдовзі ми почуємо зневажливий відгук того самого вченого про друзів Епікура та про їхній удаваний нерухомий догматизм. Автор цілком поділяє всі ходячі упередження щодо школи Епікура.
І надалі буде показано: йому не вдалося осягнути справжньої природи епікурейського наукового спілкування. Тому й зміст книги Філодема відкрився її критику лише почасти. Не дивно також: складне епікурейське вчення було ним сприйняте дуже однобічно, під збільшувальним склом шкільного переказу. Дуже поверхово було використано й розмежування епікурейських логіків із їхніми противниками. І ми читаємо на одній із останніх сторінок дисертації таке застереження:
… дійсного поступу в цих питаннях, тобто серйозної спроби обґрунтування індуктивної логіки, — ми не можемо визнати в викладених ученнях.
Цими словами наш критик виніс суворий вирок. Але не епікурейській логіці, а своєму її розумінню.
5
Набагато вагомішою є наступна праця, присвячена нашому папірусу. Вона вийшла два роки по тому, 1881 року. Її заголовок звучить так: «Про книгу Філодема і логічне вчення епікурейців».6 Латинська дисертація Роберта Філіппсона. Ім’я, нам уже відоме. Перед нами докторська дисертація того самого вченого, який згодом став найбільшим німецьким епікурознавцем.
Праця вельми поважна. Вона починається з джерелознавчих питань. Автор ще раз переглядає план книги Філодема. Потім відновлюються два нові уривки й кілька інших місць, пропущених Гомперцом. Після цього автор звертається до теоретичних питань. Він простежує основні передумови ранньої логіки Саду — створеної самим Епікуром. Потім він намагається встановити пізніші здобутки, які пов’язує з другом Філодема Зеноном Сидонським. На відміну від свого попередника, наш автор дуже високо оцінює ці нові здобутки
… метод Зенона, вочевидь, не дуже далекий від того методу, завдяки якому наші сучасники так просунулися в дослідженні природи.
Всупереч шкільному шаблону, наш автор міцно обґрунтовує свою високу думку. І ця малочитана латинська дисертація й досі залишається найсерйознішою з усіх, що написано про епікурейську логіку. Однак немає троянди без шипів. Є шипи й тут — і дуже гострі. Ми ще почуємо відгук того самого Філіппсона — про план Філодемової книги. І цей відгук покаже нам безсумнівно: навіть цей вдумливий учений не осягнув наукового обличчя друзів Філодема. І не до кінця збагнув його творіння.
Далі наш критик ставить важливе питання про походження пізнішої епікурейської логіки. І ось у якому дусі воно розв’язується:
… учення Епікура завжди викликає підозру, що чужий здобуток позначено епікурейською печаттю.
Ми незабаром почуємо: кому саме приписує її наш дослідник. А поки що досить зазначити: наш філолог рішуче заперечує самобутність пізнішої епікурейської логіки…
6
Так чи інакше, але забутий папірус почав стукати у двері науки. І слідом за філологом Філіппсоном відгукнувся один представник тодішньої філософської молоді. 1884 року вийшли друком «Дослідження до історії проблеми пізнання старовини».7 До кола своїх тем Наторп включив і епікурейську логіку.
Як і звичайно, він починає з Епікура. Особливу увагу приділено його вченню про якості. Відзначається самобутність цього вчення. Не задовольняючись Епікуром, філософ пише окремий розділ: «Вчення про досвід в епікурейців». Ще раз викладається основний зміст Філодемового папірусу. Наторп особливо наголошує на обставинах, пропущених його попередниками: яку роль відіграє в епікурейському вченні суворе поняття загальної закономірності. І дає вченню таку оцінку:
… система Епікура була здатна в царині досвіду надати такі послуги, як навряд чи якась інша антична система. Вона містить усі підвалини для теорії досвідного доведення, яка є настільки ж придатною, хоч і менш розвиненою, а у своєму обґрунтуванні навіть майже тоншою, ніж те, що в новий час висунув бодай Джон Стюарт Мілль …
Іншими словами: всупереч своєму попередникові, наш автор відзначає не лише наукову цінність епікурейської логіки. Він змушений визнати й її самостійність, її історичну самобутність. Саме ці самобутні риси були так яскраво розгорнуті пізнішими епікурейцями.
Однак і тут ми повинні негайно зробити застереження. Застереження, за якого всі ці похвали одразу набувають цілком іншого забарвлення. Підбиваючи підсумки, наш дослідник переконливо наголошує: зводячи свою струнку будівлю, епікурейський філософ мусив дати їй підвалини, які він сам був цілком безсилий закріпити в межах свого вчення.
… він увів у теорію частину, яку теорія не була спроможна відновити із себе. І мусив скоритися.
Звісно, скоритися переможним противникам. Ми незабаром почуємо: яким саме.
Велична будівля, обсипана стількома похвалами, виявляється зведеною на піску. І руйнується від першого дотику.
7
Таким був останній висновок шкільної критики. Суворий голос історика — обвинувача! Але скоро й він замовк. Воскреслий папірус знову почав поринати в забуття. Лише чверть століття по тому до нього повернувся один із його колишніх цінителів — той самий Філіппсон. У спеціальному філологічному журналі з’явилася стаття «До відновлення так званої книги Філодема “Про ознаки і докази”».8 Автор поставив собі суто джерелознавче завдання: доповнити й поліпшити старе видання Гомперца. І виконав його дуже сумлінно.
Насамперед він відновив чотири уривки із загиблого початку книги. Потім, уважно переглянувши копії папірусу, він спробував прочитати ті місця, які його попередники залишили невідновленими. Їх виявилося чимало: майже на кожній сторінці вцілілої частини папірусу. Робота важка, але вдячна: папірус остаточно перетворився на зв’язне ціле.
Однак це не привернуло до давньої знахідки нових дослідників. Про них уже більш як чверть століття нічого не може сказати вчена бібліографія. Давня досвідна логіка повернула собі своє буття лише для того, щоб над нею зараз же зімкнулися мертві хвилі наукової байдужості.
8
Стара історія повторюється. Та сама історія, з якою вже познайомив нас папірус Епікура.9 Щоправда, папірусові Філодема пощастило більше. Уже в вісімдесятих роках він викликав справжній спалах дослідницької уваги. Учений світ почув про ганебно забуту епікурейську логіку. Він довідався про великий внесок, який зробили в історію знання зневажувані пізні епікурейці.
Та це був лише короткий спалах. Йому не судилося обернутися на яскравий вогонь. Почасти про це подбали й самі його творці. Ми бачили: один із них голосно проголосив цінність епікурейської логіки й, знітившись від власної сміливості, більше не подавав голосу. Інший намагався всіляко применшити її відгуки. Третій наважився розгорнути забуті здобутки, але поспішив заперечити їхню самобутність. Нарешті, останній визнав цю самобутність, але оголосив їх минущими, давно подоланими.
А потім замовкли навіть ці небагато голосів. Ймовірно, молоді вчені були змудровані життєвим досвідом. Він показав їм незаперечно: у доброзичливому буржуазному суспільстві прапор Епікура — невідповідний прапор. Шкільна наука поспішила забути несподіваний голос давнього матеріалізму, що сколихнув її мертве озеро. І вона була цілком права: якби він заговорив на повен голос — були б похитнуті вікові підвалини ідеалістичної історії філософії.
Розділ II. Друзі
1
Відкриємо одну з щойно згаданих праць, присвячених книзі Філодема.
Епікурейці завжди залишалися простими викладачами й оборонцями свого вчення. Вони не займалися неупередженим пошуком істини, а просто боролися за ту істину, яка, на їхню думку, вже була готовою в ученні Епікура (Bahnsch).
Ми вже чули колись такий несприятливий відгук. Він належав давнім ворогам Епікура. І він перейшов до істориків філософії. Саме в такому дусі зображали нам філософи-ідеалісти ранній Сад. І, звісно, це зображення цілком переноситься на пізніших епікурейців: на напівзабутий «середній Сад».
Нам намагаються запевнити, що Філодем і його друзі не займалися самостійною дослідницькою працею. Вони були лише полохливими учнями, які боролися за старі шкільні догми.
Необізнаність і вперта пристрасть до авторитету…
Такий відгук дають про друзів Філодема новітні дослідники. Навіть ті небагато істориків філософії, які шукають нових шляхів. І тут торжествує стара легенда. Спробуймо ще раз відновити справжню дійсність.
2
На дев’ятнадцятій сторінці нашого нового папірусу впадають в око такі рядки:
Так… Зенон виклав доводи противників…
Про якого Зенона говорить папірус? Звісно, про вчителя Філодема, Зенона Сидонського. В іншому геркуланському папірусі того самого Філодема читаємо:
Вони натякають на філософа, що живе в Афінах. Це — наш Зенон.
Приблизно в середині першого століття до нашої ери Зенон Сидонський був загальновизнаним проводирем Саду. Виходець із далекого елліністичного Сходу, він очолив епікурейську школу в столиці філософії — в Афінах. І ми маємо цілковиту можливість відновити його науковий образ. В одному з папірусів зберігся перелік наукових праць Зенона. Та й наш папірус досить промовистий. Він уже повідомив нам: друг Філодема брав найживішу участь у боротьбі за епікурейську логіку. Скоро дізнаємося: він посилено розробляв її найважливіший розділ — епікурейський «висновок за відповідністю». Далі: чимало займався Зенон і другою основною галуззю епікурейської філософії. І про неї не раз згадує наш папірус10:
[18, 34]…Від певного тіла переходити до іншого певного, від родового до родового.
Зенон приділяв чимало уваги епікурейській фізиці. Інший папірус зберіг нам і два заголовки загиблих праць: «Про несхожість атомів», «Про відхилення атома». Обидві праці присвячені першоосновам світобудови — атомам. Друг Філодема переглянув і переробив засадничі питання: про первинні тіла, про їхні «родові» та своєрідні властивості. Особливо ретельно досліджував Зенон пекуче питання: про будову атома, про його «частини», про «найменші» величини. Тут йому довелося ще раз дослідити найскладнішу галузь: атомістичну філософію математики.
Є цінні відомості й про працю Зенона в третій основній галузі епікуреїзму: в етичній філософії. Наш епікуреєць написав окремі книги «Про цілі», «Про досконалість життя». У двох окремих книгах було розглянуто засадниче питання: про ставлення людини до богів. Так само Зенонові належать великі курси «Про звичаї та способи життя». Тут були ретельно перероблені основні галузі епікурейської практичної філософії. Не будемо перелічувати загиблих праць Зенона з галузі часткових наук: мистецтвознавства, граматики. Зазначимо лише, що наш філософ посилено займався історією Саду.
За свідченням Філодема, його друг докладно розбирав усі обвинувачення проти життя й учення засновника Саду. Зенон усюди залучав справжні першоджерела, зібрав незліченні нові дані. Загальна картина ясна. І сам Філодем так відгукувався про свого друга:
Я був вірним шанувальником Зенона за життя, а після смерті — його невтомним вихвалителем: особливо всіх чеснот його натхненних осяянь — з Епікура.
Зенон Сидонський цілком заслуговував на цю захоплену оцінку. Він не обмежився лише захистом старої спадщини: він оновив і примножив її своїми «натхненними осяяннями».
3
На сторінці двадцять восьмій нашого папірусу є рядок:
…Це викладено дуже стисло — але є в доповіді Деметрія.
Хто був цей Деметрій?11 Він сам свідчить про себе в іншому папірусі:
Велика вдячність Іринеєві, який разом зі мною ревно віддавався
філософії й не полишав прекрасного Мілета.
Очевидно, в ті самі роки — близько середини I століття нашої ери — Деметрій був вождем епікурейської школи в Мілеті. Що може сказати геркуланський попіл про науковий облік цього філософа? Найновіші дослідники прочитали на напівзотлілих аркушах два заголовки:
«Деметрій — про геометрію». «Деметрій — про питання Поліена і про хибні заперечення, висунуті стоїками проти Зенона».
Останній заголовок особливо промовистий. Деметрій продовжив справу великого епікурейського математика Поліена. Він піддав новому перегляду основи тодішньої геометрії. Тут він працював пліч-о-пліч зі своїм другом Зеноном Сидонським. Він ретельно розібрав основні означення, аксіоми й теореми Евкліда. І, всупереч філософам Стої, прагнув довести: основи геометрії можуть бути стверджені лише на міцному ґрунті математичного атомізму.
Працював Деметрій і в інших галузях тодішньої науки. Він видав окрему книгу «Про слововживання Гіппократа». Епікурейський учений прагнув установити точні значення основних понять давньої медицини. Приваблювала Деметрія ще одна галузь: мистецтвознавство. Наче на глум над ходячою легендою про «неуцтво» епікурейців, друг Зенона написав велику працю «Про поезію».
Суворий філософ, Деметрій вимагав від мистецтва змістовності. І водночас, всупереч ідеалістам-стоїкам, він обстоював самостійне значення мистецтва: він підкреслював художню цінність стилю й композиції.
Нарешті, нам відомо: Деметрій присвятив низку праць відновленню справжніх текстів Епікура. Очищаючи давні рукописи від пізніших спотворень, він постає перед нами вдумливим критиком, зразковим давнім філософом. І всі ці численні праці пройняті єдиним духом. Доручімо слово самому Деметрію.
Ми поставили собі за мету стислий і легкий розв’язок питань. І тому побудуємо прямі докази: щоб отримати легкі розв’язки, з найменшими труднощами.
Уривок із щойно згаданих математичних папірусів! Такі цілі ставить собі Деметрій у своїй критиці Евкліда. І не лише в критиці Евкліда. І в усіх інших галузях — у медицині, в мистецтвознавстві, у філології — Деметрій ставить собі ті самі цілі: точність, «стислість». Недарма сучасники прозвали його Лаконським.
4
Перед нами зразок епікурейського вчення часів розквіту еллінізму. Повноцінний доказ: який глибокий і плідний вплив справляв епікурейський матеріалізм на різноманітні галузі елліністичної науки… На дев’ятнадцятій сторінці нашого папірусу трапляється ще одне ім’я:
[19,9] А Бромій сказав: він викладає такі їхні доводи…
Про цього Бромія ми знаємо дуже мало. Але все-таки дещо знаємо. Очевидно, забутий філософ діяв в епікурейській школі на Родосі. Якими були його головні наукові зацікавлення? В одному з філодемових папірусів «Про риторику» читаємо:
Після щойно розглянутого треба сказати кілька слів про найдорожчого Бромія. Він замислив писати про мистецтва й поставив питання — чи є мистецтвом медицина і граматика…
Подібно до Деметрія Лаконського, Бромій приділяв велику увагу «мистецтвам». Але тепер ми дізнаємося: його тут приваблювали інші галузі. Не ті, якими займався лаконський філософ. І про це дещо може сказати Філодем:
Яким чином, згідно з вождями, політика не є мистецтвом… він оголосив її мистецтвом і намагався це довести…
Не повертатимемося до старої суперечки. Для нас досить одного: Бромій був великим шанувальником «політики». Ймовірно, він поєднував філософію з політичною діяльністю. Перед нами ще один тип філософа-епікурейця. Він не задовольняється теоретичними науками й мистецтвом: він хоче осяяти світлом філософії — мистецтва практичні, безпосередньо пов’язані з живим життям.
5
Тепер звертаємося до автора нашого папірусу — до самого Філодема. Повернімося до тієї дев’ятнадцятої сторінки:
Так, розмовляючи з нами, Зенон виклав…
Звернімо увагу на слова: «розмовляючи з нами». Вони чимало говорять уважному дослідникові. Філодем розмовляв із Зеноном Сидонським, афінським вождем. Наш філософ належав до тих епікурейців, перед якими докладно звітував голова школи. Очевидно, сам Філодем посідав в епікурейському союзі не останнє місце. І справді, в іншому папірусі читаємо:
… ми, не відкладаючи, розберемо по суті й висунемо спільні положення моїх друзів і друзів Зенона.
Філодем виступає поруч з афінським вождем як рівний. Він зіставляє своїх друзів і друзів Зенона. Це означає: наш філософ уже тоді був вождем самостійної епікурейської школи. Саме школи римських епікурейців. Вона процвітала біля підніжжя Везувію, в Неаполі. Саме тому нещадний Везувій виявився таким прихильним до Філодема. Геркуланський попіл зберіг рештки його бібліотеки. І ми можемо скласти собі достатнє уявлення про його філософську діяльність:
… тут для нас достатній, поруч з Епікуром, Метродор. А людей іншого складу нехай обслуговують більш вельможні філософи, яких ми розглянули…
Рядки з Філодемового папірусу «Про господарство». І вони дуже промовисті для нашого філософа.
Філодем пише обширне дослідження «Про вади та протилежні їм чесноти». Численні сувої, десятки книг. Про чесноти: про господарність, про відвертість, про вдячність. Про вади: гнів, гордість, улесливість. Тут усюди зв’язно викладаються епікурейські вчення про життя – етика Епікура і Метродора. А далі так само докладно розглядаються й спростовуються їхні противники: «всілякі філософи», спадкоємці Сократа. Тим самим духом пройняті й праці Філодема в іншій царині: в мистецтвознавстві. Він пише багатотомні праці про музику, про поезію. Особливо обширні його папіруси «Про риторику» – не менш як сім книг.
Пекучі питання про цінність мистецтва розглядаються тут у зв’язку з найрізноманітнішими галузями культури: наукою, філософією, політикою. І всюди докладно розбираються погляди противників: сократиків і софістів. Почесне місце посідає у Філодема критика релігії. У визначній книзі «Про богів» ретельно досліджуються два потужні двигуни релігії: страх смерті та острах богів.
В обширній праці «Про благочестя» піддається суворому переоцінюванню ходова теологія:
…учення богословів і поетів. Адже їх особливо вихваляють наші недоброзичливці. А вони навчають людей нечестивого й шкідливого.
Епікурейські вчення зіставляють стару міфологію поетів і нове богослов’я філософів-ідеалістів. І викриває їхню «шкідливість» у світлі матеріалістичної філософії природи. Перед нами ще раз карбується знайомий образ: філософ-борець, безжальний критик релігії та метафізики. Гідний спадкоємець Епікурового друга, Метродора.
6
Ми познайомилися з Філодемом і його друзями. І тепер нам легко зрозуміти, що таке
наш папірус. Для цього досить додати хіба що короткий уривок із рукопису Філодемового друга, того ж Димитрія Лаконського:
Такою була та річ, яку я виклав. Мені було доручено дати стислу відповідь на заперечення <проти тих самих досліджень>. І ти, дорогий Нероне, хотів узяти участь у звичній для тебе справі…
Я відновив слова: «проти тих самих досліджень». У папірусі вони пошкоджені. Але загальний зміст ясний. У призначений час, імовірно раз на рік, відбувалися загальношкільні епікурейські зібрання. До вибраного міста – здебільшого до Афін – з’їжджалися представники всіх епікурейських шкіл. Вони давали одне одному стислі звіти про філософське життя своїх громад. У цих всесоюзних з’їздах брали участь і римські епікурейці.
Про це свідчить і папірус Філодема, який ми розглядаємо. Ми щойно навели його побіжні, але чіткі вказівки про виступи Зенона Сидонського, Димитрія Лаконського, Бромія. Але в папірусі є й ще один цінний натяк:
[28, 5] а тепер ми дотрималися самого порядку доповідей, щоб викласти загальні, усюди повторювані помилки в доводах противників…
Порядок доповідей. Картина стає цілком прозорою. Перед нами саме черговий епікурейський з’їзд. Головна подія з’їзду – новий філософський спір. Зібрані керівники шкіл доповідають про стан справ на місцях. Перше слово, за звичаєм, бере загальносоюзний вождь, глава Афінської школи: Зенон Сидонський. Слідом за ним виступає керівник родоських епікурейців, Бромій. Зібрання завершується коротким підсумковим повідомленням. Його доручають неперевершеному майстрові стислої доповіді, вождю Мілетської школи, Димитрію Лаконському.
7
Яку ж роль відіграє в нашій книзі сам її автор, Філодем? Ще кілька рядків з іншого його папірусу, «Про риторику»:
Оскільки навколо цих положень здіймається купа питань і суперечок – доречно перейти до тих, хто пропонує ці питання на двадцятках або в звичайних лекціях.
Слово «двадцятки» виразно збереглося в папірусі. Його зміст нам уже відоміший: ідеться про ті самі щомісячні шкільні зібрання, встановлені за часів Епікура і Метродора.12 І Філодем свідчить: за його часів «двадцятки» продовжували жити повним життям. Тут часто порушувалися «купа питань і суперечок». Особливо після чергових з’їздів. Адже само собою зрозуміло, що учасники, які поверталися, докладно звітували іншим про все, що вони чули й дізналися. І справді, прочитаймо кінець нашого папірусу:
[38,22] Усе сказане оцінюється так, як воно було розглянуте… А те, що кажуть і пишуть деякі лікарі, ми розглянемо в останніх частинах нашого викладу, звісно, якщо в нас буде добрий шлунок і нас не затримають важливіші справи….
Жартівливий кінець… І він завершує картину. Повернувшись зі з’їзду, Філодем дає про нього звіт своїм римським друзям. Він звітує в невимушеній дружній атмосфері, на черговій двадцятці. Його звичний інструмент – епікурейська відвертість (parrhesia).
8
Залишається лише одне питання: коли відбувається забута двадцятка? Чи можна це встановити? Виявляється, можна і навіть досить точно. Завдяки одній випадковій подробиці:
[2,15] … пігмеї, яких показують в Агорі, – вони ж, без сумніву, схожі на тих, яких Антоній вивіз тепер із Сирії…
Кумедна подробиця! І сучасний історик може вказати нам дату. Супутник проконсула Габінія, Антоній привіз карликів із Сирії 54 року. Отже, саме до цього року належить епікурейський з’їзд, щойно згаданий. І та жвава двадцятка, на якій Філодем доповідав друзям свої враження. 54 рік! У цей час Зенон Сидонський і Димитрій Лаконський були вже глибокими старцями.
Ціле покоління відділяло їх від Філодема та його друзів, римських епікурейців. Але їх єднала міцна, тісна спільність. Та сама, про яку мимохідь говорив інший папірус Філодема:
– причетність до блага спільного дослідження.
Наукове співдослідження (syzêtêsis):13 ось те велике благо Епікура, за яке й надалі боролися його пізніші друзі, забуті філософи Середнього Саду.
Література
- Банш 1879 – Bahnsch F. Des Epikureers Philodemus Schrift Περὶ σημεὶων καὶ σημειώσεων. Eine Darlegung ihres Gedankengehalts. Lyck (F. Wiebe), 1879.
- Боричевський 1930 – Боричевський І.А. Короткий нарис історії давнього матеріалізму. Л., 1930.
- Геркуланський збірник 1862–1865 – Herculanensium Voluminum (Collectio altera). T. II–IV. Naples, 1862–1865.
- Карателлі 1982 – ΣΥΖΗΤΗΣΙΣ. Studi sull’epicureismo Greco e Romano. Offerti a Marcello Gigante. Ed. G.P.Carratelli. V. I–II. Napoli, 1982.
- Мур 1806 – Murr C.G. Philodem von der Musik. Ein Auszug aus dessen vierten Buche. Aus dem griechischen einer herkulanischen Papyrusrolle, Berlin 1806.
- Наторп 1884 – Natorp P. Forschungen zur Geschichte des Erkenntnisproblems im Altertum: Protagoras, Demokrit, Epikur und die Skepsis. Berlin, 1884.
- Філіппсон 1881 – Philippson R. De Philodemi libro qui est Περὶ σημεὶων καὶ σημειώσεων et Epicureorum doctrina logica. Diss. Berolini, 1881.
- Філіппсон 1909 – Philippson R. Zur Wiederherstellung von Philodems sog. Schrift Περὶ σημεὶων καὶ σημειώσεων // Reinisches Museum, 1909, (64). S. 1–38.
- Янг 1810 – Young T. Herculanensia; or Archaeological and Philological Dissertations: containing a Manuscript found among the Ruins of Herculaneum; and dedicated, by Permission, to His Royal Highness the Prince of Wales // Quarterly Review, vol. 3, V, February 1810, p. 1–20.
Примітки
Публікацію підготувала М. М. Шахнович за рукописом, що зберігається у Відділі рукописів РНБ, Фонд 93, № 14. Л. 97–135. Вона являє собою два розділи з другої частини («Папірус Філодема») дисертації І.А. Боричевського «Епікурейська логіка. Геркуланські папіруси Епікура і Філодема». Боричевський надавав великого значення особливостям стилю та форми своєї дисертації, тому під час публікації збережено своєрідний спосіб виділення цитат і поділ на абзаци.
1. Текст І.А. Боричевського не містить виносок, список літератури та всі примітки укладено автором публікації. У цьому разі йдеться про Роберта Філіппсона [Філіппсон 1881].
2. Ідеться про Крістофа Ґотліба фон Мура, який написав про логічний трактат Філодема у своїй публікації про музику [Мур 1806, 4–5].
3. Ймовірно, ідеться про думку Томаса Янга [Янг 1810, 15]. Найімовірніше, Боричевський запозичив її з книги Hayter, John. Observations upon a review of the ”Herculanensia,”: In the Quarterly review of last February, in a letter to the Right Honourable Sir William Drummond. Oxford, 1810. 22 pp.
4. [Геркуланський збірник 1862–1865].
5. Ідеться про таку працю: [Банш 1879].
6. [Філіппсон 1881].
7. [Наторп 1884].
8. [Філіппсон 1909].
9. Див.: [Боричевський 1930, 10–14].
10. Боричевський у своїй дисертації загалом спирається на публікації грецького тексту логічного папірусу Філодема, здійснені Гомперцом і Філіппсоном, однак нерідко вносить власні виправлення й пропонує власні реконструкції низки пошкоджених місць. Тут і далі нумерацію фрагментів подано за [Філіппсон 1881].
11. Боричевський уживає церковнослов’янський варіант грецького імені — Димитрій. Ідеться про Деметрія Лаконського.
12. Сам Епікур установив святкування двадцятого дня кожного місяця на його й Метродорову пам’ять. В Афінах існувала традиція присвячувати двадцятий день кожного місяця Аполлонові та влаштовувати на його честь бенкет. Імовірно, збіг імені засновника школи та одного з епітетів Аполлона — Епікурій — міг призвести до того, що саме цей день було обрано для загальних зібрань членів школи.
13. Це поняття мало важливе значення для давнього Саду та для його послідовників у Новий час, не випадково фундаментальну двотомну збірку статей, присвячену філософії Епікура й епікурейській традиції, було названо «Співдослідження» [Карателлі 1982].