Іван Адамович Боричевський (1892–1941) — радянський історик філософії. Народився 28 грудня 1892 року в містечку Плунгяни Ковенської губернії Російської імперії (нині — Плунге в Литві). У 1911 році закінчив Шавельську чоловічу гімназію, у 1915 році — історико-філологічний факультет Петроградського університету. Під час навчання в університеті примкнув до студентської фракції РСДРП(б).
У 1918–1920 роках перебував в еміграції. Повернувшись до Радянської Росії, Боричевський зайнявся викладацькою діяльністю, став професором філософського факультету Петроградського університету. У 1922–1925 роках очолював кафедру історії філософії того ж університету. У 1926–1928 роках викладав також на Вищих курсах бібліотекознавства при Державній публічній бібліотеці. Коли в 1930 році філософський факультет було закрито, Боричевський працював запрошеним лектором у різних вишах: Ленінградському історико-лінгвістичному інституті, Комуністичній академії, Ленінградському педагогічному інституті імені О. І. Герцена. Був членом Товариства войовничих матеріалістів і Наукового товариства марксистів, читав лекції за лінією Спілки войовничих безбожників.
Навесні 1941 року Боричевського знову зарахували до штату відновленого філософського факультету Ленінградського державного університету. 16 липня 1941 року його було затверджено на посаді доцента філософського факультету. Попри те, що факультет із наближенням німецьких військ евакуювали вглиб країни, Боричевський залишився в Ленінграді. Помер від голоду в грудні 1941 року під час блокади Ленінграда. Похований на Смоленському кладовищі в Санкт-Петербурзі.
Був автором близько 30 наукових статей і брошур. У своїх працях спирався на позиції «механістів», критикував представників російської релігійної філософії. Стояв біля витоків теоретичних засад наукознавства як нового напряму радянської науки. У 1925 році видав книгу «Стародавня і сучасна філософія науки в її граничних поняттях», присвячену філософії давньогрецького мислителя Епікура. Підготував до захисту докторську дисертацію, однак через початок німецько-радянської війни так і не зміг її захистити — нині її рукопис зберігається в Публічній бібліотеці.
Твори автора:
📘 Боричевський І. А. Кілька слів про так звану «російську філософію» (До вигнання метафізики з Радянської школи) // Книга і революція. 1922. № 3. С. 31–32.
📕 Боричевський І. А. Російська метафізика в поході проти науки // Книга і революція. 1922. № 6. С. 1–9.
📗 Боричевський І. А. Справжнє обличчя стародавнього Саду Епікура // Записки Наукового товариства марксистів. 1922. № 4. С. 125—133.
📙 Боричевський І. А. Біля найдавніших витоків ідеалістичної легенди про Епікура // Пролетарська книга і російська революція. 1922. № 7. С. 8–12.
📔 Боричевський І. А. Біля найдавніших витоків ідеалістичної легенди про Платона // Книга і революція. 1922. № 9–10. С. 8–12.
📓 Боричевський І. А. Вступ до філософії науки. Пг., 1922.
📘 Боричевський І. А. Стародавня і сучасна філософія науки в її граничних поняттях. Ч. 1. Першоджерела стародавньої філософії науки (Наукові листи Епікура). М.; Л., 1925.
📕 Боричевський І. А. Наукознавство як точна наука // Вісник знання. 1926. № 12. С. 777—786.
📗 Боричевський І. А. Короткий нарис історії стародавнього матеріалізму. Л., 1930.
📙 Боричевський І. А. Демокрит та Епікур у боротьбі за основи атомізму // Архів історії науки і техніки. Сер. I. 1936. Вип. 8. С. 113—135.
📔 Боричевський 2013 — Боричевський І. А. Папірус Філодема // Питання філософії. 2013. № 3. С. 122–132.
Статті про нього:
- І. А. Боричевський (1892–1941) та його докторська дисертація з епікурейської логіки (М. М. Шахнович).
- Трактат Філодема «Про знаки» та епікурейська логіка І. А. Боричевського (М. М. Шахнович).
