З античної літератури вціліло далеко не все, це загальновідомий факт; і навіть те, що до нас дійшло, не завжди зберігалося в повному вигляді. Відома дуже велика кількість імен античних авторів, від яких ми не маємо жодного рядка; але навіть від тих авторів, твори яких збереглися, у більшості випадків дійшло далеко не все. Так, із численних відомих нам на ім’я поетів грецької трагедії цілісні твори дійшли тільки від трьох найвизначніших – Есхіла, Софокла та Еврипіда; при цьому з 90 п’єс Есхіла збереглося повністю 7 (або 7,8%), зі 123 драм Софокла – теж 7 (або 5,7%), з 92 творів Еврипіда – 19 (або 20,7%).
Разом із 305 п’єс, авторства всього-на-всього трьох авторів, нехай і вкрай талановитих, збереглося всього 33 твори, або 10,8%. І це ж при таких видатних іменах! Можна тільки уявити, скільки тисяч п’єс написали одні лише їхні прижиттєві сучасники.
Теж саме стосується і комедійного жанру. Із 40 творів славнозвісного комедіографа Аристофана збереглося 11 п’єс (або 27,5%). Це дуже великий показник збереженості, але річ у тім, що Арістофан єдиний комедіограф, який узагалі скільки-небудь зберігся, тоді як за іменами ми знаємо щонайменше ще двох його сучасників, яких пізніша Александрійська критика ставила на одному рівні з Арістофаном, а іноді навіть вище. Але й визнання з боку критиків не залишило для них жодних шансів на збереження.
Вже тут варто було б запідозрити, що навіть якщо настільки знамениті люди дійшли до наших часів у такому поганому стані, значить, “у середньому по палаті” становище було набагато гіршим.
За приблизними підрахунками, нам відомі імена близько 2000 авторів, які писали грецькою мовою до 500 року н.е. (умовного падіння Західної Римської Імперії). Збереглися тексти тільки 253 з них (або 12,7%), і ті здебільшого – фрагментарно, у цитатах або витягах. Аналогічно відомі імена 772 латиномовних авторів, які жили до 500 року, але збереглися тексти тільки 144 з них (18,7%). Узяті загалом – це всього 14,3% від потенційних можливостей античної літератури. При цьому слід мати на увазі, що підрахунок цей іде за іменами авторів; а як ми бачили щойно, на прикладі четвірки найбільших авторів, навіть вони зберігалися приблизно на 10-15%, що тоді вже говорити про вторинних авторів, від яких залишилося лише кілька уривків або взагалі нічого? Припустімо, хоча це й не так, що від кожного автора збереглося б по 10% письмової спадщини; навіть це вкрай незначна величина – 3,6% від загальної кількості літератури, що могли б дійти до нас, якби всі автори зберігалися з таким самим завзяттям, з яким зберігався Софокл.
Але, оскільки другорядні автори зберігалися настільки погано, що від них не дійшло просто нічого, то сміливо можна вважати, що тільки з відомих нам імен і найменувань творів з античності до нас дійшло +/- близько 1% всієї спадщини; а скільки авторів залишилося абсолютно невідомими навіть за іменами – залишається лише здогадуватися.
Більш разючі приклади:
Менандр – найвідоміший комедіограф античності періоду еллінізму, неймовірно популярний навіть у пізньому Римі, – але до кінця ХІХ століття він уже вважався повністю втраченим. Навіть після знахідок XX століття, зі 108 його комедій до нас дійшло лише 7, з яких усі збереглися приблизно наполовину, і тільки одна комедія “Відлюдник” дійшла повністю. Одна комедія зі 108 творів! І це найпопулярніший у давнину автор. Філософ Епікур – написав близько 300 творів, від яких дійшло всього 3 листи і сотня невеликих уривків. Хрісіпп – філософ-стоїк, із 705 творів якого не збереглося жодного (хоча уривків набереться на 2-3 книги у форматі античних розмірів). Той самий Демокріт, зібрання творів якого існувало ще в перші століття Імперії, вже через століття після своєї останньої згадки більше не існувало.
І подібних ситуацій можна налічувати десятками! Лише невелика частина списку є, наприклад, на Вікіпедії.
Античні бібліотеки
Кількість бібліотек в античності теж була досить великою. Найбільшою в стародавньому світі була Александрійська бібліотека, що включала, за різними підрахунками, від 400 000 до 700 000 сувоїв, переважно грецькою мовою. Деякі сучасні вчені вважають це число завищеним і наводять іншу оцінку – від 10 до 50 тисяч сувоїв. Але і цей показник виглядає досить значним.
Потреби інтелектуалів призводили до переписування принаймні 1100 сувоїв на рік (що значить 50 років для відтворення масштабів однієї тільки Александрійської бібліотеки за занижених даних).
Обсяг латинської літератури був, мабуть, порівнянний з масштабами грецького світу. У Римі, ближче до III століття, були великі державні публічні бібліотеки, підтримувані імператорами, загалом їх було 28; кожна з них мала дві секції – латинську і грецьку. Одна з останніх згадок про публічні імператорські бібліотеки міститься в едикті імператора Валента від 372 року “Про антикваріатів і хранителів Константинопольської бібліотеки”. Едиктом призначалися чотири грецьких і три латинських фахівці з реставрації та переписування старовинних книг. У Константинополі V століття імператорська бібліотека містила 120 000 книг.
Про занепад інтересу до вченості та бібліотек у Римі IV століття свідчив Амміан Марцеллін (XIV, 6, 18), який стверджував, що “бібліотеки подібні до кладовищ”. Серйозної шкоди римським бібліотекам завдали громадянські війни часів пізньої Імперії та варварські навали 410 і 455 років. Згідно з поодинокою згадкою єпископа Галлії Сидонія Аполлінарія (Ep., IX, 16), одна з римських імператорських бібліотек функціонувала ще в 470-х роках – в останні роки існування Західної Римської імперії. Унаслідок такого спустошення і припинення інтересу до наук, уже до VI століття – до часу діяльності Кассіодора – книги в Італії стали рідкістю.
Трохи складніше визначити масштаби приватних бібліотек, оскільки традиція зберегла лише випадкові імена власників великих книжкових зібрань. Розмір цих зібрань бував винятково великий: якийсь граматик Епафродит (згадуваний у “Суді”) склав собі бібліотеку з 30 000 сувоїв, такої самої величини сягали збори Тираніона (вчителя Страбона). На початку III століття н. е. лікар Серен Саммонік зібрав 62 000 сувоїв, його син подарував їх молодшому Гордіану. Такі бібліотеки цілком можна порівняти з легендарними бібліотеками в Пергамі та Олександрії. Але до наших днів дійшла лиш одна єдина цілісна бібліотека – на віллі в Геркуланумі; і вона зберігала, за різними підрахунками, від 800 до 1800 сувоїв, переважно грецьких та пов’язаних із філософією епікуреїзму.
Тобто лише в 3-х названих вище приватних бібліотеках містилося приблизно в 100 разів більше матеріалу, ніж у Геркуланумі, що дійшов до нас (приблизно той самий 1% збереження), який навіть при цьому вважається неймовірно цінною знахідкою з безліччю принципово нових джерел.
А скільки ще приватних бібліотек, про існування яких ми не підозрюємо? А скільки зберігали ще 28 імперських бібліотек? Звісно, там мали часто повторюватися одні й ті самі видання, і тим не менш, масштаби втрат цілком піддаються оцінці.
Матеріали та причини зникнення
Як видно з викладу вище, багатовікова літературна продукція античності була дуже великою, і твори, що дійшли до нас у цілісному вигляді, становлять кількісно незначну її частину. Вирішальну роль у цьому відігравала не тільки проста історична випадковість. Лежати століттями антична книга не могла вже з огляду на те, що письмовим матеріалом слугував, починаючи з VII ст. до н.е., єгипетський папірус. У кліматичних умовах Європи, папірусні сувої зношувалися досить швидко: вже в самій античності вважалося, що книга-сувій, старша за 200 років, була великою рідкістю.
Близько II-I ст. до н.е. з папірусом почав конкурувати пергамент зі шкіри тварин; але пергаментна книга (так званий “кодекс” у звичній нам книжковій формі) витіснила папірусний сувій лише за епохи переходу до середньовіччя. В основній своїй масі, склад пам’яток, що дійшли до нас, є результатом послідовного добору, який здійснювався (і в самій же античності, і на початку середньовіччя) низкою поколінь, які зберігали з літературної спадщини минулого лише те, що продовжувало викликати до себе інтерес. Античний текст, записаний на папірусі, міг зберігатися лише в тому разі, якщо його час від часу переписували. І що характерно, пам’ятки античної язичницької культури переписувалися на папірусних сувоях, а нові, християнські книжки – записувалися на пергаментних кодексах. Що створювало додаткові умови до того, щоб язичницьке знання зникало. Цей момент цікавий також тим, що ми можемо надмірно переоцінювати вплив християнства за часів IV-VII ст., коли ще цілком могли ходити по руках папіруси, зотлілі вже до часів Відродження.
За даними італійських знахідок до III століття кодекси ще не були поширені. Але з 400 року кодекс стає єдиною формою книги, і до 800 року спостерігається поступове збільшення кількості вироблених книг. Якраз у період з 400 до 800 років більша частина рукописів мала релігійний зміст; у VI і VII століттях світські твори, ймовірно, взагалі не переписувалися.
Проведене у XX столітті дослідження Codices Latini Antiquiores встановило, між іншим, що не збереглося жодного повного латинського рукопису, створеного до середини IV століття; збереглися тільки фрагменти, переважно папірусні, знайдені за результатами археологічних розкопок. Твори, непопулярні в IV-V століттях (зокрема християнські), виявилися значною мірою втраченими. У низці випадків твори, втрачені ще в давнину, могли випадково вціліти, знахідки такого роду стали з’являтися з XIX століття у зв’язку з відкриттям папірусів у Єгипті (так було виявлено “Афінську політію” Арістотеля).
За останні 50 років тут було виявлено велику кількість шматків папірусу, що відносяться до елліністичної та римської епохи; у більшості випадків – це документи, листи тощо, але деякі містять літературний матеріал. І хоча серед цих папірусів дуже мало сувоїв із закінченими творами, і вони зазвичай являють собою незначні клаптики, – знахідки папірусів із кожним роком збагачують наші відомості про античну літературу, особливо про ті сфери її, що постраждали від пізньоантичного відбору. Але що особливо характерно, прирощення матеріалу, що доставляється папірусами, відноситься майже виключно до грецьких текстів; твори римської літератури рідко потрапляли на південь Єгипту. Це зайвий раз ілюструє всю принциповість латино-грецького поділу Імперії.
Щодо художньої літератури, відбір, зроблений пізньою античністю, виходив переважно з потреб школи, яка навчала літературної мови і стилістичного мистецтва. Школа у своїх цілях відбирала найбільш видатних письменників минулого і зберігала їхню творчість, але зазвичай не у вигляді повного зібрання творів, а тільки окремі твори, зразки. При цьому відборі класиків літератури окремі галузі і навіть цілі епохи могли випадати зі сфери шкільних інтересів, ця обставина сильно позначилася на складі пам’яток, що дійшли до нас. Особливо постраждали грецька лірика, література елліністичного періоду і рання римська література. Загалом, однак, тенденція відбору була спрямована до збереження найціннішого в якісному відношенні матеріалу.
Кількість загубленого зростала з століттями, особливо у зв’язку з різким зниженням культурного рівня в період загибелі античного суспільства. Тим часом, саме ця епоха, коли папірусні сувої переписувалися на більш довговічний у європейських умовах пергамент, мала вирішальне значення для подальшого збереження пам’яток античної літератури. Античні тексти, що вціліли в перші століття середньовіччя, у переважній більшості випадків дійшли і до нас, оскільки з IX ст. н.е. інтерес до них став зростати. Але й тут, щоправда, не все так добре. Наприклад, у “Бібліотеці” патріарха Фотія (IX століття) містилися реферати 279 творів, з них майже половина не дійшла до наших днів.
Тож повторимо наш висновок ще раз: можна сміливо вважати, що тільки з відомих нам імен і найменувань творів античності до нас дійшло +/- близько 1% усієї спадщини; а скільки авторів лишилося абсолютно невідомими навіть за іменами – залишається лише здогадуватися.
(Написано 21 листопада 2018 року)