Автор тексту: Friedrich Hohenstaufen
Версія російською та англійською мовами
Решту авторських статей можна прочитати тут
Якщо говорити загалом, то набір діалогів під назвою «Бенкет» – це історія про те, як на свято зібралася компанія доброчесних друзів, що потрапляють у сміховинні ситуації та вульгарно жартують одне над одним. За цими жартами іноді скрвиается іронія, яка вказує на доброчесність кожного персонажа. Але крім банального самовихваляння друзів Сократа нас цікавлять наступні моменти. Сократ виступає проти того, щоб люди використовували парфумерію (як в інших місцях у Ксенофонта він був проти використання приправ для їжі, косметики для жінок, оздоблення оселі тощо пор. «Домострой»). Але саме по собі це не було б цікаво, якби він не додав, що природний запах людей кращий, і що в різних людей він відрізняється настільки, що за запахом можна відрізнити рід занять людини та її походження.
– Так це, мабуть, стосується молодих; а від нас, які вже не займаються більше гімнастичними вправами, чим має пахнути?
– Доброчесністю, клянуся Зевсом, – відповів Сократ.
Пахнути чеснотою – це справді щось новеньке. При чому пояснюючи нам, де знайти «парфумера», Сократ цитує найбільш «фашистського», і консеративно-реакційного поета минулих поколінь, обожнювача аристократів Феогніда:
У шляхетних добру ти навчишся; якщо ж із поганими
Будеш, то колишній свій розум ти втратиш тоді.
Крім того цікаво, що Ксенофонт змальовує засновника школи кініків, Антісфена, як найбільш образливого і злого учнем Сократа. І, водночас, найсерйознішим, який просуває тези кінізму навіть у такій гуморній обстановці, завдяки чому виглядає зовсім безглуздо. Він навіть зізнається Сократу в коханні, практично без іронії, а той його навмисне ігнорує. Ображений, він підколює вчителя. Зокрема й на тему «виховання жінок», мовляв, Сократ усіх навчає цьому мистецтву, а в самого дружина сварлива. Сократ на це відповідає, що:
І люди, які бажають стати хорошими вершниками, як я бачу, беруть собі коней не найсмирніших, а найгарячіших: вони думають, що якщо зуміють приборкувати таких, то легко впораються з усіма.
Аналогії просто бомбезні, «дружина, як кінь для об’їжджання». Не менш яскраві й приклади з танцівницями, захопившись якими сам Сократ захотів було стати танцюристом. Друзі посміялися з нього, мовляв не серйозна це справа для «справжнього чоловіка», але Сократ наполягає, що в принципі танці це річ непогана і корисна для здоров’я, тож друзі Сократа прогинаються в цьому питанні, хоча танцювати все одно не хочуть, бо соромно. Порівняно з Плутархом, який засуджував і висміював танці без жодних «але», тут Ксенофонт теж не виглядає таким жорстким консерватором, яким ми звикли його бачити.
У Ксенофонта персонаж Сократа навіть оцінює красу тіл, не засуджуючи це як розпусту, і бере участь у всіх елементах гулянки, як звичайнісінький громадянин (у книжці «Спогади про Сократа» ще більше таких «спірних» моментів, де Сократ не карикатурний Ісус, а жива людина). Він пускає реально іронічні жарти, замість тієї псевдо-іронії на кшталт «ви всі такі розумні, а я такий тупий», яку ми бачимо у Платона. Цей персонаж набагато глибший і більше схожий на реального персонажа, ніж карикатурний Сократ із діалогів Платона.
– Що це? – сказав Сократ. – Ти хвалишся так, вважаючи себе вродливішим навіть за мене?
– Так, присягаюся Зевсом, – відповідав Критобул, – а то я був би потворнішим за всіх Силенів у сатирівських драмах.
Його учні можуть собі дозволити різні випади, від яких Сократу доводиться відмовлятися або віджартовуватися: «Та чому ж, Сократе, нас, друзів своїх, ти так відлякуєш від красенів, а ти сам, присягаюся Аполлоном, як я якось бачив, притулив голову до голови Критобула і голе плече до голого плеча, коли ви обоє в шкільного вчителя щось шукали в одній і тій самій книжці?». Але все ж таки, навіть за всіх цих нетипових фрівольностей, які роблять Ксенофонта більш «ліберальним», ніж Платона, в його творах сповна повно найжирнішого консерватизму. Його герої буквально напам’ять заучують Гомера, засуджують буржуазний спосіб життя загалом, висміюють софістів, обожнюють аристократію і безпосередньо штовхають вози зі схваленням рабства, расизму, тощо. Цим і гарний Ксенофонт, що він поєднує в собі суперечливі риси.
Герої твору, політико-ідейний контекст
Це що стосується ідейного змісту. Але не менш важливими є інші, непрямі параметри, тобто використані тут історичні персонажі. Насамперед, дуже важлива постать організатора свята – це Каллій, найбагатша людина Греції. Яке ставлення у гуртка Сократа до «найбагатших» – річ загальновідома, тому Калій у «Бенкеті» виступає як клоун. Над ним усі потішаються, роздаючи йому похвали, яких він не заслужив, а він і не розуміє. Розповідали, що він любив приймати в себе знаменитих софістів і витрачав на них багато грошей, бажаючи запозичити від них мудрості й уславитися вченим. Ця тема якраз і обігрується в «Бенкеті». Наприклад, коли Каллій запросив Сократа на бенкет, то між ними тут же вибухнув діалог:
Сократ: Все ти насміхаєшся і нас зневажаєш, тому що ти багато грошей передавав і Протагору, щоб навчитися в нього мудрості, і Горгію, і Продику, і багатьом іншим; а на нас ти дивишся, як на самоучок у філософії.
– Так, – відповів Калій, – я раніше приховував від вас, що можу говорити багато розумних речей, а тепер, якщо ви в мене будете, я покажу вам, що заслуговую на повну увагу.
Само собою, нічого доброго в софістів він не зміг би навчитися, крім того, що треба зневажати тусовку Сократа. Ця тема повторюється ще раз у середині тексту, коли Сократ доводить, що Антісфен-кінік був чудовим звідником, він каже:
Знаю, що ти заманив нашого Каллія до мудрого Продіка, бачачи, що Каллій закоханий у філософію, а Продіку потрібні гроші; знаю, що ти заманив його до Гіппія з Еліди, в якого він навчився мистецтву пам’ятати, і відтоді відтоді став ще більш закоханим, тому що ніколи не забуває нічого прекрасного, що б не побачив.
Нікерат, головний товариш Каллія, нітрохи не кращий. Це син знаменитого полководця Нікія (поміркованого демократа), любитель Гомера, який знав його поеми напам’ять. Його стратили за правління «Тридцяти тиранів» 404 року. Тоді ж було страчено й Автоліка, коханого Каллія, на честь якого він і влаштував бенкет. Натомість Лікон, батько Автоліка та збіднілий аристократ, який теж присутній на бенкеті, пережив тиранію, і згодом із Мелетом та Анітом був обвинувачем Сократа в його процесі. Це демократична частина тусовки, більша частина якої постраждали від рук учня Сократа – Крітія, під час його тиранії.
Але на цьому бенкеті були присутні й майбутні вбивці демократів. Хармід – родич Платона і Крітія, співучасник тиранії. Спочатку він був багатий, але в описуваний час, унаслідок спустошення Аттики спартанцями на початку Пелопоннеської війни, втратив статки (проте на спартанців не в образі, поставився з розумінням). Він був близькою людиною до Сократа, який умовив його брати участь у державних справах. Його було вбито в битві з демократами 403 року, в процесі повалення тиранії. Присутні також друзі Сократа – Гермоген і Критобул.
Гермоген – зведений брат Каллія, але на відміну від нього був бідним і приєднався до Сократа. У деяких джерелах вважається учнем Парменіда і вчителем Платона (тобто сполучною ланкою). Книга Ксенофонта зі спогадами про Сократа була написана за свідченнями Гермогена. Займався політикою і після страти Сократа та повернення демократії. Критобул – син Критона, одного з найкращих друзів Сократа. У діалогах він малюється людиною дуже вродливою і такою, що пишається своєю красою, схильною до гедонізму. За свідченнями інших учнів Сократа, вів поганий спосіб життя і нічому в Сократа не навчився (таким чином Сократ виховав сумнівних особистостей не тільки в особі Крітія й Алківіада, але ще як мінімум Критобула, Арістіппа й Антісфена). Втім і його батько, після смерті Сократа, раптом зник з усіх радарів і припинив займатися філософією.
Так що всі ці люди, в майбутньому вороги один одному, в цей час ще цілком могли спілкуватися в тісному колі. Для нас це важливі моменти, тому що вони допомагають зрозуміти як процес над Сократом, так і політичні погляди його гуртка.