Сьомий глава школи – Зенон з Сидону (150-75рр. до н.е.) – учень афінського епікурейця Аполлодора. Цицерон (“De natura deorum”) називає його главою епікурейців і найдотепнішим із них. Власні його твори до нас не дійшли, але зберігся трактат його учня Філодема: “περί σημέίων”, складений по лекціям Зенона, у якого, ймовірно, були запозичені деякі місця в першій книзі цицеронівського «De natura deorum». Про філософа під тим же ім’ям і з того ж міста Сидону згадує Діоген Лаертський, як про учня Зенона-стоїка; також його іноді плутають з Зеноном Тарсійским.
Рубрика: Знайомство з епікурейцями.
За свідченням Діогена Лаертського, він багато писав (грец. πολυγράφος άνηρ); Прокл розповідає про один його твір, у якому він нападав на достовірність математичних доказів і критикував Евклідову геометрію. Він читав лекції з етики, а також полемізував зі стоїками про природу знаків і критикував Евклідову геометрію (див. Procl. In Eucl. 214—218 Friedlein), вказуючи, зокрема, що деякі аксіоми («дві прямі не можуть мати загального відрізка», “дві окружності не можуть збігатися в якійсь своїй частині”) не є такими і можуть бути доведені лише при введенні нових припущень. Ця математична тематика ріднить його з Деметрієм Лаконійським, Філонідом і Поліеном. Іноді його називали «провідним епікурейцем» (лат. Coryphaeus Epicureorum), а Цицерон заявляє, що Зенон зневажав інших філософів і навіть називав Сократа «Аттичним блазнем (scurram Atticum)». Остання риса явно зближує його з Колотом з Лампсака, і, мабуть, була загальним місцем для більшості епікурейців.
Через 25 років управління Садом, після Зенона новим його управителем (восьмим за рахунком) став епікуреєць Федр, який протримався на цій посаді рекордно малі шість років. Він був сучасником Цицерона, який ще в молодості познайомився з ним у Римі. Під час свого перебування в Афінах (80 р. до н.е.) Цицерон відновив знайомство. Федр уже був літнім чоловіком і керував епікурейською школою. Він був також у дружніх стосунках з Аттіком, на думку Цицерона в De Natura Deorum, відданого прихильника епікуреїзму.
Цицерон писав Аттіку про бажання отримати твір Федра “Про богів” (грец. Περὶ ϑεῶν), який надалі використовував під час складання першої книги De Natura Deorum. У ньому було викладено концепції епікурейців і більш ранніх філософів.