Деметрій з Лаконії (бл. 150-75рр. до н.е.) був епікурейським філософом і учнем Протарха з Баргілії (мабуть, ще один невідомий епікуреєць). Він був старшим сучасником епікурейця Зенона Сидонського. Тексти Деметрія показують, що епікуреїзм наприкінці II ст. до н.е. був вельми різнобічним вченням, у якому був представлений широкий спектр проблем від фізики до етики, при чому ці питання перебували в стані внутрішньої полеміки. Як особливість філософії Деметрія можна відзначити його інтерес до математики, зокрема, відомо про його критичний розбір “Начал” Евкліда (про них писав і Зенон Сидонський), а також про розробку методу критичного аналізу та інтерпретації текстів Епікура.
Рубрика: Знайомство з епікурейцями.
Сувої папірусу, що містять уривки з робіт Деметрія, були виявлені на Віллі папірусів у Геркуланумі. Звідти частково збереглися основні роботи:
📗 безіменний твір з етики (PHerc. 1006)
📕 Про загадки Поліена (PHerc. 1083, 1258, 1429, 1642, 1647, 1822)
📘 Про геометрію (PHerc. 1061)
📙 Про вірші (PHerc. 188, 1014)
📓 дві безіменні роботи (PHerc. 1786, 124)
Крім того, він є ймовірним автором таких робіт:
📔 Про розміри Сонця (PHerc. 1013
📘 Про непостійність (PHerc. 831)
📕 безіменна праця з текстуальної критики творів Епікура (PHerc. 1012)
📙 безіменна богословська праця (PHerc. 1055)
📗 безіменна риторична праця (PHerc. 128)
Щодо змісту цих творів, можна сказати, що одна з безіменних праць присвячена фізиці (PHerc. 124), в якій, можливо, обговорювалася й епікурейська теологія, зокрема, антропоморфізм епікурейських богів; цьому питанню в рамках обговорення широкого кола теологічних проблем був присвячений окремий твір (PHerc. 1055); твір про устрій космосу (PHerc. 1013), в якому Деметрій захищав думку Епікура про величину Сонця (за Епікуром, вона дорівнює видимому розміру сонячного диска) проти стоїчної критики з боку Діонісія Кіренського і Посидонія; трактат “Про геометрію” (PHerc. 1061), присвячений спростуванню деяких теорем з 1-ї кн. “Начал” Евкліда (принаймні, теорем 3-ї, 9-ї та 10-ї) з погляду епікурейського вчення про нескінченно малі; розбір “Апорiй” Полiена проти “Начал” Евкліда, в якому Деметрій відповідає на критику Полiена з боку стоїка Дiонiсiя Кiренського (PHerc. 1083, 1258, 1429, 1642, 1647, 1822). Окремо цікавий твір, у якому Деметрій розглядав важкі місця з Епікура, вважаючи, що таких проблем можна позбутися або за допомогою тлумачення тексту, або припустивши, що текст зіпсований переписувачами (PHerc. 1012). Відомо про твір з етики, можливо, під назвою “Про спосіб життя” (PHerc. 1006), а також підручник з фізики та етики з назвою “Керівництво” (̕Εγχειρίδιον). Секст Емпірик наводить думку Деметрія про те, як можна під час логічного доказу уникнути регресу в нескінченність (Adv. math. VIII 348-353), а також його тлумачення епікурівського визначення часу як “того, що приходить до речей, що приходять” (σύμπτωμα συμπτωμάτων) (Ibid. X 219-220, fr. 294 Usener).
Або якщо буквально, що “час – це акциденція акциденції”. Особливо це місце буде помічено багато століть потому Карлом Марксом у його докторській дисертації.
Коментує підписник Василій Лоханкін від 21 вересня 2021 року: “Астрономія епікурейців – їхнє найслабше місце. Значною мірою дискредитує їхнє вчення. Краще б вони взагалі про це не говорили”.
Відповідь, дана йому тоді ж:
Взагалі тема цікава, коли зберу більше матеріалів з Геркуланумських папірусів, обов’язково напишу окрему статтю на тему епікурейської астрономії. Але здається мені, навіть усі джерела разом узяті дають нам дуже мало. Можливо, у повномасштабному збереженні це й не виглядало б настільки нерозумно. Одне можу відразу точно сказати – астрономія не відіграє самостійної ролі, її використовують для посилення аргументів у сфері логіки та гносеології.
Плоска земля, наприклад, потрібна, щоб відмовитися від поняття Центру Всесвіту (тогочасні сферичні теорії змушували визнати, що такий центр знаходиться на Землі, бо на “нижній” частині планети люди повинні були б падати в космос, і тільки маючи центр, можна пояснити, що вся матерія світу “збирається” на Землі. Та й узагалі виявилося б, що люди виняткові, і в усьому цьому явно стоїть якийсь Задум). Дрібне сонце було необхідним, бо неможливо зрозуміти, як тепло може доноситися від настільки віддалених джерел, коли земному вогню для цього потрібно перебувати максимально близько до нас. Теплових теорій (не фантастичних) в античності взагалі вважай не було. І знову ж таки, на віддаленні звичайні об’єкти починають виглядати нечітко, а в “дослідах”, які могли вести античні спостерігачі, обриси Місяця і Сонця, за їхнім розумінням, вельми чіткі, отже, об’єкт явно знаходиться відносно недалеко. І так далі… Александрійські математики, які працювали з поняттями про форму Землі і космічні відстані – не давали слідом за цим нормальних пояснень; вони просто констатували факти спостережень. А найзручніші інтерпретації цих фактів допомагали оскаржити саму атомістику (це найважливіше).
Взагалі математика в цілому, як така, була не в ладах із фізикою аж до 17 ст., а вже з атомістичною фізикою тим паче (бо в математиці можливий і важливий принцип розподілу до нескінченності). Астрономи = математики = вороги атомістики. І філософські вороги атомістики цим користувалися. А тим часом, атомістика давала непогані відповіді на Земні явища. Тому епікурейці змушені давати альтернативні пояснення астрономічних явищ, намагатися розробляти альтернативну математику (див. “метод неподільних“) тощо. У ті часи, стояти на воістину правильних позиціях з астрономії – це така ж дурість (у сучасному розумінні), як і плоска Земля. Просто там набір недоречностей і тупостей зовсім інший.
(Відповідь Василія): Звучить переконливо. Але я все ж таки не думаю, що Архімед, наприклад, був ворогом атомістики (див., наприклад, його “Про плаваючі тіла”).
(Відповідь від мене): Так Архімед також і “метод неподільних” у математиці намагався застосовувати. Я не кажу, що атомістика і класична математика несумісні. У 17-19 ст. вчені цілком собі будуть узгоджувати ці два світи. Але в античності, як правило, це ще було вельми конфліктне питання. Весь конфлікт Арістотеля та Платона на цьому стоїть (конфлікт фізиків із заявками математиків на своє метафізичне верховенство над тією ж фізикою). На тому самому стоїть боротьба проти Парменіда й апорій Зенона.