ECHAFAUD

Оригінал статті Хірама Креспо.

Узято з книги “Догляд за епікурейським садом“, з французького перекладу тексту Філодема (La colère) у книжці “Les Epicuriens” і з коментаря Елізабет Асміс у її статті “Необхідність гніву в книжці Філодема про гнів” з книжки “Епікур і епікурейська традиція“.

Версія на російській мові

Аргументи цієї статті являють собою роз’яснення і коментарі, що базуються на древньому сувої Філодема з Гадари “Про гнів” [1]. Як і слід було очікувати, стан збереження документу далекий від ідеалу; але все ж таки ми маємо досить чітке уявлення про аргументи нашого вчителя [автор навмисно підтримує сектантські звороти, і взагалі в реальному житті створив ціле ком’юніті на кшталт протестантської громади – E.].

Насамперед слід зазначити, що коли справа доходить до гніву, ми спостерігаємо величезний контраст між школами стоїків та епікурейців. Стоїки ідеалізували апатію (що буквально означає відсутність емоцій) і вважали будь-який гнів апріорним злом, яке необхідно придушувати. Епікурейці ж вчать, що пригнічувати людську природу – погана ідея; і один із головних аргументів, який ми побачимо, полягає в тому, що гнів абсолютно природний. А в іншому разі філософія була б кастрована і позбавлена навіть співчуття, якби не дозволяла нам відчувати те, що називається природним гнівом.

Діагностика захворювань душі

Епікурейський терапевтичний процес має багато спільного з медициною і базується на моделях Гіппократа: спочатку дається опис симптомів, потім діагностується хвороба, а вже потім потенційні терапія та лікування. Сувій Філодема починається з фізичного опису симптомів гніву. Ці симптоми бувають фізичними, психологічними та соціальними, їх детально описано, як це зробив би будь який лікар.

Серед фізичних симптомів ми виявляємо почервоніння обличчя, прискорення серцебиття тощо. Психологічні включають у себе те, як людина починає планувати свою помсту і знаходить задоволення в передчутті та фантазіях про те, що з ворогом відбуватиметься щось погане. Такий гнів іноді порівнюють зі слабоумством, і справді, Філодем згадує дещо, що, можливо, спостерігається повсюдно: слово “божевільний” або “божеволіти” часто застосовують не лише до божевільних, а й до розлючених людей (наприклад, безумець). Він писав грецькою, але те ж саме означає французькою folie (безумство), і є в багатьох інших мовах.

Але найжахливіші симптоми – соціальні. Зла людина безконтрольно говорить нерозумні речі, які вже неможливо повернути назад, а інколи це відбувається в присутності начальства чи впливових людей, і така розрядка емоцій може коштувати “гіркої плати”, – каже Філодем. Гнів може спричинити вигнання із суспільства, фізичну небезпеку, проблеми із законом і неприйняття з боку сім’ї та друзів. Він може руйнувати сім’ї та стосунки з близькими, і може навіть зруйнувати цілу країну.

Філодем згадує про “експресію”, яка виникає щоразу, коли виникають стосунки, що ґрунтуються на експлуатації та пануванні, де доля слабких – надмірно, а подекуди і в жорстокий та експлуататорський спосіб контролюється сильними, як у всім відомому випадку рабства. У цих випадках може виникнути величезна озлобленість. Іноді ця експресія все ще спостерігається між працівниками та роботодавцями в сучасній робочій силі.

Раціональний і природний гнів

Перший тип гніву, який аналізує Філодем, – це природний гнів, що не потребує лікування, окрім гедоністичного розрахунку, тобто довгострокового виміру прибутку і втрати благ, з метою забезпечення чистого задоволення. Мета гедоністичного розрахунку – не в тому, щоб знайти найприємніший спосіб помститися, а щоб забезпечити найвище і найстабільніше задоволення в довгостроковій перспективі, що відкриває двері для багатьох творчих методів ненасильницького розв’язання конфліктів і взаємної вигоди.

“Навіть мудрі іноді можуть здаватися тимчасово розгніваними”.

Філософи інших шкіл, зокрема стоїки, піддавали сумніву вчення про “природність гніву” [3]. Філодем аргументував на користь цього кількома способами. По-перше, він каже, що гнів буває часто неминучим, і порівнює наш обов’язок перед людьми, які добровільно заподіяли нам біль, з обов’язком подяки, що його ми відчуваємо перед людьми, які принесли нам користь, навчаючи нас філософії або надаючи інші блага. З цієї точки зору підкреслюється перевага збереження “доброї волі”. Цей фактор “вільної дії” важливий зі спостережуваних і очевидних причин. Раціональна людина ніколи не відчуває подяки або гніву стосовно неживих предметів, або таких речей, як випадковість та доля, ці відчуття стосуються тільки живих істот. Отже, гнів може бути природним, коли інші живі істоти добровільно завдають нам шкоди.

Хороше правило для того, щоб визначити, чи є він природним або ні, полягає в тому, щоб виміряти, чи створює отримана шкода загрозу природним і необхідним благам; тобто чи можуть зруйнувати життя або позбавити нас безпеки, здоров’я тіла або щастя. Інший приклад, який наводять для виправдання концепції раціонального і природного гніву, – це три можливі реакції на добровільну втрату або збиток, які ми отримали.

• Перша – байдужість, але така можливість дещо вимушена.
• Друга – ворожість, найбільш природна й очікувана.
• Третя – виявити доброзичливість щодо наших кривдників, що було б нерозумно.

Визнання природного гніву важливе й з іншої причини: воно допомагає зрозуміти потенційні небезпеки інших етичних філософій, таких як стоїцизм (який ідеалізує беззастережну смиренність як чесноту, та навчає придушувати природні й здорові емоції, ніколи не замислюючись над тим, що вони можуть бути здоровими та продуктивно спрямованими), християнство (яке каже, що ми маємо підставити іншу щоку) та інші.

Ці етичні філософські вчення надміру увічнюють соціальну несправедливість, яку можна було б вирішити за допомогою ненасильницьких методів, таких як бойкот, вихід із зони комфорту та виставляння наших ворогів ганьбі та громадському осуду, а також інші тактики. Іноді засоби правового захисту від соціальної несправедливості були дещо насильницькими, але в довгостроковій перспективі, з огляду на вигоди (незалежність Індії у випадку Ганді, що поклала кінець економічній експлуатації, або рух за громадянські права у випадку Мартіна Лютера Кінга-молодшого) ці події пройшли крізь решето гедоністичних розрахунків та були вартими того, щоб бути досконалими.

Своєрідний випадок – це заворушення під “Стоунволлом” 1969 року, коли геї, лесбійки та трансґендери вперше опинилися втягнутими в озброєні вуличні зіткнення проти поліції Нью-Йорка, яка постійно вдиралася в ті небагато місць, де члени спільноти могли бути самими собою, приниженими і приниженими, яких посадили до в’язниці, що сталося по суті свавільно й просто заради забави. Обурення заворушеннями Стоунволл тепер визнано моментом в історії, після якого офіційно розпочався сучасний рух за права ЛГБТ з його маршами, боротьбою за право голосу і простір, і сьогодні кульмінацією цього руху стало визнання егалітарного шлюбу. Багато інших значущих збурень (наприклад, “Окупай”, рух “Індигнадос” в Іспанії тощо) також мали місце в історії. У всіх цих випадках ми бачимо, що гнів породжує природні та раціональні облагороджувальні причини, яким ми можемо присвятити себе, щоб туди спрямувати свій гнів. Філодем говорив про це, коли говорив про “доброчесні нахили”, що лежать в основі нашого природного і раціонального гніву.

Ці та інші випадки обурення і публічні вираження гніву часто призводили до великих соціальних змін. Якби ті, хто вчиняв ці дії, впали в оману християнської філософії (щоб прийняти хрест і любити агонію і переслідування) або стоїчної філософії (любити беззастережну смиренність як хибну, непотрібну і непрактичну цінність), це увіковічнило б величезну кількість непотрібних страждань для багатьох поколінь людей. Соціальний прогрес неможливий, якщо ми не дозволимо раціональному, природному гніву знайти вираження, щоб змінити світ, створити новий світ, що подібно до вулканів, які після виверження можуть породити нові острови, а в нашому випадку й нові парадигми.

Філодем пояснює феноменологію гніву в раціональної людини. Він каже, що все починається як біль, початкове легке озлоблення, яке в міру наростання переходить у обурення, аж поки не проявляється вже в гніві, коли людина його схвалює.

На закінчення, існують випадки, коли природний гнів не є злом. Насправді гнів може бути добром, якщо він короткий і виникає з доброчесного характеру. Тобто гнів може бути доброчесним і раціональним, якщо шкоди було завдано з власної волі. І навіть мудрі й доброчесні люди неминуче відчувають природний гнів, який є помірним, раціональним і розважливим.

Хронічний гнів і лють

Наступні дві форми гніву не раціональні, але є патологічними і являють собою втрату розуму, тобто вони ірраціональні (навіть якщо іноді вони мають природний початок).

По-перше, це хронічний гнів або звичка. Це не природно, а вже радше хвороба душі. Саме безперервність цього гніву показує, наскільки він ірраціональний. Він є причиною багатьох зол, і серед іншого заважає повною мірою насолодитися всіма доступними задоволеннями, які надзвичайно важливі в житті.

Подібно до депресії (хронічної печалі), хронічний гнів – руйнівне захворювання душі, що характеризується особливими симптомами. Це нав’язлива злість з приводу помсти, наполеглива, неконтрольована, інтенсивна та жорстока. Одним із симптомів цієї форми гніву є те, що він часто призводить до загибелі, а іншим його симптомом є те, що батьки часто навчають цього своїх дітей та дітей своїх дітей, залишаючи сумний спадок у вигляді насильства, непорозумінь та відсутності любові.

Наступний же вид гніву – шаленство (rage) [2], надмірний рівень люті (fury), що заслуговує на іншу назву, крім гніву (anger). У цьому випадку людині одразу ж подобається уявляти або репетирувати покарання ворога. Ця лють може спричинити безліч труднощів. Філодем описує цю лють як дику й ірраціональну: тобто її інтенсивність не виправдана і не відповідає первісним стражданням і заслуженому обуренню, як можна було б очікувати від раціонального гніву.

Це божевілля тимчасове, але хворий карає себе найжахливішим чином, тому воно заслуговує на лікування.

Однак Філодем каже, що навіть мудрі переживають це іноді як “коротку лють і, так би мовити, перервану”. Тобто мудрець – природна істота, схильна до природних умов смертності та болю, але не стає божевільним через свій гнів і не вважає це слабкістю. І знову важливо підпорядкувати ці імпульси обурення і гніву розуму та гедоністичним розрахункам.

Гнів Богів

В одному з уривків Філодем говорить про те, як люди гротескно уявляють гнів богів. Це нагадує про те, як сучасні проповідники релігії, яка ґрунтується на страху, досі посилаються на гнів Бога, щоб виправдати антропогенні та стихійні лиха. Він не повністю стверджує, що віра в божевільних богів породжує невроз (можливо, він бачить кореляцію, а не причину), але зрозуміло, що інколи байки використовуються для узаконення зла, і тому Філодем звинувачує поетів (у разі єдиного Бога ми могли б говорити про пророків) за те, що вони уявили гнів гротескних богів, які насилають епідемії, вбивають невинних дітей і призводять до геноциду.

Ще одне спостереження, яке випливає з цього уривка, полягає в тому, що народну релігію можна розуміти як поетичну функцію, а отже, і як мистецтво. Можливість того, що релігія є формою мистецтва та самовираження, навіть тією, що може мати терапевтичне застосування та допомогти діагностувати душевні недуги, може бути дієвим способом розуміння релігії зі світської точки зору.

Терапії

Філодем пояснює, що розлючені й хронічно розгнівані люди не можуть просуватися у філософії. Прихильність собі, своїй атараксії та когнітивній терапії необхідна для приємного життя.

Один із методів лікування, який використовував Філодем та інші філософи, називався “бачити перед очима”. За цією технікою епікурейський гайд знайомить пацієнта з наслідками хронічної люті у формі ясного бачення, в якому вплив і наслідки гніву на стосунки людей і здатність насолоджуватися життям – представлені ясно, наче вони присутні тут і зараз (можливо, ідеться про “театральне” представлення наслідків, а-ля кривляння – Ech.).

Це робиться за допомогою риторики. Це словесна вправа для вчителя і вправа з керованої візуалізації для його “пацієнта”. Практика вимагає, щоб ми приписували нашому гніву жахливу ідентичність, щоб він сприймався як ворог для душі.

“Будемо геть викидати погані звички, так само, як поганих людей, які тривалий час приносили нам велику шкоду”.

(с) Ватиканські вислови Епікура, XLVI.

Фізичні риси обличчя в стані люті використовувалися грецькими філософами в описі симптомів як частина мистецтва очорнення пороку. Майстер показував пацієнтові втрату підтримки з боку друзів, розлучення сім’ї, можливу втрату роботи і можливостей через гнівну поведінку тощо. Таким чином, розгнівана людина може засвоїти ту шкоду, якої завдає їй цей стан, і посилити свою прихильність до концепції незворушності.

Інші методи лікування включають міркування, які можна розглядати як форму профілактичної медицини (аналогічно читанню та перетравленню цієї статті), і як аргументи, що полягають в уособленні схильності, що спричиняє постійний гнів, та протиставленні їй раціональних аргументів на користь змін. Цей тип когнітивної терапії може використовуватися у творчому контексті, як-от, наприклад, ведення щоденника, інсценування або (письмова чи усна) уявна розмова.

Ідея про те, що ми повинні захищати свої голови, розуміється метафорично, але також і фізично. Один із засобів, що використовуються в африканських релігіях, – миття голови прохолодною водою в ділянці верхівки, потилиці та скронь, щоб заспокоїти нас, коли ми розгнівані. Вони роблять це за допомогою молитов, але ми можемо адаптувати це до приємної світської практики і легко перетворити на епікурейські ліки, оскільки ми розпізнаємо фізичні симптоми гніву, включно з нагріванням обличчя і голови.

Самодостатність також є профілактичним засобом від гніву. Філодем сказав, що чим менше ми дбаємо про зовнішні прояви, тим менше в нас гніву. Лють залежить від нашої вразливості та від того, чого ми зазнаємо.

“Втрата голови” через гнів завжди створювала великі труднощі для багатьох людей, і в усіх культурах є байки й оповідання, що попереджають про цю небезпеку. Тому ми завжди повинні зберігати холоднокровність і культивувати “атараксію”.

Примітки:

1. Нещодавно було розроблено нову лазерну технологію, яка дасть змогу розшифрувати більше сувоїв. Є 300 спалених сувоїв із Геркуланума, які залишилися нерозшифрованими.
2. Як англійською, так і французькою мовою, у перекладі використовується гнів відмінний від звичайного гніву і сильніший.
3. Ті самі категорії, які існують для бажань (як ми бачимо в Головних думках 26, 29 і 30), можуть бути застосовані до гніву. Також ми класифікуємо небезпеку як корисну або непотрібну, тобто гнів може бути спрямований з розумом, щоб зробити більше добро, або він може бути спрямований нерозважливо і зробити багато зол або нічого не зробити.