Автор: Бен Газур, має ступінь доктора філософії з біохімії, працює позаштатним письменником для Guardian, BBC, All About History, Fortean Times. Цікавиться історією та фольклором, працює над епікурейською філософією.
Джерело. Опубліковано 9 червня 2015.
Епікуреєць – це брудне слово; воно нагадує нам про те, чого ми всі повинні уникати: обжерливості, бажання, споживацтва, але це тільки в тому випадку, якщо слово взагалі розпізнається. Більшість людей подумали б скоріш про сайт для гурманів Epicurious, перш ніж зрозуміти, що мова йдеться про філософів із Стародавньої Греції. Але всі ці загальні уявлення помилкові.
Епікур Самоський (341-270 рр. до н.е.) ніколи не входив до числа найвеличніших філософів. Свого часу він перебував в тіні Академії, Лікея і Стої. У роки після його смерті заснована ним традиція, «епікуреїзм», зуміла залучити якусь кількість неофітів, але в кінцевому підсумку була забута всіма, крім тих архівістів, які цікавилися маргінальною філософією. Це була трагедія для всього людства.
[примітка: Дивно чути таке від автора, який називає себе епікурейцем. Епікур довгий час лідирував в популярності перед Стоїками і вже тим більше на фоні Арістотеля, особливо ще за життя Цицерона. А на момент Відродження його знали і шанували в широких колах, не кажучи вже про таких «зірок», як Да Вінчі або Еразм. Звичайно, були періоди практично повного забуття, особливо в середні віки, і тоді він не міг стати таким популярним, як раніше (за винятком короткого сплеску в французькому Просвітництві). Але все ж були моменти спалахів популярності, які зайняли в цілому навіть більше століття. Так що Газур або не знає основ, або драматизує заради ефекту].
Проблеми, над якими розмірковував Епікур і які він намагався вирішити – вічні. Природа людини змінюється повільно, а закони природи взагалі незмінні. Але його голос, можливо, з’явився у світі все ж занадто рано. Настав час повернути Епікура назад і спробувати почути, що він хоче нам сказати.
Дехто запитує, чи варто взагалі вивчати античну філософію. Що можна отримати від людей, які вважали що світ – це вода (як Фалес), або повітря (думка Анаксімена), або бліда ілюзія позачасових і досконалих форм (Платон)? Звичайно, ми, набагато більш освічені, ніж ці люди, нічого не можемо у них навчитися, чи не так? Ми віримо в елементарні частинки і простір, а не в абстрактні стихійні елементи.
Як і… Епікур. Ще до того, як з’явився будь-який можливий спосіб підтвердити свої твердження, він дуже точно ставився до природи реальності. Він вважав, що атоми мають обмежену варіативність форм і що все можна створити, тільки об’єднавши їх різними способами. Погодьтеся, це дуже схоже на хімію. Немає богів, які б підштовхували до того, щоб щось сталося; тільки атоми, порожнеча, в якій вони рухаються, і сили, що діють на них. А це вже дуже схоже на фізику. І саме на цьому матеріалістичному фундаменті Епікур побудував свою етичну філософію. Якщо погодитися з його базовими принципами, тоді можливо, що ми зможемо знайти застосування і для цієї частини його філософії.
Адже саме Епікур може навчити нас цінності філософії як такої.
Філософ і цар
Пірр Епірський був царем, що тягнувся до завоювань. Він вирушив зі своєї невеликої держави Епір, щоб підкорити весь світ. За звичаями того часу він брав з собою не тільки воїнів, а й вихованих людей, з якими розмовляв на дозвіллі. Один з таких чоловіків, Кіней – був епікурейцем. Плутарх у своєму «Життєписі Пірра» записує одну з їхніх розмов, яку я тут перефразовую.
- Пірр готувався розпочати вторгнення на Італійський півострів, яке дорого коштувало як грошей, так і людських життів. Тому на черговій філософській вечері Кіней запитав царя: «Що нам робити, коли ти переможеш римлян?»
- «Як тільки римляни будуть завойовані, ми матимемо в своєму розпорядженні всі багатства Італії», – відповів Пірр.
- Кіней зробив паузу, мабуть, випив вина і запитав: «А що ми тоді будемо робити?».
- Цар відповів: «Сицилія поруч! Це буде легка перемога».
- Кіней ще одну мить подумав і сказав: «А що тоді?»
- «Тоді ми візьмемо Лівію і Карфаген», – відповів цар.
- «Що ми будемо робити після цього?»
- «Ми даруємо безпеку всьому грецькому світу під моїм правлінням», – кивнув цар.
- «Але що ми тоді будемо робити?» — знову запитав Кіней.
- «Ах, друже мій, – сказав Пірр, – тоді ми відпочинемо. Ми будемо пити вино, говорити про філософію і насолоджуватися плодами нашої дружби».
- Кіней озирнувся. У них було вино. У них була дружба. Вони розмовляли. «Хіба ми не можемо робити те, що ви хочете, не завдаючи нікому шкоди війною і не завдаючи собі болі?»
Відповідь Пірра не була записана; попереду їх чекала війна. Цар загинув в одному зі своїх боїв, коли жінка із ворожого стану кинула черепицю з даху, розбивши йому череп. Такі нещасні випадки рідко трапляються в їдальнях, тому, напевно, царю було б добре послухати свого епікурейського друга і, можливо, насолодитися більш спокійним життям споглядального мислителя.
«Що ж нам тоді робити?»
Ми всі повинні відповісти на запитання Кінея. Чому ми робимо те, що робимо? Ми живемо настільки насиченим життям з такою кількістю невідкладних справ, що ніколи не зупиняємось, аби подумати про те, в чому суть усього цього. Хіба ми, як Пірр, не кидаємось діяти, перш ніж дізнаємося, навіщо взагалі щось робимо? Перш ніж ми це зрозуміємо, ми можемо відчути, як плитка вже летить нам в голову, і в останні хвилини будемо шкодувати, що не витратили ні хвилини на роздуми раніше.
Епікур знав, що повинно бути в центрі нашого життя: задоволення. Просте твердження, яке, як не дивно, все ж викликає тремтіння. З всією пуританською вагою західної думки, що нависає над нами, оголошення задоволення метою життя є радикальним актом. Романтизм позбавив нас радощів безтурботності. Ми шукаємо героїв; благородних, що борються і страждають за свою справу. З таких ідеалізацій роблять хороші історії, але погані приклади для наслідування. Для нас щастя несерйозне, друзі – як прикраси, а філософія – розкіш. Можливо, суспільству потрібно зупинитися і замислитися над питанням Кінея? Яка наша кінцівка гри, який сенс всіх страждань?
Якби вам дали можливість щось зробити, що б це було? Мені не потрібно чути жодної з ваших відповідей, щоб знати, що у них спільного. Все, що ви сказали, принесе вам задоволення. Шукати задоволення – це природньо. Нам пора прислухатися до того, що намагається розповісти нам Епікур.
Анатомія задоволення
«Жодне задоволення саме по собі не є злом; але засоби досягнення деяких задоволень доставляє набагато більше клопоту, ніж задоволення».
– Епікур, Головні думки VIII
Задоволення може бути природним потягом до дій та вибору, але чи варто гнатися за всім, що пропонує розпалювання центрів задоволення в мозку? Епікур говорить нам, що мудрість – це знання того, які задоволення корисні для нас. Він не був диким гедоністом, який завжди шукав нову дозу дофаміну. Він створив для нас систему, щоб судити, чи заслуговує те, що ми впускаємо в своє життя, там і знаходитись. І, на щастя, для нашої епохи клікбейту та миттєвих веселощів, все це неймовірно просто.
Запитайте про кожну річ, чи є вона природною і чи потрібна вона.
Люди – це тварини. У нас є певні потреби: нам потрібна їжа, нам потрібна вода. Без цих природних бажань неможливо жити. Ми також соціальні істоти. Без компанії ми страждаємо. Якщо намагатися ігнорувати природні і необхідні бажання, єдиний результат – біль.
Як у тварин, у нас є речі, яких ми, природно, бажаємо, але без яких ми можемо жити. Я люблю солодощі, тому додаю в чай шматочок цукру. Солодощі натуральні, але не обов’язкові для життя. Багато бажань потрапляють в цю категорію. Тут ми можемо навчитися обходитися без певних задоволень. Але якщо задоволення – це добре, чому ми повинні прагнути обійтися без задоволень? Ми й не повинні. Але якщо ми впускаємо в життя непотрібні задоволення і звикаємо до них, то ризикуємо постраждати, коли ці задоволення будуть усунені. Це питання світогляду. Насолоджуйтеся непотрібними задоволеннями, коли вони з’являються на вашому шляху, тільки не шукайте їх спеціально. Якщо я навесні гуляю в парку і бачу квіти на деревах, я посміхаюся. Було б нерозумно проклинати зиму через голі гілки. Якщо ви натрапили на пляшку шампанського, насолоджуйтеся нею.
Ви повинні повністю виключити непотрібні і неприродні задоволення. Ви курите? Нікотин викликає почуття задоволення, так чому б нам всім не курити? Епікур сказав би, що ні. Це задоволення, яке створює більше болю, ніж самого задоволення. За все доводиться платити, тому потрібно більше працювати, щоб підзаробити. Але мало хто працює на дійсно приємній роботі. Ви будете постійно переживати, що можете вийти з дому без сигарет і т.д. Завжди потрібно уникати страху. На довершення всього, курці мають хороші шанси захворіти через свою звичку. Біль, біль, біль. Все для непотрібного задоволення.
Але є також ризик, що й уникнення болю може зашкодити нам. Біль сама по собі шкідлива, але неприємні дії можуть принести більше задоволення в майбутньому. У літньої людини з пошкодженим стегном є вибір: робити болючу операцію або нічого не робити. Просте обчислення негайного болю призведе до того, що ми не зробимо операцію. Однак в підсумку операція приносить більше задоволення. Або подумайте про освіту. Вивчити мову складно, але, вивчивши його, ми можемо досліджувати абсолютно новий світ.
Розумна і вдумлива тяга до задоволення – запорука гарного життя. Це проста філософія. Чи це вже занадто легко для сучасного світу?
Живіть непомітно
«Дехто хоче прославитися і бути на очах, сподіваючись отримати безпеку від людей. Якщо їхнє життя справді безпечне, то вони досягли природного блага; якщо воно небезпечне, то вони так і не досягли того, до чого прагнули з самого початку по природній тязі».
– Епікур
Ми живемо в епоху знаменитостей, хоча це і не нововведення нашого часу. У всіх громадах завжди були видатні особистості. Проблема в тому, що сьогодні слави, як це не парадоксально, і легше, і набагато складніше досягти.
Будь-хто може опублікувати відео на YouTube про те, як він робить щось дурне, і продовжувати натискати «оновити», щоб перевірити кількість переглядів. Сьогодні ви можете отримати мільйон переходів, а завтра вас забудуть, тому що хтось впаде у фонтан. Слава непостійна. Це знову ж таки пов’язано з нашим статусом соціальних тварин. З тієї ж причини, що натовп друзів у Facebook не є гарантією, несамотності, також і немає підстав думати, що натовп незнайомців на вулиці принесе вам задоволення.
Епікур залишив своїм послідовникам просту пораду «жити непомітно». Звичайно, слава не обов’язково погана річ. Ви можете досягти чогось, що допоможе багатьом людям; однак ніхто не заздрить Йонасу Солку і його місцю в історії. Але суть не в тому, щоб спеціально шукати славу. Слава може бути побічним продуктом, але ніколи не благом сама по собі.
Чи завжди знаменитості щасливі? Здається, це не так. Чи щасливі люди, які постійно прагнуть прославитися? Я сумніваюся в цьому. Коли ви бачите, як люди плачуть на пісенному конкурсі «X-Factor» після відмови, ви повинні задатися питанням, чи не варто їм було залишатися вдома. Отже, у вас є нещасні люди, які намагаються вилікувати своє нещастя, шукаючи такий стан, який може зробити їх ще більш нещасними. То чи не краще було б жити в невеликому співтоваристві друзів, де всі знають один одного?
Помірність і сучасний світ
«Той, хто знає межі життя, знає, як легко позбутися болю від нестачі, зробивши життя досконалим; тому йому не потрібні дії, які тягнуть за собою боротьбу».
– Епікур, Головні думки XXI
Знайдуться і ті, хто скаже, що проблема сучасного життя не у відсутності задоволень, а в їх надлишку. Наша розширена талія не свідчить про відсутність задоволення від їжі. Початку ожиріння майже достатньо, щоб змусити нас пропагувати аскетизм. Але тільки в тому випадку, якщо ми забудемо те, чого вчив Епікур.
«Надішли мені горщик з сиром, щоб я міг побалувати себе, коли захочу», – написав Епікур другові. Він не був проти тілесних задоволень, а лише закликав до помірності, щоб максимізувати задоволення. Його горщик з сиром можна було додати до їжі, не завдаючи йому болю. З іншого боку, коробка пончиків…
Уявіть собі людину, яка зупиняється в пекарні, щоб щодня забирати десяток тістечок. Вона їх їсть із насолодою почмокуючи. Поки в роті знаходяться вершки, ця людина на небі. Напевно, Епікур схвалив би це? Нізащо.
Чоловік, ймовірно, відчув би легку нудоту після застілля. Він товстіє, у нього болять суглоби, він спітнів, він не може насолоджуватися фізичними вправами. Його екстаз, пов’язаний з випічкою, позбавляє його інших задоволень. Його роздутий живіт – це тюремна стіна навколо його життя. Крім того, повторні задоволення швидко набридають. Його тістечка стають звичкою, а не щастям. І тому, врешті-решт, він зовсім не щасливий. Навіть дослідження показали, що здорові люди з ожирінням відчувають більше болю. Дієти складні, схуднути важко, але Епікур порадив нам враховувати наші цілі і порівнювати з ними миттєвий дискомфорт.
Страждає і людина, яка надмірно тренується. Бігун знаходиться в хорошій формі, коли він молодий, але йому слід подбати про те, щоб не випустити з уваги той факт, що в подальшому житті йому можуть знадобитися хрящі на колінах. Ставтеся до своїх задоволень з помірністю, ставтеся до них з обережністю і далекоглядністю, і ви зможете отримати максимум задоволення.
Ранній екзистенціалізм
«Неможливо розвіяти страх з приводу найголовнішого, не осягнувши природу світобудови і думаючи, що в байках щось є. Тому чисту насолоду неможливо отримати без вивчення природи».
– Епікур, Головні думки XII
Коли ми дивимося на епікурейські ідеї, легко побачити, наскільки вони сучасні. Епікур не був би зайвим навіть у школі екзистенціалізму. Він думав, що душа, як і все інше, складається з атомів і розсіюється після смерті. Більшість людей розуміють, що коли руйнується мозок, так само руйнується і розум. Все, що ми маємо, – все це тут і зараз.
Епікур думав, що є боги, але вони не були істотами, яких ми розуміємо сьогодні як божества. Вони були істотами чистого задоволення, живучи тихим і відстороненим життям. Вони не дбали про Землю і ніколи не спускались до рівня спілкування з людьми. Немає достовірних доказів того, що будь-який бог коли-небудь брав участь у справах людей, тому ми цілком можемо погодитися з Епікуром в тому, що якщо вони існують, то нескінченно віддалені. Важко уявити, щоб хтось підірвав себе з надією завоювати прихильність байдужого епікурейського бога.
Багатьом людям важко прийняти екзистенціалізм, тому що він, здається, мало втішає на фоні загальних страждань людства. Відчай нігілізму може трохи ускладнити чітке уявлення про Всесвіт. Ось тут-то і приходить на допомогу Епікур крізь тисячоліття.
Чому ми не повинні боятися смерті? Ми ніколи не зможемо зазнати смерті. Як сказав Епікур у листі до свого друга Менекея: «Коли ми є, немає смерті. Коли смерть присутня, то нас немає». Коли ми йдемо з життя, душа розсіюється після смерті, ми не можемо відчувати біль, то як же вона може вселити в нас страх? Звільняючи наш розум від усіх страхів, смерть усуває навіть страх смерті. Але боятися жити не варто. Те, що приємно, легко отримати, так чому ж ми цього боїмося?
Деяким етика задоволення може здатися ризикованою. Хіба це не робить нас усіх егоїстами? Можливо, ми зможемо зробити чесноту епікурейського корисливого інтересу. Коли ми краще пізнаємо себе, ми розуміємо й інших, ми розвиваємо співчуття. Якщо ми не соціопати, то спостереження за іншими людьми, які потрапили в біду, шкодить нам і спонукає хотіти допомагати людям. Приємно бачити щасливими інших. Хто не посміхається, коли дарує подарунок другові? Ми будемо прагнути робити добро для інших, тому що це покращить наше життя. Неправильно думати, що ми повинні страждати, допомагаючи іншим жити хорошим життям. Золоте правило, яким би шляхом воно не було отримано, є глибокою етичною доктриною.
Сад без стін
«Гість, у тебе тут все буде добре; тут задоволення – найвище благо».
– Напис над входом в Сад.
Епікур заслуговує на більшу популярність, хоча це погано вписується в його вчення про те, що ми повинні «жити непомітно». Принаймні, ми можемо прагнути повернути його ім’я. Мрія про будівництво власного саду, в якому можна жити, завжди може бути нездійсненною. Але я не думаю, що це важливо.
Ми можемо створити свій власний Сад і нести його у власній свідомості. Думаючи про свої задоволення, ретельно зважуючи свої вчинки і не даючи болю і страху спотворити наші наміри, ми не повинні відмовлятися від світу заради життя за стінами. Нам не потрібно страждати. Життя серед болю і життя серед насолоди однаково закінчуються смертю; отже, ви б хотіли витратити свій обмежений час на порожні переживання?