Темма Еренфельд – письменниця, чиї роботи присвячені психіатрії та філософії. Її статті публікувалися, серед іншого, у The Wall Street Journal, The New York Times, Newsweek, Reuters та LA Review of Books. Вона є автором книги «Морган: Чарівник садів Кью» (2018) та проживає у Нью-Йорку.
Оригінал статті англійською мовою, опублікований 19 липня 2019 року.
«Прагнення на щастя» – відома фраза із знаменитої Декларації незалежності Сполучених Штатів (1776). Але мало хто знає, що його автора надихнув давньогрецький філософ Епікур. Саме так, Томас Джефферсон вважав себе епікурейцем. Ймовірно, він знайшов цю фразу у Джона Локка, який, як і Томас Гоббс, Девід Юм та Адам Сміт, також знаходився під впливом Епікура.
У наші дні, освічені англомовні жителі великих міст можуть назвати вас «епікюром», якщо ви поскаржитесь офіціанту на надто солоний суп, або стоїком, якщо ви цього не зробите. У масовій виставі «епікюр» делікатно й тонко налаштовує задоволення, займаючись споживанням на досконалому рівні; тоді як стоїк живе доброчесним життям, сублімувавши задоволення назавжди. Але це не дуже співвідноситься з реальним Епікуром, який ближче, аніж будь який із древніх філософів підійшов до розуміння проблем сучасного світського життя.
Епікуреїзм змагався зі стоїцизмом за панування над грецькою та римською культурою. Сам Епікур народився 341 р. до н. е.., всього через шість років після смерті Платона, так що він досяг повноліття якраз вчасно, аби досягти потрібного впливу. Йому було 18 років, коли Олександр Великий помер наприкінці «класичної епохи» — доби, яку характеризує сукупність незалежних міст-держав, і поява їм на заміну нового династичного правління, що поширилося по колишній Перській імперії. Філософ-стоїк Зенон, який заснував своє вчення на Кіпрі, а потім викладав його в Афінах, жив також в цей самий період. А пізніше римський стоїк Сенека хоч і критикував Епікура, але прихильно його цитував.
Сьогодні ці дві великі філософські системи стародавніх часів звелися до уявлень про комфорт і задоволення; до того, повернете ви суп або ні? Саме це непорозуміння підказує мені, що епікурейські ідеї перемогли без жодної логіки філософії. Епікурейців хвилювало, що відчувають люди. Стоїки зосередилися на ієрархії цінностей. Якби стоїки перемогли, стоїк тепер означав би шляхетність, а «епікюр» — банальність.
Епікурейці дійсно сфокусувалися на пошуку насолод, але вони зробили і набагато більше за це. Вони дійсно говорили про зменшення болю, але ще більше про те, як бути раціональними. Їх завжди цікавило розумне життя — ідея, яка у наші дні перетворилася на «свідоме споживання». Але прирівнювати знання речей, що зроблять вас найщасливішим – до знання кращого сорту вина, означає лише те, що Епікура розуміють неправильно.
Раціональність, що він привніс у демократію, спиралася науку. Сьогодні ми знаємо Епікура в основному через поетичну збірку «De rerum natura», або «Про природу речей», експозицію з 7400 рядків римського філософа Лукреція, який жив приблизно через 250 років після Епікура. Ці вірші були поширені лише серед небагатьох літераторів, поки не були заново відкриті в XV столітті, і своїм відкриттям — вони радикально кинули виклик християнству.
Його принципи напрочуд сучасні, аж навіть до фізики. У шести книгах Лукрецій заявляє, що все складається з невидимих частинок, простір і час нескінченні, природа — це нескінченний експеримент, а людське суспільство розвивалося в процесі боротьби за виживання, він каже нам, що потойбіччя немає, релігії світу — жорстокі помилки, а у Всесвіті немає конкретної задуманої мети. Світ матеріальний – але в ньому є частка свободи. Як же нам жити? Раціонально відкинувши ілюзію. Хибні ідеї багато в чому роблять нас нещасними. Якщо ми мінімізуємо завданий ними біль, ми отримаємо максимальне задоволення.
Сучасний світський світ став настільки епікурейським, що ми не можемо почути цей гуркіт грому. Епікур не акцентував увагу на перфекціонізмі або тонкому розрізненні задоволень, повертаючи пересолений суп назад офіціанту. Він швидше зрозумів те, що буддисти називають сансарою, стражданням нескінченної жаги. Задоволення «отруюються», коли ми вимагаємо, щоб вони не припинялися, коли їх стає забагато. Так, наприклад, отримувати задоволення від сексу цілком природно, але секс зробить вас нещасними, якщо ви сподіваєтеся володіти своїм коханцем нескінченно довго.
Епікур також видається надсучасним у своєму ставленні до виховання дітей. Він зазначив, що діти, швидше за все, завдадуть стільки ж болю, скільки і задоволення, тому ви можете їх не заводити. Сучасні пари, які вважають за краще не мати дітей, вписуються в культуру епікурейців. Та чи має сенс говорити людям «треба прагнути щастя», а потім чекати, що вони візьмуть на себе десятки років відповідальності за інших людей? Ну, можливо, якщо шукати «сенс». Проте наше уявлення про сенс — це щось подібне до чеснот, яких дотримувалися стоїки, стверджуючи, що вони принесуть вам щастя.
І стоїки, і епікурейці розуміли, що одні хороші речі кращі за інші. Таким чином, ви обов’язково стикаєтеся з вибором і необхідністю відмовитися від одного блага, щоб захистити або отримати інше. Якщо ви зробите цей вибір з розумом, ви станете щасливішим. Але стоїки думають, що ви діятимете відповідно до грандіозного плану великого архітектора, а епікурейці — на власний розсуд.
У нашому світському світі, тепер ми прагнемо короткочасного щастя і отримуємо більш глибоке задоволення від добре виконаної роботи. Ми прагнемо поваги колег. Все це має сенс у світлі науки, яка документально підтвердила, що щастя для більшості з нас виникає із соціальних зв’язків, а не з ідеального розарію чи гардеробу від кутюр. Епікур не лише цінував науку, а й був великим шанувальником дружби.
Стоїки та епікурейці розходяться і тоді, коли справа доходить до політики:
- Епікур думав, що політика приносить лише розчарування.
- Стоїки вважали, що ви повинні займатися політикою якомога доброчесніше.
Тут, у США, де я живу, половина країни утримується від голосування у непрезидентські роки, що близько до духу епікурейця. Але все ж таки Епікур був демократом. У саду на околиці Афін він заснував школу, скандально відкриту для жінок і рабів — практика, яку сучасники розцінювали як доказ розпусти. Коли Джефферсон виступав за освіту для американських рабів, він міг ґрунтуватися на ідеях Епікура.
Я вважаю, що Епікур побачив би в моєму власному житті набагато більше споживання, ніж необхідно, і надто мало самодисципліни. Насамперед він хотів, щоб ми взяли на себе відповідальність за свій вибір. Ось, що він пише у своєму листі до Менекея:
«Тому що не нескінченні пиятики і свята, не насолода хлопчиками і жінками або рибним столом та іншими радощами розкішного бенкету роблять наше життя солодким, а тільки тверезе міркування, що досліджує причини будь-якого нашого вибору і уникнення і виганяє думки, що поселяють велику тривогу».
Чи вважаєте ви «прагнення щастя» складним дослідницьким проектом і нарікаєте на себе за похмурість? Ви епікуреєць! Ми вважаємо стоїків жорсткішими, але вони давали нам втіху вірою. Прийми свою долю, — говорили вони. Епікур сказав: «Це поганий вибір. Будьте розумнішими за інших». Наскільки сучасними ви можете бути?
