Автор: Бен Газур, має докторський ступінь у галузі біохімії, працює письменником-фрілансером для Guardian, BBC, All About History, Fortean Times. Цікавиться історією та фольклором, окремі працює над епікурейською філософією.
Джерело. Опублікована 1 квітня 2016 року.
Людям, які живуть біля підніжжя Везувію в 79 році н.е., здавалося, що світ добігає кінця. Перебуваючи з боку Неаполітанської затоки, Пліній Молодший спостерігав його виверження й описав усе, що бачив. Море здригнулося, блискавки спалахнули в жахливих темних хмарах, будівлі похитнулися, і коли чорнота накрила все, люди були переконані, що “тепер узагалі не було богів, і що остання нескінченна ніч, про яку ми чули, настала”.
Для тисяч чоловіків, жінок і дітей у містах Помпеї та Геркуланум це був кінець. Руйнівна сила вулкана вбила їх практично миттєво. Проте, незважаючи на всі руйнування того дня, вулкан, здавалося, проявив свою іронію. Зруйновані Помпеї та Геркуланум нині є одними з римських пам’яток, які найкраще збереглися у світі.
На одній віллі в Геркуланумі жар виверження обвуглив цілу бібліотеку. Тут будь-який шанувальник книжок міг би розплакатися, але є один нюанс; у той час як усі інші праці давнини перетворилися на пил і були загублені, якщо їх не копіювали знову і знову, рулони в цій бібліотеці були збережені. Від них залишилися чорні грудочки, але місцями зберегли розбірливі силуети чорнила.
На одній невеликій частині сувою було знайдено дивний виклад філософії Епікура з чотирьох рядків – “Тетрафармакон“.
Не бійся богів,
Не турбуйся про смерть;
Те, що добре, легко дістати, а
жахливе легко перенести.
Можна задатися питанням, чи втішився власник бібліотеки того останнього дня цим афоризмом. Сподіваюся, що це так. Я вважаю, що філософія Епікура так само важлива для нас, так само цінна сьогодні, як і дві тисячі років тому.
Далеко не всі з нас коли-небудь зіткнуться із загибеллю через дію вулканізму. Багато в чому небезпеки, з якими ми стикаємося, жахливіші. Хвиля палючого попелу, принаймні, має ту перевагу, що може швидко закінчитися. За нинішньої тривалості життя в нас є вісім чи близько того десятиліть, з якими можна погратися. Вісімдесят років: це і довгий час, щоб заповнити, і короткий час, щоб усе зробити. Що ви робитимете з існуванням? Чи має сенс відповідь Епікура про благополучне життя?
Усі віки оплакували відхід Золотого віку, який існував завжди “недавно”. Цицерон якось вигукнув у залі Сенату: “О часи! О звичаї!”. Будь-який політик може завоювати голоси, якщо згадає і пообіцяє зробити нас знову великими. Кожен вік індивідуальний; напряму порівнювати проблеми та ситуації одна з одною – це недбале мислення. Однак людська природа ніколи не змінюється. Екзистенціальний страх опинитися пливучим за течією всесвіту – це нитка, що пов’язує нас із нашим найдосконалішим предком, який був здатний мислити. Порада, питання і розрада, що виходять за межі випадковостей часу і місця, – це саме те, що пропонував Епікур. І його слова матимуть значення, поки люди залишаються людьми.
Вчення Епікура
“Порожні слова того філософа, якими не лікується жодне страждання людини. Як від медицини немає ніякої користі, якщо вона не виганяє хвороби з тіла, так і від філософії, якщо вона не виганяє хвороби з душі”.
(с) Епікур, фрагмент
Епікур (341-270 рр. до н. е.) уже в давнину був повністю сучасним розумом. Взявши за основу атомарні теорії Демокріта і Левкіппа і заявивши, що емпіричні знання про світ можна отримати за допомогою органів чуття, він як ніхто інший наблизився до наукового світогляду. Але Епікур не був якимось сухим теоретиком. Він знав, що розуміння світу навколо нас має мету, і ця мета – прагнення до приємного життя.
“Не можна розсіювати страх про найголовніше, не осягнувши природи Всесвіту і підозрюючи, ніби в байках щось усе-таки є. Тому чистої насолоди не можна отримати без вивчення природи”.
(с) Епікур, Головні думки XII
Я вже писав раніше про те, чому погляди Епікура на задоволення такі важливі сьогодні. Хоча принцип епікурейського задоволення досить добре відомий, важливо розуміти, що це була закінчена систематична філософія. Чотири маленьких висловлювання, витягнуті з Геркуланума, – це ідеальний вступний курс в епікурейську систему і шлях, який вона пропонує нам, щоб уникнути екзистенціальної тривоги, що лежить в основі психіки всіх людей.
Тетрафармакон
Чотири наведених вище висловлювання відомі як тетрафармакон, або “чотиричастинні ліки”. Це відсилання до римських ліків, зроблених із жиру, воску, смоли і смоли, змішаних зі свинячим жиром. Я не впевнений, що вилікує ця суміш, крім бажання коли-небудь знову відвідати лікаря, який виписує рецепт. Метою епікурейського тетрафармакона було вилікувати життя від однієї з найстрашніших хвороб: страху.
“Нещастя приходить або через страх, або через марне і неприборкане бажання, але якщо людина приборкає їх, вона може домогтися для себе блаженства розуміння”.
(с) Епікур
З написаного самим Епікуром у нас мало що залишилося: два списки висловів (Головні думки і Ватиканські фрагменти), кілька листів і деякі фрагменти, витягнуті з цитат у творах інших письменників.
Що робить відновлення бібліотеки в Геркуланумі такою захопливою подією для епікурейців, так це те, що вона, схоже, складається з оригінальних текстів Епікура і його послідовників, які ми тільки зараз починаємо читати.
Більшість із них – великі книги зі складних предметів. Багато з них були написані людиною на ім’я Філодем, який, щоправда, не був найбільш натхненним письменником. Хоча він багато писав про задоволення, виявилося, що його читання навряд чи принесе задоволення. Це були роботи філософів для інших філософів. Тетрафармакон для стороннього – простий набір висловлювань, що заспокоюють розум і спонукають людину до хорошого життя. Інший римський епікуреєць, Лукрецій, пояснив, чому було необхідно зробити філософію такою відкритою для всіх.
“Лікарі, коли хочуть лікувати дітей огидною дозою полину, спочатку мажуть край чашки золотистим медом”.
(с) Лукрецій, Про природу речей
Гірка правда тетрафармакону зроблена солодким чи банальним мемом?
Не бійся Богів
“Бо висловлювання натовпу про богів – це не передбачення, а домисли, і до того ж помилкові”.
(с) Епікур, Лист до Менекея
Епікурейців у давнину називали атеїстами, і це досі є “образою” філософії. Епікурейський погляд на світ полягає в тому, що це тільки “атоми і порожнеча”. Усі речі виникають із природної поведінки атомів під час їхнього руху в порожнечі. І здається, це залишає мало місця для втручання богів.
Саме цього вчив Епікур. Для нього боги були нескінченно віддаленими істотами, яким наплювати на людей. Це безтурботні й радісні створіння, що складаються з атомів, як і все інше. Вони існують десь у Всесвіті, але тільки не на Землі, і ніколи навіть не нахилялися, щоб змінити падіння хоча б одного атома. Це переконання, безумовно, своєрідне, але його легко зрозуміти. Спіноза сказав: “Якби у трикутників був бог, він дав би їм по три сторони”. Епікур, який вірив в умиротворення і задоволення та уникав непотрібних неприємностей, створив богів за образом цього ідеалу.
Очевидно, такого Бога не потрібно боятися. Якщо боги абсолютно задоволені, навіщо їм робити будь-що, щоб нашкодити нам, або взагалі щось нове? Як каже Лукрецій: що могло спокусити тих, хто так довго жив у світі, змінити своє старе життя на нове? Революціонер – це той, хто незадоволений старим порядком.
Але що, якщо Бога або богів немає, як вважали епікурейці? Чи варто нам тоді їх боятися? Тут трохи емпіризму Епікура буде одкровенням. Епікур пропонує нам зайнятися експериментальним богослов’ям: давайте розглянемо результати молитви.
“Якби Бог дослухався до молитов людей, усі люди швидко загинули б: бо вони вічно моляться про зло один проти одного”.
(с) Епікур
На жаль, гіпотеза про дієвість молитви виявляється неперевірюваною. Якщо мета нашої молитви зустрічається, то звичайно “Бог зробив це!”. Але якщо цього не станеться, то це було частиною Божого плану. Нам доведеться пошукати десь в іншому місці, щоб побачити могутність богів. Загальновідомо, що здатність богів втручатися в природний порядок всесвіту помітно зменшилася з винаходом фотоапаратів. Раніше вони були всюди, роблячи різні примітні речі. Тепер вони найчастіше з’являються в шматках їжі. Якщо очевидні межі дивовижних здібностей божества полягають у тому, щоб вимовляти своє ім’я по буквах у насінні помідора або спалювати своє зображення в скибочці тосту, тоді я дійсно не бачу причин боятися їх. У будь-якому разі, я завжди віддавав перевагу пампушкам на сніданок.
Можливо, боги просто соромляться. Здається, що все, що відбувається в даний момент, відбувається в рамках законів природи. Якщо боги змушують речі відбуватися тільки відповідно до природи, тоді, розуміючи природу, ми можемо бути готовими до того, що може трапитися, і не боятися їх як несподіваних і караючих подій.
Боги безумовно мовчазні. Мільярди людей розмовляють із різними богами, і ті деякі, хто чує відповідь бога, зазвичай перебувають у психіатричних лікарнях. Поки боги не вирішать повернутися з відпустки, можна з упевненістю припустити, що вони не заподіють нам шкоди в цьому житті, і тому їх не слід боятися.
Принаймні, не в цьому Всесвіті. Але чи варто боятися наступного життя?
Не турбуйся про смерть
“Смерть для нас ніщо: що розклалося, то нечутливо, а що нечутливо, то для нас ніщо”.
(с) Епікур – Головні думки II
Ми можемо уникнути нашої смерті не більше, ніж наші тіні можуть блукати самі по собі. Кожне життя закінчується смертю, але часто це останнє, про що ми думаємо. Буквально. Я впевнений, що для багатьох людей останньою думкою є здивування про те, що за ними прийшла смерть. Якщо нас переслідує цей неминучий хижак, чи не повинні ми постійно перебувати в стані страху?
Це залежить від того, ким ви себе вважаєте. Ви душа, прив’язана до шматка плоті? Ви неймовірно складний комп’ютер із м’яса? Щось інше?
Для епікурейців душа була просто ще одним, хоча й вражаючим, способом розташування атомів. Це далеко не та позиція, яку всі змогли б прийняти навіть сьогодні. Дивовижні здібності розуму змушують думати, що життя має бути чимось особливим. Люди думають, що душа має бути силою, що оживляє, а смерть має бути душею, яка залишає тіло. Але чи справді смерть така дивна річ?
Коли зносять будинок, не варто стояти над цеглою і замислюватися: “Куди пропав будинок?”. Бийте молотком комп’ютер, поки він не перестане працювати, і вам не буде цікаво, куди дівається комп’ютер. Усі частини залишилися на місці, але деякі функції вже неможливі. Навіщо затримуватися на трупі й міркувати про те, куди зникла людина, душа?
“Нарешті, коли руйнується весь наш склад, то душа розсіюється і не має більше ні колишніх сил, ні рухів, а так само і відчуттів”.
(с) Епікур, Лист до Геродота
Звісно, багато хто, можливо, навіть більшість людей вірять, що у нас є безсмертна душа. Для мене це більш серйозна причина занепокоєння, ніж думка про те, чого більше не існує. Мені стає нудно під час довгих фільмів, що мені робити з вічністю? Я не боюся жити після смерті, тому що це здається малоймовірним.
Я ніколи не бачив небес, я ніколи не зустрічав когось, кому довіряю, хто бував на небесах; немає надійного джерела існування життя після смерті. Я розумію бажання сподіватися, що з нашими близькими трапиться щось хороше. У дитинстві літніх родичів, які “виїхали”, я уявляв собі відпочиваючими на березі моря. Мій собака з дитинства живе на великій сільській фермі. Можливо, твій теж. Чи справді велика-велика ферма для домашніх тварин так відрізняється від свята бабусі й дідуся, білих хмар небес або залів Валгалли? Це яскраві образи думок про історії, які нам розповідають про мертвих, але детальні запитання тільки погіршують ситуацію.
Ти такий самий, як і твоя душа? Я часто чую, що ми не люди з душею, а начебто радше душі з тілом. Якщо ми тотожні своїй душі, тоді люди далеко не так бояться смерті, як повинні. Подумайте про всіх людей похилого віку, які помирають від недоумства, марення та істерики. Якщо вони такі самі, як їхня душа, чи означає це, що вони будуть так проводити вічно? А як щодо депресивних, які наклали на себе руки?
Що, якщо ти не такий, як твоя душа? Як це допомагає мені уникнути страху смерті? Я вмираю, але хтось інший, моя душа, виходить із мого тіла. Цю статтю написано мною, виходить від мене, але це не те саме, що і я. Душа, яка не є мною, робить мене безсмертним не більше, ніж дитина робить безсмертним батьків.
Але оскільки немає жодних доказів існування після смерті, чи то розум, чи то безсмертні душі будь-якого роду – нам не слід боятися. Дементори і Пожирачі смерті викликають кошмари, але я ніколи не зустріну їх у реальному житті.
Добре, можливо, це стосується страху загробного життя, але як щодо страху просто перестати існувати? Ідея зникнути з існування так само знайома, як страх темряви.
І все ж ми вимикаємо світло перед сном. Подумайте про сон. Ви лягаєте, заплющуєте очі і… Нічого. Ночами, коли вам навіть не сняться сни, здається, ніби зовсім не минуло часу. Якби ви не прокинулися, ви б ніколи цього не дізналися. Ви не відчуватимете болю, не турбуватиметеся про те, що вас не існує, чи про щось іще.
Лукрецій запитує, чи не турбували вас події, що відбулися до вашого народження. Коли Карфаген напав на римлян, це вас засмутило? З людиною, якої не існує, не може трапитися нічого поганого.
Яка шкода була б для нас, якби ми залишилися нествореними? Чи повинні ми припускати, що наше життя було занурене в морок і горе, поки не спалахнуло світло творіння? Вірно те, що, одного разу народжена людина, вона повинна хотіти залишатися в живих доти, доки її утримують спокусливі задоволення. Але яке має значення для нього той, хто ніколи не пробував любові до життя або не був зарахований до числа живих?
(с) Лукрецій, De Rerum Natura , Книга V
Страх смерті сам по собі ірраціональний, і відмова думати про смерть, коли у нас є такий шанс, тільки збільшує наш страх у міру наближення смерті. Заповідь епікурейців “Не турбуйся про смерть” – це водночас заклик не боятися її і зрозуміти її природу.
“Тому нерозумний, хто каже, що боїться смерті не тому, що вона заподіє страждання, коли прийде, а тому, що вона заподіє страждання тим, що прийде; що присутністю своєю не турбує, про те зовсім марно засмучуватися заздалегідь. Отже, найжахливіше із зол, смерть, не має до нас жодного стосунку; коли ми є, то смерті ще немає, а коли смерть настає, то нас уже немає. Таким чином, смерть не існує ні для живих, ні для мертвих, оскільки для одних вона сама не існує, а інші для неї самі не існують”.
(с) Епікур, Лист до Менекея
Що добре – те легко отримати
“Для людини безглуздо молитися богам про те, що вона може отримати самостійно”. – Ватиканські фрагменти
Усі ми знаємо людей, яким ніколи не подобається те, що в них є. Може ви навіть один із них. “Ніщо не задовольняє людину, якій мало мало, – сказав Епікур. “Не псуйте те, що маєте, бажаючи того, чого у вас немає; але пам’ятайте, що те, що у вас є, колись було тим, на що можна тільки сподіватися”.
Ця частина tetrapharmakos прямо суперечить поширеній хибній думці про те, що означає бути епікурейцем. Коли сьогодні термін “епікурейський” використовується для позначення гурмана, шукача задоволень із вишуканими смаками або просто ненажери. Епікур проповідував просте життя, в якому не всі бажання мають бути виконані, щоб ми були щасливі.
“Бажання бувають: одні – природні й необхідні; інші – природні, але не необхідні; треті – не природні й не необхідні, а породжувані дозвільними думками”.
(с) Головні думки XXIX
“Усі бажання, незадоволення яких не веде до болю, не є необхідними: спонукання до них легко розвіяти, уявивши предмет бажання важко досяжним або шкідливим”.
(с) Головні думки XXVI
Епікур закликає нас досліджувати все, що, на нашу думку, ми хочемо. Засмучене бажання болісне, це знає будь-хто, хто коли-небудь був нерозділено закоханий. Що ми робимо, коли кохана людина не думає про нас так само? Культивуємо ми цю прихильність вічно чи відпустимо її? А як щодо людини, яка переконана, що якби в неї був тільки Porsche, вона була б щасливою? Вони збирають, відмовляючись від простих радощів життя, у гонитві за своїм бажанням тільки для того, щоб померти за день до доставки їхньої дорогої машини.
“Багатство, яке вимагає природа, обмежене і легко досяжне; а багатство, яке вимагають пустопорожні думки, простягається до нескінченності”.
(с) Головні думки XV
Людям потрібно дуже небагато: повний живіт, хороші друзі та місце, куди можна “подзвонити додому”. Коли ці основи задоволені, можна додати до життя інші прості задоволення, але множення наших потреб тільки примножує наші побоювання про те, що вони не зможуть бути задоволені. Щойно у вас з’являться предмети першої необхідності і ви зрозумієте, що вони єдине, що вам потрібно, ви зможете користуватися іншими можливостями, які з’являються, без “наркотичного” страху втратити їх.
“Ми розглядаємо незалежність від зовнішніх речей як велике благо, але не для того, щоб у всіх випадках користуватися небагатьом, а для того, щоб задовольнятися малим, коли не буде багато, щиро вважаючи, що розкіш найсолодше для тих, хто потребує її найменше, і що все, чого вимагає природа, легко досяжно, а все зайве – важко досяжно. Найпростіша їжа приносить не менше насолоди, ніж розкішний стіл, якщо тільки не страждати від того, чого немає; навіть хліб і вода приносять найбільшу з насолод, якщо дати їх тому, хто голодний”.
(с) Епікур, Лист до Менекея
Те, що жахливо – легко винести
“Проводжаючи щасливий і разом останній день життя, ми написали вам таке. Ми відчували болі міхура і кишечника, сила яких перевершена бути не може. Але всьому цьому протиборствувала радість душевна при спогаді про продумані нами роздуми”.
(с) Епікур, Лист до Ідоменея
Епікур, який вчив, що задоволення – це добро, а біль – зло, помер в агонії, ймовірно, від каменів у нирках. Сьогодні ми морщимося від людей, які страждають так само, тож уявіть собі біль в епоху без ефективних ліків. Тим не менш, він написав вищезгаданого листа своєму другові і назвав себе щасливим. Зрештою, може він збожеволів?
Коли обговорюється тетрафармакон, перші три пункти зрозумілі навіть тим, хто з ними не згоден. Але цей останній у гіршому випадку здається нісенітницею або ідіотською спробою переконати себе, що все не так погано, як здається. Як найдешевша мантра з книжок із саморозвитку нашого часу. Те, що жахливо, терпіти легко.
Насправді це не дурниця і не дебілізм; але тільки продукт свого часу.
“Безперервний біль для плоті недовготривалий. У найвищому ступені він триває найкоротший час; у ступені, що лише перевищує тілесну насолоду, – небагато днів; а затяжні немочі доставляють плоті більше насолоди, ніж болю”.
(с) Головні думки IV
Сучасна медицина прекрасна. Успіхи XX століття здалися б стародавньому греку неймовірною магією. Ми можемо лікувати хвороби, ми можемо уповільнити їх поширення, ми можемо полегшити біль. Ми також можемо продовжити життя набагато довше того терміну, який міг би бути, якби природа була надана самій собі. Для Епікура це, мабуть, було просто життєвим фактом: якщо щось справді жахливе, це не може тривати довго. Інфекція, що викликає високу температуру і біль, швидко мине або тому, що вам стало краще, або тому, що ви померли.
Але як щодо ділянки шкіри, яка дратівливо свербить? Ви не помрете від цього. Але до цього можна звикнути. Ви займаєтеся своїм життям і не зациклюєтеся на ньому. Може пройти багато часу, перш ніж стане краще, але ви завжди можете знайти якесь задоволення, щоб врівноважити біль. За правильного мислення можна подолати навіть сильний біль, точно так само, як Епікур у свої останні дні думав про бесіди, які його втішали.
“Давайте не будемо звинувачувати плоть як причину великих лих і не звинувачуватимемо обставини у своїх бідах”.
Але я зосереджуюся на жахливих речах, які відбуваються з тілами. А як щодо жахливих речей, які відбуваються тільки в нашій свідомості? Ми вже бачили, що Епікур вважав, що ми повинні викорінювати страхи, вивчаючи природу. Усі жахливі речі, які відбуваються в нашій свідомості, ми робимо самі з собою.
Коли помирає кохана людина, ми відчуваємо справжній жах, якщо не підготували свій розум.
“Поки ми в дорозі, ми повинні намагатися зробити те, що перед нами, кращим за те, що було в минулому; коли ми підходимо до кінця дороги, ми відчуваємо плавне задоволення”.
(с) Ватиканські фрагменти
Якщо ми прийняли вчення Епікура, ми не зможемо жаліти мертву людину; вони більше не існують, і їх ніхто не турбує. Ми можемо оплакувати їх, тому що більше не отримуватимемо задоволення від їхнього товариства, але це культивує бажання, яке ніколи не може бути задоволене. Мертві пішли. Що нам потрібно зробити, так це згадати час, який ми провели з ними, і згадати ту любов, яку ми відчували до них.
“Солодкий спогад про мертвого друга”.
Пам’ятайте Тетрафармакон
У моєму саду росте вишневе дерево. Воно було зі мною з дитинства. Навесні воно посилає пагони й бруньки та обсипає сад своїми квітами. Влітку я сиджу під зеленим листям і читаю в тіні. Восени збираю його плоди. Немає такого сезону, коли б я не любив це дерево. Навіть зима приносить мені задоволення дивитися на його голі гілки, згадувати добрі часи і сподіватися на більше.
Якщо вітер вирве його, або хвороба змусить в’янути, або мені доведеться піти, тоді я буду сумувати. Звичайно я буду; це людська природа. Але так само, як у моїй природі – шкодувати про втрату, так і природа Всесвіту має змінюватися. Визнаючи, що погані речі можуть траплятися, ми тим більше дорожимо хорошими часами. Що б не трапилося, у мене залишаться приємні спогади, що полегшують біль. Мої друзі, всі, про кого я дбаю, – це вишневий сад.
Згадайте тетрафармакон і вчення Епікура, і ми зможемо жити так добре, що коли прийде смерть (а ми знаємо, що вона настане), ми не злякаємося ні за себе, ні за своїх друзів. Це також нагадує нам, що потрібно жити, поки ми можемо, і не промінювати реальність сьогодення на майбутнє, яке є невизначеним.
And since to look at things in bloom
Fifty springs are little room,
About the woodlands I will g
To see the cherry hung with snow.
– А.Е. Гаусман, “Найкрасивіше з дерев, тепер вишня“