Таким чином, говорячи про імператорську династію Антонінів, позиція нашої групи така:
Імператриця Помпея Плотіна – має 100% епікурейську приналежність (всі ці цифри, вочевидь, вельми умовні); вона могла мати певний вплив і на свого чоловіка Траяна, але це вкрай малоймовірно, все таки Траян мав виражений військовий характер. Її прийомний син Адріан, який дослухався до порад матері і надав допомогу епікурейській школі в Афінах, мабуть, перебував під великим її впливом, деякі чутки поширювали версію, що він навіть міг бути її коханцем.
До того ж заплутана історія з його спадкоємцем Елієм Цезарем, який за своїми інтересами був украй близький до епікурейських поетів і письменників (знав Марціала напам’ять), демонструє крайню прив’язаність Адріана не тільки до своєї прийомної матері. Крім цього, ми знаємо і гучну історію про кохання Адріана до хлопчика Антіна, пам’ятники якому досі одні з найбільш тиражованих античних знахідок у скульптурі. Ця історія віддаляє Адріана від будь-якого уявлення про суворі звичаї, а крім того, він ще й різко розвернув громадську політику в бік підтримки всіх груп, пов’язаних з будь-яким мистецтвом. Тобто людина ця явно знайома з філософією і зацікавлена, але не зовсім зрозуміло до якої міри, і якою саме філософією. Відзначаються контакти Адріана як особисто зі стоїком Епіктетом, так і з якимось епікурейцем Геліодором.
Рубрика: Знайомство з епікурейцями.
Окремий інтерес становить фрагмент із біографії Елія Цезаря. Кажуть, що саме він винайшов страву зі свинячого вимені, фазана, павича, запеченого окосту і кабанячого м’яса. Усього було п’ять інгредієнтів, але вони назвали її Тетрафармаконом. Це вкрай схоже на епікурейський жарт.
Син Елія Цезаря, нового фаворита Адріана після смерті Антіноя – Луцій Вер, також виявився досить розпусним юнаком, що не виглядає простою випадковістю. Мабуть, у династичній гілці був сильний “гедоністичний” струмінь. Належність самого імператора Адріана до епікуреїзму можна оцінити помірними 50%, Елія Цезаря – 75%, а Луція Вера – 65%.
Роки життя Плотіни, Адріана, Елія та Луція охоплюють проміжок у 100 років (70-169 рр.), і вони прямо зістикуються з роками життя Марціала та Ювенала. Тож ми можемо говорити навіть, що від часів вілли в Геркуланумі та гуртка Мецената і аж до правління Марка Аврелія – епікуреїзм має широке розповсюдження та вплив навіть у вищих колах правлячої верхівки Імперії. У період, який ми розглядаємо, можна виділити ще й таких знаменитих епікурейських авторів, як Лукіан (120-192рр.) і Діоген з Еноанди (близько 110-160рр.), а також прямо пов’язаних з ними Цельса і Авіта.
Подальша розробка цієї теми ще тільки належить науці, а епікурейська приналежність більшості цих персонажів активно дебатується. Можливо нові знахідки з часом проллють більше світла на проблему. Але якщо все це так, то ми маємо набагато ширше уявлення про епікурейську літературу, ніж зазвичай прийнято вважати.