Головні герої наступної нашої статті – Гай Цильний Меценат (68 – 8 рр. до н.е.) та Марк Віпсаній Агріппа (63 – 12 рр. до н.е.). Ці люди стали найбільшими покровителями мистецтв свого часу, компенсуючи всі недоліки правління Октавіана Августа та створюючи Риму той грандіозний вигляд, до якого ми всі так звикли. Але найцікавіше те, що Меценат був прихильником філософії епікуреїзму та опосередковано пропагував цю філософію через членів свого гуртка, які в різний час і різною мірою також цікавилися Епікуром.
Особистий друг імператора Октавіана Августа і свого роду перший “міністр культури” при ньому – Гай Цильний Меценат (70 до н. е. – 8 до н. е.). Його ім’я, як шанувальника образотворчих мистецтв і покровителя поетів, стало прозивним, тож тепер “Меценат” означає будь-яку людину, що займається заступництвом та фінансуванням мистецтв. Але перш ніж говорити про Мецената, для початку нашої історії буде варто згадати дружбу трьох молодих людей – Марка Віпсанія Агріппи (63 до н.е. – 12 до н.е.), майбутнього “імператора Августа” Гая Октавія Фуріна (63 до н.е. – 14 до н.е.), та їхнього старшого товариша, власне самого Гая Цильнія Мецената.
Коли розгорілася боротьба між фракціями в Римському сенаті, Юлій Цезар відіслав трьох молодих хлопців на навчання до міста Аполлонії (сучасна Албанія), в розташування македонських легіонів, які готувалися тоді для походу на парфян. Так, далеко від Риму, молоді Октавіан, Агріппа і Меценат стали близькими друзями. Марк Агріппа швидко здобув популярність у македонських легіонах, а його видатні полководницькі здібності були помічені командирами. Там же він почав вивчати архітектуру – науку, яка йому згодом стала в пригоді (а Октавіан вже тут навчався філософії у стоїка Афінодора Кананіта). Коли Октавіану та Агріппі було лише по 19 років, вони дізнаються про вбивство Цезаря, яке відбулось 44 року до н. е. Саме за порадою Агріппи та Мецената, юний Октавіан негайно вирушив до Риму, щоб узяти участь у боротьбі за спадщину Цезаря.
Марк Агріппа – один із найкращих друзів Мецената
Не зайвим буде коротко описати біографію Марка Агріппи, оскільки вона допоможе зрозуміти загальні умонастрої всього нашого “тріо”. Незважаючи на свої гуманістичні та ліберальні риси, самі Агріппа і Меценат були затятими прихильниками монархії на чолі зі своїм другом. У роки громадянської війни вони обидва брали активну політичну і військову участь (звісно, Меценат набагато меншою мірою, а Сенека і зовсім вважав, що він не торкався меча). Саме Агріппа за рахунок своєї репутації в Македонських легіонах зумів забезпечити друзям військову перевагу і контроль над Римом. Саме він став головним полководцем ранньої імперії, і він же створив для неї новий могутній флот, за допомогою якого розбив Секста Помпея і почав викорінювати піратство у (тепер вже) внутрішніх водах держави.
Цікавий факт: Агріппа одружився з Цецилією Аттікою – донькою відомого епікурейця Тита Помпонія Аттіка.
Уже після закінчення громадянської війни і встановлення єдиновладдя, у 29 р. до н. е. після перемоги над парфянами, Октавіан повернувся в Італію, де в Римі йому влаштували триденний тріумф. Агріппа за перемогу при мисі Акцій отримав блакитний вексилум – знак виняткової відзнаки. У 28 році до н. е. Агріппа вдруге стає консулом і разом з Октавіаном проводить перепис населення. У 27 р. до н. е. Агріппа отримує третій консульський термін. Того ж року сенат присвоїв Октавіану титул “Август”, який Октавіан прийняв всупереч порадам Агріппи. Полководець рекомендував своєму другові не знищувати республіканські порядки і говорив, що “Рівноправність добре звучить на словах та в найвищій мірі справедлива на ділі” (Діон Кассій. 52, 3). Проте, Агріппа, разом з Гаєм Меценатом, зіграли важливу роль у встановленні системи принципату, яка протрималася в Римській імперії аж до Кризи Третього століття і народження системи домінату.
Ставши одноосібним імператором, Октавіан Август одружує Агріппу зі своєю племінницею Клавдією Марцеллою і робить його своїм спадкоємцем. Одного разу, під час нападу хвороби, Август навіть передав Агріппі свій перстень із печаткою. Кілька років після закінчення свого консульського терміну Агріппа проводить у Галлії, де реформує провінційну систему управління та оподаткування, а також будує дороги й акведуки (напр., Пон-дю-Гар на картині вище), користуючись своїми знаннями в архітектурній справі. Здавалося б, найцінніший кадр, кращої заміни Августові не придумати.
Однак через інтриги третьої дружини Октавіана Августа – Лівії, яка боялася впливу Агріппи на імператора, між друзями почався розлад. Август назвав спадкоємцем свого племінника Марцелла, а Агріппу заслав на почесне заслання – губернатором у Сирію. Агріппа виїхав із Риму на острів Лесбос, звідки правив провінцією через легата. Але в 21 р. до н. е. Марцелл помирає, і Август, відчуваючи, що не може впоратися наодинці з державними справами, викликає Агріппу спочатку в Сицилію, а потім до Риму. Вважається, що саме за порадою Мецената Октавіан Август вирішив усиновити Агріппу, а також змусив його розлучитися з Клавдією і одружитися з донькою Августа, вдовою Марцелла – Юлією, відомою своєю красою, здібностями, а також розпустою. У 19 р. до н. е. Агріппа придушує повстання племен в Іспанії (Кантабрійська війна) і наводить порядок у Галлії. У 18 р. до н. е. Август призначає його трибуном, а також своїм колегою і співправителем, наступного року вони разом організовують свято відродження Риму.
У 17 р. до н. е. Агріппа вдруге був призначений губернатором Сирії. За два роки його ощадливе і розважливе правління здобуло популярність серед провінціалів, особливо серед єврейського населення. Також Агріппа зумів відновити римський контроль над Херсонесом Таврійським (сучасним Кримом). 14 року до н. е. Агріппа повернувся до Риму, отримав продовження влади трибуна ще на п’ять років, а також отримав з рук Августа верховну владу в усіх провінціях держави. Наступного року Агріппа вирушив завойовувати землі в районі Дунаю, проте там тяжко захворів, повернувся в Італію, і помер у Кампанії на початку березня 12 року до н.е. у віці 51-го року. Октавіан Август призначив пишний похорон на його честь, і сам цілий місяць носив траур.
Агріппа відповідальний не тільки за військові перемоги Августа Октавіана, а й за те, що за його правління Рим був прикрашений багатьма архітектурними спорудами. У 33 р. до н. е., обіймаючи посаду едила, Агріппа займався реставрацією і будівництвом акведуків, розширенням і чищенням міської каналізації (Великої Клоаки), будівництвом лазень і портиків, а також облаштуванням садів. Також Агріппа протегував публічним виставкам предметів мистецтва.
На згадку про битву при мисі Акцій, Агріппа збудував Римський Пантеон, що згорів у 80 р. н. е. Спочатку Пантеон мав звичайну для римських храмів чотирикутну форму і був орієнтований в інший бік, ніж сьогодні. На місці згорілого храму вже імператором Адріаном було зведено новий Пантеон, який існує досі. За традицією, на фасаді нової будівлі було відновлено дарчий напис Агріппи, хоча Пантеон Агріппи вже не був схожий на нову будівлю. Багато в чому завдяки будівельній діяльності Марка Агріппи пізніше Октавіан Август міг похвалитися: “Я прийняв Рим цегляним, а залишаю – мармуровим”.
Агріппа також відомий як географ. Він склав за грецькими джерелами, і на підставі робіт римських землемірів, загальну карту Римської держави, яка була за наказом Августа висічена в мармурі. Копія цієї карти була виставлена на портику імені Агріппи в Римі, побудованому його сестрою Поллою. Ця карта з супроводжуючими її описами лягла в основу “Історії природи” Плінія Старшого і, можливо, праці Страбона. Також є згадки про автобіографію Агріппи, нині втрачену. І це ним була втілена мрія Цезаря про проведення загального перепису населення у володіннях Риму.
Будівельні проекти Агріппи захоплювали не тільки Італію, а ще й території сучасних Франції, Іспанії, Сирії та Туреччини. У якомусь сенсі, ми можемо бачити в ньому цілком навіть “другого Мецената“, і можливо навіть набагато масштабнішого “покровителя мистецтв”, ніж його знаменитий друг.
Епікуреєць Меценат
Від самого початку ми бачимо Мецената у війську Октавіана; потім він мирить Октавіана й Антонія; потім під час відлучок Октавіана управляє від його імені Римом. Але на відміну від своїх товаришів по політиці він не шукає кар’єри, не обіймає жодних посад. Він – епікуреєць, а правилом епікуреїзму було: уникай турбот, насолоджуйся життям і не бійся смерті. Не обіймаючи жодної офіційної посади, але будучи (разом з Агріппою) довіреним другом і помічником Августа, він іноді давав поради і допомагав імператорові в питаннях устрою держави та зміцнення влади. У своїх відносинах до Августа він був вільним від низькопоклонства і запобігливого ставлення, висловлював свої погляди з повною свободою, нерідко абсолютно в протилежний бік планам імператора.
Своєю близькістю до Августа він користувався, зокрема, для того, щоб стримувати пристрасні пориви, які нерідко доводили імператора до жорстокості. Стали історичними передані Діоном Кассієм (Dio Cass., 54, 6) слова: “Surge tandem, carnifex!” (Та досить тобі, м’яснику!), якими Меценат одного разу втримав Августа від підписання багатьох смертних вироків.
Коли Октавіан здолав Антонія, став єдиновладним правителем держави і прийняв ім’я “Август”, Меценат значно зменшує свою участь у політиці. Шанувальник основ епікурейської філософії, Меценат віддавався насолодам такою мірою, яка навіть римлянам того часу здавалася надмірною. Він живе в Римі, в розкішному будинку з величезним парком, тримає натовп челяді, хизується зніженістю і примхами; а у відповідь на глузування пише книжку з назвою “Так я живу”. Як і всі інші його твори, ця книжка не збереглася; а писав він і про різьблене каміння, і про водні рослини та тварин, і вірші, і діалоги про все на світі. Стиль його був вичурним і викликав глузування, але це не завадило йому перезнайомитися з усіма молодими поетами і письменниками, стати їхнім другом і покровителем.
У стародавні часи думки про його особистий характер розділилися; але свідчення сучасників щодо його адміністративних і дипломатичних здібностей були одностайними. Він мав успіх у тому, що значною мірою брав участь у встановленні нового порядку речей, примиряв ворожуючі сторони і переносив нову імперію через безліч небезпек. Його впливу особливо приписували більш гуманну політику Октавіана після першого союзу з Антонієм і Лепідом. Але найкращий опис характеру Мецената і як людини, і як державного діяча, був залишений істориком Марком Веллеєм Патеркулом, який описує його як: “недремного, коли справи вимагали неспання, завбачливого і обізнаного у справі; поки він виконував свої обов’язки, воістину не могло бути ніяких упущень, – але, віддаючись ледарюванню, він був розпещеніший за жінку”.
Найкращі поети того часу знаходили в Меценаті уважного і турботливого покровителя і захисника, а один із них, Гай Меценат Мелісс, навіть взяв його ім’я. Вергілію він надав допомогу проти насильства з боку одного центуріона, і клопотав про повернення йому забраного маєтку, про що поет розповідає у своїх “Георгіках”. Горацію він подарував свій сабінський маєток. Секст Проперцій та інші другорядні поети (Варій Руф, Плотій Тукка і Доміцій Марс) також були його протеже. Всі вони відгукувалися про Мецената з надзвичайною вдячністю, і ще довгий час роль Мецената в культурі Риму оцінювали дуже високо, що підтверджено скорботою Марціала і Ювенала. Через сто років Марціал, іронічно пояснюючи літературний занепад, зронив яскравий рядок:
“Були б Меценати у нас – і Вергілії відразу знайшлися б!”.
Розквіт “гуртка Мецената” тривав років п’ятнадцять, але потім зірка Мецената закотилася. Виявилося, що дружина його – коханка Августа, а брат її – змовник проти Августа; тож стосунки з імператором погішувалися. Вергілій помер, а Горація вже сам Август переманював на власну службу; той ухилявся, але Меценат все одно нервував, і Горацію доводилося писати йому у віршах: “Якщо твої подарунки сковують мою свободу – візьми їх назад!”. І здоров’я ставало дедалі гіршим: лихоманки, нервовий розлад, безсоння, яке тривало роками, – він задрімав лише під плескіт фонтанів у саду. Епікурейське “не бійся смерті” не давалося йому: за півстоліття суворий Сенека нарікав йому за немужній вірш:
Сади Мецената
Знаменитий гедоніст Лукулл, з якого і почалися історії, подібні до Бенкету Трімалхіона із “Сатирикону” Петронія, розпочав моду будувати розкішні озеленені палаци ще в I ст. до н.е. будівництвом свого саду на пагорбі Пінчіо. У III столітті нашої ери всі сади займали приблизно десяту частину Риму й утворювали зелений пояс навколо центру. Сади були місцем розваг, майже маленькими палацами, і пропонували багатому власникові та його двору можливість жити в ізоляції, подалі від міської метушні, але поруч із самим Містом. Особливістю садів була велика кількість води, необхідної для багатої рослинності та функціонування численних фонтанів.
Меценат володів також своїм власним “Садом”, першим садом у Римі, виконаним в елліністично-перському стилі. У ньому були тераси, бібліотеки та інші аспекти римської культури. Кажуть, що Меценат першим побудував у Римі купальню з гарячою водою, яка, можливо, знаходилася в цих садах. Розкіш його садів і вілл викликала невдоволення стоїка Сенеки Молодшого. Імператор Август вважав за краще залишатися в садах свого друга, коли хворів, а пізніше цією резиденцією користувалися імператори Тиберій і Нерон. Хоча приблизне місце розташування садів відоме, нелегко узгодити літературні вказівки, щоб визначити їхнє точне місце розташування. “Аудиторія Мецената” – ймовірне місце для проведення обідів і розваг, яке все ще можна відвідати навіть сьогодні. Зрештою цей сад викупить ритор Фронтон, один із наставників імператора-стоїка Марка Аврелія. Секст Проперцій згадує, що Меценат “надавав перевагу тінистому дубу, водоспадику і кільком акрам родючої землі”.
У якомусь сенсі друзі Меценат і Агріппа були куди більш “ліберальними” людьми, ніж імператор Октавіан, відомий своєю забобонністю (!), консерватизмом (!), який доходив до державних програм обмеження розкоші та повернення до “добрих звичаїв предків”. Воно й не дивно, адже Октавіан з дитинства виховувався філософами-стоїками, тоді як Меценат протегував епікурейцям. І що більше Октавіан звикав до єдиновладдя, що ближче він був до старості – то сильніше мали проявлятися його консервативні риси характеру. Можливо, саме це стало додатковим фактором у охолодженні імператора по відношенню до Мецената в останні роки його життя. І можливо саме рання смерть Мецената й Агріппи призведе до прискорення подальшої “консервації” імператора. Навіть гурток Мецената, орієнтуючись на імператора, сам захитався в поглядах, і вже ближче до свого кінця – той самий Вергілій відходить від ранніх епікурейських поглядів у бік більш стоїчних.
Перед смертю Меценат заповів усе своє майно Августу і сказав йому: “Про Горація Флакка пам’ятай, як про мене” (Саллюстий, “Горацій”, 2). Але майже як того й хотів Горацій у своїй ранній творчості, вони з Меценатом обидва померли у 8 р. до н.е. Це прекрасна епітафія, виконана в найкращих традиціях епікурейської дружби.