Чергова трагедія, що належить до фіванського циклу, – “Едіп у Колоні” за хронологією написана однією з останніх, практично в рік смерті Софокла. Але при цьому її було поставлено вже після смерті Софокла, 401 року до н.е. За змістовною частиною трагедія переповнена посиланнями на попередні твори. Тут згадують перейменування богинь Еріній на Евменід, про що розповідала “Орестея” Есхіла; згадують події “Царя Едіпа“, пророкують події п’єси “Семеро проти Фів” та вводять основних персонажів з “Антігони“. П’єса покликана ніби об’єднати все це, надати іншим п’єсам ще більш зв’язної логіки, а почасти сповнена патріотичних ноток, які й раніше простежувалися в п’єсах Софокла, але тепер представлені в найвідкритішому вигляді (дається взнаки те, що війна зі Спартою вже очевидно хилилася до кінця).
Основний мотив п’єси (упокоєння Едіпа в Афінах) дістав відображення незадовго до “Едіпа в Колоні” ще у “Фінікіянках” Евріпіда (411-408 рр.) і походить від місцевої аттичної легенди, приуроченої до вівтаря Едіпа в Колоні: тут його було поховано за указом віщунства Аполлона в Дельфах, оскільки його покликали охороняти землю, яка дала йому останній притулок. Вибір Софоклом цієї теми був навіяний частково політичними подіями: наприкінці 407 року спартанський цар Агіс вторгся в межі Аттики в районі Колона, причому три чверті його кінноти становили беотійці (Фіви). Напад було відбито, і в цьому афіняни могли угледіти благодійне втручання Едіпа, якого в Колоні шанували як божество. З іншого боку, Софокл, вибираючи місце дії для трагедії в Колоні, отримав можливість прославити край, звідки він сам був родом.
Отже, за сюжетом цар Едіп, осліплий і вигнаний з Фів за вбивство свого батька і шлюб зі своєю матір’ю (сюжет п’єси “Цар Едіп“), поневіряється Грецією разом зі своєю дочкою Антігоною. Трагедія починається з того моменту, як Едіп з Антігоною приходять у Колон, село під Афінами (рідне село Софокла), і зупиняються у священному гаю Еріній. Громадяни Афін показово демонструють свій демократизм (при тому, що сюжетно в ці давні часи Афінами керує цар Тесей):
Тебе прогнати без громадян не наважуюся, –
Спитати я повинен, як мені вчинити.
Але ще не чекаючи рішення вони вирішують прогнати Едіпа щойно дізнаються його ім’я. На це Едіп заявляє, що все скоєне ним було волею долі і він сам не несе за це відповідальності. Едіп вимагає зустрічі з місцевим правителем Тесеєм, щоб він розсудив краще. Уже на цьому моменті Софокл починає вихваляти своє місто.
Коли даремно хвалять або славлять,
Що користі в тому? Між тим твердять скрізь,
Що град Афіни всіх благочестивіший,
Що він один злощасного блукача
Врятувати б міг і охоронити від бід.
Тим часом прибуває Ісмена (друга дочка Едіпа) зі звісткою про те, що Етеокл, син Едіпа, повалив з фіванського престолу свого брата Полініка (який, своєю чергою, вигнав Едіпа з Фів) і тепер Полінік збирається на нього походом (сюжет “Семеро проти Фів”), і результат цього походу залежить від того, де буде знаходитись могила Едіпа. Тут тим часом представлено, що Полінік мав цілком законні права на престол, що постфактум ускладнює сприйняття сюжету драми “Антігона”:
Але волею бога і злочинної пристрасті
Між ними виникли чвари: брати сперечаються,
Кому з двох узяти царську владу.
І ось тепер шалений менший
У старшого, у Полініка, забрав
Престол і геть вигнав його з Фів.
Сюжет же “Царя Едіпа” навпаки тепер постфактум представлений у гіршій версії. Софокл каже, що Едіп усе ж усередині своєї душі не хотів іти з міста (хоча якби лишився, то громадяни страждали б від чуми), і тому тримає образу на синів, за те, що промовчали, коли його все ж таки примусили піти. Раніше він робив усе заради міста, а тепер він знає, що якщо зараз не повернеться у Фіви – є ризик, що Боги покарають за це його співгромадян. Але цього разу він уже не збирається йти на жертви заради свого народу. Весь сприятливий образ Едіпа, створюваний раніше Софоклом, раптово повністю слабшає в новій трагедії.
І все ж є вихід, можна пом’якшити гнів богів, не повертаючись при цьому у Фіви. Оскільки Едіп порушив межі священного гаю, Ісмена була змушена відлучитися від батька для здійснення обряду очищення, який має допомогти в цій справі. За її відсутності афінський цар Тесей відвідує Едіпа, обіцяє йому своє заступництво, обіцяє поселити його в Афінах і йде, залишивши його під охороною хору “старців”.
Загалом настрій Едіпа відображає настрій самого Софокла щодо життя загалом (вони обидва старі й навіюють собі безстрашність перед швидкою смертю, стурбовані тільки тим, яким буде “кінець”). Улюблений мотив Софокла з похвалою людям похилого віку теж звучить максимально прямолінійно (як і раніше – захист детермінізму, демократії та афінського патріотизму), як ніколи ще раніше:
(Антігона) Підходить
Сюди Креонт, і не один, батьку.
(Едіп) О старці дорогі, доведіть
Востаннє, що буду я врятований.
(Хор) Упевнений будь, врятуєшся. Старі ми, –
Але в нашому краї сила не старіє.
Креонт, який з’явився, намагається переконати Едіпа повернутися у Фіви, застерігаючи тим, що Едіп може знеславити все своє потомство, якщо не повернеться на батьківщину. Сам Креонт вельми неправдоподібно, але в дусі все тієї ж ідейної прямолінійності – нахвалює Афіни:
Не бійтеся ж, неласкаве слово
Стримайте. Я прийшов не зло творити.
Я старий і знаю: переді мною град
Наймогутніший у всій Елладі.
Едіп відмовляється, згадуючи всі несправедливості, заподіяні йому Креонтом. Останній у гніві каже, що схопив Ісмену, і наказує схопити Антигону. Негативний образ Креонта з “Антігони” посилюється таким чином ще більше. Хор закликає на допомогу Тесея, який після розмови з Креонтом атакує зі своїм військом фіванців і відбиває назад дочок Едіпа.
Часто трилогію “Орестея” Есхіла розглядають як приклад захисту Ареопага, а разом із тим – аристократичного правління. Тоді це було актуальним політичним актом, адже зовсім недавно Ареопаг позбавили влади. Але цікаво, що рідко хто наголошує на цьому, але виявляється Софокл в “Едіпі…” теж виступає на користь Ареопага. На це посилається Креонт, виправдовуючи свої дії:
Я знав, що є в країні у вас премудрий
Ареопаг, який не дозволить
Таким волоцюгам у вашому царстві жити.
І на це Тесей нічого не відповідає, він не каже, що Ареопаг “не такий уже й мудрий”, і не наводить жодного захисту на користь демократії. Це й не личило Софоклу, адже в Ареопазі засідають його улюблені “старці”, які апріорно в усьому праві не стільки за правом крові, скільки за правом віку. Відповідає Креонту хіба що сам Едіп, і то лише підтверджуючи вже сказане:
Ти радий хвалити Тесея й Афіни,
Звеличуючи їхній взірцевий устрій,
Але ти забув у вихваляннях своїх,
Що якщо де-небудь у пошані боги,
То цей край усі країни перевершив.
Частково це можна пояснити сильними змінами в поглядах афінян під час Пелопоннеської війни. Останні великі нововведення Перикла стали пов’язуватися з початком війни, тому пропонували варіанти помірнішого устрою предків, повернулася тема Ареопага і помірної демократії. Пізніше покоління софістів уже теж змінило свою риторику на користь повернення до звичаїв предків. Поступово посилювалися гоніння на будь-яких софістів (від Протагора до Сократа), віра в те, що Боги карають афінян за якісь проступки, тощо, до того ж сам Софокл уже був старший і схильний до більш консервативних поглядів ще в молодості, тим паче ці суспільні зміни мали торкнутися його тепер. І тим не менше, якщо не вважати все це “післявоєнною” редакцією тексту під впливом олігархії, що перемогла, тоді факт залишається фактом – у старості Софокл відкрито заявив про підтримку Ареопага.
Тесей радить Едіпу вирушити до храму Посейдона на зустріч із сином Полініком. Спочатку Едіп відмовляється, але потім піддається на вмовляння Антигони. Під час особистої зустрічі Полінік просить у батька допомоги, але той проклинає Полініка і пророкує своїм синам загибель від рук один одного. Антігона ще спробує переконати Полініка не атакувати Фіви і зберегти життя собі та своєму братові, але Полінік не слухається і її. Таким чином улюблений мотив Софокла (що все відбувається через божественні пророцтва) постфактум обрамляє сюжет п’єси “Семеро проти Фів”.
Той, хто жадає свій вік продовжити,
Мірою днів не задовольняючись, –
Кажу не вагаючись, – той
Чи не позбавлений розуму?
Що нам довгі дні! – Вони
Більше до нас приведуть із собою
Мук і скорботи, ніж радощів.
Якщо пережив ти свій вік,
Забудь насолоди!
Термін прийде, і всіх зрівняє,
Лише пролунає поклик Аїда,
Пісень, танців, лір чужа,
Смерть, усьому кінець.
Мотив смерті в цій п’єсі найсильніший з усіх творів Софокла, наче він уже знає, що сам скоро помре. Можливо, п’єсу не просто так поставили вже після його смерті, і її підредагував видавець (онук, Софокл молодший). Але факт залишається, тінь старості дуже явно лежить над цим твором. І те, що Софокл переповнює п’єсу відсиланнями – тільки показує, що він хоче попрощатися з усією своєю творчою спадщиною, розставивши останні акценти і звівши свою творчість у більш логічні ланцюжки. Можливо, він навіть центральні свої ідеї висловлює тут більш прямолінійно тільки для того, щоб читачі старих творів краще зрозуміли закладені в них смисли. “Едіп у Колоні” – повноцінна творча післямова Софокла. Старі образи Креонта й Едіпа загалом додатково затьмарені, а образ благочестивої Антігони додатково піднесений, Софокл цим дає зрозуміти більш виразно свої погляди на всі суспільні питання свого часу.
Лунає грім, Едіп сприймає його за знак смерті, що наближається. Він закликає Тесея, і в його компанії віддаляється, залишивши своїх дітей.
З’являється посланець і заявляє, що Едіп спочив. Далі він пояснює все, що сталося, що доньки Едіпа приготували того до смерті, а потім Едіп покликав Тесея, благословив його, взяв обіцянку піклуватися про Антігону й Ісмену і віддалився з Тесеєм, щоб тільки Афінський цар знав, де Едіп похований, причому цю таємницю має передати Тесей лише у спадок своєму синові. Трагедія закінчується тим, що доньки Едіпа благають Тесея показати могилу батька, він відмовляється, але відповідає згодою на прохання жінок переправити їх у Фіви, щоб там уже почалися події “Сімох…”.