Автор тексту: Friedrich Hohenstaufen
Решту авторських статей можна прочитати тут
Будучи обізнаним про те, що Бартоломео Платіна (1421-1481) був пов’язаний зі школою епікурейця Лоренцо Валли, і що в його оточенні одне одного цілком називали епікурейцями, я таки вирішив відкрити кулінарну книгу Платіни — «De honesta voluptate et valetudine» (бл. 1471), написану латиною, щоб знайти якісь свідчення про це (книга про історію Пап навряд чи була вдалим вибором, але на сайті вже є короткий огляд і на неї). І навіть попри те, що текстовий шар був засмічений різними зайвими символами, я цілком переконався, що ChatGPT перекладає його більш-менш непогано. Я таки відкопав англійський переклад, і, на мій погляд, він навіть чимось псує переклад від ШІ, хоч і дуже схожий. Спробую зліпити з двох перекладів один, добираючи найкращі вислови з обох версій. Ця сама книга, до речі, вважається першою масово тиражованою кулінарною книгою, перекладеною протягом наступного століття на багато європейських мов (німецьку, французьку, італійську та англійську, щонайменше). Написана Платіною між 1465 і 1466 роками, вона була присвячена кардиналові Варфоломію з Роверелли: рукописний примірник було запропоновано цьому покровителеві близько 1468 року. Уперше ця книга з’явилася між 1470 і 1475 роками в Римі та 1475 року у Венеції. Переважно вона була передруком рецептів Мартино да Комо з його кулінарної книги «Libro de Arte Coquinaria» (близько 1465 року), але це не був плагіат, бо Платіна і Мартино були друзями, та й сам Платіна відкрито зізнається, звідки взяв свої рецепти.
Якого кухаря, безсмертні боги, ви порівняєте з моїм Мартино з Комо, чиїм творчим доробком я багато в чому завдячую всім цим?
Він зібрав відомості про історію та дієтичні властивості продуктів харчування почасти з «Природничої історії» Плінія та інших античних творів, а меншу частину додав із власних спостережень. На відміну від попередніх праць, Платіна приділив пильну увагу процесові приготування, наголошуючи на задоволенні від їжі через добір і приготування інгредієнтів; він уключив до своєї книги і час приготування, заснований на годинній системі, і спостереження для визначення послідовності приготування (колір, консистенція тощо), а також розглянув особливості використаних інгредієнтів. Книги організовано так, щоб підказати порядок подачі наведених рецептів на вечерю. Він поєднує свої технічні настанови з анекдотами, нотатками про харчові звички та порадами, пов’язаними з поданими рецептами. У перших главах особливу увагу приділено стихіям, порам року та тілесним гуморам, що дає змогу міркувати про те, як уміщені ним рецепти, як очікується, вплинуть на організм. Платіна подав приготування їжі як естетичний досвід і спосіб не лише забезпечити поживу, а й подарувати задоволення споживачеві. Водночас у своїх працях Платіна наголошує, що задоволення від їжі відрізняється від обжерливості й пов’язане з утриманістю та прагненням зміцнити здоров’я. Серед дійових осіб книги фігурують імена (або, радше, псевдоніми) гостей, більшість із яких були членами «академії», очолюваної Помпонієм Летом.
Фрагмент із Платіни про Епікура
Заперечуватимуть, і навіть досить сильно, преподобний прелате Б. Роверелло, ті, хто, побачивши, що ви взялися за цю працю, вважатимуть її аж ніяк не гідною того, щоб бути присвяченою вашому імені, оскільки вона має заголовок «Про насолоду і здоров’я». Але оскільки сила й гострота вашого інтелекту, послідовність вашого норову й найчеснішого життя, а також ваша велич у викладанні й ученні справді очевидні мені та всім ученим мужам, я волів зробити покровителем, або суддею, моїх праць лише вас, якщо в них є щось незріле. Заздрісники, я це добре знаю, люто нападатимуть, кажучи, що не слід було писати про насолоду для людини найкращої й найстриманішої. Нехай же, прошу, дадуть мені відповідь ці стоїки, які з пихато піднятими бровами судять не про речі, а лише про імена та звучання слів: що лихого містить у собі обміркована насолода? Адже це слово, як і «здоров’я», означає не крайність, а середину [тут, імовірно, мається на увазі концепція «добра», «зла» і чогось «нейтрального»]. Я кажу не про ту «насолоду», яку розпусні й хтиві шукають у розкошах, у надмірі страв і збудженні чуттєвих утіх. Нехай ніхто не подумає, ніби Платіна пише до святішого мужа про таку хтиву втіху! Я кажу про насолоду, що народжується з поміркованості, з упорядкованого харчування і з тих речей, до яких сама людська природа природно прямує. Я ще не зустрічав жодної настільки хтивої й нестриманої людини, яка не зазнала б певної насолоди, якби коли-небудь відхилилася від речей, жаданих понад усяку міру.
Як я це бачу, авторитет Цицерона панує серед цих людей. Подібно до того, як Арістотель користувався працями Платона, Піфагора, Зенона, Демокріта, Хрисіппа, Парменіда й Геракліта, так і Цицерон використовує Епікура. І хоча сперечатися з померлим Епікуром було йому безпечніше, ніж із живими, — для мене куди вагоміший авторитет Сенеки, Лукреція та Діогена Лаертського, які звеличують Епікура як найсвятішого й найкращого з мужів. Говорити ж, ніби мудрецеві негоже звільнятися від скорботи, — безглуздо, адже усунення страждання й тривоги породжує стале насолоду. Що ж поганого, або, навпаки, що може бути кращого, ніж насолода, що постає з доброчесної дії? Вона веде до щастя, подібно до того, як уміння лікаря приводить хвору людину до здоров’я. Ба більше, чи є такий дурень, щоб, як хочуть ці похмурі люди, бути чужим життю чуттів, уникаючи будь-якої радості тіла й душі? Адже з гармонії тіла й розуму народжується одна й та сама доброчесність і щастя. Це слово [насолода] не засуджується ні Платоном, ні Арістотелем, які ясно й повно говорили про його аспекти. Марнотратство й хтивість Метродора та Ієроніма стали причиною того, що школа й доктрина того найкращого мужа, Епікура, була віддана пороку; осуду заслуговує тому не те, що сказав цей добрий чоловік, а те, що додали його розбещені послідовники.
Нехай же нарешті припинять ці оцінювачі речей, ніби на вагах зважуючи те, що щодня робить кожна людина, дорікати мені за те, що я написав про здоров’я або про розумний спосіб життя, який греки називають «дієтою», додавши деякі приписи для лікування хвороб за допомогою природи речей і страв. Адже це заняття не лише не чуже громадянинові, а й схвалене найзнаменитішими філософами. Як колись герой, що врятував співгромадян у бою, так і той, хто в мирний час зберігає багатьох громадян правильним способом життя, заслуговує не меншої громадянської похвали. Вони дорікають мені в тому, що я пишу про страви, ніби я — ненажера й обжера, ніби я пропоную знаряддя хтивості та якісь остроги для нестриманих і порочних. О, якби вони самі за природою чи за звичаєм, як Платіна, дотримувалися поміркованості й ощадливості! Тоді ми не бачили б сьогодні в місті стількох шинкарів, лакеїв, блазнів, марнотратів життя, стількох раболіпних улесників пристрастей, ревних шукачів ненажерства й жадібності.
Я ж написав про наїдки, наслідуючи приклад Катона — найкращого мужа, Варрона — найученішого з усіх, Колумелли, Цельса, а також Апіція — не для того, щоб спонукати читачів до розкоші (навпаки, у самому викладі я завжди застерігав від пороку), а щоб принести користь громадянинові, який шукає здоров’я, поміркованості й витонченості в їжі, а не надміру; і щоб показати нащадкам, що й наш час має уми, які, якщо й не рівні давнім, то принаймні наважилися наслідувати їх у будь-якому роді красномовства. Тож, ученійший прелате, не погордуйте цими моїми «сільськими вправами», які я написав цього літа в тускуланському усамітненні [Марино], перебуваючи в славного й найшанованішого отця Франческо Гонзаґи. Не погордуйте ними, якщо в них більше доброго, ніж поганого, або якщо вони не заохочують людей до пороку, що було б гідним зневаги, а заохочують їх до здоров’я й поміркованості, з вашим схваленням їхнього дозволеного використання вашого імені.
Чи був Платіна епікурейцем?
Однак, попри такі заяви, Платіну майже неможливо назвати епікурейцем. Якщо відкрити інші його твори, такі як «Dialogus contra amores» («Діалог проти любові»), «De falso et vero bono» («Про уявне й істинне благо»), то в них ми побачимо пряму критику гедонізму та епікурейської філософії. У першому з творів — у різкій формі, у другому — вже в пом’якшеній, де Епікур представлений у стоїчній версії, подібно до того, як ми бачили це вище, в цитаті з кулінарного трактату, але трохи стриманіше. У діалозі про любов Платіна виступає як стоїк і християнин, а його опонент — як цілком здоровомисний епікуреєць, і весь діалог Платіна в агресивній формі оспорює свого опонента, розвиваючи аргументи в дусі Платона, про те, що є різні види любові, і суто плотська любов, секс — це найгірший вид, виправданий лише тим, що без нього неможливе продовження роду. Тож, на жаль, Платіна не був епікурейцем, але все ж треба визнати, що його ставлення до самого Епікура дещо краще, ніж у середньому по Італії. Докладніше про ці два трактати Платіни див. «Римська Академія (Лето, Платіна, Каллімах) і епікурейська філософія доби Відродження».