Римський воєначальник і політичний діяч, намісник Сардинії 105 року до н. е. на ім’я Тит Альбуцій (бл. 147-100 до н. е.) – згадується в джерелах як еллінофіл і прихильник філософії епікуреїзму. Був засуджений за здирництво і помер у вигнанні, але про це далі. Перші згадки про Тита Альбуцію в збережених джерелах відносяться до 121 року до н. е. Тоді він ще перебував в Афінах, де здобував освіту згідно з усталеними в Римі традиціями.
Рубрика: Знайомство з епікурейцями.
Тит став затятим шанувальником грецької культури, тож, за словами Марка Тулія Цицерона, все життя, що залишилося, навіть “сам був майже досконалим греком”. Через це його висміяв претор Квінт Муцій Сцевола “Авгур”, який проїжджав через Афіни дорогою з Риму до своєї провінції, Азії. При зустрічі Сцевола звернувся до Альбуція не як до римлянина, а як до грека, і це мало далекосяжні наслідки. Основним джерелом тут є Гай Луцилій, який вклав розповідь про те, що трапилося, у вуста самого Сцеволи; водночас поет дав гумористичне тлумачення подіям і постарався зобразити смішними обох учасників конфлікту, через що реальна картина неминуче мала спотворитися:
Греком, Альбуцій, скоріше, ніж римлянином або сабіном,
Чим земляком славетних мужів із центуріонів,
Понтій який і Тритон, знамениті прапороносці,
Бути за карще вважав ти. І ось я, претор, при зустрічі в Афінах
Грецьким словом тебе вітав, як тобі любо:
“Хайре, о Тит!” І за мною всі ліктори, турма, когорта:
“Хайре, о Тит!” І тепер ти ворог мій і недруг, Альбуцій.
(Цицерон. Про межі блага і зла I, 9.)
Через цей інцидент Тит затаїв злобу на Квінта. Дочекавшись, коли останній повернеться до Риму, Альбуцій притягнув його до суду за звинуваченням у вимаганні. На думку антикознавця Фрідріха Мюнцера, важливу роль у конфлікті зіграла приналежність його учасників до філософських шкіл, що змагалися: Альбуцій був “закінченим епікурейцем”, а Муцій – стоїком. Обвинувач спирався на рахункові книги Альбія, друга Сцеволи, але підсудний, який захищав себе самостійно, все-таки домігся виправдання. Цей процес згадує у своїй “Апології” Апулей, який усе переплутав: у нього “блискуче освічена молода людина” Г. Муцій “звинуватив заради слави” А. Альбуція. Ці події відбувалися в 119 році до н. е. або в першій половині 118 року.
У 105 році до н. е. Тит був намісником Сардинії як або претор, або пропретор. Там йому довелося воювати з місцевими племенами; щоправда, згідно з Цицероном (вічно незадоволеним майже всіма епікурейцями, до того ж ще й особистим другом і навіть “учнем” Сцеволи з питань цивільного права), Альбуцій діяв “проти жалюгідних розбійників у овчинах… за участю однієї когорти допоміжних військ”.
Здобувши перемогу, Альбуцій заявив про претензії на тріумф, але отримав від сенату тільки подячні молебні (supplicatio). Тоді він відсвяткував подобу тріумфу у своїй провінції, чим викликав гнів сенаторів. Це сталося вже 104 року до н. е., коли Тит точно мав повноваження пропретора. Роком пізніше, повернувшись до Риму, Тит був притягнутий до суду за звинуваченням у здирництві. Обвинувачем на прохання сардів став молодий оратор Гай Юлій Цезар Страбон Вопіск, який подавав великі надії і зміг домогтися обвинувального вироку. Альбуцій пішов у вигнання і оселився в Афінах, після чого зник із джерел. Цицерон у зв’язку з цим констатує:
“Якби він на батьківщині жив за епікуровими законами, не довелося б йому і у вигнання йти”.
Як уже йшлося, через еллінофільство Альбуція висміював поет Гай Луцилій. Зокрема, збереглися рядки, в яких поет кепкує з манірного мовлення Альбуція: “Як у тебе добре словеса розташовані! Немов // Плитки в підлозі мозаїчній склалися в зміїний малюнок!”. А Цицерон згадав Альбуція, вкотре критикуючи епікурейців: “Ось яка розбещеність розцвіла в епікуровому саду! Ви звикли гарячкувати. Зенон навіть лаявся. А що сказати про Альбуція?”. Оратор характеризує Тита як людину легковажну, яка, втім, “не вирізнялася ні розбещеністю Пізона, ні зухвалістю Габінія”.
У зв’язку з сардинським тріумфом учені констатують, що Альбуцій вирізнявся непомірним честолюбством і був готовий повністю ігнорувати римські традиції. Але ніби це щось погане?
Див. також: Про “філософське посольство” та римських ретроградів.