Перш ніж підбити підсумки, варто розглянути фрагменти Софокла з погано збережених творів. Єдина збережена (наполовину) сатирівська драма Софокла – “Слідопити“. Незважаючи на відносно непогану збереженість, про неї нічого толком сказати. Драма розповідає міф про народження бога Гермеса, який викрав стадо корів у Аполлона. Назва “Слідопити” дана тому, що викрадення корів покликана розслідувати група сатирів-шукачів на чолі з богом Сіленом. Відзначити можна хіба що створення Гермесом ліри, звук якої налякав і “паралізував” сатирів, які вже майже знайшли злочинця, і те, що загалом тут важливу роль відіграє Аполлон, як і в усіх інших драмах Софокла. Аполлон є типовим богом покровителем аристократії, і такий вибір разом з перевагою Ареопагу – свідчить, що Софокл доволі близький до Есхіла за настроями. Ліра ж є “піднесеним” музичним інструментом, згідно з “класовим” поділом жанрів музики. За цим видно відмінність радикального консерватизму (Есхіл) і поміркованого консерватизму (Софокл), що уживається з демократією та окремими уявленнями нового покоління. Загалом Есхіла можна назвати поетом аристократії, а на його тлі Софокла – поетом старшого покоління простих афінян, які живуть за демократії.
Із фрагментів інших трагедій Софокла можна навести дуже близький до комедіографа Аристофана уривок із трагедії фіванського циклу “Еріфіла”:
Язик, якими ти людьми вшанований!
Чи не тими, що вище справ звикли
Слова цінувати?
А де не можна у вільній мові правду
Серед громадян мовити, де в пошані кривда –
Там у невдачі гине щастя їхнє.
Ти старий – бережи ж пристойно благоречье!
Лише чесноти надійний дар.
Не никнуть духом доблесні мужі.
Чи можу, смертний, з божим посланням
Боротися я?
Випади в бік софістів тут прямо таки очевидні, ідейне співзвуччя драмам Софокла також є (детермінізм, милосердя, правдивість); особливо драмі “Філоктет“. Такий самий типово софоклівський мотив ми знаходимо у фрагменті з його драми “Фієст”:
Мудрий тільки той, кого вшанували боги:
Їм довір себе. Хоча б проти правди
Йти веліли – потреби немає, йди:
Дурним не буде, що вони накажуть.
…….
Проти долі безсилий і Арес.
Ходімо скоріше; справедливої нашої
Поспішності не зачепить докір.
Його спіткало горе, знаю я;
Але є і в ньому джерело зцілення.
І від простої бесіди користь є,
Коли ми в ній про горе забуваємо.
Я старець, правда: але ж старцю розум
Впоміч йде та порада милостива.
Двояке ставлення Софокла до жінок відображено у фрагментах трагедії “Терей”. Він повертається до своєї теми гуманності та співчуття, але намагається “стоїчно” обґрунтувати всякі проблеми за допомогою божественної долі:
Годувальниця
Тепер, у розлуці, я ніщо. О, часто
Я розмірковувала так про жіночу долю,
Що ми – ніщо. Так, у дитинстві, в отчому домі,
Не сперечаюся, солодке ведемо ми життя.
Адже несвідомість – немає кращої няні
Для нас. А щойно ми дозріємо, цвіт
Здобувши юності – до чужих нас женуть
Від вогнища рідного, продають,
До розлуки нас із богами примушуючи
Вітчизни нашої, з матір’ю, з батьком;
Тих – до незнайомих; до варварів – інших;
Тих – у славний дім; а тих – під покров ганьби.
І лише сховає нас із чоловіком ніч одна,
Мусимо миритися ми, самим собі
Твердячи, що життя нас до кращого веде.
Тобі заздрю багато в чому я,
Усього ж більш, що чужини ти
Не зазнала.
Усе це гірко, Прокна, безперечно;
Але все ж смертні ми, і те що шлють нам
Боги, повинні покірно зносити.
Хор
Строфа
Одне ми плем’я; всіх на один зразок
Батько й мати народили нас, і немає в природі,
Хто б шляхетніший був за іншого.
Антистрофа
Ростить же в горі фатум необорний одних,
Інших – у багатстві; він у ярмо неволі жалюгідної
Долонею всесильною нас впрягає.
Адже варварів весь рід златолюбний.
Не бійся; мовлячи правду, не потерпиш
Збитків ти не зазнаєш.
І ще інша антистрофа
Живіть же, люди, радість насущного дня
Плекаючи в думках; завтрашній вигляд зорі
Густим туманом імли затуманили боги.
….
Нехай по-смертному мислить, хто смертним народжений;
Нехай він пам’ятає, що ключик прийдешнього – Зевс,
Що ніхто, крім Зевса, не повинен вирішувати
Назріваючих завтра подій.
Можливо, ця трагедія належить ще до періоду написання “Трахінянок“, тому що ідейно вона співзвучна цьому періоду, і в міру старіння Софокл дедалі сильніше відходив від софістичних мотивів. У будь-якому разі, це гарний приклад повернення до змісту ранніх поем Софокла, і теж цікаво з ідейного боку.
